Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Права і обов 'язки, що випливають із реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару і (чи) права на його використання.



Істотні відмінності у природі правової охорони кваліфікованого зазначення походження товару та інших об'єктів інтелектуальної влас­ності і породжують відмінності в повноваженнях їх користувачів.

Наприклад, власник свідоцтва на торговельну марку, маючи ви­ключне право, може самостійно його реалізувати, забороняючи іншим особам його використання, а також передати права на марку іншій особі чи видати ліцензію на її використання. Зовсім інший характер прав у користувача зазначення походження товару. По-перше, реєстра­ція чи надання права користування кваліфікованим зазначенням по­ходження товарів одній особі не обмежує права інших осіб на реєстра­цію їх прав на його використання. По-друге, особа, що одержала пра­во на користування кваліфікованим зазначенням походження товарів, не може видавати ліцензію на його використання іншим особам. По-третє, власник свідоцтва на використання кваліфікованого зазначення походження товару не може забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей і інших характеристик, на підставі яких за­реєстроване кваліфіковане зазначення походження товару та/або право на його використання.

Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелек­туальної власності на географічне зазначення.

Відповідно до ст. 503 ЦК правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є: 1) право на визнання позначення товару (по­слуги) географічним зазначенням; 2) право на використання геогра-


фічного зазначення; 3) право перешкоджати неправомірному викорис­танню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке вико­ристання.

Права інтелектуальної власності на географічне зазначення, що належать окремим суб'єктам права інтелектуальної власності на гео­графічне зазначення, встановлюються законом.

Реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару може бути визнана судом недійсною у разі його невідповідності умовам на­дання правової охорони. Підставою визнання недійсним права на ви­користання кваліфікованого зазначення походження товару та свідо­цтва, що його посвідчує, може служити порушення вимог законодав­ства при їх реєстрації. Визнані недійсними реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару, реєстрація права на використання ква­ліфікованого зазначення походження товару та свідоцтва, що посвідчує це право, вважаються такими, що не набрали чинності.

Дія реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару може бути припинена судом у разі втрати характерних для даного географіч­ного місця умов і можливостей виготовлення товару, описаного в Ре­єстрі, а також визнання цього зазначення видовою назвою товару. Що стосується реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару, пов'язаного з географічним місцем в іноземній державі, то її дія при­пиняється також у зв'язку з припиненням правової охорони цього за­значення у країні походження.

Право на використання зареєстрованого кваліфікованого зазна­чення походження товару може бути припинено: а) за рішенням суду у зв'язку з втратою товаром особливих властивостей або інших харак­теристик, описаних у Реєстрі, від дати, встановленої судом; б) у разі ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи, що є власником свідоцтва; в) у разі подання власником свідоцтва заяви до Установи про відмову від права на використання цього зазначення (право при­пиняється з дня офіційної публікації відомостей про це); г) у разі не­сплати збору за продовження строку дії свідоцтва (право припиняєть­ся зпершого дня дії наступного строку, за який збір не сплачено).

—шш—шшшш* Питання для самоконтролю

1. Об'єкти правових засобів індивідуалізації учасників цивіль­ного обороту, товарів та послуг.


Розділ VI. Право інтелектуальної власності


2. Поняття комерційного найменування. Варіанти співвідно­шення комерційного найменування і найменування юридич­ної особи.

3. Суб'єкти права на комерційне найменування.

4. Майнові права інтелектуальної власності на комерційне на­йменування. Припинення чинності майнових прав інтелек­туальної власності на комерційне найменування.

5. Поняття та види торговельних марок.

6. Умови надання правової охорони торговельним маркам та її обсяг.

7. Правова охорона добре відомих торговельних марок.

8. Суб'єкти права інтелектуальної власності на торговельну марку.

9. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку та строк їх чинності.

10. Визнання прав інтелектуальної власності на торговельну марку недійсними.

11. Право попереднього користувача на торговельну марку.

12. Поняття географічного зазначення та обсяг його правової охорони.

13. Права інтелектуальної власності на географічне зазначен­ня.

14. Строк чинності права інтелектуальної власності на геогра­фічне зазначення.

15. Права і обов'язки, що випливають із реєстрації географіч­ного зазначення та (або) права на його використання.

16. Припинення права на використання географічного зазна­чення.


ГЛАВА 29

ІНШІ ОБ'ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

■■... ■ і § 1. Право інтелектуальної власності

на наукове відкриття

Під відкриттям розуміють виявлення невідомої раніше об'єктивно існуючої дійсності. Відкриття вирішують задачі пізнання, оскільки дають нові знання про оточуючий нас світ і служать підставою для створення нових засобів впливу на природу. Однак правовій охороні підлягає не будь-яке відкриття, а лише у галузі природничих наук за умови відповідності певним вимогам.

Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності до об'єктів інтелектуальної власності відносить наукові від­криття.

Науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матері­ального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання (ст. 457 ЦК України).

Об'єктами відкриттів є:

1) закономірність матеріального світу — це невідомий раніше, але об'єктивно існуючий і такий, що вносить докорінні зміни в рівень пізнання, істотний і стійкий зв'язок між явищами або властивостями матеріального світу;

2) властивість матеріального світу — це невідома раніше об'єктивно існуюча якісна сторона об'єкта матеріального світу (необхідно вста­новити існуючу незалежно від волі і свідомості людини невідому ра­ніше якісну визначеність об'єкта стосовно до інших об'єктів, з якими він вступає у взаємодію);

3) явище матеріального світу — це невідома раніше об'єктивно існуюча і така, що вносить докорінні зміни у рівень пізнання, форма прояву сутності об'єкта матеріального світу (причому явище і сутність перебувають у органічній єдності).

Закономірності, властивості та явища матеріального світу об'єктивно існують незалежно від наявності чи відсутності знання про


Розділ VI. Право інтелектуальної власності


Глава 29. Інші об 'єкти інтелектуальної власності


 


них, а об'єктом наукового відкриття стають із моменту виявлення і формулювання їх особою. Змістом відкриття є встановлення певних наукових фактів, яких досить часто недостатньо просто констатувати, а необхідно ще й науково пояснити. Що стосується необхідності вне­сення докорінних змін до рівня пізнання, то їх вносять саме законо­мірності, властивості та явища матеріального світу як такі, а не їх виявлення.

Основними ознаками відкриття є світова новизна, вірогідність і фундаментальність. Закономірності, властивості та явища матеріаль­ного світу можуть бути визнані відкриттям за наявності абсолютної світової новизни на дату пріоритету. При цьому пріоритет встановлю­ється за днем подачі заявки до органу реєстрації або за однією з більш ранніх дат: за офіційно затвердженою датою першого формулювання сутності відкритгя, опублікування в пресі чи доведення відкриття ін­шим шляхом до третіх осіб (доповідь на конференції, захист дипломної роботи тощо).

Особливість наукового відкриття порівняно з іншими об'єктами інтелектуальної власності полягає в тому, що, по-перше, відкриття як об'єкт пізнання є цінним само по собі, незалежно від можливостей його безпосереднього використання, і по-друге, відкриття є надбанням людства, у зв'язку з чим не може бути об'єктом виключного права певних осіб, і тому будь-яка особа може безоплатно використовувати його на свій розсуд.

До особистих немайнових прав автора наукового відкриття нале­жать право авторства, пріоритет, право на найменування відкриття (автор наукового відкриття має право надати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву).

До майнових прав автора наукового відкриття можна віднести пра­во на винагороду за здійснене відкриття у формі матеріального заохо­чення, інші права та пільги, встановлені державою за заслуги в розви­тку науки.

Документом, що підтверджує право на відкриття, є диплом. Він видається на ім'я автора і засвідчує визнання виявлених закономірнос­тей, властивостей і явищ матеріального світу науковим відкриттям; пріоритет та авторство на наукове відкриття. Оскільки для наукового відкриття необхідна світова новизна, то законодавче закріплення дер­жавної реєстрації наукових відкриттів дає можливість закріпити пріо­ритет не лише автора наукового відкриття, а й держави в цілому.


шшшшшшш—шш § 2. Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми

Поняття зазначеного об'єкта інтелектуальної власності міститься в Законі України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»1.

Інтегральна мікросхема (далі — ІМС) — мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого ви­робу, незалежно від способу його виготовлення.

Компонування (топографія) ІМС—зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інте­гральної мікросхеми та з'єднань між ними.

Законодавець висуває вимогу оригінальності компонування інте­гральної мікросхеми для того, щоб бути придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього. Компонування ІМС визнається оригінальним, якщо воно не створене шляхом прямого відтворення (копіювання) іншого компонування ІМС, має відмінності, що надають йому нові властивості, і не було відомим у галузі мікроелектроніки до дати подання заявки до Установи або до дати його першого викорис­тання. Існує презумпція оригінальності компонування ІМС доти, доки не доведено протилежне.

Обсяг правової охорони компонування ІМС визначається зображен­ням цього компонування на матеріальному носієві.

Суб 'єктами права інтелектуальної власності на компонування ІМС є автор та інші особи, які набули прав на об'єкт за договором чи за­коном, зокрема роботодавець, правонаступник тощо.

Майновими правами інтелектуальної власності на компонування ІМС є: 1) право на використання компонування ІМС; 2) виключне право дозволяти використання компонування ІМС; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню компонування ІМС, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права ін­телектуальної власності, встановлені законом.

1 Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем [Текст]: Закон України від 5 жовт. 1997 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 8. - Ст. 28.


Розділ VI. Право інтелектуальної власності


Глава 29. Інші об'єкти інтелектуальної власності


 


Права інтелектуальної власності на компонування ІМС засвідчу­ються свідоцтвом, а тому майнові права на компонування ІМС нале­жать володільцю відповідного свідоцтва, якщо інше не встановлено законом чи договором. Зазначені права є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування ІМС спливає через десять років, що відліковуються від дати подання заявки на компону­вання ІМС в установленому законом порядку.

Можливе дострокове припинення чинності майнових прав на ком­понування ІМС за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом. Якщо у зв'язку з цим завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на його використання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.

У разі припинення чинності виключних майнових прав на компо­нування ІМС воно переходить у суспільне надбання і може вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, вста­новленими законом. Однак чинність достроково припинених виключ­них майнових прав на компонування ІМС може бути відновлено у по­рядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належа­ли у момент їх припинення.

Права інтелектуальної власності на компонування ІМС можуть бути визнані недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.

Законодавець передбачає право попереднього користувача на ком­понування ІМС, яке за своєю суттю аналогічне правам попереднього користувача на об'єкти патентного права.

шшшттшшттт § 3. Право ін і елекіуальної власності на раціоналізаторську пропозицію

Раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності (ч. 1 ст. 481 ЦК).

Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес. Як правило, за допомогою раціоналізаторських


пропозицій відбувається удосконалення уже існуючих технічних чи організаційних рішень, пристосування їх до конкретних умов функці­онування юридичної особи.

Раціоналізаторська пропозиція повинна: 1) належати до профілю діяльності юридичної особи, якій вона подана; 2) бути новою; 3) бути корисною підприємству.

Перш за все необхідно, щоб раціоналізаторська пропозиція стосу­валася будь-якої сфери діяльності тієї юридичної особи, якій вона подається. Для визнання пропозиції об'єктом інтелектуальної власнос­ті достатньо місцевої новизни, тобто відсутності інформації про неї у даної юридичної особи. Що стосується корисності, то використання пропозиції юридичною особою повинно дати змогу отримати еконо­мічний, технічний чи інший позитивний ефект.

Обсяг правової охорони раціоналізаторської пропозиції визначаєть­ся її описом, а також кресленнями, якщо вони подані.

Суб 'єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є її автор та юридична особа, якій ця пропозиція подана. Автором може бути фізична особа, творчою працею якої створено за­значений об'єкт інтелектуальної власності, незалежно від того, працює вона на цьому підприємстві чи ні.

До особистих немайнових прав автора належить право авторства, пріоритет, право на найменування раціоналізаторської пропозиції, а до майнових — право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій ця пропозиція подана.

Юридична особа, яка визнала пропозицію раціоналізаторською, має право на використання цієї пропозиції у будь-якому обсязі (ч. 2 ст. 484 ЦК).

шштшшшшшшшш § 4. Право інтелектуальної власності на селекційні досягнення

У зв'язку з особливостями селекційних досягнень їх виділяють в окрему групу, хоча деякі країни відносять їх до об'єктів патентного права.

Селекційними досягненнями є результати селекційної діяльності у вигляді сортів та гібридів рослин і порід тварин із заданими озна­ками.


Розділ VI. Право інтелектуальної власності


Глава 29. Інші об'єкти інтелектуальної власності


 


Правовому регулюванню селекційних досягнень присвячено главу 42 ЦК, Закон України «Про охорону прав на сорти рослин»1 та Закон України «Про племінне тваринництво»2.

Селекційним досягненням у рослинництві є новий сорт. Сорт рослин — окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) у рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, не­залежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови надання правової охорони: може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів; може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем про­яву принаймні однієї з цих ознак; може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.

Сорт вважається охороноздатним, тобто придатним для набуття права на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією геноти­пів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним.

Сорт вважається новим, якщо до дати, на яку заявка вважається поданою, заявник (селекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сор­ту для комерційного використання: на території України — за рік до цієї дати; на території іншої держави — щодо деревних та чагарнико­вих культур і винограду за шість років і щодо рослин інших видів за чотири роки до цієї дати.

На відміну від патентного права при визначенні новизни селекцій­них досягнень у рослинництві до уваги береться не відомість об'єкта суспільству, а поширення його селекціонером. Тому новизна сорту не втрачається, якщо навіть до зазначених дат будь-який його матеріал збувався: із зловживанням на шкоду заявнику; на виконання договору про передачу права на подання заявки; на виконання договору про розмноження відтворювального матеріалу сорту і його випробування, за умови, що зібраний внаслідок цього матеріал передавався лише за­явникові і не використовувався для виробництва іншого сорту; на ви­конання визначених законодавством заходів, зокрема щодо біологічної безпеки чи формування Реєстру сортів; як побічний або відхідний про-

' Про охорону прав на сорти рослин [Текст] : Закон України від 21 квіт. 1993 р. у ред. Закону від 17 січ. 2002 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2002. - № 7. - Ст. 278.

2 Про племінне тваринництво [Текст] : Закон України від 15 груд. 1993 р. у ред. Закону від 21 груд. 1999 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2000. - № 6-7. - Ст. 37.


дукт, отриманий під час створення чи поліпшення сорту, без посилань на сорт і лише для споживання.

Сорт відповідає умові вирізняльності, якщо за проявом його ознак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загальновідомого до дати, на яку заявка вважається поданою. Сорт, що протиставляєть­ся заявленому, вважається загальновідомим, якщо: а) він поширений на певній території в будь-якій державі; б) відомості про прояви його ознак стали загальнодоступними у світі, зокрема шляхом їх опису в будь-якій оприлюдненій публікації; в) він представлений зразком у загальнодоступній колекції; г) йому надана правова охорона і/або він внесений до офіційного реєстру сортів в будь-якій державі, при цьому він вважається загальновідомим від дати подання заявки на надання права чи внесення до реєстру.

Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження рослини цього сорту залишаються достатньо схо­жими за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту.

Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки, відзна­чені в описі сорту, залишаються незмінними після неодноразового розмноження чи у разі особливого циклу розмноження в кінці кожно­го такого циклу.

Сортові присвоюється назва, яка повинна його однозначно іденти­фікувати і відрізнятися від будь-якої іншої назви існуючого в Україні і державах-учасниках сорту того ж чи спорідненого виду. Назва сорту включає його родове чи видове позначення і власну назву.

Сорт може бути внесений до Реєстру сортів, якщо він є охороно­здатним, придатним для поширення в Україні та йому присвоєно на­зву.

У місячний строк від дати державної реєстрації прав на сорт централь­ним органом виконавчої влади з питань сільського господарства і продо­вольства авторові видається свідоцтво про авторство на сорт, а якщо у заявці було виражене прохання видачі охоронного документа, то заяв­никові видається патент. Якщо авторів декілька, то кожен із них отримує свідоцтво про авторство на сорт. Якщо майнове право на сорт мають кілька осіб, то патент на сорт рослин видається особі, яка зазначена у за­явці першою, якщо договором між заявниками не передбачено інше.

Патенти на сорти, що не підлягають державному випробуванню, видаються під відповідальність заявників за відповідність сорту кри­теріям, визначеним законодавством. У таких патентах відзначається, що вони мають деклараційний характер.


Розділ VI. Право інтелектуальної власності


Глава 29. Інші об 'єкти інтелектуальної власності


 


Державна реєстрація майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин здійснюється на підставі рішення про державну реєстра­цію прав на сорт шляхом внесення відомостей до Державного реєстру прав інтелектуальної власності на сорти рослин.

Особистих немайнових прав інтелектуальної власності на сорт рос­лин набуває особа, яка його створила, від дати державної реєстрації прав на сорт. Саме автору сорту належить право авторства, у зв'язку з чим він має право: а) перешкоджати іншим особам привласнювати та спотворю­вати його авторство; б) вимагати не розголошувати його ім'я як автора сорту і не зазначати його у публікаціях; в) вимагати зазначення свого імені під час використання сорту, якщо це практично можливо.

Майновими правами інтелектуальної власності на сорт рослин, засвідченими патентом, є право на використання сорту та виключне право на дозвіл чи заборону використання сорту іншими особами.

Виключне право на дозвіл чи заборону використання сорту полягає в тому, що ніхто без дозволу володільця патенту не може здійснювати щодо посадкового матеріалу сорту такі дії: а) виробництво або від­творення (з метою розмноження); б) доведення до кондиції з метою розмноження; в) пропонування до продажу; г) продаж або інший ко­мерційний обіг; д) вивезення за межі митної території України; є) ввезення на митну територію України; є) зберігання для будь-якої із вищезазначених цілей.

Зазначене виключне право на дозвіл чи заборону використання сор­ту застосовується і щодо сорту: а) який є похідним в основному від сорту патентовласника (суттєво успадковує ознаки сорту), за умови, що сорт патентовласника не є похідним в основному від іншого сорту; б) який нечітко відрізняється від сорту патентовласника; в) виробництво якого потребує багаторазового використання сорту патентовласника.

Обсяг правової охорони сорту, на який видано патент, визначаєть­ся сукупністю ознак, викладених у занесеному до Реєстру патентів описі сорту.

Селекційним досягненням у тваринництві є створена в резуль­таті цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тварин (по­рода, порідний тип, лінія, родина тощо), яка має нові високі генетичні ознаки та стійко передає їх нащадкам.

Племінна тварина — чистопородна або одержана за затвердженою програмою породного вдосконалення тварина, що має племінну (гене­тичну) цінність і може використовуватися в селекційному процесі відповідно до діючих загальнодержавних програм селекції.


Об 'єктами племінної справи у тваринництві є велика рогата худо­ба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі, яких розводять із метою одержання від них певної продукції.

Суб'єктами племінної справи у тваринництві є: власники племін­них (генетичних) ресурсів; підприємства (об'єднання) з племінної справи, селекційні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінки племінних тварин; підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які надають відповідні послуги та беруть участь у створенні та вико­ристанні племінних (генетичних) ресурсів; власники неплемінних тварин — споживачі племінних (генетичних) ресурсів та замовники послуг із племінної справи у тваринництві.

Стосовно селекційних досягнень законодавство передбачає реє­страційний принцип для племінних тварин та племінних стад. Однак єдиний реєстр відсутній. Державна реєстрація племінних тварин здій­снюється шляхом внесення відповідних даних про них до державних книг племінних тварин, а племінних стад — до Державного племінно­го реєстру.

Закон України «Про племінне тваринництво» на відміну від ЦК не передбачає можливості видачі патенту на селекційні досягнення у тва­ринництві і надання відповідних прав.

Власники племінних (генетичних) ресурсів зобов'язані мати племін­ні свідоцтва (сертифікати), які є документальним підтвердженням якос­ті належних їм племінних тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин.

Племінне свідоцтво (сертифікат) — документ встановленої фор­ми про походження, продуктивність, тип та інші якості тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин, складений на основі даних офіційного обліку продуктивності, імуногенетичного контролю та офіційної класифікації (оцінки) за типом. Зазначений документ є основою для визначення цінності племінних (генетичних) ресурсів і гарантує певний рівень ефективності їх використання при дотриманні споживачем цих ресур­сів вимог, встановлених цим Законом. Зразки племінних свідоцтв (сертифікатів) затверджуються спеціально уповноваженим централь­ним органом виконавчої влади, до відання якого віднесені питання сільського господарства.

Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тва­рин за ЦК становлять: 1) особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державною реє­страцією; 2) майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин,


Розділ VI. Право інтелектуальної власності


Глава 29. Інші об'єкти інтелектуальної власності


 


породу тварин, засвідчені патентом; 3) майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, породи тварин, засвідчене дер­жавною реєстрацією.

Суб'єктами права на сорт рослин, породу тварин є автор сорту рослин, породи тварин та інші особи, які набули майнових прав інте­лектуальної власності на сорт рослин, породу тварин за договором чи законом.

Майновими правами інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідченими патентом, є: 1) право на використання сорту рослин, породи тварин, придатних для поширення в Україні; 2) виключне право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню сор­ту рослин, породи тварин, у тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені зако­ном.

Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин належать володільцю патенту, якщо інше не встановлено до­говором чи законом, і є чинними з дати, наступної за датою їх держав­ної реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону.

Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної влас­ності на сорт рослин, породу тварин спливає через тридцять років, а щодо дерев та винограду — через тридцять п'ять років, що відліко-вуються з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав.

Чинність виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин може бути припинено достроково або по­новлено у випадках та у порядку, встановлених законом.

Право на поширення сорту рослин, породи тварин є чинним з дати, наступної за датою його державної реєстрації, та діє безстроково за умови підтримання чинності цього права відповідно до закону.

шшшшшшшшш § 5. Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю

Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її скла­дових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають


справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обстави­нам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка за­конно контролює цю інформацію (ст. 505 ЦК).

Ознаки комерційної таємниці: 1) інформація має комерційну цін­ність; 2) інформація, що становить комерційну таємницю, не відома іншим особам та відсутній вільний доступ до неї на законних підставах; 3) вжито заходів для охорони конфіденційності інформації.

Комерційна таємниця як об'єкт інтелектуальної власності має свої особливості. По-перше, вона відрізняється найбільшою універсальніс­тю, оскільки комерційною таємницею можуть бути відомості техніч­ного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. По-друге, для виникнення прав на комерційну таємницю не вимагається виконання будь-яких формальностей, офі­ційного визнання її охороноздатності та державної реєстрації. По-третє, оскільки в її основі лежить фактична монополія певної особи на деякі знання, то строк чинності права інтелектуальної власності на комер­ційну таємницю чітко не визначений і обмежується строком існування сукупності зазначених ознак комерційної таємниці.

Деякі знання, які залишають у режимі секретності, могли б бути в установленому законодавством порядку кваліфіковані як винаходи, корисні моделі та промислові зразки. Однак доцільність способу право­вої охорони залежить від ряду факторів і оцінюється комплексно. Так, якби свого часу був запатентований спосіб виготовлення напою кока-кола, то на сьогодні ці знання були б суспільним надбанням і вільно використовувалися у зв'язку із закінченням строку правової охорони.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну та­ємницю є: 1) право на використання комерційної таємниці; 2) виключ­не право дозволяти використання комерційної таємниці; 3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці; 4) інші майнові права інтелекту­альної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором. Саме ця особа може розпорядитися належним їй об'єктом, зокрема, шляхом розкриття відо­мостей невизначеному колу осіб, що потягне за собою припинення монопольних прав.


 




Розділ VI. Право інтелектуальної власності


Глава 29. Інші об 'єкти інтелектуальної власності


 


Такі самі наслідки настають і у випадку, якщо іншим особам ця інформація стала відома з інших правомірних джерел, наприклад, у зв'язку з паралельним винахідництвом. Відповідно порушенням права на комерційну таємницю є заволодіння відомостями, що станов­лять комерційну таємницю, за допомогою незаконних методів.

Органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісно­го комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємни­цею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм із метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголо­шення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито за­ходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання. Органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом (ст. 507 ЦК).

шшшш.^—ш § 6. Право інтелектуальної власності на «ноу-хау»

В Україні в умовах становлення ринкової економіки суб'єкти під­приємницької діяльності ведуть конкурентну боротьбу за прибутковість свого бізнесу, що певною мірою залежить від уміння розпоряджатися результатами інтелектуальної діяльності людини, до яких вже впро­довж тривалого часу належить і «ноу-хау» («know-how» — у перекла­ді з англ. — знати як)1.

1 Термін «ноу-хау» виник із судової практики США і спочатку означав додаткову інформацію, придбання якої дозволяло особі, яка мала право на використання запа­тентованого технічного рішення, самостійно налагодити відповідне виробництво. Саме так «ноу-хау» залучалося до товарообороту, стаючи об'єктом договорів, безпосередньо пов'язаних із впровадженням технічних нововведень, а отже, стаючи й об'єктом правового регулювання. Згодом «ноу-хау» стало розглядатись як спеціальний правовий режим, що являв собою альтернативний спосіб охорони винаходів (див.: Богуслав­ский, М. М. Международная передача технологий: правовое регулирование [Текст] / М. М. Богуславский, О. В. Воробьева, А. Г. Светланов. - М. : Наука, 1985. - С. 20; Белов, В. В. Интеллектуальная собственность. Законодательство и практика его при­менения [Текст] : учеб. пособие / В. В. Белов, Г. В. Виталиев, Г. М. Денисов. - М. : Юристъ, 1999.-С. 125; Дердь Чечі. Правочини у сфері промислової власності в угорсь­кому праві та проблеми договорів щодо ноу-хау [Текст] / Дердь Чечі // Актуальні проблеми цивільного права і процесу в Україні. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Ко-рецького НАН України, 2005. - С. 367).


Попри широке використання «ноу-хау» в повсякденному житті механізм його правової охорони в Україні не отримав відповідного законодавчого закріплення. Уперше визначення «ноу-хау» було надане в Законі України «Про інвестиційну діяльність»1, де воно трактувалось як сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ст. 1). На сьогодні термін «ноу-хау» уживаєть­ся вже більш як у 270 нормативно-правових актах і фактично розгля­дається як конфіденційна інформація технічного, організаційного (управлінського), комерційного, виробничого та іншого характеру. Ви­ходячи з такого розуміння «ноу-хау», виникає питання щодо співвід­ношення його з поняттям «комерційна таємниця».

Центральним, тобто таким, що об'єктивно впливає на відмінність досліджуваних понять, є питання про те, який із цих об'єктів є резуль­татом інтелектуальної творчої діяльності й, отже, може бути віднесений до об'єктів права інтелектуальної власності. Законодавець дійшов ви­сновку, що це — комерційна таємниця, хоча з цим навряд чи можна погодитись.

Безумовно, «ноу-хау» не завжди може бути результатом творчої діяльності людини, проте це завжди — результат інтелектуальної ді­яльності, яка відрізняється лише якісною новизною своїх форм і ре­зультату2, оскільки у певних випадках «ноу-хау» не є якісно новим. Таким чином, на відміну від комерційної таємниці, «ноу-хау» завжди є результатом інтелектуальної діяльності людини, пов'язаної з вико­ристанням здатностей свого раціонального пізнання, здійсненням раціональних, логічних висновків. У разі ж збереження в секреті не-запатентованих, але патентоздатних технічних рішень «ноу-хау» ви­ступатиме як результат інтелектуальної, творчої діяльності.

«Ноу-хау» відрізняється від комерційної таємниці також і тим, що в його основі завжди лежить інформація зі сфери техніки та технологій. Тому це єдиний вид комерційної таємниці, який за своєю суттю є рі­шенням. Уся інша інформація, що становить комерційну таємницю, — це інформація про факти.

Зазначені об'єкти розрізняються за формою існування. Так, сис­темне тлумачення статей 200 і 505 ЦК, а також ст. 1 Закону України

1 Відом. Верхов. Ради України. - 1991. - № 47. - Ст. 646.

2 Див.: Петровский, С. В. Исключительное право и интеллектуальная собствен­
ность [Электронный ресурс] / С. В. Петровский. - Режим доступа: http://www.pravo.
lnet.ru/i-prop.htm. - Загл. с экрана.


Розділ VI. Право інтелектуальної власності


Глава 29. Інші об 'єкти інтелектуальної власності


 


«Про інформацію» дозволяє дійти висновку, що комерційна таємни­ця завжди є інформацією, що об'єктивувалася, тоді як «ноу-хау» може бути і незадокументованою інформацією й існувати у вигляді досві­ду і навичок.

Різницю між «ноу-хау» і комерційною таємницею можна визна­чити за обсягом змісту. Поняття комерційної таємниці є істотно шир­шим за поняття «ноу-хау», оскільки воно, крім відомостей, що стосу­ються результатів інтелектуальної діяльності, може включати і відо­мості, які мають суто інформаційне і навіть пізнавальне значення.

Якщо володільцем комерційної таємниці є спеціальний суб'єкт — особа, що здійснює підприємницьку діяльність, то відносно «ноу-хау» таке обмеження не діє. Тому за межами комерційної таємниці виявля­ється інформація, що відповідає ознакам «ноу-хау», права на яку на­лежать несуб'єктам підприємницької діяльності. Таким чином, потен­ційна цінність «ноу-хау» на відміну від комерційної таємниці не завжди пов'язана з підприємницькою діяльністю володільця права на «ноу-хау».

«Ноу-хау» на відміну від комерційної таємниці може складатися з даних, що загальновідомі нарізно самі по собі, але які становлять виняткову цінність у своїй сукупності саме в певному поєднанні.

Ураховуючи наведене, можна дійти висновку, що «ноу-хау» — це частина комерційної таємниці, яка є результатом інтелектуальної або інтелектуальної творчої діяльності у сфері техніки та техно­логій у вигляді сукупності технічних знань, інформації, практичних навичок (досвіду), яка є секретною, істотною, ідентифікованою, практично застосовною, конфіденційність якої забезпечується її законним володільцем.

Ознаками «ноу-хау» є: секретність інформації, що його становить; забезпечення секретності законним володільцем права на «ноу-хау» й додержання режиму секретності третіми особами (наприклад, осо­бами, яким дана інформація стала відома через службове положення або виконувані професійні службові функції, контрагентами за дого­вором тощо); істотність (цінність) інформації, що його становить; ідентифікованість, тобто фіксованість у такий спосіб, який дозволяє перевірити додержання критеріїв секретності й істотності; практична застосовність.

До особливостей «ноу-хау», які у своїй сукупності виділяють цей нетрадиційний об'єкт права інтелектуальної власності, належать: його нематеріальна природа; режим конфіденційності як основа надання


правової охорони; відсутність строку охорони; відсутність офіційного визнання охороноздатності та державної реєстрації.

Суб'єкти права на «ноу-хау». Право на «ноу-хау» визнається за будь-якою фізичною особою незалежно від того, чи є вона підприєм­цем, тоді як можливість фактичної реалізації деяких з цих прав зале­жить від можливості використання «ноу-хау», тобто від статусу воло­дільця права на «ноу-хау». Останній визначається двома основними чинниками — підставою виникнення права на «ноу-хау» і змістом цього права. Залежно від підстав виникнення права на «ноу-хау» роз­різняють первинних і похідних його правоволодільців.

Первинним правоволодіпьцем є творець, у ролі якого завжди виступа­ють фізичні особи, творчою інтелектуальною працею яких створено «ноу-хау». Проте і особа, яка завдяки самостійній сумлінній праці отримала нове творче рішення певного практичного завдання, яке в іншої особи охороняється як «ноу-хау», визнається самостійним його правоволоділь-цем і має право використовувати останнє на свій розсуд без будь-яких обмежень і виплати винагороди. У відносинах, що виникають у зв'язку зі створенням «ноу-хау», таке рішення здається єдино можливим. При цьо­му не можна не зазначити певного зв'язку, який спостерігається між «ноу-хау» та об'єктами у сфері промислової власності, де подібні відносини є винятком і опосередковуються інститутом попереднього користування.

Можливість наявності декількох володільців права на «ноу-хау», а також: відсутність серед них фігури автора є основною рисою суб 'єктного складу правовідносин, пов 'язаних з охороною, передачею і використанням «ноу-хау». Саме це і відрізняє дані відносини від таких відносин у сфері інтелектуальної власності, як патентне і автор­ське право, в яких завжди присутній первинний творець — автор ви­находів, корисних моделей, промислових зразків, творів науки, літера­тури та мистецтва тощо.

Якщо в творчому процесі по створенню інтелектуального продук­ту брали участь спільно кілька творців, всі вони незалежно від ступе­ня творчої участі стають співволодільцями права на «ноу-хау».

За загальним правилом первісне виникнення майнових інтелекту­альних прав одночасно у декількох осіб можливо також у випадках створення інтелектуального продукту на замовлення (ст. 430 ЦК) або у зв'язку з виконанням творцем обов'язків, що покладені на нього трудовим договором (ст. 429 ЦК).

Відповідно до загальних положень стосовно права інтелектуальної власності, майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створе-


Роздіч VI. Право інтелектуальної власності


Глава 29. Інші об'єкти інтелектуальної власності


 


ний у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівнико­ві, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не передбачено договором (ст. 429 ЦК). Стосовно замовника діє аналогічне правило (ст. 430 ЦК). Таким чином, і роботодавець, і замовник повинні придбати право на об'єкт інтелектуальної власності в його творця.

Стосовно «ноу-хау» дане правило не може бути застосоване. Тільки роботодавець може ухвалити рішення про поширення на створене техніч­не рішення режиму «ноу-хау», тому він і стає правоволодільцем створе­ного працівником «ноу-хау» в момент ухвалення такого рішення.

Що ж до створення «ноу-хау» за замовленням, то здається, що ставити питання в такому ключі взагалі не можна. Створити можна охороноздатне рішення — винахід, блок інформації з проблематики, що цікавить замовника, і т. ін. При цьому створений об'єкт не набуває режиму «ноу-хау» без відповідних дій зацікавлених у цьому осіб.

Похідними володільцями права на «ноу-хау» є особи, до яких права на цей об'єкт переходять або на основі цивільно-правових договорів, або в порядку сингулярного правонаступництва (спадкування).

Зміст права на«ноу-хау». У змісті права на «ноу-хау» можна ви­ділити три базові правомочності правоволодільця: правомочність на здійснення власних фактичних і юридично значущих дій; правомочність вимоги певної поведінки від зобов 'язаних осіб; правомочність на захист суб 'єктивного права на «ноу-хау».

Правомочність на здійснення власних дій володільцем права на «ноу-хау» забезпечена покладанням на необмежене коло третіх осіб юридичного обов'язку щодо стримування від набуття «ноу-хау» в не­законний спосіб. Дана правомочність включає можливість використан­ня відомостей, що становлять «ноу-хау» (правомочність використання), і можливість розпорядження відомостями, що становлять «ноу-хау» (правомочність розпорядження). Правомочність використання права на «ноу-хау» належить виключно його правоволодільцю. Проте з часом кількість осіб, що правомірно володіють відомостями, які становлять зміст «ноу-хау», може зрости, тому вказана правомочність надалі може належати одночасно декільком особам (наприклад, первинному право­володільцю та особам, яким використання «ноу-хау» було надане за договором, і т. ін.).

При цьому слід враховувати, що коли особа, яка використовує «ноу-хау», є добросовісною, тобто вона не знала і не повинна була знати про неправомірність передання їй «ноу-хау», правоволоділець не має пра-


ва вимагати від неї припинення використання «ноу-хау» або пред'явити в суді до неї вимогу про заборону цього. Він може пред'явити лише вимогу про відшкодування збитків особою, що неправомірно розголо­сила відомості, які становлять зміст «ноу-хау». Таким чином, припи­нення використання «ноу-хау» можна вимагати лише від особи, яка є недобросовісним користувачем.

У разі розпорядження правомочністю використання «ноу-хау» правоволоділець має чітко визначити коло можливостей щодо вико­ристання «ноу-хау», що є гарантією безпеки відомостей, які його становлять.

Розпорядження правомочністю використання «ноу-хау» має дві форми: відчуження і надання правомочності використання із збере­женням його в цілому за володільцем права. Ці відносини регулюють­ся договором про передачу «ноу-хау»1. Проте збільшення числа суб'єктів права на «ноу-хау» допустимо до тих пір, поки воно відоме обмеженому колу осіб, тобто поки відомості, що становлять «ноу-хау», залишаються незагальновідомими.

Розпорядження правомочністю використання «ноу-хау» не обме­жується зазначеними можливостями. Так, відповідно до чинного за­конодавства володільцю права на «ноу-хау» надано можливість брати участь цим правом у створенні господарського товариства.

Правомочність вимоги певної поведінки від зобов 'язаних осіб реа­лізується у певних (обов'язкових) правових діях. Зміст їх полягає перш за все у правомірності вимагати від третіх осіб утримання від здійснен­ня певних дій (наприклад, від розголошення «ноу-хау» без згоди на це його правоволодільця, використання «ноу-хау» з порушенням встанов­леного порядку і т. ін.). Проте ця правомочність має певну особливість, яка пов'язана з тим, що володілець права на «ноу-хау» має лише фак­тичну, а не юридичну монополію на використання «ноу-хау», оскільки не може протистояти отриманню третіми особами таких відомостей у законний спосіб.

Указана правомочність може бути виражена у вимозі до третьої особи виконати певну дію (сплатити гроші, вжити адекватних за об­сягом заходів з охорони конфіденційності інформації). Це характерно для тих випадків, коли має місце передання на відплатній основі пра­ва на «ноу-хау».

Правомочність на захист суб 'єктивного права на «ноу-хау» являє собою можливість застосування відносно правопорушника заходів

1 Докладніше про цей договір див. § 6 гл. 59 т. 2 цього підручника.


Розділ VI. Право інтелектуальної власності


примусової дії (самозахист) або можливість уповноваженої особи звернутися до компетентних органів з вимогою примушення зобов'язаної особи до певної поведінки.


РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА


 


Питання для самоконтролю

1. Поняття та ознаки наукового відкриття. Особливість науко­вого відкриття у порівнянні з іншими об'єктами інтелекту­альної власності.

2. Об'єкти наукового відкриття.

3. Поняття компонування інтегральної мікросхеми.

4. Поняття оригінальності компонування інтегральної мікро­схеми.

5. Обсяг правової охорони компонування інтегральної мікро­схеми.

6. Суб'єкти права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми.

7. Майнові права інтелектуальної власності на інтегральні мікросхеми та строк їх чинності.

8. Поняття раціоналізаторської пропозиції. Суб'єкти права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропози­цію.

9. Селекційні досягнення як об'єкти інтелектуальної власнос­ті (поняття сорту рослин та породи тварин). Умови охоро-ноздатності селекційних досягнень.

 

10. Складові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин.

11. Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин та породу тварин та строк їх чинності.

12. Поняття комерційної таємниці.

13. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю.

14. Поняття та ознаки «ноу-хау».

15. Співвідношення понять «комерційна таємниця» і «ноу-хау».

16. Суб'єкти права на «ноу-хау».

17. Особливості виникнення права на «ноу-хау», створеного за трудовим договором та договором замовлення.

18. Зміст права на «ноу-хау».


 

1. Антологія української юридичної думки [Текст] : в 6 т. / редкол. : Ю. С Шемшученко (голова) та ін. Т. 6 : Цивільне право / упоряд.: Я.М.Шевченко,І.Б.Усенко,Г.П.Тимченкотаін.;відп.ред.Я.М.Шевченко.-К.: Вид. Дім «Юрид. книга», 2003. - 584 с

2. Антонов, В. М. Інтелектуальна власність і комп'ютерне авторське право [Текст] / В. М. Антонов. - К. : KHT, 2006. - 520 с.

3. Бєгова, Т. І. Поняття «ноу-хау» і договір про його передання [Текст] : монографія / Т. І. Бєгова. - X. : Право, 2009. - 160 с

4. Борисова, В. И. Корпорация - организационно-правовая форма корпоративных отношений [Текст] / В. И. Борисова // Альманах циви­листики : сб. ст. / под ред. Р. А. Майданика. - Киев : Всеукр. ассоц. изд. «Правова єдність», 2008. - Вып. 1. - С. 249-269.

5. Борисова, В. І. До чинників, що характеризують цивільне право України як галузь приватного права [Текст] / В. І. Борисова // Вісн. Акад. прав, наук України. - 2005. - № 2. - С 105-116.

6. Борисова, В. I. Органи управління юридичної особи як її інституціональ-но-функціональні представники [Текст] / В. І. Борисова // Право Украї­ни. - 2006. - № 6. - С 97-102.

7. Борисова, В. I. Публічні утворення як суб'єкти цивільних відносин [Текст] / В. І. Борисова // Державне будівництво та місцеве самовряду­вання : зб. наук. пр. - X., 2005. - № 10. - С 88-96.

8. Вінник, О. М. Науково-практичний коментар Закону України «Про акці­онерні товариства» [Текст] / О. М. Вінник. - К.: Юрінком Інтер, 2009. -312с.

9. Гражданское и торговое право зарубежных стран [Текст]: учеб. пособие / под общ. ред. В. В. Безбаха и В. К. Пучинского. - М.: МЦФЭР, 2004. -896 с.

10. Гримич, М. В. Звичаєве цивільне право українців XIX - початку XX століття [Текст] / М. В. Гримич. - К.: Арістей, 2006. - 560 с.

11. Гриньча, А. Б. Цивільно-правовий договір як підстава виникнення права спільної власності фізичних осіб [Текст] : монографія / А. Б. Гриньча. -Тернопіль : Підручники і посібники, 2008. - 176 с

12. Енциклопедія цивільного права України [Текст] / Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України ; відп. ред. Я. М. Шевченко. - К. : Ін Юре, 2009.

13. Жилінкова, О. В. Договори в сфері реалізації авторських прав на музич­ний твір [Текст] / О. В. Жилінкова. - X.: Ксилон, 2008. - 212 с

14. Заіка, Ю. О. Спадкове право в Україні: Становления і розвиток [Текст] : монографія / Ю. О. Заіка. - 2-ге вид. - К. : КНТ, 2007. - 288 с

15. Захист прав інтелектуальної власності в господарському судочинстві [Текст]. - К. : Юрінком Інтер, 2009. - 384 с


 




16. Кодифікація приватного (цивільного) права України [Текст] / за ред.

A. Довгерта. - К. : Укр. центр правн. студій, 2000. - 336 с

17. Коробцова, Н. В. Цивільно-правова охорона таємниць особистого життя людини [Текст] / Н. В. Коробцова. - X. : ВД «ІНЖЕК», 2005. - 152 с

18. Корпоративне управління [Текст] / І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко,

B. Борисова ; за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. - X. : Право, 2007. - 428 с

19. Коссак, В. М. Право інтелектуальної власності [Текст] / В. М. Коссак, І. Є. Якубівський. - К. : Істина, 2007. - 208 с

20. Кравчук, В. М. Корпоративне право: Науково-практичний коментар законо­давства та судової практики [Текст] / В. М. Кравчук. - К, 2005. - 720 с

21. Кравчук, В. М. Припинення корпоративних правовідносин в господар­ських товариствах [Текст] : монографія / В. М. Кравчук. - Л. : Край, 2009. - 464 с

22. Кривобок, С. В. Правочини з підприємством як єдиним майновим комп­лексом : монографія / С. В. Кривобок. - X.: Право, 2009. - 102 с

23. Крижна, В. М. Право інтелектуальної власності України [Текст] : кон­спект лекцій / В. М. Крижна, Н. Є. Яркіна. - X. : Нац. юрид. акад. Укра­їни, 2008.-112 с.

24. Кучеренко, І. М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приват­ного права [Текст]: монографія /1. М. Кучеренко. - К.: ІДіП ім. В. М. Ко-рецького НАНУ, 2004. - 328 с

25. Майданик, Р. Наука цивільного права України: поняття, предмет, мето­дологія [Текст] / Р. Майданик // Про українське право : часоп. каф. теорії та історії держави і права Київ. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка / за ред. І. Без-клубого. - К.: Грамота, 2009. - Чис. IV. - С 100-111.

26. Майданик, Р. Співвідношення галузей публічного і приватного права [Текст] / Р. Майданик // Юрид. вісн. України. - 2010. - № 13-14.

27. Матвеев, Г. К. Економічна реформа та кодифікація цивільного законо­давства (До історії багаторічної дискусії) [Текст] / Г. К. Матвеев // Ви­бране / упоряд. В. І. Кисіль. - К. : Україна, 2008. - С 264-273.

28. Матвеев, Г. К. Підстави цивільно-правової відповідальності [Текст] / Г. К. Матвеев // Вибране / упоряд. В. І. Кисіль. - К. : Україна, 2008. -С 20-263.

29. Мічурін, Є. О. Обмеження майнових прав фізичних осіб (Загальні поло­ження) [Текст] : монографія / Є. О. Мічурін. - X.: Юрсвіт, 2007. - 220 с

30. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України [Текст] : у 2 т. / Н. С. Кузнецова, І. О. Дзера, В. М. Коссак та ін.; за ред. О. В. Дзери, Н. С Кузнєцової, В. В. Луця. - 3-тє вид., переробл. і допов. - К.: Юрін-ком Інтер, 2008. - Т. 1. - 832 с

31. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України [Текст] : у 2 т. І О. О. Кот, Т. В. Боднар, С. І. Шимон та ін. ; за ред. О. В. Дзери, Н. С Кузнєцової, В. В. Луця. - 3-тє вид., переробл. і допов. - К. : Юрін-ком Інтер, 2008. - Т. 2. - 1088 с

32. Особисті немайнові права інтелектуальної власності творців [Текст] / Л. С Нецька, О. М. Піцан, М. К. Галянтич та ін. - Тернопіль : Підручни­ки і посібники, 2007. - 256 с


 

33. Отраднова, О. А. Принципы справедливости, разумности, добросовест­ности в недоговорных обязательствах, возникающих из нанесения вре­да, в гражданском праве Украины [Текст] / О. А. Отраднова // Альманах цивилистики : сб. ст. / под ред. Р. А. Майданика. - К. : Алеута : КНТ : Центр учеб. лит., 2009. - Вып. 2. - С. 370-383.

34. Первомайський, О. О. Участь територіальної громади у цивільних право­відносинах [Текст] I О. О. Первомайський. - X.: Страйд, 2005. - 184 с.

35. Право інтелектуальної власності [Текст] : акад. курс : підруч. для студ. вузів / О. П. Орлюк, Г. О. Андрощук, О. Б. Бутнік-Сіверський та ін. ; за ред. Л. Орлюк, О. Д. Святоцького. - 2007. - 696 с.

36. Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодав­ство України [Текст]. - К. : Вид. Дім «Слово», 2006. - 1104 с.

37. Право інтелектуальної власності України [Текст] : конспект лекцій / авт. : В. М. Крижна, Н. Є. Яркіна ; за ред. В. І. Борисової. - X. : Нац. юрид. акад. України, 2008. - 112 с.

38. Правове регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності, галу­зеві аспекти [Текст]: монографія / кол. авт.: О. П. Орлюк, О. Д. Святоць-кий, Т. С. Демченко та ін. ; кер. авт. кол., наук. ред. О. П. Орлюк. - К. : Авокадо, 2006. - 416 с.

39. Правовий статус непідприємницьких організацій [Текст] : навч. посіб. / Акад. муніцип. упр. - К., 2006. - 414 с.

40. Правові проблеми комунальної власності [Текст] : монографія / за заг. ред. В. І. Борисової; В. І. Борисова, Л. М. Баранова, В. М. Ігнатенко та ін. - X. : Вид. ФО-П Вапнярчук Н. М., 2007. - 144 с

41. Примак, В. Д. Цивільно-правова відповідальність юридичних осіб [Текст]: монографія / В. Д. Примак. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 432 с

42. Пушкин, А. А. Некоторые вопросы теории права и государства [Текст] / А. А. Пушкин // Избр. тр. - Харьков : Эспада, 2007. - С. 21-23.

43. Розгон, О. В. Межі та обмеження права власності [Текст] / О. В. Роз-гон. - X. : Страйд, 2006.

44. Ромовська, 3. Українське цивільне право [Текст] : підручник / 3. Ромов-ська. - К. : Прав, єдність, 2009. - 500 с.

45. Сивий, Р. Б. Приватне (цивільне) право в системі права України [Текст] : монографія / Р. Б. Сивий. - К. : КВ1Ц, 2006. - 214 с.

46. Стефанчук, Р. О. Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільно­му праві (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту) [Текст] : монографія / Р. О. Стефанчук ; відп. ред. Я. М. Шевченко. -Хмельницький : Вид-во Хмельниц. ун-ту упр. та права, 2007. - 626 с

47. Судова практика Верховного Суду України у цивільних справах [Текст] / упоряд. А. Г. Ярема, Л. В. Сидорова ; за заг. ред. А. Г. Яреми. - К. : Концерн «Ін Юре», 2007. - 960 с.

48. Томаров, И. Е. К вопросу о природе и системе объектов гражданских правоотношений и объектов интеллектуальных правоотношений [Текст] / И. Е. Томаров // Альм, цивилистики: сб. ст. / под ред. Р. А. Майданика. -Киев : Алеута : КНТ : Центр учеб. лит., 2009. - Вып. 2. - С. 78-95.

49. Харитонов, Є. О. Цивільні правовідносини [Текст] : навч. посіб. / Є. О. Харитонов, О. I. Харитонова. - К. : Істина, 2008. - 304 с.


 




Предметний покажчик

50. Цивільне право України [Текст] : підручник : у 2 кн. Кн. 1 / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін. ; за ред. О. В. Дзери, Н. С Кузнєцо-вої. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - 736 с

51. Цивільне право України [Текст] : підручник : у 2 кн. Кн. 2 / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін. ; за ред. О. В. Дзери, Н. С Кузнєцо-вої. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - 640 с

52. Цивільне право України [Текст] : підручник : у 2 т. / В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л. М. Баранова, І. В. Жилінкова та ін. ; за заг. ред. В. І. Бори-сової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. - К. : Юрінком Інтер, 2004. -Т. 1.-480 с

53. Цивільне право України [Текст] : підручник : у 2 т. / В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л. М. Баранова, І. В. Жилінкова та ін. ; за заг. ред. В. І. Бори-сової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - Т. 2. - 552 с

54. Цивільне право України [Текст]. Ч. 1 / Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. І. Борисова та ін. ; за ред. Ч. Н. Азімова, С Н. Приступи, В. М. Ігна-тенка. - X. : Право, 2000. - 368 с

55. Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов'язання [Текст] : підручник / С. С. Бичкова, І. А. Бірюков, Ю. О. Заіка та ін. ; за ред. І. А. Бірюкова, Ю. О. Заіки. - К. : КНТ, 2006. - 498 с

56. Цивільне право України. Загальна частина [Текст] : підручник /1. А. Бі­рюков, Ю. О. Заіка, В. С Гопанчук та ін. ; за ред. І. А. Бірюкова, Ю. О. Заіки. - К. : КНТ, 2006. - 480 с

57. Цивільне право України: Академічний курс [Текст] : підручник : у 2 т. / А. Ю. Бабаскін, Т. В. Боднар, Ю. Л. Новицький та ін. ; за заг. ред. Я. М. Шевченко. - Вид. 2-ге, допов. і переробл. - К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2006. -ТІ: Загальна частина. - 696 с

58. Цивільне право України: Академічний курс [Текст] : підручник : у 2 т. / А. Ю. Бабаскін, Т. В. Боднар, Ю. Л. Новицький та ін. ; за заг. ред. Я. М. Шевченко. - Вид. 2-ге, допов. і переробл. - К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2006. - Т. 2 : Особлива частина. - 520 с

59. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових ін­станцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців) [Текст]. Т. З : Юри­дична особа / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. - X. : Страйд, 2009. (Серія «Коментарі та аналітика»).

60. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар [Текст] / за

ред. розробників проекту ЦК України. - К. : Істина, 928 с


А Абстрактний правочин 275 Автор 19, 21,59

Авторство 244, 254, 561, 589, 627, 632, 633

Авторська винагорода (гонорар) 120, 254, 552, 558, 603

Авторське право 283, 293, 393, 536, 538, 539, 544, 546, 548 Адреса 154 Адресат 266, 313, 391 Акти 32, 33, 56, 134,135 Активи 169, 181, 193,201,204,230,281 Акти цивільного законодавства 32, 33-56, 77

Акти цивільного законодавства і договір 42^14

Акти цивільного стану 134-135, 138 Акціонер 147, 154, 162, 164-166 Акціонерне товариство 147, 149, 174— 178, 235, 280 Акціонерний капітал 175 Акція 176,224 Аліменти 449 Аморальна поведінка Аналогія 52, 54, 56 Аукціон 558 Афілійовані особи 149

Б

Баланс 28, 174, 192,194,204

Банк 170, 193, 211, 226-230, 236, 237,

Банкрутство 194-204

Безвісна відсутність 71, 131, 392, 504

Бездокументарні цінні папери 231

Безхазяйна річ 435

Біржа 282, 315

В

Вартість 81, 119, 134, 154, 169, 186, 193,

198,220,232,280

Вексель 9, 234, 236-237, 295

Визнання права 28, 264, 266, 269, 347,

348, 434, 469, 476, 477

Визначений строк 494


Виключне право 216, 227, 540, 545, 570,

575,591,611,613,628

Виконавчий орган 162, 164, 166-169,

Виробничий кооператив 17, 177,

Відкриття спадщини 74, 114, 130, 212,

394,504-507

Відповідальність 47^49, 81, 83, 91, 111,

117, 119, 122,123,125, 360-387, 532

Вік фізичної особи 118

Г

Географічне зазначення 159, 537, 543,

601,617-624

Гідність 13, 25, 35, 39, 106, 186, 244-

249, 259-260

Господарська діяльність 135,606

Господарське товариство 148, 149, 173,

176, 193

Гривня 226

Громадянин 36, 109, 113, 132, 179, 224,

247, 248, 251, 308,496,499, 501, 504,

505, 537

Гроші 226-230

Д Двосторонній правочин 275, 289 Держава 18, 25, 26, 31, 35, 49, 206-213, 414,438

Державна власність 146,444 Державна реєстрація 7, 135, 136, 152, 153,221,301-302,633 Дестинатори 188

Дивіденд 166, 200, 224, 230, 234, 235, 499

Диспозитивність 367 Ділова репутація 13, 244, 247, 259-260, 377

Добросовісність 25, 29, 164, 228, 319, 595

Довіреність 31, 287, 289,294, 295, 299, 318,325,331,337-340 Довірча власність 82, 414 Дрібний побутовий правочин 280


 


(.46



E

Електронно-числовий підпис 296 Емфітевзис 73, 290, 431, 478, 480, 490, 495, 501

Є

Єдиний державний реєстр 152, 159, 170,

190, 191, 198

Єдиний майновий комплекс 219, 225,

Ж

Житло 103, 108, 262, 263, 308, 317,

421-424,488,499

Житлове приміщення 109, 488

З

Загальні збори 148, 162, 164, 169, 178

Загальні положення 30, 31, 33, 40, 302,

543, 545, 547

Загальновживане позначення 613

Закон 6, 7, 15-17,34, 119

Заповідальний відказ 504, 516, 534

Заповідач 272, 289, 313, 492, 509-519

Заповіт 31, 74, 83, 84, 114,118, 121,145,

155, 509-522

Заявка 583, 587, 599, 610, 622

Злиття юридичних осіб 192

І

Ім'я фізичної особи 113, 602, 605 Інтерес 5, 6, 7,21,27, 28, 37 Інформація 216, 218, 242, 243, 261,

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.