Форми заїкання: клонічна, тонічна, змішана.

Найбільш рання і легка клонічна, при якій діти тривало повторюють окремі звуки або склади. Часом може перейти в складнішу тонічну, при якій з’являються тривалі зупинки на початку або в кінці слова. Може мати змішану (клонічну і тонічну).

Розрізняють три ступені: слабкий, середній, сильний.Чітких критерій визначення цих ступенів немає. Важким вважається, коли спілкування неможливо. При сильному ступені можуть зустрічатися супутні рухи, додаткові слова(емболофразія). Страх перед мовою, боязнь окремих звуків або складів (логофобія). Всі види симптомів при заїканні досить не постійні. Стан заїкання також постійно змінюється. Присутність інших співбесідників може по різному впливати на заїкання. В деяких дітей може спостерігатися порушення моторики.

З дітьми, які заїкаються проводять комплексне обстеження: медичне, логопедичне і психологічне, та психоневрологічне. Медичне проводить лікар невропатолог. Під час обстеження вивчаються особливості розвитку дитини від моменту народження. Часто виявляють, що були несприятливі умови у внутрішньоутробному розвитку. Лікар встановлює природу заїкання: функціональне, органічне. Лікар призначає лікування для зміцнення нервової системи.

Логопедичне обстеження передбачає ряд напрямків:

1. Встановлення причини (вид, ступінь, наявність супутніх рухів).

2. Визначення темпу мови, звертається увага на швидкість.

3. Виявлення прихованої ліворукості.

4. Виявлення порушень уваги.

5. Вивчення історії загального і мовного розвитку дитини(коли з’явилися перші слова, фрази)

6. Вивчення мовного оточення.

7. Виявлення відносин до дитини в сім’ї.

8. Знайомство у відносинах у родині.

9. Встановлення часу заікання.

10. Встановити реакцію на заікання.

11. Виявлення недоліків звуковимова.

12. Встановлення загального мовного розвитку

№2. Молодший дошкільний вік найбільш сенситивний щодо мовленнєвого розвитку. У дітей цього віку надзвичайно розвинене мовне чуття, вони помічають і виправляють мовленнєві огріхи і помилки. До 3 років оволодіває правильною вимовою майже всіх звуків. Для більшості дітей характерна загальна пом’якшеність, пропуск, спотворення, заміна. У мовленні діти використовують усі частини мови, хоча переважають іменники. Пасивний словник переважає над активним. Діти 4-5 років занадто балакучі і допитливі, що виявляється в чисельних запитаннях. До 4-5 років завершується формування граматичної правильності мовлення. Характерною особливістю мовлення дітей цього віку є нестійкість і неточність вимови. Діти часто не розуміють значення просторових, часових і абстрактних понять. Відбуваються позитивні зміни і в розвитку зв’язного мовлення. Головно. Формою спілкування є діалогічне мовлення. До кінця 5 року життя словник дитини налічує 2200-2500 слів. Такі діти самостійно вступають в розмову з іншими дітьми, дорослими, підтримують діалог у межах ситуації, ведуть організований діалог на запропоновану тему. Переказують знайомі оповідання, казки. Знають напам’ять вірші, забавлянки.

Мовлення дітей старшого дошкільного віку досягає високого рівні розвитку. Вони оволодівають правильною вимовою всіх звуків рідної мови, хоч у деяких дітей трапляються у труднощі у вимові важких звуків.. легко помічають і виправляють мовленнєві неточності. Дошкільний вік характеризується завершенням процесі фонематичного сприймання: вони чують і розмовляють правильно, з’являється усвідомлення звукової сторони мови. Словник дітей цього віку розширюється занадто швидко. Діти рівномірно використовують всі частини мови. У розвитку словника у дітей помітні позитивні якісні зміни.. відбувається удосконалення граматичної правильності мовлення, продовжується засвоєння суфіксів, формуються навички корекції і самокорекції граматичного правильного мовлення.. Все це позитивно впливає на розвиток монологічного мовлення. У цьому віці дитина вже вміє складати розповіді з власного досвіду, про іграшки, творчі розповіді на тему, за картинкою. Передає зміст прочитаного.

Водночас слід пам’ятати, що і в старшому дошкільному віці часто трапляються випадки специфічного розвитку мовлення дітей, які потребують допомоги логопеда. До 6 років у дітей формуються функції мовлення та форми мовлення.

№3. Схема логопедичного обстеження:

1. Обстеження будови мовного апарату та його рухливості (губи, зуби, прикус, язик, піднебіння, видих).

2. Обстеження звуковимова (свистячі, шиплячі, сонорні, піднебінні звуки).

3. Обстеження фонематичного сприймання .

Оглядаючи артикуляційний апарат логопед визначає дефекти. Можливі дефекти у будові:

1. Губи (нормальні, товсті, м’ясисті, малорухливі, рухи виконуються вільно, з великим зусиллям)

2. Зуби (нормальні, рідкі, зайві, криві)

3. Прикус (нормальний, надто висунута вперед нижня (верхня) щелепа, відкритий, рухома, не рухома)

4. Язик (нормальний, великий, м‘ясистий, вузенький, укорочена під’язична зв’язка)

5. Піднебіння (нормальне, високе і вузьке, готичне, низьке, плоске, нормальне)

6. Видих (нормальний, ротовий, змішаний)

Для обстеження звуковимова кожного звук логопед має мати набір предметних картинок (не менше ніж 20 на кожний звук розміром 10х10). Картинки добираються таким чином, щоб обстежуваний звук був на початку, в середині та в кінці слова.. На етапі обстеження фонематичного сприймання потрібно перевірити, чи чує дитина звук у чужому мовленні.

Білет №11.

№1.В наш час вважається загальноприйнятим, що заікання потрібно долати зразу, як тільки воно виникло. В початковій стадії цей дефект має легку форму. Але майже непомітне заікання може посилитися. Чим більше часу проходить з моменту початку заікання, тим частіше воно переходить в важкий стійкий дефект і тягне за собою зміни в психіці дитини, крім того заікання позбавляє дитину нормальних умов спілкування і часто перешкоджає її успішному навчанню, тому даний мовленнєвий дефект подолати до того часу, коли дитина піде й школу, але такий погляд склався недавно. До 1930 року логопедична допомога надавалась тільки підліткам і дорослим. Дитячі психіатри стверджували, що в ранньому віці не слід фіксувати увагу маленької дитини на заікання і лікування повинно зводитися лише до профілактичних мір. Цей погляд було відкинуто в 1930 році В.А. Гіляровським, який висунув і обґрунтував положення про те, що долати заікання, потрібно біля його витоків. Теоретично і практично доведено, що повного ефекту в подолані заікання можливо досягти тільки при умові використання комплексного методу.

Комплексний вплив заікання складається:

1.Медичний вплив (медикаментозне зміцнення нервової системи і різні види фізіотерапії), які сприяють нормальній функції нервової системи і які створюють сприятливий фон для психотерапії для активної логопедичної роботи.

2.Логопедичний вплив, здійснюється протягом 8-9 місяців, регулярного, систематичного курсу занять. Основною метою занять є виховання навичок правильної, вільної мови.

3.Логопедична ритміка, складається з системи різноманітних вправ, ігор, з рухами під музику, або в поєднані з мовою. Такі вправи сприяють розвитку загальної і мовної моторики, розвиває координацію рухів, вміння керувати собою. Вони призначені для того, щоб знімати загальну скованість, напруження.

4.Вплив навколишнього на особистість дитини, на їх взаємовідношення. У дитини потрібно виховувати впевненість у собі, розумінні своєї повноцінності, здоровий погляд на дефект мови

Велике значення для успішного подолання заікання, має також мова людей, які оточують дитину. Діти повинні чути тільки не дуже голосну, спокійну, неквапливу мову. Тоді вони починають наслідувати. Найменші успіхи у дитини повинні схвалюватися. Важливу роль має також правильне дотримання загального і мовного режиму (харчування, денний сон, тривалі прогулянки, загартування).

Отже, для успішного подолання заікання передусім необхідно, щоб всі заняття підпорядковувалися основному дидактичному принципу систематичності і послідовності.

Н.А. Чевелева розробила систему занять, які дозволяють виховати у дітей протягом 8-9 місяців самостійну мову, позбавлену запинок. Таким чином, розвиток мови дітей , які заікаються повинно протікати у послідовності.

Щоб захистити дитину від заікання потрібна велика профілактична робота із боку лорослого:

1.Мова оточуючих людей повинна бути чіткою, правильною.

2.Не допускати швидкої мови.

3.Не дозволяти говорити на вдихові, задихаючись і захлипуючись.

4.Оберігати дитину від психологічних травм.

5.Несприятлива обстановка у сім’ї, негативний вплив.

6.Не перевантажувати мову, не допускати неправильної звуковимова.

7.Виявити причину страху і подолати її.

8.Не виправляти ліворуких дітей.

№2.Дихальна система починається носовою порожниною. Вона розділена поздовжньою перегородкою на дві половини. Кожна з них ділиться трьома носовими раковинами на носові ходи. Носові ходи у дітей вужчі ніж у дорослих і остаточно формуються 14-15р. повітря попадає в носову порожнину через 2 передні отвори ніздрі проходить через носові ходи. Носову порожнину відкривається слізний канал. Надлишок сліз по ньому стікає у ніс. Носова порожнина має багато додаткових порожнин, які розміщені у великих кістках:верхньощелепна або гайморова порожнина, клиновидна, решітчастий лабіринт, лобова пазуха. Усі ці порожнини у дітей дошкільного віку розвинені достатньо. Носова порожнина вистелена слизовою оболонкою, яка має густу сітку кровоносних судин. В слизі слизової оболонки є лейкоцити, які виходять із кровоносних судин і вони вбивають мікроби. Слизова оболонка у дітей дуже ніжна, схильна до запалень і легко пошкоджується. При несприятливих умова слизова оболонка набухає і робить неможливим дихання. З носової порожнини повітря іде в носоглотку. Із носоглотки повітря проходить в ротову порожнину, а далі в гортань. Ротовою порожниною починається травна система людини. У неї розрізняють два відділи – переддвер’я рота, власне сама ротова порожнина. Переддвер’я – це щілиноподібний простір, який обмежований губами. Власне ротова порожнина – це язик , тверде, м’яке піднебіння, дно рота. Тверде піднебіння утворене відростками, верхньощелепних кісток і піднебінних кісток. М’яке піднебіння – це м’язи . задня частина звисає у вигляді маленького язичка. По обидва боки маленького язичка опускаються піднебінні дуги. Язик в ротовій порожнині має три частини: кінчик, спинка, корінь.

№3. Підготовчі артикуляційні вправи:

«Усмішка», «Хоботок», «Парканчик», «Лопатка», «Покарання язичка», «Хованка», «Слухняний язичок» ,»Трубочка», , Смачне варення», «Чашка» ,Голка», «Грибок» «Маляр», «Гойдалка», «Лоша», «Сховаємо Цукерку», «Бегемот».

Білет №12.

№1. Логопедичний вплив являє собою педагогічний процес у якому реалізується завдання корегую чого навчання і завдання колекційного виховного характеру.

В процесі корегую чого навчання логопед дотримується загально-дидактичних принципів навчання: науковості, наочності, доступності, послідовності, систематичності, вікового і індивідуального.

Логопедичний вплив опирається на спеціальні принципи: - Врахування причин і механізмів мовних порушень; - Системності і врахування структури мовного порушення; - Комплексності; - Діяльнісного підходу; - Використання обхідного шляху; поетапності Логопедичний валив здійснюється різними методами: наочні; практичні; словесні. Вибір і використання того чи іншого методу визначається характером мовного порушення, метою, змістом і завданням колекційного навчання, етапом роботи і віком дитини. До практичних методів відносять: вправи, ігри, моделювання. Вправи – це багаторазове повторення дидактичних, практичних, розумових дій.. вправи поділяються на: наслідувально-виконавські (виконуються дітьми у відповідності до зразка); конструктивні (конструюють букви з якихось елементів); творчі (придумати слово із заданим звуком);

словесні вправи (повторення слів із заданим звуком); імітаційні. Види ігор: дидактичні, рухливо-творчі, драматизації, із співом. Моделювання. Використовується

при формуванні звукового аналізу і синтезу: за допомогою схем та фішок діти моделюють структуру слова, речення. Наочні методи – використання їх диктується особливостями мислення дітей. До них відносять: спостереження, розгляд картин, демонстрація кінофільмів. До наочних засобів ставляться певні вимоги, вони повині добре видні всім дітям, підібрані з урахуванням віку, відповідними завданнями. Словесні методи обов’язково поєднуються з практичними і наочними. Словесні: розповідь, бесіда, читання. Словесні прийоми: пояснення, вказівка, оцінка, запитання.

Логопедичний вплив здійснюється в таких формах роботи: навчання на заняттях; навчання в повсякденному житті. Заняття бувають: фронтальні (15-20хв); під групові (15-20хв); групові (5-10хв). Заняття проводяться щоденно.

№2. Органом голосоутворення є гортань з голосовими зв’якзами. Розміщена гортань на повесній частині шиї на рівні – 4-6 шийних хребців. Стінка її має хрящовий скелет, який складається з 3 великих непарних хрящів і трьох малих парних хрящів. До непарних хрящів відносяться щитовидний, персневидний, надгортанний. До парних відносяться черпакуватий, ріжковидний, кменовидний. Хрящі гортані сполучені один з одним суглобами та зв’язками. В стінках гортані розміщені м’язи, які приводять ці хрящі в рух. В середині гортань вистелена слизовою оболонкою. В гортані містяться голосові зв’язки. Від їх коливання утворюється звук голосу. Голосові зв’язки мають вигляд складок, які прикріплені до хрящів гортані. Складні рухи гортані пов’язані із мовою, спричиняються скороченням м’язів її стінок. При напружені голосових зв’язок, щілина між ними звужується внаслідок цього струмінь повітря, який виштовхується із легень спричиняє коливання голосових зв’язок, які і утворюють звук.. відтінки голосу залежать від довжини і товщини складок і від будови порожнини рота і носа. У дітей молодшого дошкільного віку гортань ще не розвинена ,хрящі м’які, голосові зв’язки короткі і тонкі, тому голос здебільшого високий. Посилений ріст гортані починається з 5-6 років і найінтенсивніше розвивається в 13-14р.

Білет №13.

№1.На даний час в логопедії існує дві класифікації мовних порушень:

І. Клініко-педагогічна;

1. порушення усного мовлення:

- дистонія – це порушення голосоутворення, через патологічні зміни в будові голосового апарату;

- дислалія– порушення звуковимова при нормальному слухові та інтелектові;

- заікання – порушення темпу і ритму мови;

- брадилалія – патологічно уповільнений темп мови;

- тахілалія – прискорений темп мови;

- алалія – відсутність мови, або системний її недорозвиток;

- афазія– повна або часткова втрати мови;

- ринолалія– порушення звуковимова і тембру голосу;

-дизартрія – порушення звуковимова через недостатню іннервацію.

2. порушення письмового мовлення:

- дислексія – специфічне порушення процесі читання;

- дисграфія– порушення процесі письма.

ІІ. Психолого-педагогічна:

1. Фонетико-фонематичний недорозвиток – порушення звуковимова через недостатнє сприймання , розуміння фонем.

2. Загальний недорозвиток мови – недорозвиток усіх компонентів (граматики, словника, звукової культури).

Причини мовних порушень по своєму характеру можуть біти органічними і функціональними. Органічні – це такі причини в результаті дії, яких відбуваються серйозні зміни в будові мовного апарату. Функціональні – це такі, в результаті дії, яких порушуються лише мовні механізми, а будова залишається незміною.

Порушення звуків може виражатися в таких формах:

- Відсутність звука у мові;

- Спотворення звука;

- Заміна одного звука іншим;

- Змішування звуків.

№2. Процес дихання складається з двох фаз — вдиху і видиху.

Вдих.Вдих зумовлюється розширенням грудної порожнини внаслідок скорочення зовнішніх міжреберних м'язів та м'язів діафрагми. Відбувається це так. Коли скорочуються зовнішні міжреберні м'язи, то ребра по­вертаються і піднімаються, розходячись в обидва боки і заносячи свої пе­редні кінці разом з грудниною трохи вперед. Внаслідок цього об'єм грудної порожнини збільшується в передньозадньому і бічному напрямах. Одно­часно з зовнішніми міжреберними м'язами скорочуються і м'язи діафрагми, купол її, звернений у грудну порожнину, опускається і стає більш плоским, від чого збільшується розмір грудної порожнини у вертикальному напрямі. Опускаючись, діафрагма тисне на органи черевної порожнини, відтісняє їх вниз і вперед, що спричиняє випинання стінки черевної порожнини. Тому при диханні черевна стінка ритмічно випинається.

Грудна порожнина герметично закрита і з навко­лишнім середовищем сполучається тільки через дихальні шляхи. Тому при наявності різниці тиску між атмосферним і легеневим повітрям зовнішнє повітря заходить у легені, тобто відбувається вдих.

Таким чином, вдих — процес активний: він є наслідком скорочення дихальних м'язів.

Видих. На відміну від вдиху, звичайний видих — пасивний процес: він відбувається внаслідок зменшення об'єму грудної порожнини після розслаблення м'язів, що скоротились під час вдиху. При звичайному видиху м'язи, які забезпечили вдих, розслаблюються. Коли розслаблюються м'язи діафрагми, купол її під тиском черевних органів піднімається і стає опуклішим, що зменшує грудну порожину у вертикаль­ному напрямі. Зменшення розмірів грудної порожнини приводить до зменшення об'єму легень, до збільшення тиску в легенях, внаслідок чого частина повітря виходить з легень назовні, поки тиск повітря в легенях не зрівняється з атмосферним.

Глибокий вдих і глибокий видих. Під час глибокого вдиху грудна кліт­ка розширюється більше, ніж при спокійному. Це зумовлюється тим, що під час сильного вдиху, крім зовнішніх міжреберних м'язів і м'язів діа­фрагми, скорочуються ще й грудинно-ключично-соскові, драбинчасті, зуб­часті та інші м'язи шиї і грудей, які сприяють підняттю грудної клітки. Під час глибокого видиху скорочуються внутрішні міжреберні м'язи, а також м'язи черевного пресу та деякі інші. При цьому черевна стінка ско­рочується, тисне на черевні органи, які в свою чергу тиснуть на діафрагму і сприяють її випинанню в грудну порожнину. Цим зменшується об'єм грудної порожнини у вертикальному напрямі.

Таким чином, глибокий вдих відрізняється від спокійного лише кіль­кістю скорочуваних м'язів. Глибокий видих відрізняється від спокійного тим, що він є активним, а не пасивним актом.

Типи дихання. Розрізняють грудний, діафрагмальний (або черевний) і мішаний типи дихання. Тип дихання

залежить від того, які м'язи переваж­но беруть участь у диханні.

Тип дихання в процесі розвитку дитячого організму поступово змі­нюється. В новонароджених хлопчиків і дівчаток тип дихання черевний (діафрагмальний). Це зв'язано з тим, що грудна клітка новонароджених дітей весь час перебуває в положенні вдиху, ребра розміщені майже пер­пендикулярно до хребта і збільшення об'єму грудної клітки за рахунок підняття ребер майже неможливе. В перші місяці життя передньо-задній і поперечний діаметр грудної клітки майже однакові. В міру росту дитини передньо-задній діаметр грудної клітки зменшується, а поперечний — збіль­шується. Таким чином, поперечний переріз грудної клітки з майже круг­лого у новонародженої дитини з віком стає овальним. Поступово на пер­шому році життя дитини передні кінці ребер разом з грудниною опуска­ються, тобто грудна клітка із положення вдиху переходить у положення видиху, і тим самим створюється можливість для переходу до грудного (реберного) типу дихання. На початку другого року життя, у зв'язку з переходом дитини з горизонтального у вертикальне положення, тип дихання стає мішаним (грудочеревним).

З 3-х до 7-річного віку дедалі чіткіше виступає грудний тип дихання, а в 7—14 років починають позначатись статеві відміни: у хлопчиків пере­важає черевний тип, а в дівчаток — грудний тип дихання.

У дорослих чоловіків переважає черевний тип дихання, а в жінок — грудний. Проте тип дихання може змінюватись залежно від умов. Так, у жінок, які займаються фізичною працею, грудний тип дихання замінює­ться мішаним або навіть черевним.

№3. Квіти

Мета: вправляти в артикуляції звука р в складах, словах. Формувати фонематичний слух. Удосконалювати навички звукового аналізу слів. Розвивати мовлення, мислення, увагу, пам’ять, спостережливість.

Хід заняття.

Вступна частина.

Діти, де ростуть квіти? Розгляд будови квітки. Бесідо про улюблені квіти та їх роль в життя природи та людини. Промовляння складів і чистомовок зі звуком р.

Відгадування загадок про квіти зі звуком р (ромашка, пролісок і т.д)

Поиск по сайту: