Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Вправа на дихання «Гарячий чай»



Гра «Який звук живе в словах».

Підведення підсумку заняття.

 

 

Білет №17.

№1. Недоліки свистячих звуків називають свистячими сигматизмами.

Артикуляція звука с:- губи в посмішці, зуби видно; - зуби зближені, але не зімкнені; - широкий кінчик язика знаходиться за нижніми різцями, передня частина спинки язика утворює щілину з верхніми зубами чи альвеолами; - бокові краї спинки язика тісно притиснуті до бокових зубів; - по середині язика утворюється холодний струмінь повітря; - м’яке піднебіння притиснуте до задньої стінки глотки, закриває прохід повітря в носову порожнину, голос не звучить.

Артикуляція звука з: - губи в посмішці, зуби видно; - зуби зближені, але не зімкнені; - широкий кінчик язика знаходиться за нижніми різцями, передня частина спинки язика утворює щілину з верхніми зубами чи альвеолами; - бокові краї спинки язика тісно притиснуті до бокових зубів; - по середині язика утворюється холодний струмінь повітря; - м’яке піднебіння підняте і притиснуте до задньої стінки глотки, закриває прохід повітря в ніс, голосові зв’язки зімкнуті і вібрують, утворюється голос.

Артикуляція звука ц: - губи в усмішці, зуби видно; - зуби зближені, але не зімкнуті; - широкий кінчик язика опущений за нижніми різцями; - передня частина спинки язика утворює змичку з верхніми зубами, - по середині язика йде сильний струмінь повітря; - м’яке піднебіння підняте до задньої стінки глотки, закриваючи прохід повітря в ніс , голосові зв’язки розкриті голос не звучить.

Існують такі види свистячих стигматизмів: - міжзубний (при такій вимові кінчик язика просувається між зубами і звук набуває шепелявого характеру); - призубний (кінчик язика закриває щілину між зубами і звук набуває проривного характеру – схожий до т-д); - губно-зубний (при твердій вимові нижня губа підтягується до верхніх зубів і звук стає схожий на ф, в); - боковий (кінчик язика піднімається до верхніх зубів, в результаті струмінь повітря іде по бічних краях і звук має булькаючий характер схожий на тль, дль); - носовий (струмінь повітря іде через ніс); - може бути заміна свистячих шиплячими (парасигматизм).

Для розвитку рухливості органів артикуляційного апарату можна використовувати такі підготовчі артикуляційні вправи: годинник, почистимо зубки, смачне варення та багато інших. Всі ці вправи виконуються перед дзеркалом.

Постановка – це укладання мовних органів у правильне положення. Може бути по наслідуванню і механічним способом. Ставлячи звук по наслідуванню – дитині пропонують уважно подивитися і послухати як логопед вимовляє звук. Можливо дитині вийде його відтворити. Можна запропонувати відтворити як тече водичка в крані, як сичить змія. Якщо це не дасть певних результатів то ставлять звук механічним способом.

Постановка звука с: наблизити зубка, але не змикати їх, розтягнути губи в посмішку, притиснути кінчик язика до нижніх зубів, а тепер глибоко вдихнути повітря і з силою видихнути, відчуй повітря рукою.

Постановка звука з: пропонується вимовляти звук с і в цей час включити голос, щоб дитина відчула вібрацію голосових зв’язок пропонуємо прикласти одну руку до власної гортані, а іншу до гортані логопеда.

Постановка звука ц: пропонуємо спочатку повільно промовляти т-с, а потім швидше.

Після постановки проводиться автоматизація звука в складах, словах, реченнях.

 

№2.Внутрішнє вухо міститься у товщі вискової кістки і є найважливішим і найскладнішим за будовою відділом слухового органу. У внутрішньому вусі розрізняють три частини: переддвер’я, завитка, півколові канали. Усі три частини утворюють так званий кістковий канал. В середині якого міститься схожий за формою перетинчастий канал, який заповнений рідиною – ендолімфою. Переддвер’я сполучається з порожниною середнього вуха через овальне вікно, а завитка через кругле вікно. Рецепторна частина слухового аналізатора лежить у завитці, а переддвер’я і півколових аналізаторів знаходяться рецептори, які сприймають положення голови і тіла в просторі. Завитка це спіральний хід, який робить 2,5 обертів навколо центральної осі. Від однієї зі стінок завитки виступає кісткова частина з протилежної сторони основна частина вони утворюють перетинку, яка поділяє порожнину завитки на два канали. Основна пластинка дуже важлива частина слухового аналізатора, в ній містяться близько 2400 еластичних волокон натягнутих у поперек. Вони мають різну довжину і ніби слухові струни. На основній пластинці є кортіїв орган. На ньому є чутливі волоскові клітини, які сприймають звукові коливання і з’єднані з слуховим нервом.

 

№3. Країна птахів

Мета: вдосконалювати вимову звука л. закріпити занання дітей про роботу мовного апарату. Розвивати діалогічне мовлення спостережливість. Виховувати дбайливе ставлення до птахів.

Хід заняття.

Діти вирушають у країну птахів.

Діти, зараз ми завітаємо до птахів у гості. А щоб правильно їх назвати слід загадки відгадати.

Відгадування загадок про птахів із звуком л.

Вивчення скоромовки.

Летіла лелека, заклекотіла до лелеченят.

Фізкультхвилинка

Гуси-лебеді летіли,

І на лузі тихо сіли,

Посиділи, поклювали,

Покрутились та й встали.

Діти ви чуєте хтось співає ку-ку. Хто це? (зозуля)

Давайте повторимо скоромовку про зозулю

Ой летіла, зозуленька

У зеленому ліску

Сіла, сіла, закувала «ку-ку»

Діти а ви знаєте яка пташка найвище всіх літає. Про це також не знає лелека.

Послухайте віршик.

Лелека ластівку питає:

- Хто вище всіх птахів літає?

- Літають люди вище всіх

На літаках своїх легких..

Повторення вірша дітьми.

Гра на розвиток фонематичного слуху «перо Жар0птиці»

(передавати один одному пір’ячко і називати слова із заданим звуком.

Діти а зараз ми всі станемо вільними птахами. Діти під музику імітують рухи птахів.

 

Білет №18.

№1.Ефективність діяльності навчально-виховиих зак­ладів для аномальних дітей визначальним чином за­лежить від якості професійної підготовки педагогіч­них кадрів.

Нарешті, в підготовці логопеда значна роль належить оволодінню системою спеціальних логопедичних знань та вмінь, що стосуються принципів, методів та при­йомів навчальної, виховної та корекційної роботи з дітьми дошкільниками, які мають ті чи інші відхилення в розвит­кові. Цих знань та вмінь логопеди набувають у процесі вивчення курсів спеціальної педагогіки, окремих методик викладання дисциплін, що вивчаються в спеціальних школах, методики організації виховної роботи, логопедії, дошкільної спеціальної педагогіки, ряду спецкурсів та спецсеміиарів логопедів досконало озброюють специфічними системами прийому та передачі інфор­мації, необхідними для спілкування з певними кате­горіями аномальних дітей. Йдеться, зокрема, про мо­ву жестів, дактилологію (ручну азбуку, яка відтворює букви та слова умовними знаками, зображуваними пальцями рук), техніку читання з губ.

З розвитком важливої ланки системи спеціальних закладів для аномальних дітей — спеціальних дитя­чих садків (для дітей з порушеннями інтелекту, мови, слуху, зору) на деффаках також готують фахівців з різних галузей дошкільної логопедії. Студенти-логопеди здобувають теоретичні знання з .суспільно-економічних, загальногуманітарних, медичних, загаль­них та спеціальних психологічних, педагогічних, кон­кретно-методичних дисциплін і навчаються реалізувати ці знання в роботі з аномальними дітьми.

Після закінчення вузу робота педагога-логопеда над підвищенням своєї фахової кваліфікації не завер­шується. Бути на сучасному рівні розвитку психо-лого-педагогічної та дефектологічної науки практич­ним працівникам спеціальних шкіл дає змогу наполег­лива самоосвіта, а також різні внутрішкільні та поза­шкільні форми вдосконалення вчителів.

У спеціальних дитячих навчально-виховних устано­вах створено методичні об'єднання вчителів з різних предметів (за циклами) та вихователів. Члени метод-об'єднань готують та обговорюють теоретичні та практичні доповіді, реферати та огляди науково-літе­ратурних новин, методичні розробки уроків і виховних заходів тощо.

Обласні (міські), республіканські інститути вдос­коналення вчителів, відповідні факультети підвищен­ня кваліфікації педагогічних вузів приділяють багато

уваги вдосконаленню професійної майстерності педа-гогів-дефектологів. Однією з форм такої роботи є кур­си для вчителів різних спеціальностей, вихователів, ло­гопедів.

Науково-дослідну роботу в різних галузях дефек­тології здійснюють кафедри дефектологічних факуль­тетів педвузів, відповідні лабораторії науково-дослід­них інститутів педагогіки та психології України, де пра­цює чимало вчених, чиї наукові праці широко відомі.

Логопедичні дослідження багато в чому зба­гачують також загальну психологію та педагогіку, ос­кільки в ряді випадків вони дають змогу чітко визна­чити такі закономірності, зв'язки, тенденції в розвит­кові психіки, формуванні особистості, її навчанні та вихованні, які при дослідженнях дітей з нормальним розвитком залишаються прихованими. Це, зокрема, підкреслював Л. С. Виготський: «Відхилення від нор­мального типу, патологічні зміни процесів розвитку є ... нібито спеціально обладнаний експеримент, що вияв­ляє та розкриває перед нами часто з надзвичайною си­лою справжню природу та побудову процесу, що нас цікавить»

 

№2. Вбагатонаціональних країнах внаслідок постійних міжмовних контактів спостерігається закономірний процес взаємодії мов, який дістав назву двомовності (білінгвізм) чи багатомовності (полілігвізм). Білінгвізм – володіння людиною двома мовами на рівні їх розуміння та вільного спілкування. Людину, яка володіє двома мовами, називають білінгвом, біглотом. Учені по різному класифікують двомовність. Так, Ю.Д. Демерієв поділяє двомовність на загальнонародну та територіальну, однобічну, загальнодержавну чи місцевого значення, контакту чи не контакту. Є.М. Верещагін класифікує типи двомовності за психологічним та лінгвістичним критеріями. За психологічним критерієм автор виділяє: рецептивний білінгвізм, який дає змогу білінгву сприймати на слух та розуміти мовлення другою мовою; репродуктивний, коли білінгв не тільки розуміє, а й відтворює в голос почуте чи прочитане. Ці типи характерні для людей які самостійно вивчають другу мову. За соціальним критерієм двомовність може бути індивідуальною, груповою, колективною, масовою. Вона поділяється також на природну і штучну. Природна характеризується стійкістю її засвоєнням, коли дитина перебуває постійну у двомовному середовищі. Штучний білінгвізм створюється організованим, цілеспрямованим, навчання дітей другої мови в ДНЗ на спеціальних заняттях. Під час навчання дітей дошкільного віку некорінної національності української мови використовують сензитивний тип двомовності, коли природні і штучні умови поєднуються. Лінгвістична класифікація білінгвізму характеризується правильністю чи неправильністю мовлення білінгва. Розрізняють координативну (правильну) суборнативну якщо мовці змішують дві мови, вживають слова – кальки, припускаються помилок). Безпосереднім білінгвізмом називають такий тип двомовності, коли людина однаково мислить однією та іншою мовою. Як бачимо, двомовність неминуче супроводжується мовними огріхами, помилками, для неї характерне явище інтерференції. Мовна інтерференція – неусвідомлене, безконтрольне використання в мовленні однією мовою елементів другої мови. . на території нашої держави в мовленні як дорослого так і дитини спостерігається негативне перенесення елементів однієї мовної системи в іншу. Він виступає в лексичній, фонетичній та граматичній інтерференціях у мовленні українською мовою. Отже ,білінгвізм – здатність людиною оволодівати двома мовами.

№3. Сигматизм шиплячих звуків – це порушення вимови шиплячи звуків. Існують різні види порушень свистячих стигматизмів (міжзубна, при зубна, губно-зубна, боковий, носова, пропуск, заміна). Для виправлення та подолання усіх недоліків здійснюється послідовна корекційна робота.

Використовують ряд різноманітних підготовчих артикуляційних та дихальних вправ.

Постановка звука ш: спочатку навчаємо добре виконувати вправу смачне варення, далі пояснюємо: зупини свій язичок біля альвеол, але не торкайся до них, тепер глибоко вдихни повітря і з силою видихай його, ось так. В цей час вказівним пальцем і великим натискаємо на кутики губів, злегка відтягуємо їх вперед.

Постановка звука ж: пропонуємо дитині промовляти ш і в цей момент підключити голос.

Постановка звука ч: пропонуємо спочатку повільно, а далі швидше вимовляти звуки т, ш..

Після постановки звуків проводиться автоматизація і диференціація звуків.

 

Білет № 19

№1. специфічні особливості розвитку різ­них категорій дітей, які страждають на різні пору­шення слуху, потребують диференційованого коригую­чого підходу до їх навчання й виховання, що є важли­вим фактором оптимізації компенсаторних процесів.

Незважаючи на серйозний та різноплановий нега­тивний вплив глухоти й туговухості на розвиток ди­тини, навіть при найтяжчих ураженнях слухової функ­ції, але при збереженому інтелекті, можливості всебіч­ного розвитку особистості дітей з порушеннями слуху необмежені. Під впливом соціальних факторів (голов­ним чином спеціального навчання), виявляючи напо­легливість у подоланні труднощів, викликаних дефек­том, люди зі стійкими порушеннями слуху досягають значних успіхів у різних сферах виробничої і суспіль­ної діяльності, в реалізації своїх творчих здібностей

У книжці М. Д. Ярмаченка «Проблема компенса­ції глухоти» наведено багато конкретних фактів тру­дових успіхів глухих і людей з ослабленим слухом, їх досягнень в літературній, образотворчій, театрально-концертній діяльності, науці.

Борис Олександрович Комашинський оглух у п'ятирічному віці. Це не перешкодило йому здобути вищу освіту, стати кан­дидатом технічних наук, пройти в одному з науково-дослідних інститутів шлях від інженера до старшого наукового співробіт­ника. Коло інтересів Б. О. Комашинського не обмежується інженерно-науковою діяльністю. Він любить спорт, серйозно зай­мається поезією.

Серед глухих і слабочуючих чимало передовиків виробництва, талановитих літераторів, художників, ар­тистів, учених високої кваліфікації — кандидатів і док­торів наук. Усе це свідчить, що воля і наполегливість допомагають подолати тяжку фізичну недугу, жити повноцінним життям, відчувати радість творчої праці.

№2. Аномалії зовнішнього носа: відсутність зовнішнього носа; середина розщілина носа(заглибина на верхівці носа); бокова розщілина носа (часткова або повна); боковий хобот носа (у внутрішньому куточку носа розміщується утворення у вигляді конуса, на кінці його отвір, з якого виділяється прозора рідина).

Аномалії губів

Аномалії губів: розчеплення, так звана «заїча губа», великі масивні, вузенькі.

Аномалії язика: укорочена під’язична зв’язка, великий м’ясистий, або занадто маленький, вузький.

Аномалії прикусу: прогнатія – верхня щелепа занадто висунута вперед; про генія – нижня щелепа висунута вперед; відкритий прикус.

 

№3. недоліки вимови звука р називаються ротацизмами.

Звук р твердий, передньоязиковий, альвеолярний, дрижачий, сонорний. Звук р’ м’який парний звука р.

Артикуляція звука р: положення губ залежить від наступного голосного; верхні і нижні різці наближені, але не зімкнені; язик набуває форми ложечки, його бокові краї торкаються верхніх кутів зубів, а передній край піднятий до альвеол; м’яке піднебіння підняте і закриває прохід повітря в ніс; голосові зв’язки зімкнені, вібрують, утворюється голос.

Види неправильної вимови:

8. пропуск звука.

9. Гаркава вимова (вібрує не кінчик язика, а м’яке піднебіння або маленький язичок).

10. Губна вимова (вібрують губи)

11. Бокова або щічна (кінчик язика вібрує вібрує біля щоки)

12. Одноударне р (кінчик язика ударяється об альвеоли один раз)

13. Міжзубна

14. Заміна звука

Підготовчі вправи: Гойдалка, Цокати як конячки, витягнути кінчик язика якнайдалі вперед і сховати, смачне варення, почистити зубка, годинник, дятел, барабанчик.

Виправлення:

7.Вправа «Дятел».

8.«Барабанчик»

9.Язик в тому самому положенні і вимовляти т-д-Д-а.

10.Балалайка. В той самий момент коли дитина вимовляє ми дитячим пальчиком або шпателем робимо коливальні рухи під язиком викликаючи вібрацію язика.

11.Пружинкою малювати пружинку і промовляти р-р-р-

12.Автоматизація звука .

 

 

Білет №20

№1.Однією з проблем перебудови системи спеціально­го навчання є відбір аномальних дітей до спеціальних дошкільних закладів, тобто науково обґрунтоване і організаційно вдосконалене їх комплектування. Воно залежить від кваліфікованого диференційовано­го підходу до відбору дітей з різними аномаліями в розвитку, які перешкоджають навчанню в масових д/с. Адже якщо дитину помилково направити до закла­ду, тип якого не відповідає особливостям її розвитку, їй можна нанести шкоду.

Система раціонального комплектування спеціаль­них закладів перебуває у прямій залежності від мето­дів ранньої диференційованої діагностики аномалій розвитку.

Логопедією розроблено систему принципів до­бору дітей до спеціальних навчально-виховних закла­дів. Основні з них такі:

1. Принцип комплексності обстеження дитини оз­начає, що достовірний висновок щодо особливостей її дефекту може бути зроблено лише на підставі спіль­ного висновку різних спеціалістів. В ході об­стеження визначається характер психічних відхилень, стан слуху, зору, мови, фіксуються особливості пізна­вальної діяльності й емоційно-вольової сфери дитини. Спільне обговорення даних медичного і психолого-педагогічного обстежень дитини необхідне для правиль­ного визначення типу установи, до якої вона повинна

бути направлена.

2. Принцип всебічності і цілісності передбачає ви­вчення причин аномального стану і структури дефекту тому що окремі прояви і симптоми не дають повної картини аномалії розвитку дитини. У ході обстеження аналізуються особливості кожного пізна­вального процесу дитини , мовний розвиток просторова орієн­тація; емоційно-вольова сфера; увага; інтереси, кри­тичність' і самокритичність, самостійність; фізичний розвиток, розумова працездатність, сформованість шкільних знань і.

3. У процесі обстеження дитини важливо додержу­ватися принципу Індивідуального підходу, який озна­чає, що з обстежуваною дитиною необхідно встанови­ти контакт, створити максимально сприятливі умови для діяльності з урахуванням її стану на момент об­стеження, різних індивідуальних особливостей.

Ці принципи забезпечують достатньо високий тео­ретичний рівень комплектування навчально-виховних закладів для аномальних дітей, відповідають основним методологічним позиціям дефектології.

Практичне комплектування спеціальних закладів, тобто відбір аномальних дітей, здійснюють медико-педагогічні комісії. Ці комісії працюють при обласних управліннях народної освіти До складу такої комісії входять: пред­ставник відділу народної освіти — на правах голови комісії; представники обласних відділів охорони здоро­в'я і соціального забезпечення; лікарі (психоневролог або психіатр), педагог-дефектолог, логопед, психолог.

Правильне комплектування спеціальних д/с зале­жить від знання і розуміння особливостей невстигаючих дітей вихователями масових д/с.

Велика кількість дітей, які направляються із ма­сових д/с на медико-педагогічиу комісію, не потре­бують спеціального навчання. Лише незначна частина з них є дійсно розумово відсталими і потребують нав­чання у допоміжному закладі. Інші псевдоаномальні діти, виявляючи відставання у навчанні й розвитку, помил­ково розглядаються як розумово відсталі через брак своєчасної допомоги і індивідуального підходу з боку вихователя Ці діти стають відстаючи­ми з різних причин: через недорозвиненість мови, асте­нічний стан (фізична і нервово-психічна кволість, швидка стомлюваність,

непосидючість, знижена пра­цездатність) та інші недоліки.

В перші два тижні перебування дітей в групі проводиться спеціальне логопедичне обстеження їх мови.

Закінчивши обстеження, логопед (на основі мовної карти) розповідає вихователю про основні дефекти мовного розвитку кожної дитини, особливо детально говорить про зміст колекційного навчання дітей, що мають найбільш серйозні відхилення в мовному розвитку.

Види планів. Протягом навчального року логопед складає:а) перспективний план;б) плани фронтальних занять. На кожну дитину заводиться індивідуальний зошит для занять, щоденно планується вечірня логопедична робота вихователя. При складанні перспективного плану логопеду слід передбачити: проведення бесід і консультацій з вихователями; перевірку логопедом мови дітей старшої і підготовчої груп; проведення відкритих логопедичних і спеціальних дитячих садків; консультативне обстеження дітей з найбільш складними порушеннями мови із залученням інших спеціалістів (психоневролога, вихователя, музкерівника); участь в педрадах, районних конференціях; зв'язок з батьками (індивідуальні бесіди, залучення батьків до виконання домашніх завдань, оформлення тематичних виставок для батьків, проведення зборів, організація випусків дітей в присутності батьків).

Складання планів на кожне фронтальне заняття обов'язкове. В плані вказується тема і мета заняття, обладнання, приблизний його хід. Вихователь присутній на такому занятті. Результат заняття вихователь записує в своєму плані в графі обліку. Індивідуальні зошити дітей. В цих зошитах, які заводяться на кожну дитину, логопед записує дату проведення заняття і примірний його зміст. Зошити оформляються яскраво: логопед чи батьки (за його завданням) наклеюють певні картинки, записують вірші, оповідання. В суботу ці зошити віддають батькам, щоб вони повторювали завдання дома, а

в робочі дні за вказівкою логопеда з окремими дітьми за цими зошитами займається вихователь. Зошит для вечірніх занять вихователя. В цей зошит логопед щоденно записує вихователю завдання для логопедичної роботи з окремими дітьми (від 3 до 6 чоловік). Робота з батьками. Логопед зобов'язаний систематично зустрічатися з батьками, інформувати їх про успіхи і труднощі в роботі. З цією метою проводяться:а)батьківські

збори;б)консультації батьків;в)відкриті логопедичні заняття для батьків;г)оформлення спеціальних стендів.

Перші батьківські збори проводяться в кінці серпня чи на початку вересня. Другі збори проводяться кожним логопедом в своїй групі в жовтні. До цього часу він уже закінчив обстеження дітей і знайомить батьків з його результатами, дає детальну характеристику загального і мовного розвитку кожної дитини. Треті батьківські збори проводяться в січні. На них підводяться підсумки за перше півріччя, розкриваються основні шляхи подальшого колекційного навчання. Дається характеристика мовного і загального розвитку кожної дитини. Останні заключні батьківські збори проводяться в травні. На них підводяться підсумки навчання за рік, даються рекомендації (окремим дітям) по закріпленню вивченого матеріалу. Тут же логопед знайомить батьків з рішенням комісії.

Батьківські п'ятихвилинки проводять по суботах чи середах (в другу половину дня) щонеділі. На них запрошують батьків з тими дітьми , у яких виникли невеликі труднощі в процесі роботи.. Стенди для батьків логопед і вихователь оформлюють спільно протягом всього року. На них поміщають відомості, що стосуються мовного розвитку дитини в нормі, різних видів мовної аномалії, наводиться список рекомендованої літератури.

В кінці року всі логопеди пишуть звіт про ефективність проведеної роботи, здають його старшому логопеду, який подає зведений звіт у районні чи міські відділи освіти. В цих звітах наводяться такі дані: Дата комплектування. Кількість дітей, які поступили в групу (розподіл їх за діагнозом). Кількість випущених дітей, із них:а) з хорошою мовою;

б) із значним покращенням; в)без значного покращення.

Рекомендовано направити:а)в масову школу;б) в мовну школу;в) в допоміжну школу;г)в масовий дитячий садок. Кількість дітей, залишених на повторний курс і розподіл їх за діагнозом. Кількість дітей, які вибули з різних причин протягом року. Виконання міроприемств, включених в перспективний план.

Примітка. В графі „Примітка" вказується, з якої причини дитина залишена на повторний курс.

 

№2. Звукові хвилі, які вловлюються зовнішнім вухом спричиняють коливання барабанної перетинки. Вона приводить в рух слухові кісточки, а вони через пластинку овального вікна передають ці коливання ендолімфі завитки. Частота коливань залишається при цьому незміною. Ендолімфа коливає основну пластинку з кортієвим органом. Збудження із волоскових клітин передається на слуховий нерв і йде спочатку в підкоркові ядра, а з відти до центру слуху . Тут відбувається відчуття звуку і здійснюється найтонший аналіз.

 

№3. Капацизми – це порушення вимови звука к.

Артикуляція звука к:- губи напіввідкриті в легку посмішку; - зуби злегка відкриті; - кінчик язика знаходиться біля нижніх зубів, але не торкається їх, передня та середня частини спинки язика схилені. Задня частина піднята та притиснута до м’якого піднебіння. Бічні краї язика ледве торкаються м’якого піднебіння; - м’яке піднебіння підняте до задньої стінки гортані, закриває прохід повітря через ніс; - голосові зв’язки розімкнуті, не вібрують, звук вимовляється без участі голосу, видихуваний струмінь повітря прориває змичку між задньою частиною спинки язика м’яким піднебінням, видих сильний.

Види порушень:пропуск звука; клацання голосових зв’язок; заміна звука т, х.

Підготовчі вправи:«Хованки», «Гойдалка», «Котик спить», «Котик злякався собачки», «Котик обороняється», «Хокей», «Штучне покашлювання», «Індик».

Постановка звука [к]

Постановку звука [к] починають з показу правильної артикуляції для її наслідування. Увагу дитини скеровують на те, що при вимові [к] утворюєть­ся поштовх струменя видихуваного повітря. Це можна відчути на тильній стороні долоні руки, приклавши її до шиї. Якщо це не діє використовують інший спосіб: пропонується вимовляти склад та, а сам за допомогою шпателя натискає на передню частину спинку язика, поступово штовхаючи її в глибину рота.

Під час корекційної роботи використовують різноманітні ігри та вправи.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.