Система законодавства — сукупність всіх діючих в державі нормативно-правових актів, в яких відображаються внутрішні змістові та структурні характеристики права. Цій системі, як і будь-якій іншій, притаманні єдність і внутрішня узгодженість.
Ця система є зовнішнім відображенням системи права, яка набуває реальності саме в чітких, формально визначених нормативно-правових актах, що служать зовнішньою формою об’єктивації правових норм. Система законодавства складається в результаті закріплення правових норм у нормативно-правових актах і систематизації цих актів. Вона має складну структуру. Можна виділити горизонтальну, вертикальну, федеративну і комплексну будову системи законодавства.
Горизонтальна (галузева) будова системи законодавства обумовлена предметом правового регулювання — фактичними суспільними відносинами. На основі цього критерію виокремлюються галузі законодавства, що відповідають галузям системи права (конституційне право — конституційне законодавство, трудове право — трудове законодавство, цивільне процесуальне право — цивільне процесуальне законодавство і т. ін.).
Вертикальна (ієрархічна) будова відбиває ієрархію нормативно-правових актів відповідно до їх юридичної сили, яка обумовлена тим, хто є суб’єктом правотворчості. Федеративна будова системи законодавства притаманна державі з федеративною формою устрою. Можна виділити два рівні нормативно-правових актів: федеральне законодавство; законодавство суб’єктів федерації.
Систематизація законодавства - це діяльність щодо зведення нормативно-правових актів (або їх елементів) у цілісний комплекс (упорядкування, погодження, усунення протиріч, приведення їх у певну внутрішню узгоджену систему).
Систематизація законодавства здійснюється двома основними способами - шляхом інкорпорації і кодифікації.
Інкорпорація- це спосіб систематизації законодавства, який полягає в об'єднанні за певним критерієм групи нормативно-правових актів в одному збірнику - у хронологічному, алфавітному, предметному або будь-якому іншому порядку.
Зміст нормативно-правових актів не змінюється, відбувається лише зовнішня обробка, а саме: до тексту вносяться наступні офіційні зміни, виключаються положення, що втратили силу, інакше кажучи, інкорпоруються.
Види інкорпорації:
1) офіційна - полягає у підготовці, затвердженні і виданні відповідних зібрань самим законодавчим органом (Верховною Радою). Може здійснюватися за офіційним дорученням Верховної Ради відповідними структурами - Інститутом Верховної Ради. Підготовлені зібрання стають офіційними джерелами законодавства України, від імені Верховної Ради публікуються в офіційних виданнях: "Відомості Верховної Ради України", "Офіційний вісник України", "Голос України", "Урядовий кур'єр", "Вісник Президента України".
2) офіціозна - полягає у тому, що обробка законодавства, підготовка та видання зібрань інкорпорованого законодавства здійснюється не законодавчим органом, а спеціально уповноваженими на те державними органами, як правило, - це Міністерство юстиції. - Тексти нормативно-правових актів публікуються в окремих збірниках чи кожен нормативно-правовий акт окремо.
3) неофіційна - здійснюється відомствами, організаціями, що не мають спеціального повноваження (наприклад, видавництво, навчальний заклад, приватні особи). На них не можна посилатися при вчиненні дій, що мають юридичне значення.
Кодифікація законодавства - це спосіб систематизації, який полягає у змістовній переробці і погодженні певної групи юридичних норм (пов'язаної спільним предметом регулювання) та об'єднанні їх у єдиному нормативно-правовому акті. Завжди має офіційний (правотворчий) характер.
Мета кодифікації полягає у кардинальній переробці та удосконаленні змісту законодавчого регулювання. При кодифікаційних роботах, згідно з потребами суспільного розвитку, у зміст правового регулювання вносять суттєві зміни аж до відміни існуючих і створення принципово нових правил поведінки. У результаті кодифікації створюється єдиний законодавчий акт - кодекс, який регламентує конкретну сферу суспільних відносин і завжди має офіційний характер.