Методи доступу до середовища в безпроводових мережах

Для доступу до середовища передачі даних у безпроводових мережах застосовується метод колективного доступу з виявленням несучої й запобіганням колізій (Carrier Sense Multiple Access/ Collision Avoidance, CSMA/CA). Власне, цей метод навіть за своєю назвою нагадує технологію колективного доступу, реалізовану в мережах Ethernet, де використовується метод колективного доступу з упізнанням несучої й виявленням колізій (Сarrier-Sense-Multiply-Access With Collision Detection, CSMA/CD). Єдине розходження складається в другій частині методу - замість виявлення колізій використовується технологія запобігання колізії. Перед тим як послати дані в "ефір", станція спочатку відправляє спеціальне повідомлення, називане RTS (Ready To Send), що трактується як готовність даного вузла до відправлення даних. Таке RTS-повідомлення містить інформацію про тривалість майбутньої передачі й про адресата й доступно всім вузлам у мережі. Це дозволяє іншим вузлам затримати передачу на час, рівний оголошеної тривалості повідомлення. Прийомна станція, одержавши сигнал RTS, відповідає посилкою сигналу CTS (Clear To Send), що свідчить про готовність станції до прийому інформації. Після цього передавальна станція посилає пакет даних, а прийомна станція повинна передати кадр ACK, що підтверджує безпомилковий прийом. Якщо АСК не отриманий, спроба передачі пакета даних буде повторена. Таким чином, з використанням подібного чотири етапного протоколу передачі даних реалізується регламентування колективного доступу з мінімізацією ймовірності виникнення колізій. При розгортанні безпроводових мереж і систем СВЧ діапазону необхідний розрахунок радіоліній. Подібний розрахунок є традиційним радіорелейним завданням, для рішення якого потрібне знання великої кількості вихідних даних і професійні знання й навички. У той же час завдання, пов'язані з попередньою оцінкою реалізації радіолінії, оцінкою змісту обладнання й можливостей підключення нових абонентів до існуючої базової станції, не дають повного розрахунку.

Кожен новий стандарт використовує нові, швидші і надійніші специфікації для фізичного рівня: специфікація для роботи в інфрачервоному діапазоні;

1. DSSS (Direct Sequence Spread Spectrum, розширення спектру прямою послідовністю) – визначає роботу пристроїв в діапазоні радіочастот за радіоканалами з широкосмуговою модуляцією з прямим розширенням спектру методами прямої псевдовипадкової послідовності;

2. FHSS (Frequency Hopping Spread Spectrum, розширення спектру за рахунок стрибкоподібної зміни частоти) – визначає роботу пристроїв в діапазоні радіочастот за радіоканалами з широкосмуговою модуляцією із стрибкоподібною перебудовою частоти псевдовипадковими методами;

3. OFDM (Orthogonal Frequency Division Multiplexing, ортогональне мультиплексування з розділенням частот) – визначає роботу пристроїв в діапазоні радіочастот по радіоканалах з використанням підканалів з різними несучими частотами;

4. РВСС (Packet Binary Convolutional Coding, двійкове пакетне згортальне кодування) – метод двійкового пакетного згортального кодування;

5. Технологія кодування Баркера – описує спосіб кодування даних за допомогою послідовностей Баркера;

6. ССК (Complementary Code Keying, кодування за допомогою комплементарних код) – описує спосіб додаткового кодування бітів передаваної інформації;

7. CCK-OFDM – описує спосіб кодування даних за допомогою гібридного методу, що дозволяє збільшити швидкість передачі сигналу при невисокій надмірності даних;

8. QAM (Quadrature Amplitude Modulation, квадратурна амплітудна модуляція) – описує спосіб квадратурної амплітудної модуляції сигналу, який працює на швидкості вище 48 Мбіт/с.

Перші зразки обладнаннння працювали в діапазоні частот 902-928 МГц, дані передавалися із швидкістю 215-860 Кбіт/с при використанні методу розширення спектру прямою послідовністю (DSSS). Вказаний діапазон частот розбивався на канали шириною близько 5 МГц (при швидкості передачі даних 215 Кбіт/с таких каналів виходило п'ять). При максимальній швидкості передачі інформації спектр сигналу досягав 19 МГц, внаслідок чого виходив тільки один частотний канал шириною 26 МГц.

Коли з'явилося подібне обладнаннння, то використовуваної швидкості передачі даних було досить для виконання багатьох завдань, якщо мережа складалася з декількох комп'ютерів. Проте чим більше комп'ютерів підключалися до мережі, тим нижче ставала швидкість передачі даних. Наприклад, при підключенні до мережі п'яти комп'ютерів реальна швидкість передачі даних в п'ять разів менше теоретичною. Таким чином, чим більше комп'ютерів в мережі, тим з меншою швидкістю передавалися дані, а при теоретичній швидкості передачі даних 860 Кбіт/с можлива швидкість передачі взагалі складає «крихти». Звичайно, швидкість можна було б з часом збільшити. Проте почали виявлятися наслідки інших негативних чинників, найголовнішим з яких стало використання діапазону 900 МГц операторами мобільного зв'язку. Саме цей факт привів до того, що подібне обладнаннння для безпроводових мереж не прижилося серед користувачів. В результаті аналізу ситуації, що склалася, було ухвалено рішення використовувати діапазон частот 2400-2483,5 МГц, а пізніше – 5,150-5,350 ГГц, 5150-5350 МГц і, нарешті, 5725-5875 МГц. Це дозволило добитися не тільки більшої пропускної спроможності таких мереж, але і достатньої захищеності від перешкод.

Метод DSSS

Сенс методу розширення спектру прямою псевдовипадковою послідовністю (DSSS) полягає в приведенні вузькосмугового спектру сигналу до його широкосмугового уявлення, що дозволяє збільшити стійкість передаваних даних до перешкод.

При використанні методу широкосмугової модуляції з прямим розширенням спектру діапазон 2400-2483,5 МГц ділиться на 14 тих, що перекриваються або три канали, що не перекриваються, з проміжком в 25 МГц. Фактично це означає що різне обладнаннння може паралельно використовувати три канали, при цьому не заважаючи один одному працювати.

Для пересилки даних використовується всього один канал. Щоб підвищити якість передачі і понизити споживану при цьому енергію (за рахунок зниження потужності передаваного сигналу), використовується послідовність Баркера, яка характеризується достатньо великою надмірністю. Коди дозволяють уникнути повторної передачі даних, навіть якщо пакет частково пошкоджений.

Метод FHSS

При використанні методу широкосмугової модуляції із стрибкоподібною перебудовою (FHSS) частотний діапазон 2400-2483,5 МГц ділиться на 79 каналів шириною по 1 МГц. Дані передаються послідовно по різних каналах, створюючи деяку схему перемикання між каналами. Всього існує 22 таких схеми, причому схему перемикання погоджують відправник і одержувач даних. Схеми перемикання розроблені таким чином, що шанс використання одного каналу різними відправниками мінімальний. Перемикання між каналами відбувається дуже часто, що обумовлене малою шириною каналу (1 МГц). Тому метод FHSS в своїй роботі використовує весь доступний діапазон частот, а значить, і всі канали.

Метод OFDM

Метод ортогонального частотного мультиплексування (OFDM) є одним з «просунутих» і швидкісних методів передачі даних. На відміну від методів DSSS і FHSS, з його допомогою можна паралельно передавати дані по декількох частотах радіодіапазону. При цьому інформація розбиваються на частини, що дозволяє не тільки збільшити швидкість, але і поліпшити якість передачі. Даний метод модуляції сигналу може працювати в двох діапазонах – 2,4 і 5 ГГц.

Метод РВСС

Метод двійкового пакетного згортального кодування (ВСС) використовується при швидкості передачі даних 5,5 і 11 Мбіт/с. Цей же метод, тільки злегка модифікований, використовується і при швидкості передачі даних 22 Мбіт/с. Принцип РВСС заснований на тому, що кожному біту інформації, який потрібно передати, призначаються відповідні два вихідних бита (так званий дибіт), створені в результаті перетворень за допомогою логічної функції XOR і декілька ячеек1, що запам'ятовують. Тому цей метод називається згортальним кодуванням з швидкістю Ѕ, а сам механізм кодування – згортальним кодером.

Сенс модуляції полягає в тому, щоб стиснути вихідний дибіт до одного символу, не втрачаючи при цьому надмірність коди. В результаті швидкість надходження даних відповідатиме швидкості їх передачі, але при цьому вони володітимуть сформованою надмірністю коди і вищою перешкодозахисною.

Метод РВСС також передбачає роботу із швидкістю передачі даних 22 і 33 Мбіт/с. При цьому використовується пунктурный кодер і інша фазова модуляції.

Технологія кодування Баркера

Щоб підвищити перешкодостійкість передаваного сигналу, тобто збільшити вірогідність безпомилкового розпізнавання сигналу на приймальній стороні в умовах шуму, можна скористатися методом переходу до широкосмугового сигналу, додаючи в початковий сигнал надмірність. Для цього в кожен передаваний інформаційний біт «вбудовують» певний код, що складається з послідовності так званих чіпів.Отже, після підбору спеціальних поєднань послідовності чіпів і перетворення витікаючого сигналу практично в нерозпізнаваний шум при прийомі сигнал умножається на спеціальну кореляційну функцію (код Баркера). В результаті цього всі шуми стають в 11 разів слабкіше, оскільки залишається тільки корисна частина сигналу – безпосередньо дані. Здавалося б, що можна зробити з сигналом, який складається з суцільного шуму? Виявляється, застосувавши код Баркера, можна досягти гарантованої якості доставки даних.

Технологія ССК

Технологія шифрування з використанням комплементарних кодів (ССК) застосовується для стиснення бітів даних, що дозволяє досягти підвищення швидкості передачі інформації. Спочатку ця технологія використовувалася в стандарті IEEE 802.11b, що дозволило досягти швидкості передачі даних 5,5 і 11 Мбіт/с. За допомогою ССЬК можна кодувати декілька бітів в один символ. Зокрема, при швидкості передачі даних 5,5 Мбіт/с 1 символ дорівнює чотирьом бітам, а при швидкості 11 Мбіт/с один символ рівний 8 бітам даних. Даний спосіб кодування можна описати достатньо складними системами математичними рівняннями, в основі яких лежать комплементарні восьмирозрядні комплексні послідовності.

Технологія CCK-OFDM

Технологія гібридного кодування CCK-OFDM використовується при роботі обладнаннння як з обов'язковими, так і з можливими швидкостями передачі даних. Як раніше згадувалося, при передачі інформації застосовуються пакети даних, що мають спеціальну структуру. Ця структура містить, як мінімум, службовий заголовок. При використанні гібридного кодування CCK-OFDM службовий заголовок пакету будується за допомогою ССК-кодирования, а самі дані – за допомогою OFDM-кодирования.

Технологія QAM

Технологія квадратурної амплітудної модуляції (QAM) використовується при високих швидкостях передачі даних (починаючи з швидкості 24 Мбіт/с). Її суть полягає в тому, що швидкість передачі даних підвищується за рахунок зміни фази сигналу і зміни його амплітуди. При цьому використовуються модуляції 16-QAM і 64-QAM, які дозволяють кодувати 4 бита в одному символі при 16 різних станах сигналу (у першому випадку) і 6 бітів в одному символі при 64 різних станах сигналу (у другому). Зазвичай 16-QAM використовується при швидкості передачі даних 24 і 36 Мбіт/с, а модуляція 64-QAM – при швидкості передачі даних 48 і 54 Мбіт/с.

Одна з основних проблем побудови безпроводових систем - це рішення завдання доступу багатьох користувачів до обмеженого ресурсу середовища передачі. Існує кілька базових методів доступу (їх ще називають методами ущільнення або мультиплексування), заснованих на поділі між станціями таких параметрів, як простір, час, частота й код. Завдання ущільнення - виділити кожному каналу зв'язку простір, час, частоту й/або код з мінімумом взаємних перешкод і максимальним використанням характеристик передавального середовища.

Ущільнення із просторовим поділом

Засновано на поділі сигналів у просторі, коли передавач посилає сигнал, використовуючи код c, час t і частоту f області si. Toбто кожний безпроводовий пристрій може вести передачу даних тільки в межах певної території, на якій будь-якому іншому пристрою заборонено передавати свої повідомлення.

Приміром, якщо радіостанція віщає на строго певній частоті на закріпленій за нею території, а яка-небудь інша станція в цій же місцевості також почне віщати на тій же частоті, слухачі радіопередач не зможуть одержати "чистий" сигнал ні від однієї із цих станцій. Інша справа, якщо радіостанції працюють на одній частоті в різних містах. Перекручувань сигналів кожної радіостанції не буде у зв'язку з обмеженою дальністю поширення сигналів цих станцій, що виключає їхнє накладення один на одного. Характерний приклад - системи стільникового телефонного зв'язку.

Ущільнення із частотним поділом (Frequency Division Multiplexing - FDM)

Кожний пристрій працює на певній частоті, завдяки чому кілька пристроїв можуть вести передачу даних на одній території (рис. 2.9). Це один з найбільш відомих методів, так чи інакше використовуваний у найсучасніших системах безпроводового зв'язку.

Рис. 2.9. Принцип частотного поділу каналів

Наочна ілюстрація схеми частотного ущільнення - функціонування в одному місті декількох радіостанцій, що працюють на різних частотах. Для надійного відбудування друг від друга їхні робочі частоти повинні бути розділені захисним частотним інтервалом, що дозволяє виключити взаємні перешкоди. Ця схема, хоча й дозволяє використовувати безліч пристроїв на певній території, сама по собі приводить до невиправданого марнотратства звичайно вбогих частотних ресурсів, оскільки вимагає виділення своєї частоти для кожного безпроводового пристрою.

Ущільнення з часовим поділом (Time Division Multiplexing - TDM)

У даній схемі розподіл каналів іде за часом, тобто кожний передавач транслює сигнал на одній і тій же частоті f області s, але в різні проміжки часу (як правило, циклічно повторювані) при строгих вимогах до синхронізації процесу передачі (рис. 2.10).

Подібна схема досить зручна, тому що часові інтервали можуть динамічно перерозподілятися між пристроями мережі. Пристроям з більшим трафіком призначаються більш тривалі інтервали, ніж пристроям з меншим обсягом трафіка.

Основний недолік систем з часовим ущільненням - це миттєва втрата інформації при зриві синхронізації в каналі, наприклад через сильні перешкоди, випадкових або навмисних. Однак успішний досвід експлуатації таких відомих TDM-Систем, як стільникові телефонні мережі стандарту GSM, свідчить про достатню надійність механізму часового ущільнення.

Рис. 2.10. Принцип часового поділу каналів

Ущільнення з кодовим поділом (Code Division Multiplexing - CDM)

У даній схемі всі передавачі транслюють сигнали на одній і тій же частоті f, в області s і під час t, але з різними кодами .

Ім'ям заснованого на CDM механізмі поділу каналів (CDMA - CDM Access) навіть названий стандарт стільникового телефонного зв'язку IS-95a, а також ряд стандартів третього покоління стільникових систем зв'язку (cdma2000, WCDMA і ін.).

У схемі CDM кожний передавач заміняє кожний біт вихідного потоку даних на CDM-Символ - кодову послідовність довжиною в 11, 16, 32, 64 і т.п. біт (їх називають чипами). Кодова послідовність унікальна для кожного передавача. Як правило, якщо для заміни "1" у вихідному потоці даних використовують якийсь CDM-Код, то для заміни "0" застосовують той же код, але інвертований.

Приймач знає CDM-Код передавача, сигнали якого повинен сприймати. Він постійно приймає всі сигнали й цифрує їх. Потім у спеціальному пристрої (кореляторі) виробляється операція згортки (множення з накопиченням) вхідного цифрованого сигналу з відомим йому CDM-Кодом і його інверсією. У трохи спрощеному виді це виглядає як операція скалярного добутку вектора вхідного сигналу й вектора з CDM-Кодом. Якщо сигнал на виході корелятора перевищує якийсь установлений граничний рівень, приймач уважає, що прийняв 1 або 0. Для збільшення ймовірності прийому передавач може повторювати посилку кожного біта кілька разів. При цьому сигнали інших передавачів з іншими CDM-Кодами приймач сприймає як аддитивний шум. Більше того, завдяки великій надлишковості (кожний біт заміняється десятками чипів), потужність прийнятого сигналу може бути порівнянна з інтегральною потужністю шуму. Подібності CDM-Сигналів з випадковим (гауссівським) шумом добиваються, використовуючи CDM-Коди, породжені генератором псевдовипадкових послідовностей. Тому даний метод ще називають методом розширення спектра сигналу за допомогою прямої послідовності (DSSS - Direct Sequence Spread Spectrum).

Найбільш сильна сторона даного ущільнення полягає в підвищеній захищеності й скритності передачі даних: не знаючи коду, неможливо одержати сигнал, а в ряді випадків - і виявити його присутність. Крім того, кодовий простір незрівнянно більший значно в порівнянні із частотною схемою ущільнення, що дозволяє без особливих проблем привласнювати кожному передавачу свій індивідуальний код. Основною же проблемою кодового ущільнення донедавна була складність технічної реалізації приймачів і необхідність забезпечення точної синхронізації передавача й приймача для гарантованого одержання пакета.

Механізм мультиплексування за допомогою ортогональних несучих частот (Orthogonal Frequency Division Multiplexing - OFDM)

Суть цього механізму: весь доступний частотний діапазон розбивається на досить велику кількість несучих (від кількох сотень до тисяч). Одному каналу зв'язку (приймачу й передавачу) призначають для передачі кілька таких несучих, обраних з безлічі за певним законом. Передача ведеться одночасно по всім несучим, тобто в кожному передавачі вихідний потік даних розбивається на N субпотоків, де N - число несучих, призначених даному передавачу. Розподіл несучих у ході роботи може динамічно змінюватися, що робить даний механізм не менш гнучким, ніж метод часового ущільнення.

Схема OFDM має кілька переваг. По-перше, селективному завмиранню будуть піддані тільки деякі підканали, а не весь сигнал. Якщо потік даних захищений кодом прямого виправлення помилок, то із цим завмиранням легко боротися. По-друге, що більш важливо, OFDM дозволяє придушити міжсимвольну інтерференцію. Міжсимвольна інтерференція значно впливає при високих швидкостях передачі даних, тому що відстань між бітами (або символами) мала. У схемі OFDM швидкість передачі даних зменшується в N раз, що дозволяє збільшити час передачі символу в N раз. Таким чином, якщо час передачі символу для вихідного потоку становить Ts, то період сигналу OFDM буде дорівнює NTs. Це дозволяє істотно знизити вплив міжсимвольних перешкод. При проектуванні системи N вибирається таким чином, щоб величина NTs значно перевищувала середньоквадратичний розкид затримок каналу.

Технологія розширеного спектра

Споконвічно метод розширеного спектра створювався для розвідувальних і військових цілей. Основна ідея методу полягає в тому, щоб розподілити інформаційний сигнал по широкій смузі радіодіапазону, що в підсумку дозволить значно ускладнити придушення або перехоплення сигналу. Перша розроблена схема розширеного спектра відомий як метод перебудови частоти. Більш сучасною схемою розширеного спектра є метод прямого послідовного розширення. Обидва методи використовуються в різних стандартах і продуктах безпроводового зв'язку.

Розширення спектра стрибкоподібною перебудовою частоти (Frequency Hopping Spread Spectrum - FHSS)

Для того, щоб радіообмін не можна було перехопити або придушити вузькосмуговим шумом, було запропоновано звістки передачу з постійною зміною несучої в межах широкого діапазону частот. У результаті потужність сигналу розподілялася по всьому діапазоні, і прослуховування якоїсь певної частоти давало тільки невеликий шум. Послідовність несучих частот була псевдовипадковою, відомою тільки передавачу й приймачу. Спроба придушення сигналу в якомусь вузькому діапазоні також не занадто погіршувала сигнал, тому що придушувалася тільки невелика частина інформації.

Протягом фіксованого інтервалу часу передача ведеться на незмінній несучій частоті. На кожній несучій частоті для передачі дискретної інформації застосовуються стандартні методи модуляції, такі як FSK або PSK. Для того, щоб приймач синхронізувався з передавачем, для позначення початку кожного періоду передачі протягом деякого часу передаються синхробіти. Так, що корисна швидкість цього методу кодування виявляється менше через постійні накладні витрати на синхронізацію.

Рис. 2.11. Розширення спектра стрибкоподібною перебудовою частоти

Несуча частота змінюється відповідно до номерів частотних підканалів, вироблюваних алгоритмом псевдовипадкових чисел. Псевдовипадкова послідовність залежить від деякого параметра, що називають початковим числом. Якщо приймачу й передавачу відомі алгоритм і значення початкового числа, то вони змінюють частоти в однаковій послідовності, що називається послідовністю псевдовипадкової перебудови частоти.

Якщо частота зміни підканалів нижче, ніж швидкість передачі даних у каналі, то такий режим називають повільним розширенням спектра (рис. 2.12а); у противному випадку ми маємо справу зі швидким розширенням спектра (рис. 2.12б).

Метод швидкого розширення спектра більш стійкий до перешкод, оскільки вузьмосмугова перешкода, що придушує сигнал у певному підканалі, не приводить до втрати біта, тому що його значення повторюється кілька разів у різних частотних підканалах. У цьому режимі не проявляється ефект міжсимвольної інтерференції, тому що до приходу затриманого уздовж одного зі шляхів сигналу система встигає перейти на іншу частоту.

Метод повільного розширення спектра такою властивістю не володіє, але зате він простіше в реалізації й сполучений з меншими накладними витратами.

Рис. 2.12. Співвідношення між швидкістю передачі даних і частотою зміни підканалів

Методи FHSS використовуються в безпроводових технологіях IEEE 802.11 і Bluetooth. В FHSS підхід до використання частотного діапазону не такий, як в інших методах кодування - замість заощадливої витрати вузької смуги робиться спроба зайняти весь доступний діапазон. На перший погляд це здається не дуже ефективним - адже в кожний момент часу в діапазоні працює тільки один канал. Однак останнє твердження не завжди справедливо - коди розширеного спектра можна використовувати й для мультиплексування декількох каналів у широкому діапазоні. Зокрема, методи FHSS дозволяють організувати одночасну роботу декількох каналів шляхом вибору для кожного каналу таких псевдовипадкових послідовностей, щоб у кожний момент часу кожний канал працював на своїй частоті (звичайно, це можна зробити, тільки якщо число каналів не перевищує числа частотних підканалів).

Пряме послідовне розширення спектра (Direct Sequence Spread Spectrum - DSSS)

У методі прямого послідовного розширення спектра також використовується весь частотний діапазон, виділений для однієї безпроводової лінії зв'язку. На відміну від методу FHSS, весь частотний діапазон займається не за рахунок постійних перемикань із частоти на частоту, а за рахунок того, що кожен біт інформації заміняється N-бітами, так що тактова швидкість передачі сигналів збільшується в N раз. А це, у свою чергу, означає, що спектр сигналу також розширюється в N раз. Досить відповідним чином вибрати швидкість передачі даних і значення N, щоб спектр сигналу заповнив весь діапазон.

Ціль кодування методом DSSS та ж, що й методом FHSS, - підвищення стійкості до перешкод. Вузькосмугова перешкода буде спотворювати тільки певні частоти спектра сигналу, так що приймач із великим ступенем імовірності зможе правильно розпізнати передану інформацію. Код, яким заміняється двійкова одиниця вихідної інформації, називається розширювальною послідовністю, а кожний біт такої послідовності – чипом. Відповідно, швидкість передачі результуючого коду називають чиповою швидкістю. Двійковий нуль кодується інверсним значенням розширювальної послідовності. Приймачі повинні знати розширювальну послідовність, що використовує передавач, щоб зрозуміти передану інформацію.

Кількість біт у розширювальній послідовності визначає коефіцієнт розширення вихідного коду. Як і у випадку FHSS, для кодування біт результуючого коду може використовуватися будь-який вид модуляції, наприклад BFSK. Чим більше коефіцієнт розширення, тим ширше спектр результуючого сигналу й вище ступінь пригнічення перешкод. Але при цьому росте діапазон спектра, що займає канал. Зазвичай коефіцієнт розширення має значення від 10 до 100.

Дуже часто як значення розширювальної послідовності беруть послідовність Баркера (Barker), що складається з 11 біт: 10110111000. Якщо передавач використовує цю послідовність, то передача трьох біт 110 веде до передачі наступних біт:

10110111000 10110111000 01001000111.

Послідовність Баркера дозволяє приймачу швидко синхронізуватися з передавачем, тобто надійно виявляти початок послідовності. Приймач визначає таку подію, по черзі порівнюючи одержувані біти зі зразком послідовності. Дійсно, якщо зрівняти послідовність Баркера з такою ж послідовністю, але зрушеної на один біт уліво або вправо, ми одержимо менше половини збігів значень біт. Виходить, навіть при перекручуванні декількох біт з великою часткою ймовірності приймач правильно визначить початок послідовності, а виходить, зможе правильно інтерпретувати одержувану інформацію.

Метод DSSS у меншому ступені захищений від перешкод, ніж метод швидкого розширення спектра, тому що потужна вузькосмугова перешкода впливає на частину спектра, а значить, і на результат розпізнавання одиниць або нулів.

Рис. 2.13. Канали, використовувані в технології DSSS

Безпроводові локальні мережі DSSS використовують канали шириною 22 МГц, завдяки чому багато користувачів можуть працювати в одній і тій же зоні покриття WLAN. У Північній Америці й більшій частині Європи канали шириною 22 МГц дозволяють створити в діапазоні 2,44—2,473 ГГц три канали передачі, що не перекриваються. Ці канали показані на рис. 2.13.

Поиск по сайту: