Правовий менталітет та ефективність права в контексті їх співвідношення

Вплив правового (юридичного) менталітету на результативність правових норм насамперед обумовлений своєрідністю його природи і специфічними властивостями, що характеризують його як

явище. Зупинимося на тих, котрі, на мій погляд, безпосередньо впливають на ефективність реалізації правових приписів. Правову ментальність можна визначити як феномен народної правосвідомості, який характеризується виключною належністю колективному національному суб’єкту, значною хронологічною тривалістю (історичністю) формування, у зв’язку з цим стабільністю та значною

стереотипністю його проявів (поглядів, установок, нахилів, звичок, реакцій тощо) стосовно явищ пра-

вової дійсності, що у підсумку приводить до певного традиційного способу оцінки подій, що відбуваються у політико-правовій сфері.

В літературі ефективність права традиційно визначається за якістю правотворчості, правозастосування та правосвідомості, котрі в той же час розглядаються і як умови ефективної дії правових норм, у межах яких виробляються рекомендації щодо їх вдосконалення. Однак, виходячи із проблематики цього дослідження, основний інтерес для застосування правового менталітету становить саме сфера правотворчості, від ефективності якої надалі залежить і якість наступних стадій правового регулювання [11, C. 76].Такий підхід, на нашу думку, дозволить узгодити між собою обидві складові цього дослідження — правовий менталітет і ефективність права. До того ж з урахуванням природи менталітету взаємозв’язок між ними досить очевидний. Запозичення передового іноземного правового досвіду лише допомагає заповнити прогалини в національній правовій системі, особливо враховуючи перехідний період у деяких пострадянських державах. Саме спільнота вільних, рівних у правах громадян, тобто громадянське суспільство, може протистояти державі, захистивши себе таким чином від поглинання останньою. У політичному житті української спіль-ноти немає досвіду повноцінного громадянського суспільства, у якому були б задіяні майже всі його члени. Окремі його елементи, на які вчені-історики традиційно вказують як на прояви демократичних традицій, — козацтво, братства, приватне ведення господарства — відомі. .Проте вони мають епізодич- ний, непостійний характер і свідчать, скоріше, про здатність кооперувати зусилля для досягнення певних, частіше короткочасних, цілей (комерційних, просвітницьких), аніж про політичну мету їх функціонування

(захист прав індивідів). Відсутність власної державності упродовж століть відіграла в цьому не останню роль. У зв’язку з цим з метою ефективного дотримання прав людини, вважаємо, що раціональніше було б ввести їх в конкретні культурно-історичні (цивілізаційні) межі, аніж формально закріпити законодавчо, щоб відповідати загальноприйнятим стандартам. Деякі автори вказують на необхідність урахування православної традиції і на вироблення власної концепції прав людини. Для сучасного правового менталітету України характерне переважно нігілістичне ставлення до права. Характерною особливістю Західної правової ментальності є шанобливе ставлення до права як насамперед до чинного закону, чому активно сприяла католицька релігійна традиція (на відміну від православ’я) виходячи із Західного праворозуміння — «закон є закон», що значною мірою зумовлено перевагою розуму (раціональності) над духовністю (моральністю) [13, C. 256].

Отже, між ефективністю дії права і правовою ментальністю існує органічний зв’язок. З однієї сторони, враховуючи наведені ознаки менталітету, саме він здатний сприяти розв’язанню проблеми

плинності чинного законодавства, наділяючи його такими рисами, як стабільність, актуальність, доступність, що зумовить його загальну ефективність. З іншої — ефективність права є показником високого рівня законодавства, його реальної дієвості, що, у свою чергу, сприяє зростанню довіри громадян до права, формує до нього шанобливе ставлення, віру в його справедливість і гарантованість за допомогою права захисту кожному, тобто може здійснювати певну позитивну трансформацію правового менталітету. Підсумовуючи, зазначу, що навряд чи логічно розділяти п1раво і ефективність права, оскільки в ідеалі право за своєю природою та призначенням не може бути неефективним. І якщо останнім часом постійно постають питання про недосконалий механізм реалізації правових актів, складність їх фактичного введення в дію, поведінку громадян в «обхід» правових норм, поширення серед більшості населення нігілістичних установок щодо чинних законів, суперечність останніх національному правовому менталітету і, врешті-решт, про саму неефективність права в цілому, то це є очевидним показником того, що в цій сфері далеко не все бездоганно. А формально-юридичні способи усунення невідповідності між правом і суспільним життям явно недостатні для підвищення ефективності права у національному

просторі. Тому ми пропонуємо доповнювати юридичний фактор культурно-історичним, а саме фактором національного правового менталітету, котрий повинен активно залучатися законодавцем у сферу правотворчості. А це, у свою чергу, потребує систематичних і скрупульозних напрацювань стосовно методології дослідження правового менталітету і методики його застосування у правотворчому процесі.

Поиск по сайту: