Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Розділ 11. Цивільні правовідносини




чин є нікчемним. Водночас, враховуючи те, що цим правочином по­рушується публічний порядок, і дії осіб, які його вчинили, одночасно можливо розцінювати як злочин, настають наслідки, передбачені пу­блічним законодавством, зокрема, конфіскація майна.

У разі якщо недійсним визнано не правочин у цілому, а лише його частку, решта частин правочину залишається дійсними, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК).

У певних випадках нікчемний правочин може визнаватися дійсним. Це буває як за фактом наявності умов, передбачених законом, самих по собі, так і за рішенням суду. Так, правочин, вчинений малолітньою або недієздатною особою, вважається схваленим батьками (усиновлю-вачами) або опікуном у разі відсутності з їх боку претензій з приводу його вчинення протягом місяця з дня, коли вони дізнались про це (ч. 1 ст. 221, ч. 1 ст. 226 ЦК). Ці правочини можуть визнаватися судом дій­сними на вимогу заінтересованої особи/опікуна, якщо він вчинений на користь малолітньої або недієздатної особи (ч. 2 ст. 221, ч. 2 ст. 226 ЦК). Суд може також винести рішення про дійсність нікчемного право­чину, вчиненого з порушенням вимог про його нотаріальне посвідчен­ня (ч. 2 ст. 219 ЦК, ч. 2 ст. 220 ЦК). В останньому випадку необхідною умовою є те, що односторонній правочин відповідав дійсній волі осо­би, яка його вчинила, а його нотаріальному посвідченню перешкоджа­ла обставина, яка не залежала від її волі. Якщо не було нотаріально посвідчено договір, оскільки одна сторона ухилялася від цього, хоча сторони й домовилися про всі його істотні умови і розпочали його ви­конання або навіть вже й виконали свої обов'язки, суд також може визнати цей договір дійсним.

шшшмтшшшштт Питання для самоконтролю

1. Розкрийте поняття правочину та його ознаки.

2. Наведіть відмінності правочину від інших юридичних фак­тів.

3. Види правочинів.

4. Умови дійсності правочину.

5. Форма правочину, її види.

6. Державна реєстрація правочину та її значення.

7. Нікчемні правочини.

8. Оспорювані правочини.

9. Правові наслідки недійсності правочину.


ГЛАВА 12

ПРЕДСТАВНИЦТВО І ДОВІРЕНІСТЬ

шштшт^шттштт § 1. ЗагаЛЬНІ ПОЛОЖЄННЯ

За загальним правилом учасники цивільних відносин особисто набувають цивільних прав та цивільних обов'язків шляхом укладення правочинів. Але не виключено випадки, коли вони за тих чи інших обставин позбавлені здатності чи можливості самостійно здійснювати необхідні юридичні дії. Представництво забезпечує усунення юридич­них або фактичних перешкод, які не дають фізичній або юридичній особі самостійно укласти той чи інший правочин.

Юридичні перешкоди, як правило, пов'язані із статусом фізичної або юридичної особи і обумовлені повною відсутністю дієздатності або не­достатністю її обсягу для вчинення правочинів. Наприклад, згідно зі ст.31 ЦК за малолітніх осіб правочини, окрім дрібних побутових, укла­дають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Вони виступають законними представникамми цих осіб (ст. 242 ЦК). У ряді випадків без виникнення відносин представництва неможливе здійснення діяльнос­ті відокремленими підрозділами юридичної особи. Зокрема, керівники філій і представництв здійснюють представництво за довіреністю, ви­даною на підставі акта органу юридичної особи (ч. 2 ст. 244 ЦК).

До фактичних перешкод прийнято відносити такі обставини реаль­ної дійсності, які не дозволяють суб'єктам цивільного права самостійно укладати правочини. Такими перешкодами можуть бути хвороба, від­сутність умісці проживання у момент вчинення правочину (від'їзд у відрядження, на лікування або відпочинок), правова необізнаність тощо. Відносини представництва можуть виникати також тоді, коли орган юридичної особи позбавлений можливості самостійно здійснити юридичні дії, наприклад, внаслідок значної завантаженості або у зв'язку з необхідністю вести справи одночасно у кількох місцях тощо.

Представництво — це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов 'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1ст. 237 ЦК). Пред­ставник не виступає стороною правочину, а здійснює представництво шляхом реалізіції наданих йому повноважень з його укладення від


Розділ Н. Цивільні правовідносини


Глава 12. Представництво і довіреність


 


імені та в інтересах особи, яку він представляє. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (ч. 1 ст. 238 ЦК). Це правило стосу­ється представництва, яке виникає на підставі договору або акта органу юридичної особи. Воно не поширюється на випадки виникнення закон­ного представництва. Законні представники, наприклад, батьки мало­літньої або опікун недієздатної особи, шляхом укладення правочину від імені та в інтересах інших осіб, коло яких визначене законом, забезпе­чують реалізацію їх цивільних прав та законних інтересів.

Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він пред­ставляє. Так особа може тільки особисто скласти заповіт, відмовитися від спадщини, права власності на об'єкт нерухомості чи інше майно, перехід або припинення прав на яке підлягає державній реєстрації тощо.

Мета представництва полягає у вчиненні представником правочинів в інтересах особи, яку він представляє. Тому представник не може вчи­няти правочин від імені особи, яку представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, яку він одночасно представляє. Винятки ста­новлять відносини комерційного представництва. В останньому випад­ку обов'язковою є згода особи, яку представляють, на здійснення пред­ставником такого одночасного представництва інтересів кількох осіб.

Вчинення правочинів представником полягає у здійсненні ним власних дій, які відповідно до наданих йому повноважень створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов'язки в особи, яку представляють. Вимоги до суб'єктів, які можуть брати участь у від­носинах представництва, різні. Представниками й особами, яких пред­ставляють, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Особою, яку представляють, може бути будь-яка правоздатна особа: фізична осо­ба — з дня народження і до її смерті, юридична особа — з моменту виникнення і до її припинення. У випадках, коли у відносинах пред­ставництва як особа, яку представляють, бере участь людина, вона може бути як дієздатною, так і недієздатною залежно від виду пред­ставництва. Дієздатність особи, яку представляють, у відносинах до­бровільного представництва є обов'язковою умовою їх виникнення. При виникненні відносин законного представництва дієздатність осо­би, яку представляють, або взагалі відсутня, або має відповідний обсяг залежно від віку людини або її статусу. Така особа може бути обмеже­ною у дієздатності або визнана недієздатною.


Представником може бути фізична або юридична особа, що має повноваження на здійснення юридичних дій від імені особи, яку вона представляє. Представник у всіх випадках повинен бути повністю діє­здатним. Юридичні особи можуть виконувати функції представника, якщо це прямо передбачено законом або якщо це не суперечить їх уста­новчим документам. Третьою особою, з якою внаслідок дій представ­ника встановлюються, змінюються або припиняються правовідносини з особою, яку представляють, може бути будь-яка особа, яка має достат­ній для вчинення відповідного правочину обсяг дієздатності.

Правовідносини представництва, враховуючи коло правових зв'язків, що виникають між їх учасниками, мають складну структуру. Участь третіх осіб у відносинах представництва обумовлює наявність у структурі представництва внутрішніх і зовнішніх правових зв'язків.

Внутрішні відносини представництвавиникають між особою, яку представляють, і її представником. Ці відносини мають фідуціар-ний (особистий, довірчий) характер, що обумовлене тим, що особа, яку представляють, повинна довіряти представнику і бути впевненою, що при здійсненні представницьких повноважень він не порушить належні їй цивільні права й законні інтереси.

Зовнішні відносини представництвабувають двох видів: від­носини міме представником і третьою особою та відносини між особою, яку представляють, і третьою особою. Встановлення від­носин, які виникають між особою, яку представляють, і третьою осо­бою є результатом діяльності представника. Вони виникають на під­ставі правочину, укладеного представником від імені та в інтересах особи, яку він представляв, з третьою особою.

Беручи участь у зовнішніх відносинах представництва, представ­ник зобов'язаний інформувати третю особу про представницький ха­рактер своїх дій і надавати документальні докази не тільки підстав виникнення і наявності, а іноді й змісту наданих йому повноважень. У відносинах законного представництва такими доказами можуть служити документи, що свідчать про факт родинних зв'язків між бать­ками та малолітніми дітьми, рішення суду про визнання особи неді­єздатною та паспорт особи, яка призначена її опікуном, тощо. У від­носинах договірного (комерційного) представництва значення доказів, які посвідчують нетільки факт виникнення, а й визначення змісту повноважень у відносинах представництва, можуть мати положення договору або довіреності.


Розділ II. Цивільні правовідносини


Глава 12. Представництво і довіреність


 


Представництво необхідно відрізняти від інших подібних до нього, але різних за правовою природою відносин, що складають предмет цивільного права. Вони суттєво відрізняються за характером прав і обов'язків, які складають зміст таких правовідносин. Так, повнова­ження представника необхідно відрізняти від дій, що складають міру можливої поведінки посильного. Останній не укладає правочин, коли за дорученням однієї особи передає інформацію або речі іншій. У від­носинах, пов'язаних зукладенням правочину, він може передавати інформацію стосовно згоди контрагента з його умовами або повідо­мити про відмову від його укладення. Не мають статусу представників і особи, які надають лише технічну допомогу при укладенні право­чину, наприклад, перекладають текст з іншої мови, друкують матеріа­ли, займаються узгодженням їх умов тощо. Представник відрізняється і від посередника, який не укладає правочин від імені і в інтересах однієї із сторін. Посередник лише сприяє укладенню між ними право­чину, а від свого імені вчиняє такі дії, як пошук контрагентів, про­ведення переговорів тощо. Вольові ж дії представника безпосередньо створюють, змінюють та припиняють цивільні права та обов'язки для особи, яку він представляє. Діяльність представника схожа з діяльністю комісіонера, який укладає правочин в інтересах комітента. Але комісіо­нер вчиняє правочин від свого імені і за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК), а представник діє від імені особи, яку представляє. Не є представником також особа, яка хоча і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів (ч. 2 ст. 237 ЦК).

тшштшшшшшш § 2. Підстави виникнення

та види представництва

Підставами виникнення представництва можуть бути договір, за­кон, акт органу юридичної особи. Виходячи з цього, розрізняють такі види представництва: представництво, що виникає на підставі договору, закону або акта органу юридичної особи. Актами цивіль­ного законодавства можуть бути встановлені й інші підстави виник­нення представництва (ч. З ст. 237 ЦК). Обсяг і характер повноважень представника обумовлюються підставою його виникнення.

Представництво, що виникає на підставі договору,називають добровільним або договірним.Це означає, що на вчинення правочину


від імені особи, яку представляють, повинна бути згода представника, виражена в договорі або безпосередньо в довіреності. Різновидом до­бровільного договірного представництва є комерційне представництво (ст. 243 ЦК).

Представництво, яке виникає на підставі закону, називається законним і обов'язковим. Обов'язкове представництво виникає у випадках, коли і представник, і межі його повноважень встанов­люються законом, незалежно від волі особи, яку представляють. Юридичними фактами, із якими пов'язується виникнення відносин законного представництва, виступають обставини, безпосередньо ви­значені законом, наприклад, родинні зв'язки батьків і дітей, встанов­лення опіки над малолітніми дітьми або недієздатними особами.

Представництвом, яке виникає на підставі акта органу юри­дичної особи, вважаються правовідносини, у яких представник діє від імені і в інтересах юридичної особи, яку він представляє, у ме­жах, визначених змістом розпорядчого акта її органу. Особою, яку представляють, у цьому випадку виступає організація, що є юридичною особою, а функції представника виконують її працівники, котрі за родом своєї трудової діяльності повинні представляти її у відносинах із третіми особами. Прикладом видання органом юридичної особи розпорядчого акта, на підставі якого виникають відносини представ­ництва, може бути наказ про призначення працівника на посаду, пов'язану із здійсненням представницьких функцій, зокрема, при укладанні правочинів. Змістом цього акта або окремою довіреністю (ч. 2 ст. 244 ЦК) визначаються повноваження цього представника.

У випадках, передбачених законом, юридичну особу в цивільних відносинах можуть представляти не тільки її органи, а й її учасники. Згідно з ч. 2 ст. 92 ЦК у випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників, які в цьому випадку визнаються її представни­ками. Якщо такий учасник відповідно до установчих документів юри­дичної особи чи закону виступає від її імені, він зобов'язаний діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не переви­щувати своїх повноважень. Обмеження повноважень щодо представ­ництва юридичної особи у відносинах із третіми особами не має юри­дичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі об­меження (ч. З ст. 92 ЦК). Якщо члени органу юридичної особи чи інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів юридичної


Розділ 11. Цивільні правовідносини


Глава 12. Представництво і довіреність


 


особи виступають від її імені, порушують свої обов'язки щодо пред­ставництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані юридичній особі (ч. 4 ст. 92 ЦК).

___ § 3. Комерційне представництво

Особливим різновидом добровільного представництва є комерцій­не представництво, підставою для виникнення якого може бути ци­вільно-правовий договір, укладений між підприємцем, який виступає особою, яку представляють, і комерційним представником. Договір комерційного представництва має бути укладений у письмовій формі, а його положення повинні визначати комплекс повноважень комерцій­ного представника. Якщо договір не містить чіткого переліку і зміс­товної визначеності повноважень комерційного представника, їх обсяг визначається положеннями наданої йому довіреності.

Комерційний представник— це особа, яка постійно та само­стійно виступає від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 243 ЦК). Представництво матиме характер комерційного лише у випадках, коли комерційний представник займається вказаною діяльністю постійно та самостійно, і ця діяльність є однією із форм здійснення підприємництва. Комер­ційними представниками можуть бути юридичні особи, створені у вста­новленому законом порядку, або фізичні особи — підприємці.

Комерційний представник має право одночасно представляти дві сторони у договорі, якщо на це є їх згода, а також, якщо така можли­вість передбачена законом. У випадках одночасного представництва різних сторін у договорі комерційний представник має право вимагати виплати винагороди, розмір якої визначається положеннями договору між ним та особою, яку він представляє. Крім виплати винагороди комерційний представник має право на відшкодування понесених ним при виконанні доручення витрат або збитків.

Не допускається здійснення комерційним представником від імені особи, яку він представляє, правочинів, котрі так чи інакше стосують­ся його особисто. Комерційний представник зобов'язаний тримати в таємниці відомості, які стали йому відомі про такі правочини, не тільки на момент їх укладення і здійснення, а й після виконання дано­го йому доручення. Відносини комерційного представництва пов'язані з договорами доручення, комісії, агентськими та дилерськими право-336


чинами. Однак особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені (агент, комісіонер), а також особа, уповноважена на ведення пере­говорів щодо можливих у майбутньому правочинів (посередник), не є представниками.

В окремих сферах підприємницької діяльності комерційному пред­ставництву можуть бути притаманні особливості, які визначаються спеціальним законодавством (ч. 4 ст. 243 ЦК).

<ш—шшшшш § 4. Довіреність

Довіреністьце письмовийдокумент, що видається особою, яку представляють (довірителем), іншій особі (представнику) для представництва перед третіми особами.

Довіреність за своєю природою є одностороннім правочином. Його укладення, у свою чергу, має наслідком виникнення повноважень пред­ставника на вчинення правочинів та пов'язаних з ними інших юридич­них дій стосовно третіх осіб. Здійснення визначених довіреністю по­вноважень або відмова від їх здійснення є правом представника. За загальним правилом, довіреність може видаватися тільки дієздатними особами. Особи, які не є дієздатними у повному обсязі (наприклад, неповнолітні), можуть видавати довіреності на вчинення тих право­чинів, які вони мають право вчиняти з урахуванням обсягу їх дієздат­ності. Довіреність свідчить про надання представнику довірителем відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа, тому вона може бути надана їй безпосередньо.

Як правило, довіреність укладається у письмовій формі. Довіре­ність від імені юридичної особи повинна мати обов'язкову письмову форму, скріплюється її печаткою і видається її органом або іншою осо­бою, уповноваженою на це її установчими документами (ст. 246 ЦК).

Залежно від обсягу повноважень, що надаються представнику осо­бою, яку він представляє, можна відокремити три види довіреності: загальну (генеральну), спеціальну і разову.

Загальна (генеральна) довіреність уповноважує представника на вчинення широкого кола правочинів та пов'язаних із ними юридичних дій (наприклад, генеральною є довіреність, яка видається керівникові філії юридичної особи).

Спеціальна довіреність надає повноваження на здійснення юри­дичних дій або правочинів певного типу. Якщо той, кого представля-


Розділ П. Цивільні правовідносини


Глава 12. Представництво і довіреність


 


ють, уповноважує на здійснення якого-небудь одного правочину або юридичної дії, то спеціальна довіреність у цьому випадку буде нази­ватися разовою довіреністю (іноді її відокремлюють у самостійний вид довіреності). До спеціальної можна віднести довіреність, яка видається експедиторові на укладення правочинів стосовно вантажів.

Разова довіреність видається представнику на укладення одного правочину. Після здійснення дій представника, пов'язаних з його укла­денням, разова довіреність втрачає силу.

Довіреність, як і будь-який інший правочин, має відповідати всім вимогам їх дійсності. Зокрема, положення ЦК визначають певні ви­моги до форми довіреності. Згідно з ч. 1 ст. 245 ЦК вона повинна від­повідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин, наприклад, довіреність на купівлю-продаж нерухомості має бути но­таріально посвідчена. Нотаріальному посвідченню підлягає також довіреність, що видається у порядку передоручення (ч. 2 ст. 245 ЦК). Згідно з ч. З ст. 245 ЦК до нотаріально посвідчених довіреностей при­рівнюються: довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі. Така довіреність може бути посвідчена началь­ником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем. До нотаріально посвідчених прирівнюють також довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, — довіреності робіт­ників, службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, їхні довіреності можуть бути посвідчені відповідно командирами (на­чальниками) цих частин, з'єднань, установ або закладів. Довіреність особи, яка перебуває у місці позбавлення волі (слідчому ізоляторі), має право посвідчити начальник місця позбавлення волі.

Довіреність на одержання заробітної плати, стипендій, пенсій, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаці­онарному лікуванні або за місцем його проживання (ч. 4 ст. 245 ЦК). Законодавство передбачає наявність у довіреності обов'язкових відомостей (реквізитів), до яких слід віднести дату її вчинення. До­віреність, в якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною (ч. З ст. 247 ЦК). Іншим обов'язковим реквізитом є підпис довірителя, а для до­віреності, яка видається від імені юридичної особи, — її печатка.


Строк дії довіреності визначається її змістом. Якщо строк довіренос­ті не встановлений, вона зберігає чинність до її припинення (ч. 1 ст. 247 ЦК).

Особа, якій видана довіреність, повинна особисто вчиняти ті дії, на які вона уповноважена. Представник може передати свої повноваження частково або у повному обсязі іншій особі, якщо уповноважений на це довіреністю або примушений до цього обставинами з метою охорони інтересів особи, яку він представляє (ч. 1 ст. 240 ЦК). Передоручення обов'язково оформляється нотаріально. Строк довіреності, виданої у по­рядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіре­ності, на підставі якої вона видана (ч. 2 ст. 247 ЦК). Представник, який передав свої повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідаль­ність за дії замісника як за свої власні (ч. 2 ст. 240 ЦК). Ця вимога за­конодавства обумовлена довірчим характером відносин представництва. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ч. З ст. 240 ЦК).

Підстави припинення представництва за довіреністю.Відпо­відно до ст. 248 ЦК до них слід віднести: закінчення строку довіренос­ті; скасування довіреності особою, яка її видала; відмову представни­ка від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юри­дичної особи, яка видала довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіреність; смерть особи, яка видала довіреність, оголо­шення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності; смерть особи, якій видана дові­реність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвіс­но відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У таких випадках представник зобов'язаний негайно повернути довіреність довірителю. Із припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність пе­редоручення. Слід зауважити, що у разі смерті особи, яка видала дові­реність, представник зберігає свої повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків.

Від припинення представництва за довіреністю слід відрізняти ска­сування довіреності,яке є одним із юридичних фактів, з якими закон пов'язує добровільне припинення правовідносин представництва.

Відповідно до ст. 249 ЦК особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може у будь-який час її скасувати. При цьому


Розділ 11. Цивільні правовідносини


Глава 12. Представництво і довіреність


 


вона повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Відмова від цього права є нікчемною. Законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час.

Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчи­нення правочину представником до того, як він довідався або міг до­відатися про скасування довіреності, зберігають чинність не тільки для особи, яка видала довіреність, а й для її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія до­віреності припинилася.

Закон надає право не тільки особі, яка видала довіреність, скасу­вати її, а й право представнику відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю(ст. 250 ЦК). Відмова представника — це теж юридичний факт, з яким закон пов'язує припинення представ­ницьких правовідносин.

Відмова від вчинення представницьких дій збігається за часом з обов'язком представника негайно повідомити про це особу, яку він представляє (ч. 1, ч. 2 ст. 250 ЦК).

Проте якщо для особи, яка видала довіреність, право на її скасу­вання, за правилом, не має обмежень (виняток, як уже зазначалося, стосується лише безвідкличних довіреностей), то представник обме­жений у своєму праві відмовитися від вчинення певних дій. Так, від­повідно до ч. З ст. 250 ЦК він не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.

Крім цього, якщо представник не повідомить особу, яку він пред­ставляє, про відмову від довіреності, або не вчинить дій, які були не­відкладними для запобігання завданню збитків цій особі, він несе відповідальність перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки (ч. 4 ст. 250 ЦК).

... ■..... ■ ■ § 5. Представництво без повноважень

або з їх перевищенням

За загальним правилом, особа, яка діє в інтересах іншої особи, при укладенні певних правочинів повинна додержуватися меж наданих їй повноважень. Якщо ж особа діє без повноважень або перевищує межі


своїх повноважень, настають визначені законом правові наслідки. Повноваженняце можливі дії представника по укладенню право­чину від імені та в інтересах особи, яку він представляє.

Особа може розглядатися як така, що діяла без повноважень, коли правові підстави для здійснення нею певних юридичних дій взагалі відсутні, або повноваження хоча й існували раніше, але на момент вчинення певних дій, зокрема, правочину, припинилися. Знав чи не знав про це представник, правового значення не має.

Від дій без повноважень істотно не відрізняються і дії з переви­щенням повноважень. Під останнім необхідно розуміти такі дії пред­ставника при укладенні правочинів, що хоча й передбачені його повно­важеннями, але при їх здійсненні він відступив від положень, визна­чених договором, довіреністю, законом або актом юридичної особи.

Повноваження можуть бути перевищені в якісному і кількісному відношенні. Перевищення якісних показників може стосуватися влас­тивостей предмета правочину, вибору контрагента, обрання способу виконання правочину чи засобу забезпечення його виконання, а кіль­кісних — ціни, числа, ваги, міри речей, строку дії укладеного право­чину тощо.

Юридичні наслідки правочину, укладеного з перевищенням повно­важень, законодавчо визначені. Згідно з ч. 1 ст. 241 ЦК правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змі­нює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного його схвалення цією особою. Правочин вважа­ється схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наприклад, вчинила дії, які свідчать про початок виконання нею визначених зміс­том цього правочину обов'язків. Наступне схвалення правочину осо­бою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ч. 2 ст. 241 ЦК).

Схвалення дій представника може здійснюватися шляхом письмо­вої заяви про це або здійсненням конклюдентних дій, що свідчать про прийняття умов правочину довірителем. Однак слід пам'ятати, що шляхом конклюдентних дій можна схвалити лише правочин, який був укладений в усній формі. Такими конклюдентними діями можуть бути дії довірителя по використанню придбаної представником речі без письмового або усного схвалення факту її придбання, здійснення ним оплати понесених представником витрат тощо. У схваленні виража­ється воля довірителя прийняти умови і стати стороною правочину,


Розділ II. Цивільні правовідносини


укладеного від його імені і в його інтересах представником, який не був на це уповноважений. Відмова схвалити дії представника по укла­денню правочину на умовах, які не влаштовують довірителя, спрямо­вана на недопущення виникнення визначених його умовами прав та обов'язків між ним і третьою особою. Положення ст. 241 ЦК поширю­ються лише на випадки добровільного представництва.

mm.. —■... ■■■■ Питання для самоконтролю

1. Поняття представництва.

2. Підстави виникнення та види представницва.

3. Комерційне представництво.

4. Представництво без повноважень і з перевищенням повно­важень.

5. Довіреність.


РГУЗТТТТТТТТ

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.