Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Наукові концепції взаємодії суспільства і природи та їх вплив на формування науки екологічного права



Стаття Лозовської!

Єдність природи і суспільства, їх взаємодія

 

Суспільство (соціосфера) є складовою частиною ландшафтної оболонки. Суспільство — це сукупність конкретних людей. Людина — частина природи. Фізичне і духовне життя людини нерозривно пов'язане з природою. Природа — це середовище, в якому людина живе. Саме воно забезпечує її найперші потреби. Життя людини можливе тільки у взаємодії з природою. Ця взаємодія проявляється в різних формах, насамперед в обміні речовин і енергії. Але людина — не тільки біологічна істота, а й суспільна. Умови її життєдіяльності залежать і від суспільного оточення. В зв'язку з цим для пояснення розвитку людини як компонента живої природи і людського суспільства одних тільки біологічних закономірностей недостатньо. Треба враховувати суспільні умови і закономірності. Між людиною і природою є не тільки біологічна, а й економічна взаємодія. Саме природа є джерелом споживчих вартостей.

 

Людина і природа не протистоять одна одній. Але було б помилкою стверджувати, що це гармонійне ціле. Якби вони являли собою гармонійне ціле, то не виникали б екологічні проблеми, які в сучасних умовах набувають глобального характеру. Матеріальний світ єдиний, і його складові взаємозв'язані, вони впливають одна на одну. Тому в процесі пізнання природа і суспільство мають розглядатися у взаємозв'язку і у взаємодії.

 

Матеріальне виробництво є конкретним виявом взаємодії суспільства і природи. В ньому особливо чітко проявляється єдність взаємодіючих частин. Відношення людей до природи змінюється з розвитком продуктивних сил. Природа і суспільство становлять єдність. Нарізне вивчення суспільства і природи не забезпечує дослідження тісної взаємодії між ними.

 

У минулому впродовж століть вивчались окремі компоненти природи і суспільства. Тепер людство має широкі знання про природу і розвиток суспільства. За сучасних умов необхідні наукове опрацювання екологічних проблем і практичні заходи для створення гармонійних відносин між природою і суспільством. Проте до останнього часу були поширені погляди на цілісність «природа — СУСПІЛЬСТВО» як на конгломерат частин. У географічній науці і тепер не подолана розірваність між вивченням природи і суспільства. А між тим суть сучасної географії полягає в тому, що вона вивчає в певних аспектах природу, суспільство і їх взаємодію.

 

Необхідність уважного ставлення науки до проблем взаємодії суспільства і природи випливає з того. що взаємозв'язки між ними в процесі розвитку продуктивних сил і прогресу людства ускладнюються, інтенсивність їх зростає. Рушійною силою взаємодії суспільства і природи є продуктивні сили суспільства. Використовуючи закономірності природи, людина чимраз більше впливає на природу. На певному етапі свого розвитку продуктивні сили створюють'суперечність у відносинах суспільства з природою. Порушується рівновага у природі, послаблюються можливості її самовідновлення. Однак у процесі науково-технічного прогресу можна створювати передумови і нові можливості для гармонійності відносин суспільства з природою.

 

Природа на кожному з етапів суспільного розвитку взаємодіє з суспільством не всіма своїми сторонами, як єдине ціле, а завжди лише окремими властивостями, частинами, компонентами, комплексами компонентів. Ця особливість взаємодії природи з суспільством зумовляє необхідність особливого наукового підходу. Необхідно досліджувати ті процеси. які пов'язані з окремими властивостями, частинами, компонентами і сукупностями компонентів природи.

Такий підхід надзвичайно важливий для географічних досліджень проблем взаємодії суспільства і природи. Тільки вивчення конкретних процесів взаємодії і конкретних об'єктів, шо формуються в процесі інтеграції суспільства і природи, може виявити складний механізм взаємодії і дати можливість розробляти шляхи гармонізації відносин між ними.

 

Природа чинить великий і різнобічний вплив на розвиток суспільства. Здоров'я і саме життя людей залежать від природних умов, навколишнього природного середовища. Сприятливі природні умови, наявність природних ресурсів можуть прискорити розвиток матеріального виробництва, економічний і соціальний розвиток суспільства, держави. Наука і практична діяльність людей здавна спрямовані на те, щоб максимально використати багатства природи, захиститися від катастрофічних дій природних процесів і явищ.

 

Вплив природи на суспільство неоднаковий у різних частинах нашої планети. Диференціація природних умов і ресурсів спостерігається навіть на порівняно невеликих ділянках земної поверхні. Саме диференціація є природною основою територіального поділу праці, спеціалізації країн і районів. Оскільки територіальний поділ праці нерозривно пов'язаний з диференціацією природних умов і ресурсів, проблема впливу природи на господарську діяльність суспільства в різних регіонах і місцевостях — одна з найважливіших в економіко-географічній науці. Формування різних аиробничо-територіальних утворень (агропромислових, промислових, будівельних, рекреаційних, водогосподарських та інших комплексів), а також суспільно-територіальних комплексів, таких, як населені пункти, райони, країни, знаходиться під великим впливом природних умов. У зв'язку з комплексним впливом природних чинників на життя і господарську діяльність людей важливе значення має вчення про природні гео-і-истеми як цілісні територіальні поєднання цих чинників.

 

У взаємодії суспільства і природи активною стороною є суспільство. Вшив його на природу посилюється і розгалужується. Своїми діями суспільство вносить великі зміни в природу і змінюється саме.

 

 

Науково-технічна революція ускладнила взаємовідносини суспільства і природи. Розвиток науки і техніки сприяв швидкому зростанню енергоозброєності та обсягів виробництва, що призвело до збільшення видобутку природних ресурсів, посилило забрудненість навколишнього середовища. Здатність природи до самовідновлення різко знизилася. Разом з тим суспільство не може задовольняти свої потреби без додаткового залучення природних ресурсів до сфери виробництва. Людство стало перед загрозою екологічної кризи. Актуальність охорони навколишнього середовища різко зросла. Якщо для потреб виробництва людство шукає нові джерела енергії та сировини, то збереженню якості навколишнього природного середовища немає альтернативи. Його якість має бути збережена, бо від цього залежить існування людства і життя на Землі. Проте технічний прогрес повинен продовжуватися, тому що суспільство не може відмовитися від власного розвитку. В процесі такого розвитку вплив на природу не тільки не зменшується, а навіть збільшується.

 

Як же пом'якшити основну суперечність сучасної взаємодії суспільства і природи: між постійно зростаючою природоперетворювальною діяльністю людського суспільства, величезними масштабами його втручання в природу і обмеженими можливостями природи до самовідновлення? Вихід полягає не в припиненні і не в гальмуванні науково-технічного прогресу, а у розвиткові нових відносин між суспільством і природою, у новій організації їх взаємодії. Науково-технічний прогрес має сприяти не тільки розвитку виробництва, а й розв'язанню екологічних проблем.

 

1.3.2. Закономірності взаємодії

 

В літературі, зокрема географічній, до останнього часу дискутується питання: чи існують закономірності взаємодії суспільства і природи? На нашу думку, існування закономірностей такої взаємодії не вимагає особливих доказів. Суспільство і природа не тільки являють собою двоєдність, а й знаходяться у тісній взаємодії, яка зумовлює особливі закономірності, що відрізняються від природних і суспільних. Взаємодія між суспільством і природою полягає у складних відносинах, що повторюються, а також у тісних зв'язках між властивостями природи і властивостями суспільства як складовими елементами системи «суспільство — природа». Серед зазначених відносин і зв'язків, безумовно, можна виділити найсуттєвіші і найстійкіші. тобто закономірні. Їх слід називати закономірностями взаємодії суспільства і природи. Вони зв'язані з закономірностями природи і закономірностями суспільства, базуються на них. проте не укладаються в них, не вичерпуються ними, оскільки оперують зразу суспільними і природними явищами. Є підстави стверджувати, що ландшафтна оболонка розвивається під впливом трьох груп закономірностей — природних, суспільних та закономірностей взаємодії суспільства і природи. Необхідність пізнання таких закономірностей диктується потребами практики, пов'язана з різнобічним впливом антропогенних чинників на природу.

 

Одна з важливих закономірностей взаємодії суспільства і природи — це обмеженість самовідновлення природи, саморегулювання її змін під впливом суспільства. Вплив суспільства на природу до певних меж не створює

 

 

загрози її руйнування, порушення умов життя людей, бо природа сама підновлює внутрішню рівновагу, розвиваючись за своїми законами. По-си.іення впливу господарської діяльності на природу зменшує Гі здатність .то відновлення своїх властивостей, важливих для функціонування як окремої людини, так і суспільства в цілому. У зв'язку з цим суспільство змушене розвивати сферу діяльності, зв'язану з охороною природи. Забруднення не повинне перевищувати того рівня, після якого природні системи втрачають можливості до самовідновлення. Отже. виникає проблема екологічного нормування.

 

Другу закономірність взаємодії суспільства і природи можна сформулювати як закономірність взаємозумовлених ланцюгових змін компонентів природи під впливом антропогенної діяльності. Вплив суспільства на окремі компоненти природи і окремі види ресурсів (наприклад, водні, лісові тощо) не обмежується змінами тільки в них. Зміна навіть одного з компонентів природи порушує рівновагу всього природного комплексу. Знищення лісів, наприклад, посилює ерозію грунтів, негативно позначається на кліматі, розвитку тваринного світу, гідрологічному режимі. Забруднення водойм змінює умови життя їх фауни і флори.

 

Ще одна закономірність взаємодії суспільства і природи, дія якої підтверджується численними фактами, — це закономірність поєднання суспільних і природних елементів, утворення цілісностей. Вона спричиняє формування виробничо-територіальних, водогосподарських, рекреаційних та інших видів комплексів. Формування таких цілісностей у вигляді різних комплексів і систем відзначено багатьма вченими — фізико-гео-графами і економістами. Так, М.Я.Лемєшев зазначає, що економічні, соціальні. технологічні та біологічні процеси тепер настільки зв'язані і взаємозалежні, що виникла об'єктивна необхідність розглядати сучасне виробництво як складну еколого-економічну систему, а не протиставляти економічну і природну системи одна одній.

 

Людство у своєму науково-технічному розвиткові уже підійшло до такої стадії, коли цілком здатне вирішувати свої конфлікти з природою, не допускаючи їх переростання в потенційно небезпечні для існування цивілізації. Гармонійна взаємодія суспільства і природи повинна стати однією з найважливіших цілей загального соціально-економічного прогресу.

 

Єдність господарської діяльності та охорони природи стала нині визначальною у складних відносинах суспільства і природи. Збереження довкілля — необхідна умова підтримання динамічної рівноваги між елементами системи "природа — господарство

 

— населення". Ми повинні навчитися поєднувати в одному гармонійному цілому використання необхідних нам природних ресурсів і забезпечити при цьому високу технічну оснащеність сучасного виробництва. Досягти цього можна лише шляхом урахування відтворювальних можливостей природи, бережного ставлення до неї, підпорядкування власних споживацьких інтересів вимогам і можливостям природного середовища. Теоретичні наукові розробки у цьому напрямі більш, ніж вагомі, але практика показує, що не кожна блага ідея знаходить раціональне втілення і дає позитивні результати. Зупинимося детальніше на головних сучасних наукових підходах щодо обґрунтування взаємин суспільства і природи.

 

Ідеї академіка В. Вернадського про ноосферу.

 

Середовище існування сучасної людини можна умовно розділити на дві сфери

 

— природну і штучну, тобто створену людиною. Перша — біосфера, друга — ноосфера. Термін "ноосфера" ввів французький філософ П. Тейяр де Шарден, а В. Вернадський наповнив його змістом і сучасним розумінням. Згідно з концепцією ноосфери, впливати на природу, змінювати біосферу слід дуже раціонально, проектуючи майбутні наслідки. Це не стихійне руйнівне втручання у природу, а науково обґрунтоване збереження на Землі умов для життя людей. В.І. Вернадський вважав, що ноосфера — це такий стан біосфери, в якому мають виявитися розум і спрямована ним праця людини як нова, небувала на планеті, геологічна сила. Він визначив кілька загальних умов, необхідних для створення ноосфери:

 

— людство має стати єдиним в економічному та інформаційному відношеннях;

 

— ноосфера — явище всепланетне;

 

— ноосфера не може бути створена до припинення війн між народами.

 

Очевидно, що ноосфера в просторі значною мірою перекривається біосферою, але не тотожна їй. Темпи розвитку ноосфери незрівнянно вищі від темпів змін біосфери.

 

Концепція сталого розвитку.

 

Ця концепція передбачає гармонійний розвиток суспільства і природи, який за сучасних умов стане передумовою для оптимального задоволення потреб майбутніх поколінь на нашій планеті. Всесвітня конференція глав держав і урядів усіх країн у Йоганнесбурзі в 2002 р. констатувала, що немає іншого шляху вирішення цих проблем людства, як перехід до сталого розвитку. Ця стратегія включає три складові:

 

— екологічну — збереження і поліпшення природного середовища;

 

— економічну — подальший гармонійний розвиток виробництва, продуктивних сил суспільства;

 

— соціальну — підвищення добробуту народів, вирівнювання рівнів їх життя, поліпшення соціальних умов та стандартів.

 

Концепція біотичної регуляції навколишнього середовища.

 

Згідно з цією концепцією будь-який подальший розвиток не можливий, якщо в основу взаємин людини і природи не закласти біотичний принцип регулювання. Це такий розвиток, який не виводить глобальну цивілізацію за межі природної ємності біосфери і ґрунтується на процесах перетворення довкілля живою речовиною, величина і потужність котрих значно перевищують процеси деградації довкілля.

 

Близькою є думка про необхідність дотримання правила одного процента, відповідно до якого людство може використовувати для своїх потреб не більше 1 % ресурсів первинної продукції природи.

 

Такі підходи мало або й зовсім не реальні, щоб стати основою цивілізаційного розвитку. Більше того, вони не враховують накопичення первинної продукції.

 

Ідея коеволюційного розвитку людини і природи

 

Передбачає спільний розвиток людини і природи, але оскільки темпи розвитку природи і техносфери пропорційно несумісні, то концепція обґрунтовує не що Інше, як повну адаптацію розвитку суспільства вимогам природи.

 

Концепції "неотехнооптимізму"

 

Спираються на припущення про наявність можливостей швидкого досягнення гармонії між суспільним розвитком і природою за рахунок найширшого впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Будь-яка позитивна зміна у розвитку технологій приводить до появи позитивних тенденцій у інших галузях і сферах господарства. Таким чином можна досягти як мінімум чотирикратного підвищення ефективності використання усіх наявних ресурсів, будь то ресурси природні чи технічні, інвестиційні, фінансові та ін. Важлива роль у розвитку і реалізації таких концепцій належить розвиткові так званого екологічного бізнесу.

 

Концепція золотого мільярду

 

«Золоти́й мілья́рд» — вираз-термін, яким позначають населення розвинутих країн з достатньо високим рівнем життя в умовах обмежених ресурсів. Чисельність даного населення в мільярд пов'язана з чисельністю сумарного населення таких країн і регіонів, як США (310, 5 млн.), Канада (34, 3 млн.), Австралія (22, 5 млн.), Євросоюз (27 країн, у сумі 500 млн. чол.), Нова Зеландія (4,4 млн.), Ізраїль (7, 5 млн.), Ліхтенштейн (35800 чол.), Монако (33000 чол.), Люксембург (0, 5 млн.), Андора (84000 чол.), Ватикан (920 чол.), Мальта (0, 4 млн.) до початку третього тисячоліття.

 

За словами Сергія Кара-Мурзи, золотий мільярд споживає левову частку всіх ресурсів на планеті. Якщо хоча б половина людства почне споживати ресурси в такій кількості, їх очевидно не вистачить.

 

Перший закон народонаселення сформулював Томас Мальтус у книзі “Досвід про закон народонаселення у зв’язку з майбутнім удосконаленням суспільства” (1798), де показав загрозу зростаючого населення, що збільшується у геометричній прогресії та ресурсами продовольства, які зростають в арифметичній прогресії. Він розрахував максимально можливу кількість населення Землі, стверджуючи, що для підтримки комфортного рівня життя окремої людини населення планети повинно становити 1,4 млрд. чол. Сучасні “мальтузіанці” скоротили цю цифру до мільярда, який назвали “золотим”. Станом на 1 січня 1990 року на Землі проживало 5,5 млрд. чол., на 2009 рік – понад 6,5 млрд. За даними ООН, сировини й енергії вистачить (за оптимального використання) лише на 1 млрд. чоловік. Не випадково, що до золотого фонду "одного мільярда" належать такі країни, як США, Японія, країни ЄС та ін., в той час як 4/5 населення Землі з Азії, Африки, пострадянського простору, Латинської Америки, що володіють основною масою сировини й енергії, витіснені з "місця під сонцем" і насправді є сировинними колоніями зазначених країн. Американський дослідник Ф. Фукуяма поділяє народи на історичні і постісторичні. Якщо для других можливі конфлікти і голод, то перших можуть тривожити лише теми нудьги і духовної порожнечі постісторичного буття. Теоретик “відкритого суспільства” включає в обрані – історичні народи. До постісторичних відносяться чотири мільярди людей, що живуть на грані існування, тобто 2/3 населення планети. Під егідою ООН за останні десятиліття розроблена різностороння концепція сталого розвитку суспільства і економіки. Для ефективного функціонування цієї системи достатньо 20% найкваліфікованіших працівників, вчених та спеціалістів планети. Вони, в основному, уже інтегровані країнами “золотого мільярда”.

 

 

У ХХ столітті відбулося багатократне зростання продуктивності у сільському господарстві (правда, за рахунок колосального збільшення витрат енергії), було розроблено багато нових матеріалів, які зменшили потребу у сировині, за рахунок технічного прогресу також знижена матеріаломісткість у тих виробництвах, в яких замінити натуральну сировину на синтезовану не вдалося. В той же час відбувався швидкий ріст розвіданих запасів корисних копалин. Однак ще в середині ХХ століття був передбачений пік нафти. На думку С. Кара-Мурзи, за терміном "золотий мільярд" стоїть певна цілісна геополітична, економічна і культурна концепція: розвинені країни, зберігаючи для свого населення високий рівень споживання, будуть політично, військово та економічно утримувати інший світ в промислово нерозвинутому стані в якості сировинного додатку, зони зберігання шкідливих відходів і джерело дешевої робочої сили.

 

Колишній радник президента Франції Ф. Міттерана Ж. Аргалі в своїй книзі "Тисячоліття. Переможці і переможені в прийдешньому світовому порядку. Лінія горизонту" (1990), переведеною в Росії в 1993 році під назвою "На порозі нового тисячоліття", вказує, що планета перенаселена за рахунок країн "третього світу". Відомий своєю безпосередньою причетністю до глобального проекту депопуляції Г. Кісінджер. Головною метою створеного ним Управління (Бюро) у справах народонаселення стало “скорочення народонаселення до 2 млрд. чоловік шляхом розпалювання воєн, голоду, хвороб і інших необхідних засобів”. Відтак постає необхідність обмежити зростання населення в межах достатності природних ресурсів. Немає потреби говорити про те, що еліта не дозволить поставити власне існування під загрозу бурхливому зростанню кількості “зайвих ротів”, а отже, слід розпочати практику відбору. Тому демографи вважають, що людство у ХХІ ст. перейде від нерегульованої високої до низької регульованої народжуваності.

 

На думку С. Кара-Мурзи Золотий мільярд, як концепція, пропонує маніпулювання суспільною свідомістью, для збереження стійкого зросту у країнах золотого мільярду - і відключення сировиних придатків від можливості незалежного розвитку, самостійного проникнення на капіталістичний ринок, від інформаційних, технологічних та фінансових можливостей так званого "цивілізаційного світу".

 

 

Концепція екологічного расизму

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.