Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Поняття і основні ознаки права, його походження та функції



Універсальне визначення поняття права є дуже важливим у теоретичному і практичному плані, адже в юридичній науці вироблено багато визначень права, які відрізняються залежно від того, що саме в правових явищах визначається як найсуттєвіше. Найприйнятнішим в теоретичному і практичному плані є наступне визначення права:

Право — це загальнообов’язкова формально виражена система регулювання суспільних відносин, встановлена і забезпечена державою, обумовлена рівнем розвитку суспільства.

Визначення права як системи регулювання суспільних відносин (а не лише як системи правових норм) підкреслює загальнорегулятивну природу не лише норм, а й правових принципів, природних прав людини, не обмежується виключно самими нормами.

Ознаки:

Нормативність. Право має нормативний характер: права й обов’язки, якими володіє кожна людина чи юридична особа, не довільні, а чітко визначені правовими нормами. Нормативність означає, що право представлене нормами — правилами поведінки, що визначають права й обов’язки учасників регульованих відносин, їхню відповідальність. Правила поведінки, закріплені у правових нормах, спрямовані на майбутню поведінку. Право за допомогою юридичних норм кожному громадянину й організації несе інформацію про те, які дії можливі, які заборонені, а які необхідні.

Формальна визначеність. Норми права офіційно закріплюються в нормативних актах та інших письмових джерелах, що підлягають однаковому тлумаченню і виконанню. Держава надає форму правовому змісту.

Загальнообов’язковість права виявляється в тому, що всі члени суспільства повинні обов’язково виконувати вимоги, які містяться в нормах права. Загальнообов’язковість повинна розповсюджуватись не лише на громадян, їх об’єднання, посадових і службових осіб, але й на державу в цілому: у правовій державі сама держава додержується принципу загальнообов’язковості права. Правові встановлення обов’язкові для усіх, кому вони адресовані.

Забезпеченість можливістю державного примусу. Це специфічна ознака права, що відрізняє його від інших засобів соціального регулювання: моралі, звичаїв, корпоративних норм та ін. Держава, що має монополію на здійснення примусу, являє собою необхідний зовнішній фактор існування і функціонування права. Історично право виникло і розвивалося у взаємодії з державою, спочатку виконуючи головним чином охоронну функцію. Саме держава надає праву його властивості: стабільність, формальну визначеність, загальнообов’язковість.

Свідомо-вольовий характер права. Право — прояв волі та свідомості людей. Інтелектуальна сторона права полягає в тому, що воно є формою відображення соціальних закономірностей і суспільних відносин — предмета правового регулювання. У праві виражаються потреби, інтереси, цілі суспільства, окремих осіб і організацій. Право виражає соціальний компроміс на засадах справедливості й розуму.

Системність. Право являє собою складне системне утворення. Норми права являють собою не просту сукупність, суму, а систему, якій притаманні внутрішня погодженість, упорядкованість, взаємозв’язки складових елементів.

Універсальність — право, здатне регулювати різні за природою суспільні відносини, є універсальним суспільним регулятором.

Походження права — це складний і багатоаспектний процес. Різноманітні теорії,які намагаються пояснити характер змін у соціальному житті при переході від природного до державно-правового стану суспільства, умови і причини виникнення права.

За теологічною теорією право було створено Богом і дароване людині через пророка чи правителя. Воно виражає волю Бога, вищий розум, добро і справедливість.

Теорія природного права - природне право на відміну від позитивного (встановленого з волі держави) виникає як закон доброчес­ності, як право справедливого розуму. Природне право належить людині від народження, однак будь-які закони (навіть закони природи) потребують гарантій. Тому люди відмовились від можливості самостійно захищати свої права і домовились утворити державу, яка має право видавати закони і супроводжувати їх санкціями. В теорії природного права домінує антропологічне пояснення причин виникнення права.

Історична школа - право виникає спонтанно, як мова народу. Воно виростає з національного духу, народної свідомості і набуває специфічного характеру, притаманного тільки певному народові в найбільш ранній період його історії. Тому право виключає всі фактори випадкового, повільного походження. Законодавча діяльність — заключна стадія утворення права, законодавці тільки виражають у юридичній формі те, що диктує народний дух. Право не має універсального характеру, його інститути слід вивчати в контексті конкретного часу, місця, особливостей національного духу того чи іншого народу.

Психологічна теорія пов'язувала витоки права з різними проявами людської психіки (індивідуальної або колективної). Серед них — потреба у впокоренні, почуття наслідування, бажання і вірування, вольові імпульси, пристосування як спосіб вирішення соціальних суперечностей і т. ін.

Марксистська теорія спиралася на історико-матеріалістичне вчення про суспільство і суспільний розвиток. Генезис права пов'язувався з класовою боротьбою. Панівний у суспільстві клас змінює звичаї на свою користь, пристосовує їх до своїх потреб, а в разі необхідності цілеспрямовано створює нові закони, в яких виражається його воля. Право є знаряддям створення жорстких рамок діяльності для пригніченого класу. Як і інші форми свідомості, воно виникає і розвивається відповідно до змін в економічній структурі суспільства.

Теорія примирення пояснювала походження права необхідністю упорядкування відносин між родами. Вона виходила з того, що в розв'язанні конфліктів між родами було зацікавлене все первісне суспільство. Договори про примирення спочатку в усній, символічній формі укладалися з допомогою народних зборів, ради старійшин. З часом такі договори через повторення ситуацій однорідного характеру поступово переросли в правила, юридичні норми (право примирення).

Функції права.

Виділяють загальносоціальні та спеціально-юридичні функції права.

Загальносоціальні функції виражають вплив права на суспільство і поділяються на економічну, політичну, культурну, виховну, оціночну, інформаційну, ціннісно-орієнтаційну та ін.

Спеціально-юридичні поділяють на регулятивну (регулятивно-статичну і регулятивно-динамічну) й охоронну. Вони виражають специфічну регулятивну природу права.

Регулятивно-статична функція спрямована на закріплення в нормах права суспільно корисних відносин, що потребують забезпечення стабільності й непорушності (основи конституційного ладу, народовладдя, форми власності, правовий статус громадян, поділ влади, правові основи різних галузей права, норми-заборони та ін).

Регулятивно-динамічна функція спрямована на забезпечення нормального динамічного розвитку суспільно корисних відносин, процесу досягнення намічених завдань, визначеного запрограмованого результату. Вона спрямована на зміну й удосконалення існуючих, виникнення нових суспільних відносин. Регулятивно-динамічна функція виявляється у впливі права на суспільні відносини шляхом оформлення їхнього руху.

Охоронна функція спрямована на забезпечення нормального здійснення регулятивно-статичної і регулятивно-динамічної функцій права, на охорону права від порушень. Відповідно нею охоплюються попередження і припинення правопорушень, відновлення порушеного права, притягнення винної особи до юридичної відповідальності. Право охороняє загальновизнані, фундаментальні суспільні відносини, воно спрямоване на витіснення шкідливих для суспільства відносин.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.