Загальні методологічні основи кількісної теорії

У світовій економічній науці чітко виділяються два під­ходи до вивчення теоретичних проблем грошей. Пред­ставники одного з них шукають відповіді на питання, пов'язані з внутрішньою природою грошей: що таке гроші; чому вони з'явилися та Існують у суспільстві; як вони розвиваються і чому набували тієї чи іншої форми; у чому полягає і як формується вартість грошей тощо. Для цього напряму в теорії грошей характерне явне пе­ребільшення уваги до внутрішніх аспектів явища гро­шей і недооцінка їх зовнішніх аспектів, що проявляють­ся у впливі грошей на економічні процеси. Цей підхід щодо вивчення природи грошей можна назвати абст­рактною теорією грошей. Найбільш відомими про­явами такого підходу є номіналістична теорія, ме-талістична теорія, державна теорія, функціональ­на теорія, марксистська теорія та ін.

Представники другого напряму приймають гроші такими, якими вони є, і, не заглиблюючись у дослі­дження їхньої природи, шукають відповіді на питання, що пов'язані з місцем і роллю грошей у відтворюваль-

йому процесі: гроші — проста вуаль на реальній економіці чи ЇЇ активний елемент та чинник, що впливає на її розвиток і структу­рні зміни; якими своїми проявами гроші найактивніше вплива­ють на реальну економіку і на які саме її процеси; який конкрет­но механізм впливу грошового фактора на реальну економіку (передатний механізм); чи може держава використати цей меха­нізм у своїй економічній політиці і як саме; якою має бути у зв'язку з цим грошово-кредитна політика в країні та ін. Цей під­хід у науковому аналізі грошевих проблем можна назвати при­кладною теорією грошей. У західній літературі вона звичайно називається монетаристською теорією.

Досить чітко проведено розмежування між абстрактною тео­рією і монетаристською теорією грошей у фундаментальній праці Е. Долана, К. Кемпбелла та Р. Кемпбелла «Гроші, банківська спра­ва та грошово-кредитна політика», в якій абстрактному аналізу природи грошей присвячено перший розділ, а прикладному аналі­зу — 14—19 розділи в частині IV, що названа «Монетаристська модель: теорія І практика». Тобто ці два підходи розірвані знач­ним обсягом книги та істотно різняться обсягами викладу. Саму сутність монетаристської теорії автори визначили як розділ еко­номічної теорії, в якому вивчається «вплив грошей та певної грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому»'.

Монетаристська теорія не тільки посідає ключове місце в нау­ковій думці про гроші та грошові відносини, а й справляє поміт­ний вплив на розвиток усієї економічної теорії. Жодне з наукових чи навчальних видань XX ст. з економічної теорії, макроекономі-ки тощо не обійшлося без аналізу впливу на економіку грошових факторів — попиту та пропозиції грошей, процента, фінансового ринку та ін. Вона також створює наукову та методологічну базу грошово-кредитної політики держав з розвинутими ринковими економіками. Сьогодні жодний уряд західних країн не розпочне реалізацію своєї економічної політики, поки чітко не визначить­ся, на яких монетаристських рекомендаціях він буде її будувати.

Монетаристська теорія теж не є однозначно монолітною, а має кілька напрямів, кожний з яких розглядається як окрема теорія. Найбільш відомим, ключовим напрямом монетаристської теорії є кількісна теорія^ яка, у свою чергу, залежно від етапів ЇЇ розвит­ку поділяється на класичну кількісну теорію, неокласичну кіль­кісну теорію тасучасний монетаризм. Одночасно з неокла-

¹ Долан 3., Кзмпбелл К, Кзмпбеля Р, Деньги, банковское дело й денежно-кредитная политика. — М.; Л., 1991, — С. 238,

сичним напрямом кількісної теорії грошей як її відносно са­мостійне відгалуження сформувалася спочатку кейнсіанська, а потім І неокейнсіанська концепція монетаристської теорії.

У літературі кейнсіанську концепцію грошей нерідко проти­ставляють неокласичній кількісній теорії і розглядають їх як дві альтернативні теорії. Проте обидві вони мають єдину методоло­гічну базу — прикладну теорію грошей, що більше їх зближує, ніж роз'єднує¹. Завдяки їх зближенню на сучасному етапі форму­ється третій напрям монетаристської теорії, що дістав назву кей-нсїансько-неокласичного синтезу.

Класична кількісна теорія грошей сформувалася ще в XVI— XVII ст. і послужила методологічною основою всього подальшо­го розвитку монетаристської теорії, включаючи і сучасні її на­прями. Основні її принципи (постулати) протягом багатовікового розвитку економічної думки лише зазнавали деяких уточнень, доповнень, поглиблень, залишаючись в основі своїй незмінними. Вони легко проглядаються і в найскладніших сучасних монета-ристських концепціях, що дає підстави стверджувати, що й суча­сна монетаристська теорія по суті своїй є кількісною.

Назву кількісної ця теорія дістала тому, що її основоположни­ки пояснювали вплив грошей на економічні процеси виключно кількісними чинниками, насамперед зміною маси грошей в обо­роті. Визначальною ознакою кількісної теорії є положення про те, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються змі­нами кількості грошей: чим більше їх в обороті, тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки. Впливаючи на ціни товарів і послуг, кількість грошей впливає І на всі інші економічні проце­си: зростання номінального обсягу ВВП, національного доходу, платоспроможного попиту та ін.

Кількісна теорія грошей зародилася в XVI ст. У цей час в Єв­ропі відбувалося прискорене зростання загального рівня цін, ві-

¹ Відмінності між кейнсіанською і неокласичною концепціями стосуються не стільки самих грошей, скільки оцінки специфіки і закономірностей функці­онування ринкової економіки — чи здатна вона до саморегулювання, чи не здатна і потребує відповідного втручання держави з метою забезпечення еко­номічної рівноваги. Залежно від цієї оцінки представники вказаних концепцій давали різні за характером та спрямуванням рекомендації щодо державної грошово-кредитної політики. Більш детально ці відмінності будуть розглянуті в наступних параграфах цього розділу.

Такий широкий спектр економічних наслідків зміни маси грошей в оборо­ті дав підстави М. Фрідману заявити, шо «термін кількісна теорія грошей асо­ціюється скоріше з певною загальною концепцією, ніж з чітко сформульова­ною теорією» (Фридман М. Количественная теорії я денег. — М., 1996. — С. 18).

доме в економічній історії як революція цін, унаслідок якої сере­дній рівень цін за період 1500—1600рр. зріс приблизно в 3—5 разів. Виникла необхідність з'ясувати причини цього досить три­вожного явища. Найбільш очевидною, такою, що лежить на по­верхні, причиною видавалося помітне збільшення припливу в Європу золота і срібла з Америки після відкриття цього конти­ненту в XVI ст. Це було чи не перше масове підтвердження того, що вартість грошей, а отже й товарні ціни, залежать від їх кілько­сті в обороті. При цьому мова йшла про повноцінні гроші — зо­лото й срібло, що відкривало шлях для перегляду широко визна­ного положення лро те, що гроші вступають в оборот із внут­рішньою, заздалегідь сформованою вартістю.

Першим, хто висунув ідею про залежність рівня цін від кіль­кості благородних металів., був французький економіст Ж. Боден. У своєму трактаті «Відповідь на парадокси де Мальструа» вів дійшов висновку, що високі ціни хоч і зумовлюються багатьма причинами, проте основною серед них є збільшення кількості зо­лота й срібла. Інші економісти XVI—XVII ст. (Б. Даванзатті, Дж, Монтаріні, Д. Локк), розробляючи цю ідею Ж. Бодена, поступово перетворили її у прямолінійний і механічний варіант кількісної теорії, що обмежувався двома їх висхідними постулата­ми: причиною зростання цін є зростання маси грошей в обороті, а міра зростання цін визначається мірою зростання маси грошей.

Важливий внесок у кількісну теорію зробив англійський еко­номіст Дж. Локк. Він вважав, що вирішальним чинником, який ре­гулює І визначає вартість грошей (у даному разі золота й срібла), є їх кількість. Цей висновок Дж. Локка був використаний ідеолога­ми промислової буржуазії, що почала розвиватися, для критики меркантилізму. Вони протиставляли прибічникам останнього твер­дження, що нагромадження золота й срібла не може зробити націю багатшою, тому що результатом такого нагромадження буде зне­цінення дорогоцінних металів і зростання товарних цін. На їхню думку, справжнє багатство нації пов'язане не з мертвими запасами золота й срібла, а зі створенням мануфактур, використанням у них живої праці. Відтак ідеї кількісної теорії сприяли розвінчанню ме­ркантилізму, металістичної концепції грошей, згідно з якою зо­лото та срібло вже за природою своєю є грошима.

У період становлення капіталістичних відносин основні ідеї кількісної теорії найчіткіше сформулював та поглибив англійсь­кий економіст Д.Юм. У нарисі «Про гроші» (1752) він висунув і обґрунтував принцип, який у сучасній літературі називається «постулатом однорідності»: подвоєння кількості грошей призво-

дить до подвоєння абсолютного рівня всіх цін, виражених у гро­шах, але не зачіпає відносних мінових співвідношень окремих товарів. Своїм «постулатом однорідності» Д, Юм дав поштовх до формування концепцій «нейтральності грошей» у ринковій еко­номіці та екзогенного, нав'язаного ззовні характеру зміни грошо­вої маси в обігу, які ввійшли до арсеналу сутнІсних ідей монета-ристської теорії взагалі.

Своїм дослідженням кількісної теорії Д. Юм зробив важливий внесок також у розвиток наукового уявлення про вартість гро­шей. Він висунув І обгрунтував Ідею про представницький харак­тер вартості грошей, згідно з якою;

* гроші вступають в обіг без власної вартості, а набувають її в
обігу внаслідок обміну певної маси грошей на певну масу товарів;

* сформована в обігу вартість грошей визначається вартістю
товарів, що реалізовані, є суто умовною, а величина її залежить
від кількості грошей в обігу: чим вона більша, тим менша маса
товарної вартості буде припадати на одну грошову одиницю.

Тут Д. Юм, по суті, примкнув до номіналістичної теорії гро­шей, надав їй більшої реальності, чим зміцнив теоретичну базу подальшого розвитку кількісної теорії. Адже сучасні представни­ки всіх напрямів цієї теорії у своїх дослідженнях грошового ме­ханізму виходять з номінальної вартості грошей, сформованої на представницьких засадах¹.

Роль кількісного фактора в його класичному трактуванні визнавали не тільки представники номіналістичної теорії, а й багато з тих дослідників, які стояли на позиціях трудової теорії вартості. Зокрема, класики політичної економії А, Сміт І Д. Рі-кардо, які заклали основи трудової теорії вартості і зробили значний внесок в обгрунтування об'єктивної, товарної природи грошей, разом з тим, як і послідовний кількісний Д. Юм, бачи­ли в грошах лише технічного посередника в обміні товарів, лише зручний засіб товарного обігу, недооцінюючи такі важ­ливі їх функції, як міра вартості та засіб нагромадження варто­сті. Тому цілком логічно, що вони не відкидали й постулатів кількісної теорії грошей.

¹ Вирішальну роль в утвердженні номіналістичних уявлень про вартість грошей як методологічної основи сучасної монетаристської теорії" відіграло формування в кінці XX ст. теорії граничної корисності, згідно з якого вартість товарів і послуг визначається суб'єктивною оцінкою їх цінності покупцем. Для кількісної теорії тим самим остаточно знімалася перепона, що постійно вини­кала у зв'язку з реальною вартістю повноцінних грошей, хоч дехто з прибічни­ків цієї теорії вважав, що на гроші вона не поширюється.

Так, Д. Рікардо стверджував, що якби в будь-якій із країн було відкрите золоте родовище, то її засоби обігу знизилися б у своїй вартості. Це відбулося б через те, що в обороті збільшилася б кількість дорогоцінного металу. Якби замість відкриття родови­ща золота в країні був заснований банк, подібний Англійському, то випуск ним великої кількості банкнот призвів би до того само­го результату, що й відкриття золотого родовища. З позицій кіль­кісної теорії Д. Рікардо пояснював І сам механізм ціноутворення: в обороті маса товарів просто стикається з масою грошей, внаслі­док чого встановлюються ціни. Якщо в обіг надійшло грошей більше, то ціни будуть вищими, якщо менше — нижчими.

Певну роль кількісний фактор відігравав і в теорії грошей К. Маркса. Він однозначно визнавав залежність товарних цін від кількості грошей при неповноцінних паперових грошах. Що сто­сується повноцінних грошей, то К.Маркс вважав, що в обороті їх може бути лише певна, об'єктивно зумовлена кількість. Якщо в обороті з'являються зайві гроші, то вони автоматично вилучаю­ться в скарби, а якщо виникає дефіцит грошей, то маса її попов­нюється за рахунок скарбів, а ціни залишаються незмінними.

Визнання «нейтральності грошей» та екзогенностІ кількісного фактора створило істотні перешкоди на шляху розвитку кількіс­ної теорії¹, і вона до кінця ХІХ сг. «кружляла» в колі своїх класи­чних постулатів:

* причинності, згідно з яким зміна цін визначається зміною
кількості грошей;

* пропорційності, відповідно до якого ціни змінюються про­
порційно зміні кількості грошей в обігу;

* однорідності, за яким у разі зміни кількості грошей у такій
самій пропорції змінюються ціни на всі товари, а співвідношення
цін на окремі товари залишається незмінним.

Відстоюючи ці постулати, представники кількісної теорії три­вали» час (до початку XX ст.) не виявляли інтересу до розкриття глибинного механізму впливу грошей на ціни, а через них — на економіку взагалі. Вони просто декларували факт рівнопропорцій­ної зміни цін у разі зміни кількості грошей, не розкриваючи меха­нізму цього процесу і залишаючись у вузькому колі механічного зв'язку товарних цін і грошової маси. Питання про передатний ме-

¹ Постулат нейтральності грошей, що випливав з визнання їх лише як тех­нічного посередника в обміні товарів, зумовлював недооцінку ролі грошей в економічних процесах і потреби поглибленого вивчення цієї ролі. Постулат ек-зогенності кількісного фактора провокував сумніви щодо можливості свідомо­го управління масою грошей з метою відповідного впливу на економіку.

ханІзм впливу грошей на економіку ще не ставилося взагалі. Але якби воно було поставлене, то на базі відповідних накопичених знань його можна було б виразити лише поверховою залежністю:

М->Р,

де М — сума грошей, а Р — рівень ринкових цін.

Отже, вплив грошей на економіку обмежувався сферою обмі­ну (зміною цін), а про більш глибоке його проникнення в реальну економіку питання не ставилося,

Певний застій у розвитку кількісної теорії протягом другої половини XVIII—XIX ст. спровокували спроби ревізувати основ­ні її принципи.

Цьому сприяли також об'єктивні процеси, що відбувалися в грошовій сфері: зміцнення позицій золота як грошового товару, пе­рехід до золотого монометалізму, посилення вимог капіталістично­го ринку до стабільності грошей тощо. Рішучу спробу спростувати кількісну теорію грошей зробив видатний представник «банківської школи» в Англії Т. Тук. Він визнавав багатофакторний характер ці­ноутворення, але повністю заперечував залежність цін від кількості грошей. Навпаки, він вважав, що сума засобів обігу залежить від рі­вня цін, тобто зміна цін є визначальним чинником відносно зміни маси грошей. Проте Т. Тук допускав таку ж саму методологічну помилку, що й представники класичної кількісної теорії — конста­тував лише зв'язок між цінами і масою грошей, але не розкривав механізму цього зв'язку. Більше того, поставивши на перше місце ціни, він ще далі відходив від пізнання механізму впливу грошей на економічні процеси. З цих же позицій критикували кількісну теорію І представники марксистської економічної теорії.

НайвІдомІшим прибічником І захисником класичної кількісної теорії уже в XX ст. був американський економіст 1. Фішер. Він повністю сприйняв класичні постулати цієї теорії І спробував ма­тематично довести їх справедливість. У своїй роботі «Купівельна сила грошей» він запропонував формулу «рівняння обміну»:

м- V=р•^,

де М— кількість грошей в обороті;

V— швидкість обігу грошей за певний період;

Р— середній рівень цін;

^ — фізичний обсяг товарів і послуг, що реалізовані за цей період.

Справедливість цієї формули НІ в кого не викликає сумніву, адже вона базується на товарообмінній операції, в якій сума гро-

шового платежу завжди дорівнює грошовій оцінці проданого то­вару. А в сукупності цих операцій за певний період грошовий компонент (М- V) завжди буде відповідати товарному компонен­ту (Р- 0^і-

М • V
З наведеної формули випливає, що Р =------ , тобто середній

рівень цін визначається трьома факторами: масою (кількістю) грошей, швидкістю їх обігу та фізичним обсягом виробленого продукту. Проте сам І. Фішер такого висновку зі своєї формули не зробив. Навпаки, він використав це рівняння, щоб довести, що рівень цін повинен підвищуватися або падати залежно від зміни кількості грошей, якщо водночас не змінюватиметься швидкість їхнього обігу або кількість відповідних благ, тобто для посилення залежності цін від кількості грошей. Проте він не міг обмежитися простим припущенням незмінності двох інших факторів, оскіль­ки вони насправді змінюються. Тому І. Фішер доводить, що швидкість обігу грошей змінюється прямо пропорційно їх масі і тому тільки посилює кількісний фактор. Що стосується обсягів виробництва та товарообороту, то він вважав, що вони змінюю­ться дуже повільно. Тому від їх впливу на ціни можна абстрагу­ватися, особливо на тривалих періодах,

Отже, І. Фішер повністю залишився на позиціях класичної кількісної теорії і справедливо вважається одним із найортодок-сальнІших її представників.

7.2. НЕОКЛАСИЧНИЙ ВАРІАНТ КІЛЬКІСНОЇТЕОРІЇ ГРОШЕЙ

«Кон'юнктурний» варіант М. І. Туган-Барановського.На­прикінці XIX — на початку XX ст. з новою силою розгорілися дискусії навколо кількісної теорії грошей, що зумовлювалося ни­зкою об'єктивних обставин.

По-перше, це високий рівень розвитку державно-монопо­лістичного капіталізму і поглиблення загальної кризи капіталіз­му, які спричинили активне втручання держав в економічне жит-

Незважаючи на свою простоту, що межує з тавтологічністю, ця формула вважається значним вкладом І. Фішера в економічну науку і широко викорис­товується навіть у сучасних дослідженнях, особливо з макроекономіки. Це по­яснюється тим, що в ній дуже просто і точно виражено складний взаємозв'язок між основними макроекономічними показниками: масою грошей, швидкістю їх обігу, обсягом виробництва і рівнем цін.

тя країн. Ця обставина вимагала від науковців пошуку найефек­тивніших шляхів і методів такого втручання, і цілком природно, що ці пошуки були спрямовані на грошову сферу.

По-друге, сама капіталістична економіка набула переважно грошово-кредитного характеру: гроші з простого посередника обміну перетворилися в ключову форму капіталу, банки та інші фінансові інститути стали могутніми регуляторами суспільного виробництва.

У цих умовах усе очевиднішими ставали невідповідність ста­рого устрою грошового господарства, що базувався на золотій основі, новим потребам суспільного життя та вузькість старих уявлень про сутність та принципи функціонування грошового механізму, насамперед класичних постулатів кількісної теорії, та необхідність їх перегляду.

Одним із перших, хто усвідомив цю необхідність і піддав сут­тєвій ревізії основні теорії грошей, у тому числі кількісної теорії, був український економіст М. І. Туган-Барановський. Найбільш повно й аргументовано свої погляди з основних монетарних про­блем він виклав у праці «Паперові гроші і метал», що була опуб­лікована в 1916 р.

Багато уваги М. І. Туган-Барановський приділив кількісній те­орії грошей. Спочатку він піддав критиці її класичний варіант, що був викладений у працях І. Фішера. Туган-Барановський ви­знав за правильну формулу «рівняння обміну», проте вважав, що Фішер нічого нового в кількісну теорію грошей взагалі не вніс, а лише «вдало завершив роботу і дав точний і стислий вираз кіль­кісної теорії в математичній формі»¹.

Саму кількісну теорію в її класичному варіанті Туган-Бара­новський оцінював негативно з таких міркувань:

• її прибічники, у тому числі І. Фішер, ставлять ціни (І вар­тість грошей) у залежність тільки від одного фактора — кількості грошей, а решту факторів, навіть тих, що визначені в «рівнянні обміну», ігнорують, — хоч вони такі ж об'єктивні і правомірні, як і кількість грошей;

« ігнорування «некількісних» факторів впливу на ціни зумов­люють помилковий висновок про пропорційну залежність цін від кількості грошей, хоча насправді така пропорційність не підтвер­джується ні теоретично, ні практично.

Подібна критика класичної кількісної теорії зовсім не означа­ла відкидання цієї теорії як такої. Навпаки, вона підштовхнула

¹ Туган-Барановский М. Й. Бумажньїе деньги й метали. — СПб„ 1916, — С, 13.

Туган-Барановського до ЇЇ вдосконалення, І він зробив істотний внесок у ЇЇ розвиток.

По-перше, він доводить, всупереч І. ФІшеру, що на рівень цін впливає не один, а всі фактори, зазначені в «рівнянні обміну»: кількість товарів, що надійшли на ринок, кількість самих грошей, швидкість їх обороту, кількість знарядь кредиту і швидкість їх обороту. Оскільки всі ці чинники високоплинні І змінюються в різних напрямах, то зміни цін і кількості грошей не можуть бути пропорційними. Цей висновок мав не тільки теоретичну значу­щість, а й практичну цінність, бо розширював фронт пошуків при дослідженні таких явищ, як інфляція, монетарна політика, інст­рументи впливу на рівень цін тощо.

По-друге, Туган-Барановський довів, що вплив кількості гро­шей на ціни не є таким однозначним, прямолінійним, як це ви­знають прибічники класичної кількісної теорії. Цей вплив може здійснюватися не за одним, а за трьома різними за характером напрямами:

-І 1) через зміну суспільного попиту на товари; < 2) через зміну дисконтного процента;

3) через зміну суспільного уявлення про вартість грошей (піз­ніше цей фактор дістав назву інфляційних очікувань).

У першому випадку значне збільшення кількості грошей пря­мо зумовлює зростання цін через зростання доходів і попиту на товари. У другому випадку збільшення кількості грошей приво­дить до збільшення вкладів у банках, що викликає зниження об­лікового процента, розширення кредитування економіки і збіль­шення попиту на ринках. Унаслідок цього ціни зростають, але одночасно стимулюється підприємництво і розширення вироб­ництва. У третьому випадку тривале і добре помітне зростання кількості грошей викликає зниження оцінки грошей їх власника­ми і вони почнуть їх швидше витрачати, збільшиться попит на товари І ціни теж зростуть. Ці три фактори можуть діяти одноча­сно, проте потужність їх впливу на ціни неоднакова. Тому І зміни цін не будуть пропорційними змінам кількості грошей. Отже, Ту­ган-Барановський не задовольнився простою констатацією зале­жності цін від кількості грошей, а розкрив досить складний меха­нізм реалізації цієї залежності.

По-третє, Туган-Барановський довів, що вплив кількості гро­шей на ціни здійснюється диференційовано залежно від тривало­сті та обсягів збільшення кількості грошей. Так, короткочасні чи незначні зростання їх кількості можуть взагалі не мати помітного впливу на ціни і вартість грошей. А значне збільшення кількості

грошей реалізує свій вплив на ціни протягом тривалого часу, І тому здійснюється він нерівномірно і не пропорційно щодо окре­мих товарів. Цим він, по суті, спростував постулат пропорційнос­ті, довів, що гроші не є простим посередником обміну, і підготу­вав базу для відмови від постулату нейтральності грошей.

По-четверте, Туган-Барановський розкрив механізм взаємоза­лежності між загальною кількістю грошей у країні, кількістю грошей, що перебувають поза обігом в заощадженнях, І швидкіс­тю обігу грошей, довів, що чинник швидкості може впливати на ціни у зворотному відносно дії фактора кількості напряму, нейт­ралізуючи дію останнього.

УсІ ці Ідеї Туган-Барановського створили основу для дослі­дження шляхів впливу грошей на економіку і механізму свідомо­го регулювання цього впливу. Цим він заклав основи так званої теорії регульованих грошей, яка підготувала суспільну думку до відмови від повноцінних (золотих) грошей і заміни їх неповно­цінними грошима, вартість яких буде планомірно підтримуватися державою і з якої виросла сучасна монетаристська теорія, пере­дусім її кейнсІанський напрям¹.

Розірвавши вузьке коло прямолінійних, спрощених постулатів класичної кількісної теорії грошей, Туган-Барановський істотно розвинув її стосовно до нових економічних умов. Проте свої по­гляди він назвав не кількісною, а кон'юнктурною теорією гро­шей, мабуть щоб відмежуватися від надто спрощеного її варіанта.

Сутність кон'юнктурної теорії грошей Туган-Барановського полягає в тому, що загальний рівень цін, а отже І вартість гро­шей, він пов'язує не з кількістю грошей, а з загальними умовами товарно-грошового ринку, або загальною кон'юнктурою товар­ного ринку. У фазі економічного піднесення загальний рівень цін зростає І вартість грошей знижується. А в фазі економічного спа­ду ціни знижуються і вартість грошей зростає. Ці коливання цін І вартості грошей в економічному циклі здійснюються, на думку Туган-Барановського, незалежно від кількості грошей, тобто під впливом негрошових чинників.

Про висхідну роль ідей Туган-Барановського для всього подальшого роз­витку монетаристської теорії наведено достатньо конкретних аргументів у пра-ЦІ В. Є. Власенка «Теории денег в России. Конец XIX — дооктябрьский период XX в.» (К., 1963. — С. 213—214). Автор зазначає: «...Основні ідеї теорії гро­шей Кейнса, викладені ним у книзі «Трактат про грошову реформу», були ви­словлені Туган-Баранрвським майже на десятиліття раніше в роботі «Паперові гроші та метал». Подібність кейнсової теорії з туганівською не обмежується їх суттю, а часом простягається до формулювань І термінології» (с. 213). Далі В, Є, Власенко наводить цілу низку таких збігів.

Свою «кон'юнктурну теорію» грошей М. І. Туган-Барановсь-кий вибудував на критиці класичної кількісної теорії як її альтер­нативу. І тут він повністю досяг поставленої цілі: після нього вже ніхто з економістів прямолінійно не захищав її класичного варі­анта, який згодом Кейнс назвав старомодним. Більше того, «кон'юнктурна теорія» започаткувала новий — неокласичний — етап у розвитку кількісної теорії. Адже кон'юнктурний фактор зміни цін І вартості грошей Туган-Барановського — не Ідо інше, як сукупність усіх чинників, що визначені ним на базі формули «рівняння обміну» в процесі критичного розбору позиції І. ФІше-ра. Зміна кон'юнктури ринку провокується чинниками, що діють з боку попиту і з боку пропозиції. З боку попиту — це кількість грошей і обсяг доходів та швидкість обігу грошей, а з боку про­позиції — це обсяг виробництва, рівень витрат на виробництво І рівень цін.

Отже, кількісний фактор у кон'юнктурній теорії грошей Ту­ган-Барановського присутній, і не як звичайний, рівний бага­тьом Іншим, а як ключовий, оскільки зміна кількості грошей впливає тією чи Іншою мірою і на всі інші чинники: на швид­кість обігу грошей, процентну ставку, інвестиції, обсяги вироб­ництва тощо. Тому кон'юнктурна теорія грошей по суті своїй була кількісною, але вже на принципово іншому рівні, коли бу­ла усвідомлена непропорційна залежність цін і вартості грошей від зміни їх кількості¹. І цього не міг не розуміти М. І. Туган-Барановський, через що його ставлення до кількісної теорії вза­галі було досить терпимим: «Кількісна теорія абстрактно цілком справедлива»,— пише він в одному місці. В Іншому місці уточ­нює своє розуміння ДІЇ кількісного фактора: «Товарні ціни ви­значаються не кількістю грошей самих по собі, а співвідношен­ням між попитом на гроші І кількістю їх в обороті»². Це був істотний крок у бік поглиблення аналізу дії кількісного фактора, а не його заперечення. І зроблено це було в межах «кон'юнктур­ної теорії» грошей.

Уведення у сферу наукового дослідження попиту на гроші означало докорінну зміну спрямування самої кількісної теорії. Замість суто макроекономІчного аналізу зв'язку «гроші—ціни» вона повернулася обличчям до мікроекономІчних аспектів фор-

Майже через 50 років американські економісти М. ФрІдман та А. Швзрц на широкому фактичному матеріалі довели наявність залежності коливань фаз економічного циклу від циклічних змін у кількості грошей в обороті, що під­тверджує кількісну сутність кон'юнктурної теорії грошей.

Туган-Барановский Л/. Й. Бумажньїе деньги й металл. -— С. 28, 112,

мування попиту на гроші, який поступово став її ключовим

об'єктом¹.

Передатний механізм впливу грошей на реальну економіку на підставі «кон'юнктурної теорії» Туган-Барановського можна по­дати у такому вигляді;

де М •— кількість грошей, К — кон'юнктура ринку, Р — ціни, В — виробництво.

«Кембриджська версія».Одними з перших дослідників по­питу на гроші з мікроекономІчних позицій були професори Кем­бриджського університету А. Маршалл^ А. Пігу, Д. Робертсон, Дж. М, Кейнс (у своїх ранніх працях), їх пояснення механізму накопичення грошей та впливу на ціни дістали назву «теорії ка­сових залишків», або «кембриджської версії».

Подібно Фішеру, представники кембриджської школи відсто­ювали тезу про вплив зміни маси грошей на рівень цін. Проте, на відміну від І, Фішера, їх підхід до проблеми був не макро-, а мік-роекономічний, і стосувався насамперед попиту на гроші. Кемб­риджські економісти основну увагу зосередили на мотивах на­громадження грошей в окремих економічних суб'єктів. Вони намагалися дати відповідь на такі питання: чому люди зберігають гроші, від яких чинників залежить розмір попиту їх на гроші, від яких чинників залежить попит господарюючих суб'єктів на касо­ві залишки та ін.

Важливою відмінністю «кембриджської версії» було те, що розміри нагромадження грошей не нав'язувалися господарюю­чим суб'єктам із «залізною необхідністю» згори, з боку тих стру­ктур і чинників, які «вливали» гроші в оборот, а визначалися мо­тивами їх поведінки, їх власними рішеннями. Такими мотивами накопичення'грошей вони вважали:

1) потребу в запасі засобів обігу І платежу для здійснення по­точних платежів (трансакційний мотив);

Як зазначив згодом М. Фрідман, сучасна кількісна теорія— цепередусім наука про попит нагроші. Див.: Фридман Милтон. Колнчественная теорияде-нег. — С. 19.

2) потребу в резерві грошей для покриття непередбачуваних потреб (мотив обачності). У цьому полягав важливий внесок кемб­риджської школи в монетаристську теорію взагалі:

• у сферу конкретно-прикладного аналізу були включені гро­
ші не тільки як засоби обігу і платежу, а й як засіб нагромаджен­
ня вартості;

• у поняття кількості грошей стали включатися всі наявні
гроші — як ті, що обслуговують потреби обігу, так і ті, що на­
громаджуються;

» для кожної частини наявної маси грошей запропонована об'єктивна основа формування — відповідні мотиви економічних суб'єктів щодо створення запасів грошей;

« об'єктивна потреба в грошах була розширена за межі потреб обігу і стала включати потребу в грошах для цілей нагромадження;

• було розширено також поняття швидкості обігу грошей за
рахунок визнання такими, що обертаються, І грошових нагрома­
джень, тільки з дуже малою швидкістю.

Нові підходи до вирішення проблем грошової теорії дали мо­жливість сформулювати новий монетарний показник — коефіці­єнт, що характеризує частину сукупного доходу, яку економічні суб'єкти бажають тримати у грошовій (ліквідній) формі. За своїм змістом цей показник є протилежним показнику швидкості гро-

шей І визначається як & = — , Він відомий також як «коефіцієнт

Маршалла», що характеризує рівень монетизацІЇ ВВП.

Залежність накопичення грошей в економічних суб'єктів (по­питу на гроші) від обсягу виробленого продукту та рівня розвит­ку їх мотивів до формування касових залишків була виражена формулою, що дістала назву «кембриджського рівняння»:

де Мсі — попит на гроші (касові залишки);

/; — коефіцієнт, що виражає частину річного доходу, яку суб'єкти зберігають у ліквідній формі (коефіцієнт Маршалла);

Р — середній рівень цін;

У — обсяг виробництва у натуральному виразі.

За зовнішніми ознаками формула «кембриджського рівняння» нагадує формулу «рівняння обміну» І. ФІшера. Адже якщо кое-

фіцієнт £ замінити на — і перенести цей показник у ліву частину

рівняння, то ці формули виявляються подібними. Проте по суті вони істотно різняться. Адже у них різні показники М: у першій

формулі (І. Фішера) — це кількість грошей, що фактично обслу­говує потреби товарного обігу, а в другій — це величина всього попиту на гроші як касові залишки. Кількісно не збігаються І по­казник £ і — цих формул, оскільки коефіцієнт £ в «кембриджсь­кому рівнянні» визначається по всьому запасу грошей, а показ­ник — у формулі «рівняння обміну»— по запасу грошей, що об­слуговує потреби обігу (трансакційному запасу). Тому залежність цін від кількості грошей у «кембриджському рівнянні» ускладне­на значно більше, ніж у «рівнянні обміну», а отже, «кембриджсь­ка версія» від класичної кількісної теорії грошей віддалена знач­но далі, ніж «трансакційна» версія І. ФІшера. її автори справді вийшли за вузькі межі класичних постулатів кількісної теорії і відкрили шлях до наукового дослідження об'єктивних процесів, що формують попит на гроші.

Поиск по сайту: