Істотні відмінності у природі правової охорони кваліфікованого зазначення походження товару та інших об'єктів інтелектуальної власності і породжують відмінності в повноваженнях їх користувачів.
Наприклад, власник свідоцтва на торговельну марку, маючи виключне право, може самостійно його реалізувати, забороняючи іншим особам його використання, а також передати права на марку іншій особі чи видати ліцензію на її використання. Зовсім інший характер прав у користувача зазначення походження товару. По-перше, реєстрація чи надання права користування кваліфікованим зазначенням походження товарів одній особі не обмежує права інших осіб на реєстрацію їх прав на його використання. По-друге, особа, що одержала право на користування кваліфікованим зазначенням походження товарів, не може видавати ліцензію на його використання іншим особам. По-третє, власник свідоцтва на використання кваліфікованого зазначення походження товару не може забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей і інших характеристик, на підставі яких зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару та/або право на його використання.
Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення.
Відповідно до ст. 503 ЦК правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є: 1) право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням; 2) право на використання геогра-
фічного зазначення; 3) право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання.
Права інтелектуальної власності на географічне зазначення, що належать окремим суб'єктам права інтелектуальної власності на географічне зазначення, встановлюються законом.
Реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару може бути визнана судом недійсною у разі його невідповідності умовам надання правової охорони. Підставою визнання недійсним права на використання кваліфікованого зазначення походження товару та свідоцтва, що його посвідчує, може служити порушення вимог законодавства при їх реєстрації. Визнані недійсними реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару, реєстрація права на використання кваліфікованого зазначення походження товару та свідоцтва, що посвідчує це право, вважаються такими, що не набрали чинності.
Дія реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару може бути припинена судом у разі втрати характерних для даного географічного місця умов і можливостей виготовлення товару, описаного в Реєстрі, а також визнання цього зазначення видовою назвою товару. Що стосується реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару, пов'язаного з географічним місцем в іноземній державі, то її дія припиняється також у зв'язку з припиненням правової охорони цього зазначення у країні походження.
Право на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару може бути припинено: а) за рішенням суду у зв'язку з втратою товаром особливих властивостей або інших характеристик, описаних у Реєстрі, від дати, встановленої судом; б) у разі ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи, що є власником свідоцтва; в) у разі подання власником свідоцтва заяви до Установи про відмову від права на використання цього зазначення (право припиняється з дня офіційної публікації відомостей про це); г) у разі несплати збору за продовження строку дії свідоцтва (право припиняється зпершого дня дії наступного строку, за який збір не сплачено).
—шш—шшшш* Питання для самоконтролю
1. Об'єкти правових засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг.
Розділ VI. Право інтелектуальної власності
2. Поняття комерційного найменування. Варіанти співвідношення комерційного найменування і найменування юридичної особи.
3. Суб'єкти права на комерційне найменування.
4. Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування. Припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування.
5. Поняття та види торговельних марок.
6. Умови надання правової охорони торговельним маркам та її обсяг.
7. Правова охорона добре відомих торговельних марок.
8. Суб'єкти права інтелектуальної власності на торговельну марку.
9. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку та строк їх чинності.
10. Визнання прав інтелектуальної власності на торговельну марку недійсними.
11. Право попереднього користувача на торговельну марку.
12. Поняття географічного зазначення та обсяг його правової охорони.
13. Права інтелектуальної власності на географічне зазначення.
14. Строк чинності права інтелектуальної власності на географічне зазначення.
15. Права і обов'язки, що випливають із реєстрації географічного зазначення та (або) права на його використання.
16. Припинення права на використання географічного зазначення.
ГЛАВА 29
ІНШІ ОБ'ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
■■... ■ і § 1. Право інтелектуальної власності
на наукове відкриття
Під відкриттям розуміють виявлення невідомої раніше об'єктивно існуючої дійсності. Відкриття вирішують задачі пізнання, оскільки дають нові знання про оточуючий нас світ і служать підставою для створення нових засобів впливу на природу. Однак правовій охороні підлягає не будь-яке відкриття, а лише у галузі природничих наук за умови відповідності певним вимогам.
Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності до об'єктів інтелектуальної власності відносить наукові відкриття.
Науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання (ст. 457 ЦК України).
Об'єктами відкриттів є:
1) закономірність матеріального світу — це невідомий раніше, але об'єктивно існуючий і такий, що вносить докорінні зміни в рівень пізнання, істотний і стійкий зв'язок між явищами або властивостями матеріального світу;
2) властивість матеріального світу — це невідома раніше об'єктивно існуюча якісна сторона об'єкта матеріального світу (необхідно встановити існуючу незалежно від волі і свідомості людини невідому раніше якісну визначеність об'єкта стосовно до інших об'єктів, з якими він вступає у взаємодію);
3) явище матеріального світу — це невідома раніше об'єктивно існуюча і така, що вносить докорінні зміни у рівень пізнання, форма прояву сутності об'єкта матеріального світу (причому явище і сутність перебувають у органічній єдності).
Закономірності, властивості та явища матеріального світу об'єктивно існують незалежно від наявності чи відсутності знання про
Розділ VI. Право інтелектуальної власності
Глава 29. Інші об 'єкти інтелектуальної власності
них, а об'єктом наукового відкриття стають із моменту виявлення і формулювання їх особою. Змістом відкриття є встановлення певних наукових фактів, яких досить часто недостатньо просто констатувати, а необхідно ще й науково пояснити. Що стосується необхідності внесення докорінних змін до рівня пізнання, то їх вносять саме закономірності, властивості та явища матеріального світу як такі, а не їх виявлення.
Основними ознаками відкриття є світова новизна, вірогідність і фундаментальність. Закономірності, властивості та явища матеріального світу можуть бути визнані відкриттям за наявності абсолютної світової новизни на дату пріоритету. При цьому пріоритет встановлюється за днем подачі заявки до органу реєстрації або за однією з більш ранніх дат: за офіційно затвердженою датою першого формулювання сутності відкритгя, опублікування в пресі чи доведення відкриття іншим шляхом до третіх осіб (доповідь на конференції, захист дипломної роботи тощо).
Особливість наукового відкриття порівняно з іншими об'єктами інтелектуальної власності полягає в тому, що, по-перше, відкриття як об'єкт пізнання є цінним само по собі, незалежно від можливостей його безпосереднього використання, і по-друге, відкриття є надбанням людства, у зв'язку з чим не може бути об'єктом виключного права певних осіб, і тому будь-яка особа може безоплатно використовувати його на свій розсуд.
До особистих немайнових прав автора наукового відкриття належать право авторства, пріоритет, право на найменування відкриття (автор наукового відкриття має право надати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву).
До майнових прав автора наукового відкриття можна віднести право на винагороду за здійснене відкриття у формі матеріального заохочення, інші права та пільги, встановлені державою за заслуги в розвитку науки.
Документом, що підтверджує право на відкриття, є диплом. Він видається на ім'я автора і засвідчує визнання виявлених закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу науковим відкриттям; пріоритет та авторство на наукове відкриття. Оскільки для наукового відкриття необхідна світова новизна, то законодавче закріплення державної реєстрації наукових відкриттів дає можливість закріпити пріоритет не лише автора наукового відкриття, а й держави в цілому.
шшшшшшш—шш § 2. Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми
Поняття зазначеного об'єкта інтелектуальної власності міститься в Законі України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»1.
Інтегральна мікросхема (далі — ІМС) — мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення.
Компонування (топографія) ІМС—зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними.
Законодавець висуває вимогу оригінальності компонування інтегральної мікросхеми для того, щоб бути придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього. Компонування ІМС визнається оригінальним, якщо воно не створене шляхом прямого відтворення (копіювання) іншого компонування ІМС, має відмінності, що надають йому нові властивості, і не було відомим у галузі мікроелектроніки до дати подання заявки до Установи або до дати його першого використання. Існує презумпція оригінальності компонування ІМС доти, доки не доведено протилежне.
Обсяг правової охорони компонування ІМС визначається зображенням цього компонування на матеріальному носієві.
Суб 'єктами права інтелектуальної власності на компонування ІМС є автор та інші особи, які набули прав на об'єкт за договором чи законом, зокрема роботодавець, правонаступник тощо.
Майновими правами інтелектуальної власності на компонування ІМС є: 1) право на використання компонування ІМС; 2) виключне право дозволяти використання компонування ІМС; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню компонування ІМС, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
1 Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем [Текст]: Закон України від 5 жовт. 1997 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 8. - Ст. 28.
Розділ VI. Право інтелектуальної власності
Глава 29. Інші об'єкти інтелектуальної власності
Права інтелектуальної власності на компонування ІМС засвідчуються свідоцтвом, а тому майнові права на компонування ІМС належать володільцю відповідного свідоцтва, якщо інше не встановлено законом чи договором. Зазначені права є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування ІМС спливає через десять років, що відліковуються від дати подання заявки на компонування ІМС в установленому законом порядку.
Можливе дострокове припинення чинності майнових прав на компонування ІМС за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом. Якщо у зв'язку з цим завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на його використання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.
У разі припинення чинності виключних майнових прав на компонування ІМС воно переходить у суспільне надбання і може вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом. Однак чинність достроково припинених виключних майнових прав на компонування ІМС може бути відновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали у момент їх припинення.
Права інтелектуальної власності на компонування ІМС можуть бути визнані недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.
Законодавець передбачає право попереднього користувача на компонування ІМС, яке за своєю суттю аналогічне правам попереднього користувача на об'єкти патентного права.
шшшттшшттт § 3. Право ін і елекіуальної власності на раціоналізаторську пропозицію
Раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності (ч. 1 ст. 481 ЦК).
Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес. Як правило, за допомогою раціоналізаторських
пропозицій відбувається удосконалення уже існуючих технічних чи організаційних рішень, пристосування їх до конкретних умов функціонування юридичної особи.
Раціоналізаторська пропозиція повинна: 1) належати до профілю діяльності юридичної особи, якій вона подана; 2) бути новою; 3) бути корисною підприємству.
Перш за все необхідно, щоб раціоналізаторська пропозиція стосувалася будь-якої сфери діяльності тієї юридичної особи, якій вона подається. Для визнання пропозиції об'єктом інтелектуальної власності достатньо місцевої новизни, тобто відсутності інформації про неї у даної юридичної особи. Що стосується корисності, то використання пропозиції юридичною особою повинно дати змогу отримати економічний, технічний чи інший позитивний ефект.
Обсяг правової охорони раціоналізаторської пропозиції визначається її описом, а також кресленнями, якщо вони подані.
Суб 'єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є її автор та юридична особа, якій ця пропозиція подана. Автором може бути фізична особа, творчою працею якої створено зазначений об'єкт інтелектуальної власності, незалежно від того, працює вона на цьому підприємстві чи ні.
До особистих немайнових прав автора належить право авторства, пріоритет, право на найменування раціоналізаторської пропозиції, а до майнових — право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій ця пропозиція подана.
Юридична особа, яка визнала пропозицію раціоналізаторською, має право на використання цієї пропозиції у будь-якому обсязі (ч. 2 ст. 484 ЦК).
шштшшшшшшшш § 4. Право інтелектуальної власності на селекційні досягнення
У зв'язку з особливостями селекційних досягнень їх виділяють в окрему групу, хоча деякі країни відносять їх до об'єктів патентного права.
Селекційними досягненнями є результати селекційної діяльності у вигляді сортів та гібридів рослин і порід тварин із заданими ознаками.
Розділ VI. Право інтелектуальної власності
Глава 29. Інші об'єкти інтелектуальної власності
Правовому регулюванню селекційних досягнень присвячено главу 42 ЦК, Закон України «Про охорону прав на сорти рослин»1 та Закон України «Про племінне тваринництво»2.
Селекційним досягненням у рослинництві є новий сорт. Сорт рослин — окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) у рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови надання правової охорони: може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів; може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак; може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.
Сорт вважається охороноздатним, тобто придатним для набуття права на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним.
Сорт вважається новим, якщо до дати, на яку заявка вважається поданою, заявник (селекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерційного використання: на території України — за рік до цієї дати; на території іншої держави — щодо деревних та чагарникових культур і винограду за шість років і щодо рослин інших видів за чотири роки до цієї дати.
На відміну від патентного права при визначенні новизни селекційних досягнень у рослинництві до уваги береться не відомість об'єкта суспільству, а поширення його селекціонером. Тому новизна сорту не втрачається, якщо навіть до зазначених дат будь-який його матеріал збувався: із зловживанням на шкоду заявнику; на виконання договору про передачу права на подання заявки; на виконання договору про розмноження відтворювального матеріалу сорту і його випробування, за умови, що зібраний внаслідок цього матеріал передавався лише заявникові і не використовувався для виробництва іншого сорту; на виконання визначених законодавством заходів, зокрема щодо біологічної безпеки чи формування Реєстру сортів; як побічний або відхідний про-
' Про охорону прав на сорти рослин [Текст] : Закон України від 21 квіт. 1993 р. у ред. Закону від 17 січ. 2002 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2002. - № 7. - Ст. 278.
2 Про племінне тваринництво [Текст] : Закон України від 15 груд. 1993 р. у ред. Закону від 21 груд. 1999 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2000. - № 6-7. - Ст. 37.
дукт, отриманий під час створення чи поліпшення сорту, без посилань на сорт і лише для споживання.
Сорт відповідає умові вирізняльності, якщо за проявом його ознак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загальновідомого до дати, на яку заявка вважається поданою. Сорт, що протиставляється заявленому, вважається загальновідомим, якщо: а) він поширений на певній території в будь-якій державі; б) відомості про прояви його ознак стали загальнодоступними у світі, зокрема шляхом їх опису в будь-якій оприлюдненій публікації; в) він представлений зразком у загальнодоступній колекції; г) йому надана правова охорона і/або він внесений до офіційного реєстру сортів в будь-якій державі, при цьому він вважається загальновідомим від дати подання заявки на надання права чи внесення до реєстру.
Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження рослини цього сорту залишаються достатньо схожими за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту.
Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки, відзначені в описі сорту, залишаються незмінними після неодноразового розмноження чи у разі особливого циклу розмноження в кінці кожного такого циклу.
Сортові присвоюється назва, яка повинна його однозначно ідентифікувати і відрізнятися від будь-якої іншої назви існуючого в Україні і державах-учасниках сорту того ж чи спорідненого виду. Назва сорту включає його родове чи видове позначення і власну назву.
Сорт може бути внесений до Реєстру сортів, якщо він є охороноздатним, придатним для поширення в Україні та йому присвоєно назву.
У місячний строк від дати державної реєстрації прав на сорт центральним органом виконавчої влади з питань сільського господарства і продовольства авторові видається свідоцтво про авторство на сорт, а якщо у заявці було виражене прохання видачі охоронного документа, то заявникові видається патент. Якщо авторів декілька, то кожен із них отримує свідоцтво про авторство на сорт. Якщо майнове право на сорт мають кілька осіб, то патент на сорт рослин видається особі, яка зазначена у заявці першою, якщо договором між заявниками не передбачено інше.
Патенти на сорти, що не підлягають державному випробуванню, видаються під відповідальність заявників за відповідність сорту критеріям, визначеним законодавством. У таких патентах відзначається, що вони мають деклараційний характер.
Розділ VI. Право інтелектуальної власності
Глава 29. Інші об 'єкти інтелектуальної власності
Державна реєстрація майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин здійснюється на підставі рішення про державну реєстрацію прав на сорт шляхом внесення відомостей до Державного реєстру прав інтелектуальної власності на сорти рослин.
Особистих немайнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин набуває особа, яка його створила, від дати державної реєстрації прав на сорт. Саме автору сорту належить право авторства, у зв'язку з чим він має право: а) перешкоджати іншим особам привласнювати та спотворювати його авторство; б) вимагати не розголошувати його ім'я як автора сорту і не зазначати його у публікаціях; в) вимагати зазначення свого імені під час використання сорту, якщо це практично можливо.
Майновими правами інтелектуальної власності на сорт рослин, засвідченими патентом, є право на використання сорту та виключне право на дозвіл чи заборону використання сорту іншими особами.
Виключне право на дозвіл чи заборону використання сорту полягає в тому, що ніхто без дозволу володільця патенту не може здійснювати щодо посадкового матеріалу сорту такі дії: а) виробництво або відтворення (з метою розмноження); б) доведення до кондиції з метою розмноження; в) пропонування до продажу; г) продаж або інший комерційний обіг; д) вивезення за межі митної території України; є) ввезення на митну територію України; є) зберігання для будь-якої із вищезазначених цілей.
Зазначене виключне право на дозвіл чи заборону використання сорту застосовується і щодо сорту: а) який є похідним в основному від сорту патентовласника (суттєво успадковує ознаки сорту), за умови, що сорт патентовласника не є похідним в основному від іншого сорту; б) який нечітко відрізняється від сорту патентовласника; в) виробництво якого потребує багаторазового використання сорту патентовласника.
Обсяг правової охорони сорту, на який видано патент, визначається сукупністю ознак, викладених у занесеному до Реєстру патентів описі сорту.
Селекційним досягненням у тваринництві є створена в результаті цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тварин (порода, порідний тип, лінія, родина тощо), яка має нові високі генетичні ознаки та стійко передає їх нащадкам.
Племінна тварина — чистопородна або одержана за затвердженою програмою породного вдосконалення тварина, що має племінну (генетичну) цінність і може використовуватися в селекційному процесі відповідно до діючих загальнодержавних програм селекції.
Об 'єктами племінної справи у тваринництві є велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі, яких розводять із метою одержання від них певної продукції.
Суб'єктами племінної справи у тваринництві є: власники племінних (генетичних) ресурсів; підприємства (об'єднання) з племінної справи, селекційні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінки племінних тварин; підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які надають відповідні послуги та беруть участь у створенні та використанні племінних (генетичних) ресурсів; власники неплемінних тварин — споживачі племінних (генетичних) ресурсів та замовники послуг із племінної справи у тваринництві.
Стосовно селекційних досягнень законодавство передбачає реєстраційний принцип для племінних тварин та племінних стад. Однак єдиний реєстр відсутній. Державна реєстрація племінних тварин здійснюється шляхом внесення відповідних даних про них до державних книг племінних тварин, а племінних стад — до Державного племінного реєстру.
Закон України «Про племінне тваринництво» на відміну від ЦК не передбачає можливості видачі патенту на селекційні досягнення у тваринництві і надання відповідних прав.
Власники племінних (генетичних) ресурсів зобов'язані мати племінні свідоцтва (сертифікати), які є документальним підтвердженням якості належних їм племінних тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин.
Племінне свідоцтво (сертифікат) — документ встановленої форми про походження, продуктивність, тип та інші якості тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин, складений на основі даних офіційного обліку продуктивності, імуногенетичного контролю та офіційної класифікації (оцінки) за типом. Зазначений документ є основою для визначення цінності племінних (генетичних) ресурсів і гарантує певний рівень ефективності їх використання при дотриманні споживачем цих ресурсів вимог, встановлених цим Законом. Зразки племінних свідоцтв (сертифікатів) затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до відання якого віднесені питання сільського господарства.
Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин за ЦК становлять: 1) особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державною реєстрацією; 2) майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин,
Розділ VI. Право інтелектуальної власності
Глава 29. Інші об'єкти інтелектуальної власності
породу тварин, засвідчені патентом; 3) майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, породи тварин, засвідчене державною реєстрацією.
Суб'єктами права на сорт рослин, породу тварин є автор сорту рослин, породи тварин та інші особи, які набули майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин за договором чи законом.
Майновими правами інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідченими патентом, є: 1) право на використання сорту рослин, породи тварин, придатних для поширення в Україні; 2) виключне право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню сорту рослин, породи тварин, у тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин належать володільцю патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом, і є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону.
Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин спливає через тридцять років, а щодо дерев та винограду — через тридцять п'ять років, що відліко-вуються з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав.
Чинність виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин може бути припинено достроково або поновлено у випадках та у порядку, встановлених законом.
Право на поширення сорту рослин, породи тварин є чинним з дати, наступної за датою його державної реєстрації, та діє безстроково за умови підтримання чинності цього права відповідно до закону.
шшшшшшшшш § 5. Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю
Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають
справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію (ст. 505 ЦК).
Ознаки комерційної таємниці: 1) інформація має комерційну цінність; 2) інформація, що становить комерційну таємницю, не відома іншим особам та відсутній вільний доступ до неї на законних підставах; 3) вжито заходів для охорони конфіденційності інформації.
Комерційна таємниця як об'єкт інтелектуальної власності має свої особливості. По-перше, вона відрізняється найбільшою універсальністю, оскільки комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. По-друге, для виникнення прав на комерційну таємницю не вимагається виконання будь-яких формальностей, офіційного визнання її охороноздатності та державної реєстрації. По-третє, оскільки в її основі лежить фактична монополія певної особи на деякі знання, то строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю чітко не визначений і обмежується строком існування сукупності зазначених ознак комерційної таємниці.
Деякі знання, які залишають у режимі секретності, могли б бути в установленому законодавством порядку кваліфіковані як винаходи, корисні моделі та промислові зразки. Однак доцільність способу правової охорони залежить від ряду факторів і оцінюється комплексно. Так, якби свого часу був запатентований спосіб виготовлення напою кока-кола, то на сьогодні ці знання були б суспільним надбанням і вільно використовувалися у зв'язку із закінченням строку правової охорони.
Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є: 1) право на використання комерційної таємниці; 2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці; 3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором. Саме ця особа може розпорядитися належним їй об'єктом, зокрема, шляхом розкриття відомостей невизначеному колу осіб, що потягне за собою припинення монопольних прав.
Розділ VI. Право інтелектуальної власності
Глава 29. Інші об 'єкти інтелектуальної власності
Такі самі наслідки настають і у випадку, якщо іншим особам ця інформація стала відома з інших правомірних джерел, наприклад, у зв'язку з паралельним винахідництвом. Відповідно порушенням права на комерційну таємницю є заволодіння відомостями, що становлять комерційну таємницю, за допомогою незаконних методів.
Органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм із метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання. Органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом (ст. 507 ЦК).
шшшш.^—ш § 6. Право інтелектуальної власності на «ноу-хау»
В Україні в умовах становлення ринкової економіки суб'єкти підприємницької діяльності ведуть конкурентну боротьбу за прибутковість свого бізнесу, що певною мірою залежить від уміння розпоряджатися результатами інтелектуальної діяльності людини, до яких вже впродовж тривалого часу належить і «ноу-хау» («know-how» — у перекладі з англ. — знати як)1.
1 Термін «ноу-хау» виник із судової практики США і спочатку означав додаткову інформацію, придбання якої дозволяло особі, яка мала право на використання запатентованого технічного рішення, самостійно налагодити відповідне виробництво. Саме так «ноу-хау» залучалося до товарообороту, стаючи об'єктом договорів, безпосередньо пов'язаних із впровадженням технічних нововведень, а отже, стаючи й об'єктом правового регулювання. Згодом «ноу-хау» стало розглядатись як спеціальний правовий режим, що являв собою альтернативний спосіб охорони винаходів (див.: Богуславский, М. М. Международная передача технологий: правовое регулирование [Текст] / М. М. Богуславский, О. В. Воробьева, А. Г. Светланов. - М. : Наука, 1985. - С. 20; Белов, В. В. Интеллектуальная собственность. Законодательство и практика его применения [Текст] : учеб. пособие / В. В. Белов, Г. В. Виталиев, Г. М. Денисов. - М. : Юристъ, 1999.-С. 125; Дердь Чечі. Правочини у сфері промислової власності в угорському праві та проблеми договорів щодо ноу-хау [Текст] / Дердь Чечі // Актуальні проблеми цивільного права і процесу в Україні. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Ко-рецького НАН України, 2005. - С. 367).
Попри широке використання «ноу-хау» в повсякденному житті механізм його правової охорони в Україні не отримав відповідного законодавчого закріплення. Уперше визначення «ноу-хау» було надане в Законі України «Про інвестиційну діяльність»1, де воно трактувалось як сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ст. 1). На сьогодні термін «ноу-хау» уживається вже більш як у 270 нормативно-правових актах і фактично розглядається як конфіденційна інформація технічного, організаційного (управлінського), комерційного, виробничого та іншого характеру. Виходячи з такого розуміння «ноу-хау», виникає питання щодо співвідношення його з поняттям «комерційна таємниця».
Центральним, тобто таким, що об'єктивно впливає на відмінність досліджуваних понять, є питання про те, який із цих об'єктів є результатом інтелектуальної творчої діяльності й, отже, може бути віднесений до об'єктів права інтелектуальної власності. Законодавець дійшов висновку, що це — комерційна таємниця, хоча з цим навряд чи можна погодитись.
Безумовно, «ноу-хау» не завжди може бути результатом творчої діяльності людини, проте це завжди — результат інтелектуальної діяльності, яка відрізняється лише якісною новизною своїх форм і результату2, оскільки у певних випадках «ноу-хау» не є якісно новим. Таким чином, на відміну від комерційної таємниці, «ноу-хау» завжди є результатом інтелектуальної діяльності людини, пов'язаної з використанням здатностей свого раціонального пізнання, здійсненням раціональних, логічних висновків. У разі ж збереження в секреті не-запатентованих, але патентоздатних технічних рішень «ноу-хау» виступатиме як результат інтелектуальної, творчої діяльності.
«Ноу-хау» відрізняється від комерційної таємниці також і тим, що в його основі завжди лежить інформація зі сфери техніки та технологій. Тому це єдиний вид комерційної таємниці, який за своєю суттю є рішенням. Уся інша інформація, що становить комерційну таємницю, — це інформація про факти.
Зазначені об'єкти розрізняються за формою існування. Так, системне тлумачення статей 200 і 505 ЦК, а також ст. 1 Закону України
1 Відом. Верхов. Ради України. - 1991. - № 47. - Ст. 646.
2 Див.: Петровский, С. В. Исключительное право и интеллектуальная собствен ность [Электронный ресурс] / С. В. Петровский. - Режим доступа: http://www.pravo. lnet.ru/i-prop.htm. - Загл. с экрана.
Розділ VI. Право інтелектуальної власності
Глава 29. Інші об 'єкти інтелектуальної власності
«Про інформацію» дозволяє дійти висновку, що комерційна таємниця завжди є інформацією, що об'єктивувалася, тоді як «ноу-хау» може бути і незадокументованою інформацією й існувати у вигляді досвіду і навичок.
Різницю між «ноу-хау» і комерційною таємницею можна визначити за обсягом змісту. Поняття комерційної таємниці є істотно ширшим за поняття «ноу-хау», оскільки воно, крім відомостей, що стосуються результатів інтелектуальної діяльності, може включати і відомості, які мають суто інформаційне і навіть пізнавальне значення.
Якщо володільцем комерційної таємниці є спеціальний суб'єкт — особа, що здійснює підприємницьку діяльність, то відносно «ноу-хау» таке обмеження не діє. Тому за межами комерційної таємниці виявляється інформація, що відповідає ознакам «ноу-хау», права на яку належать несуб'єктам підприємницької діяльності. Таким чином, потенційна цінність «ноу-хау» на відміну від комерційної таємниці не завжди пов'язана з підприємницькою діяльністю володільця права на «ноу-хау».
«Ноу-хау» на відміну від комерційної таємниці може складатися з даних, що загальновідомі нарізно самі по собі, але які становлять виняткову цінність у своїй сукупності саме в певному поєднанні.
Ураховуючи наведене, можна дійти висновку, що «ноу-хау» — це частина комерційної таємниці, яка є результатом інтелектуальної або інтелектуальної творчої діяльності у сфері техніки та технологій у вигляді сукупності технічних знань, інформації, практичних навичок (досвіду), яка є секретною, істотною, ідентифікованою, практично застосовною, конфіденційність якої забезпечується її законним володільцем.
Ознаками «ноу-хау» є: секретність інформації, що його становить; забезпечення секретності законним володільцем права на «ноу-хау» й додержання режиму секретності третіми особами (наприклад, особами, яким дана інформація стала відома через службове положення або виконувані професійні службові функції, контрагентами за договором тощо); істотність (цінність) інформації, що його становить; ідентифікованість, тобто фіксованість у такий спосіб, який дозволяє перевірити додержання критеріїв секретності й істотності; практична застосовність.
До особливостей «ноу-хау», які у своїй сукупності виділяють цей нетрадиційний об'єкт права інтелектуальної власності, належать: його нематеріальна природа; режим конфіденційності як основа надання
правової охорони; відсутність строку охорони; відсутність офіційного визнання охороноздатності та державної реєстрації.
Суб'єкти права на «ноу-хау». Право на «ноу-хау» визнається за будь-якою фізичною особою незалежно від того, чи є вона підприємцем, тоді як можливість фактичної реалізації деяких з цих прав залежить від можливості використання «ноу-хау», тобто від статусу володільця права на «ноу-хау». Останній визначається двома основними чинниками — підставою виникнення права на «ноу-хау» і змістом цього права. Залежно від підстав виникнення права на «ноу-хау» розрізняють первинних і похідних його правоволодільців.
Первинним правоволодіпьцем є творець, у ролі якого завжди виступають фізичні особи, творчою інтелектуальною працею яких створено «ноу-хау». Проте і особа, яка завдяки самостійній сумлінній праці отримала нове творче рішення певного практичного завдання, яке в іншої особи охороняється як «ноу-хау», визнається самостійним його правоволоділь-цем і має право використовувати останнє на свій розсуд без будь-яких обмежень і виплати винагороди. У відносинах, що виникають у зв'язку зі створенням «ноу-хау», таке рішення здається єдино можливим. При цьому не можна не зазначити певного зв'язку, який спостерігається між «ноу-хау» та об'єктами у сфері промислової власності, де подібні відносини є винятком і опосередковуються інститутом попереднього користування.
Можливість наявності декількох володільців права на «ноу-хау», а також: відсутність серед них фігури автора є основною рисою суб 'єктного складу правовідносин, пов 'язаних з охороною, передачею і використанням «ноу-хау». Саме це і відрізняє дані відносини від таких відносин у сфері інтелектуальної власності, як патентне і авторське право, в яких завжди присутній первинний творець — автор винаходів, корисних моделей, промислових зразків, творів науки, літератури та мистецтва тощо.
Якщо в творчому процесі по створенню інтелектуального продукту брали участь спільно кілька творців, всі вони незалежно від ступеня творчої участі стають співволодільцями права на «ноу-хау».
За загальним правилом первісне виникнення майнових інтелектуальних прав одночасно у декількох осіб можливо також у випадках створення інтелектуального продукту на замовлення (ст. 430 ЦК) або у зв'язку з виконанням творцем обов'язків, що покладені на нього трудовим договором (ст. 429 ЦК).
Відповідно до загальних положень стосовно права інтелектуальної власності, майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створе-
Роздіч VI. Право інтелектуальної власності
Глава 29. Інші об'єкти інтелектуальної власності
ний у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не передбачено договором (ст. 429 ЦК). Стосовно замовника діє аналогічне правило (ст. 430 ЦК). Таким чином, і роботодавець, і замовник повинні придбати право на об'єкт інтелектуальної власності в його творця.
Стосовно «ноу-хау» дане правило не може бути застосоване. Тільки роботодавець може ухвалити рішення про поширення на створене технічне рішення режиму «ноу-хау», тому він і стає правоволодільцем створеного працівником «ноу-хау» в момент ухвалення такого рішення.
Що ж до створення «ноу-хау» за замовленням, то здається, що ставити питання в такому ключі взагалі не можна. Створити можна охороноздатне рішення — винахід, блок інформації з проблематики, що цікавить замовника, і т. ін. При цьому створений об'єкт не набуває режиму «ноу-хау» без відповідних дій зацікавлених у цьому осіб.
Похідними володільцями права на «ноу-хау» є особи, до яких права на цей об'єкт переходять або на основі цивільно-правових договорів, або в порядку сингулярного правонаступництва (спадкування).
Зміст права на«ноу-хау». У змісті права на «ноу-хау» можна виділити три базові правомочності правоволодільця: правомочність на здійснення власних фактичних і юридично значущих дій; правомочність вимоги певної поведінки від зобов 'язаних осіб; правомочність на захист суб 'єктивного права на «ноу-хау».
Правомочність на здійснення власних дій володільцем права на «ноу-хау» забезпечена покладанням на необмежене коло третіх осіб юридичного обов'язку щодо стримування від набуття «ноу-хау» в незаконний спосіб. Дана правомочність включає можливість використання відомостей, що становлять «ноу-хау» (правомочність використання), і можливість розпорядження відомостями, що становлять «ноу-хау» (правомочність розпорядження). Правомочність використання права на «ноу-хау» належить виключно його правоволодільцю. Проте з часом кількість осіб, що правомірно володіють відомостями, які становлять зміст «ноу-хау», може зрости, тому вказана правомочність надалі може належати одночасно декільком особам (наприклад, первинному правоволодільцю та особам, яким використання «ноу-хау» було надане за договором, і т. ін.).
При цьому слід враховувати, що коли особа, яка використовує «ноу-хау», є добросовісною, тобто вона не знала і не повинна була знати про неправомірність передання їй «ноу-хау», правоволоділець не має пра-
ва вимагати від неї припинення використання «ноу-хау» або пред'явити в суді до неї вимогу про заборону цього. Він може пред'явити лише вимогу про відшкодування збитків особою, що неправомірно розголосила відомості, які становлять зміст «ноу-хау». Таким чином, припинення використання «ноу-хау» можна вимагати лише від особи, яка є недобросовісним користувачем.
У разі розпорядження правомочністю використання «ноу-хау» правоволоділець має чітко визначити коло можливостей щодо використання «ноу-хау», що є гарантією безпеки відомостей, які його становлять.
Розпорядження правомочністю використання «ноу-хау» має дві форми: відчуження і надання правомочності використання із збереженням його в цілому за володільцем права. Ці відносини регулюються договором про передачу «ноу-хау»1. Проте збільшення числа суб'єктів права на «ноу-хау» допустимо до тих пір, поки воно відоме обмеженому колу осіб, тобто поки відомості, що становлять «ноу-хау», залишаються незагальновідомими.
Розпорядження правомочністю використання «ноу-хау» не обмежується зазначеними можливостями. Так, відповідно до чинного законодавства володільцю права на «ноу-хау» надано можливість брати участь цим правом у створенні господарського товариства.
Правомочність вимоги певної поведінки від зобов 'язаних осіб реалізується у певних (обов'язкових) правових діях. Зміст їх полягає перш за все у правомірності вимагати від третіх осіб утримання від здійснення певних дій (наприклад, від розголошення «ноу-хау» без згоди на це його правоволодільця, використання «ноу-хау» з порушенням встановленого порядку і т. ін.). Проте ця правомочність має певну особливість, яка пов'язана з тим, що володілець права на «ноу-хау» має лише фактичну, а не юридичну монополію на використання «ноу-хау», оскільки не може протистояти отриманню третіми особами таких відомостей у законний спосіб.
Указана правомочність може бути виражена у вимозі до третьої особи виконати певну дію (сплатити гроші, вжити адекватних за обсягом заходів з охорони конфіденційності інформації). Це характерно для тих випадків, коли має місце передання на відплатній основі права на «ноу-хау».
Правомочність на захист суб 'єктивного права на «ноу-хау» являє собою можливість застосування відносно правопорушника заходів
1 Докладніше про цей договір див. § 6 гл. 59 т. 2 цього підручника.
Розділ VI. Право інтелектуальної власності
примусової дії (самозахист) або можливість уповноваженої особи звернутися до компетентних органів з вимогою примушення зобов'язаної особи до певної поведінки.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Питання для самоконтролю
1. Поняття та ознаки наукового відкриття. Особливість наукового відкриття у порівнянні з іншими об'єктами інтелектуальної власності.
2. Об'єкти наукового відкриття.
3. Поняття компонування інтегральної мікросхеми.
4. Поняття оригінальності компонування інтегральної мікросхеми.
5. Обсяг правової охорони компонування інтегральної мікросхеми.
6. Суб'єкти права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми.
7. Майнові права інтелектуальної власності на інтегральні мікросхеми та строк їх чинності.
8. Поняття раціоналізаторської пропозиції. Суб'єкти права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію.
9. Селекційні досягнення як об'єкти інтелектуальної власності (поняття сорту рослин та породи тварин). Умови охоро-ноздатності селекційних досягнень.
10. Складові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин.
11. Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин та породу тварин та строк їх чинності.
12. Поняття комерційної таємниці.
13. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю.
14. Поняття та ознаки «ноу-хау».
15. Співвідношення понять «комерційна таємниця» і «ноу-хау».
16. Суб'єкти права на «ноу-хау».
17. Особливості виникнення права на «ноу-хау», створеного за трудовим договором та договором замовлення.
18. Зміст права на «ноу-хау».
1. Антологія української юридичної думки [Текст] : в 6 т. / редкол. : Ю. С Шемшученко (голова) та ін. Т. 6 : Цивільне право / упоряд.: Я.М.Шевченко,І.Б.Усенко,Г.П.Тимченкотаін.;відп.ред.Я.М.Шевченко.-К.: Вид. Дім «Юрид. книга», 2003. - 584 с
2. Антонов, В. М. Інтелектуальна власність і комп'ютерне авторське право [Текст] / В. М. Антонов. - К. : KHT, 2006. - 520 с.
3. Бєгова, Т. І. Поняття «ноу-хау» і договір про його передання [Текст] : монографія / Т. І. Бєгова. - X. : Право, 2009. - 160 с
4. Борисова, В. И. Корпорация - организационно-правовая форма корпоративных отношений [Текст] / В. И. Борисова // Альманах цивилистики : сб. ст. / под ред. Р. А. Майданика. - Киев : Всеукр. ассоц. изд. «Правова єдність», 2008. - Вып. 1. - С. 249-269.
5. Борисова, В. І. До чинників, що характеризують цивільне право України як галузь приватного права [Текст] / В. І. Борисова // Вісн. Акад. прав, наук України. - 2005. - № 2. - С 105-116.
6. Борисова, В. I. Органи управління юридичної особи як її інституціональ-но-функціональні представники [Текст] / В. І. Борисова // Право України. - 2006. - № 6. - С 97-102.
7. Борисова, В. I. Публічні утворення як суб'єкти цивільних відносин [Текст] / В. І. Борисова // Державне будівництво та місцеве самоврядування : зб. наук. пр. - X., 2005. - № 10. - С 88-96.
8. Вінник, О. М. Науково-практичний коментар Закону України «Про акціонерні товариства» [Текст] / О. М. Вінник. - К.: Юрінком Інтер, 2009. -312с.
9. Гражданское и торговое право зарубежных стран [Текст]: учеб. пособие / под общ. ред. В. В. Безбаха и В. К. Пучинского. - М.: МЦФЭР, 2004. -896 с.
10. Гримич, М. В. Звичаєве цивільне право українців XIX - початку XX століття [Текст] / М. В. Гримич. - К.: Арістей, 2006. - 560 с.
11. Гриньча, А. Б. Цивільно-правовий договір як підстава виникнення права спільної власності фізичних осіб [Текст] : монографія / А. Б. Гриньча. -Тернопіль : Підручники і посібники, 2008. - 176 с
12. Енциклопедія цивільного права України [Текст] / Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України ; відп. ред. Я. М. Шевченко. - К. : Ін Юре, 2009.
13. Жилінкова, О. В. Договори в сфері реалізації авторських прав на музичний твір [Текст] / О. В. Жилінкова. - X.: Ксилон, 2008. - 212 с
14. Заіка, Ю. О. Спадкове право в Україні: Становления і розвиток [Текст] : монографія / Ю. О. Заіка. - 2-ге вид. - К. : КНТ, 2007. - 288 с
15. Захист прав інтелектуальної власності в господарському судочинстві [Текст]. - К. : Юрінком Інтер, 2009. - 384 с
16. Кодифікація приватного (цивільного) права України [Текст] / за ред.
A. Довгерта. - К. : Укр. центр правн. студій, 2000. - 336 с
17. Коробцова, Н. В. Цивільно-правова охорона таємниць особистого життя людини [Текст] / Н. В. Коробцова. - X. : ВД «ІНЖЕК», 2005. - 152 с
18. Корпоративне управління [Текст] / І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко,
B. Борисова ; за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. - X. : Право, 2007. - 428 с
19. Коссак, В. М. Право інтелектуальної власності [Текст] / В. М. Коссак, І. Є. Якубівський. - К. : Істина, 2007. - 208 с
20. Кравчук, В. М. Корпоративне право: Науково-практичний коментар законодавства та судової практики [Текст] / В. М. Кравчук. - К, 2005. - 720 с
21. Кравчук, В. М. Припинення корпоративних правовідносин в господарських товариствах [Текст] : монографія / В. М. Кравчук. - Л. : Край, 2009. - 464 с
22. Кривобок, С. В. Правочини з підприємством як єдиним майновим комплексом : монографія / С. В. Кривобок. - X.: Право, 2009. - 102 с
23. Крижна, В. М. Право інтелектуальної власності України [Текст] : конспект лекцій / В. М. Крижна, Н. Є. Яркіна. - X. : Нац. юрид. акад. України, 2008.-112 с.
24. Кучеренко, І. М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права [Текст]: монографія /1. М. Кучеренко. - К.: ІДіП ім. В. М. Ко-рецького НАНУ, 2004. - 328 с
25. Майданик, Р. Наука цивільного права України: поняття, предмет, методологія [Текст] / Р. Майданик // Про українське право : часоп. каф. теорії та історії держави і права Київ. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка / за ред. І. Без-клубого. - К.: Грамота, 2009. - Чис. IV. - С 100-111.
26. Майданик, Р. Співвідношення галузей публічного і приватного права [Текст] / Р. Майданик // Юрид. вісн. України. - 2010. - № 13-14.
27. Матвеев, Г. К. Економічна реформа та кодифікація цивільного законодавства (До історії багаторічної дискусії) [Текст] / Г. К. Матвеев // Вибране / упоряд. В. І. Кисіль. - К. : Україна, 2008. - С 264-273.
28. Матвеев, Г. К. Підстави цивільно-правової відповідальності [Текст] / Г. К. Матвеев // Вибране / упоряд. В. І. Кисіль. - К. : Україна, 2008. -С 20-263.
29. Мічурін, Є. О. Обмеження майнових прав фізичних осіб (Загальні положення) [Текст] : монографія / Є. О. Мічурін. - X.: Юрсвіт, 2007. - 220 с
30. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України [Текст] : у 2 т. / Н. С. Кузнецова, І. О. Дзера, В. М. Коссак та ін.; за ред. О. В. Дзери, Н. С Кузнєцової, В. В. Луця. - 3-тє вид., переробл. і допов. - К.: Юрін-ком Інтер, 2008. - Т. 1. - 832 с
31. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України [Текст] : у 2 т. І О. О. Кот, Т. В. Боднар, С. І. Шимон та ін. ; за ред. О. В. Дзери, Н. С Кузнєцової, В. В. Луця. - 3-тє вид., переробл. і допов. - К. : Юрін-ком Інтер, 2008. - Т. 2. - 1088 с
32. Особисті немайнові права інтелектуальної власності творців [Текст] / Л. С Нецька, О. М. Піцан, М. К. Галянтич та ін. - Тернопіль : Підручники і посібники, 2007. - 256 с
33. Отраднова, О. А. Принципы справедливости, разумности, добросовестности в недоговорных обязательствах, возникающих из нанесения вреда, в гражданском праве Украины [Текст] / О. А. Отраднова // Альманах цивилистики : сб. ст. / под ред. Р. А. Майданика. - К. : Алеута : КНТ : Центр учеб. лит., 2009. - Вып. 2. - С. 370-383.
34. Первомайський, О. О. Участь територіальної громади у цивільних правовідносинах [Текст] I О. О. Первомайський. - X.: Страйд, 2005. - 184 с.
35. Право інтелектуальної власності [Текст] : акад. курс : підруч. для студ. вузів / О. П. Орлюк, Г. О. Андрощук, О. Б. Бутнік-Сіверський та ін. ; за ред. Л. Орлюк, О. Д. Святоцького. - 2007. - 696 с.
36. Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство України [Текст]. - К. : Вид. Дім «Слово», 2006. - 1104 с.
37. Право інтелектуальної власності України [Текст] : конспект лекцій / авт. : В. М. Крижна, Н. Є. Яркіна ; за ред. В. І. Борисової. - X. : Нац. юрид. акад. України, 2008. - 112 с.
38. Правове регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності, галузеві аспекти [Текст]: монографія / кол. авт.: О. П. Орлюк, О. Д. Святоць-кий, Т. С. Демченко та ін. ; кер. авт. кол., наук. ред. О. П. Орлюк. - К. : Авокадо, 2006. - 416 с.
39. Правовий статус непідприємницьких організацій [Текст] : навч. посіб. / Акад. муніцип. упр. - К., 2006. - 414 с.
40. Правові проблеми комунальної власності [Текст] : монографія / за заг. ред. В. І. Борисової; В. І. Борисова, Л. М. Баранова, В. М. Ігнатенко та ін. - X. : Вид. ФО-П Вапнярчук Н. М., 2007. - 144 с
41. Примак, В. Д. Цивільно-правова відповідальність юридичних осіб [Текст]: монографія / В. Д. Примак. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 432 с
42. Пушкин, А. А. Некоторые вопросы теории права и государства [Текст] / А. А. Пушкин // Избр. тр. - Харьков : Эспада, 2007. - С. 21-23.
43. Розгон, О. В. Межі та обмеження права власності [Текст] / О. В. Роз-гон. - X. : Страйд, 2006.
44. Ромовська, 3. Українське цивільне право [Текст] : підручник / 3. Ромов-ська. - К. : Прав, єдність, 2009. - 500 с.
45. Сивий, Р. Б. Приватне (цивільне) право в системі права України [Текст] : монографія / Р. Б. Сивий. - К. : КВ1Ц, 2006. - 214 с.
46. Стефанчук, Р. О. Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту) [Текст] : монографія / Р. О. Стефанчук ; відп. ред. Я. М. Шевченко. -Хмельницький : Вид-во Хмельниц. ун-ту упр. та права, 2007. - 626 с
47. Судова практика Верховного Суду України у цивільних справах [Текст] / упоряд. А. Г. Ярема, Л. В. Сидорова ; за заг. ред. А. Г. Яреми. - К. : Концерн «Ін Юре», 2007. - 960 с.
48. Томаров, И. Е. К вопросу о природе и системе объектов гражданских правоотношений и объектов интеллектуальных правоотношений [Текст] / И. Е. Томаров // Альм, цивилистики: сб. ст. / под ред. Р. А. Майданика. -Киев : Алеута : КНТ : Центр учеб. лит., 2009. - Вып. 2. - С. 78-95.
49. Харитонов, Є. О. Цивільні правовідносини [Текст] : навч. посіб. / Є. О. Харитонов, О. I. Харитонова. - К. : Істина, 2008. - 304 с.
Предметний покажчик
50. Цивільне право України [Текст] : підручник : у 2 кн. Кн. 1 / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін. ; за ред. О. В. Дзери, Н. С Кузнєцо-вої. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - 736 с
51. Цивільне право України [Текст] : підручник : у 2 кн. Кн. 2 / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін. ; за ред. О. В. Дзери, Н. С Кузнєцо-вої. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - 640 с
52. Цивільне право України [Текст] : підручник : у 2 т. / В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л. М. Баранова, І. В. Жилінкова та ін. ; за заг. ред. В. І. Бори-сової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. - К. : Юрінком Інтер, 2004. -Т. 1.-480 с
53. Цивільне право України [Текст] : підручник : у 2 т. / В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л. М. Баранова, І. В. Жилінкова та ін. ; за заг. ред. В. І. Бори-сової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - Т. 2. - 552 с
54. Цивільне право України [Текст]. Ч. 1 / Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. І. Борисова та ін. ; за ред. Ч. Н. Азімова, С Н. Приступи, В. М. Ігна-тенка. - X. : Право, 2000. - 368 с
55. Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов'язання [Текст] : підручник / С. С. Бичкова, І. А. Бірюков, Ю. О. Заіка та ін. ; за ред. І. А. Бірюкова, Ю. О. Заіки. - К. : КНТ, 2006. - 498 с
56. Цивільне право України. Загальна частина [Текст] : підручник /1. А. Бірюков, Ю. О. Заіка, В. С Гопанчук та ін. ; за ред. І. А. Бірюкова, Ю. О. Заіки. - К. : КНТ, 2006. - 480 с
57. Цивільне право України: Академічний курс [Текст] : підручник : у 2 т. / А. Ю. Бабаскін, Т. В. Боднар, Ю. Л. Новицький та ін. ; за заг. ред. Я. М. Шевченко. - Вид. 2-ге, допов. і переробл. - К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2006. -ТІ: Загальна частина. - 696 с
58. Цивільне право України: Академічний курс [Текст] : підручник : у 2 т. / А. Ю. Бабаскін, Т. В. Боднар, Ю. Л. Новицький та ін. ; за заг. ред. Я. М. Шевченко. - Вид. 2-ге, допов. і переробл. - К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2006. - Т. 2 : Особлива частина. - 520 с
59. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців) [Текст]. Т. З : Юридична особа / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. - X. : Страйд, 2009. (Серія «Коментарі та аналітика»).
60. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар [Текст] / за
ред. розробників проекту ЦК України. - К. : Істина, 928 с