Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

МЕДОЗБІРНІ УМОВИ РІЗНИХ ЗОН УКРАЇНИ



Розвиток галузі бджільництва залежить як від стану рослинного покриву в Україні, так і від місця розташування конкретної пасіки.На території України спостерігаєтьсянерівномірний розподіл культурних та природних медо­носів, що зумовлює особливості й напрями розвитку бджільництва.

Рослинний покрив в Україні дуже різноманітний. Його формують при­родні угруповання, які представлено різним типом трав'янистих, лісових, а також різного ступеня порушеності та сформованості ценозів, до яких поряд із посівами сільськогосподарських куль­тур належать паркові насадження, газо­ни, лісосмуги. Сучасне співвідношення різних типів рослинності внаслідок по­силеного впливу господарської діяль­ності людини на навколишнє середови­ще значно відрізняється від того, що існувало кілька десятків років тому. Значні зміни відбулися і в структурі ме­доносної бази бджільництва. Раніше відвеликоїрізноманітності природних екотипів зчисленною групою медоносів одержували постійний і значний медозбір протягом всього вегетаційного періоду, у результаті чого не виникало потреби в кочівлі пасік, за винятком їх перерозподілу для запилення ентомо­фільних культур, одержання меду з більш цінних медоносних рослин або з певного типу угідь (лучних, степових, болотних).

Під впливом антропогенної дії від­бувся значний перерозподіл у співвід­ношенні природної та культурної рос­линності. І якщо на початку століття переважав перший тип рослинності, то тепер основною є культурна рослин­ність із значним зростанням синант­ропної. Відбулися значні зміни також у складі природної рослинності, де у ба­гатьох видів звузився ареал або вони взагалі зникли.

Нерівномірність поширення при­родних медоносних рослин у фітоценозах зумовлює потребу розробки кількісного методу аналізу їх участі. Особ­ливістю запропонованого кількісного методу (Соломаха В. А. та ін., 1993), який рекомендовано застосовувати для аналізу різних груп рослин, е кількісна оцінка участі певного виду з відповід­ним балом за його якістю, наприклад, як медоноса. Сума балів усіх медоносів угіддя або угруповання дає можливість визначити категорію угідь, а також доцільність їх використання для одер­жання продукції бджільництва. Засто­совуючи даний метод, можна провести категоризацію природних та антропо­генних угруповань з участю в їх складі медоносних рослин. Щодо поширення культурних рослин, то тут основним показником є ділянки, які вони займа­ють та загальна їх площа у відсотках.

Значення культурних рослин, які формують за допомогою людини певні культурні фітоценози, досить істотне.

На значних територіяхвони є основним джерелом одержання промислового ме­дозбору. До цієї групи відносять також значну кількість медоносів, які куль­тивують на припасічних ділянках і які мають певне значення для бджіль­ництва. Сюди належать ваточник сирійський, фацелія пижмолиста, шавлія лікарська, меліса лікарська, огірочник лікарський та інші, характеристика яких наведена у відповідних розділах. До ос­новних культивованих рослин, посіви яких поширені по всій території України, належать гречка, соняшник і ріпак.

Гречка як основна медоносна росли­на, що за медоносною цінністю прирів­нюється до липи, білої акації чи со­няшнику, останніми роками дещо втра­чає своє значення через надмірне пере­насичення земель різними хімічними

Дніпропетровській та Запорізькій об­ластях, де за сприятливих погодних умов на її посівах одержують промисло­вий медозбір. Також певний вплив вона має у лісостепових та інших степових областях. На іншій території України її частка в структурі сільсько­господарських культур незначна.

До групи цінних медоносів належить конюшина червона, але, на відміну від люцерни, вона поширена у північних та західних регіонах України, де може ма­ти певне значення для бджільництва. В інших областях вона займає незначні площі.

Досить цінним медоносом, який виділяє нектар і при несприятливих для інших польових культур умовах, є ес­парцет. Його широко культивують у східних областях, особливо в Донецькій та Луганській.

Ріпак озимий поширений в Україні дуже нерівномірно. Так, його посівинайчастіше трапляються в західному регіоні, тоді як на сході його практично не культивують. Також нерівно­мірно розподілені посіви ріпаку ярого, які переважають на північному сході та заході України.

Баштанні культури найбільш поши­рені на півдні та південному сході України, зокрема у Херсонській області.

Подібні закономірності в розподілі посівів характерні й для кормових баш­танних культур, але найбільші площі вони займають у Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій та Хер­сонській областях.

Овочеві культури, з яких деякі харак­теризуються медоносними властивос­тями, розподілені по території України досить нерівномірно, однак їхні посіви є в усіх областях. Території із значними площами овочевих культур зосереджені в усіх зонах України.

Під посівами гірчиці невеликі площі, її культивують зрізка. Найбіль­ші площі під гірчицею зайняті в Криму ті у Рівненській області, де вони є дже­релом медозбору.

Коріандр вирощують у Кіровоград­ській і Миколаївській областях, проте й у цих регіонах під ними не­значні посівні площі.

Під посіви тютюну використовують у цілому невеликі площі. Вони зосереджені на південному заході Ук­раїни та в Криму.

На території України значні площі займають плодоягідні насадження. Найбільше їх розміщено у Криму, Чернівецькій області та на За­карпатті, а найменше — на північному сході та південному заході.

Подібні закономірності характерні й для горіхових насаджень, які зосереджені у тих же регіонах. Найбіль­ші площі вони займають на сході країни.

Певні закономірності характерні й для розподілу по території України при­родних рослинних угруповань. Лісова рослинність найбільш поширена в зо­нах Полісся та Українських Карпат, де зосереджено до 34% загальної їїплощі по Україні. У середньому по лісостепо­вій зоні лісистість становить до 16%, у степовій — до 7, а в Криму — близько 12%. Лісові угруповання досить не од­норідні за видовим складом та наяв­ністю медоносних рослин. Так, немож­ливо порівняти дубові ліси з наявністю липи серцелистої із сосновими лісами. Але в цілому лісова рослинність забез­печує сприятливі умови для весняного розвитку бджолосімей та промислового медозбору в різні періоди.

Лучна рослинність, яка представле­на сіножатями та пасовищами, більш рівномірно поширена по території Ук­раїни. Вона представлена різними угрупованнями лук, степів та галофільної рослинності. Ці угіддя мають різне промислове значення для галузі бджільництва.

Болотна рослинність поширена зде­більшого на Поліссі та в Українських Карпатах.

Нерівномірність поширення природ­них і культурних медоносів у фітоцено­зах та різне їх співвідношення на певних площах зумовлюють потребу еколого- типологічного зонування території за поширенням медоносних рослин (Соломаха В. А. та ін., 1992). У його основу було покладено результати аналізу те­риторіальних особливостей розподілу різних за якістю угідь, у яких наявні різноманітні медоносні рослини. Тери­торії, близькі за складом угідь, мають статус окремої одиниці районування за­лежно від ступеня їх однорідності.

Крім того, враховували також ре­зультати аналізу наявних рослинних уг­руповань певної території за складом медоносів із виділенням типологічно близьких їх сукупностей, що дає можливість оцінити ці угіддя. Зонування можна виконувати у певному адмі­ністративному формуванні в межах зо­ни або навіть усієї території України. Одержані одиниці районування порів­нюють з такими інших зонувань, прове­дених за результатами аналізу розподілу рослин, насамперед геоботанічного, агротипологічного, лукотипологічного, а також з особливостями поширення посівів різних польових культур, садів, лісів.

Щодо співвідношення площ, зайня­тих різними польовими культурами, то слід зазначити, що їх структура по ро­ках змінюється в межах певного ад­міністративного району або господар­ства, але це не позначається на рівні областей або частин природних зон. Оскільки в межах типологічного району площі під культурними медоносами не є сталими з року в рік, здійснюючи еколого-типологічне зонування, доцільно використовувати дані про розподіл посівів польових культур на значних площах.

Зонування усієї території України за характером розподілу медоносних рос­лин полегшується, якщо вже здійснено ряд прикладних районувань різних типів рослинності: лукотипологічного (природних кормових угідь, які охоп­люють луки, степи, болотну й галофільну рослинність), агротипологічного (орних земель за засміченістю їх бур'янами), рослинного покриву пору­шених земель, лісотипологічного (лісо­вої рослинності з урахуванням поши­рення типу лісу в різних екологічних умовах). Сучасний стан рослинності відбито в створеному агротипологічно- му районуванні, частково — у лукотипо- логічному та районуванні порушених земель. Щодо лісотипологічного слід зазначити, що таке районування здійснене, проте в основу його покладе­но розподіл груп індикаторних видів у різних екологічних умовах. Але антро-погенне переродження лісів та значне порушення ценозів потребують ство­рення типології лісів на основі аналізу всього флористичного складу угрупо­вань у різних екологічних умовах.

Зонування можливе за наявності відповідної типології різноманітних рослинних угруповань. Навідміну від класифікації, основу якої становить синтаксономічна схема, типологія об'єднує компактну систему одиниць, які мають певну екологічну однорід­ність, а також подібне господарське використання.

Для впровадження такого зонування передусім потрібно визначити участь медоносних рослин у межах конкрет­них типів рослинного покриву. Кожний тип характеризується різною кількістю медоносів, шо мають неоднакову нектаропродуктивність і відіграють неод­накову роль в угрупованнях даного ти­пу, на основі чого види оцінюють у ба­лах. Підсумовуючи бали тих чи інших медоносів у складі проаналізованих уг­руповань типу, одержують загальну оцінку угідь, на основі якої визначають їхню категорію. Аналіз розподілу різних за цінністю угідь з урахуванням складу медоносних рослин на певній території дає можливість розробити систему те­риторіальних утворень з подібним скла­дом типологічних одиниць.

Одиницями типізації території за особливостями розподілу медоносних рослин ми використали традиційні район, округ, провінцію. Підпорядкова­ність їх теж звичайна. Район є наймен­шою основною одиницею, а округ та провінція мають відповідно значно ви­ший рівень із менш конкретним змістом.

Для типологічного району характер­ний близький спектр природних та культурних медоносів у більш-менш од­норідних екологічних умовах в межах однієї природної зони. Близькість спектрів рослинних угруповань визначала експериментально по кожному ти­пу рослинності, включаючи й антропо­генно порушені землі, при цьому врахо­вували особливості розподілу по дослід­ній території угруповань різних типів рослинності з певною участю медоно­сів, а також окремих видів культурних рослин-медоносів. Території, близькі за складом і однорідні за характером роз­поділу медоносів, мають статус типо­логічного району. Таким чином, район виділяється на основі еколого-типологічної єдності території за складом спектрів медоносів у різних типах рос­линних угруповань з подібними еколо­гічними умовами. Райони одержали відповідні номери в межах природної зони.

Наступним рівнем у запропонованій нами градації є типологічний округ. Ця одиниця характеризується більшою різ­номанітністю медоносів у природних та культурних ценозах. Разом із тим вона характеризується певною екологічною подібністю у межах більшої за розміром частини природної зони. Округ містить один або кілька типологічних районів, які об'єднуються на екологічній основі.

Типологічну провінцію за характе­ром розподілу медоносних рослин ви­значали, як і в інших прикладних райо­нуваннях. Так, у межах природних зон виділяють Правобережно- й Лівобе- режнодніпровську провінції. Карпат­ську та Гірськокримську визначають як окремі провінції, а Степовий Крим входить до Лівобережнодніпровської степової провінції. Зазначений поділ території України з урахуванням розта­шування р. Дніпро зумовлений тим, що частини зон значною мірою різ­няться між собою загальними особли­востями грунтів і відповідно різним рослинним покривом із специфічним складом медоносів.

За наведеними принципами розроб­лено, наприклад, типологічне району­вання Лісостепу України. Так, межі цієїних угідь з наведенням конкретних строків їх використання. Дані у вигляді діаграм по рослинних типах або польо­вих культурах у межах регіонів дадуть можливість не тільки визначити рівень забезпечення бджіл нектаром протягом медозбору, а й розкриють специфіч­ність та наявні відмінності між ними в межах України. На цьому рівні можна створити діаграми перерозподілу за ти­пами медоносних угідь та за строками їх використання у межах областей. При перерахунку запасівнектару природних і культурних медоносів можна визначи­ти загальну кількість бджолосімей, оп­тимальну для області.

Основні напрями перерозподілу па­сік протягом сезону передбачено визна­чати на рівні району, який е основною одиницею еколого-типологічного зону­вання території за поширенням медо­носних рослин. Це зумовлено тим, що типологічний район — це одиниця з більш-менш однорідним та специфіч­ним розподілом медоносних угідь. На­прями кочівель установлюватимуть у межах району стосовно біологічної го­товності різних типів природної та куль­турної рослинності, а також потреби пе­рерозподілу пасік протягом сезону. Пер­спективні напрями кочівель матимуть строково-типове зображення, оскільки у певні періоди сезону активної діяль­ності бджіл пасіку необхідно перевозити до квітучих медоносів культурної або природної рослинності. Схеми перероз­поділу будуть конкретними для кожного району, але райони, які входитимуть в один округ або навіть провінцію, мати­муть деякі подібні риси.

Найбільш раціональним є зображен­ня на картах схем розподілу кількості бджолосімей на рівні конкретних гос­подарств або адміністративного району.

Проте слід зазначити, що сучасне співвідношення природної та антропо­генної рослинності неможливо вважати оптимальним з відповідних причин.

Так, значну частину розораних земель, насамперед болотних масивів та лучних ділянок у заплавахрічок, внаслідок екологічної своєрідності їх екотипів неможливо використати в сучасному агрокомплексі без значних витрат. По­рушення існуючих екосистем внаслідок господарської діяльності людини також зумовлює значні зміни в навколишньо­му середовищі. Зокрема, розорювання заплав річок спричинило їх обміління і навіть зникнення деяких малих річок. Через осушення значних масивів поліських боліт змінився клімат цього регіону.

Отже, для кожного типу ландшафту передусім необхідно визначити опти­мальне співвідношення природного та антропогенного рослинного покриву, яке треба зберігати як господарсько доцільне. Також необхідно передбачи­ти (змоделювати) ті зміни в поширенні медоносів, що відбуватимуться при пе­ретворенні природного рослинного покриву внаслідок впливу антропоген­ного фактора, як при цьому зменшува­тиметься видова різноманітність рос­линних угруповань, у тому числі й за рахунок медоносів. Потрібно врахову­вати і те, що частина видів, які з'явля­ються у ценоза^ на зміну природних, є також медоносами, але загальне зни­ження біопродуктивності рослинних угруповань зумовлює зменшення кіль­кості нектару.

Значно підвищити цей показник можна за рахунок відновлення природ­ного рослинного покриву, оптимально­го для наявних грунтів визначеної при­родної зони. Це спостерігається при створенні штучних лісових насаджень, де при садінні однієї деревної породи можуть утворюватися похідні лісові уг­руповання лише через кілька десятків років, причому вони будуть значно відрізнятися від корінних ценозів за за­гальним флористичним складом та за наявністю медоносних рослин. Більш перспективними є методи відновлення природного рослинного покриву на місці розораних лук і степів (створення так званих агролук та агростепів), коли досягають майже повної подібності створюваного ценозу до вихідного при­родного (ДзибовД.С., 1975). Воно відбувається за рахунок використання повного насіннєвого банку лук або степів у найбільш збережених ділянках (наприклад, у заповідниках або заказ­никах) шляхом перенесення їх на розо­рану ділянку. Використання зазначено­го методу дасть можливість досить ефективно і на значних площах віднов­лювати природний рослинний покрив у заплавах річок, на крутосхилах та інших невгіддях. При цьому суттєво поліп­шиться баланс медоносних рослин місцевості за рахунок більшого поши­рення цінних лучних та степових медо­носних рослин.

У разі, коли десятки кілометрів площі займають масиви полів (це спос­терігається у степовій та лісостеповій зонах), які перемежовані лише лісосму­гами, виникає гостра потреба у постій­ному перерозподілі пасік. Оскільки більшість населених пунктів оточені полями сівозмін, основна маса пасік, які тут розташовані, існує за рахунок наявної рослинності або посівів куль­турних медоносів поблизу села. Значну кількість пилку та нектару бджоли зби­рають із бур'янів на посівах польових культур (Соломаха В. А. та ін., 1992), атакож із рослин на порушених різною мірою землях.

Кочівля пасік до посівів культурних медоносів створює значні незручності, а в деяких випадках не дає позитивних результатів. Найкращий варіант, коли пасіка розмішена поблизу посівів кіль­кох культур медоносів або поряд знахо­диться хоча б невеликий масив природ­них медоносних угідь. Тому в сучасному агроландшафті необхідно створювати оптимальні умови для бджільництва за рахунок більш різноманітного роз­поділу культурних та природних медо­носів.

Слід зазначити, що поряд із пошире­ними культурними медоносами є до­сить значна група рослин, які вирощу­ють лише у садах та парках, на приса­дибних ділянках. Найперспективніші серед деревних і кущових порід — бар­хат амурський, гледичія колюча, лохвузьколистий, софора японська, сніж­ноягідник прирічковий тощо. Також доцільно на присадибних ділянках та поблизу колективних пасік вирощувати синяк звичайний, огірочник лікар­ський, змієголовник молдавський, гісоп лікарський, сильфій пронизано- листий, головатень круглоголовий та ін.

Проведення необхідних заходів щодо інвентаризації й поліпшення складу природних та культурних медо­носних рослин дасть можливість знач­но поліпшити нектарний запас різних типів ландшафту України.

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.