Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Вплив серцево-судинних захворювань на психіку людини.



Вирішальну роль у розвитку серцево-судинних захворювань належить негативним емоціям. Відомо, що ішемічна хвороба серця найчастіше розвивається у цілеспрямованих, волових особистостей, які глибоко і довго переживають негативні емоції. Описаний так званий коронарний тип людей, яким притаманні особливі риси характеру: відсутність задоволення від роботи, цілеспрямованість. Інфаркт міокарда як тяжке соматичне захворювання справляє інтенсивну психотравму, стресову дію передусім своєю гостротою, несподіваність, суб'єктивність тяжкість, невизначеність і можливістю трагічного кінця ймовірність інвалідності.. У гострому періоді інфаркту міокарда можливі ефективні зміни у вигляді тривоги,пригніченості, іноді з руховим неспоєм. Хворий, охоплений передчуттям майбутньої біди, катастрофи, не знаходить собі місця, в нього находить собі місця, в нього накопичується підсвідомий страх смерті.

У під гострому періоді інфаркту міокарда здебільшого спостерігаються зміни психічного стану людини. Найчастіше виявляються стійкі іпохондричні порушення: раніше активна особистість дуже обмежує коло своєї діяльності, інтересів, намагаючись уникнути навіть необхідність медичних рекомендацій, занять лікувальною гімнастикою. У бесіді з такими пацієнтами звертає на себе увагу надмірна зосередженість на своєму захворюванні, його можливих наслідках.Пригніченість, туга, почуття вкороченої перспективи, безпорадності у хворих інфарктом міокарда сприяє виникненню різноманітних порушень серцевого ритму, зумовлених підчас не стільки безпосереднім пошкодженням міокарда, скільки нейрогуморальним порушенням серцевої діяльності при зростаючій афективній напрузі і кризах гострого страху.Очевидна для оточуючих "втеча від хвороби" з гіперболічно песимістичною оцінкою свого стану - основний тип реакції на патологічний процес в гострому періоді інфаркту міокарда. Явні депресивно-іпохондричні порушення, виникаючі в зв'язку з нападками стенокардії або в гострому періоді інфаркту міокарда, є основною стійкою невротизації, визначений хворобою, тобто іпохондричного розвитку особистості при вже задовільному соматичному стані пацієнтів. Тужливість, депресія розвиваються практично і всіх випадках стану невротичного кола в клініці інфаркту міокарда. Саме масова неврозоподібна симптоматика є нерідко основною, навіть єдиною причиною затримки одужування і їх соціальної інвалізації.. Клінічні прояви депресії: вповільнені рук, одноманітна мова, надто спокійний стан, відгородженість від життєвих подій або неадекватність соматичному стану "невгамовність", гіперактивність.

Ведуче місце в загальному комплексі іпохондричного хвилювання і страхів хворих займає страх повторення нападу, який вони не переживуть. Порушення сну відбувається через страх "заснути і непрокинутись", характерно вживання захисних заходів (судинорозширюючих засобів на ніч, боротьба зі сном, потім стійке безсоння з тривожною фіксацією на найменших змінах пульсу і "відчутні серця") розгортається по типу "неврозу очікування" повторного інфаркту міокарда. Розвиток стійкої кардіофобії у людей, що перенесли інфаркт міокарда, пов'язують з переморбідними особливостями особистості (тривожність, млявість, відомий егоцентримзм, відвищена навіюваність, вразливість), психопатичними або психодпатоподібними порушеннями в анамнезі. Інфаркт міокарда виступає в цьому випадку в якості своєрідного каталізатора, що виявляє переховане, закладене в структурі особистості невротичний початок.

При гіпертонічній хворобі адекватно оцінюють свій стан здоров'я, правильно сприймають рекомендації і призначення лікаря. Частина хворих з тривожно-підозрилими рисами підвищення артеріального тиску сприймає як трагедію, катастрофу. Настрій у таких хворих знижений, увага фіксується на відчуттях, коло інтересів звужується, обмежується захворюванням. У іншої групи хворих ніякої реакції, вони ігнорують захворювання, відмовляються від лікування. Таке становлення до хвороби спостерігається у осіб, які зловживають алкоголем.

Хворі, які тривалий час страждають від гіпертенізїї, можуть звикнути до неї, не звертати уваги на серйозність захворювання, на необхідність лікування. Прогресуючи, необхідність захворювання може зумовлювати наростання чіткого аскетичного симптомокомплексу, що передує органічній зміні психологічної діяльності, яка виявляється в порушені пам'яті, коливаннях настрою, слабкодухості, стомлюваності. Хворі стають вразливими, у них з'являються іпохондрична фіксація увага на різних відчуттях.

Нестерпний, вітальний страх, що його відчувають хворі у зв'язку з серцево-судинними порушеннями, не можна порівнювати із звичайними людськими відчуттями і переживаннями ні за інтенсивністю, ні за характером. Відчуття не загрози навіть, а близькості смерті, що насувається, стає для хворого єдиною існуючою реальністю.

Психокорекція

Немедикаментозні методи

 

До найбільш широко поширеним при лікуванні хворих Г.хнемедикаментозних методам психокорекції слід віднести психорелаксаційну терапію, в основі якої лежить використання різних психологічних прийомів для досягнення стану нервово- м'язового розслаблення (релаксації). Серед методів психорелаксаційній терапії найбільш відомими є: прогресивна м'язова релаксація, аутогенне тренування, дихально-релаксаційний тренінг, методика біологічно зворотного зв'язку.

В основі методу прогресивної м'язової релаксації лежить використання системи вправ, що складаються з чергування напруги і розслаблення різних мязів і м'язових груп: Методика заснована на тому, що почергове напруження і розслаблення м'язів позволяє порівнювати ці два стани і полегшує навчання релаксації.. При проведеніі занять пацієнтів навчають вловлювати мінімальне підвищення м'язового тонуса і досягати вираженою релаксації.

аутогенне тренування (аутотренінг) заснована на використанні вербальних формул самонавіювання для досягнення стану релаксації. Класична методика аутотренінга складається з двох ступенів: 1) навчання релаксації за допомогою виконання 6 стандартних вправ з використанням вербальних формул, сприяючих появи та посилення відчуття тепла і тяжкості в кінцівках, тепла в області сонячного сплетення, прохолоди в області чола, а також формул, які стосуються серцевої діяльності і дихання; 2) найвищий ступінь - аутогенне медитація

Дихально_релаксаціонний тренінг включає елементи медитативної техніки, коли стан релаксації досягається шляхом пасивної концентрації уваги на якомусь об'єкті, яким може бути образ , предмет, слово чи звук, повторювана фізична дія і т.п.

Методика біологічного зворотного зв'язку. Особливістю цього методу є застосування апаратури, що дозволяє пацієнтові постійно отримувати інформацію про зміни тієї чи іншої фізіологічної функції (зазвичай у вигляді звукового сигналу різної частоти або у візуальній формі).

Психофармакотерапія

При використанні психофармакотерапії необхідно враховувати наступні основні принципи: а) лікування починається з мінімальних доз препаратів з подальшим їх збільшенням до досягнення терапевтичного ефекту; б) лікування здійснюється не менше 4-10 тижнів (навіть якщо психічний статус нормалізується на першому тижні лікування) з подальшим поступовим зниженням доз препаратів аж до повної їх відміни; в) транквілізатори, антидепресанти і нейролептики можуть використовуватися Як у вигляді монотерапії, так і в комбінації один з одним в залежності від ведучого синдрому. На першому етапі застосування елементів раціональної психотерапії для виявлення особливостей розладів, встановлення довірчих відносин, роз'яснення помилкового ставлення до свого стану.

На другому етапі застосування методики психічної саморегуляції Управління ритмом дихання, нервово-м'язової релаксації, аутогенне тренування, функціональна музика, комплексні методики, використовувані в формі індивідуальної та групової психотерапії.

На третьому етапі застосування соціально-психологічного тренінгу раціональних моделей поведінки і елементи сімейної психотерапії.

Стрижнем раціональної психотерапії є правильна, доступна розумінню пацієнта трактування причин та характеру виникнення його стану, що дозволяє сформувати до нього адекватне ставлення і стійку позитивну установку на лікування. Метод включає в себе роз'яснення, навіювання наяву, емоційний вплив, дидактичні і риторичні прийоми.

Вже з першої хвилини знайомства психотерапевта з пацієнтом починається робота корекції. Вже в процесі збирання анамнезу пацієнт повинен відчути, що йому приділено увагу, що його страждання небайдужі лікуєш і не представляють собою просто ще один випадок захворювання.

Головне при раціональній терапії - логіка, визначеність та послідовність суджень зі зрозумілою для пацієнта формою викладу. У рамках раціональної психотерапії, крім відповідних особистісних якостей та професійного досвіду, надає консультацію необхідно практичне вміння встановлювати продуктивний контакт з пацієнтом на когнітивному та емоційному рівнях. Цьому сприяє використання вербальних і невербальних прийомів комунікації, таких як "підстроювання", "синхронізацію", "ведення".

Методики психічної саморегуляції спрямовані на зміну представленого в свідомості людини психічного образу життєвої ситуації, що сприяє мобілізації процесів психосоматичного взаємодії, оптимізації психоемоційного стану та відновлення повноцінного функціонування.

Застосування методик психічної саморегуляції дозволяє редукувати тривогу, страх, дратівливість, конфліктність; активізувати пам'ять і мислення; нормалізувати сон і вегетативні дисфункції; збільшити ефективність професійної діяльності; навчити прийомам самостійного формування позитивних емоційних станів. Враховуючи виражену початкову пасивність пацієнтів і їх достатньо високу навіюваність, найбільш ефективними є методики психічної саморегуляції з використанням на початку навчання гетеротренінга і подальшим поступовим збільшенням ролі самого пацієнта (аутотренінгу) в процесі їх освоєння.

Психічна саморегуляція включає вироблення навичок управління увагою, регуляції ритму дихання і м'язового тонусу, оперування чуттєвими образами і вербальними формулами, що дозволяє здійснювати цілеспрямоване програмування свого стану і поведінки. Це досягається за допомогою навчання пацієнта входженню в особливий стан "аутогенного занурення" різного ступеня. На початку формується стан релаксації, якому властиве відчуття тепла, важкості у всьому тілі, відволікання від зовнішніх подразників, переживання стан спокою, відпочинку, внутрішньої безтурботності, зняття тривоги, неспокою і нормалізація вегетативних дисфункцій.

На основі релаксації досягаються більш глибокі стадії "аутогенного занурення", що супроводжуються відчуттями легкості, невагомості тіла, внутрішньої свободи, що створює передумови для формування станів з високою активністю, працездатністю і діяльного зміна свідомості з цілеспрямованим вольовим програмуванням свого функціонального стану і поведінки.

Не можна переходити до освоєння нових відчуттів раніше, ніж хворий навчився легко викликати у себе відчуття, навчання яким проводилося на попередніх сеансах. Метод відкриває широкі можливості тренування вегетативної нервової системи для оволодіння регуляцією і роботою внутрішніх органів. Крім того, виникають у корі головного мозку фазові стани, дозволяють успішно використовувати різні сугестивні формули. 1 Всі викладене говорить про ефективність аутогенним тренування.

Соціально-психологічний тренінг з елементами сімейної психотерапії - обробка раціональних моделей поведінки в колективі і родині з метою створення оптимального психологічного клімату м відновлення повноцінної соціально-психологічної адаптації. Це необхідний елемент комплексного підходу до корекції психосоматичних порушень.

Проблему корекції міжособистісних відносин на рівні мікро і макрооточення часто можна вирішити тільки в групах.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.