Грошові системи монометалевого і біметалевого обігу

В системі металевого обігу залежно від металу, що виконував роль загального еквівалента, на різних етапах історичного розвитку склалося два типи грошових систем: біметалевого і монометалевого грошового обігу.

Грошова система біметалевого обігу діяла впродовж XVI-XVIII ст., а в ряді країн Європи її скасували лише у XIX ст. Вагове і цінове співвідношення між золотом і сріблом складалося стихійно. Далі держава законодавчо закріпила його та надала золотим і срібним монетам функцію законного платіжного засобу. Але біметалізм склався в епоху феодалізму і не відповідав потребам розвитку ринкового обміну. До того ж використання у функції міри вартості одночасно двох металів суперечило природі даної функції грошей, в якій оптимально слугує лише один товар. Встановлені державою тверді вартісні співвідношення не відповідали реальній ринковій вартості золота і срібла, що не тільки не сприяло точності виміру вартості товарів, а й підривало стабільність грошей. Значне здешевлення видобування срібла у кінці XIX ст. завдяки впровадження ртутного способу його видалення з руди призвело до знецінення срібла відносно золота і витіснення останнього з каналів грошового обігу. Це в свою чергу викликало значне коливання цін на товари та нестабільність грошового обігу. Тобто свою негативну дію проявив закон Грешема-Коперника, за яким «погані гроші витісняють з обігу більш вартісні». Водночас розвиток індустріалізації потребував стабільних грошей як єдиного загального еквівалента. На цих підставах у другій половині XIX ст. у більшості країн світу склалася монометалева грошова система.

Монометалізм - грошова система, в якій один метал (золото або срібло) слугує загальним еквівалентом і основою грошового обігу, а функціонуючі монети і знаки вартості розмінюються на дорогоцінні метали. Золотий монометалізм (стандарт) став основою грошової системи у Німеччині з 1871-1873pp., у Швеції, Норвегії й Данії - з 1873 p., Франції - з 1876-1878 pp., Австрії - з 1892 p., Японії - з 1897 р., США - з 1900 р. В Росії після тривалого періоду фактичного функціонування кредитно-паперового грошового обігу золотий монометалізм було запроваджено у 1897 р. грошовою реформою графа Вітте.

Основними характерними рисами і перевагами золотомонетного стандарту були:

1) у золотомонетній системі золото виконує всі функції грошей, а у внутрішньому грошовому обігу перебувають повноцінні золоті монети;

2) дозволене вільне карбування золотих монет приватними особами (як правило, на монетному дворі);

3) дозволявся вільний вивіз і ввезення золота, іноземної валюти і функціонування вільних ринків золота;

4) неповноцінні грошові знаки (банкноти, металева розмінна монета) в процесі обігу вільно і необмежено розмінювалися на золото, що забезпечувало підтримання тривалої, а головне зваженої рівноваги між грошовою і товарною масами.

Золотомонетний стандарт найкраще відповідав потребам індустріального суспільства доби вільної конкуренції, активно стимулював розвиток машинного виробництва, вдосконалення грошово-кредитної системи, поширення світової торгівлі і вивіз капіталу. Водночас система функціонування золотомонетного стандарту вимагала наявності достатніх золотих запасів у центральних емісійних банках. Золоті запаси одночасно були резервом внутрішнього монетного обігу, що забезпечували вільний обмін банкнот на золото, та резервом світових грошей. Але початок Першої світової війни і різке нарощування обсягів військових витрат негайно призвели до зростання бюджетних дефіцитів і збільшення емісії паперових грошових знаків. Значне перевищення в обігу грошово-паперової маси над обсягами золотих запасів емісійних банків викликало припинення вільного обміну паперових грошей на золоті монети і ліквідацію золотомонетного стандарту в країнах - учасницях війни, а з 1933 р. також у США.

Золотомонетний стандарт об'єктивно потребував значних затрат обігу. Для їх зменшення ще до початку війни держави вдавалися до розширення емісії банкнот, використання вексельних платіжно-розрахункових операцій та інших форм безготівкових розрахунків. Внаслідок цього співвідношення між золотими монетами в обігу і грошовими знаками-банкнотами поступово змінювалося на користь використання останніх. Приміром, співвідношення між золотом і розмінними банкнотами у США, Великобританії, Франції у 1815 р. становило 3:1, у 1860 p.- 1:1, у 1885 р. - 1:3. У 1912 р. золоті монети складали вже десяту частину обігової грошової маси. Але грошова система діяла стабільно, тому що зберігалися принципи організації золотомонетного стандарту.

Припинення розміну банкнот на золото, введення заборони на його вивіз за кордон, заборона громадянам володіти золотом у монетарній формі та інші заходи означали крах золотомонетного стандарту, вилучення золота у скарби та перехід до функціонування паперових грошових систем. У більшості країн це означало інфляційний обіг паперових грошей, який зберігся і у післявоєнний час. Водночас нерівномірність світових запасів золота у різних країнах, розвиток тенденцій до централізації золотих запасів у власності держав як одного з найважливіших військово-фінансових ресурсів на випадок війни й нові історичні та політичні умови вже не дозволяли відновити золотомонетний стандарт. Тому в ході грошових реформ (1924-1929 pp.) було зроблено спробу стабілізувати грошовий обіг шляхом відновлення золотомонетного стандарту, але вже у двох обмежених формах - золотозливкового і золотодевізного стандартів.

Золотозливковий стандарт означав впровадження такого різновиду золотого монометалізму, в якому зв'язок грошових знаків (банкнот) із золотом зберігався, але опосередковано, шляхом їх обміну лише на золоті зливки із певними обмеженнями. Складовими елементами грошово-кредитної політики в умовах золотозливкового стандарту стали:

1) золоті монети в обіг не випускалися. Тобто золото функцію засобу обігу й платежу не виконувало;

2) грошовий обіг підтримувався кредитними грошима (банкнотами), які здатні були обмінюватися лише на золоті зливки. Приміром, у Великобританії стандартний зливок золота, що важив 12,4 кг чистого золота, обмінювався на банкноти сумою 1700 фунтів стерлінгів. У Франції ціна зливка вагою 12,7 кг чистого золота становила 215 тис. франків.

Таким чином, золотозливковий різновид золотого стандарту було запроваджено в країнах, що мали порівняно великі запаси золота (Великобританія і Франція), і використовувався він не лише для стабілізації грошових систем, а й для подальшої централізації золотих запасів у центральних банках. Водночас більшість країн (Німеччина, Австрія, Данія, Норвегія та ін.) не мали достатніх запасів золота для функціонування системи золотозливкового стандарту, тому запровадили систему золотодевізного стандарту.

Золотодевізний (девіз-валюта) стандарт - грошова система, що зберігала непрямий зв'язок грошової одиниці із золотом шляхом обміну національних банкнот на іноземну валюту, яка у свою чергу обмінювалася на золото. Золотодевізний (золотовалютний) стандарт означав наступну специфіку організації грошового обігу:

1) відсутність золотих монет в обігу та вільного їх карбування. Тобто дана система діяла без наявного золотого обігу;

2) обмін банкнот спочатку здійснювався на ті іноземні валюти країн, в яких діяла система золотозливкового стандарту. Потім, за відповідним валютним курсом їх можна було обміняти на стандартні зливки чистого золота. Грошова система золотодевізного стандарту забезпечувала можливість підтримання стабільності курсів національних валют, загалом, 30 країн світу. Залежно від зниження чи підвищення курсу національних валют на грошовому ринку здійснювалася їх купівля або продаж за іноземну валюту (девізи). Це дозволяло забезпечувати постійний непрямий зв'язок цих валют із золотом, хоч вони й ставали залежними від становища валют іноземних країн.

Отже, і золотозливковий і золотодевізний стандарти були грошовими системами без обігу золота, тому й називалися «урізаними» формами золотого стандарту. Але з початком світової економічної кризи 1929-1933 pp. систему золотого стандарту було ліквідовано і запроваджено грошову систему нерозмінного на золото банкнотного обігу у формі двох валютних блоків - стерлінгового і доларового, в яких закріплювалося панівне становище банкнот країн-лідерів блоків.

Ряд країн - Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а згодом Італія, Чехословаччина й Польща, намагаючись зберегти золотий стандарт, утворили так званий «золотий блок», який після переходу Франції у 1936 р. до нерозмінного банкнотного обігу також припинив існування. З цього часу в усіх країнах світу утвердилися системи паперово-кредитного обігу. Вони діяли на основі грошових знаків (паперових або металевих), які за своєю суттю є свідченнями вартості, титулом платоспроможності і реальним відбитком руху товарно-матеріальних цінностей та капіталу.

В роки другої світової війни було зроблено ще одну спробу пов'язати національні валюти з золотим забезпеченням. На валютно-фінансовій конференції ООН у м. Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р. було вироблено своєрідну форму міждержавного золотодевізного стандарту у вигляді золотодоларового стандарту.

Впровадження Бреттон-Вудської грошової системи характеризувалося такими особливостями:

1)золото виконувало функцію світових грошей і засобу остаточних розрахунків між країнами та виступало загальним втіленням суспільного багатства;

2)крім золота, у міжнародних розрахунках використовувалися національна грошова одиниця США - долар і англійський фунт стерлінгів;

3)зв'язок із золотом зберігала лише одна національна валюта - долар США. Долар обмінювався на золото у скарбниці США за офіційно встановленим співвідношенням за умови, що його представляли для обміну центральні банки та уряди країн-членів МВФ. Ціна на золото на вільних ринках складалася на основі офіційної ціни США і до 1968 р. не відхилялася від неї за курсом: 1 унція золота (31,103 г) = 35 дол. Згодом 1 унція золота = 42 дол. Послаблення позицій США на світовому ринку і стрімке скорочення золотих запасів цієї країни змусило її уряд з 1971 р. офіційно припинити обмін золотих зливків на долари і відмінити офіційну доларову ціну золота. Це означало, що міжнародна грошова система, яка базувалася на використанні долара як еталона вартості усіх інших грошових одиниць, перестала існувати. Остаточне скасування золотодоларового стандарту відбулося у січні 1976 р. на міжнародній нараді представників країн - членів МВФ у Ямайці (м. Кінгстон). Тут же було закладено основи нової Ямайської валютної системи та внесено зміни до статуту МВФ.

Ямайська валютна система почала діяти після ратифікації угоди країнами - членами МВФ з квітня 1978 р. її характерними ознаками стали:

1)повна демонетизація золота у сфері валютних відносин. Золото втратило грошову функцію і скасовано його офіційну ціну. Внаслідок цього золото перетворилося у товар, ціна якого вільно складається на ринку під впливом взаємодії попиту і пропозиції. Водночас золото залишається найліквіднішим товаром і важливим резервом емісійного банку будь-якої держави й використовується для придбання грошових одиниць інших країн;

2)світовими грішми проголошено умовну одиницю - спеціальні права запозичення - СПЗ (SDR) у МВФ, які стали виконувати функцію міжнародної лічильної одиниці. Як колективна міжнародна грошова одиниця СПЗ (SDR) перетворилася у головний резервний актив і міжнародний засіб розрахунків та платежів;

3)долар США зберіг важливе місце у системі міжнародних розрахунків і у валютних резервах інших країн, а також продовжує відігравати важливу роль (близько 40%) у розрахунку умовної вартості СПЗ;

4)статутом МВФ скасовано золотий вміст національних грошових одиниць;

5)банкноти зберігають свою кредитну природу й застосовуються для кредитування економіки, держави і громадян. Вони випускаються в обіг під приріст офіційних золотовалютних резервів, але підпорядковані закономірностям паперово-грошового обігу.

В цих умовах стан грошової системи визначається динамікою розвитку сучасного виробництва та формуванням державою досконалого механізму регулювання пропозиції грошей.

Поиск по сайту: