Відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Ліквідація через процедуру банкрутства — припинення діяль­ності юридичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності, визнаної судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задо­волення судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Суб'єкт банкрутства— боржник, неспроможність якого викона­ти свої грошові зобов'язання встановлена судом.

Відповідно до того, що цивільне законодавство регулює діяльність юридичних осіб приватного права, як боржникаслід розглядати під­приємницькі товариства (господарські товариства будь-якого виду або виробничий кооператив), які неспроможні виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох мі­сяців після настання встановленого строку їх сплати. Боржниками не можуть бути відокремлені структурні підрозділи вказаних юридичних осіб — філії та представництва. Утім Законом України «Про віднов­лення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»¹ (далі — Закон) встановлено, що його положення застосовуються також до юридичних осіб приватного права, що діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фондів (ч. 4 ст. 3).

Неплатоспроможність— неспроможність вказаних юридичних осіб виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання (зобов'язання боржника заплатити кредитору певну суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством) перед кредиторами, у тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через віднов­лення платоспроможності.

Кредитор— це юридична або фізична особа, яка має у встановле­ному порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків та зборів. Кредиториподіляються на два види: конкурсні— кредитори, які виникли до порушення про­вадження у справі про банкрутство або визнані як конкурсні згідно

¹ Відом. Верхов. Ради України. - 1992. - № 31. - Ст. 440 (з наст, змінами і допов).

Розділ II. Цивільні правовідносини

Глава 7. Юридична особа як суб'єкт цивільних правовідносин

з указаним Законом і зобов'язання яких не забезпечені заставою майна боржника, та поточні— ті кредитори, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Умови та порядок визнання юридичної особи (боржника) банкру­том, повного або часткового задоволення вимог кредиторів та засто­сування судових процедур банкрутства: розпорядження майном борж­ника; мирової угоди; санації; ліквідаційної процедури встановлено Законом, який передбачає також й особливості банкрутства окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності (зокрема, страхових організацій, організацій — професійних учасників ринку цінних папе­рів, містоутворюючих та особливо небезпечних підприємств, сільсько­господарських підприємств тощо).

Разом з тим ліквідація внаслідок банкрутства — виняткова міра, що, як правило, не дає можливості кредиторам задовольнити свої ви­моги у повному обсязі, виходячи з принципу, який при цьому діє, — справедливість і рівномірність розподілу майна боржника між усіма кредиторами. Відповідно до ст. 31 Закону існує шість черг задоволен­ня вимог кредиторів. Причому вимоги кожної наступної черги задо­вольняються у міру надходження на рахунок коштів від продажу май­на банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. Кредитори ж конче зацікавлені у тому, щоб отримати борг у повному обсязі. А це можливо лише тоді, коли боржник функціонуватиме як учасник цивільного обороту. Звідси: ліквідація — не самоціль і їй обов'язково мають передувати певні запобіжні заходи,які становлять цілу систему. Наприклад, Закон відносить до останніх досудову сана­цію,яка є системою реорганізаційних організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати будь-яка особа з метою запобігання банкрутству боржника до початку порушення провадження у справі про банкрут­ство. Оздоровлення фінансово-господарського становища боржника може здійснюватися, наприклад, шляхом надання або фізичною, або юридичною особою (інвестором) фінансової допомоги у розмірі, до­статньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, що, у свою чергу, зобов'язує боржника взяти на себе відповідні зобов'язання перед особами, які надали таку допомогу (ст. З Закону).

Тільки тоді, коли запобіжні заходи не спрацьовують, кредитор або боржник мають право на звернення до суду із заявою про порушення справи про банкрутство (далі — заяви) (ч. 2 ст. 6 Закону). Проваджен­ня у справах про банкрутство регулюється розділом II Закону. 196

Існують такі правила подачі заяви кредитором:вона може грун­туватися на об'єднаній заборгованості боржника щодо різних зобов'язань перед ним; декілька кредиторів мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою, а при проведенні процедур банкрутства їх інтереси буде представляти комі­тет кредиторів. Заява повинна відповідати певним вимогам, що вста­новлені ч. 1 ст. 7 Закону.

Боржниктеж має право звернення до суду з відповідною заявою (ч. 2 ст. 6 Закону). Але він зобов'язаний це зробити у разі виникнення таких обставин: задоволення вимог одного або декількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами; орган боржника, уповно­важений прийняти рішення про його ліквідацію, прийняв рішення про звернення до суду із заявою боржника про порушення справи про бан­крутство; при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлена неможливість боржника задовольнити вимоги кредитора у повному обсязі (ч. 5 ст. 7 Закону). На боржникові лежить зобов'язання одночасно подати до суду план санації юридичної особи.

Справа про банкрутство порушується безпосередньо господар­ським судомза місцезнаходженням боржника, якщо безспірні вимо­ги кредитора(вимоги, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот міні­мальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку (ч. З ст. 6 Закону).

Отримавши заяву, суддя може: прийняти її і порушити справу про банкрутство; відмовити в її прийнятті(наприклад, коли вимоги кредитора повністю забезпечені заставою (ч. 2 ст. 8 Закону) або по­вернути її без розгляду(ст. 9 Закону). Утім повернення заяви не пере­шкоджає повторному зверненню з нею до суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.

Якщо суддя приймає заяву, він виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення про­вадження у справі про банкрутство,у якій, зокрема, вказується: про введення процедури розпорядження майном боржника, про призна­чення розпорядника майна, про дату проведення підготовчого засідан­ня суду; введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. У цій

Розділ 11. Цивільні правовідносини

Глава 7. Юридична особа як суб'єкт цивільних правовідносин

же ухвалі боржника може бути зобов'язано подати аудиторський ви­сновок або провести аудит. Із дня винесення даної ухвали рішення про реорганізацію (припинення діяльності боржника у формі правонаступ-ництва) чи ліквідацію приймаються у порядку, визначеному Законом (ч. 14 ст. 11).

До дати проведення підготовчого засідання боржник повинен:подати до суду та заявнику відзив на заяву,а також оголошення про порушення справи про банкрутстводо офіційних друкованих орга­нів (газет «Голос України» або «Урядовий кур'єр»). З моменту цього оголошення починає спливати 30-денний строк подачі конкурсними кредиторами письмових заяв із вимогами до боржника, а також до­кументів, що їх підтверджують. Вимоги, пред'явлені після спливу цього строку, або не заявлені взагалі — не розглядаються і вважають­ся погашеними (ч. 1, ч. 2 ст. 14 Закону).

Кредитор має право:заявити додаткові майнові вимоги, а якщо попередні вимоги забезпечені заставою, заявити вимоги у частині, не забезпеченій нею, або на суму різниці між розміром вимоги та виручкою, яка може бути отримана при продажу предмета застави, якщо вартість останньої недостатня для повного задоволення вимог кредитора.

За результатами розгляду заяви кредитора та відзиву боржника у підготовчому засіданні виноситься ухвала,у якій визначаються: розмір вимог кредитора, дата складання розпорядником майна реєстру вимог кредиторів,дата попереднього засідання суду, дата скликання перших загальних зборів кредиторів, дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника чи про визнання його банкру­том і відкриття ліквідаційної процедури або припинення провадження у справі про банкрутство.

Судвиносить ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутствоу випадках, передбачених законом (зокрема, боржник не включений до Єдиного державного реєстру; боржник на цей час вже ліквідований; затверджено мирову угоду; боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами тощо) (ст. 40 Закону).

Процедура розпорядження майном.У цій процедурі суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство (сторони, арбітражний керуючий тощо) чи за своєю іні­ціативою вживати заходів щодо забезпечення вимог кредиторів,а саме:

заборонити укладати без згоди арбітражного керуючого угоди, зобов'язати боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше

майно на зберігання третім особам або вжити інших заходів для збе­реження майна боржника;

відсторонювати керівника боржника від посади та покласти ви­конання його обов'язків на розпорядника майна, якщо керівник борж­ника перешкоджає діям розпорядника майна, а також вчиняє дії, які порушують права та законні інтереси боржника, кредиторів тощо.

Запроваджені заходи діють відповідно або до дня введення про­цедури санації і призначення її керуючого, або до винесення постано­ви про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної про­цедури з призначенням ліквідатора, або до затвердження судом миро­вої угоди, або до винесення ухвали про відмову у визнанні боржника банкрутом.

Як уже вказувалося, одночасно з порушенням провадження у спра­ві про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кре­диторів,тобто зупиняється виконання боржником усіх вимог креди­торів за зобов'язаннями, що виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, включаючи і ті, які виникли після порушен­ня справи, але віднесені до вимог конкурсних кредиторів; а також зу­пиняється дія будь-яких заходів, спрямованих на забезпечення при­мусового виконання таких вимог: забороняється стягнення на підста­ві виконавчих та інших документів, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи не­належне виконання грошових зобов'язань тощо (частини 4-5 ст. 12 Закону). Утім дія мораторію не поширюється на відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю фізичної особи, на виплату авторської винагороди тощо (ч. 6 ст. 12 Закону).

Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у спра­ві про банкрутство.

У процедурі розпорядження майном майнові інтереси кредиторів забезпечує розпорядник майна боржника,який призначається судом із числа осіб, зареєстрованих як арбітразкні керуючі (ст. З Закону), за загальним правилом на строк не більш як шість місяців. Він наділя­ється певними правами та обов'язками. Призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи ор­гану управління боржника, за деякими винятками (ч. 16 ст. 13 Закону). Розпорядник майна, як правило, не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника (частини 14 - 15 ст. 13 Закону). Разом з тим після його призначення органи управління боржника не мають права приймати рішення про: припинення боржника шляхом

Розділ П. Цивільні правовідносини

Глава 7. Юридична особа як суб 'єкт цивічьних правовідносин

правонаступництва або ліквідацію; створення юридичних осіб або про участь в інших юридичних особах; створення філій та представництв; виплату дивідендів; проведення боржником емісії цінних паперів; ви­хід зі складу учасників боржника юридичної особи; придбання уак­ціонерів раніше випущених акцій боржника тощо (ч. 11 ст. 13 Закону). Певні дії можуть здійснюватися керівником, органом управління борж­ника за згодою розпорядника майна (частини 12-13 ст. 13 Закону).

Повноваження розпорядника майна припиняються з дня затвер­дження судом мирової угоди або призначення керуючого санацією або призначення ліквідатора, якщо інше не передбачено Законом.

Саме у цій процедурі створюється, як вже зазначалося, комітет кредиторів, котрий приймає рішення щодо: підготовки та укладення мирової угоди, продовження або скорочення строку процедури розпо­рядження майном боржника, звернення до суду зклопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкрит­тя ліквідаційної процедури, припинення повноважень розпорядника майна тощо (ч. 8 ст. 16 Закону).

Процедура санації боржника.Суд за клопотанням комітету креди­торів (ст. 16 Закону) у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією,яким може бути призначено особу, що виконувала повноваження розпорядника майна, чи керівника боржника, якщо на це є згода комітету кредиторів та (або) інвесторів.

Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців,хоча за клопотанням комітету кредиторів цей строк може бути продовжено ще до шести місяців або скорочено.

Із дня винесення ухвали про санацію: керівник боржника відсто­ронюється від посади, управління боржником переходить до керуючо­го санацією, за винятком, коли санація провадиться керівником борж­ника (ст. 53 Закону); припиняються повноваження органів управління боржника; арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в ме­жах процедури санації.

Права та обов'язки керуючого санацієюпередбачені в частинах 5,6,10,11, 13 ст. 17 Закону. Зокрема, він може: розпоряджатися майном боржника, укладати від імені боржника мирову угоду, цивільно-правові, трудові та інші угоди, подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними, відмовитися від виконання договорів борж-

ника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, невиконаних повністю або частково, якщо виконання договору завдає збитків боржнику або створює умови, що перешкоджають відновлен­ню платоспроможності боржника, тощо; здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником. Керуючий санацією зобов'язаний розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації боржника тощо.

План санації за наявності інвесторів розробляється за їх участю і повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржни­ка. Заходами щодо відновлення платоспроможності можуть бути: ре­структуризація боржника; перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, відстрочка та (або) розстрочка платежів чи прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода, ліквідація дебіторської заборгованості; продаж частини майна боржника; зобов'язання інвестора про погашення боргу тощо (ч. 2 ст. 18 Закону). Інвестор (інвестори) за умови виконання зобов'язань, передбачених планом санації, може набувати право власності на майно боржника відповідно до законодавства та плану санації (ч. З ст. 18 Закону).

Продаж майна боржникаяк цілісного майнового комплексу про­вадиться на відкритих торгах, якщо інше не встановлено планом сана­ції, і передбачає відчуження всіх видів майна, призначеного для здій­снення підприємницької діяльності, включаючи приміщення, споруди, обладнання, сировину, продукцію, права вимоги, права на знаки (по­значення), що індивідуалізують боржника, його продукцію, інші права. Сума, одержана від продажу майна, включається до складу майнових активів боржника.

Якщо боржник за рахунок суми, вирученої від продажу майна як цілісного майнового комплексу, задовольняє вимоги кредиторів у пов­ному обсязі, провадження у справі про банкрутство підлягає припи­ненню судом за заявою керуючого санацією; якщо суми недостатньо — керуючий останньою пропонує кредиторам укласти мирову угоду. Якщо ж така угода не укладена — суд визнає боржника банкрутом та відкриває ліквідаційну процедуру (ст. 19 Закону).

З метою відновлення платоспроможності боржника та задоволен­ня вимог кредиторів план санації може передбачати продаж частини майна боржника на відкритих торгах. Майно боржника, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах, учасни­ками яких можуть бути тільки ті особи, котрі відповідно до законодав-

Розділ 11. Цивільні правовідносини

Глава 7. Юридична особа як суб'єкт цивільних правовідносин

ства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.

Розрахунки з кредиторами, вимоги яких включені до реєстру, про­водяться керуючим санацією, починаючи з дати, зазначеної у затвер­дженому судом плані санації, у порядку черговості, яка встановлена ст. 31 Закону.

За п'ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового її припинення керуючий санацією зобов'язаний надати зборам кредиторів письмовий звіт, що має містити певні відо­мості (ч. 2 ст. 21 Закону), до якого додаються докази задоволення вимог конкурсних кредиторів згідно з реєстром. Крім цього керуючий сана­цією вносить на збори кредиторів: одну з пропозицій — стосовно прийняття рішення або про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника, або про до­строкове припинення процедури санації і укладення мирової угоди; чи про звернення до суду з клопотанням: про продовження процедури санації або про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Комітет кредиторів розглядає звіт керуючого санацією і за наслід­ками приймає відповідне рішення (ч. 5 ст. 21 Закону). Якщо комітет кредиторів прийняв рішення про припинення процедури санації у зв'язку з виконанням плану санації і відновленням платоспромож­ності боржника, звіт керуючого, за правилом, підлягає затвердженню судом.

Ліквідаційна процедураможе бути відкрита тільки при наявності певних обставин, які зазначені у Законі: з ініціативи комітету кредиторів, коли останнім відхилено план санації керуючого санацією (ч. 5 ст. 18 Закону), за наслідками розгляду звіту керуючого санацією (ч. 5 ст. 21 Закону) та з ініціативи суду, якщо протягом шести місяців з дня вине­сення ухвали про санацію у суд не буде подано плану санації боржника (ч. 6 ст. 18); якщо зборами кредиторів не прийнято жодного рішення за наслідками розгляду звіту керуючого санацією або таке рішення не по­дано у суд (ч. 5 ст. 21 Закону); у разі відмови суду в затвердженні звіту керуючого санацією чи неподання такого звіту у встановлений строк (ч. 12 ст. 21 Закону); якщо розрахунки з кредиторами не проведені у стро­ки, передбачені планом санації (ч. 13 ст. 21 Закону).

У постанові про визнання боржника банкрутом (далі — постанова) суд відкриває ліквідаційну процедуру та призначає ліквідатора, яким може бути особа, що виконувала повноваження розпорядника майна

або (та) керуючого санацією. На ліквідатора переходять права керів­ника (органів управління) юридичної особи — банкрута щодо управ­ління банкрутом та розпорядження його майном, а повноваження ке­рівника (органів управління) юридичної особи припиняються.

Ліквідатор виконує свої повноваження (ст. 25 Закону) до завершен­ня ліквідаційної процедури в порядку, передбаченому законодавством. На ньому, зокрема, лежить обов'язок опублікувати відомості про ви­знання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в офі­ційних друкованих органах; він бере до свого відання майно боржника, вживає заходів до забезпечення його збереження; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимо­ги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; заявляє про відмову від виконання договорів банкрута; вживає заходів, спрямова­них на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знахо­диться у третіх осіб; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, тощо.

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати 12 міся­ців.

Наслідки визнання боржника банкрутом.Із дня прийняття судом постанови підприємницька діяльність банкрута завершується закін­ченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можли­вості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма ви­дами заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визна­ного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном та­кого боржника; вимоги за зобов'язаннями, що виникли під час про­ведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури тощо.

У ліквідаційному процесі формується ліквідаційнамаса банкру­та(ст. 26 Закону), проводяться інвентаризація та оцінка майна банкру­та (ст. 29 Закону). Після цього ліквідатор розпочинає продаж цього майна, який оформляється договорами купівлі-продажу, що уклада­ються між ліквідатором та покупцем (ст. 30 Закону). Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів.

Розділ II. Цивільні правовідносини

Глава 7. Юридична особа як суб'єкт цивільних правовідносин

Після завершення всіх розрахунків із кредиторами ліквідатор подає до суду звіт та ліквідаційний баланс. Якщо за результатами такого балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи — банкрута.Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив державну реє­страцію юридичної особи-банкрута для виключення її з Єдиного дер­жавного реєстру.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кре­диторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Суд може винести ухвалу про ліквіда­цію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише у разі, якщо у останньої залишилося майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно із законодавством (наприклад, акціонерне то­вариство, товариство з обмеженою відповідальністю тощо).

Слід зазначити, що боржник і кредитор можуть укласти між собою мирову угоду,тобто домовитись стосовно відстрочки та (або) роз­строчки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника. Мирова угода оформляється угодою сторін (ст. 35 Закону) і може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство, але тільки щодо вимог, забезпечених заставою, а також вимог другої та наступних черг кредиторів.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів прий­мається комітетом кредиторів, а рішення від імені боржника — керів­ником боржника чи арбітражним керуючим.

Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвер­дженню судом. Одностороння відмова від мирової угоди не допуска­ється.

За заявою будь-кого із кредиторів мирова угода може бути визна­на судом недійсною,якщо боржником подані недостовірні відомості про своє майно або виконання мирової угоди призведе боржника до банкрутства. Наслідком цього є поновлення провадження у справі про банкрутство. Водночас вимоги кредиторів, за якими зроблені розра­хунки, вважаються погашеними. Кредитори ж, чиї вимоги при їх задо­воленні обмежували права та законні інтереси інших осіб, зобов'язані повернути все отримане у порядку виконання мирової угоди.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням суду у разі: неви­конання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів; провадження боржником дій, які завдають збитків правам та законним інтересам кредиторів.

У разі визнання мирової угоди недійсною або її розірвання вимоги кредиторів, щодо яких були надані відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) боргів, відновлюються уповному розмірі у незадоволеній частині.

Питання для самоконтролю

1. Що становить сутність юридичної особи?

2. Назвіть теорії виникнення юридичної особи і розкрийте їх суть.

3. Дайте визначення поняття юридичної особи і розкрийте основні ознаки цієї категорії.

4. Які класифікації юридичних осіб вам відомі?

5. Які способи виникнення юридичних осіб вам відомі і які з них застосовуються за умов ринкової економіки?

6. Охарактеризуйте порядок створення юридичної особи як багатостадійний процес.

7. Що становить юридичну підставу діяльності юридичної особи?

8. Як співвідносяться статут юридичної особи, засновницький договір і індивідуальний установчий акт?

9. Як відбувається індивідуалізація юридичної особи?

10. Охарактеризуйте цивільну правоздатність і цивільну діє­здатність юридичної особи.

11. Як здійснюється управління юридичною особою? Які орга­ни можуть створюватися в окремих формах (видах) юридич­ної особи? Розкрийте компетенцію органів управління юри­дичних осіб. Назвіть особливості управління установою.

12. Дайте визначення поняття організаційно-правової форми юридичної особи і охарактеризуйте її види.

13. Який системоутворюючий (кваліфікуючий) критерій обра­ний ЦК для поділу юридичних осіб приватного права на підприємницькі і непідприємницькі?

14. Дайте визначення поняття підприємницького товариства, назвіть його види і охарактеризуйте кожен із них.

15. Дайте визначення поняття непідприємницької юридичної особи. Чи містить ЦК вичерпний перелік таких юридичних осіб?

16. Які відокремлені (структурні) підрозділи може створювати юридична особа і які функції вони виконують?

17. У яких формах відбувається припинення юридичних осіб?

Глава 8. Держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади...

ГЛАВА 8 -------------------------

ДЕРЖАВА УКРАЇНА, АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ, ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ — УЧАСНИКИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

шшшшшшшшш Загальні положення

Поряд із фізичними та юридичними особами учасниками цивільних відносин ЦК визнає державу Україна (далі — держава), Автономну Республіку Крим (далі — АРК), територіальні громади, іноземні дер­жави та інших суб'єктів публічного права (ч. 2 ст. 2). ЦК закріплює правові форми участі держави, АРК, територіальних громад (далі — публічних утворень) у цивільних відносинах (статті 167-169), визначає органи та представників, через яких вони можуть діяти у цих відноси­нах (статті 170-173), а також встановлює засади відповідальності за їх зобов'язаннями (статті 174-176).

Включення публічних утворень до кола учасників цивільних від­носин пояснюється необхідністю вирішення останніми поряд із публіч­ними, загальнодержавними, місцевими завданнями додаткових, допо­міжних завдань як учасників майнових відносин, що потребує наділен­ня цих утворень цивільною правоздатністю. Поєднання в останніх владних повноважень із цивільною правоздатністю визначає й особливий підхід до визнання публічних утворень учасниками цивільних відносин. ЦК відокремив публічні утворення від таких суб'єктів цивільних від­носин, як фізичні особи та юридичні особи, хоча і визнав, що публічні утворення діють у цих відносинах на рівних правах з іншими учасника­ми, тобто користуються тим самим правовим режимом.

Слід зауважити, що при розробленні нового ЦК пропонувалося державу, АРК і територіальні громади разом з іншими публічними утвореннями (органами державної влади, органами влади АРК, орга­нами місцевого самоврядування, державними підприємствами тощо) визнати, як це зроблено, наприклад у законодавстві Німеччини, юри­дичними особами публічного права, охопивши, таким чином, терміном «юридична особа публічного права» майже всі види публічних утво-

рень: від господарюючих публічних організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування до публічно-владних орга­нізацій. Вважаємо, цей підхід мав суто утилітарний характер, а саме бажання обмежитися традиційними інститутами цивільного права з тим, щоб не виділяти нового додаткового суб'єкта цивільного обо­роту. Виходячи з того, що публічні утворення — не природні, а штуч­ні, логічним було прирівняти їх у межах цивільного обороту до стату­су штучного утворення — юридичної особи. Утім при застосуванні даної концепції виникає певна суперечність, якої непросто позбутися. Зокрема, держава — це універсальна політико-управлінська система в суспільстві, що виконує публічні функції і виступає у цьому і як ці­лісний суб'єкт, і як система пов'язаних між собою інститутів і структур, що здійснюють її функції. Конститутивною ознакою держави завжди є публічна влада. А звідси — вступ держави у цивільні відносини, що засновані на засадах юридичної рівності і вільного волевиявлення їх учасників, по суті, призводить до руйнації вказаних засад, незважаючи на те, який статус державі буде надано для участі у цивільних відно­синах. Можна, безумовно, погодитися з тим, що у вказаних відносинах публічні утворення не можуть виявляти свої публічно-владні власти­вості¹. Але ж як цього досягти?² Цивільну правоздатність, наприклад, держави неможливо розглядати ізольовано від її політичної влади³.

До того ж державі притаманна правотворча функція, а це означає, що вона сама визначає порядок, форми і характер належних їй прав у межах цілей свого існування.

Саме для уникнення вказаного протиріччя законодавець уже в останній редакції нового ЦК відійшов від згаданої вище концепції, сприйнявши традиційну теорію держави, і не відніс ні державу, ні інші публічні утворення до юридичних осіб публічного права, визнавши їх самостійними учасниками цивільного обороту.

Перелік публічних утворень, що діють у цивільних відносинах, грунтується на системі адміністративно-територіального устрою Укра­їни (ст. 133 Конституції) і є вичерпним. Причому, хоча держава тради­ційно визнавалася особливим суб'єктом цивільних відносин, чіткого

¹ Див.: Белов, В. А. Гражданское право. Общая и Особенная часть [Текст] : учеб­
ник / В. А. Белов. - М. : АО «Центр ЮрИнфоР», 2003. - С. 108.

² Певні рекомендації щодо цього наводить Ю. Г. Басин (Басин, Ю. Г. Правовое
регулирование сделок, заключаемых государством [Текст] / Ю. Г. Басин // Цивилисти-
ческие исследования : сб. науч. тр. памяти проф. И. В. Федорова / под ред.
Б. Л. Хаскельберга, Д. О. Тузова. - М. : Статут, 2004. - Вып. 1. - С. 18-35.

³ Див.: Виткявичюс, П. Гражданская правосубъектность Советского государства
[Текст] / П. Виткявичюс. - Вильнюс : Минтис, 1978. - С. 76.

Роздіч П. Цивільні правовідносини

Глава 8. Держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади...

її статусу як безпосереднього суб'єкта останніх законодавство не ви­значало. Нормативно регулювалися лише окремі аспекти участі дер­жави у цивільному обороті, зокрема, перехід у її власність деяких видів майна (статті 136,137 ЦК УРСР), відшкодування шкоди, заподі­яної незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб (ст. 442 ЦК УРСР), участь у спадкових відносинах (ч. 2 ст. 524, ст. 534 ЦК УРСР). Новий ЦК визначив статус держави у цивільних відносинах, визнавши її нарівні з АРК і територіальними громадами учасником цих відносин. Визнання останніх (АРК і тери­торіальних громад) учасниками цивільних відносин обумовлюється здійсненням територіальної автономії та місцевого самоврядування.

Усі публічні утворення діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими їх учасниками. Утім як це досягається? Розуміючи, що до цивільного обороту залучаються нові учасники, закон встановив: вони набувають і здійснюють права та обов'язки через відповідні ор­гани у межах компетенції¹ останніх, яка встановлена законом. Так, держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади, АРК — через органи влади АРК, територіальні громади — через органи місцевого самоврядування (статті 170-172 ЦК). Зокрема, згідно з Конституцією, а також Законом України «Про Верховну Раду АРК» вищим представницьким органом АРК є Верховна Рада АРК. Це ж сто­сується й Ради міністрів АРК (ст. 136 Конституції).

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»² місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (виконавчі комітети, відділи, управління тощо) (ч. 2 ст. 2; ст. 11). Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють правомочності щодо володіння, ко­ристування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, у тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купува­ти, використовувати як заставу, вирішувати питання їх відчуження, визна­чати в договорах умови використання і фінансування об'єктів, що при­ватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 5 ст. 60 Закону).

Для того щоб не руйнувати основний принцип цивільно-правового регулювання у відносинах за участю публічних утворень, для яких

¹ Категорія «компетенція» пов'язана із встановленням публічно-правового стату­
су відповідного органу державної (публічної) влади, а тому не є цивільно-правовою
і передбачається нормами конституційного або адміністративного права.

² Відом. Верхов. Ради України. - 1997. - № 24. - Ст. 170.

основною ознакою є і залишається публічна влада (а це стосується не тільки держави, а певною мірою також АРК і територіальних громад), законодавець знаходить їм для участі у цих відносинах заміну, засто­сувавши відому цивільному законодавству модель представництва. Враховуючи, що відповідно до доктрини цивільного права до участі у цивільному обороті допускаються тільки ті організації, які є юридич­ними особами, органам влади надається статус юридичних осіб пуб­лічного права. Саме ці органи (органи державної влади, органи вла­ди АРК, органи місцевого самоврядування) є суб'єктами цивільно-правових відносин.

Утім до останнього часу в науковій літературі стосовно правового статусу цих органів теж існували різні точки зору. Одні правники вва­жали, що вони повинні мати статус юридичної особи, інші ж виступа­ли проти цього, висловлюючи побоювання, що поява юридичних осіб публічного права перетворить державний апарат у цивілістичну струк­туру, по суті ототожнюючи такі поняття, як державна служба і публіч­на юридична особа. Вважаємо, наведений підхід звужує поняття юри­дичної особи публічного права, а для перетворення державного апара­ту в цивілістичну структуру немає підґрунтя, оскільки органи влади діють у цивільних відносинах тільки для виконання певних завдань.

До того ж новий ЦК поставив крапку у вирішенні цього питання. Щоб стати учасником цивільних відносин, органи влади набувають статусу юридичної особи публічного права, будучи одним з її видів. Публічні юридичні особи — це публічні утворення, що мають на меті державні інтереси, тобто визнані державою і забезпечені правом інте­реси соціальної спільноти, задоволення яких служить неодмінною умовою і гарантією її існування та розвитку. Порядок створення, ор­ганізаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб публіч­ного права визначаються не положеннями цивільного законодавства, а нормами державного, адміністративного та інших галузей публічно­го законодавства. Звідси й основою їх виникнення є публічно-правовий акт, що одночасно визначає також внутрішню сторону відносин юри­дичної особи публічного права. Коли ж публічні юридичні особи стають учасниками цивільних відносин, на них, якщо інше не буде встановлено законом, поширюються правила ЦК (ст. 82), оскільки саме у цих випадках вони немовби прирівнюються до юридичних осіб при­ватного права, але, безумовно, ними не стають. При цьому вказані публічні утворення позбавляються будь-яких привілеїв перед іншими

Розділ 11. Цивільні правовідносини

Глава 8. Держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіачьні громади...

учасниками цивільних відносин — фізичними та юридичними осо­бами¹.

У випадках і у порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави, АРК, територіальних громад за спеціальними дорученням можуть виступати фізичні та юридичні осо­би, органи державної влади, органи влади АРК та органи місцевого самоврядування (ст. 173 ЦК). Так, відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» певні повноваження для вступу в цивільно-правові відносини можуть бути покладені на сільського, селищного, міського голову, але у межах його компетенції (ст. 42).

Виходячи з викладеного вище, слід розрізняти, тим не менше: хто стає стороною у договорах, які укладаються такими представниками. Так, якщо договір укладається безпосередньо компетентним органом держави від її імені, остання і стає стороною цього договору. Саме у держави в такому випадку виникають права, обов'язки та відпові­дальність за невиконання або неналежне виконання умов договору. Навпаки, якщо договір укладається, наприклад, державним підпри­ємством без посилання на те, що воно діє як представник держави, то така публічна юридична особа діє як самостійний учасник цивільного обороту і за її дії держава не відповідає.

Публічні утворення як учасники цивільних відносин мають спеці­альну цивільну правоздатність, що відповідає меті їх створення.

Участь публічних утвореньу цивільних відносинах.До цивіль­них відносин, у яких можуть брати участь публічні утворення, слід віднести речові, спадкові, зобов'язальні, виключні правовідносини тощо.

До суттєвих ознак учасників цивільних відносин ЦК відносить їх майнову самостійність (ст. 2). А це означає, що кожен з останніх має майно, яке належить йому на відповідному праві (титулі). Право влас­ності — основне з речових прав, яке свідчить про майнову самостій­ність учасника. Звідси логічним є той підхід, що застосував законода­вець при визначенні видів права власності, здійснивши її поділ за суб'єктним принципом, закріпивши існування таких видів права влас­ності, як право власності Українського народу, право приватної влас-

¹ Докладно про це див.: Борисова, В. І. До проблеми участі публічних юридичних осіб в цивільних правовідносинах [Текст] / В. І. Борисова // Трансформація ринкових відносин в Україні: організаційно-правові та економічні проблеми : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. Одеса, 15 трав. 2003 р. - Одеса : Астропринт, 2003. - С 7-11; Вона ж. Публічні утворення як суб'єкти цивільних відносин [Текст] / В. І. Борисова // Державне будівництво та місцеве самоврядування : зб. наук. пр. -X., 2005.-№ 10. - С 88-96.

ності, право державної власності та право комунальної власності (статті 324-327 ЦК).

Утім ЦК не наводить перелік майна, що може перебувати, напри­клад, у державній власності, встановлюючи лише, що у такій власнос­ті є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна (ч. 1 ст. 326)'. У власність держави переходить скарб, що є пам'яткою історії та культури (ч. 4 ст. 343 ЦК), реквізоване (ст. 353 ЦК) та кон­фісковане майно (ст. 354 ЦК) тощо².

Комунальна власність — самостійний вид права власності, суб'єктами якої виступають територіальні громади. ЦК теж не містить переліку майна, що може бути у комунальній власності. Такий перелік закріплено у ст. 142 Конституції і деталізовано у ст. 60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні». Підставою для набуття права ко­мунальної власності є передача майна територіальним громадам без­оплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також май­нових прав, створення, придбання майна органами місцевого само­врядування у порядку, встановленому законом.

Слід зазначити, що ЦК дещо по-новому підходить до вирішення питань, пов'язаних із набуттям права власності, зокрема, на безхазяй­ну нерухому річ (ст. 335 ЦК), знахідку (ст. 338 ЦК), бездоглядну до­машню тварину (ст. 341 ЦК) тощо, встановлюючи, що за певних об­ставин вказане майно може перейти і до комунальної власності.

Публічні утворення можуть створювати юридичні особи публічно­го права (державні підприємства, комунальні підприємства, навчальні заклади), а також юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь у їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом (частини 2 та 3 ст. 167, статті 168, 169 ЦК). Причому юридична особа публічного права, як і юридична особа приватного права, набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом (ст. 329 ЦК).

¹ До недавнього часу перелік такого майна встановлювався Законом «Про влас­
ність» (Відом. Верхов. Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 249), відповідно до ст. 34
якого це було: майно, яке, зокрема, забезпечує діяльність Верховної Ради та утворюваних
нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних
і внутрішніх військ; оборонні об'єкти: єдина енергетична система; системи транспорту
загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення:
кошти державного бюджету; Національний банк України, інші державні банки та їх
установи і створювані ними кредитні ресурси; державні резервні, страхові та інші фон­
ди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів тощо.

² Більш докладно про це див. главу 17 цього підручника.

Розділ II. Цивільні правовідносини

Глава 8. Держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади...

Публічні утворення можуть стати суб'єктами спадкових правовід­носин, а саме набути право на майно, що входить до спадкової маси. Суб'єктами права спадкування за заповітом можуть бути держава, АРК, територіальні громади, іноземні держави (ч. 2 ст. 1222 ЦК). Територі­альна громада за місцем відкриття спадщини стає її власником у разі визнання цієї спадщини відумерлою (ст. 1277 ЦК).

Публічні утворення беруть участь і у договірних зобов'язаннях, за винятком випадків, прямо передбачених законом. Зокрема, ч. 1 ст. 720 ЦК встановлює, що сторонами у договорі дарування можуть бути не тільки фізичні особи, юридичні особи, а також держава, АРК, терито­ріальна громада. Це ж стосується і договору про пожертву (ч. 1 ст. 729 ЦК). Утім за договором довічного утримання (догляду) сторонами можуть бути: відчужувач — лише фізична особа, а набувач — повно­літня фізична особа або юридична особа (ст. 746 ЦК). Держава здій­снює внутрішні й зовнішні державні позики, зокрема, шляхом випус­ку державних цінних паперів.

Держава бере участь і у недоговірних зобов'язаннях, зокрема у тих, що виникають унаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи (глава 80 ЦК); у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої прийняттям закону про припинен­ня права власності на певне майно (ст. 1170 ЦК); у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури-або суду (ст. 1176 ЦК) тощо. АРК чи органом місцевого самоврядування відшкодовується шкода у випадках, передбачених статтями 1173, 1174, 1175 ЦК.

Відповідальність за зобов'язаннями держави, Автономної Рес­публіки Крим, територіальних громад.Для публічних утворень, як і для інших учасників цивільних відносин, суттєвою ознакою є майнова самостійність, оскільки вони несуть самостійну майнову відповідаль­ність за своїми зобов'язаннями (статті 174, 175 ЦК). Це означає, що держава не відповідає за зобов'язаннями АРК, територіальних громад, юридичних осіб, які нею створені, крім випадків, установлених законом (ч. З та ч. 1 ст. 176 ЦК). Відповідно й АРК не відповідає за зобов'язаннями держави і територіальних громад, а також юридичних осіб, що нею створені, крім випадків, передбачених законом (ч. 4 та ч. 1 ст. 176 ЦК), а територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держави, АРК, інших територіальних громад та юридичних осіб, які нею створені, крім випадків, установлених законом (ч. 5 та ч. 1 ст. 176 ЦК). Логічним є й

те, що юридичні особи, створені публічними утвореннями, не відповіда­ють за зобов'язаннями останніх (ч. 2 ст. 176 ЦК).

ЦК встановлює межі майнової відповідальності публічних утворень (статті 174, 175 ЦК). Держава і територіальні громади відповідають за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.

Аналіз норм ЦК дозволяє дійти висновку, що хоча АРК визнається учасником цивільних правовідносин, утім ЦК навіть не містить спеці­альної статті, яка вказувала б, за рахунок якого майна відповідає цей учасник названих відносин за своїми зобов'язаннями. Вважаємо, це пов'язано з тим, що у ЦК взагалі суперечним є визначення участі АРК у відносинах власності¹.

Що ж стосується таких учасників цивільних відносин, як іноземні держави, то у ч. 2 ст. 2 ЦК лише згадується про можливість існування вказаних відносин за участю іноземних держав, але відсутні норми, які б їх регулювали. Тому на сьогодні головним джерелом, що регулює такі відносини, є відповідні міжнародні договори.

н_« Питання для самоконтролю

1. Чим пояснюється включення публічних утворень — держа­ви Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, іноземних держав — до кола учасників цивільних відносин?

2. Чи є перелік публічних утворень, що діють у цивільних від­носинах, вичерпним?

3. У яких цивільних відносинах можуть брати участь публічні утворення?

4. Яким шляхом досягається те, що публічні утворення діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими їх учас­никами?

5. Яку цивільну правоздатність мають публічні утворення як учасники цивільних відносин?

6. На яких засадах базується відповідальність публічних утво­рень за цивільно-правовими зобов'язаннями?

¹ Докладніше про це див. главу 16 цього підручника.

Поиск по сайту: