Ознаки демократичного режиму

1. Суверенітет народу (нації) - верховенство влади на­роду, який вважається джерелом державної влади й обирає на певний строк підзвітні йому найвищі орга­ни державної влади.

2. Періодична виборність народом і змінюваність скла­ду основних органів державної влади (народне воле­виявлення).

3. Конституційне розділення органів державної влади на три гілки — законодавчу, виконавчу і судову.

4. Рівність прав громадян на участь в управлінні держа­вою: свобода створення політичних партій та інших об'єднань для вираження своєї волі, свобода думки і гарантії основних прав людини.

5. Вільні вибори.

6. Рівність усіх громадян перед законом, право на інфор­мацію і на участь у конкретній боротьбі за посідання керівних посад у державі.

7. Політичний, ідеологічний і культурний плюра­лізм — право та можливість індивіда чи політичної сили представляти свої інтереси та ідеї в політичному житті за умови, якщо вони не несуть загрози держав­ному устрою та основам демократії в суспільстві.

8. Правління, засноване на підпорядкуванні меншості волі більшості, вираженому демократичним шляхом на виборах. При цьому законодавчо гарантовано не­доторканність громадянських прав меншин.

9. Широка гласність і свобода критики урядової діяль­ності.

10. Забезпечення прав і свобод людини.

11. Здійснення державної влади на засадах права.

12. Верховенство закону та пріоритет прав людини.

13. Суспільна активність, участь громадян у житті дер­жави, у розв'язанні соціальних проблем.

Демократія дає окремій особистості певну міру сво­боди, право діяти на власний розсуд в особистому житті, свободу вибору під час обрання носіїв влади, свободу слова тощо. Сучасний демократизм дає можливість визнавати та здійснювати права людини. Тому демократія — це велика цінність, яка не допускає ніяких обмежень.

Розподіл влади — це лише один із багатьох елементів механізму демократичного здійснення державної влади і сам по собі він не є гарантією демократії. За незбалан-сованої системи стримувань і противаг розподіл влади може спричинити протистояння гілок влади. Особливої гостроти протистояння законодавчої, виконавчої влад та президента набуває за президентської та парламент­ської форм республіканського правління у періоди так званого розділеного правління, коли президент і пар­ламентська більшість представляють різні партійно-політичні сили.

Вибори як інструмент демократії Вибори— народне волевиявлення, один зі способів здій­снення народовладдя, форма прямої демократії, яка передбачає формування складу представницьких органів державної влади та органів місцевого само­врядування, умова існування представницької вла­ди, метод визнання влади законною. Вибори — це безперервний процес зі здійснення політич­ної волі народу: від визнання за громадянином права го­лосувати до оголошення офіційних результатів виборів. Вибори — це інститут демократії, але вони ще не є гаран­тією демократичності.

У тоталітарних політичних режимах вибори завжди виконують функцію політичної пропаганди, є фактично декорацією, що прикриває справжню монополію на владу однієї людини чи групи людей. В Україні проводять вибори:

• Президента України;

•до Верховної Ради України і Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим;

•депутатів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, районних і обласних рад;

• сільських, селищних та міських голів.

Виборці— громадяни, які мають право брати участь у ви­борах.

Виборчі права громадян— це можливість брати участь у виборах.

Активне виборче право— встановлене конституцією або законом право громадянина обирати, тобто брати участь у виборах до органів державної влади та міс­цевого самоврядування голосуванням. Пасивне виборче право— право бути обраним, тобто ба­лотуватися на відповідні посади, встановлене кон­ституцією або законом.

У багатьох країнах існують виборчі цензи — спеціаль­ні умови надання виборчих прав:

• майновий ценз— необхідність володіти встановленим мінімумом власності;

•ценз освіти- вимога певного мінімального рівня пи­семності та освіченості;

• ценз осілості— вимога певний час проживати в цій країні чи в цій місцевості (в Норвегії та Ісландії — 5 років, Австралії - півроку);

• ценз громадянства- певний визначений термін мати громадянство цієї держави;

• віковий ценз— вимоги певного віку (в Україні з 18 ро­ків);

• "моральний ценз"— вимоги "доброї репутації" ви­борців;

• у деяких країнах до виборів не допускають військо­вослужбовців.

Типи виборів

Виборчий процес— це діяльність громадян у статусі ви­борців, діяльність виборчих комісій, громадських об'єднань, органів державної влади й місцевого са­моврядування з підготовки і проведення голосуван­ня. Його мета - забезпечити дотримання закону на всіх етапах проведення виборів, сформувати легі­тимні органи влади.

Етапи виборчого процесу:

• призначення виборів;

• створення виборчих округів і дільниць;

• формування виборчих комісій;

• складання й уточнення списків виборців;

• висування й реєстрація кандидатів;

• передвиборна агітація;

• голосування;

• підрахунок голосів;

• визначення результатів виборів.

Вільні, чесні, справедливі вибори — важливий крок на шляху до демократії.

Становлення демократії у Великій Британії, Франції, США бере свій початок саме з виборів доорганів зако­нодавчої влади.

Вибори дають можливість вести політичну боротьбу цивілізованими методами, зміщувати посадових осіб і формувати нові органи влади. Відповідно до виборчих законів України виборибувають:

1) чергові;

2) позачергові (дострокові);

3) повторні;

4) вибори замість вибулих депутатів. Вибори є:

• альтернативні,

· конкурентні (змагальні).

Особи, які перешкоджають через насильства, обман, погрози, підкуп або в інший спосіб вільному здійснен­ню громадянином України права обирати й бути обра­ним, вести передвиборну агітацію, вчиняють підробку виборчих документів, здійснюють завідомо неправиль­ний підрахунок голосів виборців, порушують таємницю голосування, несуть юридичну відповідальність, вста­новлену законом.

Виборчі системи

Виборча система- сукупність правових норм і принци­пів, що визначають порядок організації і проведен­ня виборів, а також способи підбиття підсумків ви­борів.

Виборчий процес— один з основних елементів виборчої системи, що забезпечує організацію проведення ви­борів у встановленому законом порядку.

Види виборчих систем

1. Мажоритарна виборча система- система, яка перед­бачає, що перемагає той кандидат, який набрав вста­новлену законом більшість голосів виборців, що взя­ли участь у голосуванні.

За цією системою відбуваються вибори у 76 країнах світу. Переважно це держави Африки, Латинської Аме­рики, Тихоокеанського басейну. Серед розвинених кра­їн мажоритарна виборча система є у Великій Британії, Франції та США. Розрізняють:

• мажоритарну виборчу систему відносної більшості,коли перемагає кандидат, що одержав більше голо­сів, ніж його конкурент (США, Канада, Велика Бри­танія та ін.);

• мажоритарну виборчу систему абсолютної більшості,коли на виборах перемогу одержує кандидат, що на­брав не менше ніж 50% плюс один голос виборців, що взяли участь у голосуванні (Франція, Еквадор тощо);

•преференційнумажоритарну систему, коли перемо­жець визначається складним механізмом відбору, що передбачає вилучення кандидатів, які набрали най­меншу кількість перших місць.

Недоліки мажоритарної виборчоїсистеми

•Дає змогу правлячій політичній еліті через маніпуляції створювати собі переваги на виборах.

• Вибори по одномандатних округах закривають доступ до парламенту національним меншинам, розселеним некомпактно.

• Мажоритарна виборча система в країнах молодих де­мократій стримує розвиток політичних партій, розми­ває політичну дисципліну.

2. Пропорційна виборча система— система, яка перед­бачає проведення виборів за партійними списками і розподіл мандатів між партіями та виборчими блока­ми партій пропорційно до кількості голосів, набраних ними.

Вибори за пропорційною системою відбуваються у 48 країнах світу, з яких 24 — європейські. Це Іспанія, Португалія, Австрія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Бельгія, Чехія, Словаччина, Латвія, Естонія тощо.

Розрізняють:

• пропорційну систему з жорсткими списками— вибор­ці голосують за цілий список (Іспанія, Португалія, Ізраїль та ін.), який формують самі партії, а виборець ніяк не може вплинути на особове формування пар­тійної парламентської групи;

• пропорційну систему з преференціями— виборець у списку обирає свого кандидата (Фінляндія, Бельгія, Норвегія, Нідерланди та ін.), що дає можливість вра­хувати персональні вподобання виборців, бо громадя­ни мають право голосувати у списку за тих кандидатів, яких вони хотіли б особисто бачити в парламенті;

•пропорційну систему з напівжорсткими списками-виборці голосують за список або за окремого депута­та (Італія, Австрія, Швейцарія та ін.). Перевагою пропорційної виборчої системи є те, що вона сприяє розвиткові політичних партій і дає шанс різним політичним силам у чесній боротьбі здобути міс­ця у представницькому органі державної влади.

Водночас є небезпека, шо парламент буде сформо­вано з багатьох політичних партій і буде надто розпо­рошеним, через що його робота може виявитися не­ефективною.

3. Змішана виборчасистема — комбінація двох систем: мажоритарно-пропорційної, коли частину парламенту обирають за мажоритарною виборчою системою, а час­тину — за системою пропорційного представництва.

Пропорційна і мажоритарна системи можуть мати різні величини:

• у Німеччині, Литві, Грузії пропорційна і мажоритар­на величини становлять половину. Така виборча сис­тема існувала і в Україні;

• в Угорщині — дві на одну третину від загальної кіль­кості депутатських місць;

•у країнах, що мають дві палати, одна з яких обира­ється за мажоритарним принципом, а друга — за про­порційним (Австралія, Польща).

Виборча система в Україні

Під виборчою системою України розуміють передба­чений законодавством порядок формування представ­ницьких органів держави.

Усі норми права, що регламентують цей порядок, становлять виборче право. Основними його джерелами є Конституція України і Закони України.

У виборах до Верховної Ради України маємо змішану систему виборів: частину парламенту обирають за мажо­ритарною системою відносної більшості, а частину — за пропорційною системою. Встановлено виборчий бар'єр 5%. Його мета — усунути малі, малоавторитетні партії від участі у великій політиці, забезпечити обрання не надто різношерстого парламенту.

Поиск по сайту: