Промовляння та складання дітьми чистомовок.

Білет №1

№1.Логопедія– це педагогічна наука, яка вивчає порушення мови, їх причини, методи і прийоми їх попередження і подолання. Термін «логопедія» походить від двох грецьких слів «логос» мова, «пейдео» виховую, навчаю. Логопедія поділяються на: дошкільну, шкільну, дорослу.

Основи дошкільної логопедії були розроблені Р.Є. Левіною вони базуються на вченнях психологів Виготського, Лурії, Леонтьєва про складну структуру мовленнєвої діяльності.

Предметом логопедії, як науки є вивчення закономірностей навчання і виховання дітей з порушенням мови.

Логопедія має велике теоретичне і практичне значення:

1.Мова є однією з найважливіших психічних функцій людини в процесі мовного розвитку, формується пізнавальна діяльність.

2.Дитина із правильною мовою може краще спілкуватися з однолітками, дорослими.

3.Правильне мовлення це запорука успішного оволодіння звуковим аналізатором, грамотою

4.Правильна мова – це в майбутньому вибір професії.

Завдання логопедії як науки:

1.Вивчення закономірностей навчання і виховання дітей з порушеннями мови.

2.Розробка методів і прийомів педагогічної діагностики мовних порушень.

3.Визначення поширеності і симптоматики мовних порушень серед дітей дошкільного віку.

4.Розробка методів попередження і подолання мовних порушень.

5.Визначення структури мовного порушення і його впливу на психічний розвиток дитини.

6.Організація логопедичної допомоги.

Логопедія ґрунтується на таких принципах:

1.Принцип системності (мова розглядається як складна функціональна система, що складається з кількох компонентів: граматики, словника, звуковимови, тому виправляючи мовні порушення логопед буде впливати на всі компоненти мовлення.)

2.Комплексності (виправлення порушень має носити комплексний медико-психолого-логопедичний характер).

3.Розвитку (логопед буде зустрічатися з усіма труднощами, кризовими періодами).

4.Врахування структури мовного порушення.

5.Обхідного шліху (якщо втрачений якийсь аналізатор, то логопед буде використовувати більше інший аналізатор)

6.Загальні дидактичні принципи навчання (наочності, науковості, доступності, врахування вікових та індивідуальних особливостей).

Логопедія використовує педагогічні та спеціальні методи.

Педагогічні: бесіда, спостереження, експеримент.

Спеціальні: оперування, протезування, фізіотерапія.

№2.ЦНС безперервно одержує інформацію про всі зміни оточуючого середовища, а також про стан усіх процесів, які відбуваються в усіх тканинах і внутрішніх органах. Ця інформація сприймається особливими фізіологічними апаратами-сенсорними системами. Завдяки тому, що подразнення багатьох із них викликає різні почуття, уявлення. Вони одержали назву органи чуттів. Але чуттєві утворення які сприймають подразнення є лише частиною складного механізму, який оцінює якісні і кількісні характеристики цих подразнень. Тому І.П. Павлов запропонував назвати, цей складний механізм – аналізаторами. Кожен орган чуття, тобто аналізатор, складається з трьох частин:

- рецептор:периферичний сприймальний апарат, який сприймає подразнення і перетворює його на нервовий імпульс.

- провідникова:доцентрове нервове волокно, яке передає збудження в головний мозок.

- центральна:це ділянка кори головного мозку в якій відбувається тонкий аналіз збудження і виникає відчуття.

За допомогою аналізаторів здійснюється пізнання оточуючої дійсності. Завдяки ним ми дізнаємося колір, форму, величину, їх красу. Дослідження показали, що зменшення кількості подразників так званий «сенсорний голод» може зменшувати функціональну активність головного мозку.

У людини є такі органи чуттів: смаку, нюху, зору, слуху, шкірної чутливості, вестибулярний апарат. У дітей органи чуттів ще не досконалі і перебувають у процесі розвитку. Найпершим розвивається органи смаку і нюху, а потім дотику. Для удосконалення різних органів чуттів велике значення має правильно поставлене тренування у процесі розвитку.

Рецептори містяться у всіх органах тіла їх поділяють на три групи:

- Екстерорецептори– розміщені на зовні поверхні тіла, і сприймають подразнення які діють на організм із зовні (ока, слуху, шкіри)

- Інтерорецептори – містяться у внутрішніх органах, збудження, що надходять від них допомагають ЦНС рефлекторно регулювати діяльність різних органів.

- Пропріорецептори – лежать у суглобах, м’язах, сухожиллях. Вони сприймають зміни натягу і тиску, які виникають і різних органах під час рухів.

Рецептори можуть сприймати дію різних видів подразників, але в нормальних умовах кожен із них сприймає якийсь один специфічний подразник. Рецепторам властива велика збудливість.

№3.Недоліки вимови звука р називаються ротацизмами.

Звук р твердий, передньоязиковий, альвеолярний, дрижачий, сонорний. Звук р’ м’який парний звука р.

Види неправильної вимови:

1. пропуск звука.

2. Гаркава вимова (вібрує не кінчик язика, а м’яке піднебіння або маленький язичок).

3. Губна вимова (вібрують губи)

4. Бокова або щічна (кінчик язика вібрує вібрує біля щоки)

5. Одно ударне р (кінчик язика ударяється об альвеоли один раз)

6. Міжзубна

7. Заміна звука

Підготовчі вправи: Гойдалка, Цокати як конячки, витягнути кінчик язика як найдалі вперед і сховати, смачне варення, почистити зубки, годинник, дятел, барабанчик.

Виправлення:

1.Вправа «Дятел».

2.«Барабанчик»

3.Язик в тому самому положенні і вимовляти т-д-Д-а.

4.Балалайка. В той самий момент, коли дитина вимовляє, ми дитячим пальчиком або шпателем робимо коливальні рухи під язиком, викликаючи вібрацію язика.

5.Пружинкою малювати пружинку і промовляти р-р-р-

6.Автоматизація звука .

Специфічні ігри та вправи:

Вправи для розвитку дихання:«Вітер» «У лікаря»

Ігри на розвиток фонематичного сприймання:

«Знайди звук», «Злови м’яч», «Жовте і синє», «Хто це»

Та інші

Білет №2

№1.Знання анатомо-фізіологічних механізмів мови дає можливість: - краще уявити складний механізм мови; - диференційовано підходити до аналізу мовного порушення; ; - правильно визначити шляхи ефективного впливу.

Мовний акт здійснюється складною системою органів в якій головна роль належить діяльності головного мозку.

Мовний апарат складається із двох тісно пов’язаних частин:

- центральний (регулюючий),

- периферичний (виконавчий)

Центральний мовний апарат знаходиться в головному мозку він складається з: - кори головного мозку; - підкоркових вузлів і ядер; - провідних шляхів; - нервів які йдуть до голосових, дихальних, артикуляційних.. мова розвивається на основі рефлексів. Мовні рефлекси пов’язані з діяльністю різних ділянок мозку – це тім’яна, скронева, потилична, лобна доля. Лобна для – є руховою областю і відповідає за утворення власної мови: центр Брока. Скроневі звивини – є мовно-слуховою областю і відповідають за сприймання і розуміння чужої мови: центр Верніке. Потилична – є зоровою областю і забезпечує засвоєння письмового мовлення: центр Дежеріна. Підкоркові ядра – керують ритмом, темпом, виразністю. Провідні шляхи: низхідні, висхідні. Низхідні нервові шляхи з’єднують кору головного мозку із м’язами, що регулюють діяльність периферичного мовного апарату . починаючи з центра Брока від периферії до центру йдуть висхідні шляхи підкоркових ядер, беруть початок черепно-мозкові нерви вони керують всіма органами периферичного мовного апарату. Через цю систему черепно-мозкових нервів передаються нервові імпульси від центрального мовного апарату до периферичного.

Периферичний: - дихальний(бронхи, трахея, грудна клітка, легені); - голосовий(гортань з голосовими зв’язками ); - звукоутворюючий (артикуляційний)(губи, зуби, язик, тверде й м’яке піднебіння, щелепа).

Дихальний апарат

Дихальний апарат здійснює потрібний для організму газовий обмін та голосоутворення. Голосовий орган дихання (легені ) розміщений у грудній клітці. Трахея, або дихальне горло складається з хрящових півкілець і має довжину 11-13см. Дихальний цикл складається з двох фаз – вдиху і видиху. За 1хв відбувається 12-16 повних дихальних циклів. Загальна ємкість легень 3500-400 см³, а в дітей 1100-160см³. Фаза видиху під час мовлення значно переважає вазу вдиху 5:1 або 8:1.

Голосовий апарат

Гортань складається з хрящів і м’язів. Основу гортані перснеподібний хрящ. Над перснеподібним хрящем міститься щитоподібний. При ковтанні він щільно закриває вхід у гортань і захищає дихальні шляхи від потрапляння їжі. Зверху на пластинці перснеподібного хряща симетрично розміщені два черпалоподібні хрящі. Кожна з них має по два відрости. Черпалоподібні хрящі сходяться і розходяться, при цьому змінюється положення голосових зв’язок.

Найважливішим органом в утворенні голосу є голосові зв’язки, які мають форму двох губ, що виступають назустріч один одному із внутрішніх стінок щитоподібного хряща. Голос людини характеризується різною висотою, силою і тембром, які залежать від довжини, напруженості голосових зв’язок, а також від статі, віку, індивідуальних особливостей будови та функцій органів.

Артикуляційний апарат

Надставна труба складається з порожнини глотки ротової і носової. Глотка розміщена над гортанню. Вона має верхню (носоглотку), середню (ротову) нижню (гортанну частину. Носоглотка й носова порожнина з при носовими пазухами відіграють роль резонатора, який підсилює голос і надає йому своєрідного тембру. Ротова порожнина розміщена між нерухомою верхньою й рухомою нижньою щелепами. Важливим органом мовленнєвого апарату є язик, який має кінчик, передню, задню, середню частини та корінь. Звуки мовлення утворюються під час видиху. Кожний звук характеризується певним положенням органів артикуляції та голосових зв’язок. Правильна будова органів мовлення є запорукою успішного оволодіння звуками мовлення.

№2.Одним із видів пізнавальної діяльності є мовленнєва діяльність. Оскільки лінгводидактика ґрунтується на теорії мовленнєвої діяльності розгляньмо докладніше різні погляди на цей феномен. Перший підхід мовленнєва діяльність розглядається як один із трьох аспектів мови нарівні з «психологічною організацією», «мовною системою». Другий підхід, який розглядає мовленнєву діяльність нарівні з іншими видами пізнавальної діяльності. Третій підхід його предметом є співвідношення особистості з структурою та функціями мовленнєвої діяльності.

До струк­тури мовленнєвої діяльності входять мовленнєві дії, мовленнєві опе­рації, мовленнєвий акт, мовленнєва ситуація. Мовленнєва дія - процес, що обслуговує мовленнєву діяльність (або якусь іншу), є безпосереднім її чинником, містить мету, підпорядковану меті мовленнєвої діяльності. Мовленнєва дія здійснює як підготовку мовленнєвого висловлювання, так і його реалізацію. Поняття мети зав­жди співвідноситься з поняттям дії.

Мовленнєва операція - це спосіб виконання (здійснення) мовленнє­вої дії, який залежить від досягнення конкретної мети. Мовленнєва опе­рація порівнюється з умовами, в яких проходить мовленнєва діяльність.

Мовленнєвий акт - цілеспрямована мовленнєва дія, що здійснюється відповідно до принципів і правил мовленнєвої поведінки, прийнятих у певному суспільстві. Це одиниця нормативної соціомовленнєвої поведін­ки, для якої характерні навмисність (інтенціональність), цілеспрямо­ваність, конвенціональність, співвіднесеність із мовцем. Мовленнєва ситуація - реальна життєва ситуація безпосереднього мовленнєвого акту спілкування, що обмежена прагматичними коорди­натами: «я - ти - ми - тут - зараз». Це безпосереднє здійснення спілкування, комунікації за відповідних умов (урок, заняття, зустріч друзів та ін.).

Види мовлення: усне – писемне; внутрішнє і зовнішнє; монологічне і діалогічне.

Мовлення– це конкретно застосовна мова, засоби спілкування їх реалізації. До мовлення належать говоріння (мовленнєвий акт і результат говоріння (тест). Мовлення це конкретне явище. Мовлення розгортається в часі. Для того щоб висловити якусь фразу, потрібний певний час, бо слова вимовляються послідовно одне за одним. .

Функції:

1. Комунікативна – це функція спілкування, яка здійснює інформаційний зв’язок між членами суспільства, задовольняє потребу однієї людини в іншій, забезпечує нерозривну єдність людини і мови.

2. Експресивна – це функція вираження внутрішнього світу людини емоційної насиченості та забарвлення кожного індивіда мовця, кожної особистості.

3. Номінативна – «мовлення» світу, лінгвізація речей та явищ – це функція називання.

4. Гносеологічна є засобом пізнання довкілля. Ця функція акумулює досвід попередніх поколінь, фіксує і кодує його в мові.

5. Мисленнєво-творча полягає в тому, що мова є засобом формування думок.

6. Естетична є знаряддям і матеріалом для створення культурних цінностей. Ця функція пов’язана з художнім словом, мистецтвом.

7. Культуроносна органічно пов’язана з попередньо, оскільки мова завжди є носієм культури нації.

8. Індетивікаційна полягає в тому, що мова виступає засобом спілкування лише для носіїв цієї мови, для тих, хто її знає, вона індитифікує носіїв мови, в межах певної спільноти.

9. Волюнтативна полягає у вираженні волі стосовно співрозмовника.

10. Дейктична вказівна, пов’язана з мовою жестів, рухів.

№3.Артикуляція звука [л]: Губив положенні наступного голосного;зубизімкнені або злегка розімкнені;кінчик язиказвужений і торкається шийок верхніх різців; бічні краї язика трохи підняті, складені всередину і не змикаються з верх­німи кутніми зубами;м'яке піднебіннязакриває прохід повітря через ніс;голосові зв'язкизімкнуті й вібрують;видихуваний струмінь повітряпроходить крізь щілину, яка утво­рюється між краями язика (по боках) і корінними зубами.

Вади вимови [л], [л'] трапляються, якщо в дитини: високе та вузьке піднебіння; коротка під'язична зв'язка; недорозвинутий фонематичний слух; маленький язик.

Неправильна вимова звука [л] дітьми дошкільного віку спостерігається у:пропусках його у словах (пом'якшена вимова);міжзубна вимовазамінах звуками в – вопата; й – йожка; г – гампа; у – лопата; и – лопата; р – Рариса.

Підготовча робота для постановки звука [л]

Для розвитку мовного дихання дітей проводяться підготовчі ігри та вправи. Доцільно проводити вправи на здування з долоні пелюсток, клаптиків па­перу, кульок вати, пушинок кульбабки тощо. Використовують різні іграшки, дудочки, вітрячки, повітряні кульки, губну гармошку; задувають свічку на відстані тощо.

Щоб підготувати мовний апарат, з дитиною проводять артикуляційну гімнастику. Вона спрямована на те, щоб язик став гнучким, рухливим, стійким, щоб дитина вміла скеровувати на нього видихуване повітря. Артикуля­ційні вправи слід проводити багаторазово, краще перед дзеркалом, щоб ди­тина мала можливість краще контролювати свої рухи. Дорослий спочатку показує на собі, як зробити вправу, а потім, наслідуючи, її виконує дитина.

На початку роботи може відчуватись напруженість рухів органів мовлення. Але поступово вона зникає., рухи органів мовлення автоматизуються.

Артикуляційні вправи: «Гойдалка», «Голочка», «Мисливець іде по болоту», «Неслухняний язичок», «Індик»

Постановка звуків [л], [л ]

Постановку звука [л] починають з де­монстрації правильної артикуляції для її на­слідування. Дитина наслідує артикуляцію дорослого і вправляється правильно вимов­ляти звук.

Перший спосіб. Наслідуємо гудіння теп­лохода.

Другий спосіб. Дитині пропонують про­тяжно і довго тягнути звук [а] і при цьому кінчик язика піднімати і опускати до верхніх і нижніх різців, далі піднімати тільки до верхніх різців і губи. Бу­де чутися: ла-ла-ла.

Третій спосіб. Вимовляти звук [и], піднімати кінчик язика за верхні зуби.

Четвертий спосіб дає гарний ефект, коли дитину під час голосоутворення навчити багато разів поспіль швидко висувати й ховати язик — утворюється звукосполучення, подібне до бл-бл-бл. Після цього переходять до міжзубної вимови, а потім і до зазубного [л].

Коли дитина навчиться чітко вимовляти ізольований звук [л], потрібно переходити до автоматизації

Білет №3.

№1.Логопеду належить вирішальна роль у підготовці дітей до самостійного життя, зокрема її пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери, системи потреб та мотивів, фізичного розвитку.

У роботі з аномальними дітьми значення педаго­гічного керівництва їхнім розвитком помітно зростає. Поза кваліфікованою допомогою з боку педагога діти з відхиленнями в розвиткові досить часто неспромож­ні оволодіти навіть елементарними знаннями, вмін­нями, навичками, способами поведінки, якими норма­льні діти звичайно оволодівають самостійно в про­цесі накопичення життєвого досвіду.

У процесі повсякденного ділового та неофіційного спілкування зі своїми вихованцями логопед повинен постійно демонструвати високі зразки мо­ральності, етичної та естетичної культури, організо­ваності, громадянської зрілості.

Логопед , будучи прикладом для анома­льних дітей, є водночас їхнім найближчим порадником, помічником, захисником — адже в більшості спе­ціальних шкіл діти перебувають цілодобово, рідко бувають вдома, до того ж, не завжди одержують в сім'ї те, що є необхідним для дитини.

Логопед — людина, авторитетне оціноч­не судження якої з приводу поведінки та діяльності дитини є для неї дуже важливим. Та й не тільки для неї. Як свідчать досвід та експерименти, в спеціальній школі оцінка педагога, особисте його ставлення до ди­тини дуже часто є вагомим фактором, що визначає становище учня в системі стосунків між членами дитячого колективу.

Аномальні діти відчувають потребу в спілкуванні з логопедом якщо ця потреба залишається незадоволеною внаслідок того, що логопед не вміє роз­поділити свою увагу на всіх дітей, у окремих виникають різні порушення поведінки як своєрідні за­соби привернути до себе увагу, компенсувати недостат­ність спілкування.

Окрім загальних для всіх педагогів обов'язків, логопед повинен проводити спеціальну роботу, спрямовану на максимально можливу корекцію недо­ліків розвитку аномальних дітей, на їх всебічний компенсаторний розвиток з метою забез­печення соціалізації та соціальної адаптації вихован­ців. Для цього необхідні знання особливостей розвит­ку кожної категорії аномальних дітей та оволодіння системою тих специфічних психолого-педагогічних за­собів компенсаторно-корекційної роботи, які розроб­лені у відповідних галузях наукової та практичної де­фектології.

№2.За допомогою слухового аналізатора людина сприймає і розрізняє звукові хвилі, які складаються з почергових згущень й розріджень повітря. Як і інші аналізатори слуховий аналізатор має особливе значення в формуванні і здійсненні функцій мови, а також при визначені ритму і швидкості трудових рухів і фізичних вправ.

Слуховий апарат складається з трьох частин:

1.Рецепторний апарат, що міститься у вусі.

2.Провідні шляхи представлені восьмою парою черепно-мозкових (слухових) нервів.

3.Центр слуху у високій частці кори великих півкуль.

Рецепторна система слухового аналізатора знаходиться у вусі, яке складається з трьох відділів: - зовнішнього; - середнього; - внутрішнього.

Зовнішнє вухо складається з вушної раковини і зовнішнього слухового проходу.

Вушна раковина має скелет з еластичного хряща, вкрита з обох боків шкіркою. Край раковини зверху і позаду від

слухового проходу загнутий досередини і утворює завитку, паралельно до якої йде протизавитка.

Вушна раковина служить для вловлювання звуків і визначення їх напрямів. Вона дуже розвинена у багатьох тварин. Рухомість раковини у тварин забезпечується скорочення вушних м’язів. У людини ці м’язи редуковані, тому вушна раковина майже не рухається. Звукові хвилі, що падають на вушну раковину спрямовуються у зовнішній слуховий прохід. Зовнішній слуховий прохід складається з зовнішньої хрящової тканини і внутрішньої кісткової розміщеної у висковій кістці. Внутрішня поверхня його вистелена шкірою, яка вкрита тонкими волосками і містить видозмінені потові залози, що виділяють так звану вушну сірку. В глибині зовнішнього слухового проходу шкіра тоншає і переходить у пружно-сполучну тканину, барабанну перетинку, яка розмежовує зовнішнє і середнє вухо.

У новонароджених дітей орган слуху ще не є повністю розвинений у них має місце відносна глухота. У перші дні свого життя діти чують тільки сильні звуки. Поступово слуховий канал набирає нормального положення. Цілком виразним слух стає на кінець 2 м – 3 м. життя. В цей час дитина реагує на звук (повертає голову). На 6-7м. тонкість слуху майже дорівнює нормальному слухові дорослої людини. Повністю розвиток слуху закінчується близько 12 років. Для нормального розвитку слухової функції потрібно дотримуватись гігієни органів слуху.

Сприяти розвитку за допомогою різних слухових вправ та ігор.

№3.До піднебінних звуків ми відносимо г, к, х, й.

Артикуляція звука к:- губи напіввідкриті в легку посмішку; - зуби злегка відкриті; - кінчик язика знаходиться біля нижніх зубів, але не торкається їх, передня та середня частини спинки язика схилені. Задня частина піднята та притиснута до м’якого піднебіння. Бічні краї язика ледве торкаються м’якого піднебіння; - м’яке піднебіння підняте до задньої стінки гортані, закриває прохід повітря через ніс; - голосові зв’язки розімкнуті, не вібрують, звук вимовляється без участі голосу, видихуваний струмінь повітря прориває змичку між задньою частиною спинки язика м’яким піднебінням, видих сильний.

Види порушень:пропуск звука; клацання голосових зв’язок; заміна звука

Артикуляція звука х:- губи відкриті в легку усмішку; - зуби зближені на відстані 2мм; - кінчик язика знаходиться біля нижніх зубів, але відтягнутий від них, передня та середня частини спинки язика схилені, задня частина піднята та не торкається м’якого піднебіння утворюючи щілину; - м’яке піднебіння закриває прохід через ніс; - голосові зв’язки не вібрують, звук вимовляється без участі голосу; - видихуваний струмінь повітря проходить через щілину, яка утворилася між задньою частиною спинки язика і м’яким піднебінням. Видих дуже сильний.

Види порушень: хітизм– порушення вимови звука х; парахітизм– звук х замінюється звуками г, с, т.

Артикуляція звука г: - губи відкриті в легку усмішку; - зуби зближені на відстані 2мм; кінчик язика знаходиться біля нижніх зубів, але відтягнутий від них, передня та середня частини спинки язика схилені, задня частина піднята та не торкається м’якого піднебіння утворюючи щілину; - м’яке піднебіння закриває прохід через ніс; - голосові зв’язки зімкнені та вібрують звук вимовляється з участю голосу; - видихуваний струмінь повітря проходить через щілину, яка утворилася між задньою частиною спинки язика і м’яким піднебінням. Струмінь повітря слабкий.

Види порушень: гамацизм (не вимовляє звук), парагамацизм (заміна звуками д х г)

Артикуляція звука й: - зуби наближені до зубів, - зуби зближені, - кінчик язика знаходиться за нижніми різцями, - середня частина спинки язика піднімається до твердого піднебіння і утворює з ним щілину, - м’яке піднебіння притиснуте до задньої стінки глотки, закриває прохід в носову порожнину, - голосові зв’язки зімкнуті, вібрують, утворюється голос.

Підготовчі вправи:«Хованки», «Гойдалка», «Котик спить», «Котик злякався собачки», «Котик обороняється», «Хокей», «Штучне покашлювання», «Індик».

Постановка звука [к]

Постановку звука [к] починають з показу правильної артикуляції для її наслідування. Увагу дитини скеровують на те, що при вимові [к] утворюєть­ся поштовх струменя видихуваного повітря. Це можна відчути на тильній стороні долоні руки, приклавши її до шиї. Якщо це не діє використовують інший спосіб: пропонується вимовляти склад та, а сам за допомогою шпателя натискає на передню частину спинку язика, поступово штовхаючи її в глибину рота.

Постановка звука [х]

Звук [х] легко викликається методом зву­конаслідування та порівняння. Якщо це не дає бажаних наслідків, засто­совують такий спосіб — «Зігріємо руки від холоду»: викликається [х] від звука [к], вимовляй остан­ній довго, з придихом. У важких випадках дорослий пропонує ди­тині вимовляти склад са, а сам за допомогою шпателя (пальця) натискає на передню частину спинки язика, послідовно штовхаючи її в глибінь рота (піднімає задню час­тину спинки язика до м'якого піднебіння): са-ся-хя-ха.

Постановка звука г

Звук можна виклика методом наслідування: Голоб воркує гу-гу-гу; Пугач кричить пугу-пугу. Якщо це не дає бажаних наслідків, застосовують такий спосіб (най­більш поширений і результативний): дорослий пропонує дитині вимовляти склад да, а сам за допомогою шпателя (зонда, пальця) натискає на передню частину спинки язика, послідовно штовхаючи її в глибінь рота (піднімав зад­ню частину спинки язика до м'якого піднебіння): да-да-дя-дя-гя-гя-га-га.

Білет №4

№1.Усне мовлення передбачає наявність голосу, і крик дитини в перші тижні і місяці життя вже характеризує ті природжені механізми, які використовуватимуться нею під час становлен­ня мовлення. Крик здорової дитини характеризується дзвінким голосом, коротким вдихом і подовженим видихом.

З 2-3 міс. дитина часто реагує криком на припинення спілкування з нею. У цей період дитина починає прислуховуватися до звуків мовлен­ня, відшукувати поглядом джерело звучання, повертати голову до людини, що звертається до неї, зосереджуючи свою увагу на обличчі, губах дорослого.

У «гулінні» (2-3 міс.) уже можна виділити звуки, що нагаду­ють голосні (а, о, у, є), найлегші для артикулювання; губні приго­лосні (п, б, м), зумовлені фізіологічним актом ссання, і задньоя­зикові (г, к, х), пов'язані з фізіологічним актом ковтання.

Наступний етап, між 4 і 5 міс, передмовленнєвого розвит­ку - лепетання - характеризується появою ознак локалізованості і структурування складу, тобто у дитини поступово фор­мується психофізіологічний механізм складкоутворення. Після 8 міс. звуки, що не відповідають фонетичній системі рідної мови, поступово починають згасати. Натомість з'явля­ються нові мовленнєві звуки, подібні до фонем мовленнєвого оточення. Саме в цей період розвитку у дитини починає розви­ватися власне мовленнєва пам'ять, завдяки чому у неї формуєть­ся фонетична (звукова) система рідної мови. У 10-12 міс.

життя діти вже здатні відтворювати найтиповіші характеристики мовленнєвого ритму, після чого у них з'являються перші слова Отже, перші слова у дитини з'являються наприкінці першого року життя. У темпах розвит­ку мовлення у хлопчиків і дівчаток спостерігаються деякі відмінності. Є дані про те, що у дівчаток слова з'являються на 8-9-му, у хлопчиків - на 11-12-му міс. життя. Перші слова ди­тини характеризуються низкою особливостей, а саме:

- тим самим словом (мама) дитина може висловлювати звер­тання, вказівку, прохання, скаргу;

- слово може висловлювати закінчене цілісне повідомлен­ня, тобто відповідати реченню;

- слово зазвичай може бути поєднанням відкритих складів, що повторюються (ма — ма, па — па, дя - дя тощо);

Мовленнєва активність дитини цього віку ситуативна, тісно пов'язана з предметно-практичною діяльністю і залежить від емоційної участі дорослого у спілкуванні. Вимовляння дити­ною слів супроводжується зазвичай жестами і мімікою.

Особливо швидко поповнюється словник в останні місяці другого року життя.

Наприкінці другого року життя формується також елемен­тарне фразове мовлення, яке охоплює зазвичай два-три слова, що висловлюють вимогу («мама, дай», «тато, йди», «Наті пити дать»

Наприкінці другого року життя формується також елемен­тарне фразове мовлення, яке охоплює зазвичай два-три слова, що висловлюють вимогу («мама, дай», «тато, йди», «Наті пити дать»). Якщо до 2,5 року елементарне фразове мовлення не сфор­мувалося, то вважають, що темп мовленнєвого розвитку дитини відстає від норми. У цьому віці діти почина­ють розмовляти з іграшками, домашніми тваринами. На­прикінці двох років мовлення стає основним засобом спілку­вання з дорослими. Мова жестів і міміки починає поступово зга­сати.На третьому році життя різко посилюється потреба дитини у спілкуванні. У цей період не тільки стрімко збільшується об­сяг загальновживаних слів, а й зростає здатність до словотво­рення («Андюшка - подушка»,). Поступово фор­мується вміння правильно пов'язувати слова у реченні. Від про­стої фрази з двох слів дитина переходить до вживання складної фрази з використанням сполучників, відмінкових форм імен­ників, однини і множини. Збільшується кількість прикмет­ників. Після 3 років інтенсивно розвиваються фонематичні про­цеси і формується звуковимовляння. Вважають, що звуковою стороною мовлення за нормального мовленнєвого розвитку ди­тина оволодіває в 4-5 років. Наприкінці третього року життя дитина ще погано керує своїм голосом, з труднощами змінює його гучність і силу. Шепітне мовлення з'являється тільки наприкінці чет­вертого року життя. Починаючи з 4 років життя фразове мовлення дитини уск­ладнюється (речення складається в середньому з 5-6 слів). У 5-6 років у мовленні дітей з'являються узагальнені імен­ники і нові слова, утворені за допомогою суфіксів. Наприкінці п'ятого року життя діти оволодівають контекстним мовленням, тобто здатністю самостійно створювати текстові повідомлення. їхні висловлювання за формою починають нагадувати короткі оповідання з включенням фраз, що потребують значної кіль­кості слів. У цей самий період спостерігають збільшення гра­матичних помилок Приблизно з 6 років формування мовлення дитини в лексико-граматичному плані вважають за­вершеним. З 7 років життя діти вживають слова, що означають понят­тя, а також слова з переносним значенням, постійно оволодіва­ють розмовно-побутовим стилем мовлення. Узагальнюючи викладене, зазначимо, що період мовленнє­вого розвитку дітей від 1 до 6 років вважають сензитивним, тоб­то особливо чутливим як до сприймання мовлення людей, що оточують їх, так і до впливу різних чинників зовнішнього і внут­рішнього середовища. Якщо в сензитивний період розвитку мовлення організм дитини зазнає впливу певних шкідливих чинників (то нормальний процес мовленнєвого розвитку порушується.

№2.Зовнішній огляд починається з вушної раковини, та зовнішнього отвору слухового проходу. Можна натиснути на козелок. Так визначають хворобливі ділянки. Прохідність слухової труби визначають за допомогою продування і вислуховування. При цілій барабанній перетинці продування проводять за допомогою спеціального резинового балончика, кінець якого вводять в одну ніздрю, іншу закривають. Дитині пропонують вимовити «ку-ку, пароход». В момент вимови балон натискають. Перший раз легенько, а потім енергійніше. При хорошій прохідності слухової труби повітря без перешкод проходить по слухових трубах, що можна провірити за допомогою отоскопа – це звичайна резинова трубка з наконечниками, один з яких вставляють у вухо дитини, а інший у вухо лікаря. Коли чуємо ніжний дуючий шум – це свідчить про прохідність труби, а коли чуємо сильний шум, тріск – це проходить запальний процес, вухо хворе. Якщо не чути нічого, слухова труба не прохідна.

Можна проводити обстеження за допомогою пошепкового мовлення. Дитина сидить так, що обстежуване вухо було повернуте до дослідника. Протилежне вухо дитина закриває. При нормальному слухові дитина повинна чути пошепкові слова на відстані 5-6 м. Якщо ж дитина не чує шепоту біля самої вушної раковини, то проводять обстеження розмовним мовлення.

Рентгенологічне обстеження доцільно здійснювати при запальних процесах, травмах та пухлинах вуха тощо. У новонародженої дитини можна досліджувати слух методом визначення безумовних рефлексів (звук потрібно подавати позаду дитини. При цьому слід пам’ятати, що надто різкий звуковий подразник може загальмувати ці рефлекси, вони можуть напружуватися і не повертати голову. Слух у дітей 2-4 років досліджують на основі їх умовно-рефлекторної реакції, яка підкріплюється електричними лампочками. На звуковий сигнал дитина реагує руховою реакцією – кладе руку на клавішу і при цьому загоряється лампочка. У дітей старшого віку можна дослідити слух за допомогою аудіометрії. Для визначення гостроти слуху дитину поміщають звукоізоляційну камеру (кімнату). Використовується телефон повітряної і кісткової провідності і він проводить звук до вуха. Визначають при цьому поріг звукового сприймання. За допомогою камертонів – музичний інструмент.

№3.Дефекти вимови дзвінких звуків виражається у заміні їх парними глухими: зайчик – сайчик. Цей недолік часто розповсюджується на всі 6 приголосних, які мають парні глухі (в, б, д , г, з, ж).

Артикуляція звука в: - при вимові звука нижня губа трошки втягнута і притиснута до країв верхніх зубів. Верхня губа трошки підтягнута вгору від чого видно верхні різці; - язик приймає положення наступного голосного, притиснутий до нижніх зубів; - голосові зв’язки зімкнуті і вібрують. Артикуляція звука д: - при вимові звука кінчик язика з сполученням із голосним піднімається до верхніх різців, утворюючи заслін який проривається під тиском видихуваного повітря; - язик притиснутий до нижніх різців, а спинка торкається до альвеол; - голосові зв’язки зімкнені і вібрують. Артикуляція звука б: - губи стиснуті; - язик приймає положення наступного голосного; - голосові зв’язки зімкнені і вібрують.. Артикуляція звука г:- губи відкриті в легку усмішку; - зуби зближені на відстані 2 мм; кінчик язика знаходиться біля нижніх зубів, але відтягнутий від них, передня та середня частини спинки язика схилені, задня частина піднята та не торкається м’якого піднебіння утворюючи щілину; - м’яке піднебіння закриває прохід через ніс; - голосові зв’язки зімкнені та вібрують звук вимовляється з участю голосу; - видихуваний струмінь повітря проходить через щілину, яка утворилася між задньою частиною спинки язика і м’яким піднебінням. Струмінь повітря слабкий. Артикуляція звука з: - губи в посмішці, - зуби зближені, але не зімкнені; - широкий кінчик язика знаходиться за нижніми різцями; - передня частина спинки язика утворює щілину з верхніми губами чи альвеолами; - по середині язика йде струмінь повітря, який відчувається тильною стороною руки, піднесеної до рота; - м’яке піднебіння підняте і притиснуте до задньої стінки глотки, закріплюючи прохід повітря в носову порожнину. Артикуляція звука ж: - губи округлені і злегка висунуті вперед; - зуби зближені; - широкий кінчик язика піднятий до альвеол або попереднього краю твердого піднебіння і утворює з ним щілину; - посередині язика йде теплий струмінь повітря, який легко відчувається долонею руки, піднесеної до рота; - м’яке піднебіння підняте і притиснуте до задньої стінки глотки закриваючи прохід повітря в носову порожнину, повітря йде через рот; - голосові зв’язки зімкнені і вібрують, утворюється голос. Виправлення необхідно починати із групи щілиних звуків г, з , ж.

Постановка звука в: І сп. -дитині довго пропонується вимовляти звук ф-ф-ф і в цей момент включити голос. Щоб дитина відчула вібрацію голосових зв’язок, пропонують прикласти руку до гортані; ІІсп. –вимовляти звук у і в цей момент дорослий пальчиком підтягує нижню губу до верхніх зубів. Постановка звука б: І сп. –вимовляти п а потім підключити голос; ІІ сп. – вимовляти і, в цей час приклавши палець до нижньої губи, робити легкі коливальні рухи нижньої губи вгору-вниз. За рахунок цього губи змикаються і розмикаються. Постановка звука д: І сп. –вимовляти т і в цей момент включити голос; ІІ сп. – вимовляти ба-ба-ба і в цей час просувати язик між зубами. Постановка звука г: звук можна викликати методом наслідування: Голуб воркує гу-гу-гу; Пугач кричить пугу-пугу. Якщо це не дає бажаних наслідків, застосовують такий спосіб (най­більш поширений і результативний): дорослий пропонує дитині вимовляти склад да, а сам за допомогою шпателя (зонда, пальця) натискає на передню частину спинки язика, послідовно штовхаючи її в глибінь рота (піднімав зад­ню частину спинки язика до м'якого піднебіння): да-дя-гя-гя-га-га. Постановка звука з:вимовляти с і в цей час включити голос. Постановка звука ж: промовляти ш і в цей час включити голос.

Білет №5.

№1. Ринолалія– це порушення тембру голосу і звуковимови, обумовленою анатомофізіолгічним дефектом мовного апарату. Термін «ринолалія» походить від двох грецьких слів (ринос – ніс, лалія – мова). При ринолалії механізм артикуляції і голосоутворення мають суттєві відмінності від норми. Це обумовлено порушенням участі носового і ротового резонаторів. При нормальній фонації у людей під час вимови всіх звуків крім носових відбувається розділення носоглоткової і носової порожнини від ротової. Ці порожнини розділяються піднебінь-глотковим змиканням, але здійснюється це завдяки скороченню м’язів м’якого піднебіння і задньої стінки глотки. Під час мови м’яке піднебіння безперервно опускається на різну висоту , в залежності від звуків.

В залежності від характеру порушення функції піднебінно-глоткового змикання, розрізняють дві форми ринолалії:

1. закрита– зниження носових резонаторів під час вимови звуків. Це означає що прохід повітря в ніс закритий

2. відкрита: органічна і функціональна.

Органічна буває вродженою і набутою. Найчастішою причиною вродженої є розщеплення твердого і м’якого піднебіння та верхньої губи. Набута може бути наслідком травми або паралічу.

Причини:не функціонування м’якого піднебіння, може проявитися істерія іноді як самостійний дефект або наслідування. Ринолалія, яка обумовлена розщепленням верхньої губи, твердого і м’якого піднебіння є серйозною проблемою для логопедів. В результаті цього дефекту у дітей виникають серйозні розлади – утруднення ссання, часті катари верхніх дихальних шляхів, бронхіти, зміни в лорорганах.

Види розщеплень: розщеплення верхньої губи; твердого і м’якого піднебіння; альвеолярного відростку і піднебіння.

№2. Досить часто у дітей зустрічаються аномалії зовнішнього вуха : відсутність вушної раковини, її частини; кутовидна вушна раковина (вухо макаки); велика вушна раковина; біля вушні придатки; розчеплення вушної раковини.

Захворювання зовнішнього вуха:

1.Атрезія слухового проходу (атрезія – звуження, зрощення). Хірургічно відновлюють прохідність зовнішнього слухового проходу.

2.Травми вуха: механічна(викликана гострими предметами, або тупими предметами), термічна(опіки).

3.Відмороження (знижується чутливість, утворюються пухирі)

4.Акустична травма виникає від дії високих звуків.

5.Баротравма виникає в результаті перепадів атмосферного тиску.

6.Інородні тіла у зовнішньому слуховому проході.

Захворювання середнього вуха і барабанної перетинки:

1.Прободіння (дірка в барабанній перетинці)

2.Відсутність барабанної пер. або її деформація.

3.Розрив барабанної пер.

4.Перегнивання б.п.

ІІ. Катар середнього вуха. При запальних процесах у носоглотці, які виникають при нежиті, грипі вони можуть поширитися на євстахієву трубу і викликати її закриття, бо набрякне слизова оболонка. Це веде до зниження тиску у порожнині середнього вуха і зниження рухливості барабанної перетинки, а це в свою чергу спричиняє шум у вухах і знижує слух. Розрізняють гостру і хронічну.

ІІІ. Гостре запалення середнього вуха (гострий отит).Він виникає через перехід інфекцій з носа і носоглотки через євстахієву трубу у барабанну порожнину. Часто гострий отит виникає при гострих інфекціях, як ускладнення. Симптоми: біль в вусі, підвищення температури, зниження слуху. Часто ГО зустрічається у дітей внаслідок дитячих інфекційних хвороб (кір, коклюш, краснуха).

ІV. Хронічний отит (через 3-4 тижні ГО переходить в ХО, якщо не лікувати). Гній тече з вуха протягом тривалого часу. Слух знижений.

Захворювання внутрішнього вуха:

1. Отосклероз – процес, що розвивається в кістковій капсулі вушного лабіринту полягає у розростанні кісткової тканини. Відбувається зниження слуху, шум в вухах. Може призвести до туговухості або до глухоти.

2. Лабіринтит – виникає трьома шляхами: внаслідок переходу інфекцій з середнього вуха; поширення запалення із мозкових оболонок; внесення інфекції через кров. При гнійному гине кортіїв орган і завитка заповнюється волокнистою тканиною. Коли запальний процес охоплює лише вестибулярну частину, то спостерігається головокружіння, блювання. Може призвести до глухоти.

3. Неврит слухового нерва. Перехід інформації із внутрішнього вуха на слуховий нерв: низьке зниження слуху і повна глухота.

№3. У зоопарку

Мета:вдосконалювати вимову звука в словах, реченнях. Закріпити вміння описувати диких тварин. Формувати правильну звуковимову. Розвивати слухову увагу, мовлення, пам’ять. Виховувати любов та бережливе ставлення до тварин.

Обладнання: картинки із зображенням тварин, декорації зоопарку, картинки до гри.

Хід заняття

- Діти, послухайте загадку і відгадайте куди ми сьогодні вирушимо?

Я кудись ходив із татом,

Звірів бачив там багато:

Мавпу, тигра, крокодила,

І птахів там різних сила.

Слон водою нас облив,

Де я був, куди ходив? (Зоопарк)

На чому ми будемо їхати ви здогадаєтесь, коли відгадаєте загадку.

Рано вранці за віконцем

Стук і гамір дзень-дзелень

По прямих стальних доріжках

Йдуть будиночки щодень (Трамвай)

Діти вирушають промовляючи чистомовку Ра-ра-ра – у трамваї їде дітвора.

Приїхавши до зоопарку вони розглядають звірів відгадують загадки про них із звуком р, читають віршики, вивчають скоромовку.

Гра «Хто це» Одна дитина описує тварин і імітує її звуки а інші відгадують, та імітують рухи.

Підведення підсумку. Запитання до дітей. Повернення до дитячого садка на трамваї промовляючи знову чистомовку.

Білет №6.

1.Дизатрія – це порушення звуковимови, яке обумовлене недостатньою іннервацією мовного апарату(походить від грецьких слів артрос – членороздільний, дис – розлад).

Основні прояви дизартрії:

1.Розлад артикуляції;

2.Порушення голосоутворення;

3.Зміни тембру мови, інтонації;

Всі ці відхилення можуть проявитися в різних ступенях в залежності локалізації, від часу виникнення.

Причини:

1.Органічні пошкодження ЦНС в результаті впливу різних несприятливих факторів у внутрішньоутробному періоді (гострі інфекції, киснева недостатність, токсичні речовини, токсикоз вагітної.

2.Народження дітей недоношеними.

3.Несумісність матері і дитини по резус фактору.

4.Інфекційні захворювання ЦНС в перші роки життя.

5.У дітей із ДЦП.

Діти з різними формами потребують різних виховних впливів і по різному піддаються лікуванню.

Форми: 1. Бульварна(бульбус – цибулина) – виникає при пухлині довгастого мозку. Спостерігаються при ній атрофія м’язів язика і гортані, знижується тонус м’язів; 2. Підкоркова – коли пошкоджуються підкоркові центри, характерним проявом є порушення м’язового тонусу, наявність мимовільних насильницьких рухів, сильно порушена просодична сторона мови (мелодійність,темп, ритм). Часом ці діти погано чують; 3.Мозочкова – характеризується чеканною, рубленою мовою, а часом окремих звуків. У дітей зустрічається рідко; 4. Коркова – при ній порушується мимовільна артикуляційна моторика, вона нагадує моторну афазію. Утруднюється переключення з одного звука на інший. Порушується лексикограматична сторона мови. Легко ставлять ізольовані звуки, але автоматизувати в словах важко. 5. Псевдобульбарна – вона може бути наслідком перенесеного органічного ушкодження мозку у внутрішньоутробному періоді, ранньому віці, під час пологів. В результаті виникає параліч, бо пошкоджені провідні шляхи, які йдуть від мозку до артикуляційної мускулатури. У дітей спостерігається порушення загальної моторики. Погано ссуть, ковтають їжу.

Обстеженнюпередує повне обстеження мовної моторики, загального мовного розвитку, обстеження звуковимови. Починають обстеження із спостереження за станом мімічної мускулатури у спокої при цьому відмічають виразність носо-губних складок, їх симетричність, характер ліній губів, їх змикання, вміння тримати рот закритим, закривати очі. Перед обстеженням моторики необхідно відмітити особливості будови і дефекти артикуляційного апарату.

Губи:розчеплення, післяопераційні рубці; зуби: неправильний прикус, криві зуби; язик: наявність масивної під’язичної зв’язки, великий, вузький;

Піднебіння:куполоподібне, вузьке, або розщеплення; м’яке піднебіння: коротке, роздвоєння.

Далі обстежуєтьсяартикуляційна моторика: рухи губів: змикання, оскал, витягування вперед, розтягування; рухи нижньої щелепи: закривання відкривання рота; рухи язика: вперед-назад, вгору-вниз, вправо-вліво, висунути-сховати; стан м’якого піднебіння: піднімається при вимові а, проходження повітря через ніс, наявність ротового рефлексу при торкані шпателем.. Обстеження звуковимови за загальноприйнятою методикою. Звуковимову обстежуємо у такій послідовності: свистячі звука, шиплячі, сонорні, піднебінні.

№2.Проблема мова і суспільство належить до однієї з найскладніших. Розуміння природи мови передбачає відповідь на питання: Чи потрібно вважати мову явищем біологічним, психічним або соціальним. На ці питання наука давала різні відповіді. Погляди на природу мови змінювалися залежно від загальних тенденцій розвитку науки. Одні вчені (Шлейхер, Мюллер) вважали мову явищем біологічним інші (Гумбальт, Штейз) явищем психічним. У сучасному суспільстві домінує думка про мову як суспільне явище. Визначення мови як суспільного явища спирається на аналіз фактів розвитку і застосування мови:

1.Мова не успадковується і не закладена в біологічній суті людини (дитина говорить мовою оточення, а не обов’язковою мовою батьків).

2.Мова не є явищем психічним, бо в такому разі вона б виникла і розвивалася у кожної людини окремо не залежно від мовленнєвого оточення.

До розуміння мови, як суспільного явища вчені дійшли в середині ХІVст. Одним із перших був Грім, який заявив, що мова за своїм походженням і розвитком це людське надбання витворене цілком природним чином. Гумбальт стверджував, що мова розвивається тільки в суспільстві. Характеризуючи мову, як соціальне явище слід пам’ятати, про те, що у мові також є певні ознаки, які співвідносять її з біологічними і психологічними явищами. Біологічні аспекти мови. Людина має біологічну схильність до оволодіння мовою на відміну від тварин. Людина має певний ген. Наявність біологічного аспекту мови підтверджується теорією вроджених структур Хомського. Суть якої зводиться до того, що дитина народжується із закладеними в мозку певними мовними структурами. Через що дитині буде значно легше засвоїти рідну мову. Психічні аспекти в індивідуальному мовленні відображають психічні особливості мовця, а в національному психічний склад усієї нації. Про те, що мова є суспільним явищем свідчать її функції. Функції мови виявляють її сутність, призначення, дію вони є тими характеристиками без яких мова не була б сама собою. Найважливіші функції комунікативна (засіб спілкування) когнітивна (засіб мислення і пізнання). Попова вважає, що мова має одну функцію засіб спілкування (комунікативні), а все інше не функції, а властивості.

Отже, мова виникла в суспільстві, обслуговує суспільство і поза суспільством вона не можлива, як і не можливе суспільство без мови.

Своєрідність мови, як суспільного явища полягає в тому що;

1.На відміну від минулих явищ мова споконвічна і буде існувати доти поки існує суспільство.

2.Мова обслуговує усі форми людської діяльності.

3.Мова відображає суспільну свідомість – ідеологію, політику, право, науку, мистецтв

№3. «Цікавий світ навколо нас»

Мета: автоматизувати звук з в словах, реченні. Виконувати ігрові вправи із звуком з. розвивати мовлення дітей, пізнавальні інтереси.

Хід заняття.

Відгадування загадок (зайчик, зебра, замок, земля). Відгадати та повторити. Який спільний звук у цих словах.

Гра «Додай потрібне слово»(показує дітям малюнки із звуком з, пропонує чітко назвати. Далі показує малюнки попарно і називає прикметник. Діти повинні додати той іменник, який відповідає прикм. Наприклад: коза – лоза Рогата … коза.; змія – зебра Смугаста… зебра, вазон – зошит Списаний…. зошит.)

Гра «скажи навпаки» (вихователь читає ряд слів і пропонує дібрати до кожного слова антоніми із звуком з. Наприклад:

добрий-злий; хоробрий-боягузливий; небо-земля; рано-пізно; попереду-позаду.

Розучування вірша «У грозу»

Злива, злива і гроза

Звірям страшно, що й казать!

Зайченятко боязливе

Заховалося під сливу

Фізкультхвилинка «Зайчики в таночку» під веселу музику.

Промовляння та складання дітьми чистомовок.

Зе-зе-зе – по дорозі вуж повзе.

Зик-зик-зик – не показуйте язик.

Вивчення скоромовка

Ліз на верболіз гарбуз

Тільки в землю він загруз

Підсумок заняття.

Білет №7.

1.При аналізі мовних порушень слід врахувати так звані критичні періоди, коли відбувається найбільш інтенсивний розвиток тих чи інших мовних механізмів.

В цей період з’являється підвищена ранимість нервової системи і значний ризик виникнення мовних порушень.

У розвитку мовлення дитини виділяють три критичних періоди;

1.Від 14 до 18 місяців – формуються передумови мови, починається мовний розвиток, зароджується комунікативна поведінка, відбувається інтенсивний розвиток мовних зон (Брока), тому навіть незначні несприятливі впливи, можуть негативно відобразитися на мовленні.

2.3 роки – період, коли інтенсивно розвивається зв’язне мовлення, відбувається перехід від ситуативної до контекстної (розгорнутої). Навантаження на ЦНС дуже велике і завищені вимоги до дитини може з’явитися протест, відмова від спілкування і навіть заікання.

3.6-7 років – формування нового виду мовлення – письмового. Це період навантаження на мозок дитини дуже велике і якщо перевантажувати то можуть бути зриви нервової системи, а також виникнення заікання.

Будь-які мовні порушення, які вже є в дитини у ці критичні періоди загострюють і крім того можуть викликати нові.

Логопед повинен знати критичні періоди і враховувати їх у своїй роботі.

Причини мовних порушень по своєму характеру можуть бути органічними і функціональними.

Органічні – це такі причини в результаті дії яких відбуваються серйозні зміни в будові мовного апарату.

Функціональні – це такі причини в результаті дії, яких порушуються лише мовні механізми, а будова залишається не зміною.

Отже, всі мовні порушення в залежності від причин можуть бути органічними та функціональними.

№2. Слух відіграє важливу роль у розвитку людини. Втрата слуху, навіть часткова, створює бар’єр між людиною і суспільством, утруднює оволодінням знаннями і спеціальністю, обмежує трудову і суспільну діяльність, затримує розвиток особистості.. В залежності від ураження слухового аналізатора виділяють два види слухової недостатності: глухота та туговухість.

Глухотаможе бути вродженою і набутою.

Причини вродженої:- неправильний розвиток слухового органу у внутрішньоутробний період; - несприятливі умови розвитку плода в результаті впливу різних шкідливих факторів в період вагітності матері (інфекційні захворювання, вживання алкоголю, куріння, лікування антибіотиками, травми).

Набута глухота є результатом запальних процесів у внутрішньому вусі і слуховому нерві при різних інфекційних захворюваннях. В залежності від часу виникнення розрізняють: ранню глухоту (виникла до розвитку мовлення); пізню глухоту (виникла коли мова сформувалася).

Причини: 1. Гостре або хронічне запалення середнього вуха. Відбуваються патологічні зміни в середньому вусі, прокол барабанної перетинки, рубці, зрощення – це призводить до порушення рухливості барабанної перетинки і системи слухових кісточок. 2. Хронічні захворювання носа і носоглотки. Через це порушується прохідність євстахієвої труби. 3. Вроджені аномалії органів слуху у внутрішньоутробному розвитку.

Роль спадкового фактора та травм є дуже важливою. Здебільшого вона має нейросенсорний характер, значно виражена за глибиною пошкодження й практично не виліковна.

№3. Наші друзі на казковій галявині

Мета:вдосконалювати вимову звука в словах, реченнях. Закріпити вміння описувати диких тварин. Формувати правильну звуковимову. Розвивати слухову увагу, мовлення, пам’ять. Виховувати любов та бережливе ставлення до тварин.

Хід заняття

Подорож до казкової галявини. Вирушають на машині та промовляють віршик

Ж-ж-ж – гуде машина

Жваво, швидко їдуть шини

Дружні наші всі малята

Люблять подорожувати.

На галявині живе багато друзів-тваринок, а щоб правильно їх назвати, слід загадки відгадати. Хто загадки відгадає той про все на світі знає.

Загадки про тварин із звуками ш, ж.

Гра «Імітування рухів тварин»

Вивчення скоромовки про жука або інших тварин.

Підведення підсумку заняття.

Білет № 8.

1.Логопедична робота починається з самого моменту виникнення і поєднується з лікуванням. Діти дошкільного віку із дизартрією, які не мають серйозних відхилень в розвитку опорно-рухового апарату, володіють навичками самообслуговування, мають нормальний слух і інтелект, виховуються у спеціальних дитячих садках для дітей з порушенням мови.

Основні завдання логопедичної роботи:

1.Навчання звуковимови, розвиток артикуляційної моторики, словника, мовного дихання, постановка і закріплення звуків.

2.Розвиток фонематичного сприймання. Підготовка до звукового аналізу і синтезу.

3.Нормалізація просодичної сторони мови.

4.Корекція проявів загального недорозвитку мови.

З дітьми із дизартрією слід домогтися рухливості артикуляційного апарату.

Спочатку з дітьми проводять пасивну гімнастику артикуляційного апарату:

1. Масаж лицьової мускулатури

2. Масаж м’якого піднебіння, великим або вказівним пальцем.

3. Відпрацювання рухів органів артикуляції при вимові певного звука перед дзеркалом.

4. З допомогою дорослого або механічним способом укладання органів артикуляції.

Далі проводиться активна гімнастика артикуляційного апарату:

1.Утримувати рота відкритим

2.Витягування губів вперед – оскал зубів.

3.Утримувати губи трубочкою.

4.Витягування верхньої губи із язиком.

5.Втягування нижньої губи під верхню.

6.Колові рухи зімкненими губами.

Для вироблення рухів язика починаємо з мимовільного рефлекторного рівня. Щоб викликати скорочення язика треба покласти шматочок солодкого на кінчик язика, або доторкнутися шпателем. Запропонувати виконати такі вправи: рухи язика вперед-назад, прикушування язика, рухи вправо-вліво, піднімання язика до верхніх зубів, . одночасно з цими вправами проводяться вправи на розвиток мовного дихання, голосу. Мета цих вправ збільшити життєву ємкість легень і розвинути рухливість грудної клітки. Велика роль відводиться зразку логопеда.

Робота над звуковимовою здійснюється у такій послідовності:

1.Постановка найбільш простіших фонем (а,п,у,м,к,и,н,х,в,о,т,е,с,л). в цей період ведеться робота з розвитку фонематичного слуху і диференціації слуху. (Диференціація носових і ротових звуків п-м.; носових звуків м-н; задньоязикових звуків к-х; голосних звуків; проривних і передньоязикових.)

2.Решта свистячі, шиплячі, дзвінкі і звук р. на цьому етапі корисно давати вправи на розвиток дрібної моторики пальців рук поєднуючи їх з мовою. Вчити дітей застибати ґудзики, збирати зерно, нанизування бусинок.

№2Вирішальне значення для засвоєння звуків рідної мови має розвиток сенсорної основи мовлення, тобто фонематичного слуху. Фонематичний слух – це здатність сприймати на слух звуки мовлення, диференціювати і узагальнювати їх у словах. Його наявність передбачає розрізнення звуків мови як фонем, сприяє осмисленню граматичної форми і значення слів. Під час засвоєння звукової сторони мовлення дитина завдяки фонематичному слуху опановує зразок вихователя, його відтворення. У дошкільному віці, який є сензитивним періодом (найбільш сприятливим) у розвитку фонематичного слуху. Дитина виявляє пильну увагу до звукової сторони мовлення, починає усвідомлювати норми, наслідування правильної звуковимови. Однак ще не здатна виокремити й назвати звук, який потрібно вимовляти інакше в результаті змінюють усе слово.. фонематичний слух відіграє важливу роль під час навчання граматики, коли вона вперше здійснює аналіз слова. Для цього їм слід відмежовувати від смислу слова і його значення. Працювати з ним як із звуковим комплексом. Виокремлення звуків у слові дається ім. не легко через новизну завдань.

За сприятливих умов в ігровій ситуації навіть молодші дошкільники можуть навчитися розрізняти на слух тверді і м’які, глухі і дзвінкі, називати перший і останній звук у слові. Діти 5-6 років здійснюють звуковий аналіз слів. Практикували протягування окремих звуків. Засвоїли спосіб звукового складу слова, а уміння його аналізувати сприяє успішному оволодінні читання і письма. До 6-7 років завершується формування фонематичного слуху. Кращому розвитку фонематичного слуху сприяють спеціально дібрані ігри та вправи.

№3. Ігри для розвитку дрібної моторики пальців рук:

Гуси», «Засолка капусти», «Квітка», Кішка і собаки», «Гра з пальчиками», «Пальчик об пальчик», «Кулька, кубик»,

Білет №9

№1. Механічна дислалія –це вид неправильної звуковимови, який викликається органічними дефектами периферичного мовного апарату.

Причини:

1. Вкорочена під’язична зв’язка (при цьому рухова система язика дуже повільна і будуть порушена вимова усіх верхніх звуків).

2. Великий, м’ясистий, малорухливий язик.

3. Дефекти у бідові піднебіння (високе, вузьке, плоске, низьке).

4. Дефекти у будові щелепи – вони ведуть до аномалій прикусу (прогнатія – верхня щелепа занадто висунута вперед; прогенія – нижня щелепа висунута вперед; відкритий прикус – між щелепами при змиканні залишається проміжок.

Діти, які мають недоліки зубів, щелеп отримують допомогу в ортопеда.

Після детального обстеження логопед планує систематичну роботу.

Відмінність від функціональних дислалій та, що ф.д. – вид неправильної зуковимови, при якій немає ніяких дефектів у будові артикуляційного апарату, у дитини нормальний слух й інтелект.

№2.В клітинах нашого організму безперервно відбувається процеси розпаду. Продукти розпаду – складні органічні сполуки, вони окислюються в організмі киснем, який надходить із повітря через органи дихання і доносяться до клітин кров’ю. В результаті окиснення складні органічні сполуки розщеплюються на простіші вуглекислий газ і воду, а в результаті окислення вивільнюється енергія, яка використовується для зігрівання нашого тіла, та на різні фізіологічні процеси в організмі. Всі процеси пов’язані із вбиранням кисню і вивільненням вуглекислого газу називається газообміном .Отже, значення органів дихання в тому, що вони здійснюють газообмін. Газообмін відбувається у дитячому організмі значно швидше і здоровий стан органів дихання має велике значення для діяльності дитини. Атмосфера повітря є однією із важливих умов життя людини. Повітря потрібне, для дихання, теплового обміну. Якісне повітря має важливе значення для розвитку і росту організму. Свіже повітря активізує діяльність нервової системи, поліпшує самопочуття, бадьорить людину. Атмосферне повітря – це суміш різних газів: кисню 20, 95%, азоту 78% , вуглекислого газу 0,03%, інертних газів 1%, є певна кількість водяної пари. Як зовнішнє повітря, так і повітря закритих приміщень може забруднюватися шкідливими домішками – окис вуглецю, сірководень, пил, хворобливими бактеріями. Найважливішим елементом є кисень, він підтримує дихання і бере участь в окислювальних процесах. Азот розбавляє до того стану, який потрібний для дихання. У чистому кисні життя б було б не можливе. При підвищеному атмосферному тиску кисень діє як наркотик, що проявляється в запаморо

Поиск по сайту: