Обов’язок доказування. Витребування та заперечення доказів

Стаття 71-72 КАСУ

Стаття 71 КАС України розкриває зміст обов'язків сторін по доведенню до суду тих обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення. Особливістю доказування в цьому виді юридичного процесу є те, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'я­зок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. І, взагалі, він повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Накладаючи на відповідних осіб обов'язки по доказуванню обста­вин, від з'ясування яких залежить постанова суду у справі, законо­давець в той же час встановлює підстави для їх звільнення від цього обов'язку. Стаття 72 КАС України визначає дві такі підстави. По-перше, не треба доказувати обставини, встановлені судовим рішен­ням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Деякі застереження відносно звільнення від доказу­вання обставин, які встановлені судом у кримінальній справі або у справі про адміністративне правопорушення, містяться у п. 4 ст. 72. В ньому вказується, що вирок суду у кримінальній справі або поста­нова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що роз­глядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та вчинене воно цією особою.

По-друге, обставини, визнані судом загальновідомими, не по­трібно доказувати. Якщо відносно кола обставин, які можуть бути включені до першої групи, в практичній діяльності суддів не повинні виникнути сумніви, то виключення із предмета доказування обста­вин, які визнані судом загальновідомими, можуть привести до неод­норідної судово-адміністративної практики. Це пов'язано з тим, що визнання судом обставин як загальновідомих залежить виключно від думки суду, який розглядає цю справу.

Стаття 73-75КАСУ

ст. 73 КАС встановлює можливість їх забезпечення. Ініціатором такої процесуальної дії суду є особи, які беруть участь у справі, а також, якщо вони обґрунтовано вважають, що надання потрібних доказів стане згодом неможливим або ускладненим, мають право просити суд забезпечити ці докази.

Забезпечення доказів може здійснюватися також за заявою заін­тересованої особи до відкриття провадження у справі. В цьому разі вона подає заяву про забезпечення доказів, у якій повинні бути зазначені докази, що необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що надання потрібних доказів може стати неможливим або усклад­неним, а також справа, для якої потрібні ці докази, або з якою метою потрібно їх забезпечити.

Заява про забезпечення доказів подається до суду, який розглядає справу, а якщо провадження у справі ще не відкрито — до місцевого адміністративного суду, на території якого можуть бути вчинені про­цесуальні дії щодо забезпечення доказів. Вона розглядається протя­гом п'яти днів після її надходження з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття на судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду за­яви. У разі обґрунтованої вимоги особи, яка подала заяву про забез­печення доказів, а також якщо не можна встановити, до кого може бути згодом висунуто вимоги, заява про забезпечення доказів розгля­дається судом невідкладно лише за участю особи, яка подала заяву.

Про забезпечення доказів або про відмову в забезпеченні доказів суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення доказів визнача­ються порядок і спосіб її виконання. Ухвала про відмову в забезпе­ченні доказів може бути оскаржена особою, яка звернулася із відпо­відною заявою.

По-третє, обставини, які визнаються сторонами, можуть не дока­зуватися в суді, якщо проти цього не заперечують сторони, і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добро­вільності їх визнання.

Специфікою предмета доказування в адміністративному судочинстві є обставини прийняття (неприйняття) відповідних рішень суб'єктами владних повноважень, здійснення дій чи прояву бездіяльності у випад­ках, що торкаються певних прав та обов'язків позивачів. Коло обста­вин, які повинен встановити суд, викладене у п. З ст. 2 КАС. Оскільки вони, по-перше, дуже різноманітні, а по-друге, мають певну специфіку, що обумовлюється цілями та завданнями адміністративного процесу, участь в їх встановленні бере широке коло суб'єктів, які є учасниками у справі. Як відомо, ст. 47 КАС України визначає склад таких осіб, серед яких особливе місце належить сторонам та суду.

На перших покладається обов'язок доказування тих чи інших обставин, які повинен встановити суд, останньому належить право вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування об­ставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування до­казів з власної ініціативи. Стаття 69 КАС України встановлює та­кож і право суду запропонувати учасникам процесу надати додат­кові докази або витребувати додаткові докази за їх клопотанням.

Поряд із цим треба відзначити ще одну можливість суду встанов­лювати об'єктивну істину при розгляді справи, яка встановлена у п. 3 ст. 71 КАС України. В ньому ще раз підтверджується сформу­льоване ст. 2 КАС України завдання адміністративного судочинства про захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі делегованих повноважень, яке у стадії доказування знаходить своє вираження у правилах, що містяться у п. З ст. 71 КАС України "обов'язок доказування". Крім цього, якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна вказати причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази.

Тому, у зв'язку із цим, керуючись ст. 271 КАС України, у разі не­подання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для дослідження судом

Витребування речових доказів проводиться в порядку, встанов­леному для витребування письмових доказів, тобто речові докази, які потрібні суду, надсилаються безпосередньо до нього. Він може також уповноважити заінтересовану сторону або іншу особу, яка бере участь у справі, одержати речовий доказ для подання його в суд.

Ці докази повертаються судом після їх дослідження за клопотан­ням осіб, які їх надали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. В інших випадках речові докази повертаються після набран­ня рішенням суду законної сили за клопотанням осіб, яким нале­жать ці докази. Речові докази, які є об'єктами, що вилучені з ци­вільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються відповідним підприємствам, установам або організаціям у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Враховуючи це, за клопо­танням державних експертних установ вони можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі.

Поиск по сайту: