Тема: Оцінка ефективності інноваційних рішень

ЗМІСТ

ВСТУП

Економіку підприємства можна сформулювати як науку про ефективність виробництва, шляхи і методи досягнення підприємством найкращих результатів при найменших затратах.

Економіка підприємства – це сукупність економічних процесів, які здійснюються на підприємстві при використанні ресурсів для задоволення матеріальних потреб у відповідності до матеріальних можливостей учасників господарської діяльності.

Дисципліна „Економіка підприємства”, як і політична економія, макроекономіка і мікроекономіка, є економічною наукою. Спільним для них є те, що всі вони досліджують виробничі відносини між людьми й дію економічних законів та закономірностей у процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ, але між політекономією і макроекономікою, з одного боку, і економікою підприємства – з іншого, є різниця, яка полягає в рівнях здійснюваного ними аналізу. Перші дві досліджують економіку в цілому та її великі підрозділи.

Економіка підприємства є більш конкретною наукою. Об’єкт її дослідження – виробничі відносини й економічні закони та закономірності, що виникають і діють лише в окремих підприємствах і враховують особливості виробництва конкретного підприємства.

Предмет економіки підприємства – вивчення комплексу питань господарчого керівництва діяльністю підприємства, методів раціонального сполучення усіх елементів виробничого процесу з метою найкращого їх використання.

Даний навчально-методичний посібник призначений для студентів неекономічних спеціальностей технічної спрямованості в ХНУБА, адже в ринкових умовах господарювання спеціалісти всіх галузей повинні приймати виважені рішення, підґрунтям яких є економічна доцільність та ефективність, що обумовлює актуальність та необхідність вивчення дисципліни «Економіка підприємства» студентами неекономічних спеціальностей.

Курс «Економіка підприємства» включений до навчального плану за спеціальністю 6.050502 «Обладнання хімічних виробництв і підприємств будівельних матеріалів», за основними темами даний навчально-методичний посібники буде корисний для студентів спеціальності 6.092100 «Технологія будівельних конструкцій, виробів і матеріалів» при вивченні курсу «Економіка будівництва» за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Бакалавр» та 7.092501 „Автоматизоване управління технологічними процесами” при вивченні курсу „Економіка галузі” за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Спеціаліст».

Теми, включені для розгляду в даний навчально-методичний посібник, відповідають основним темам курсу та робочій програмі дисципліни: «Основні та оборотні засоби підприємства», «Персонал та оплата праці на підприємстві», «Витрати, доходи та фінансові результати підприємства», «Інвестиції», «Інновації та інноваційна діяльність», «Оцінка ефективності технічних рішень».

В даному посібнику наведено основні теоретичні положення та методику їх практичного використання в умовах економіки сучасного підприємства будівельної галузі. З метою поглибленого самостійного опрацювання тем наводяться приклади розв’язання типових задач, а також задачі для самостійного розв’язання та питання для самоперевірки теоретичних знань.

Для зручності використання теми курсу розбито на декілька частин та за практичними заняттями. Кількість практичних занять відповідає кількості годин, відведених для практичного опрацювання теоретичних положень за курсом «Економіка підприємства».

При написанні даного навчально-методичного посібника використовувалися праці д.е.н., проф. Іванілова О.С., положення діючої законодавчо-нормативної база, власні напрацювання авторів.

Автори висловлють глибоку подяку за консультації та рецензії д.е.н., проф. Іванілову О.С., д.е.н., проф. Чорній М.В., які допомогли дане навчальне видання зробити якнайбільше логічним, змістовним та таким, що відповідає потребам сучасності.

Практичне заняття №9

Тема: Оцінка ефективності інноваційних рішень

Питання за темою:

1 Сутність інновацій та інноваційної діяльності.

2 Суб’єкти та об’єкти інноваційної діяльності.

3 Сутність інноваційного продукту.

4 Організаційні форми реалізації інновацій.

5 Класифікація інновацій.

6 Науково-технічний прогрес.

7 Підходи до оцінки ефективності інновацій.

Основні теоретичні положення теми та методичні вказівки:

Правові, економічні і організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні визначає Закон України "Про інноваційну діяльність", згідно якого інновації – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Законом України "Про інвестиційну діяльність" інноваційна діяльність визначена як форма інвестицій і здійснюється з метою впровадження НТП у виробництво і соціальну сферу.

Ця діяльність включає:

- випуск і поширення принципово нових видів техніки і технологій;

- прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

- реалізацію довгострокових науково-технічних програм із тривалими термінами окупності витрат;

- фінансування функціональних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

- розроблення і впровадження нової технології, що зберігає ресурси, призначеної для поліпшення соціального та екологічного стану.

Згідно із законодавством України, інноваційна діяльність - це діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів та послуг.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути:

- фізичні та юридичні особи України;

- фізичні та юридичні особи іноземних держав;

- особи без громадянства;

- об'єднання юридичних та фізичних осіб, які проводять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Підприємство (об'єднання підприємств) будь-якої форми власності, на якому понад 70 відсотків обсягу продукції (у грошовому вимірі) за звітний період є інноваційні продукти або інноваційна продукція визнається інноваційним підприємством.

Інноваційний продукт – є результатом виконаня iнновацiйного проекту i науково-дослiдною i (або) дослiдно-конструкторською розробкою нової технології (в тому числi iнформацiйно) чи продукцiї: з виготовленням експериментального зразка чи дослiдної партiї i вiдповiдає таким вимогам:

- він є реалiзацiею (впровадженням) об'єктiв iнтелектуальноi власностi (винаходу, корисної моделi, промислового зразка, топографiї iінтегральної мiкросхеми, селекцiйного досягнення тощо), на якi виробник продукту має державнi охоронні документи (патенти, свiдоцтва) чи одержанi вiд власникiв цих об'єктiв інтелектуальної власностi лiцензiї, або він є реалiзацiєю (впровадженням) вiдкриттiв. При цьому використаний об'єкт iнтелектуальної власностi має бути визначальним для даного продукту;

- розробка продукту пiдвищує вiтчизняний науково-технiчний i технологiчний рiвень;

- в Україні цей продукт вироблено (буде вироблено) вперше, або якщо не вперше, то порiвняно з iншим аналогiчним продуктом, представленим на ринку, він є конкурентоздатним i має суттєво вищi технiко-економiчнi показники.

Інноваційним визнається проект, яким передбачаються розробка, виробництво i реалiзацiя iнновацiйного продукту i (або) iнновацiйної продукцiї, тобто інноваційний проект – комплект документiв, що визначає процедуру i комплекс усіх необхiдних заходiв (у тому числi інвестиційних) щодо створення i реалiзацii iнновацiйного продукту й (або) інноваційної продукцii.

Інноваційною визнається продукцiя, яка вiдповiдає таким вимогам:

- вона є результатом виконання iнновацiйного проекту;

- така продукцiя (товари чи послуги) є конкурентоздатною.

Iнновацiйне пiдприемство може функцiонувати у виглядi iнновацiйного центру, бiзнес-iнкубатора, технополiсу, технопарку тощо.

Технологічний парк – юридична особа або об'єднання на пiдставi договору про спiльну дiяльнiсть юридичних осiб (учасникiв), головною метою яких є дiяльнiсть щодо виконання iнвестицiйних та iнновацiйних проектiв, виробничого впровадження наукомiстких розробок, високих технологiй та конкурентоспроможної на свiтових ринках продукцiї. Технопарк (науково-технологічний парк) можна розглядати як комплекс дослiдних iнститутiв, лабораторiй та пiдприємств, що створюються на заздалегiдь пiдготовлених територiях з метою координацiї дiяльностi та спiвробiтництва таких головних ланок, як наука, вища школа, державний сектор виробництва, приватні пiдприємства, мiсцевi та peгioнальнi органи управлiння. Технополiс – це науково-промисловий комплекс, створений для виробництва нової прогресивної продукції або розроблення нових наукомiстких технологiй на базi тiсних взаємовiдносин виробничих пiдприємств з вищими навчальними закладами i науково-технiчними центрами. У ньому поєднуються наука, техніка i пiдприємництво, здiйснюється тісне спiвробiтництво мiж академiчною наукою, пiдприємцями, мiсцевими i центральними органами влади. Сукупність технопарків, інкубаторів, комплекс рiзноманiтних структур, якi забезпечують життя міста, утворюють технополiс. Бiзнес-iнкубатор – це комплекс, який займається наданням інноваційних послуг щодо реалiзацiї iнновацiйних проектiв. Iнкубацiйний перiод для фipми триває вiд 2-3 до 5 років, пiсля чого iнноватор може вести дiяльнiсть самостiйно.

Класифікація інновацій може здійснюватися за багатьма ознаками і наведена в Додатку А.

Об’єктами інновацій є:

- iнновацiйнi програми i проекти;

- нові знання та iнтелектуальнi продукти;

- виробниче обладнання та процеси;

- iнфраструктура виробництва i пiдприємництва;

- органiзацiйно-технiчнi рiшення виробничого, адмінiстративного, комерцiйного або iншого характеру, що істотно полiпшують структуру i якiсть виробництва i (або) соцiальної сфери;

- сировині ресурси, засоби їх видобування i переробки;

- товарна продукцiя;

- механiзми формування споживчого ринку i збуту товарної продукції.

Науково-технічний прогрес (НТП) в буквальному розумінні означає безперервний взаємообумовлений процес розвитку науки і техніки; у широкому суттєво-змістовному значенні – це постійний процес створення нових і удосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

Особливістю підходів до оцінки ефективності інновацій господарюючих суб’єктів різних рівнів, діючих у ринкових умовах, слід уважати різницю в цілях, які вони визначають у своїй діяльності. Так, державні органи влади й управління, що мають регулювати соціально-економічні процеси в державі, виходять із глобальних завдань розвитку суспільства в цілому. Держава формує зовнішні умови (інноваційну політику) для господарювання підприємств, стимулюючи зростання національної економіки. В еко­номічній літературі звертається увага на необхідність нових підходів до оцінки ефективності інновацій в умовах ринкової економіки.

За часів державної власності та централізованих методів управління переважав єдиний методологічний підхід для всіх організацій до оцінки ефективності господарських рішень. Сутність його визначалась принципом: усе, що вигідно державі, має бути вигідним для всіх суб’єктів господарювання, тобто цей підхід передбачав для всіх глобальний критерій ефективності капітальних вкладень — економічний ефект, що одержується на всіх стадіях і етапах реалізації нововведень — від проведення досліджень і розробок до використання інновації споживачем. Методичні суперечки торкалися лише показників, якими оцінювався цей ефект — це «приведені витрати» на реалізацію новини чи інтегральний показник — «річний економічний ефект».

Крім того, виділення коштів на здійснювання капітальних вкладень, в основному, мало безоплатний характер. Такий підхід дозволяв придбавати за кордоном нове обладнання, яке не використовувалось або використовувалось на не повну потужність, бо не вписувалось в існуючі технологічні процеси. Це призводило до зростання витрат на виробництво, формування цін за витратним принципом і до інших негативних наслідків.

У сучасних ринкових умовах підвищуються вимоги до економічних вимірів і економічних обґрунтувань прийняття рішень стосовно інноваційних проектів, які можуть фінансуватись тільки після економічної оцінки кожного з можливих їх варіантів. Слід зважати на те, що підприємства (організації) будують свою діяль­ність в напрямі досягнення своїх локальних цілей, перш за все можливості успішно функціонувати на ринках виробництва нових товарів і послуг, які з’являються в результаті впровадження нових технологій. Кінцевим результатом інноваційної діяльності будь-якої організації є виробництво конкурентоспроможної продукції та зміцнення позицій на ринку і свого фінансового стану. За такого підходу вибір кращого варіанта інноваційного проекту передбачає одержання більших результатів з меншими чи однаковими витратами. Отже, у загальному вигляді економічна ефективність інновацій визначається порівнянням результатів з витратами, що забезпечили цей результат.

Водночас у деяких наукових публікаціях висловлюється думка, що необхідно розрізняти ефективність і результативність. Наприклад, у широко відомому підручнику «Основи менеджменту» звертається увага на те, що організація має бути як ефективною, так і результативною. Результативність, на думку П. Друкера, є наслідком того, що «робляться потрібні, правильні речі» (doing the right things), а ефективність є наслідком того, що «правильно створюються ці самі речі» (doing things right). І перше і друге однаково важливо. Стосовно питання визначення ефективності інноваційної діяльності такий підхід, на думку А. Е. Герасимова, є особливо актуальним. Справді, одержуючи інновацію (у вигляді нового продукту, технології, методів організації й управління), що є результатом інноваційного процесу, важливо не тільки одержати нововведення з мінімальними витратами, а й саме нововведення як цінність, що має бути корисною і потрібною, тобто відповідати певним вимогам як з боку підприємства, ініціюючого його впровадження, так і з боку споживачів цієї інновації.

Виходячи з цього, ефективність інноваційної діяльності слід визначати з урахуванням таких підходів:

1) оцінка економічної ефективності нововведення стосовно підприємства, тобто як воно забезпечує конкурентоспроможність, прибуток і фінансову стабільність підприємства;

2) оцінка ефективності управління інноваційною діяльністю з погляду забезпечення неперервності інноваційного процесу і досягнення кінцевої мети одержання новинок (продукту, технологій), які відповідають вимогам ринку;

3) урахування часу, тобто здатність одержувати необхідні результати за визначений проміжок часу. На думку Герасимова, тільки єдність вищезазначених компонентів дає змогу охарактеризувати ефективність управління інноваційною діяльністю, що здійснюється на підприємстві.

Як кількісні показники, що характеризують ефективність інноваційної діяльності, можна використовувати коефіцієнт фактич­ної результативності роботи, рекомендований ЮНІДО (Організацією Об’єднаних Націй з промислового розвитку). Цей показник розраховується за такою формулою:

, (8.1)

де — сумарні витрати на закінчені роботи, що прийняті до освоєння в серійному виробництві;

— фактичні витрати на НДДКР за і-й рік;

— кількість років аналізованого періоду;

— незавершене виробництво на початок періоду, що аналізується, у вартісному виразі;

— так само на кінець періоду, що аналізується.

Як показник, що відображає зміни результативності стадії НДДКР як чинника ефективності, пропонується використовувати відношення кількості розроблених винаходів (технічних рішень, ідей), які відповідають вимогам підприємства, до загальної кількості розроблених інновацій (технічних рішень, ідей).

При цьому слід ураховувати можливість взаємодії з зовнішнім середовищем підприємства, а саме: кількість об’єктів інтелектуаль­ної власності, що купуються зі сторони і реалізуються в зовнішньому середовищі. У цілому, показник результативності інноваційної діяльності, який пропонує Герасимов, має такий вигляд:

, (8.2)

де — результативність інноваційної діяльності на стадії проведення НДДКР;

— кількість самостійно розроблених новацій (винаходів, технічних рішень, ідей) які відповідають вимогам підприємства в t році;

— кількість придбаних об’єктів інтелектуальної власності, що відповідають вимогам підприємства в t році;

— загальна кількість новацій як результат проведення НДДКР і придбання об’єктів інтелектуальної власності в зовнішньому середовищі підприємством у t році;

— кількість об’єктів інтелектуальної власності — результатів НДДКР, що реалізовані у зовнішньому середовищі і не використані в діяльності підприємства в t році;

Т— кількість років періоду, що аналізується.

Для оцінки економічної ефективності інновацій (інноваційних проектів) у вітчизняній практиці використовується система показ­ників, які широко висвітлюються в літературі [36, 45, 49, 52]. Ці показники відображають співвідношення витрат і отриманих результатів, тобто тих вигід, які будуть одержані від реалізації інновацій. На рис. 1.9 наведені показники ефективності інноваційного проекту.

Показники економічної ефективності відображають ефективність інноваційних проектів з точки зору інтересів усього національного господарства, а також регіонів, галузей виробництва, організацій, що беруть участь у проекті.

Рисунок 8.1 - Показники ефективності інноваційного проекту

При відборі інноваційних проектів і розрахунках показників ефективності на рівні національного господарства беруться до уваги такі результати проекту:

· кінцеві виробничі результати (виручка від реалізації нових товарів, інтелектуальної власності — ліцензій, ноу-хау, програм для ЕОМ тощо);

· соціальні й екологічні результати, розраховані виходячи із спільних дій учасників проекту в регіонах;

· прямі фінансові результати;

· кредитні займи, інвестиції інших держав, банків, фірм і т. ін.;

· побічні фінансові результати, що їх обумовлюють при здійсненні проекту: зміни доходів сторонніх організацій і громадян, ринкової вартості земельних ділянок, будівельних споруд, утрати природних ресурсів і інші надзвичайні ситуації.

До складу витрат включаються передбачені в проекті і необхідні для його реалізації побічні й одночасні витрати всіх учасників проекту, обчислених без повторного врахування однакових витрат одних учасників у складі результатів інших учасників.

Оцінюючи ефективність інноваційного проекту, порівняння різночасових показників здійснюють шляхом приведення (дисконтування) їх до цінності в початковому періоді (до одного моменту). Таким моментом може бути, наприклад, рік початку реалізації інновацій.

За допомогою дисконтування у фінансових і економічних розрахунках ураховується чинник часу. Ідея дисконтування полягає в тому, що для фірми краще одержати гроші сьогодні, а не завтра, оскільки, будучи інвестованими в інновації (виробництво), вони вже завтра принесуть певний додатковий дохід. Різниця між майбутньою вартістю і поточною вартістю називається дисконтом (англ. discount — обліковий процент). В економічному і фінансовому аналізі використовують спеціальний прийом для виміру поточної і майбутньої вартості однією грошовою одиницею. Цей розрахунковий прийом називається дисконтуванням. Процес дисконтування є зворотним нарахуванню складних відсотків. Метод нарахування за складним відсотком полягає в тому, що в першому періоді нарахування відбувається на початкову суму кредиту, потім вона підсумовується з нарахованими відсотками і в кожному наступному періоді відсотки нараховуються на вже нарощену суму. Таким чином, база для нарахування відсотків постійно змінюється. Сума, яка одержується в результаті накопичення відсотків, називається майбутньою вартістю суми вкладу після закінчення терміну, на який робиться розрахунок.

Якщо позначити майбутню вартість (англ. future value); поточну вартість (англ. present value); — відсоткову ставку, — кількість років, то майбутню вартість можна знайти за формулою

. (8.3)

При дисконтуванні поточну вартість розраховують шляхом ділення майбутньої вартості на (1 ´ відсоткова ставка) стільки разів, на скільки років робиться розрахунок за формулою

. (8.4)

Отже, дисконтування, як і нарахування складних відсотків базується на використанні відсоткової ставки. Чим нижча ставка відсотка і менший період (t), тим вища теперішня величина майбутніх доходів. Дисконтна ставка (норма) визначається як прийнятлива для інвестора норма доходу на капітал. Таким чином, дисконтування — це приведення один до одного потоків дохо­дів/вигід і витрат рік за роком на основі норми дисконту (r) з метою одержання поточної (сьогоднішньої) вартості майбутніх доходів/вигід і витрат, тобто за допомогою дисконтування визначається чиста поточна вартість інноваційних проектів.

При оцінці ефективності інноваційних проектів передбачається розрахунок таких важливих показників, як:

· інтегральний ефект (чистий дисконтований дохід);

· внутрішня норма прибутковості (дохідності);

· рентабельність інвестицій

· період і строк окупності.

Інтегральний ефект визначається як сума поточних ефектів за весь розрахунковий період, приведена до початкового року, або як перевищення інтегральних результатів над інтегральними витратами. Інтегральний ефект ще називають приведеною вартістю, яка характеризує загальний абсолютний результат інвестиційного проекту:

, (8.5)

де — чиста приведена вартість (англ. net present value);

— вигода (дохід) від проекту в t році;

— витрати на проект в t році;

— ставка дисконту;

— кількість років циклу життя проекту.

Внутрішня норма прибутковості (дохідності) — IRR (англ. internal rate of return) — це розрахункова відсоткова ставка, за якої одержані доходи (вигоди) від проекту стають рівними витратам на проект, або дається ще таке визначення — це той максимальний відсоток, який може бути сплачений для мобілізації капіталовкладень у проект. Рекомендується відбирати такі інноваційні проекти, внутрішня норма дохідності яких не нижча 15—20 %.

Рентабельність (R) визначається як співвідношення ефекту від реалізації проекту і витрат на нього. На практиці оцінки інноваційних проектів розраховують відношення приведених доходів до інвестиційних витрат (benefit/cost ratio). У зарубіжній літературі цей показник називають індексом дохідності (profitabititi index). Розрахунок індексу рентабельності здійснюється за формулою:

, (8.6)

де — дохід у періоді j;

— розмір інвестицій в інноваційний проект у періоді t.

У чисельнику цього виразу — величина доходів, приве-
дених до моменту початку реалізації інновацій, а в знаменнику — величина інвестицій в інновації (інноваційний проект) дисконтованих до початку процесу інвестування, тобто тут порівнюються дві частини потоку платежів — дохідної та інвестиційної.

Індекс рентабельності тісно пов’язаний з інтегральним ефектом. Якщо інтегральний ефект позитивний, то індекс рентабельності , і навпаки, якщо , інноваційний проект уважається неефективним.

Строк окупності показує, протягом якого часу можуть окупитися інвестиції в інноваційний проект. Він, як правило, розраховується на базі недисконтованих доходів. У міжнародній практиці застосовується показник періоду окупності.

Під періодом окупності розуміється тривалість періоду, протягом якого сума чистих доходів, дисконтованих на момент завер­шення інвестицій, дорівнюватиме сумі інвестицій. Це період, необхідний для відшкодування початкових капіталовкладень за рахунок прибутків від проекту (чистий прибуток після відрахування податку + фінансові витрати + амортизація). Строк окупності може бути розрахований таким чином:

, (8.7)

де Т_ок — період окупності;

І — загальні інвестиції;

— чистий прибуток за час t;

— амортизація;

— відсотки за кредит (позика капіталу).

Загальним для всіх показників ефективності інноваційного проекту є розрахунок коефіцієнта ефективності за такими формулами:

(8.8)

де Е — ефект, результат від реалізації проекту;

В — витрати, пов’язані з реалізацією проекту.

Критерієм відбору може бути min ® витрат на реалізацію проекту.

За наявності кількох варіантів проектів, найефективніший вибирається за мінімумом приведених витрат

, (8.9)

де — приведені витрати для кожного варіанта;

— собівартість (витрати виробництва) з того ж варіанта;

— норматив ефективності капітальних вкладень;

— інвестиції з того ж варіанта.

У плановій економіці величина встановлювалась централізовано, у ринковій економіці кожна окрема фірма встановлює такий норматив або на рівні відсоткової ставки, або як норматив рентабельності інвестицій . Виходячи з цього, приведені витрати можна подати таким чином:

,

.

Після цього розраховується строк окупності додаткових інвестицій в інновації, який являє собою період, протягом якого додаткові інвестиційні витрати на дорожчий варіант інновацій можуть окупитися завдяки приросту економічних результатів, зумов­лених реалізацією інновацій.

Розрахунковий строк окупності визначається за формулою:

, (8.10)

Де К₁, — інвестиції в інноваційні проекти за порівняльними варіантами;

, — річні витрати відповідних варіантів.

При виборі варіанта розрахункове значення строку окупності порівнюється з його нормативним значенням . Ефективним буде варіант, коли . Величина, зворотна строку окупності, називається коефіцієнтом ефективності додаткових інвестиційних вкладень в інновації, або коефіцієнтом порів­няльної ефективності — . Він розраховується за формулою:

. (8.11)

Розрахункові значення коефіцієнта ефективності порівнюють з нормативною величиною . Якщо , то додаткові інвестиції в інноваційний проект ефективні.

Таким чином, для відбору інноваційних проектів використовуються показники відповідної економічної ефективності, які враховують зміни вартості порівнюваних варіантів.

Такими показниками є: приведені витрати; строк окупності додаткових інвестицій; коефіцієнт ефективності додаткових інвестицій.

Показники бюджетної ефективності відображають вплив результатів здійснення інноваційних проектів на доходи і витрати відповідного (державного, регіонального, місцевого) бюджету. Основним показником бюджетної ефективності, який використовується для обґрунтування передбачених у проекті заходів державної, регіональної чи місцевої підтримки, є бюджетний ефект. Бюджетний ефект для t-го кроку здійснення проекту визначається як перевищення доходів відповідного бюджету над витратами у зв’язку з виконанням даного проекту.

. (8.12)

Комерційна ефективність (фінансове обґрунтування) проекту визначається відношенням фінансових витрат і результатів, що забезпечують необхідну норму дохідності. Комерційна ефективність може розраховуватись як для проекту в цілому, так і для окремих учасників з урахуванням їх вкладів за правилами. Ефектом при цьому на t-му кроці виступає потік реальних коштів [45, 79]. У межах кожного виду діяльності відбувається приплив і відплив коштів. Позначимо різницю між ними через :

, (8.13)

де і = 1, 2, 3. Потоком реальних коштів називається різниця між припливом і відпливом коштів від інвестиційної й операційної діяльності в кожному періоді здійснення проекту (на кожному розрахунковому кроці):

. (8.14)

Соціальні, екологічні, політичні й інші результати не піддаються вартісній оцінці, розглядаються як доповнюючі показники економічної ефективності і враховуються при прийнятті рішень з інноваційної діяльності.

Розвиток і поширення в народному господарстві інновацій супроводжується багатоваріантністю економічних результатів (ефек­тів) різного масштабу і тривалості, які показані на рис. 8.2. Більш широка класифікація наведена в Додатку Б.

Рисунок 8.2 - Ефекти інноваційної діяльності та їх взаємозв’язок

Розмір ефекту від реалізації нововведень безпосередньо визначається очікуваною їх ефективністю, яка виявляється як: покращання використання ресурсів; збільшення обсяг продажу; одержання прибутку від упровадження винаходів, патентів, ноу-хау, ліцензійної діяльності; зміна асортименту продукції та поліпшення його якості, створення нових товарів і послуг, що повніше задовольняють потреби споживача; зміна умов праці та підвищення її ефективності; приріст і накопичення нових знань, умінь і навиків; підвищення кваліфікації робітників; можливість навчання, зміни професії і соціального статусу працюючого; підвищення рівня задоволеності умовами та змістом праці, можливість самореалізації; покращання системи управління й організації як виробництвом, так і суспільством у цілому (розвиток демократії, гуманізації управління, упровадження принципів самовдосконалення соціо-технічних систем); зміна якості і стилю життя людей, формування нової культури.

Отже, ефективність інноваційної діяльності визначається її конкретною спроможністю створювати інновації, які зберігають відповідну кількість праці, часу, матеріально-технічних ресурсів, коштів у розрахунку на одиницю всіх необхідних і передбачених корисних ефектів продуктів, послуг, технічних систем або дають змогу збільшувати виробництво знарядь праці, предметів споживання, які створюють комфортні умови життя людей, нові правила соціальних відносин.

Ці ефекти різноякісні, проте взаємопов’язані. Величина ефекту визначається також швидкістю поширення інновацій, наприклад, швидка заміна застарілої техніки, технології дає можливість економити ресурси, підвищувати якість продукції, оберігати від забруднення навколишнє середовище; поява на ринку нових товарів викликає зміни структури цін, галузевої структури виробництва, підвищення (зниження) рівня життя населення. Крім того, поширення інновацій створює нові знання, нову інформацію. Накопичення в суспільстві нових соціальних знань впливає на темпи розвитку суспільства в напрямі зміни тенденцій якості та стилю життя, підвищує рівень освіти, культури, інтелектуальність нації, збільшує тим самим інноваційний потенціал держави. Інноваційна діяльність створює економічні передумови для:

1) подолання відставання країни в науково-технічному розвитку;

2) прискорення наступних техніко-технологічних і соціальних циклів розвитку суспільства на іншій науково-технічній базі. Звичайно, інноваційна діяльність може мати (і має) негативні наслідки, супроводжуватись несприятливими побічними ефектами, наприклад, як раніше зазначалось, руйнацією навколишнього середовища, погіршенням здоров’я людей. Так, під впливом електромагнітного випромінювання (ЕМВ) різних приладів (апарати сотового зв’язку, комп’ютери, мікрохвильові печі тощо) змінюється функціональна структура діяльності мозку, погіршуються пам’ять, зір, підвищується артеріальний тиск, порушується діяль­ність специфічних гормональних функцій і т. ін., що викликає не тільки стурбованість за здоров’я людства, а й додаткові витрати на вирішення цих проблем.

Таким чином, далеко не завжди науковий і науково-тех­нічний результати збігаються і виявляються негайно і саме в тому напрямі, куди вкладаються кошти. Проте соціальний ефект притаманний в тій чи іншій мірі всім видам науково-технічних розробок.

Соціально-політичним ефектом називають результат, який сприяє розвитку суспільства, задовольняючи його потреби, і оцінюється в основному якісними показниками, наприклад, покращанням здоров’я, підвищенням коефіцієнта інтелектуальності (IQ) людини, розвитком демократії, освіти, задоволенням естетичних потреб тощо. Як правило, чим більші соціально-політичні досягнення, тим складніше дати їм інтегральну кількісну оцінку.

Соціальні оцінки відображають внесок інноваційного проекту в покращання соціального середовища, а саме — підвищення якості життя людей, що характеризується такими показниками:

· рівень життя — доходи населення; ціни і тарифи на товари й послуги; споживання населенням продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, забезпечення житлом, комунальними послугами;

· спосіб життя — зайнятість населення, підготовка кадрів, забезпечення населення об’єктами освіти, культури, мистецтва, спорту, транспортним обслуговуванням, забезпечення соціальної безпеки;

· здоров’я і довголіття — покращання умов праці, розвиток сфери охорони здоров’я, рівень обслуговування тощо.

Економічним ефектом називається результат, який одержують унаслідок витрат на розвиток господарювання (впровадження інноваційних проектів у виробництво), що дає змогу збільшувати виробництво засобів виробництва; предметів ужитку, послуг за визначений період. Економічний результат оцінюється системою вартісних показників і критеріїв. Цих критеріїв пропонується дослідниками досить багато: вартість НДДКР, вкладення у виробництво, маркетинг, наявність фінансів у необхідний час, потенційний річний розмір прибутку, очікувана норма прибутку, сумарний дохід за весь життєвий цикл інновації, абсолютна та відносна ефективність. Як було зазначено раніш, серед названих критеріїв найважливішим є показник абсолютної ефективності інновацій, що дає можливість оцінити кожну з них окремо.

Екологічний ефект — це результат взаємодії інноваційної діяльності з навколишнім середовищем.

Поиск по сайту: