Паливо та енергія на технологічні цілі»

Ця стаття включає витрати на всі види палива і енергії (як отримані від сторонніх підприємств і організацій, так і виготовленні самім підприємством), які безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції.

До витрат за цією статтею включається також витрати на гарячу та холодну воду, пару стиснуте повітря, які використовуються у процесі виробництва продукції.

Норми витрат необхідно погоджувати з керівником проекту або використовувати дані Додатку. Ціни на даний вид витрат погоджуються з керівником економічної частини на основі даних Додатку.

Витрати на паливо і енергію на технологічні цілі розраховуються за формулою:

, (4.5)

де N_i – норми витрат і-го виду палива або енергії, на 1 виріб, натур. од. (кг. кВт......);

Ц_і - ціна одиниці (кг, кВт ... ) палива або енергії відповідного виду, грн;

N_і - кількість видів палива і енергії, які використовуються для виробництва продукції.

Витрати на паливо і енергію на технологічні цілі після модернізації розраховуються аналогічно, при незмінних цінах.

Або розмір витрат на електроенергію можна визначити за такою формулою:

, (7.57)

де – годинна витрата електроенергії;

– вартість кВт/г електроенергії, по встановленим діючим тарифам = 0,72грн.

розраховується по формулі

, (7.58)

де – визначена потужність і-го електродвигуна, кВт,

– коефіцієнт попиту і-го електродвигуна;

Коефіцієнт попиту ( ) і-го електродвигуна визначається залежно від коефіцієнта використання двигуна за потужністю ( ) і коефіцієнта використання двигуна за часом ( ).

Коефіцієнт ( ) визначається як відношення необхідної потужності до визначеної потужності електродвигуна. Коефіцієнт ( ) визначається виходячи із режиму роботи відповідного електродвигуна по тривалості ввімкнення.

04 „Зворотні відходи” – це відходи виробництва, які можуть бути використані для виробництва іншої продукції. Визначається за формулою аналогічно (4.5).

Можна вважати, що модернізація об`єднання майже не впливає на іх величину.

Основна заробітна плата”.

До цієї статті відносяться витрати на виплату основної заробітної плати, розрахованої згідно з прийнятими на підприємстві системами оплати праці, у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робочих, що зайняті виробництвом продукції.

Витрати на основну заробітну плату, які включаються в собівартість одиниці продукції ( ) при однономенклатурному виробництві можна спрощено розрахувати за формулою:

, (4.6)

де -середньомісячна основна заробітна плата робочих, зайнятих на виробництві даного виду продукції, грн;

Ч - середньооблікова чисельність робочих, зайнятих на виробництві даного виду продукції, чол.;

V - річний обсяг випуску продукції даного виду, натур. од.

Середньомісячна заробітна плата робітника визначається як середньомісячна зважена величина заробітної плати за 12 місяців. У спрощених розрахунках як середньомісячну заробітну плату можна прийняти розраховану відповідно до прийнятої системи оплати праці за формулами:

- для прямої відрядної:

= , (4.7)

де - фактично вироблений за місяць одним робітником об`єм продукції, натур. од.

- пряма відрядна розцінка, грн /натур. од.;

- для прямої погодинної:

=Ф_міс*ГТС, (4.8)

де Ф_міс - місячний фонд робочого часу, год.;

ГТС – тарифна ставка за 1 годину роботи, грн.

На підприємстві можуть використовуватися й інші системи оплати (відрядно-преміальна, відрядно-прогресивна, непряма відрядна, непряма погодинна та інші). Для розрахунку величини місячної основної заробітної плати за цими системами необхідно скористуватися навчальними посібниками з дисципліни “Економіка підприємства” (див. список літератури).

Після модернізації обладнання може зменшитися трудомісткість виробництва продукції і внаслідок цього, чисельність працівників та витрати на заробітну плату. Розрахунки витрат на основну заробітну плату за проектним варіантом необхідно виконати за наведеними формулами з урахуванням конкретної ситуації. Якщо на підприємстві використовуються інші системи оплати праці, можна скористуватися джерелами (див. список літератури).

06 “Додаткова заробітна плата”

До цієї статті відносяться витрати на виплату виробничому персоналу підприємства додаткової заробітної плати, нарахованої за роботу поза встановлені норми, за трудові успіхи та винахідництво і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, передбачені законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Для укрупнених розрахунків можливо визначити величину додаткової заробітної плати як % від основної. Відсоток погоджується із керівником економічної частини та може становити не більше 50 % (рекомендуємо величина 15-30 %). Додаткова заробітна плата на одиницю продукції розраховується шляхом ділення її річної величини на обсяг продукції, що виробляється.

07 „Відрахування на соціальне страхування”у вигляді єдиного соціального внеску (ЄСВ), який визначається індивідуально за групами ризиковості підприємств. На момент розрахунку погоджуються із консультантом економічної частини. Для юридичних осіб мінімальний розмір нарахувань становить 36,76 % від загального фонду оплати праці.

08 „Витрати на утримання і експлуатацію обладнання” (ВУЕО)включають:

1) витрати на капітальний ремонт (S_кр);

2) витрати на технічне обслуговування і поточні ремонти (S_ТО);

3) витрати на мастильні матеріали (S_ЗМ);

4) витрати на змінну оснастку (S_З.О.);

5) витрати на перебазування техніки (S_ПБ).

6) амортизаційні відрахування від вартості виробничого і підйомно-транспортного обладнання, цехового транспорту, інструментів та приладів зі складу основних виробничих засобів;

Витрати на капітальний ремонт, S_кр, грн., визначаємо за формулою

(7.45)

де – коефіцієнт, що враховує накладні витрати; =1,1;

– норма амортизаційних відрахувань на капітальний ремонт у відсотках від балансової вартості

Витрати на ТО і ПР визначимо за формулою

, (7.48)

де – витрати на зарплату ремонтників із нарахуваннями;

– витрати на матеріали і запасні частини;

Витрати на заробітну плату ремонтників визначимо за формулою

, (7.49)

де – середня тарифна ставка ремонтника, =15,02 грн для ІV розряду;

– кількість ТО і ПР у ремонтному циклі без капітального ремонту;

– трудомісткість ТО і ПР, чоловіко-годин.

Витрати на матеріали і запасні частини, , грн., буде

, (7.52)

де – коефіцієнт переходу від витрат на заробітну плату до витрат на матеріали і запасні частини; приймаємо = 1,25

Витрати на мастильні матеріали визначаємо по формулі

, (7.63)

де – коефіцієнт переходу від річної вартості електроенергії до вартості мастильних і допоміжних матеріалів =25%.

Витрати на змінну оснастку визначаються по формулі

(7.66)

де – вартість одиниці змінної оснастки, грн; для відповідності вартості стального каната до більш реальної вартості домножуємо на коефіцієнт =3;

– кількість видів змінної оснастки, в нашому випадку в метрах;

– термін служби оснастки, год;

– термін служби бетонозмішувача, років.

В склад витрат на змінну оснастку входять витрати на заміну стальних і електричних кабелів

Витрати на перебазування визначаються за формулою

(7.69)

де – вартість перевезення без урахування монтажних і демонтажних робіт, грн.;

– вартість демонтажних робіт, грн.;

– вартість монтажних робіт, грн.

Вартість перевезення визначимо по формулі

(7.70)

де – норматив витрат під час перевезення обладнання на нормативну відстань, приймаємо грн.;

– дальність перевезення, приймаємо км;

– нормативна відстань перевезення км;

– додаткові витрати під час перевезення на кожний наступний кілометр, приймаємо грн.

Амортизаційні відрахування від вартості обладнання можуть розраховуватися декількома методами: лінійним; методом зменшуваного залишку; кумулятивним та іншими. Треба використовувати той метод, який прийнятий на даному підприємстві. Методика розрахунку амортизаційних відрахувань викладено докладно в Темі 1.

Сума ВУЕО, яка включається до собівартості одиниці продукції, при однономенклатурному виробництві може бути розрахована як:

ВУЕО _од= , (4.11)

де V- річний обсяг виробленої продукції, натур. од.

Після модернізації для калькуляції витрат за даною статтею, треба розрахувати зміни по кожній статті окремо. Так, витрати на утримання і експлуатацію обладнання можуть зрости на 3-10 %, витрати на ремонт – зменшитися на 10-20%, витрати на утримання цехових транспортних засобів та інші витрати залишаться незмінними.

09 “Загальновиробничі витрати” - це комплексна стаття, яка включає зокрема:

1) витрати на управління виробництвом:

- на утримання робітників апарату управління виробництвом (цехами, дільницями і т.п.);

- на оплату службових відряджень персоналу цехів дільниць у межах норм, передбачених законодавством;

2) амортизацію основних засобів та інших необоротних матеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого) призначення;

3) витрати на обслуговування виробничого процесу;

4) витрати на охорону праці

та багато інших витрат.

Після модернізації ці витрати можуть змінитися вельми незначно, тому можна залишити їх величину на базовому рівні.

Загальна їх величина приймається у розмірі 30% від суми попередніх статей калькуляції, тобто суми статей 01-08.

10. „Втрати від браку” включають:

- вартість остаточно забракованої продукції по технологічним причинам;

- витрати на усунення браку

та інші подібні витрати.

По проектному варіанту вони можуть зменшитися, якщо в результаті модернізації зменшується відсоток браку (або брак взагалі усувається). Розрахунок виконується в залежності від конкретної ситуації.

У спрощених розрахунках можливо зменшити втрати від браку на той же відсоток, на який зменшується питома вага забракованої продукції у загальному її обсязі.

11. „Інші виробничі витрати”

До цієї статті відносяться:

- витрати, пов’язані з епізодичними і періодичними випробуваннями якості виробів, деталей, вузлів по перевірці їх на відповідність вимогам встановлених стандартів або технічних умов;

- витрати періодичних коротких контрольних випробувань по оцінці зібраного, готового до реалізації виробу або його складових частин на відповідність вимогам нормативної документації.

Після модернізації ці витрати залишаться незмінними.

Становлять 10 % від суми попередніх статей витрат (01-10)

12 “Супутня продукція” – до цієї статті включається вартість супутньої продукції, отриманої одночасно з основним (типовим) продуктом, тобто в єдиному технологічному процесі. Ії вартість вираховується з собівартості основного продукту.

Після модернізації вартість супутньої продукції може зрости або зменшитися. Розрахунки треба виконувати згідно з конкретною ситуацією.

У спрощених розрахунках можна залишити витрати за цією статтею незмінними на рівні 10 % від суми попередніх статей (01-13), або не розраховувати взагалі.

14 „Адміністративні витрати” включають:

- витрати, пов`язані з управлінням підприємством;

- витрати на утримання і обслуговування основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарчого призначення (наприклад, водопостачання, каналізації та ін.);

- витрати на облаштовування виробничого процесу (наприклад, на придбання сировини, палива та інших ресурсів, на заробітну плату робітників, зайнятих придбанням сировини та ін.);

- податки, збори та інші передбачені законодавством обов`язкові платежі (окрім тих, які включаються до виробничої собівартості);

- плату за землю;

- збір за парковку автотранспорту

та інші.

Адміністративні витрати поділяються на постійні (незалежні від обсягу виробництва продукції) та змінні. У розрахунках необхідно враховувати цей факт, якщо в результаті модернізації збільшується обсяг виробництва продукції.

У спрощених розрахунках можна залишити величину адміністративних витрат по проекту незмінною і вони будуть становити 20-60 % від виробничої собівартості.

15 ” Витрати на збут”

До них відносяться витрати, пов’язані з реалізацією (збутом) продукції, зокрема:

- витрати на утримання підрозділів підприємства, пов’язаних зі збутом продукції;

- витрати на утримання, ремонт і експлуатацію основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов’язаних зі збутом продукції;

- витрати, пов’язані з транспортуванням, перевалкою і страхуванням готової продукції;

- фактичні витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування продукції або гарантійні заміни проданих товарів

інші подібні витрати.

Витрати на збут після модернізації обладнання не змінюються і становлять 2-5 % від виробничої собівартості.

Таблиця Г.2 - Розрахунок економічного ефекту від модернізації (впровадження нової техніки)

Поиск по сайту: