Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Тема 2.Характеристика прав інтелектуальної власності 7 страница



Географічне зазначення — це назва географічного місця, яка використовується для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має особливі властивості, певні якості, репутацію або інші характеристики, виключно, головним чином або в основному зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов із характерним для цього географічного місця людським фактором.

Оскільки географічне зазначення є існуючою назвою географічного місця, то право на цей засіб індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів і послуг не може належати одній особі. Тому існує необхідність внести кваліфіковане зазначення походження товару до Державного реєстру України кваліфікованих зазначень походження товару, і тільки потім зацікавленим особам за наявності необхідних умов може бути видане свідоцтво на право використання кваліфікованого зазначення походження товару. У зв'язку з цим законодавство передбачає два етапи в набутті прав інтелектуальної власності на географічне зазначення: 1) реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару, 2) надання права на використання зареєстрованого зазначення походження товару, що підтверджується свідоцтвом.

Право на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару мають: особа чи група осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані із цим географічним місцем; асоціації споживачів; установи, що безпосередньо стосуються вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць.

Що стосується права на використання зареєстрованого географічного зазначення, то ним можуть бути наділені лише юридичні та фізичні особи - підприємці, які в географічному місці, зазначеному в Реєстрі, виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до Реєстру.

Реєстрація проводиться шляхом внесення до Реєстру необхідних даних про кваліфіковане зазначення походження товару та осіб, що мають право на використання зареєстрованого зазначення походження товару. Дані про реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та права на його використання публікуються в офіційному бюлетені Держдепартаменту інтелектуальної власності «Промислова власність». Заявка на реєстрацію в іноземній державі кваліфікованого зазначення походження товару, пов'язаного з географічним місцем на території України, може бути подана тільки після його реєстрації в Україні.

Правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є:

1) право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням;

2) право на використання географічного зазначення;

3) право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання.

Права інтелектуальної власності на географічне зазначення, що належать окремим суб'єктам права інтелектуальної власності на географічне зазначення, встановлюються законом. Істотні відмінності в природі правової охорони кваліфікованого зазначення походження товару й інших об'єктів інтелектуальної власності породжують відмінності в повноваженнях їх користувачів.

По-перше, надання права користування кваліфікованим зазначенням походження товарів одній особі не обмежує права інших осіб - виробників товарів у цій місцевості на отримання свідоцтва на використання цього ж географічного зазначення.

По-друге, особа, що одержала право на користування географічним зазначенням, не може видавати ліцензію на його використання іншим особам.

По-третє, власник свідоцтва на використання географічного зазначення не може забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей і інших характеристик, на підставі яких зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару або право на його використання.

Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним із дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням. Що стосується права на використання зареєстрованого географічного зазначення, то воно підтверджується свідоцтвом прореєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару і обмежене в часі строком дії свідоцтва - 10 років із дати подачі заявки. Термін дії свідоцтва може бути продовжений Держдепартаментом на наступні 10 років на підставі заяви, поданої власником свідоцтва, протягом останнього року його дії, за умови надання підтвердження спеціально уповноваженого органа, що власник свідоцтва виготовляє товар у географічному місці, зазначеному в Реєстрі, а характеристики товару відповідають характеристикам, внесеним до Реєстру. Заява власника свідоцтва про продовження терміну його дії може бути подана протягом шести місяців після закінчення строку дії свідоцтва, за умови сплати за цей строк збору, збільшеного на 50%. Дія реєстрації географічного зазначення може бути припинена судом у разі втрати характерних для цього географічного місця умов і можливостей виготовлення товару, описаного в Реєстрі, а також визнання цього зазначення видовою назвою товару.

Право на використання зареєстрованого географічного зазна- чення може бути припинене:

а) за рішенням суду у зв'язку з втратою товаром особливих властивостей або інших характеристик, описаних у Реєстрі, від дати, встановленої судом;

б) у разі ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи, що є власником свідоцтва;

в) у разі подання власником свідоцтва заяви до Установи про відмову від права на використання цього зазначення (право припиняється з дня офіційної публікації відомостей про це);

г) у разі несплати збору за продовження строку дії свідоцтва.

Міжнародна реєстрація втрачає дію тільки в двох випадках: коли зареєстроване найменування стало родовим поняттям у країні походження або коли міжнародна реєстрація анульована Міжнародним бюро за клопотанням відомства країни походження.

 

 

5. Іншими об’єктами прав інтелектуальної власності є зокрема наукове відкриття - встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання. В Україні відсутнє правове регулювання наукових відкриттів нормами спеціального законодавства. Деякі зазначають, що у XXI ст. відкриття знову, як і в XIX ст., охороняються лише в межах авторського права як науково-літературні твори, що не забезпечує правової охорони сутності відкриття і його пріоритету.

За своїм характером наукове відкриття не підлягає монополізації, а це означає, що наукове відкриття не може мати конкретного правоволодільця. З моменту його обнародування воно стає надбанням людства і може бути вільно використане будь-ким як при проведенні подальших наукових досліджень, так і при розробці на його основі конкретних технічних рішень.

Основними ознаками відкриття є світова новизна, достовірність (доведеність) і фундаментальність (докорінні зміни врівні пізнання). Відкриттям визнається не будь-яке розв'язання наукового завдання, а таке, що вносить докорінні зміни в рівень пізнання.

Об'єктами відкриттів є явища, властивості та закономірності матеріального світу. Кожен із цих об'єктів може бути визнаним відкриттям окремо. Водночас закономірність, явище чи властивість можуть бути визнаними відкриттям лише за умови, що вони не були відомі раніше, тобто виявлені вперше у світі.

Явище матеріального світу як об'єкт відкриття, на який видається диплом, - це не відома раніше об'єктивно існуюча форма прояву сутності об'єкта матеріального світу (природи), що вносить докорінні зміни врівень пізнання. Вважатися автором відкриття може лише той, хто в результаті наукового дослідження доведе, чим явище викликане, зумовлене чи що воно спричинює і за яких умов виявляється.

Властивість матеріального світу як об'єкт відкриття, на який видається диплом, — це не відома раніше, об'єктивно існуюча якісна сторона об'єкта матеріального світу, що вносить докорінні зміни в рівень пізнання. Об'єкти властивості класифікуються за трьома групами:

1) постійно актуальні властивості, що виявляються в кожен момент існування предмета, незалежно від його взаємодії та відносин, і які перебувають на поверхні космічних тіл;

2) непостійно актуальні властивості, властиві предмету як здатності, що виявляються не завжди, а тільки у точно визначених взаємодіях чи відносинах;

3) потенційно можливі властивості, у принципі не властиві предмету, але які виявляються (виникають) у процесі конкретних взаємодій внаслідок змін структури предмета.

Властивість виявляється у взаємодії даного об'єкта з іншими об'єктами і явищами. Кожен об'єкт має безліч різних властивостей, як істотних, так і несуттєвих. Сукупність істотних властивостей об'єкта становить його якісну визначеність, що відрізняє його в цілому від інших об'єктів.

Закономірність матеріального світу як об'єкт відкриття, на який видається диплом, — це не відомий раніше об'єктивно існуючий стійкий зв'язок між явищами чи властивостями матеріального світу, що вносить докорінні зміни в рівень пізнання.

Автор наукового відкриття має право надати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву. Слід зауважити, що, з одного боку, ніхто не може перешкоджати автору у реалізації цих прав, а з іншого - ніхто не може зобов'язати автора відкриття надати йому своє ім'я чи спеціальну назву. Право на використання свого імені у всіх сферах діяльності особи належить до особистих немайнових прав особи. Право автора має абсолютний і виключний характер. Ніхто не може претендувати на зроблене ним відкриття і воно завжди буде пов'язане з його ім'ям. Водночас використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності допускається без її згоди. Тобто у випадку ненадання автором відкриття свого імені інші особи мають право згадувати ім'я автора відкриття при висвітленні його діяльності.

Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та охороняється у порядку, встановленому законом. Особливістю правової охорони наукового відкриття є те, що його пріоритет визначається за датою, коли вперше було сформульоване наукове положення, що заявляється як наукове відкриття, або за датою опублікування цього положення в будь-яких виданнях, або за датою, коли це наукове положення було повідомлене третім особам будь-яким іншим чином. Якщо з тих чи інших причин у заявочних матеріалах про наукове відкриття такі відомості відсутні, то пріоритет наукового відкриття повинен визначатися за датою надходження заявки на видачу диплома.

Диплом на наукове відкриття є документом, що підтверджує право на відкриття. Він повинен видаватися на ім'я автора і засвідчувати: визнання виявлених закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу відкриттям; пріоритет наукового відкриття; авторство на наукове відкриття.

Окрім автора, який безпосередньо має право використовувати його у своїх подальших наукових дослідженнях, будь-які інші особи можуть будь-коли й у будь-який спосіб використовувати отримані результати. Не визначеним є майнове право автора щодо отримання винагороди за відкриття. Автор наукового відкриття (яке є об'єктом інтелектуальної власності) має також і особисті немайнові права, у тому числі:

- право на визнання творцем (автором). Це право має абсолютний і виключний характер;

- право на пріоритет наукового відкриття;

- право перешкоджати будь-якому посяганню на право на наукове відкриття, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

- право на присвоєння науковому відкриттю імені автора (співав- торів);

- право вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням наукового відкриття, якщо це практично можливо;

- інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Оскільки відкриття не має споживчої вартості, не можна оцінити його ринкову цінність, що ускладнює процес визначення розміру винагороди. Відповідно, не визначеним залишається питання щодо можливості розгляду наукового відкриття як нематеріального активу з позицій бухгалтерського обліку.

Правова охорона надається науковому відкриттю, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі.

Заявка на наукове відкриття повинна подаватися до Установи, якою є центральний орган виконавчої влади з питань охорони ін- телектуальної власності. Заявка може подаватися автором (співав- тором) наукового відкриття; юридичною особою із зазначенням автора наукового відкриття; його спадкоємцем, якщо заявка на наукове відкриття не може бути подана самим автором наукового відкриття.

Правова охорона надається науковому відкриттю, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі.

Заявка на наукове відкриття повинна подаватися до Установи, якою є центральний орган виконавчої влади з питань охорони інтелектуальної власності. Заявка може подаватися автором (співавтором) наукового відкриття; юридичною особою із зазначенням автора наукового відкриття; його спадкоємцем, якщо заявка на наукове відкриття не може бути подана самим автором наукового відкриття.

Раціоналізаторська пропозиція належить до об'єктів винахідницьких правовідносин, оскільки вона в основному є творчим вирішенням завдань, що приносять користь у суспільному житті.

Раціоналізаторська робота як вид творчої діяльності ідентична винахідництву, однак через специфіку раціоналізаторських пропозицій (на відміну від винаходів, що мають світову технічну новизну, ці технічні рішення мають місцеву (локальну) новизну і місцеву корисність) вона відрізняється деякими особливостями. Відносини щодо винаходів регулюються національними законами і міжнародними договорами, а відносини стосовно раціоналізаторських пропозицій, як правило, підзаконними, локальними актами. Раціоналізаторською є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності. Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес.

Передусім раціоналізаторська пропозиція має бути спрямована на створення або зміну організаційного заходу, конструкції виробів, технології виробництва і застосовуваної техніки або складу матеріалу. Не визнаються вирішенням завдання пропозиції, які лише констатують ту чи іншу проблему, обмежуються вказівкою на доцільність якогось заходу або на позитивний ефект, що може бути отриманий від її реалізації. Раціоналізаторська пропозиція має містити принципове рішення, конкретизоване настільки, щоб воно не викликало жодних припущень, розкривало суть авторського задуму і не вимагало додаткової доробки творчого характеру. Ця умова буде виконана, якщо в пропозиції і матеріалах, які її пояснюють, є дані, необхідні і достатні для практичного здійснення пропозиції за допомогою відомих організаційних та технологічних прийомів, а також прийомів конструювання чи проектування

Другим критерієм охороноздатності раціоналізаторської пропозиції є її новизна. На відміну від винаходів і корисних моделей, які повинні мати світову новизну, для раціоналізаторських пропозицій достатньо місцевої новизни, тобто в межах тих юридичних осіб, яким вона подається. Новизна раціоналізаторської пропозиції встановлюється на певний момент часу. Пропозиція не визнається новою, якщо до дати подання заяви це або схоже вирішення вже використовувалося цією юридичною особою, крім випадків, коли воно:

- використовувалося з ініціативи автора упродовж не більш ніж три місяці до дати подання заяви;

- передбачене наказами і розпорядженнями адміністрації юридичної особи;

- розроблене технічними службами цієї юридичної особи. У цьому випадку маються на увазі службові розробки, які були втілені у конкретне рішення, що може бути протиставлене заявленій раціоналізаторській пропозиції;

- заявлене іншою особою, якій належить першість на цю або тотожну раціоналізаторську пропозицію;

- рекомендоване вищою юридичною особою або опубліковане в інформаційних виданнях із поширення передового досвіду в цій галузі;

- передбачене обов'язковими для юридичної особи нормативами. До них належать стандарти, що надійшли до юридичної особи, норми, технічні умови, будівельні норми і правила, а також інші нормативно-технічні документи, якщо вони вказують конкретний шлях вирішення завдання, який не відрізняється від запропонованого раціоналізатором.

Третім критерієм охороноздатності раціоналізаторської пропозиції є її корисність. Пропозиція визнається корисною, якщо її використання в умовах діяльності юридичної особи дає змогу одержати економічний, технічний чи інший позитивний ефект. Корисність пропозиції визначається на основі порівняння результату, який має бути отриманий від застосування запропонованого рішення, із результатом, одержаним відомими юридичній особі або фактично застосовуваними нею вирішеннями того самого завдання.

Власниками прав на раціоналізаторські пропозиції є їхні автори та юридичні особи, яким ці пропозиції подані. Автором визнається фізична особа, творчою працею якої створена пропозиція. На визнання особи автором раціоналізаторської пропозиції не впливає її вік і стан дієздатності. Проте самостійно здійснювати авторські права можуть лише особи, вік яких — 14 і більше років. За авторів, що не досягли цього віку або визнані недієздатними, права здійснюють їхні батьки чи опікуни. Іноземці та особи без громадянства користуються такими самими правами, як і громадяни України.

Якщо у створенні раціоналізаторської пропозиції брали творчу участь кілька осіб, виникає співавторство. Не можуть претендувати на співавторство особи, які надали автору раціоналізаторської пропозиції лише технічну допомогу (виготовлення креслень і зразків, виконання розрахунків, проведення дослідної перевірки тощо). У разі виникнення спору щодо права авторства він вирішується у суді.

Після смерті автора раціоналізаторської пропозиції його права, стосовно яких допускається правонаступництво, переходять до спадкоємців за законом або за заповітом. У спадщину переходить право на одержання посвідчення на раціоналізаторську пропозицію, яке забезпечує право на винагороду. Дія прав спадкоємця якимось терміном не обмежена.

Учасниками правовідносин, пов'язаних зі створенням раціоналізаторських пропозицій та набуттям, здійсненням і захистом прав на них, є також юридичні особи. Не визнаючи за ними прав авторства, законодавство однак покладає на них низку обов'язків щодо прийняття та розгляду заяв на раціоналізаторські пропозиції, видачі посвідчень авторам тощо. Крім того, юридичні особи можуть визначати порядок розгляду заяв на раціоналізаторські пропозиції, їхнє впровадження та виплати авторської винагороди. Держава право власності на раціоналізаторські пропозиції не набуває.

Оформлення прав на раціоналізаторські пропозиції починається зі складання та подання заяви. Заява на раціоналізаторську пропозицію складається автором (співавтором) відповідно до встановленої форми Так, у заяві має бути зазначено найменування пропозиції, названі всі співавтори, а також наданий опис пропозиції. В описі мають бути викладені недоліки існуючої організації виробничого процесу, конструкції виробу, технології виробництва і застосовуваної техніки або складу матеріалу, які мають бути усунуті пропозицією, мета пропозиції, зміст запропонованого рішення, а також відомості про економічний чи інший позитивний ефект. Заява має стосуватися лише однієї раціоналізаторської пропозиції У необхідних випадках до заяви додаються графічні матеріали (креслення, схеми, ескізи тощо) і техніко-економічні розрахунки. На заяві та поданих до неї матеріалах повинна бути зазначена дата заповнення.

Заява подається тій юридичній особі, діяльності якої стосується пропозиція, незалежно від того, чи є автор її працівником. Пропозиція вважається такою, що стосується діяльності юридичної особи, якщо вона може бути нею використана. Крім того, заява може бути подана до компетентного галузевого міністерства (відомства). У цьому випадку її направляють на розгляд тієї юридичної особи, діяльність якої безпосередньо пов'язана із впровадженням пропозиції (із зазначенням дати надходження). За заявою провадяться попередня перевірка і розгляд пропозиції по суті. Попередня перевірка має за мету встановити, чи стосується пропозиція діяльності цієї юридичної особи і чи відповідає заява встановленим вимогам. За заявою приймається рішення в 15-денний строк із моменту її надходження. У цей термін заявнику має бути повідомлено або про визнання пропозиції раціоналізаторською і про прийняття її до використання, або про проведення дослідницької перевірки, або про відхилення пропозиції. Після винесення рішення про визнання пропозиції раціоналізаторською і прийняття її до використання упродовж місячного терміну авторові (кожному із співавторів) видається свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію. Воно засвідчує визнання пропозиції раціоналізаторською, першість пропозиції та право авторства на неї. Це свідоцтво є, по суті, правовстановлюючим документом, який чинний у межах юридичної особи, що його видала. Свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію містить: назву (та за умови наявності комерційне найменування) підприємства, організації, установи, що видає свідоцтво; прізвище автора (а у разі співавторства — прізвища усіх співавторів в алфавітному порядку); дату подання пропозиції; дату визнання пропозиції раціоналізаторською; номер реєстрації пропозиції у журналі реєстрації раціоналізаторських пропозицій; підпис керівника юридичного особи із зазначенням його прізвища та ініціалів, закріплений печаткою.

Строк дії свідоцтва на раціоналізаторську пропозицію не обме- жений.

Юридична особа, що визнала пропозицію раціоналізаторською, має право на її використання в будь-якому обсязі.

Права раціоналізаторів досить різноманітні і надаються у зв'язку:

- із фактом створення нового і корисного для юридичної особи рішення (право на подання заяви, право на встановлення першості, право на офіційне оформлення пропозиції шляхом видачі на неї посвідчення);

- з офіційною кваліфікацією пропозиції як раціоналізаторської (право авторства, право на авторське ім'я тощо);

- з використанням раціоналізаторської пропозиції (право на одержання винагороди).

Дія права авторства на раціоналізаторську пропозицію обмежена сферою діяльності тієї юридичної особи, якій вона була подана і котра видала автору посвідчення на раціоналізаторську пропозицію. Автор раціоналізаторської пропозиції має право на одержання винагороди за використання його пропозиції упродовж двох років від дати початку її використання юридичною особою, яка видала посвідчення на цю раціоналізаторську пропозицію Розмір винагороди визначається умовами договору між авто ром та юридичною особою і не може бути меншим: - 10% доходу, що одержує щорічно юридична особа від використання раціоналізаторської пропозиції; - 2% від частки собівартості продукції (робіт і послуг), що припадає на раціоналізаторську пропозицію, корисний ефект від якої не впливає на одержання доходу. Винагорода сплачується автору відповідно до договору, але не пізніше трьох місяців після закінчення кожного року використання раціоналізаторської пропозиції. Автори раціоналізаторських пропозицій при одержанні винагороди користуються пільгами відповідно до чинного законодавства.

Юридичні особи, які приймають раціоналізаторські пропозиції до використання, не одержують на них якихось особливих монопольних прав. Однак їхні інтереси можуть охоронятися нормами, що регулюють питання, пов'язані із захистом комерційної таємниці та боротьбою з недобросовісною конкуренцією.

Міжнародні правові відносини у сфері селекції та насінництва, співпраці з питань охорони прав селекціонерів регулюються Міжурядовою організацією з охорони нових сортів — UPOV (Union Internationale pour la Protection des Obtentions Vegetales), яку, фактично, було засновано міжнародною Конвенцією з питань охорони нових сортів рослин, підписаною у Парижі у грудні 1961 р. (вона набрала чинності лише у 1968 p.).

Охорона прав на сорти рослин за версією UPOV передбачає принцип незалежності нового сорту від того, що вже охороняється. Власник сорту (його оригінатор) повинен сплатити певну суму у вигляді заявочного мита, а також за видачу охоронного документа на сорт та занесення його до Національного списку сортів. Тривалість правової охорони сорту становить 20-30 років залежно від роду або виду рослин, до якого цей сорт належить. Його власник має право припинити чинність охоронного документа виходячи з умов господарського поширення сорту та реального попиту на його насіння (садивний матеріал) на насіннєвому ринку, тобто у разі втрати фінансової вигоди стосовно подальшого практичного його застосування.

Відповідно Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» сорт - це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція), що, незалежно від того, чи така група повністю відповідає умовам надання правової охорони, може:

- бути визначена за ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності певного генотипу або комбінації генотипів;

- бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин за ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак;

- розглядатися як одне ціле з погляду її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.

Під породою тварин розуміють створену внаслідок цілеспрямованої творчої діяльності групу племінних тварин (породу, породний тип, лінію, сім'ю тощо), яка має нові високі генетичні ознаки, що стійко передаються їхнім нащадкам. До об'єктів племінної справи у тваринництві належать такі види тварин, як велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі, яких розводять з метою одержання від них певної продукції.

Сорт рослин, порода тварин вважаються новими, якщо на дату подання заявки на видачу патенту насіння або племінний матеріал селекційного досягнення не продавалися і не передавалися іншим способом іншим особам самим селекціонером, його правонаступником, а також не використовувався за їхньою згодою. Додатковими критерієм новизни для сортів є те що до дати, на яку заявку вважають поданою, заявник (селекціонер) чи інша особа за його дозволом не повинні продавати чи будь-яким іншим способом не передавати матеріал сорту для комерційного використання на території України - за рік до цієї дати, а на території іншої держави щодо деревних та чагарникових культур і винограду — за 6 років, щодо рослин інших видів — за 4 роки до цієї дати. При цьому слід пам'ятати, що сорт не втрачає новизну, якщо будь-який його матеріал збували:

- зі зловживанням на шкоду заявнику;

- на виконання договору про передання права на подання заявки;

- на виконання договору про розмноження відтворювального матеріалу сорту та його випробування, за умови, що зібраний внаслідок цього матеріал передавали лише заявникові і не використовували для виробництва іншого сорту;

- на виконання визначених законодавством заходів, зокрема щодо біологічної безпеки чи формування Реєстру сортів;

- як побічний або відхідний продукт, отриманий під час створення чи поліпшення сорту, без посилань на сорт і лише для споживання.

Ще однією рисою, якою повинен наділятися сорт рослин, порода тварин, повинна бути вирізняльність. Сорт відповідає умовам вирізняльності, якщо за проявом ознак його можна чітко відрізнити від будь-якого іншого сорту, загальновідомого до дати, на яку заявку вважають поданою.

Сорт, що його протиставляють заявленому, вважають загальновідомим, якщо:

- він поширений на певній території будь-якої держави;

- відомості про прояви його ознак стали загальнодоступними у світі, зокрема шляхом їхнього опису в будь-якій оприлюдненій публікації;

- він представлений зразком у загальнодоступній колекції;

- йому надано правову охорону і/або його внесено до офіційного реєстру сортів у будь-якій державі, при цьому його вважають загальновідомим від дати подання заявки на надання права чи внесення до реєстру.

Крім усього переліченого, сорти рослин (породи тварин) мають бути достатньо однорідними за своїми морфологічними, фізіологічними, хімічними та іншими ознаками (якщо зважити на окремі відхилення, які можуть мати місце у зв'язку з особливостями розмноження).

Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин становлять:

1) особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державою реєстрацією;

2) майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом;

3) майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, породи тварин, засвідчене державною реєстрацією.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин є:

1) автор сорту рослин, породи тварин;

2) інші особи, які набули майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин згідно з укладеним з автором чи власником сорту (породи) договором чи відповідно до визначеного законом порядку.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.