Моніторинг загального стану потерпілого бригадою ЕМД

Подальші негайні підготовчі заходи бригади перед початком реанімаційних заходів наступні: потерпілого вкладають горілиць на на щит, бажано з опущеною верхньою частиною тулуба. Не задіяний у реанімації рятівник (частіше водій) підіймає ноги потерпілого на 50 - 60 см, утримуючи їх в такому положенні впродовж 10-20 секунд з метою підвищеного кровонаповнення порожнин серця.

В цей час лікар проводить оцінку зовнішніх ознак життєдіяльності потерпілого за принципом ВС ( де В- оцінка дихання, С-оцінка кровообігу), яка виконується впродовж 8- 10 секунд (див мал.-). Їх відсутність свідчить про стан клінічної смерті.

Клінічна смерть, яка, зазвичай, в умовах нормотермії не перевищує 4-5 хвилин, є останньою ланкою термінального стану. Згідно теорії В. О. Неговського, необоротні зміни розвиваються насамперед в корі головного мозку. Внаслідок гіпоксії та гліколізу у ньому поступово виснажуються резерви глікогену, знижується вміст глюкози, АТФ, АДФ, що призводить до зменшення активності калій-натрієвої помпи. Через це в тканинах зростає вміст натрію і відповідно зменшується рівень калію, накопичується велика кількість молочної кислоти (кінцевий продукт гліколізу) і розвивається метаболічний ацидоз. Високий осмотичний тиск у клітині завдяки надлишку Na і недоокислених продуктів, а також підвищена проникність клітинної мембрани за умов гіпоксії й ацидозу сприяють надмірному надходженню води до клітини і розвитку набряку мозку. Одночасно відбувається активація лізосомних ферментів, які сприяють аутолізу і морфологічним змінам у нервовій клітині, що означає неможливість подальшого відновлення її функцій.

Саме тому, незважаючи на те, що практично в усіх інших тканинах організму необоротні зміни настають значно пізніше, оживлення людини має сенс лише тоді, коли є можливість відновлення нормальної функції всіх його тканин і органів, насамперед кори головного мозку.

До основних ознак клінічної смерті належать:

відсутність пульсації над магістральними артеріями (сонною та стегновою),

вузькі (10- 20 секунд з моменту зупинки кровообігу) або розширені зіниці з відсутністю фотореакції,

відсутність самостійного дихання.

Допоміжними ознаками є:

зміна забарвлення шкіри (мертвотно-сіра чи синюшна),

§ відсутність рефлексів та втрата м’язового тонусу ( арефлексія, атонія)

§ відсутність притомності

§ клоніко- тонічні судоми (можуть виникати відразу після припинення кровообігу і продовжуватися 20-30 секунд.

Наявність бодай двох абсолютних ознак клінічної смерті вимагають негайного початку СЛМР.

Водночас, існують абсолютні та відносні протипокази до серцево-легеневої реанімації. Так, до абсолютних належить кваліфіковано підтверджений стан біологічної смерті. До відносних - потерпілі, що знаходяться в стані клінічної смерті і мають множинні травми, які несумісні з життям (на етапі медичного сортування, надто з великою кількістю уражених) де, як правило, реанімаційні заходи не проводяться («чорна повязка»). Пріоритетними в цій ситуації залишаються потерпілі, яким своєчасна якісна реанімаційна медична допомога може призвести до відновлення серцевої діяльності та дихання без незворотніх змін в корі головного мозку («червона повязка»). Також відносними протипоказами до СЛМР є стан соціальної смерті, а також хворі, що знаходяться в термінальній стадіїї невиліковних захворювань (онкологічні, гематологічні тощо), однак у цих випадках подеколи на передній план виходять різноманітні деонтологічні, етичні а той юридичні аспекти.

Повернути хворого до повноцінного життя зі стану клінічної смерті можливо лише при кваліфікованому та послідовному проведенні комплексу реанімаційних заходів.

Прекардіальний удар.

Якщо стан клінічної смерті наступив на етапі домедичної допомоги щойно або в присутності бригади ЕМД коли спостерігаються вузькі зіниці (в перші 10-20 секунд з моменту зупинкм кровообігу), перед початком компресії грудної кліткт та ШВЛслід виконати прекардіальний удар. Він проводиться також у тому випадку, коли рятувальник безпосередньо спостерігає на кардіомоніторі початок фібриляції шлуночків/шлуночкової тахікардії (ФШ/ШТ) без пульсу, а дефібрилятор в даний час до роботи не готовий (що гірше- відсутній). Прекордіальний поштовх здійснюється шляхом різкого удару кулаком із висоти 10-20 см в ділянку межі між середньою та нижньою частиною грудини. Ефект полягає у підвищенні внутрісерцевого тиску, що призводить до подразнення баро та волюрецепторів порожнин серця внаслідок стрімкого стискання міокарду. Згідно результатів досліджень, прекордіальний поштовх подеколи здатен усунути ФШ/ШТ без пульсу (головним чином шлуночкову тахікардію), але частіше є неефективним і, навпаки, може трансформувати ритм у асистолію. Саме тому, якщо в розпорядженні бригади є готовий до роботи дефібрилятор, від прекордіального поштовху краще утриматись. Прекордіальний поштовх також протипоказаний у новонароджених та маленьких дітей.

Поиск по сайту: