Правопис власних географічних назв

У ділових паперах часто вживаються географічні назви. їх правопис та вимова відзначаються складністю. Щоб уникнути непорозумінь, слід скористатися деякими порадами.

Географічні назви на письмі передаються відповідно до вимови за нормами українського правопису: Житомир, Кременчук, Вінниця, Одеса; Липове, Святичівка. Шушвалівка, Броварки; Десна, Тетерів, Трубіж, Здвиж.

Географічні назви, що складаються з двох чи трьох слів, пишуться з великой літери, а їх родові позначення - з малої. Наприклад: Хаджибейський лиман. Весела слобода. Велике Ведмеже озеро.

Якщо ж у таких географічних назвах означувані слова не сприймаються як родові позначення, то вони теж пишуться з великої літери. Наприклад: Ярославів Вал, Велика Балка, Нові Санжари, Красні Ворота.

У назвах українських міст важливо розрізняти вживання елементів (-поль, -піль). Перше використовується у словах грецького походження (грецьке polis "місто"): Севастополь, Сімферополь, Мелітополь, Маріуполь, Нікополь; друге - (з українського "поле"): Бориспіль, Тернопііь.

При складанні ділових паперів не слід забувати, що географічні назви з іменниковими закінченнями - українські, російські та інших країн, а також деякі іншомовні - відмінюються як звичайні іменники І* П, III відміни. Наприклад:

І відміна: Одеса - Одеси, Одесою, в Одесі;

Полтава - Полтави, Полтавою, в Полтаві; Прага - Праги, Прагою, у Празі; Москва - Москви, Москвою, у Москві.

II відміна: Київ - Києва, Києвом, у Києві;

Львів - Львова, Львовом, у Львові.

III відміна: Керч - Керчі, Керчю, у Керчі.

Географічні назви, що складаються з прикметника та іменника чинавпаки, іменника та прикметника, відмінюються в обох частинах.

Наприклад; Кривий Ріг - Кривого Рогу; Кам 'янець-Подільський -Кам янця-Подільского, Кам лнцеві-Подільському.

Географічні назви, що складаються з двох іменників або іменника і присвійного прикметника, відмінюються лише в другій частині. Наприклад: Івано-Франківськ - Івано-Франківська, в Івано-Франківську. Але: Конча-Заспа - Кончі-Засни, у Кончі-Заспі; Пуща-Водиця - Пущі-Водиці, у Пущі-Водиці.

Пам'ятаймо і про прикметникові закінчення географічних назв. Вони передаються так: -ьій, -ой через -ий (після твердого приголосного), через-ій (після м'якого приголосного);-ая,-яя через -а, -я; -ое, -ее через -е, -є: Грозний, Чурсова, Благодарне, Покровське. Майське та ін.

№25 (1) Граматична форма ділових документів+Ініціали

При складанні документів виникають труднощі не лише в доборі потрібних слів, а й у виборі відповідної граматичної форми. Найчастіше виникає сумнів щодо використання роду іменників, коли це стосується назви осіб за професією.

Наприклад: учитель -учителька, касир - касирка, лаборант - лаборантка, журналіст - журналістка, працівник - працівниця, викладач - викладачка.

Офіційні назви посад, професій-іменники чоловічого роду, тому в ділових паперах слід вживати саме їх.

Наприклад: старший викладач Світлана Дмитрівна; касир управління Марія Семенівна; лаборант інституту Оксана Вікторівна; науковий співробітник Ольга Семенівна; головний бухгалтер Лідія Іванівна.

Коли ж після таких сполук на позначення жіночого роду стоїть дієслово, то воно узгоджується з прізвищем і вживається у формі жіночого роду.

Наприклад: Головний архітектор району М.О.Подольська розробила план забудови нового масиву.

У ділових документах не вживають узгодження типу: наша голова накази ш, старша інженер поїхала, головна бухгалтер порадша тощо.

Не рекомендується називати осіб за місцем проживання та їх професією типу: сільчани, городяни, банкіри, вживаються: мешканці села, мешканці міста, працівники банку.

Досить часто в ділових паперах замість множини зустрічається однина.

Наприклад: Полтавські фермери зібрані великий урожай іцукрового буряку, соняшнику, картоплі.

Іноді в ділових документах іменники, шо означають речовину (вода, олія, сіль, масло, чаіі тощо), набувають форм множини.

Наприклад: високоякісні чаї. запашні масла, мінеральні води.

Зустрічаються помилки у вживанні давального відмінка іменників. Так, іменники чоловічого роду за сучасними нормами правопису мають переважно закінчення -ові, -еві: ректорові, директорові.

Трапляються помилки і у вживанні родового відмінка однини іменників чоловічого роду, де одні закінчуються на -а, -я (документа, векселя), інші на -у, -ю (протоколу, принципу, факту). У випадках сумніву, слід заглянути до словника.

Мовці часто плутають синтетичну й аналітичну форми прикметників: замість повніший, вичерпніший або більш повний, більш вичерпний кажуть більш повніший, більш вичерпніший.

Ініціали

При підписуванні документа та при його затвердженні та візуванні ініціали ставляться перед прізвищем (можливо ставити лише ініціал імені)

На відміну від підписування документів, у адресуваннях та резолюціях (кому), а також у текстах документів (накази, призначення) ініціали ставляться після прізвища (також можливо ставити лише ініціал імені)

В разі, якщо в попередніх реквізитах документа вказувалося прізвище, ім’я, по батькові особи, яка написала документ (заяву, автобіографію тощо), цей документ взагалі може підписуватися без розшифрування підпису - без прізвища та ініціалів.

№25 (2)Рід і особливості вживання назв осіб за професією, посадою, званням

1. Багато іменників чоловічого роду, що є назвами осіб за професією, посадою, званням тощо, не мають паралельних форм жіночого роду, наприклад, такі, як адвокат, гід, маркетолог, менеджер, мер, муляр, міністр, нотаріус, прокурор, тренер, хірург, мікробіолог, педіатр. Ці слова вживаються для позначення і чоловіків, і жінок: Нараду провела декан факультету Мулинська О. І.; Декан факультету Кудін С. О. ознайомив викладачів з новими правилами вступу до інституту.

Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складених назв посад, звань: головний бухгалтер, змінний майстер, молодший державний інспектор, старший викладач, провідний технолог, гід-переклад ач, статист-дослідник тощо.

2. Значна кількість назв осіб утворює паралельні форми чоловічого і жіночого роду: дипломник — дипломниця, журналіст — журналістка, касир — касирка, кравець — кравчиня, лікар — лікарка, льотчик — льотчиця, офіціант — офіціантка, перекладач — перекладачка, баскетболіст — баскетболістка, продавець — продавщиця, штампувальник — штампувальниця і т. ін. Наведені слова жіночого роду належать до стилістично обмеженої лексики. Для позначення осіб жіночої статі у художньому, публіцистичному, розмовному стилях саме їм віддається перевага. В офіційно-діловій мові посади, професії, звання жінок позначаються тільки іменниками чоловічого роду: Ухвалили виділити оздоровчі путівки продавцям Морозовій Т. М. і Кон-дратовській І. І.; Веселова М. Р. отримала диплом викладача біології.

Деякі назви жіночого роду із суфіксом -к(а) не відповідають нормі літературної мови: завучка, фізичка, математичка, керівничка тощо. Вони належать до сфери розмовної мови.

3. Стилістично зниженими є назви осіб жіночої статі, утворені за допомогою суфіксів -их(а), -ш(а): сторожиха, ткачиха, двірничиха, адміністраторша, дячиха, барменша, білетерша, бригадирша, редак-торша, дикторша. Ці іменники використовуються тільки в розмовно-просторічній мові. Обмежене вживання утворень із суфіксами -их(а), -ш(а) зумовлене також тим, що ці форми (директорша, про-фесорша, деканша, лісничиха, інспекторша) означають посаду жінки і назву дружини за професією (посадою) чоловіка, а двозначність слів може призвести до змістової неясності.

4. Кілька іменників жіночого роду, що позначають традиційно жіночі професії і заняття, не мають відповідників чоловічого роду, як-от: домогосподарка, кастелянша, манікюрниця, покоївка, праля, рукодільниця. Родову пару можуть утворювати іменник і описовий зворот: балерина — артист балету.

5. Іноді лексичні значення спільнокореневих назв осіб чоловічої та жіночої статі не збігаються, порівняйте: друкар — працівник друкарської справи, поліграфічної промисловості і друкарка — жінка, що працює на друкарській машинці; стюард — 1) офіціант на пасажирському морському судні, літаку; 2) в Англії — управитель великого господарства і стюардеса — бортпровідниця на літаках.

6. Якщо іменник чоловічого роду вживається на позначення жінки й ім'я особи при цьому не називається, то узгоджене означення і присудок ставляться у формі чоловічого роду: Мій опонент захворів; Доповідач навів цікаві факти. Сполучення на зразок доцент Максимишина, терапевт Соколова вимагають, щоб присудок мав форму жіночого роду. Що ж стосується означення, то воно в таких випадках узгоджується з назвою особи граматично, тобто має форму чоловічого роду: Мій шеф Василевська Ірина першою поздоровила мене з днем народження; Мій терапевт Соколова щойно повернулась із відпустки. Вирази моя стоматолог, наша бухгалтер мають розмовний характер.

7. У деяких назв осіб за професією або місцем проживання відзначаються паралельні словотвірні форми. Як взаємозамінні вживаються, наприклад, такі іменники: арфіст і арф'яр, вальцювальник і вальцівник, зварник і зварювач, розкрійник і розкроювальник, полтавець і полтавчанин, полтавчанка і полтавка, жашковець і жашківчанин, жашківка і жашківчанка, черкасець і черкащанин, черкаска і черкащанка, уманець і уманчанин, у манка і уманчанка.

№26Відмінювання прізвищ, імен та по батькові

Іменники, що походять із присвійних прикметників, набули іменникової системи відмінювання з деякими відмінностями в давальному й орудному відмінках при відмінюванні прізвищ і географічних назв чоловічого роду.

o н. Думбров Ковалів Волошин

o р. Думбров-а Ковалев-а (лів-а) Волошин-а

o д. Думбров-у Ковалев-у (лів-у) Волошин-у(-ові)

o Зн. Думбров-а Ковалев-а (лів-а) Волошин-а

o Ор. Думбров-им Ковалев-им (лів-им) Волошин-им

o м. (н а)Думбров-і (-у) (на) Ковалев-і(у) (лів-і, -у (на)ВолошиН-у(-ові)

o Кл. Думбров-е (Думбров) Ковалев-е (лів-е) (Ковалів) Волошин-е (Волошин)

Відповідні прізвища у формі жіночого роду відмінюються, як прикметники:

Думбров-а — Думбров-ої — Думбров-ій; Волошин-а — Волошин-ої — Волошин-ій.

Українські прізвища неприкметникового походження відмінюються як відповідні іменники І (Байда, Чайка, Доля, Кудря) чи II (Клименко, Бондар, Вовк, Гончарі) відміни.

· Н. Р. Д. Байда Байди Байді

· Кудря Кудрі Кудрі

· Клименко Клименка Клименку(-ові)

· Гончар Гончара (гончаря) Гончарукові) (гончарю(-еві))

Прізвища прикметникового походження змінюються, як прикметники: Білий

· Сергій — Білого Сергія — Білому Сергієві;

· Макарська Ольга — Макарської Ольги — Макарській Ользі.

І Чоловічі і жіночі імена та по батькові відмінюються, як іменники відповідної відміни:

a) на -а(-я) — як І відміна;

b) чоловічі імена, що закінчуються на приголосний та на -о, відмінюються, як іменники II відміни;

c) жіночі імена, які закінчуються на приголосний, змінюються, як відповідні іменники Ш відміни;

d) коли імена вживаються з невідмінюваними прізвищами, то змінюються лише імена.

o Н. Клименко Інга Дмитрівна Клименко Ілля Миколайович

o Р. Клименко Інги Дмитрівни Клименка Іллі Миколайовича

o д. Клименко Інзі Дмитрівні Клименку Іллі Миколайовичу

o Зн. Клименко Інгу Дмитрівну Клименка Іллю Миколайовича

o Ор. Клименко Інгою Дмитрівною Клименком Іллею Миколайовичем

o М. (на) Клименко Інзі Дмитрівні (на) Клименку Іллі Миколайовичу

o Кл. Клименко Інго Дмитрівно Клименко Ілле Миколайовичу

http://namecaselib.com/ua/case/ - тут онлайн відмінювання

№27 Кличний відмінок

І відміна

У кличному відмінку однини іменників першої відміни треба вживати закінчення

-о (тверда група): дружино, перемого, сестро;

-е (м'яка та мішана групи): воле, земле, Катре;

-є (іменники м'якої групи після голосного та апострофа): Надіє, мріє, Маріє, редакціє, сім’є, а також Іллє;

-ю (деякі пестливі іменники цієї ж групи): бабусю, доню, матусю(слово «мати» відноситься до ІІІ відміни), татусю.

II відміна

Іменники другої відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень -у, -ю, -е.

На -у закінчуються іменники твердої групи (зокрема з суфіксами -ик, -ок,-ко), власні імена з основою на г, ґ, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): батьку, синку, критику, супутнику, Людвіґу, читачу, товаришу; також ді́ду, та́ту, си́ну й под.

Закінчення -ю мають іменники м'якої групи: Андрію, Василю, Віталію, Грицю, Юрію, краю, Ігорю[Джерело?], розмаю, ясеню, бійцю, знавцю, царю, кобзарю. Утворення типу Андріє, Юріє, Ігоре[Джерело?], наголошує[Джерело?], відомий мовознавець Олександр Пономарів, суперечать цьому правилу, тому вони помилкові.

Закінчення -е має іменник: Ігоре.

Відмінювання імен, прізвищ та по батькові добре висвітлено у підручнику з сучасної української мови див — розділ «Особливості відмінювання українських прізвищ, імен та по батькові», а саме — кличний відмінок, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Також на -е:

закінчуються іменники твердої групи (вітре, Дніпре, Мар’яне, Степане, друже, козаче, командире, Києве, Лебедине, Львове, Херсоне),

частина іменників м'якої групи на -ець: (женче — від жнець, хлопче, шевче — від швець),

іменники мішаної групи (пісняре, газетяре, стороже, тесляре, Дороше, Довбуше).

III відміна

Іменники цієї відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчення

-е: ві́сте, любо́ве, но́че, ра́досте, сме́рте.

IV відміна

Кличний відмінок однини збігається з називним та знахідним відмінками. Іменники четвертої відміни мають закінчення

-я (після вуха шиплячого — -а): галченя́, гуся́, дитя́, ім’я́, козеня́, плем’я́; коліща́, курча́, лоша́.

Звертання з двох слів

Якщо звертання складається:

з імені та по батькові — обидва слова вживаються у кличному відмінку: Олександре Петровичу, Оксано Петрівно.

з іменника та імені — обидва слова мають форму кличного відмінка: друже Іване.

з іменника та прізвища — прізвище завжди має форму називного відмінка: пане Ковальчук.

прикметники та займенники у складі звертання мають форму називного відмінка: шановний пане, моя зіронько.

№28 Передача російських прізвищ українською мовою

Передаємо їх якомога ближче до російського звучання, дотримуючись, однак, українського правопису.

І. Російське е передається через українське е:

а) після приголосних: Вознесенський, Лермонтов, Озеров, Федін;

б) у ненаголошеному суфіксі -ев після шиплячих ж, ч, ш, щ, а також ц і р: Бестужев, Тютчев, Малишев, Федорищев, Брянцев, Губарев.

ІІ. Російське е передається через є в таких випадках:

a) на початку слова: Євдокимов, Єгоров, Єсенін;

b) у середині слова після голосних і при роздільній вимові після приголосних: Воєводін, Грибоєдов, Аляб’єв, Власьєв;

c) після приголосних (за винятком шиплячих, р і ц) у суфіксах -єв, -єєв: Голубєв, Тимірязєв; Алексєєв, Гордєєв, Федосєєв, але Андреєв, Аракчеєв, Мацеєв, Плещеєв;

d) якщо російському е кореня відповідає в аналогічних українських і (тобто на місці колишнього h): Вєтров (вітер), Лєсков (ліс), Пєшков (пішки), Рєпін (ріпа), Смєхов (сміх).

ІІІ. Російське ё передається:

a) сполученням літер йо на початку слова, у середині після голосних, а також після губних б, п, в, м, ф, коли ё позначає звукосполучення йо: Йолкін, Йонін; Бугайов, Воробйов, Соловйов;

b) через ьо в середині слів після приголосних, коли позначає сполучення м’якого приголосного з о: Верьовкін, Новосьолов, Сьомін, Тьоркін, Хмельов. Але в прізвищах, утворених від спільних для української та російської мов імен, пишеться е: Артемов, Семенов, Федоров і т. ін.;

c) через о під наголосом після ч, щ: Горбачов, Лихачов, Хрущов, Щоткін.

ІV. Російське э завжди передається через е: Елконін, Ельяшев, Епов, Естрін. V. Російське и передається:

a) літерою і на початку слова та після приголосних (крім шиплячих і ц): Іванов, Ісаєв, Багіров; Гусін, Копнін, Мухін, Пушкін, Шаляпін (тобто в суфіксі -ін);

b) літерою ї після голосних та при роздільній вимові після приголосних: Абаїмов, Воїнов, Таїров, Гур’їн, Ільїн;

c) літерою и:

1) після ж, ч, ш, щ та ц перед приголосними: Кожин, Чижов, Шишкін, Щиглов, Цецилін;

2) у прізвищах, утворених від власних імен, спільних для української та російської мов: Архипов, Денисов, Кирилов, Михайлов, Никифоров, Тимофєєв. Але Нікітін, Ніколаєв, Філіпов тощо, вихідними для яких є імена, відмінні від українських;

3) у прізвищах, утворених від основ, спільних для української та російської мов: Виноградов (виноград), Кисельов (кисіль), Малинін (малина), Пивоваров (пиво), Писарєв (писати), Тихомиров (тихо і мир);

4) у суфіксах -ик, -ич, -ович, -євич, -иц, -ищ: Бєликов, Голиков; Гнідич, Григорович, Продаєвич; Голицин, Сосницин; Радищев, Татищев;

5) у префіксі -при: Привалов, Прилуков, Пришвін;

6) у російських прізвищах, що закінчуються на -их (-ых): Больших, Волноватих, Косих.

VІ. Російське ы передається через и: Крилов, Латишев, Чаплигін.

VІІ. Російські суфікси -ск(ий), -цк(ий) передаються через:

· -ськ(ий), -цьк(ий): Бабаєвський, Маяковський, П’ятницький. З м’яким знаком пишуться по-українському також прізвища на -ск(ой), -цк(ой): Крамськой, Луговськой, Шаховськой, Руцькой.

Суфіксові -жский відповідає в нашій мові -зький: Всеволожский — Всеволозький, Черторижский — Черторизький.

VІІІ. Прикметникові закінчення російських прізвищ передаються так:

· -ый через -ий;-ий після твердого приголосного — через — ий, після м’якого приголосного — через -ій; -ая, -яя — через -а, -я: Бєлий, Крайній; Бєла, Крайня.

ІХ. Апостроф пишеться після губних, задньоязикового к та після р перед я, ю, є, ї: Артем’єв, Зав’ялов, Лук’янов, Пом’яловський. Коли ж я, ю, є означають сполучення пом’якшеного приголосного з а, у, е, то апостроф перед ними не ставиться: Бяков, Пясецький, Пєтухов, Рюмін.

Х. М’який знак у російських прізвищах пишеться після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н:

a) аперед йотованими я, ю, є, ї: Аркадьєв, Ананьїн, Дьяконов, Лаврентьєв, Мартьянов, Третьяков, Шереметьєв;

b) перед приголосними: Вольнов, Кольцов, Коньков, Кузьмін. Коли я, ю, є означають сполучення м’якого приголосного з а, у, е, то перед ними м’який знак не ставиться: Дягилєв, Дюков, Зюганов, Тяпкін, Тюрін.

№29 Правопис слів іншомовного походження

c) У сучасній українській мові написання слів іншомовного походження визначається такими правилами:

d) Звук л на письмі передається твердо і м'яко (залежно від того, як узвичаєно вимовляти дані слова в сучасній українській мові). Наприклад, твердий л - у словах: аероплан, баї, план, новела, блок, баланс, лупа, соціологія та інші; м'який л- у словах: асфальт, табель, автомобіль, пляж, канцелярія, ілюстрація, полярний тощо.

e) Після л в іншомовних словах пишеться завжди е, а не є: пленум, легенда, лекція.

f) У загальних словах іншомовного походження приголосні не подвоюються: акумуляція, сума, маса, каса, колектив, група, метал.

g)Але в деяких загальних іншомовних словах подвоєння зберігається: тонна, манна, ванна, брутто, нетто.

h) Це ж стосується і слів із префіксами: ап-, їм-, ір-, контр-, сюр-, якщо префікс закінчується, а корінь починається однаковим звуком, наприклад: ірраціоначьний, сюрреалізм.

i)Подвоєння зберігається у власних іншомовних іменах і назвах: Діккенс, Руссо, Уеллс, Шіллер; Гілландія, Марокко, Міссурі.

j) У всіх похідних від них словах подвоєння також зберігається: голландський (бо Голландія), марокканець (бо Марокко), Міссурійський (бо Міссурі), руссоїст (бо Руссо).

k) На початку і в середині слова перед голосним та й пишеться і, а не й: індустрія, історія, тріумф, матеріал, Індія, Ібсен та ін.

l) В основах іншомовних слів сполучення голосних іа, іу, іо не змінюється: аксіома, діалектика, радіус та ін.А сполучення іе змінюється на іс: дієта, гігієна, клієнт.

m) Літера и пишеться у власних географічних назвах: Америка, Африка, Британія, Париж, Рим, Сіцілія, Чикаго, Мадрид, Алжир.

n) Літера і пишеться в кінці невідмінюваних слів: журі, колібрі, таксі, поні.

o) Після приголосних б, п, в, ф, м, г, к, х, л, н в основах іншомовних слів завжди пишеться і: білет, вітрина, графік, економіка, кіно, хірург, літератор.

p) Після приголосних д, т, з, с, ц, р, ж, ч, ш у загальних іншомовних назвах перед наступним приголосним пишеться и: директор, тираж, позиція, система, режим, шифр, критика, фізика, поетичний та ін.

q) В основах іншомовних слів після голосних пишеться ї: Енеїда, героїчний, архаїчний.

r) Після апострофа, ь, й, е, і пишеться є, а не е: кур'єр, кар'єра, портьєра, гігієна, реєстрація.

s) У словах іншомовного походження після м'яких приголосних д,т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, ї, йо пишеться ь: брильянт, бульйон, мільйон, досьє, кольє, марсельеза, трельяж:. Ньютон, Віньї (але мадяр).

t) Запам'ятайте правопис слів: журі, феєрверк.

№30 Правопис прізвищ і географічних назв іншомовного походження

u) Написання прізвищ, географічних назв іншомовного походження загалом підпорядковується принципам української орфографії, проте є й низка специфічних правил.

v) І. Російський, болгарський, чеський звук [є], польські [іе] передаються:

w) Літерою е

x) 1. Після букв, що позначають приголосні звуки: Кузнецов, Петров, Лєрмонтов, Сенкевич; Пенза, Воронеж.

y) 2. У суфіксі -ев після р і ц та шиплячих (ж, ч, ш): Муромцев, Писарев, Нехорошев; мис Рум'янцева.

z) Літерою «є»

aa) 1. На початку слова: Єлизаров, Єфремов, Єпифанов; Єреван, Єнісей.

bb) 2. У середині слова після букви, що позначає голосний, після апострофа і м'якого знака: Гуляєв, Благоєв, Аляб'єв, Аркадьєв; Колгуєв, Єгор 'євськ.

cc) 3. У корені російських прізвищ, якщо в українській мові у цьому корені йому відповідає звук і літера і: Бєдний, Слєпцов, Сєченов; Бєлгород, Благовєщенськ.

dd) II. Російська літера е передається:

ee) Сполученням літер «йо» На початку слова і складу: Йолкін, Бугайов; Соловйово.

ff) Сполученням літер «ьо» У середині чи в кінці складу: Корольов, Семьоркін, Ве-рьовкін; мис Дежньова.

gg) Літерою «е»

hh) Якщо прізвище утворене від спільних для української і російської мов імен: Артемов, Семенов, Федоров; Орел.

ii) Літерою «о»

jj) Під наголосом після ч, щ: Громов, Хрущов; Рогачово.

kk) III. Болгарське, сербське «и» передається:

ll) Літерою «и»

mm) Між буквами, що позначають приголосні: Христов, Радим, Ягич.

nn) Літерою «і»

oo) Після букв, що позначають голосні: Стоїч, Раім.

pp) Літерою «і» На початку слова: Шєв, Івич, Ільєску.

qq) IV. Польське, чеське, словацьке и(і') передається:

rr) Літерою «і»

ss) На початку слова та після приголосного: Івашкевич, Лінда, Міцкевич.

tt) Літерою «и»

uu) Після шиплячих та у суфіксах -ик, -ицьк-, -ич: Шимчак, Міклошич, Бжозович, Козицький, Гавлик, Фучик.

vv) V. Російська літера «и» передається:

ww) Літерою «і»

xx) 1. На початку слова: Ігнатов, Ісаєв.

yy) 2. Після приголосних (крім шиплячих і ц): Пушкін, Мічурін.

zz) Літерою «ї»

aaa) 1. Після букв, що позначають голосні: Воїнов; Ізмаїл.

bbb) 2. Після апострофа та м'якого знака: Гур 'ін, Ільїн.

ccc) Літерою «и»

ddd) 1. Після ж, ч, ш, щ, ц перед буквою, що позначає приголосний: Чичиков, Жилін, Щипачов, Нальчик.

eee) 2. У прізвищах, утворених від людських імен та загальних назв, спільних для російської та української мов: Борисов, Сидоров, Пивоваров, Васильєв; Гаврилово.

fff) 3. У префіксі при-: Привалов, Пришвін.

ggg) 4. У суфіксах -ик, -ич9 -иц, -ищ, -ович, -євич: Засулич, Голик, Радищев, Станковим, Трублаєвич.

hhh) VI. Російське «ы» передається літерою «и»: Крутих, Рибаков.

№31Термінологія слів іншомовного походження у текстах проф. тематики

Спочатку дипломат. мовою була латина, потім французька – тому багато термінів:

· аташе - дипломатичні посада або ранг (з французької - прикріші* - ний, зарахований);

· агреман - згода уряду іноземної держави на призначення посла, (з французької - згода, задоволення);

· дуаєн - старшина дипломатичного корпусу, (з французької ~ ста­рший);

· демарш - дипломатичний виступ перед урядом іншої держави, (з французької - виступ, вчинок);

· комюніке - офіційне урядове повідомлення з питань зовнішньої по­літики, (з французької- повідомлення).

· консул - посадова особа держави, призначена в певний район іншої держави за її згодою для захисту інтересів своєї країни, її юридичних осіб і громадян, (лат. - consul);

· акредитація - сукупність дій, пов'язаних з призначенням і вступом на посаду глави представництва в інших країнах або постійного лредста- вника держави при будь-якій міжнародній організації, (з лат. - довіряти);

· акредитування — процес призначення і вступ на посаду глави дип­ломатичного представництва, (з лат. - довіряти);

· конвенція — вид міжнародних договорів, який встановлює взаємні права та обов'язки сторін; конвенції поділяються на багатосторонні й двосторонні, загальні й галузеві, глобальні й регіональні; fa лат. — до­говір, угода);

· пакт - найменування двостороннього чи багатостороннього міжна­родного договору, який регулює такі питання, як забезпечення взаємної та колективноїбезпеки,взаємодопомога, ненапад та ін.; (з лат. - угода);

· депозитарій - зберігач тексту-оригіналу міжнародного багато­стороннього договору, з лат. - (зберігач, охоронець);

· нунцій - постійний представник папського престолу при урядах держав, з якими Ватикан підтримує дипломатичні стосунки;

· делікт міжнародний - порушення державою норм міжнародного пра­ва, (з пат. - провина, проступок);

· ультиматум - нота або меморандум уряду або його дипломатич­ного представника, в якому викладаються умови, на яких наполягає держава-адресант.

Таким чином, у сфері дипломатичної термінології іншомовні запози­чення посідають значне місце. Як правило, це прямі лексичні запозичен­ня, що зберегли своє вихідне значення.

Однією з особливостей лексики дипломатичних текстів є використання в якості загальноприйнятих міжнародних (неасимільованих) висловів ла­тинських та інших іншомовних словосполучень, які можуть передаватися в україномовних текстах українськими або навіть латинськими літерами:

· персона грата - дипломатичний представник, на призначення яко­го у якості глави дипломатичного представництва дана згода уряду держави, в яку він призначається; (з лат. - бажана особа);

· персона нон грата - дипломатичний представник або член дипло­матичного персоналу, присутність якого на території держави пере­бування стала небажаною; оголошення персоною нон грата тягне за собою негайний виїзд на батьківщину; (з лат. - небажана особа);

· статус кво - юридичний або політичний стан, який існує у поточ­ний момент;

· де-юре - у силу закону, формально; де-факто - існуючий, фактичний стан речей; омбудсмен - парламентський функціонер, покликаний стежити за дотриманням державними органами прав громадян;

· modus vivendi - "спосіб життя" - тимчасова або попередня угода; modus procedendi - "спосіб дії' - означає, у якому порядку і яким шляхом буде виконано дане зобов'язання;

· Sub spa rati - коли помирав монарх, якого представляв дипломатич­ний представник або при якому він був акредитований, то його місія, строго кажучи, закінчувалась. Але в проміжку часу до отримання ним нових вірчих грамот він продовжував переговори, які вже велись Sub spe rati, тобто з надією, що обіцяне ним буде затверджене його монархом;

· ad referendum - дослівно, "до того, що має бути повідомлено, відне­сено"- означає "за умови схвалення вищою інстанцією;

· ad hoc - спеціальний, для даного випадку, з певною метою; casus belli - випадок, що виправдовує війну;

· casus foederis - випадок, передбачений союзним договором. Воро­жий акт, подія, які дають привід іншій державі не виконувати союзні зобов'язання;

· status belli - у стані війни;

· clausula rebus sic stantibus - дослівно - "застереження незмінних об­ставин". Кожна зі сторін, що домовляється, має право на односторон­нє розірвання договору у випадку суттєвих змін обставин;

· ne varietur — не змінюється - означає, що при остаточному оформ­ленні дипломатичного тексту в нього не повинні вноситись будь-які виправлення і зміни;

· sin qua non - означає умову, яка повинна бути прийнята, якщо ук­ладення угоди бажано для сторони, якій вона запропонована.

У деяких випадках у дипломатичних текстах прийнято латинські або французькі вирази позначати лише початковими літерами:

в. і. (ad interim) або p.r. (par interim) — "між тим" — особа тимчасово займає посаду.;

p.f. (pour féliciter) - висловлення вітання; p.r. (pour remercier) - висловлення подяки; p.p.c. (pour prendre congé)-на знак прощання.

Деякі терміни використовуються в дипломатичних текстах лексичним значенням, ніж взагалі в українській літературній мо токол, класи, сторона, імунітет, поглиблення і розширення ЄС, о ЕС, комплімент.

Частина дипломатичних термінів потрапила в українську мову з інших мов шляхом калькування (запозичення): вірчі грамоти, повірений у справах, пам'ятна записка, розширення ЄС, наднаціональність, спільна політика ЄС, спільна позиція ЄС тощо.

Поиск по сайту: