Роль сімї у виникненні психосоматичних розладів. Характеристика зв’язку бронхіальної астми, кишково-шлункових захворювань з раннім сімейним досвідом пацієнта.
Ряд психосоматичних проблем отримав перші свої закладки в дитинстві, і саме батьківська сімя, а вже потім власна сімя пацієнта можуть сприяти зниженню сресостійкості до надто чутливого переживання, втрати значущого об’єкту і схильності до соматизованих депресій.
Дослідниками були виділені 3 типи відносин у батьківських сімях, які призводили до виникнення психосоматичних розладів:
Опіка – характеризується жорсткими стереотипами комунікації, діти інфантилізуються, їхній емоційний розвиток відстає.
Нехтування і відкидання – дитина ніби відмовляється від своєї особистості, в неї розвивається тенденція до соціального аутизму.
Делегування – у батьків порушуються очікування відносно своєї дитини, батьки ігнорують дійсні досягнення своєї дитини, переміщаючи на них свої нездійснені надії, намагаються втілити свої цілі через дітей, тобто дитина є продовженням «Я» батьків.
Бронхіальна астма.
Основними чинниками є алексетимія ( нездатність висловити свої почуття в словах ), істеричні риси (велика емоціногенність) наявність неусвідомленої тривожності.
Зенкер і Фукс в симптомі бронхоспазму вбачають вияв внутрішнього конфлікту між потребою в ніжності і страхом перед нею а також конфлікт у процесі брати і давати. Однією з причин бронхіальної астми є придушення матірю емоційних проявів у дитинстві.
Корекція порушень в рамках сімейної психотерапії повинна здійснюватися по 2 напрямках:
Розвиток і посилення емоційних комунікацій у сімї з використанням невербальних технік.
Розігрування рольових ситуацій для того, щоб члени сімї вчилися тонко розрізняти прохання і вимоги, критику і пропозицію.
Виразкова хвороба шлунку.
Є 2 основних типи пацієнтів:
Тиранічний пацієнт. Характеризується слабким его, внутрішньою залежністю від оточення і в той же час сильним страхом перед всією залежністю.
Як гіперкомпенсація у нього виступає прагнення до тиранічного придушення оточення, якщо це не вдається то виникає спалах агресії. Це ж саме є причиною алкоголізації.
Психотерапія має бути націлена на усвідомлення страху, який переживається, в ситуаціях в яких він виникає і припрацювання почуттів переляканої тиранічної людини по черзі. Сімейна психотерапія має бути спрямована на підвищення емпатії у членів сімї і створення альтернативних стандартів взаємодії.
Це пацієнти з псипатичними рисами характеру, і тенденцією до постійного розсіювання, агресивного напруження через іронічні зауваження бурчання, критиканство.
В даному випадку важливо конструктивно пацієнту конфліктувати в певних рамках часу, чітко обговорювати проблему.
Виразковий коліт. Хвороба Крону.
Етіологія даних захворювання не ясна. Дискутуються бактеріальна, вірусна, імунологічна теорії патогенезу.
Провідна психологічна проблема – алексетимія. На думку Фрейндберга у хворих з виразковим колітом є високий рівень інфантильності, схильність до депресивних реакцій які є результатом агресивних імпульсів і емоцій.
В даному випадку важливо їх усвідомлювати, називати, відреаговувати, вчитися реагувати по новому.
Роль сімї у виникненні психосоматичних розладів. Характеристика зв’язку бронхіальної алергій, серцево-судинних захворювань, кишково –шлункових захв., з раннім сімейним досвідом пацієнта.
Ряд психосоматичних проблем отримав перші свої закладки в дитинстві, і саме батьківська сімя, а вже потім власна сімя пацієнта можуть сприяти зниженню сресостійкості до надто чутливого переживання, втрати значущого об’єкту і схильності до соматизованих депресій.
Дослідниками були виділені 3 типи відносин у батьківських сімях, які призводили до виникнення психосоматичних розладів:
Опіка – характеризується жорсткими стереотипами комунікації, діти інфантилізуються, їхній емоційний розвиток відстає.
Нехтування і відкидання – дитина ніби відмовляється від своєї особистості, в неї розвивається тенденція до соціального аутизму.
Делегування – у батьків порушуються очікування відносно своєї дитини, батьки ігнорують дійсні досягнення своєї дитини, переміщаючи на них свої нездійснені надії, намагаються втілити свої цілі через дітей, тобто дитина є продовженням «Я» батьків. Гіпертонічна хвороба
Характеризується наступними рисами:
Внутрішньо-особистісний конфлікт між агресивними імпульсами і потребою залежності від значущою особи.
Перфекціонізм – прагнення досягати високої соціальної мети або високих стандартів. Ці риси призводять до стару підвищеної готовності психосоматичного реагування. При цьому характеризується інтровертованість, емоційна мобільність. Завданням допомоги є: допомогти усвідомити внутрішні конфлікти і навчитися конструктивно обговорювати і вирішувати конфліктні ситуації.