Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Основні напрями діяльності опозиції



1. Критика дій держави.

2. Внесення альтернативних програм суспільного роз­витку.

Опозиція:

• висловлює інтереси й потреби груп, що мають свого представника в органах державної влади;

• консолідує ці групи;

• залучає їх до політичного життя.

Відносини між владою й опозицією є складниками політичного процесу, який містить показники, шо вка­зують:

• наскільки держава дозволяє існування опозиції;

• наскільки вона до неї прислухається;

• які обмеження накладає на її діяльність;

• які методи боротьби використовує опозиція;

• конструктивність критики опозицією влади. Політична опозиція буває конструктивною і деструк­тивною.

Конструктивна - критикує помилки правлячої партії, владних структур і пропонує рішення, нерідко спів­працює з владою в загальнонаціональних інтересах.

Деструктивна - перетворює критику влади на мету, на засіб дискредитації влади, перших осіб держави, правлячої партії, відмовляється від співробітництва з владою.

Лобізм

Лобізм— цілеспрямований вплив окремих груп інтересів на законодавчі та виконавчі органи державної влади з метою реалізації своїх вузьких приватних інтересів, відокремлених від інтересів більшості.

Лобіювання таких рішень - це нав'язування суспіль­ству рішень меншості.

Лобіювання окремих рішень у країнах Заходу вважа­ють відстоюванням інтересів окремих груп громадян, воно легалізовано й законодавчо визначено. Діяльність лобістів у СШАрегламентує федеральний закон 1946 р.

В Україні лобізм не набув правового оформлення і діє стихійно. Тому лобіювання в Україні приводить до неза­конних операцій, робить процес вироблення державної політики непрозорим для сторонніх спостерігачів і гро­мадськості, підриває віру простих людей у демократич­ність і справедливість.

Політична еліта та політичне лідерство Політична еліта- ие відносно привілейована група, яка бере безпосередню участь у прийнятті й виконан­ні рішень, пов'язаних із використанням державної влади чи впливом на неї.

Структура політичної еліти:

правляча еліта — ті, хто реально володіє державною владою і чиї рішення відіграють вирішальну роль у життєдіяльності суспільства;

опозиційна еліта - ті, хто в цей час перебуває в опо­зиції до влади;

адміністративна еліта — бюрократія або управлінські кадри;

комунікативна еліта - інформаційні служби держав­ної влади;

ідеологічна еліта — ті, хто розробляє ідеологічні док­трини і програми.

Політичні елітиє:

•легітимні — ті еліти, які отримали владу за добровіль­ної підтримки мас;

• нелегітимні — ті, що панують над більшістю за допо­могою примусу, насильства й ідеології.

За місцем в елітарній ієрархії розрізняють такі еліти:

•вищі — особи, що обіймають найвищі посади в уряді, парламенті, основних партіях і приймають стратегічні рішення;

середні - депутати, вищі адміністративні посадові осо­би регіональних органів, бізнесмени, діячі культури, які впливають на процес прийняття політичних рішень;

нижчі - адміністративний апарат державних органів, керівники регіональних відділень основних партій тощо.

Основні риси політичної еліти:

• високий соціальний статус;

• зосередженість в її руках значних владних повнова­жень;

• наявність власної ідеології;

• права на привілеї;

• доступ до закритої інформації.

Справжній політик повинен мати такі риси:

• Право й можливість справитися з владою.

• Бути відповідальним.

• Мати громадянську самоповагу.

• Бути чесним.

• Бути справедливим.

• Стверджувати своєю владою благо і знешкоджувати зло.

Основні функції політичної еліти в суспільстві:

• здійснення управління суспільством;

• пошуки оптимальних політичних рішень;

• вираження інтересів певних верств населення;

• здатність мобілізувати маси на вирішення певних сус­пільних завдань.

Для еліти багатьох країн характерна аморальність і низький рівень управлінської компетентності. Таку елі­ту називають квазіелітою.

Політичний лідер— людина, яка завдяки своїм особли­вим якостям має переважний впливна суспільство.

Лідер здійснює такі функції:

впливу, організації, мобілізації, цементування, роз'єднан­ня (в разі необхідності).

Політичні лідери за стилем реалізації лідерства Авторитарні, які прагнуть до одноосібного керівного впливу.

Демократичні, які дають можливість членам групи брати участь у формуванні та досягненні цілей і в управ­лінні їх діяльністю.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.