Поняття правосвідомості, правової культури та правового виховання

Правосвідомість — одна з форм суспільної свідомості. Кожна особа володіє правосвідомістю незалежно від того, усвідомлює вона це чи ні. Ставлення особи до права може бути як позитивним (людина розуміє значення та необхідність права), так і негативним (людина вважає, що право не потрібне). Це ставлення може бути раціональним, розумним, емоційним, на рівні почуттів та настроїв.

Як явище духовного життя, право належить до сфери суспільної й індивідуальної свідомості. Норми права, нормативні акти, правозастосовчі рішення й інші юридичні явища можуть розглядатися як своєрідні відображення культури, для визначення яких використовують спеціальне поняття, що відбиває особливий вимір правової реальності — правосвідомість.

Правосвідомість — це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у формі юридичних знань, оцінок, правових установок, ціннісних орієнтацій, які визначають поведінку людей в юридично значимих ситуаціях.

Правосвідомість діє і на стадії правотворчості, і на стадії реалізації права. Однаковою мірою правосвідомість присутня в усіх елементах механізму правового регулювання — в нормах права, правовідносинах, актах реалізації права тощо. Правосвідомість найбільш повно і різнобічно відбиває ідеальну, духовну сутність права як елемента культури.

Велике значення правосвідомість має на стадії реалізації права, у процесі втілення в життя юридичних прав та обов’язків. Від рівня правосвідомості залежить, якою буде поведінка людини в суспільстві — правомірною або неправомірною.

Для всебічного розуміння того, що є правосвідомістю, необхідно розглянути її різновиди, які поділяються за рівнем, глибиною усвідомлення права і відображення правової дійсності.

Перший рівень — повсякденна правосвідомість, притаманна більшості членів суспільства, формується в повсякденному житті у сфері правового регулювання. Вона складається стихійно, під впливом особистого досвіду. Повсякденна правосвідомість — уявлення, емоції, настрої з приводу права і законності, що поширені серед загалу. Ці почуття виникають під впливом безпосередніх умов життя людей.

Другий рівень — професійна правосвідомість, яка складається в ході спеціальної підготовки та в процесі здійснення практичної юридичної діяльності. Це правосвідомість юристів-практиків. Професійна правосвідомість — поняття, уявлення, переконання, традиції, стереотипи, що складаються в середовищі професіоналів-юристів.

Третій рівень — науково-теоретична правосвідомість, яка притаманна вченим-юристам, які займаються вирішенням теоретичних питань у правовій сфері. Формується на базі широких і глибоких правових узагальнень, знань закономірностей тощо.

Правова культура — це особливе соціальне явище, що може бути сприйняте як якісний правовий стан особистості й суспільства і може бути структуроване за різними підставами. Комплексне використання накопиченого в теорії правової культури матеріалу необхідно насамперед для того, щоб забезпечити всебічне вивчення проблеми.

Правова культура — система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством становища у правовій сфері. Загальними рисами правової культури є властивості, притаманні всім видам культури як умови, способу і результату діяльності особи і суспільства. Особливі риси правової культури пов’язані з правом та правовими явищами.

Правова культура — це умова, спосіб та результат діяльності держави і суспільства у правовій сфері. Правова культура включає в себе лише позитивні компоненти, такі, як правомірна соціально активна поведінка, високий рівень правосвідомості тощо, оскільки негативні компоненти — протиправні установки, протиправна поведінка, правовий нігілізм не можуть бути культурними цінностями. Поняття правової культури тісно пов’язане з відображенням правової захищеності окремої особи.

Правове виховання — це цілеспрямований, повсякденний і систематичний вплив держави та її органів, громадських об'єднань і організацій на свідомість людей з метою виховання у них відповідного рівня правової свідомості, правової культури і зразкової правомірної поведінки.

Метою правового виховання є надання громадянам необхідних для нормальної життєдіяльності юридичних знань, формування у них правових переконань, а також формування мотивів і звичок, правомірної, соціальноактивної поведінки. Тобто навчити їх поважати та додержуватися законів і підзаконних актів, виробити у них стійку орієнтацію щодо законослухняної поведінки.

Завданнями правового виховання є:

· формування правосвідомості громадян і підвищення на цій основі їх правової культури;

· виховання поваги до правових норм з тим, щоб їх вимоги стали особистим переконанням кожного громадянина, а їх повсякденне додержання — звичкою;

· поширення правової інформації серед різних вікових та соціальних категорій населення, підвищення їх правової активності;

· сприяння населенню в оволодінні всією сукупністю правових знань з різних галузей і сфер функціонування права;

· формування поважного ставлення до держави і її органів, особливо до судових і правоохоронних органів;

· прищеплення навичок правомірної поведінки, критичного ставлення до правопорушників, потреби особистої участі у боротьбі з правопорушеннями.

Засоби правового виховання — це система предметів і джерел правової інформації для передачі різним групам населення країни, змісту правових норм, інформації тощо.

Серед них визначальними є:

· нормативно-правові акти та акти застосування норм права;

· засоби масової інформації (телебачення, радіо, комп'ютерна система Інтернет, газети, журнали);

· культурно-освітні заклади (кінотеатри, театри, будинки культури, клуби);

· навчальні заклади освіти;

· наукова і навчальна юридична література.

Правове виховання здійснюється у певних формах, серед яких виділяють такі основні:

1) правова освіта (навчання), тобто процес передачі, накопичення та засвоєння правових знань у всіх дошкільних, загальних середніх, вищих навчальних закладах, установах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів.

2) правова пропаганда, тобто цілеспрямована діяльність по формуванню у більшості населення з застосуванням, як правило, засобів масової інформації, високого рівня правосвідомості і правової ку­льтури, роз'яснення правової політики держави і розповсюдження правових ідей, вимог та іншої правової інформації;

3) правова агітація, тобто правовий вплив на правосвідомість та настрої невеликої кількості населення шляхом колективних та індивідуальних співбесід, виступів на мітингах, зборах, а також за допомогою засобів масової інформації;

4) правове самовиховання, тобто цілеспрямована, повсякденна, систематична і самостійна діяльність громадян по оволодінню правовими знаннями і навичок правомірної поведінки. Важливим елементом процесу правового виховання виступають різні методи правовиховної діяльності.

Поиск по сайту: