Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Управлінська і примусова діяльність державної влади



Державне управління — це процес реалізації державної влади, її зовнішнє, матеріалізоване вираження. Зміст влади виявляється у державному управлінні. Державне управління необхідно розглядати в широкому та вузькому розумінні. В широкому розумінні державне управління охоплює органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, судової влади, прокуратури та інші органи державної влади. У вузькому розумінні - тільки органи виконавчої влади.

Головний сенс, мета, призначення держави, її інститутів — утвердження безпеки особи, її прав і майна.

Для досягнення цієї мети держава запроваджує межу між дозволеним і недозволеним, вимагає від приватних і юридичних осіб утримання від дій (бездіяльності), здатних порушити встановлені нею загальнообов'язкові правила заборонного типу у сферах народного господарства, соціально-культурній, адміністративно-політичній.

До суб'єктів, чия поведінка відхиляється від вимог, приписаних загальнообов'язковими правилами, і вживаються заходи державного примусу.

Державний примус у його формах – фізичній, майновій та психічній (спонукання)- явищевельми розгалужене, бо охоплює всі відомівиди юридичної відповідальності (кримінальну,за адміністративні проступки, цивільну, дисциплінарну,матеріальну та відповідальність за завдаванняморальної шкоди); судову (процесуальну)відповідальність, що є наслідком неправильноїповедінки у судовому засіданні; заходи адміністративно-примусового впливу у вигляді адміністративногопопередження та припинення;примусові заходи медичного, медико-педагогічного характеру; заходи виховного впливу, спрямованіна поведінку та особу неповнолітніх, економічно-фінансові санкції, що не належать доформ юридичної відповідальності.

Проблема підкорення держави праву[26]

Французький вислів «правова держава» є перекладом німецького терміна Rechtstaat, який з’явився протягом ХІХ століття, щоб супроводжувати та осмислювати прогресивний процес забезпечення та обмеження держави правом, який нібито відбувався в німецькій державі. Як зазначає Жак Шевальє, «ця спільна мета однак охоплює відмінні бачення держави та права» (Правова держава, с. 11), які йдуть від простої функціональної потреби держави, що правовими засобами діє на суттєві потреби, які стосуються змісту права, проходячи через формалістичну ідею держави, що підкоряється праву. Це формулювання розвивали водночас ліберальні юристи, такі як Р. фон Моль, метою яких є обмеження сфери дії держави та кращий захист індивідуальних свобод та інші, менш амбіційні або більш консервативні, які хочуть просто раціоналізувати державний вплив, нормалізуючи відносини між державою та адміністрацією з підлеглими. Урешті-решт, перемогла формалістська концепція, тому що вона дозволяла, з одного боку, підпорядкувати адміністрацію праву, відкриваючи шляхи судового впливу на неї, тим часом представляючи факт підкорення держави праву як результат самообмеження (що виключає будь-яке останнє посилання на юридичні норми, вищі за ті, що установила держава). З одного боку, правова держава протиставляється поліцейській державі (Polizeistaat), в якій право є лише інструментом адміністрації, яка може нав’язувати зобов’язання підлеглим, не будучи зв’язаною вищими нормами. З іншого боку, правова держава є результатом вільного (проте раціонального) самообмеження держави, справжнім суб’єктом права, домінування (Herrschaft) якого є суб’єктивним першопочатковим правом, до якого не могло існувати публічного права, проте кінцевою метою якого є – створити право та панувати завдяки йому (тут слід зазначити, що французький вислів «самообмеження» насправді передає значення кількох німецьких слів – Selbstverpflichtung, Selbstbindung, Selbstbeschrünkung – у всіх них присутня ідея, що держава сама собі нав’язує обов’язки або межі[27].

Отож, Rechstaat виявляється поняттям нерозривно ліберальним та державницьким, яке, зрештою, дуже добре вписується до традицій німецької політичної філософії у тому вигляді, в якому вона розвивалася від Канта до Гегеля. Ліберальний аспект виявляється у вимозі захисту підлеглих у їхніх стосунках із державою, а також, радикальніше, у чіткому ствердженні принципів конституціоналізму: дотримання вищих норм вимагається не лише від адміністрації та виконавчої влади, але й від самої законодавчої влади, яка підкоряється Конституції згідно зі схемою, яка може бути перенесена від імперії до демократично-ліберальної держави (як у нинішньому німецькому Основному законі). Державницький аспект виявляється у відсутності будь-якої понадконституційної норми (на відміну від того, що начебто відбувається сьогодні), у досить високомовному ствердженні про першопочаткову могутність держави (яке, до речі, йде у парі з переважанням внутрішнього права над міжнародним – яке також створено шляхом самообмеження суверенних держав) та, конкретніше, в автономії адміністративного права (що походить із привілею держави самій встановлювати правила, якими вона керується у стосунках з приватними особами). Однак було б несправедливим вбачати тут тільки німецьку доктрину, тому що теорія правової держави могла бути доречною також у інших націй континентальної Європи, і взагалі всюди, де поставала проблема синтезу між затвердженням публічного права та ліберальним обмеженням влади держави. Саме це ілюструє прихід у Францію німецької доктрини, яку зрештою було прийнято завдяки творам Карре де Мальберга, незважаючи на недовіру, яку викликала теорія, що нібито узаконювала імперський режим та протиставлялася концепції держави-нації, успадкованої від Французької революції.

Типологія держав

Типологія — це теорія про типи тих чи інших явищ.

Тип держави — сукупність держав, що мають схожі загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, ґрунтуванні на однакових економічних (виробничих) відносинах, на однаковому поєднанні загально соціального і вузькогрупового (класового) аспектів їх сутності, аналогічному рівні культурно-духовного розвитку.

Тип держави характеризується:

Ø елітою (класом, соціальною групою), що перебуває при владі;

Ø системою виробничих відносин і форм власності, на яких ця влада ґрунтується;

Ø системою методів і засобів, які застосовує ця влада для за­хисту виробничих відносин і форм власності;

Ø реальним загальносоціальним змістом політики держави, її справжньою роллю у суспільстві;

Ø рівнем культурно-духовного розвитку населення держави в цілому і особи зокрема.




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.