Підстави юридичної відповідальності та їх відмінність від державного примусу

Підставами юридичної відповідальності є склад правопорушення, деліктоздатність (осудність, дієздатність) суб'єкта, його вік і наявність законодавства. Всі ці підстави взаємопов'язані і закріплені в законодавстві.

Юридична відповідальність наступає лише за факт правопорушення. Всяке правопорушення має свою структуру, яку на­зивають складом правопорушення. Склад правопорушення є підставою юридичної відповідальності. Склад правопорушення обов'язково повинен бути закріплений у чинному законодавстві. Це законні підстави юридичної відповідальності.

Кожне правопорушення має такий склад (елементи) об'єкт, об'єктивна сторона правопорушення, суб'єкт і суб'єктивна сторона правопорушення.

Об'єктом правопорушення є певні блага чи соціальні цінності, на пошкодження, позбавлення чи знищення яких спрямоване протиправне діяння. Об'єктами правопорушення можуть бути різні матеріальні і духовні цінності, які визначаються об'єктами правовідносин. Це може бути власність, життя, здоров'я людини, державна безпека, порядок управління, честь і гідність особи тощо.

Об'єктивна сторона включає протиправне діяння, його шкідливий або небезпечний результат. До об'єктивної сторони входить необхідний причинний зв'язок між протиправним діянням і шкідливими або соціально-небезпечними наслідками. Таке діяння може бути виражене як в активних діях, так і в результаті бездіяльності, коли суб'єкт не виконує зобов'язуючих норм права. Юридична відпові­дальність настає лише за фізичні протиправні діяння. Не можуть бути підставою юридичної відповідальності думки, переконання, бажання, настрої, світогляд, соціальні або особисті властивості.

Суб'єктом правопорушення є фізична або юридична особа, яка повністю деліктоздатна.

Юридична відповідальність наступає лише за власні дії правопорушника. Ніхто не може нести відповідальність за когось іншого.

Суб'єктивна сторона юридичної відповідальності виражається в формах вини: намір (умисел) і необережність. Прямий намір буває тоді, коли суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає і бажає настання його негативних Наслідків. Непрямий намір є тоді, коли суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає його негативні наслідки, але байдуже ставиться до можливості їх настання.

Необережність також виступає в двох формах: протиправна самовпевненість — коли суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає можливість настання його негативних наслідків, проте сподівається, що вони не настануть; протиправна недбалість відбувається тоді, коли суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, але не передбачає можливості настання його негативних наслідків, хоча згідно з рівнем свого розвитку повинен це передбачити.

Юридична відповідальність не створюється судом як адміністративним органом. Виносячи вирок, приймаючи рішення відповідний державний орган не породжує якусь нову юридичну відповідальність, а на основі достовірного виявлення об’єктивної істини констатує, фіксує факт існування такої, конкретизує її в межах санкції, встановлених законом, і тим самим забезпечує її здійснення .

Таким чином, яка б не була значна роль компетентного органу в процесі виявлення, встановлення і здійснення юридичної відповідальності, його акти не виступають як початок юридичної відповідальності, а являються умовою її реалізації.

Не потрібно також ототожнювати юридичну відповідальність з державним примусом, а тим більше з процесом його реалізації. Юридична відповідальність як правовідношення, в якому правопорушник виступає як сторона, яка зобов’язана терпіти визначенні обмеження, завжди передбачає заходи державного примусу. Поряд з цим сама юридична відповідальність ще не є застосуванням таких заходів. Відповідальність – це не сам примус, а обов’язок його виконувати відповідно до санкцій правових норм. Санкції визначають рамки юридичної відповідальності. Як зазначають деякі науковці, застосовується до правопорушника заходів державного примусу і є реалізація юридичної відповідальності.

Юридична відповідальність, яка базується на обов’язку завдавати визначенні обмеження, виникає безпосередньо з факту правопорушення, в цей час як реалізація санкцій вимагає визначеної правозастосовчої діяльності таких державних органів, як суд, прокуратура, міліція, слідчі органи, виправно-трудові заклади.

В юридичній практиці трапляються випадки, коли юридична відповідальність має місце, а заходу державного примусу не існує. Так буває тоді, коли, наприклад, спливає строк давності, коли не виявляється правопорушник чи коли правопорушник виявлений, але суд дотримуючись закону, визнає наявність юридичної відповідальності, поряд з цим звільняє правопорушника від застосування покарання і т.п..

Потрібно мати на увазі, що усесторонні засоби державного примусу взагалі не пов’язанні з юридичною відповідальністю Так трапляється, коли, наприклад проводиться в примусовому порядку медичний огляд, встановлюється карантин і т.п..

Таким чином, юридична відповідальність існує на всіх етапах виникнення і розвитку правових відносин, основою виникнення яких є правопорушення.

Поиск по сайту: