Основні дефініції дослідження

Сучасна вища школа потребує удосконалення з позицій використання здоров’язбережувальних технологій, які повинні здійснюватися з метою охорони і зміцнення здоров’я студентів, гармонійного їх розвитку, формування у студентів таких знань, умінь і навичок, які відповідають вимогам суспільства. Педагогічна професія пред’являє підвищені вимоги до особистісних і професійних якостей сучасного вчителя фізичної культури. Особлива відповідальність в цьому плані належить професійній освіті, яка здійснюється у вищих навчальних закладах І-ІІ рівня акредитації, оскільки від її ефективності залежить рівень формування позитивної мотивації до фізичної культури та до оздоровчої роботи.

Фізичне виховання студентської молоді є одним із пріоритетних напрямів реформування освітянської сфери в Україні, оскільки це важливий фактор гуманітаризації та гуманізації освіти, формування у майбутніх учителів фізичного та морального здоров’я, засіб удосконалення фізичної і психологічної підготовки до активного життя і професійної діяльності.

У генетичній програмі кожної людини закладений великий фізичний потенціал. Разом з тим загальновизнано, що в сучасних умовах в Україні склалася критична ситуація зі станом здоров’я населення, зокрема молоді, яка зумовлена негативними впливами екологічних, економічних, соціальних та інших факторів.

Основні нормативно-правові документи, що окреслюють проблеми фізичної культури та спорту, – Закон України «Про фізичну культуру та спорт» [35], Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХI ст.), Цільова комплексна програма «Фізичне виховання – здоров`я нації», Концепція загальної середньої освіти, Концепція фізичного виховання в системі освіти України, Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті, Державний стандарт базової та повної загальної середньої освіти – вказують на посилення значення оздоровчої функції фізичної культури та забезпечення диференційованого підходу до різних груп учнів, що передбачає реальне знання потенційних можливостей дітей, прогнозування потреб і моделей розвитку особистості. Одночасно спостерігається значне погіршення здоров`я українців, зокрема – учнівської молоді, зумовлене відсутністю технологій збереження здоров`я та ціннісного ставлення до власного фізичного стану.

До групи понять, які характеризують формування позитивної мотивації до фізичної культури студентів вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації, віднесено поняття, які характеризують мотиваційний контекст: “мотиви”, “мотивація”, “мотиваційна діяльність”, “мотивація до фізичного виховання ” (рис. 1.1).

Аналіз науково-літературних джерел із психології свідчить про різні тлумачення сутності мотивів. Мотив визначається як "спрямованість активності на предмет" (А. Маркова, 1983), як "спонукальна (збуджувальна) причина дій і вчинків людини" (С. Гончаренко, 1999), як "усвідомлене спонукання до певної дії" (С. Рубінштейн, 1989), як "спонукання до діяльності" (А. Петровський, 1999), чи "до створення поведінкового акту" (Л.Столяренко, 1999), як "своєрідний енергетичний заряд, який визначає активність діяльності людини " (Е. Ільїн, 1980), як "сформоване підґрунтя для власного вчинку" (Е. Ільїн, 2000).

Рис.1.1. Група понять, які характеризують формування мотивації до фізичного виховання

Мотиваційному аспекту навчання уже порівняно давно приділяли велику увагу в психологічній і педагогічній літературі (С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв, Л.І.Божович, О.Г.Ковальов, Г.С.Костюк, В.С.Мерлін, В.О.Сухомлинський, М.І.Алексеева, І.О.Синиця та інші). В працях видатних психологів та педагогів засуджувалися учіння з-під палиці, як малопродуктивне. У світовій літературі багато написано про те, які страждання терпіли школярі усіх часів від такого навчання. А тим часом на початку навчання усі діти прагнуть учитися. А потім?

Деякі аспекти формування позитивної мотивації студентів до фізичного виховання розглядали у своїх працях Л.П.Арефьєва [6], В.І.Бабич [41], Л.В.Безкоровайна [15], Р.Г.Головкова [28], М.Т.Данилко [33], Л.О.Демінська [34], Л.І.Іванова [46].

Мотиваційна сфера майбутніх учителів, їхнє ставлення до різних видів діяльності і прояв загальної активності на заняттях визначається переважно як їхніми потребами, так і відповідними цілями.

В основі мотиваційного компоненту лежить поняття “мотив” (від. лат. moveo – рухаю)– свідоме спонукання до дії. Аналіз науково-літературних джерел також свідчить про різні тлумачення сутності мотивів. Мотив визначається як: “сформоване підґрунтя для власного вчинку” (Е.Ільїн) [45]; спрямованість активності на предмет (І.Д.Бех) [16]; спонукальна (збуджувальна) причина дій і вчинків людини (С.Ожегов) [58]; “спонукання до діяльності” (С.Сінгаєвський) [62]; усвідомлене спонукання до певної дії” (С.Рубінштейн) [60]; “до створення поведінкового акту” (А.В.Степанко) [65]. К.К.Платонов робить акцент на тому, що “мотив” – це психічне явище, яке спонукає до певної діяльності [59].

Б.І.Журняк стверджує, що “мотив” – це стан, що виникає на основі зв’язків, які встановлюються між суб’єктом і об’єктом [41, с. 187]. Причому важливою особливістю цих зв’язків є те, що вони відносяться до тієї або іншої форми діяльності і тому завжди носять смисловий для суб’єкта характер, тобто можуть бути названі інформативними для суб’єкта зв’язками [41, с. 188].

С.С.Занюк вважає, що мотив є одним зі складових мотиваційної сфери студентів, це спрямованість активності на предмет, внутрішній психічний стан прямо зв'язаний з об'єктивними характеристиками пред­мета, на який спрямована активність [42, с. 180]. Якщо потреба характе­ризує готовність до діяльності, то наявність мотиву додає ак­тивності новий, більш дійсний характер. Коли мова йде про спеціально організовану рухову активність, необхідно з'ясу­вати зміст, особисту значимість цієї діяльності. Ціль - це спря­мованість активності на проміжний результат, що представ­ляє етап досягнення потреби. Щоб студенти усвідомлювали мету своїх дій і співвідносили їх з мотивами фізичного самовдоско­налення, ціль рухової активності може залишатися однією і тією ж, а зміст повинен змінюватися - стати чемпіоном, бути матері­ально забезпеченим, подобатися представникам протилежної статі тощо [42, с. 177].

З’ясуємо сутність поняття “мотивація”. Так, Б.Ф.Ломов визначає поняття “мотивація” як інтегральну властивість особистості, яка характеризує ставлення людини до вибраної професії, що впливає на підготовку і успішність професійної діяльності” [54, c. 318].

В.І.Смірнов вважає, що мотивація як “спонукання до діяльності”, пов’язана із задоволенням потреб. Саме мотиваційний компонент дозволяє розрізняти істину і помилку суб’єктивності [63, с. 167].

Л.М. Мітіна вважає, що мотивація до професійної діяльності може бути визначена як система емоційно-ціннісних ставлень, що задає ієрархічну структуру домінуючих мотивів особистості вчителя до її утвердження в педагогічній діяльності й спілкуванні [56, с. 41].

Н.Фролова вважає, що важливе місце у підготовці майбутніх учителів фізичної культури до оздоровчої роботи займає спрямованість на професію, розвиток пізнавальних інтересів та перетворення їх у професійні мотиви [67, с. 37]. Автор вважає, що системоутворюючими елементами готовності майбутніх вчителів до професійної діяльності є мотиви [67, с. 37].

К.М.Дурай-Новыкова стверджуэ, що критерієм сформованості мотиваційного компонента готовності майбутніх учителів фізичної культури до оздоровчої роботи є ступінь сформованості мотивації майбутніх учителів фізичної культури до оздоровчої роботи з молодшими школярами [39, с.27].

Аналіз психолого-педагогічної літератури і літератури з фізичної культури, дозволив нам визначити поняття “мотивація до фізичного виховання”.

“Мотивація до фізичного виховання” - інтегральна властивість особистості, яка характеризує ставлення студента до фізичного виховання, рухової активності, до власного здоров’я та визначена як система емоційно-ціннісних ставлень, що задає ієрархічну структуру домінуючих мотивів особистості майбутнього учителя вчителя.

Поиск по сайту: