Способи (шляхи) виникнення держави в різних країнах світу: східний, європейський, синтезний

Розвиток первісного суспільства в усіх регіонах світу спочат­ку проходив приблизно однаково. Проте на стадії переходу до держави шляхи різних первісних суспільств розійшлися. Розрізняють два основні шляхи виникнення держави:

Ø європейський (Афіни, Рим, давньогерманські держави);

Ø східний, азіатський (Єгипет, Вавилон, Китай, Індія та ін.).

На Древньому Сході, в Азії та Африці (східний, азіатський ш.іях виникнення держави) перші держави виникли в зонах поливного землеробства ще в епоху бронзи. Проведення великих громадсь­ких робіт із будівництва каналів та інших іригаційних споруд за­жадало збереження сільськогосподарської общини і суспільної форми власності на землю. Поступово суспільна власність пере­творилася на державну. Приватна власність не придбала істотного значення.

Потреба в спорудженні та експлуатації іригаційних систем, необхідність у надійному їх захисті створювали природне під­ґрунтя для самостійної публічної влади. Основою її стало родо­племінне вельможне панство — общинне «чиновництво», яке виступало організатором виробництва і виконувало адміністра­тивні функції. Ця особлива група посадових осіб створила апа­рат державної влади, що складався.

Східні держави — деспотичні монархії — не мали ясно вира­женої класової диференціації.

Тут держава стала й організатором виробництва, й правителем над членами общини, їх експлуата­тором. Родоплемінне вельможне панство привласнювало не самі засоби виробництва, а управління ними. Маючи у власному роз­порядженні якісь матеріальні блага, воно втрачало їх разом з утра­тою посади. Значення приватної власності, яка посідала певне місце в країнах Давнього Сходу, було невеликим. Раби, як пра­вило, були власністю держави або церкви, але не приватних осіб.

Особлива роль відводилася божественному освяченню влади. Родове вельможне панство прагнуло зберегти своє становище і владу як дані Богом. Правитель проголошувався носієм Божої волі, посередником між Богом і людьми. Так відбувався процес сакралізації влади — проголошення її священною, непорушною, недоторканною.

Особливості виникнення держав східного типу:

Ø основу економічних відносин складає державна форма власності;

Ø приватна власність має другорядний характер;

Ø державна влада є деспотичною;

Ø є потужний чиновницький апарат;

Ø відбувається сакралізація (освячення) влади;

Ø встановлюються застій і нерухомість у суспільстві, яке про­тягом століть не розвивається.

На території Європи (європейський шлях виникнення держа­ви) головним чинником утворення держави було класове роз­шарування суспільства в зв'язку із формуванням приватної вла­сності на землю, худобу, рабів. У південної Європі держави ви­никли в епоху заліза. Там не були потрібні такі громадські роботи, як у разі східного (азіатського) шляху виникнення держав. У результаті розкладання общин виникла або приватна власність на землю (Афіни, Рим), або приватне землекористування зі збе­реженням державної власності (Спарта).

В Афінах появу держави нерідко називають класичною фор­мою походження держави. Вона виникла безпосередньо із внут­рішніх, класових протиріч, які розвилися в надрах родоплемін­ного суспільства.

У Давньому Римі процес формування класів і держави вна­слідок цілої низки причин гальмувався, і перехідний до держа­ви період розтягся на століття. В основному процес утворення держави в Давньому Римі був таким же, як і в Афінах, лише супроводжувався боротьбою плебеїв (прийшлого населення) проти патриціїв (римського родового вельможного панства). Плебеї — особисто вільні, не пов'язані з римським родом, мали торгове і промислове багатство. Боротьбою проти патриціїв за владу вони стимулювали розкладання родоплемінного ладу і утворення держави.

У Давній Спарті поява держави була обумовлена не лише внутрішньо економічними причинами, а й завойовницькими походами, у результаті яких завойоване населення ставало не особистими рабами завойовника, а общинними рабами (ілотами). Перевищення кількості ілотів над спартанцями і острах загрози повстання з їх боку зумовили формування держави на підґрунті специфічної форми землекористування. Тут приватна власність на землю і рабів не допускалася, земля розподілялася порівну серед общинників на правах володіння.

У давніх германців утворення держави було прискорене за­воюванням значних територій Римської імперії. Родова органі­зація не була пристосована для панування над завойованими територіями. Це призвело до розвитку прафеодального (або ран­ньофеодального) ладу на землі колись-то могутньої Римської імперії. Шляхом виникнення прафеодальної держави із первіс­ного ладу йшов розвиток і держав на території Європи (Ірлан­дія), в Давній (Київській) Русі, в Азії у арабів і т.д. У Київській Русі формування ранньофеодальної державності супроводжува­лося запрошенням на князювання варягів.

В утворенні кожної держави має значення цілий комплекс причин — економічних, політичних, внутрішніх, зовнішніх, тому що виникнення держави у кожного народу має свої особливості, характеризується певними рисами.

Є чимало народів і націй, що створили свої держави лише у XX столітті. Внаслідок конкретних історичних причин вони або ні­коли не мали власної держави, або втратили ранню державність і тривалий час входили до складу інших багатонаціональних дер­жав, відчували національні утиски з боку пануючої влади основ­ної нації (наприклад, Україна у складі дореволюційної Росії). Ба­гато хто з них зуміли домогтися власної державності у XX ст. в ре­зультаті реалізації права націй на політичне самовизначення. Ця причина була вирішальною, й супроводжувала характерна для ви­никнення ранніх держав соціальна неоднорідність суспільства, його суперечливість. Такі держави утворилися в процесі ліквіда­ції імперій, колоній, суверенізації державноподібних утворень.

Перші держави

Політична карта з'явилася з утворенням перших держав, і зараз можна вирізнити кілька етапів її формування[10]:

1). Рабовласницький (до V ст. н.е.). На цьому етапі виникли перші могутні держави - осередки світової цивілізації - Греція, Рим, Карфаген, Єгипет, Вавілон, Персія, Китай, Індія.

2). Феодальний (V-XV ст.). З багатьох дрібних феодальних держав формувалися могутні імперії, постійно змінювались кордони. Впливові країни того часу: Київська Русь, Візантія, Англія, Іспанія, Франція та інші.

3). Новий, або капіталістичний (XVI - початок XX ст.). Відбулися великі географічні відкриття, йшло загарбання колоній, на політичній арені з'являються потужні Османська, Австро-Угорська, Російська імперії. Формується світовий ринок і завершується поділ світу між капіталістичними країнами.

4). Початок ХХ ст. - 1917 рік. Загострення політичних відносин на межі століть переросло в першу світову війну, внаслідок якої європейські країни зазнали кризи, а лідером світової економіки і політики поступово стали США. На політичній карті світу існувало 55 суверенних держав. Основні зміни на світовій політичній карті у ХХ ст.:

5). Сучасний етап. Після 1985 року розпочалася демократизація соціалістичного ладу.

Коротко розглянемо перший етап:

Стародавня Греція – період в історії Греції, який тривав впродовж близько однієї тисячі років і закінчився з початком християнства[11]. Більшість істориків розглядають її як основоположну культурою західної цивілізації. Грецька культура мала могутній вплив на Римську імперію, яка в свою чергу донесла свою культуру майже до кожного європейського народу. Етапи древньої історії: Доісторична Греція: Егейська цивілізація, Західноанатолійська, Мінойська, Кікладська, Елладська, Мікенська; Стародавня Греція: Темні століття, Архаїчна Греція, Класична Греція, Елліністична Греція.

Рим – (лат. Roma antiqua, також Древній Рим, старожитній, античний Рим) - одна з провідних цивілізацій Давнього світу та античності, отримала свою назву від головного міста - Рима (лат. Roma), яке в свою чергу назване на честь легендарного засновника - Ромула[12]. Стародавній Рим був цивілізацією, яка виросла з маленької землеробської громади, заснованої на Італійському п-ві ще в Х ст. до н. е. Центр Риму сформувався в межах болотистої рівнини, обмеженої Капітолієм, Палатином і Квіріналом. Розташована вздовж Середземного моря, Римська держава з часом стала однією з найбільших імперій Давнього світу.

Етапи історії Древнього Риму: царський період, період республіки, період імперії.

Карфаген – стародавній фінікійський порт у Північній Африці; розташований за 16 км на північ від міста Туніс у Туніс[13]і. Основний торговий центр, він вступив у конфлікт з Грецією в 6 столітті до н.е. і потім з Римом і був зруйнований римськими військами в 146 до н. е. наприкінці Пунічних воєн. Близько 45 до н. е. римські колоністи оселилися в Карфагені і зробили його процвітаючою столицею африканської провінції. Після захоплення його вандалами в 439 році став піратським центром. З 533 місто ввійшло до складу Візантійської імперії, і 698 року було повністю зруйноване арабами.

Єгипет – одна з найдавніших держав на Землі і колиска цивілізації Середземномор'я. Країна-стрічка, займала територію в нижній течії річки Ніл в північно-східній Африці[14].

Етапи історії Єгипту: Додинастичний період: Тасійська культура, Бадарійська культура, Накадійська культура, Амратська культура (Накада I), Герзейська культура (Накада II); Династичний період: Раннє царство; Перший перехідний період; Середнє царство; Другий перехідний період; Нове царство; Третій перехідний період; Пізнє царство; Перський період; Елліністичний період.

Вавілон – місто, столиця стародавньої Вавилонії, розташоване на плоскому березі в нижній течії ріки Євфрат. Нині знаходиться на території Іраку за 88 км на південь від Багдаду й за 8 км на північ від Хілла, який переважно побудований із руїн Вавилону[15].

Персія – древня назва країни в Південно-Західній Азії, що з 1935 офіційно називається Іраном. Колись використовувалися обоє назви, і сьогодні назва «Персія» усе ще вживається, коли мова заходить про Іран[16].

У стародавності Персія стала центром однієї з найбільших в історії імперій, що простиралася від Єгипту до р.Інд. У її склад увійшли всі попередні імперії - єгиптян, вавилонян, ассирийців і хетів. Більше пізня імперія Олександра Македонського майже не включала територій, які б до цього не належали персам, при цьому вона була менше, ніж Персія при царі Дарії.

З моменту виникнення в 6 в. до н.е. до завоювання Олександром Македонським в 4 в. до н.е. протягом двох з половиною сторіч Персія займала чільне положення в Древньому світі. Грецьке панування протривало приблизно сто років, і після його падіння перська держава відродилася при двох місцевих династіях: Аршакидів (Парфянске царство) і Сасанидів (Новоперське царство). Більше семи століть вони тримали в страху спочатку Рим, а потім Візантію, поки в 7 в. н.е. держава Сасанидов не було скорено ісламськими завойовниками.

Китай – найстаріша країна у світі, безперервна історична традиція якої налічує майже 5000 років. Основні періоди (епохи) в історії Древнього Китаю традиційно носять назви династій і царств[17]:

1. Шан (або Інь) — XVI — XI ст. до н. е.;

2. Чжоу і Чжаньго — XI — III ст. до н. е.;

3. Цинь — 221 — 207 рр. до н. е.;

4. Хань — 206 р. до н. е. — 220 р. н. е..

Найдавніші згадки про Китай відносяться до часів правителя Фу Сі, який жив за 30-40 століть до початку нашої ери. Вважається, що боги надихнули його на написання священної книги древнього Китаю «Іцзін», з якої пішла теорія про те, що фізичний Всесвіт виник і розвивається завдяки чергуванню інь і ян.

Індія – термін Стародавня Індія охоплює період від зародження на території Індостану перших держав до розпаду імперії Гуптів в 6 столітті. В цей період склалися основи індійської культури, виникла більшість із основних індійських релігій, розвинулися основні індійські філософські школи.На території сучасної Індії виникла одна з найдавніших людських цивілізацій. З середини 3 тис. до н.е. там почала свій розвиток Хараппська цивілізація. У 6 ст. до н.е. північний захід сучасної Індії попав під панування Персидської імперії. Мусульманське завоювання (6 ст.), нашестя Тамерлана (14 ст.), утворення імперії Великих Моголів (1526 рік), яка досягла свого розквіту у 18 ст. Саме тоді на її територію стали претендувати ряд європейських країн. У кінці 18 ст. країна стала колонією Британії. І тільки 1947 рік приніс незалежність цій англійській колонії, яка розділилася на дві країни – Індію і мусульманський Пакистан.

Перша індійська цивілізація знаходилася в долині Інду 2500-1600 до н. е.; можливо, була створена дравідами, предками більшості народів південної Індії. Вторгнення арійських народів з північно-заходу почалися в 1500 до н. е. Субконтинент, крім крайнього півдня, був вперше об'єднаний імператорами Мауріан 321-184 до н.е. і при династії Гупта 300-500 н.е.

Поиск по сайту: