ВИКОРИСТАННЯ ДІЄСЛІВНИХ ФОРМ У ДІЛОВОМУ ТА НАУКОВОМУ СТИЛІ. КАТЕГОРІЇ І ФОРМИ ДІЄСЛОВА

У текстах офіційно-ділового стилю зазвичай використовують такі форми дієслова: інфінітив, напр.: ужити невідкладних заходів, заощадити кошти; безособові форми на -но, -то, напр.: протягом тижня виконано, здійснено перевірку, справу розглянуто вчасно тощо. Для вираження значень позачасовості, постійності дії використовують дієслова у формі теперішнього часу: рішення виконується, на обговорення виносяться питання. Лексико-граматичною особливістю сучасної української мови є майже повна відсутність у ній активних і пасивних дієприкметників теперішнього часу, типових для російської, польської та чеської мов. Тобто слова працюючий, пануючий, руйнуючий, гальмуючий, всеохоплюючий, оточуючий, життєстверджуючий, слідуючий, поступаючий, завідуючий не можуть вживатися в нормативному українському мовленні.

Українська мова має великий набір власних засобів відтворення російських, польських та інших побудов дієприкметникового плану. Активні дієприкметники теперішнього часу відтворюються за допомогою прикметників, іменників, підрядних компонентів у реченні: панівний, руйнівний, гальмівний, навколишній, (довколишній), життєствердний і т.д. Отже, гальмівний (не гальмуючий) центр, панівна (не пануюча) ідея, навколишнє (не оточуюче) середовище або довкілля, координаційний (не координуючий) центр, життєствердна (не життєстверджуюча) музика, завідувач кафедри (не завідуючий кафедрою), голова наради (не головуючий на нараді), охочий (не бажаючий), початківець (не початкуючий), відсталий (не відстаючий), подорожній (не подорожуючий), працівник (не працюючий), зворушливий (не хвилюючий) тощо.

Російське слово следующий перекладаємо: наступний (у часовому й просторовому значенні) – наступний президент України має бути прекрасним політиком; такий (перед переліком або поясненням) – на порядку денному стоять такі питання (далі йде перелік питань), міністр закордонних справ заявив таке (далі викладається зміст заяви). Нормою української мови є вживання слів на -учий, -ючий, -ущий, -мий, які перейшли в розряд прикметників, утративши дієслівні ознаки: квітучий, знаючий, невмирущий, знайомий тощо.

Пасивні дієприкметники виражають означення за дією, яка поширюється на осіб чи предмети, і творяться за допомогою суфіксів -н- (-ен), -т- (для форм минулого часу): сказати – сказаний, зробити – зроблений, колоти – колений – колотий, та -м- (для рідко вживаних форм теперішнього часу): не проходити – непроходимий.

ВІДДІЄСЛІВНІ ІМЕННИКИ

Віддієслівний іменник утворюється від дієслівної основи за допомогою різноманітних способів словотвору — суфіксальним, префіксальним, безафіксальним тощо; до того ж, від багатьох дієслівних основ віддієслівні іменники можуть узагалі не утворюватися

Віддієслівні іменники є необхідним і виправданим мовним засобом ділового стилю - заміна всіх віддієслівних іменників дієслівними формами неможлива.

На перший погляд, із точки зору загальнолітературних естетичних та експресивних норм ці іменники збільшують обсяг речення, бо «ведуть» за собою цілі ряди озна­чень і додатків у родовому відмінку; через їх вживання збільшується кількість пасивних зворотів; виникає тенденція до вживання слів без достатнього змістового наповнення (справа здійснення, з метою створення, шляхом відмовлення).

Зловживання віддієслівними іменниками навіть у межах ділового стилю викликає цілком справедливі нарікання. Так, часто без достатніх для цього підстав по­довжують і ускладнюють речення словосполученнями, які розпочинаються словами з метою. Ці словосполу­чення стоять, як правило, після віддієслівного іменника і ведуть за собою ряд додатків і означень у родовому відмінку: Вивчення стану справ з метою подальшого ґрунтовного поліпшення і вдосконалення виробничого процесу... Тому можна вважати цілком слушними ре­комендації замінювати словосполучення з метою на прийменник для або перебудовувати речення з простого на складнопідрядне мети (Щоб вивчити стан справ, необхідно...). Тоді довгий ряд іменників у родовому від­мінку відпадає, речення стає чіткішим, прозорішим.

Проте деякі властивості віддієслівних іменників роблять їх необхідними для ділового стилю, закріплюють їх за офіційним діловим писемним спілкуванням. На­самперед цьому сприяє здатність віддієслівного імен­ника називати не конкретну дію, а загальне уявлення, поняття про неї, порівняйте:

давати вказівки — вказувати, провести операцію — оперувати, зробити огляд — оглянути та ін.

Як бачимо, тут відбувається певна смислова дифе­ренціація: дієслово називає дію вужчу, конкретнішу (шукати); це саме висловлення «розщеплене» на допо­міжне дієслово і віддієслівний іменник,— дію широку, узагальнену (вести пошук).

При цьому слід мати на увазі, що такі категорії діє­слова, як вид, стан, час, створюють абсолютно зайву в діловому стилі атмосферу «розмовності». Віддієслів­ні ж іменники (саме через відсутність цих категорій) забезпечують потрібну діловому стилю однозначність, а водночас і узагальненість змісту. Ця однозначність і узагальненість створює атмосферу ділової «значимості», офіційності (найчастіше віддієслівні іменники входять до складу готових, усталених кліше ділового стилю).

Поиск по сайту: