Методологічні принципи у дослідженні педагогічної взаємодії

Необхідність у визначенні головних принципів, які мають бути покладені в основу дослідження педагогічної взаємодії, спонукає до пошуку та формулювання вихідного постулату дослідження. Таким постулатом має бути судження: взаємодія є функціональною властивістю суб'єкт-суб'єктної системи, яка є її суб'єктним, особистісним вираженням у контексті діяльності.

Розглядаючи дихотомію “система – властивість”, ми розкриваємо один із принципів, необхідних для загальної характеристики взаємодії – принцип атрибутивності. Відповідно до цього принципу взаємодія відтворює сутнісні ознаки тієї системи, у межах якої вона здійснюється. «…»

Об'єктивно педагогічний процес регламентується нормативними документами, програмами, підручниками, відповідними їм педагогічними технологіями, які зазнають певних трансформацій у практиці закладу освіти під впливом конкретних об'єктивних умов, професійного досвіду вчителів.

Процес є послідовністю причинно-наслідкових зв'язків, що характеризують активність суб'єкта, яка спрямована на об'єкт. Суб'єктом педагогічного процесу є педагогічна система. «…» Педагогічна система визначається освітньою системою у складі державної системи. «…»

«…» У термінах освітньої системи (форма організації освіти) головною ознакою педагогічної взаємодії виступає її регламентованість статусно-рольовими взаєминами педагога та учнів, які укладені у відповідних правилах та приписах і відображають об'єктивну доцільність уніфікованих норм. «…»

«…» Педагогічну систему (форма організації педагогічного процесу) ми розглядаємо як конкретизацію освітньої системи, яка здійснюється через зміст та форму діяльності підрозділів у структурі освіти. Діяльність підрозділів залежить від офіційної педагогічної доктрини, що є провідною на цьому етапі розвитку суспільства (наприклад, ідеї формування активної життєвої позиції, розумних потреб, всебічно розвиненої особистості, педагогіки співпраці тощо в історії вітчизняної школи). «…»

Принцип атрибутивності має певні обмеження, які стосуються у першу чергу співвідношення цілого (педагогічний процес як практичне втілення теорії навчання і виховання) та частини (взаємодія як спосіб здійснення педагогічного процесу). У руслі принципу атрибутивності педагогічну взаємодію можна коротко визначити як спосіб здійснення педагогічного процесу. Отже, кожний спосіб, який застосовується у педагогічному процесі, може позначатися як прояв педагогічної взаємодії. У зв'язку з цим виникає можливість розширення поняття і його перетворення на усеосяжну категорію. Тому можна у цьому випадку поставити знак рівності між поняттями “педагогічний процес” та “педагогічна взаємодія” – все, що стосується педагогічного процесу, стосується також і педагогічної взаємодії.

Це означало б також, що педагогічна взаємодія як теоретична проблема “розчиняється” у проблемі педагогічного процесу: досить аксіоматично визнати, що педагогічна взаємодія відтворює інтерактивні залежності педагогічного процесу, і тоді знання про його загальні та часткові особливості самі собою перетворюються на знання про педагогічну взаємодію. Оскільки взаємодія є невід'ємною властивістю (атрибутом) педагогічного процесу – роль учителя передбачає наявність ролі учня, які мають взаємодіяти, остільки взаємодія, у свою чергу, також отримує ознаку “педагогічності”.

Розглядаючи проблему педагогічної взаємодії у цьому ракурсі, ми необхідним чином доходимо висновку про те, що педагогічні відносини як ціле надають змістовних відмінностей інтерактивним відносинам. Це означає, що між педагогічним та інтерактивним існують реціпрокні взаємозалежності: педагогічне стає інтерактивним, а інтерактивне – педагогічним.

Принцип атрибутивності є важливим у дослідженні педагогічної взаємодії, тому що дає можливість досить докладно застосовувати теоретичні та практичні доробки із відповідних галузей педагогічної науки. Але все ж таки він не може забезпечити визначення специфічних психологічних особливостей педагогічної взаємодії у повному обсязі. Насамперед це стосується визначення видових відмінностей у дефініції поняття “педагогічна взаємодія”. Вважаємо, що це завдання може бути виконано при дотриманні вимог, які стосуються визначення суттєвих зв'язків педагогічного процесу.

Ці вимоги були сформульовані нами у принципі предикативності. Якщо педагогічна взаємодія у світлі принципу атрибутивності є іманентною властивістю педагогічного процесу, яка притаманна кожній його частині, то принцип предикативності покликаний зняти невизначеність і відобразити загальну структуру педагогічного процесу, і вказати на місце та значення взаємодії у ній. Завдяки принципу предикативності атрибут (у цьому випадку взаємодія) як невід'ємна властивість перетворюється через його виокремлення та абстрагування на предикат, тобто на ті відношення, які у психологічному смислі виступають базовими для педагогічної взаємодії. Інакше кажучи, ми не тільки стверджуємо значущість інтерактивності, але й указуємо на ті засоби, які є функцією інтерактивності.

Принцип предикативності має на увазі власне ту активність вчителя та учнів, завдяки якій здійснюються їхні інтерактивні стосунки. У зв'язку з цим виникає потреба у таких поняттях, які є необхідними і достатніми для конкретизації інтерактивної активності. Проблема полягає у визначенні виду активності, що поєднує вчителя та учнів у педагогічному процесі. «…»

Напрошується природна відповідь на це запитання – поєднання вчителя та учнів здійснюється на основі діяльності (навчання, учіння). Тоді психологічним предикатом педагогічного процесу має бути діяльність, яка, однак, має додаткові інтерактивні ознаки. Такими інтерактивними ознаками є те, що навчання (діяльність вчителя) дістає ознак учіння (діяльність учня), а учіння (діяльність учня) – ознак навчання (діяльність вчителя). Ми вважаємо, що саме у цьому аспекті виявляється головна особливість педагогічної взаємодії – поєднувати у собі діяльнісні системи її учасників. «…»

«…» Згідно із зазначеним, можна сформулювати таке визначення: педагогічна взаємодія є особистісно-діяльнісним способом здійснення педагогічного процесу. «…»

«…» Наведений аналіз принципів атрибутивності та предикативності показує наявність досить визначених протилежностей у проблемі педагогічної взаємодії – педагогічного (педагогічний процес) та інтерактивного (взаємодія), діяльнісного (навчання, учіння) та особистісного, атрибутивного (інтернального, іманентного) та предикативного (екстернального). За П.К.Анохіним, пара протилежностей утворює функціональну систему. Призначенням функціональної системи є одержання корисного результату «…». Це означає, що функціональна система є “знаряддям”, “механізмом” для одержання корисного результату.

Виникає необхідність у визначенні тієї більш загальної системи, у рамках якої існує педагогічна взаємодія як знаряддя (механізм). Вище було зазначено, що такою системою є педагогічний процес. Отже, педагогічний процес є тією умовою, що визначає результати, які мають бути одержані. Особливість результату визначається особливостями протилежностей, які утворюють функціональну систему.

У діалектичній єдності “педагогічність – інтерактивність” як функціональній системі корисним результатом для системи “педагогічний процес” було б поєднання вчителя та учнів як учасників педагогічного процесу. «…»

«…» Зазначене вище дозволяє запропонувати для дослідження педагогічної взаємодії принцип функціональної системи, згідно з якимпедагогічна взаємодія є не тільки головною ознакою педагогічного процесу, але й його функціональною, синтетичною основою. Застосування цього принципу у дослідженні педагогічної взаємодії націлює нас на визначення діалектичних протилежностей у будь-якому акті педагогічної взаємодії. Ці протилежності можна розглядати як основу функціональної системи. У цьому випадку педагогічна взаємодія постає перед нами не тільки як складний феномен педагогічної дійсності, але і як функціональна система, що має складну будову, до якої належать окремі часткові підпорядковані функціональні системи. Окрім того, принцип функціональної системи дає можливість знаходити такі психологічні механізми педагогічної взаємодії, які призводять до тих чи інших психологічних змін у суб'єктів педагогічної взаємодії (вчитель, учні). Головним у цьому аспекті є визначення діалектичних (функціональних) протилежностей, які виникають у відповідь на вимоги системи щодо одержання результату – через визначення протилежностей ми підходимо до визначення результату. Також можливий і інший варіант. Конкретний результат системи спонукає нас до визначення діалектичних протилежностей. Основною функцією педагогічного процесу є формування освіченості (теоретичний конструкт “особистісна освіченість”) і особистості (теоретичний конструкт “освічена особистість”). «…»

«…» Оскільки головною ознакою педагогічної взаємодії є ознака поєднання окремих Я-суб'єктів у Ми-суб'єкті, остільки виникає необхідність у визначенні умов такого поєднання. Розв'язання цієї задачі є можливим на основі сформульованого нами принципу конгруентності, який вказує на значущість взаємовідповідності особистісних (суб'єкт-суб'єктні зв'язки) та діяльнісних систем (суб'єкт-об'єктні зв'язки) учасників взаємодії (вчитель, учні). «…»

«…» Таким чином, відповідно до принципу атрибутивності педагогічна взаємодія є інтернальною властивістю педагогічного процесу, оскільки поєднує активність вчителя та учнів. Згідно з принципом предикативності педагогічна взаємодія здійснюється в особистісній та діяльнісній парадигмі і спрямована на розвиток особистісної та діяльнісної системи учнів на основі кооперативних стосунків у спільній учбовій праці, у процесі якої також розвивається і особистісна та діяльнісна система вчителя. З погляду принципу функціональної системи педагогічна взаємодія є головним механізмом педагогічного процесу і умовою розвитку суб'єктності її учасників. Згідно з принципом конгруентності головною ознакою педагогічної взаємодії є взаємовідповідність елементів діяльності вчителя та учнів.

Поиск по сайту: