РОЗДІЛ II -———_— ЦИВІЛЬНІ 8 страница

Глава 7. Юридична особа як суб'єкт цивільних правовідносин

Політична партія діє на підставі статуту, який приймається на її установчому з'їзді (конференції). Вона є власником майна, яке форму­ється на законних підставах. При цьому закон забороняє фінансування політичних партій органами державної влади та органами місцевого самоврядування, крім випадків, зазначених законом; державними та комунальними підприємствами, установами і організаціями, а також підприємствами, установами і організаціями, у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною власністю, або які на­лежать нерезидентам; благодійними та релігійними організаціями; анонімними особами або під псевдонімом; іноземними державами та їх громадянами, підприємствами, установами, організаціями.

Громадська організація— це об'єднання громадян для задоволен­ня і захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Засновниками цих організацій є громадяни. Так, членами об'єднань громадян, окрім об'єднань молоді і дитячих об'єднань, можуть бути особи, які досягай 14-річного віку. Вони входять до їх складу на за­садах членства, але ніяких прав на майно організації не мають.

До громадських організацій належать професійні спілки, які на сьогодні функціонують на підставі Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р.¹ Про­фесійна спілка (профспілка) — добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Професій­ні спілки створюються з метою здійснення представництва та захис­ту трудових, соціально-економічних прав та інтересів її членів. Проф­спілки діють на підставі статутів, які приймаються з'їздами, конфе­ренціями, установчими або загальними зборами членів профспілки відповідного рівня.

Благодійні організації.Загальні засади благодійництва, правове регулювання благодійної діяльності здійснюється на основі Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 р.²

Благодійна організація — недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності — безкорисливої діяльності, що не передбачає одержання прибутків, в інтересах сус­пільства або окремих категорій осіб.

¹ Відом. Верхов. Ради України. - 1999. - № 45. - Ст. 397 (з наст, змінами і допов.).

² Орієнтир. -1997. -№ 1.

Відповідно до вказаного Закону такі організації можуть створюва­тися як членська благодійна організація; благодійний фонд; благодійна установа; інші благодійні організації (фундації, місії, ліги тощо).

Конкретний вид (організаційно-правова форма) вказаної організа­ції визначається засновниками (засновником), якими можуть бути фізичні особи, які досягай 18 років, а також юридичні особи.

Засновники, створивши благодійну організацію, передають у влас­ність останньої свої внески, які разом із внесками інших благодійників становитимуть майно організації, щодо якого остання має право здій­снювати будь-які правочини, що не суперечать її статутним цілям та законодавству. Майно благодійної організації може формуватися також за рахунок гуманітарної допомоги, що надходить в Україну, — коштів, матеріальних і нематеріальних активів, цінних паперів, які передають­ся (пересилаються), тощо¹. Засновники і благодійна організація не відповідають за зобов'язаннями одне одного.

Творчі спілки—добровільне об'єднання професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мис­тецтва, яке має фіксоване членство і діє на підставі статуту. Правовий статус названих спілок регулюється Законом України «Про професій­них творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 р.² Твор­ча спілка діє на засадах добровільного об'єднання її членів, які нале­жать до одного фахового напряму культури та мистецтва (музики, архітектури, дизайну, журналістики, кінематографії, композиторів, майстрів народного мистецтва, письменників, театральних діячів, фотохудожників, художників, кобзарів, рекламістів), самоврядування, взаємодопомоги і співробітництва, невтручання у творчий процес, вільного вибору форм і методів творчої діяльності, визнання автор­ських прав. У кожному фаховому напрямі може бути створено одне або більше добровільних творчих об'єднань.

Творчі спілки можуть мати всеукраїнський та регіональний (міс­цевий) статус. До всеукраїнських творчих спілок належать ті, діяль­ність яких поширюється на територію всієї України і котрі мають місцеві творчі осередки у більшості її областей. До регіональних (міс­цевих) творчих спілок належать спілки, діяльність яких поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці чи регіону.

¹ Про гуманітарну допомогу, що надходить в Україну [Текст] : Указ Президента
від 4 лип. 1998 р.//Уряд, кур'єр.- 1998. -№ 129-130.

² Відом. Верхов. Ради України. - 1997. -№52. - Ст. 312.

ISO

Розділ II. Цивільні правовідносини

Глава 7. Юридична особа як суб 'єкт цивільних правовідносин

Діяльність творчої спілки припиняється згідно з рішенням загаль­них зборів (з'їзду, конференції) або на підставі рішення суду в разі порушення законодавства. У випадку ліквідації спілки майно, яке їй належало на праві власності, передається організації-правонаступнику, а коли вона відсутня, — реалізується в установленому законом поряд­ку. Кошти, отримані від реалізації майна, можуть бути використані лише на цілі, пов'язані з розвитком відповідної галузі культури та мистецтва.

Релігійні організації — найстаріші суб'єкти права, які стали під­ґрунтям для утворення окремої самостійної системи, в основі якої лежить релігійна віра фізичних осіб. На сьогодні — це функціональні види непідприємницьких юридичних осіб, які створюються з єдиною метою — задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і по­ширювати віру та діють на підставі конституційно-правового принци­пу відокремлення від держави й відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури.

Правовий статус релігійних організацій регулюється Законом Укра­їни «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі — Закон) від 23 квітня 1991 р.¹ До таких організацій, а Закон закріплює їх вичерпний перелік, належать: релігійні громади, релігійні управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні (релігійні) навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій (ст. 7 Закону). На інші орга­нізації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширю­ється.

Загальними ознаками релігійних організацій є: спільність інте­ресів громадян, які об'єднуються; добровільність об'єднання; від­сутність фіксованого членства; дія на підставі статутів; схожа систе­ма органів управління; тотожне спрямування коштів та майна після їх ліквідації.

¹ Відом. Верхов. Ради України. - 1991. - № 25. - Ст. 283 (з наступ, допов. та змінами).

Слід зазначити, що в сучасних умовах зміни в державно-конфесійних відносинах призвели до необхідності окрім загальної нормативно-правової форми регламентації діяльності релігійних організацій використовувати ще й договірну форму регулюван­ня зазначених відносин, а саме угод про співробітництво в галузях освіти, кримінально-виправної системи, культурного життя, які укладаються релігійними організаціями і державою в особі відповідних органів, включаючи й органи місцевого самовряду­вання.

1X2

Релігійні організації, за винятком об'єднань релігійних організацій¹, мають всі ознаки юридичної особи: організаційну єдність; майнову відокремленість, самостійну цивільно-правову відповідальність; ви­ступ у цивільному обороті від свого імені. Проте, для релігійних орга­нізацій юридична особа — це лише одна з можливих форм участі в цивільному обороті. Так, на законодавчому рівні релігійним громадам дозволено діяти без державної реєстрації. Такі громади можна віднести до квазісуб'єктних утворень (релігійних груп), які повинні повідомля­ти державні органи про своє заснування².

Закон не містить визначення поняття релігійної організації. Зроби­ти це дуже складно, оскільки існує безліч релігійних течій, які мають неоднаковий рівень розвитку, різні традиції, догматичні уявлення. За­кон не дає і понять окремих різновидів цих організацій, за винятком поняття релігійної громади як місцевої релігійної організації віруючих громадян того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Таким чином, на рівні Закону визнається, що релігійна грома­да — основна форма організації віруючих.

Проте, враховуючи спрямованість діяльності окремих видів релі­гійних організацій, можна визначити кожну з них. Так, монастир — це релігійна організація, що створюється за рішенням релігійного об'єднання шляхом об'єднання фізичних осіб, які спільно проживають за особливими правилами і традиціями чернечого життя, з метою сво­го духовно-морального удосконалення. Релігійне братство — це ре­лігійна організація, яка утворюється для проведення релігійно-

¹ Такі релігійні об'єднання в Україні, як Українська Автокефальна Православна
Церква (УАПЦ), Українська Православна Церква Київського патріархату (УПЦ КП),
Українська Православна Церква Московського патріархату (УПЦ МИ), Українська
Греко-католицька Церква (УГКЦ), не є суб'єктами права, вони представляються сво­
їми центрами (управліннями), а це означає, що право суб'єкти і стю наділяється не ре­
лігійне об'єднання в цілому, а центральний виконавчо-розпорядчий орган - релігійний
центр (управління), який утворюється на з'їзді (конференції) релігійних об'єднань
(церков) і діє за статутом, який приймається на такому з'їзді (конференції). З моменту
реєстрації статуту цей орган здійснює керівництво підпорядкованими йому релігій­
ними організаціями, які входять до складу релігійного об'єднання. Церква не
є «організацією» в прямому розумінні цього слова і повною мірою за своєю природою
не може інтегруватися в суспільно-державний механізм

² Це не стосується сект, в яких відсутність організаційної і канонічної підпо­
рядкованості релігійним об'єднанням не дає можливості віднести їх до релігійних
груп. Секта - це спільнота, що відокремилася від пануючої (традиційної) церкви,
зосередивши увагу на окремих частинах віровчення.

Роздіч II. Цивільні правовідносини

Глава 7. Юридична особа як суб'єкт цивільних правовідносин

просвітницької діяльності: поглиблення вивчення основ православної віри, виховання дітей та молоді на основах християнської моралі та культури. Місіонерське товариство (місія) — релігійна організація, заснована виключно релігійними управліннями (центрами) з метою поширення через місіонерську роботу певного віровчення серед на­селення, яке сповідує іншу віру.

Щодо духовних навчальних закладів, то їх лише умовно можна віднести до релігійних організацій, оскільки за своєю суттю — це установа, метою якої є здійснення освітньої діяльності з підготовки кадрів священнослужителів.

Кожний із різновидів релігійних організацій має складну правову природу, що обумовлено метою створення, порядком заснування та організаційною структурою.

Хоча всі релігійні організації створюються з метою задоволення релігійних потреб громадян, але кожний із видів забезпечує досягнен­ня цієї мети на своїй ділянці діяльності, що дає можливість класифі­кувати релігійні організації на культові — релігійні громади та монас­тирі і не культові — релігійні управління (центри), духовні навчальні заклади, релігійні братства.

Релігійні організації в цілому не можна підвести під жодну з організаційно-правових форм юридичної особи — товариство або установу. Так, релігійні громади, релігійні братства, місіонерські то­вариства (місії) формуються на засадах добровільності вступу до них учасників і нематеріальному інтересі з боку останніх, тобто мають ознаки товариства. Монастир має ознаки як непідприємницького то­вариства, так і установи, а релігійні управління (центри) та духовні навчальні заклади — ознаки установи.

Релігійні організації створюються у нормативно-явочному порядку, тобто на тих умовах і за тими правилами, які передбачені в Законі, а відповідний державний орган лише контролює дотримання закон­ності створення цього суб'єкта засновниками і реєструє його статут. Статути всіх цих організацій, за винятком релігійних об'єднань, прий­маються на загальних зборах на підставі відповідного рішення релі­гійного управління (центру) про заснування цих організацій. Релігійні об'єднання приймають статути на своїх з'їздах (конференціях), при­чому це може бути або статут про управління релігійного об'єднання (церкви), або статут управління (центру). Перший із них є внутрішнім документом і прав юридичної особи релігійному об'єднанню не дає. У ньому визначається ієрархічна та інституційна структура, а саме:

порядок утворення, заснування або створення тих чи інших церковних структур, їх цілі, завдання, права, обов'язки, функції, а також взаємо­відносини між церковними структурами, підрозділами, їх підпорядко­ваність за канонами і традиціями церкви. На підставі цього документа вже приймається і реєструється цивільно-правовий статут релігійного управління (центру), а також окремо цивільно-правові статути кожно­го структурного підрозділу об'єднання. Якщо ж на з'їзді (конференції) приймається статут управління (центру), то після його реєстрації він і стає цивільно-правовим статутом, за яким релігійне управління (центр) набуває прав юридичної особи. Цей статут стає внутрішнім управлінським документом, за яким із відповідних структурних під­розділів (релігійна громада, братство, місія, монастир, духовний на­вчальний заклад) формується релігійне об'єднання (церков).

Релігійні організації наділяються спеціальною правоздатністю, оскільки їх правомочності обумовлені виключно метою створення, а межі діяльності визначаються не тільки Законом, а й внутрішніми канонічними настановами. Звідси, здійснення правочинів, а також інших юридично-значущих дій має бути підпорядковано встановленій Законом і зафіксованій у Статуті меті, і не може їй суперечити. При цьому релігійні організації мають право здійснювати підприємницьку діяльність, якщо ця діяльність відповідає меті їх створення і сприяє її досягненню.

Щодо релігійних груп, то порівняно з релігійними організаціями вони мають обмежений обсяг правоздатності і наділяються лише правами на здійснення богослужінь та інших релігійних обрядів і церемоній.

Майно релігійних організацій має цільове призначення і повинно використовуватися виключно для досягнення статутних цілей, а також тих цілей, які за своїм характером спрямовані на досягнення релігійної мети. Чинне законодавство не враховує цієї особливості, але каноніч­не право чітко на це спрямовано, про що свідчать такі його положення, як контроль за використанням майна за призначенням з боку структур­них підрозділів центрами (управліннями) релігійних організацій; за­борона профанації священних сосудів, різницьких речей, які освячені застосуванням при відправленні богослужіння; заборона на заставу, а також на відчуження церковних речей шляхом продажу та дарування тощо. Таким чином, майнова правосуб'єктність релігійних організацій залежить не тільки від їх виду, а й від об'єктів церковного майна, що їм належить на праві власності, а також положень, що містяться в ка­нонічному праві і локальних актах цих організацій.

Розділ II. Цивільїй правовідносини

Глава 7. Юридична особа як суб 'єкт цивільних правовідносин

Діяльність релігійної організації може бути припинена у зв'язку з її ліквідацією, яка здійснюється відповідно до її власних настанов. У разі порушення такою організацією положень законодавства її ді­яльність може бути припинена за рішенням суду. Але це можливо лише у випадках діяльності названої організації, пов'язаної з посяганням на життя, здоров'я, свободу і гідність особи; систематичного порушення нею встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів тощо.

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку— юри­дична особа, створена власниками для сприяння використанню їх власного майна та управління, утримання і використання неподільно­го та загального майна.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реор­ганізації та ліквідації вказаної юридичної особи визначаються Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29 листопада 2001 р.¹ Об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав його членів та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання і використання неподільного та загального майна, забез­печення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством і установчими документами. Об'єднання створюється на установчих зборах власників жилих та нежилих при­міщень і діє на підставі статуту. Членом об'єднання може бути фізич­на та юридична особа, яка є власником квартири (квартир) або при­міщення (приміщень) у багатоквартирному будинку. Органами управ­ління об'єднання є загальні збори та правління. Для здійснення конт­ролю за фінансово-господарською діяльністю створюється ревізійна комісія.

В об'єднання можуть бути перетворені житлово-будівельні коопе­ративи за рішенням загальних зборів. З моменту прийняття такого рішення зазначені збори вважаються установчими зборами об'єднання. Участь в останніх можуть брати члени житлово-будівельного коопе­ративу, які повністю сплатили вартість жилих приміщень і належної частки у вартості нежилих приміщень та іншого майна і виявили таке бажання.

До непідприємницьких юридичних осіб належать і установи.

Установа — це організація, створена однією або декількома осо­бами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом

¹ Уряд, кур'єр. - 2001. - 30 січ. (№ 19). 186

об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна (ч. З ст. 83 ЦК).

За сучасних умов установи, як правило, виконують соціально-культурні, управлінські та інші суспільно корисні функції, спрямовують свою діяльність на задоволення тих чи інших немайнових потреб.

Установи не мають основною метою отримання прибутку, оскіль­ки відповідно до ст. 86 ЦК вони поряд зі своєю основною діяльністю можуть займатися й підприємницькою, якщо інше не встановлено за­коном і якщо дана діяльність відповідає меті, для якої вони створені, і сприяє її досягненню. Прибуток, який одержує установа від цієї ді­яльності, не може розподілятися між її засновниками, а має бути спря­мований на досягнення цілей, встановлених для неї засновником (-ками). Звідси, установа — це організаційно-правова форма непідпри­ємницьких юридичних осіб, яку умовно можна назвати формою за­стосування і призначення майна для досягнення ідеальних соціально значущих цілей, яка функціонує на принципах, що суттєво відрізня­ються від тих, які закладені в механізм функціонування іншої організаційно-правової форми — товариства¹.

До ознак, які характеризують установу як самостійну організаційно-правову форму непідприємницької юридичної особи, належать: мета, яка має суспільно значущі цілі залежно від сфери діяльності й окрес­люється її засновником(-ами), яким може бути як фізична, так і юри­дична особа(-и); створення без наміру отримання прибутку, хоча мож­ливість здійснення підприємницької діяльності, яка щодо основної мети має підпорядкований характер, не виключається; наявність осо­бливого установчого документа — установчого акта; відсутність член­ства; особливий порядок формування майна, перелік якого наводиться в установчому акті й передача якого засновником (у разі його смерті — зобов'язаною особою) здійснюється вже після державної реєстрації установи; цільове призначення майна; заборона на управління устано­ви засновником(-ами); заборона на розподіл прибутку між учасниками (засновниками); правовідносини участі, які виникають між установою

¹ Проте в сучасних умовах законодавець занадто широко використовує термін «установа». У низці випадків останній застосовується без урахування змін, які відбулися в класифікації організаційно-правових форм юридичних осіб в умовах пере­ходу до ринкової економіки. Інакше кажучи, спостерігається нехтування одним із за­гальних положень цивільного права, відповідно до якого юридична особа може існувати лише в одній організаційно-правовій формі: у формі товариства або устано­ви, якщо інша організаційно-правова форма не буде зазначена в законі. І в першу чергу це стосується фінансових і кредитних інститутів.

Розділ II. Цивільні правовідносини

Глава 7. Юридична особа як суб'єкт цивільних правовідносин

та її учасниками і мають суто організаційний характер; особливий по­рядок зміни цілей діяльності установи, а також структури її органів управління.

З огляду на те, що на рівні ЦК неможливо врегулювати особливос­ті правового статусу всіх видів установ, в основі поділу яких на види лежить функціональний критерій, виникає потреба в регламентуванні їх діяльності на рівні спеціального законодавства.

Для створення установи необхідно бажання (волевиявлення) одно­го чи декількох осіб — її засновників, яке втілюється в установчому акті, і реєстрація установи в установленому законом порядку. Орган державної реєстрації легітимує своїм актом виникнення установи, що, як правило, повинна функціонувати безстроково.

При створенні установи вирізняються такі етапи: передреєстрацій-ний і післяреєстраційний. Це пов'язано з тим, що майновий складник установи на момент визнання її юридичною особою існує тільки гіпо­тетично в установчому акті, оскільки майно передається останній лише після її державної реєстрації (ст. 102 ЦК). Таким чином, наповнення шляхом передачі майна такої ознаки установи, як її майнова відокрем­леність, винесено за межі процесу створення останньої. Утім з огляду на те, що майнова відокремленість — одна з основних ознак юридич­ної особи, майно має передаватися до державної реєстрації установи.

Майно установи має цільове призначення й повинно використову­ватися виключно для досягнення суспільно значущої цілі, визначеної її засновником (-ами). Цільове використання майна впливає на його оборотоздатність.

На правовий статус установи впливає конкретна мета, якої прагнув засновник(-ики). Проте ЦК передбачив можливість зміни такої мети. Це відбувається за заявою органу державної реєстрації, погодженої з органами управління установою, у судовому порядку. Мотиви звер­нення до суду мають виключний перелік: здійснення мети стає немож­ливим або досягнення останньої загрожує суспільним інтересам (ч. 1 ст. 103 ЦК). Суд у таких випадках повинен враховувати наміри заснов­ника та дбати про те, щоб вигоди від використання майна передава­лися тим дестинаторам¹, яким вони призначалися за наміром засно­вника.

¹ Дестинатори - це вигодонабувачі, які не беруть участі в заснуванні і управлінні установою і яким за наміром засновників, виходячи з мети установи, передаються вигоди від використання майна установи (п. 6 Інформаційного листа ВГСУ від 07.04.2008 р. №02-08/211).

Якщо від зміни мети залежить зміна структури управління устано­вою, то суд теж може це зробити. Проте зміна структури управління може відбуватися за рішенням суду і з інших поважних причин.

Установа може припинити діяльність у таких випадках: закінчення строку, на який вона була створена; прийняття засновником(-ами) рі­шення про це; прийняття аналогічного рішення відповідним державним органом, який здійснює державну реєстрацію, у випадках встановлених законом (неможливості досягнення суспільно значущої цілі, постав­леної перед установою, зокрема внаслідок недостатності майна; до­сягнення такої мети загрожує суспільним інтересам); ухилення від досягнення суспільно значущої цілі, передбаченої засновником(-ами); систематичного порушення установою законодавства у сфері здійснен­ня підприємницької діяльності; систематичного здійснення діяльності, що суперечить визначеній в установчому акті суспільно значущій меті, розподіл прибутку, отриманого від підприємницької діяльності, між учасниками (засновниками) тощо.

шшшшшшшшшш § 9. Філії та представництва

Тенденція до постійного розширення території, на якій кожна з юри­дичних осіб прагне здійснювати певні дії (виконувати роботи, надавати послуги тощо), — закономірний процес. До того ж у кожної з них існує необхідність представляти і захищати свої інтереси далеко за межами свого місцезнаходження. Виходячи з вказаного, законодавець наділяє останніх правом створювати відокремлені (структурні) підрозділи, а саме філії і представництва. ЦК зберіг той підхід, що існував у раніше чинному законодавстві стосовно сутності філій та представництв юри­дичної особи, але встановив при цьому вичерпний перелік таких відо­кремлених підрозділів. Це тільки філії і представництва¹.

Філієює відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташо­ваний поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функ­цій (окремий цех, інше виробництво) (ч. 1 ст. 95 ЦК).

Представництвомє відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представни­цтво і захист інтересів останньої (ч. 2 ст. 95 ЦК).

¹ Проте не всі нормативно-правові акти приведені у відповідність до положень ЦК. Так, Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців» до відокремлених підрозділів юридичних осіб, окрім представництв і філій, відносить і інші підрозділи, не уточнюючи які (ст. 1).

Розділ П. Цивільні правовідносини

Глава 7. Юридична особа як суб'єкт цивільних правовідносин

Філії та представництва не є юридичними особами, хоча мають і назву, і місцезнаходження, і навіть свої органи. Утім ці ознаки їх лише індивідуалізують, тобто дають можливість виділити серед інших струк­турних підрозділів тієї чи іншої юридичної особи. Філії та представ­ництва наділяються майном юридичної особи, що їх створила. На перший погляд може скластися враження, що таким чином відбуваєть­ся відокремлення майна юридичної особи і закріплення його за іншою організацією. Насправді це не так. Майно — власність юридичної осо­би і незалежно від його відокремлення залишається її власністю. На нього може бути звернене стягнення як за борги філій або представ­ництв, так і за борги самої юридичної особи, що їх створила. Факт наділення майном філії або представництва пов'язується лише зве­денням бухгалтерського обліку: майно враховується на окремих балан­сах останніх.

Відсутність у філій та представництв цивільної правоздатності не дає можливості їм стати учасниками цивільних правовідносин, а їхнамагання діяти від свого імені позбавлені цивільно-правового зна­чення. Філії та представництва діють на підставі затвердженого юри­дичною особою положення, яке встановлює зміст і порядок їх діяль­ності.

Керівник філії або представництва, призначений юридичною осо­бою, діє умежах виданої нею довіреності, завжди від імені та в інтере­сах останньої.

Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державній реєстрації, хоча дані про них включаються до Єдиного державного реєстру. Таким чином, юридична особа повинна повідомити держав­ного реєстратора про їх створення шляхом внесення додаткової інфор­мації до своєї реєстраційної картки.

Що стосується представництв та філій іноземних компаній в Укра­їні, то вони підлягають акредитації на її території у порядку, встанов­леному законом.

.. ■ § 10. Припинення юридичних осіб

Припинення юридичної особи можливо у двох формах —у фор­мі ліквідаціїабо у формі правонаступництва(ст. 104 ЦК). Юридич­на особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного держав­ного реєстру запису про її припинення.

Загальні засади припинення юридичної особипередбачаються статтями 104-112 ЦК. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, по-перше, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган державної реєстрації, який вносить до Єдиного державного реєстру відомості, що юридична особа перебуває у процесі припинення; по-друге, при­значають за погодженням з органом державної реєстрації комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора тощо) та встановлюють порядок і строки припинення такої особи. Ви­конання функцій комісії з припинення юридичної особи можуть бути покладені на орган управління юридичною особою.

Припинення діяльності різних організаційно-правових форм та видів юридичних осіб відбувається у порядку, передбаченому спеці­альним законодавством.

Припинення юридичної особиу формі правонаступництва передбачає виникнення на основі юридичної особи однієї або біль­ше нових юридичних осіб.ЦК відмовився від терміна «реорганізація», замінивши по суті останній на його характеристику, бо правонаступ-ництво — це спосіб передання всього свого майна, прав та обов'язків однією юридичною особою іншим юридичним особам — правонаступникам, що може відбуватися у таких формах зміни статусу юридичної особи, як злиття, приєднання або поділ¹.

Поиск по сайту: