Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Способи (шляхи) виникнення держави в різних країнах світу: східний, європейський, синтезний



Розвиток первісного суспільства в усіх регіонах світу спочат­ку проходив приблизно однаково. Проте на стадії переходу до держави шляхи різних первісних суспільств розійшлися. Розрізняють два основні шляхи виникнення держави:

Ø європейський (Афіни, Рим, давньогерманські держави);

Ø східний, азіатський (Єгипет, Вавилон, Китай, Індія та ін.).

На Древньому Сході, в Азії та Африці (східний, азіатський ш.іях виникнення держави) перші держави виникли в зонах поливного землеробства ще в епоху бронзи. Проведення великих громадсь­ких робіт із будівництва каналів та інших іригаційних споруд за­жадало збереження сільськогосподарської общини і суспільної форми власності на землю. Поступово суспільна власність пере­творилася на державну. Приватна власність не придбала істотного значення.

Потреба в спорудженні та експлуатації іригаційних систем, необхідність у надійному їх захисті створювали природне під­ґрунтя для самостійної публічної влади. Основою її стало родо­племінне вельможне панство — общинне «чиновництво», яке виступало організатором виробництва і виконувало адміністра­тивні функції. Ця особлива група посадових осіб створила апа­рат державної влади, що складався.

Східні держави — деспотичні монархії — не мали ясно вира­женої класової диференціації.

Тут держава стала й організатором виробництва, й правителем над членами общини, їх експлуата­тором. Родоплемінне вельможне панство привласнювало не самі засоби виробництва, а управління ними. Маючи у власному роз­порядженні якісь матеріальні блага, воно втрачало їх разом з утра­тою посади. Значення приватної власності, яка посідала певне місце в країнах Давнього Сходу, було невеликим. Раби, як пра­вило, були власністю держави або церкви, але не приватних осіб.

Особлива роль відводилася божественному освяченню влади. Родове вельможне панство прагнуло зберегти своє становище і владу як дані Богом. Правитель проголошувався носієм Божої волі, посередником між Богом і людьми. Так відбувався процес сакралізації влади — проголошення її священною, непорушною, недоторканною.

Особливості виникнення держав східного типу:

Ø основу економічних відносин складає державна форма власності;

Ø приватна власність має другорядний характер;

Ø державна влада є деспотичною;

Ø є потужний чиновницький апарат;

Ø відбувається сакралізація (освячення) влади;

Ø встановлюються застій і нерухомість у суспільстві, яке про­тягом століть не розвивається.

На території Європи (європейський шлях виникнення держа­ви) головним чинником утворення держави було класове роз­шарування суспільства в зв'язку із формуванням приватної вла­сності на землю, худобу, рабів. У південної Європі держави ви­никли в епоху заліза. Там не були потрібні такі громадські роботи, як у разі східного (азіатського) шляху виникнення держав. У результаті розкладання общин виникла або приватна власність на землю (Афіни, Рим), або приватне землекористування зі збе­реженням державної власності (Спарта).

В Афінах появу держави нерідко називають класичною фор­мою походження держави. Вона виникла безпосередньо із внут­рішніх, класових протиріч, які розвилися в надрах родоплемін­ного суспільства.

У Давньому Римі процес формування класів і держави вна­слідок цілої низки причин гальмувався, і перехідний до держа­ви період розтягся на століття. В основному процес утворення держави в Давньому Римі був таким же, як і в Афінах, лише супроводжувався боротьбою плебеїв (прийшлого населення) проти патриціїв (римського родового вельможного панства). Плебеї — особисто вільні, не пов'язані з римським родом, мали торгове і промислове багатство. Боротьбою проти патриціїв за владу вони стимулювали розкладання родоплемінного ладу і утворення держави.

У Давній Спарті поява держави була обумовлена не лише внутрішньо економічними причинами, а й завойовницькими походами, у результаті яких завойоване населення ставало не особистими рабами завойовника, а общинними рабами (ілотами). Перевищення кількості ілотів над спартанцями і острах загрози повстання з їх боку зумовили формування держави на підґрунті специфічної форми землекористування. Тут приватна власність на землю і рабів не допускалася, земля розподілялася порівну серед общинників на правах володіння.

У давніх германців утворення держави було прискорене за­воюванням значних територій Римської імперії. Родова органі­зація не була пристосована для панування над завойованими територіями. Це призвело до розвитку прафеодального (або ран­ньофеодального) ладу на землі колись-то могутньої Римської імперії. Шляхом виникнення прафеодальної держави із первіс­ного ладу йшов розвиток і держав на території Європи (Ірлан­дія), в Давній (Київській) Русі, в Азії у арабів і т.д. У Київській Русі формування ранньофеодальної державності супроводжува­лося запрошенням на князювання варягів.

В утворенні кожної держави має значення цілий комплекс причин — економічних, політичних, внутрішніх, зовнішніх, тому що виникнення держави у кожного народу має свої особливості, характеризується певними рисами.

Є чимало народів і націй, що створили свої держави лише у XX столітті. Внаслідок конкретних історичних причин вони або ні­коли не мали власної держави, або втратили ранню державність і тривалий час входили до складу інших багатонаціональних дер­жав, відчували національні утиски з боку пануючої влади основ­ної нації (наприклад, Україна у складі дореволюційної Росії). Ба­гато хто з них зуміли домогтися власної державності у XX ст. в ре­зультаті реалізації права націй на політичне самовизначення. Ця причина була вирішальною, й супроводжувала характерна для ви­никнення ранніх держав соціальна неоднорідність суспільства, його суперечливість. Такі держави утворилися в процесі ліквіда­ції імперій, колоній, суверенізації державноподібних утворень.

Перші держави

Політична карта з'явилася з утворенням перших держав, і зараз можна вирізнити кілька етапів її формування[10]:

1). Рабовласницький (до V ст. н.е.). На цьому етапі виникли перші могутні держави - осередки світової цивілізації - Греція, Рим, Карфаген, Єгипет, Вавілон, Персія, Китай, Індія.

2). Феодальний (V-XV ст.). З багатьох дрібних феодальних держав формувалися могутні імперії, постійно змінювались кордони. Впливові країни того часу: Київська Русь, Візантія, Англія, Іспанія, Франція та інші.

3). Новий, або капіталістичний (XVI - початок XX ст.). Відбулися великі географічні відкриття, йшло загарбання колоній, на політичній арені з'являються потужні Османська, Австро-Угорська, Російська імперії. Формується світовий ринок і завершується поділ світу між капіталістичними країнами.

4). Початок ХХ ст. - 1917 рік. Загострення політичних відносин на межі століть переросло в першу світову війну, внаслідок якої європейські країни зазнали кризи, а лідером світової економіки і політики поступово стали США. На політичній карті світу існувало 55 суверенних держав. Основні зміни на світовій політичній карті у ХХ ст.:

5). Сучасний етап. Після 1985 року розпочалася демократизація соціалістичного ладу.

Коротко розглянемо перший етап:

Стародавня Греція – період в історії Греції, який тривав впродовж близько однієї тисячі років і закінчився з початком християнства[11]. Більшість істориків розглядають її як основоположну культурою західної цивілізації. Грецька культура мала могутній вплив на Римську імперію, яка в свою чергу донесла свою культуру майже до кожного європейського народу. Етапи древньої історії: Доісторична Греція: Егейська цивілізація, Західноанатолійська, Мінойська, Кікладська, Елладська, Мікенська; Стародавня Греція: Темні століття, Архаїчна Греція, Класична Греція, Елліністична Греція.

Рим – (лат. Roma antiqua, також Древній Рим, старожитній, античний Рим) - одна з провідних цивілізацій Давнього світу та античності, отримала свою назву від головного міста - Рима (лат. Roma), яке в свою чергу назване на честь легендарного засновника - Ромула[12]. Стародавній Рим був цивілізацією, яка виросла з маленької землеробської громади, заснованої на Італійському п-ві ще в Х ст. до н. е. Центр Риму сформувався в межах болотистої рівнини, обмеженої Капітолієм, Палатином і Квіріналом. Розташована вздовж Середземного моря, Римська держава з часом стала однією з найбільших імперій Давнього світу.

Етапи історії Древнього Риму: царський період, період республіки, період імперії.

Карфаген – стародавній фінікійський порт у Північній Африці; розташований за 16 км на північ від міста Туніс у Туніс[13]і. Основний торговий центр, він вступив у конфлікт з Грецією в 6 столітті до н.е. і потім з Римом і був зруйнований римськими військами в 146 до н. е. наприкінці Пунічних воєн. Близько 45 до н. е. римські колоністи оселилися в Карфагені і зробили його процвітаючою столицею африканської провінції. Після захоплення його вандалами в 439 році став піратським центром. З 533 місто ввійшло до складу Візантійської імперії, і 698 року було повністю зруйноване арабами.

Єгипет – одна з найдавніших держав на Землі і колиска цивілізації Середземномор'я. Країна-стрічка, займала територію в нижній течії річки Ніл в північно-східній Африці[14].

Етапи історії Єгипту: Додинастичний період: Тасійська культура, Бадарійська культура, Накадійська культура, Амратська культура (Накада I), Герзейська культура (Накада II); Династичний період: Раннє царство; Перший перехідний період; Середнє царство; Другий перехідний період; Нове царство; Третій перехідний період; Пізнє царство; Перський період; Елліністичний період.

Вавілон – місто, столиця стародавньої Вавилонії, розташоване на плоскому березі в нижній течії ріки Євфрат. Нині знаходиться на території Іраку за 88 км на південь від Багдаду й за 8 км на північ від Хілла, який переважно побудований із руїн Вавилону[15].

Персія – древня назва країни в Південно-Західній Азії, що з 1935 офіційно називається Іраном. Колись використовувалися обоє назви, і сьогодні назва «Персія» усе ще вживається, коли мова заходить про Іран[16].

У стародавності Персія стала центром однієї з найбільших в історії імперій, що простиралася від Єгипту до р.Інд. У її склад увійшли всі попередні імперії - єгиптян, вавилонян, ассирийців і хетів. Більше пізня імперія Олександра Македонського майже не включала територій, які б до цього не належали персам, при цьому вона була менше, ніж Персія при царі Дарії.

З моменту виникнення в 6 в. до н.е. до завоювання Олександром Македонським в 4 в. до н.е. протягом двох з половиною сторіч Персія займала чільне положення в Древньому світі. Грецьке панування протривало приблизно сто років, і після його падіння перська держава відродилася при двох місцевих династіях: Аршакидів (Парфянске царство) і Сасанидів (Новоперське царство). Більше семи століть вони тримали в страху спочатку Рим, а потім Візантію, поки в 7 в. н.е. держава Сасанидов не було скорено ісламськими завойовниками.

Китай – найстаріша країна у світі, безперервна історична традиція якої налічує майже 5000 років. Основні періоди (епохи) в історії Древнього Китаю традиційно носять назви династій і царств[17]:

1. Шан (або Інь) — XVI — XI ст. до н. е.;

2. Чжоу і Чжаньго — XI — III ст. до н. е.;

3. Цинь — 221 — 207 рр. до н. е.;

4. Хань — 206 р. до н. е. — 220 р. н. е..

Найдавніші згадки про Китай відносяться до часів правителя Фу Сі, який жив за 30-40 століть до початку нашої ери. Вважається, що боги надихнули його на написання священної книги древнього Китаю «Іцзін», з якої пішла теорія про те, що фізичний Всесвіт виник і розвивається завдяки чергуванню інь і ян.

Індія – термін Стародавня Індія охоплює період від зародження на території Індостану перших держав до розпаду імперії Гуптів в 6 столітті. В цей період склалися основи індійської культури, виникла більшість із основних індійських релігій, розвинулися основні індійські філософські школи.На території сучасної Індії виникла одна з найдавніших людських цивілізацій. З середини 3 тис. до н.е. там почала свій розвиток Хараппська цивілізація. У 6 ст. до н.е. північний захід сучасної Індії попав під панування Персидської імперії. Мусульманське завоювання (6 ст.), нашестя Тамерлана (14 ст.), утворення імперії Великих Моголів (1526 рік), яка досягла свого розквіту у 18 ст. Саме тоді на її територію стали претендувати ряд європейських країн. У кінці 18 ст. країна стала колонією Британії. І тільки 1947 рік приніс незалежність цій англійській колонії, яка розділилася на дві країни – Індію і мусульманський Пакистан.

Перша індійська цивілізація знаходилася в долині Інду 2500-1600 до н. е.; можливо, була створена дравідами, предками більшості народів південної Індії. Вторгнення арійських народів з північно-заходу почалися в 1500 до н. е. Субконтинент, крім крайнього півдня, був вперше об'єднаний імператорами Мауріан 321-184 до н.е. і при династії Гупта 300-500 н.е.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.