Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Тема 2.Характеристика прав інтелектуальної власності 4 страница



Установа і визначені нею для збору коштів уповноважені організації мають право вимагати від виробників та імпортерів інформацію про виробників, імпорт і реалізацію (продаж) вищезазначеного обладнання і матеріальних носіїв. Зібрані кошти розподіляються між авторами, виконавцями, виробниками фонограм (відеограм). Якщо угодами між організаціями колективного управління не передбачене інше, то ці кошти розподіляються у таких пропорціях: авторам — 50%, виконавцям — 25% і виробникам фонограм (відеограм) — 25%.

Допускається без згоди виробників фонограм або відеограм, які розтиражовані для використання з комерційною метою, і вико- навців, виконання яких зафіксовані в цих фонограмах або відео- грамах, але з виплатою винагороди, пряме чи непряме комерційне використання фонограм, відеограм та їхніх примірників, а саме:

- публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника;

- публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їхніх примірниках, в ефір;

- публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їхніх примірниках, по проводах (через кабель).

Збирання зазначеної винагороди за використання фонограм (відеограм) і контроль за їх правомірним використанням здійснюють зазначені Установою уповноважені організації колективного управління. Зібрані кошти розподіляють між організаціями колективного управління, які є на обліку в установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Одержану від уповноваженої організації винагороду розподіляє відповідна організація колективного управління в таких пропорціях: виконавцям — 50 %, виробникам фонограм або відеограм — 50 %.

Постановою Кабінету Міністрів України № 71 від 18 січня 2003 р. затверджені такі розміри винагороди (роялті) за викорис- тання опублікованих із комерційною метою фонограм і відеограм:

- 4 % від суми валового збору, одержаного від продажу квитків, - за комерційне використання зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах виконань, публічне виконання розтиражованих із комерційною метою фонограм та їхніх примірників, публічну демонстрацію розтиражованих із комерційною метою відеограм та їхніх примірників у місцях із платним входом;

- 1 % доходів, одержаних від того виду діяльності, у процесі якого здійснюють використання об'єктів суміжних прав, або 2,5 % від загальної суми витрат на зазначений вид використання об'єктів суміжних прав у разі відсутності таких доходів - за комерційне використання зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах виконань, публічне виконання розтиражованих із комерційною метою фонограм та їхніх примірників, публічну демонстрацію розтиражованих із комерційною метою відеограм та їхніх примірників у місцях із безплатним входом;

- 2 % доходів, одержаних від того виду діяльності, у процесі якого здійснюють використання об'єктів суміжних прав, — за публічне сповіщення та ретрансляцію (повторне публічне сповіщення) зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах вико- нань, а також безпосередньо фонограм і (або) відеограм, розтира- жованих із комерційною метою, та їхніх примірників у передачах ефірного і (або) супутникового телебачення;

— 5 % доходів, одержаних від того виду діяльності, у процесі якого здійснюють використання об'єктів суміжних прав, - за публічне сповіщення та ретрансляцію (повторне сповіщення) зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах виконань, а також безпосередньо фонограм і (або) відеограм, розтиражованих із комерційною метою, та їхніх примірників у передачах кабельного радіомовлення і (або) телебачення чи через мережу Інтернет.

По-шосте, не потрібен дозвіл виконавця, виробника фонограми або відеограми й організації мовлення на здійснення записів короткострокового користування, відтворення таких записів і фонограми, опублікованої з комерційною метою, якщо запис короткострокового користування або відтворення здійснює організація ефірного мовлення за допомогою її власного обладнання і для її власної передачі за умови:

- знищення запису короткострокового користування протягом 6-місячного строку після його виготовлення, якщо триваліший строк не був погоджений із володільцями прав на запис, за винятком єдиного примірника, який може бути збережений в офіційних архівах на підставі його виключно документального характеру;

- попереднього одержання організацією ефірного мовлення дозволу на передачу в ефір виконання або передачі, щодо яких здійснюють запис короткострокового користування або відтворення такого запису.

По-сьоме, вільне відтворення об'єктів суміжних прав дозволено також у випадках, встановлених Законом України «Про авторське право і суміжні права» щодо творів науки, літератури та мистецтва.

Причина, через яку в багатьох випадках авторське право і суміжні права не можуть бути здійснені правоволодільцем на індивідуальній основі, полягає в тому, що твори використовуються великою кількістю користувачів. Окремий правоволоділець не в змозі індивідуально відслідкувати всі ці використання, провести переговори з користувачами і зібрати винагороду. У таких випадках найбільш прийнятним способом є колективне управління виключними правами. Першим товариством колективного управління правами авторів стало Бюро з драматичного законодавства, яке пізніше було трансформоване в Товариство драматичних авторів і композиторів (SACD) в 1777 р.. Через півстоліття Оноре де Бальзак, Олександр Дюма, Віктор Гюго та інші французькі письменники, наслідуючи приклад Бомарше, створили Товариство літературних авторів (SGDL), засідання першої генеральної асамблеї якого відбулося в кінці 1837 р. Події, які підштовхнули до створення розвиненої системи колективного управління, відбулися в 1847 p., коли два композитори Поль Енріон і Віктор Парізо, а також автор слів Ернест Бурже, підтримані їх видавцем, порушили судовий позов проти кафе «Амбасадор» на Єлисейських полях у Парижі, де виконувалася музика. Ці автори вважали несправедливістю той факт, що вони повинні платити за місця та їжу в кафе, в той час коли ніхто не мав навіть наміру платити за публічне виконання їхніх творів оркестром. Разом з тим стало цілком зрозуміло, що самостійно вони не зможуть відслідковувати використання творів і реалізувати свої права. Розуміння цього привело до створення в 1850 р. Товариства по збору гонорару, яке згодом було замінене нині чинним Товариством авторів, композиторів і музичних видавців (SACEM).

На межі XIX і XX століть подібні авторські організації (так звані товариства з управління правами на публічне виконання) були створені практично в усіх європейських і деяких інших країнах. Між цими організаціями швидко розвивалося співробітництво, і вони відчули необхідність створення міжнародного органа для ко- ординації своїх зусиль із забезпечення більш ефективної охорони прав авторів у всьому світі. У червні 1926 р. делегати з 18 товариств утворили Міжнародну конфедерацію товариств авторів і компози- торів (CISAC). Членство авторських товариств у CISAC відтоді постійно розширювалося, і нині до цієї організації, крім традиційних товариств, входять і товариства, що управляють правами на інші види творів (такі, як твори образотворчого мистецтва і аудіовізуальні твори). Із розвитком нових технологій, що зумовили появу нових видів творчості і нових способів використання охоронюваних авторським правом творів, а також до визнання деяких нових видів суміжних прав — були створені нові типи організацій колективного управління правами, які заснували у свою чергу й нові міжнародні неурядові організації.

У межах системи колективного управління правоволодільці уповноважують організації колективного управління здійснювати управління їх правами: відслідковувати використання їхніх творів, вести переговори з можливими користувачами, видавати їм ліцензії за відповідну винагороду і за певних умов збирати таку винагороду і розподіляти її між правоволодільцями.

Перш за все система колективного управління служить інтересам володільців авторського права і суміжних прав, але вона також надає переваги і користувачам, які таким чином можуть одержати доступ до необхідних їм творів найпростішим способом. Оскільки колективне управління знижує витрати на переговори з користувачами стосовно відслідковування використання і збору винагороди, ця система є порівняно дешевою. Як правило, функціонують повністю розвинені системи колективного управління. Разом з тим існують випадки, коли правоволодільці уповноважують організацію колективного управління виконувати лише деякі з її функцій. Так, наприклад, автори драматичних творів, як правило, безпосередньо ведуть переговори і укладають договори з театрами, в яких визначають розмір своєї винагороди, а організаціям колективного управління доручають лише збір та перерахування їм винагороди.

Існує часткове колективне управління, а саме управління за наявності в законі примусових ліцензій. Причиною того, що управління в цих випадках неповне, є неповнота самих прав, управління якими здійснює організація, бо управління в цьому разі здійснюється не правами, що мають виключний характер, а лише правом на одержання винагороди. Хоча колективне управління розглядається як найприйнятніша схема, яка дозволяє уникнути застосування примусових ліцензій, організації колективного управління можуть відігравати, а в багатьох випадках і дійсно відіграють важливу роль також і у випадках застосування примусових ліцензій. Хоча ці організації й не видають ліцензій, вони можуть вести переговори про розмір винагороди, а також у відповідних випадках збирати і розподіляти її.

Діяльність щодо управління майновими правами на колективній основі здійснюється на некомерційній основі. Як правило, не допускається здійснення двома або більше організаціями колективного управління одними й тими ж майновими правами в інтересах одних і тих же категорій володільців прав за одних і тих же способів використання творів або об'єктів суміжних прав. Повноваження на колективне управління майновими правами надаються безпосередньо володільцями авторських і суміжних прав добровільно на основі письмових договорів, а також за відповідними договорами з іншими (зокрема іноземними) організаціями, які здійснюють управління майновими правами. Такі організації не є авторськими.

При здійсненні колективного управління організації управ- ління майновими правами на колективній основі укладають договори:

- про використання творів, які дозволяють використання передбаченими в них способами будь-яких творів, крім вилучених правоволодільцями з укладених такою організацією договорів;

- про виплату винагороди. Такі договори укладаються в інтересах усіх правоволодільців, зокрема й тих, які ще не передали організації управління майновими правами на колективній основі повноваження на колективне управління їх майновими правами, але належать до категорії володільців прав, колективне управління в інтересах яких здійснює така організація. Умови договорів повинні бути однаковими для всіх користувачів однієї категорії, що визначається залежно від виду і обсягу використовуваних творів. Організація управління майновими правами не має права відмовитися від укладення договору з користувачем без достатніх на те підстав.

Організація управління майновими правами на колективній основі, яка здійснює збір винагороди з користувачів, зобов'язана розподіляти і виплачувати зібрану винагороду безпосередньо правоволодільцям і (або) перераховувати її для розподілу і виплати правоволодільцям іншим організаціям, що представляють інтереси відповідних категорій правоволодільців, на підставі угод із такими організаціями. Організація управління майновими правами на колективній основі зобов'язана зберігати незапитану винагороду, вживаючи заходів до пошуку правоволодільців, протягом трьох років від дати надходження на рахунок організації. По закінченні зазначеного строку організація має право включати незапитану винагороду в розподілювані суми або використовувати її на інші цілі в інтересах представлюваних організацією володільців авторських і суміжних прав. Володілець авторських прав, який не надав організації повноважень на колективне управління його майновими правами, має право вимагати від такої організації виплатити належну йому винагороду відповідно до здійсненого розподілу, а також, попередивши про це за три місяці, вилучити свої твори з договорів про використання творів, які така організація укладатиме з користувачами надалі. При цьому організація управління майновими правами на колективній основі зобов'язана виплатити правоволодільцеві належну йому винагороду, одержану такою організацією від користувачів за раніше укладеними договорами. Порядок вилучення творів і виплати винагороди встановлюється організацією колективного управління.

Організація управління майновими правами на колективній основі виконує в інтересах усіх представлюваних нею володільців авторських і (або) суміжних прав такі функції:

- укладає з користувачами договори про використання творів і (або) об'єктів суміжних прав;

- укладає договори про виплату винагороди;

- здійснює збір винагороди;

- розподіляє і виплачує зібрану винагороду в порядку, встановленому такою організацією відповідно до чинного законодавства;

- здійснює без довіреностей від правоволодільців будь-які юридичні дії, необхідні для захисту прав, управлінням якими зай мається така організація.

Організація повинна виконувати такі обов'язки:

- використовувати зібрану винагороду виключно для розподілу і виплати правоволодільцям. При цьому організація має право відраховувати із зібраної винагороди суми на покриття своїх витрат на збір, розподіл і виплату винагороди, а також спеціальні відрахування, встановлювані за згодою членів такої організації, в порядку, визначеному статутом, для використання в інтересах організації і (або) представлюваних нею правоволодільців;

- розподіляти згідно з правилами, чинними в організації управління майновими правами на колективній основі, і регулярно виплачувати зібрані суми винагороди пропорційно фактичному використанню творів і об'єктів суміжних прав, встановлюваної на підставі одержуваних від користувачів відомостей або інших, зокрема статистичних даних про використання творів і об'єктів суміжних прав;

- у встановленому організацією порядку надавати правоволодільцям звіти, що містять відомості про використання їхніх прав і про розміри сум, належних до виплати.

Відповідно до вимог чинного законодавства організації колек- тивного управління повинні стати на облік у Державному департа- менті інтелектуальної власності МОН України (ДДІВ) протягом 30 днів після їх державної реєстрації. Ведення обліку здійснюється відповідно до Порядку обліку організацій колективного управління та здійснення нагляду за їх діяльністю, затвердженого Наказом МОН України № 311 від 21 травня 2003 р.

Провідною організацією в Україні, яка здійснює колективне управління майновими правами, є Українське агентство з авторсь- ких та суміжних прав (УААСП) — правонаступник Всесоюзного агентства з авторських прав (ВААП) і Державного агентства України з авторських і суміжних прав (ДААСП України). УААСП має спеціальні підрозділи, працівники яких обробляють звіти користувачів, розподіляють та виплачують винагороду. Агентством було укладено договори з авторсько-правовими товариствами зарубіжних країн та країн СНД про взаємне представництво інтересів із забезпечення охорони майнових прав авторів та їх правонаступників, контролю за використанням творів, збору гонорарів у сфері: «великих прав» - драматичні, музично-драматичні та літературні твори; «малих прав» - надання дозволу на всі види публічного виконання музичних творів із текстом або без тексту, включаючи передачу цих творів у ефір та по кабелю в теле- та радіопередачах; «візуального, фото-, декоративно-прикладного мистецтва» - відтворення, показ на виставках, відтворення при друкуванні, тиражуванні, похідні права, репрографування та права використання візуальних творів (фотографії, малюнки, пластичне мистецтво); «механічні права» — надання дозволу на запис та механічне відтворення творів за допомогою механічних засобів (плівки, диски тощо).

 

3.Відповідно до Паризької конвенції з охорони промислової власності промислова власність - це права, що стосуються винаходів, корисних моделей, промислових зразків, знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань, зазначень походження товарів, а також захист від недобросовісної конкуренції. Промислова власність поширюється не тільки на промисловість і торгівлю, а й на галузі сільськогосподарського виробництва і видобувної промисловості та на всі продукти промислового чи природного походження (наприклад, вино, зерно, тютюн, фрукти, худоба, мінеральні води, пиво, квіти, борошно тощо).

Патентне право регулює майнові, а також пов'язані з ними особисті немайнові відносини, що виникають у зв'язку зі створенням і використанням винаходів, корисних моделей і промислових зразків. Об'єднання трьох названих об'єктів у рамках єдиного інституту патентного права зумовлене таким: по-перше, вони мають конкретних творців (авторів); по-друге, їхня охорона здійснюється за допомогою єдиної форми, шляхом видачі патентів; по-третє, правове регулювання правовідносин, пов'язаних з охороною прав на ці об'єкти, має дуже багато спільного. Крім того, у багатьох країнах охорона винаходів, корисних моделей і промислових зразків здійснюється єдиним законодавчим актом — патентним законом.

Міжнародні системи класифікації об'єктів промислової власності, зокрема для винаходів і корисних моделей створені у межах Страсбурзької угоди про Міжнародну патентну класифікацію. Особливе місце за обсягом робіт і фінансами посідають реєстраційні угоди. Такі угоди передбачають більш-менш уніфіко- вані системи міжнародної реєстрації прав промислової власності. При цьому Міжнародне бюро ВОІВ виконує роботу, близьку до роботи звичайного патентного відомства. Усі реєстраційні угоди фінансуються за рахунок зборів, що сплачуються приватними осо- бами, а не державами. Для винаходів і корисних моделей такою угодою є Договір про патентну кооперацію (РСТ).

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (далі — Закон) винаходом є результат інтелекту- альної діяльності людини в будь-якій сфері технології. Відповідно до ч. 1 ст. 459 ЦК України винахід вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, має винахідницький рівень і придатний для використання. Об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технологій. Ознаки, які можуть характеризувати об'єкти винаходу, визначені «Правилами складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель». Продукт як об'єкт технології — це матеріальний об'єкт як результат діяльності людини. Таким продуктом, зокрема, є пристрій, механізм, система (комплекс) взаємодіючих пристроїв, споруда, виріб, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини та інший біологічний матеріал, у тому числі трансгенна рослина і тварина. Пристрій - найбільш поширений об'єкт винаходу. Пристроєм називають агрегати, машини, механізми, знаряддя праці, інструменти та інші продукти уречевленої праці, призначені для виконання виробничих і технологічних процесів, для впливу на природу або для задоволення будь-якої потреби суспільства.

До речовин як об'єктів винаходу належать: індивідуальні хімічні сполуки; композиції (сполуки, суміші, розчини, сплави тощо); продукти ядерного перетворення.

Винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним. Винахід визнають новим, якщо він не є частиною рівня техніки. При визначенні рівня техніки до уваги беруть усі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки, або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету (першість у поданні заявки). Таким чином, новизна винаходу залежить від того, на який момент часу вона визначається, які джерела інформації беруться до уваги і на якій території (в країні або за кордоном) розкриття винаходу порочить новизну. До рівня техніки включають всі патенти (у тому числі того ж заявника), що внесені до Державного реєстру патентів України на винаходи, від дати їх пріоритету. Умовою патентоздатності винаходу є його промислова придатність - можливість використання у промисловості або у будь-якій іншій сфері діяльності (наприклад, сільському господарстві, медицині тощо).

В Україні до винаходу ставиться вимога абсолютної світової новизни: суть винаходу до дати подання заявки або до дати її пріоритету не повинна бути розкрита ні в Україні, ні за її межами. Відповідність заявленого винаходу умові «винахідницький рівень» означає, що даний винахід є творчим втіленням ідеї і становить перехід на новий технологічний рівень.

Корисна модель — це об'єкт промислової власності, передбачений деякими національними законами для того, щоб охороняти другорядні винаходи шляхом простої реєстрації в патентному відомстві. Охорона корисних моделей запроваджена тільки у 64 державах, серед яких Німеччина, Данія, Іспанія, Італія, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Китай, Японія, Південна Корея, Бразилія, Мексика, Уругвай, 14 держав — членів Африканської організації інтелектуальної власності та ін. Нещодавно до них приєдналися Україна, держави СНД, Болгарія, Угорщина, Польща, Чехія. Однак такі промислово розвинені країни, як США, Канада, Велика Британія, Швеція корисну модель не охороняють.

Законом «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» корисна модель визначається як результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології. Об'єктом корисної моделі може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології. Відповідно до Закону вимоги до цих умов патентоздатності однакові для винаходу та корисної моделі. Пріоритет корисної моделі визначають так само, як пріоритет винаходу. Пільговий період за новизною також однаковий - 12 місяців. Відрізняється винахід від корисної моделі тим, що корисна модель не повинна відповідати умові патентоздатності - винахідницькому рівеню. Фактично, корисними моделями є ті об'єкти, які за своїм внеском у рівень техніки є менш значущими за винаходи. Тому, як правило, для корисних моделей передбачається спрощена порівняно з винаходом процедура одержання охоронного документа і коротші строки охорони.

Промисловий зразок, як і винахід, являє собою результат творчої розумової діяльності, який може бути втілений у матеріальних об'єктах. Однак, на відміну від винаходу, який є технологічним (технічним) вирішенням, промисловим зразком визнається рішення зовнішнього вигляду виробу, в якому повинні поєднуватися як художні, так і конструкторські елементи. Відповідно до Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» промисловий зразок — це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

Об'єктом промислового зразка в Україні може бути форма, малюнок або розфарбування чи їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Об'єкти промислового зразка можуть бути об'ємними, площинними (малюнки) або комбінованими. Об'ємні промислові зразки являють собою розвинуту об'ємно-просторову структуру (наприклад, рішення, що визначають зовнішній вигляд верстата, сільськогосподарської машини, мотоцикла, люстри). Площинні промислові зразки являють собою лінійно-графічне співвідношення елементів і фактично не мають об'єму (наприклад, рішення, що визначають зовнішній вигляд килима, хустки, тканини). Комбіновані промислові зразки — це поєднання елементів, властивих об'ємним і площинним промисловим зразкам (наприклад, рішення, що визначають зовнішній вигляд інформаційного табло, виставкової конструкції, циферблата годинника).

Варіантами промислового зразка є художньо-конструкторські рішення одних і тих самих виробів (комплектів, наборів), відмінні сукупністю істотних ознак, які визначають однакові естетичні та (або) ергономічні особливості виробів (наприклад, два або кілька автомобілів, що відрізняються один від одного формою облицювання, ручок, фар; два або кілька стільців, що відрізняються один від одного фактурою і кольором оббивної тканини).

Не можуть одержати правову охорону як промислові зразки:

- об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди. Зазначені об'єкти за наявності у них необхідних згідно із законом якостей визнаються творами архітектури і охороняються в межах авторського права. Малі архітектурні форми (наприклад, рішення зовнішнього вигляду кіосків, наметів, транспортних зупинок, телефонних будок) визнаються промисловими зразками в загальному порядку;

- друкована продукція як така (книжки, газети, журнали, проспекти, буклети, що охороняються нормами авторського права);

- об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних до них речовин тощо. Виключення таких об'єктів зі сфери правової охорони цілком зрозуміле, оскільки нестійкість їх форми не дає змоги вирішити їх зовнішній вигляд за допомогою художньо-конструкторських засобів.

Деякі вироби можуть бути визнані як промисловим зразком, так і об'ємним товарним знаком (наприклад, форма флакона для парфумів, пляшки). У цьому випадку можлива одночасна охорона об'єкта і як промислового зразка, і як товарного знака. Необхідно лише враховувати, що подібні об'єкти промислової власності ви- конують різні функції і оформляються в різному порядку.

Існують Правила складання та подання заявки на промисловий зразок, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України №11О від 18 лютого 2002 р. (з наступними змінами та доповненнями).

Суб'єктами права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є:

1) винахідник, автор промислового зразка;

2) інші особи, які набули прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок за договором чи законом.

Винахідником, автором промислового зразка може бути і громадянин України, й іноземний громадянин, і особа без громадянства. Вони усі мають рівні з особами України права, передбачені чинним законодавством і відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Законодавство не пов'язує здатність фізичної особи до набуття статусу винахідника, автора промислового зразка з її віком, психічним станом, освітою тощо. Водночас не визнаються винахідниками фізичні особи, які не внесли особистого творчого внеску у створення винаходу (корисної моделі), а надали винахіднику (винахідникам) тільки технічну, організаційну чи матеріальну допомогу при його створенні і (або) оформленні заявки. Якщо об'єкт патентного права створено декількома особами, всі вони вважаються його авторами. Для виникнення співавторства достатньо самого факту того, що об'єкт промислової власності створений творчими зусиллями декількох осіб.

Співавторство може мати різноманітні форми (робота може бу- ти розпочата однією особою, продовжена другою, а завершена третьою) — необхідно лише, щоб кожний із співавторів зробив свій творчий внесок у спільну працю. Просте технічне сприяння (виготовлення креслень, фотографій, макетів і зразків, оформлення документації, проведення дослідної перевірки тощо), яким би важливим воно не було для досягнення результату, не породжує співавторства. Розподіл часток у правах, що належать співавторам у зв'язку зі створенням об'єкта промислової власності, передається на їх розсуд.

Порядок користування правами, що належать співавторам, визначається угодою між ними, а при виникненні суперечки - судом. Якщо автори не є патентовласниками, то їх взаємодії визначаються лише угодою в частині розподілу винагороди, яку вони отримають від патентовласника.

Право авторства полягає у тому, що тільки справжній творець може називати себе автором винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. Усі інші особи, які використовують ці об'єкти, зобов'язані зазначати ім'я автора. Право авторства закріплює факт створення того чи іншого творчого результату певною конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як самого результату, так і особи автора. Юридична особа прав авторства за жодних обставин не набуває і може виступати лише власником прав на об'єкт патентного права. Ім'я дійсного автора в обов'язковому порядку вказується у заявці на видачу патенту, хто б не виступав як заявник, а також в самому патенті. Якщо автор не бажає бути згаданим у публікації відомостей про патент, то в заяві про видачу патенту робиться відповідний запис.

Право авторства не відчужуване і охороняється безстроково. Воно не може бути передане іншій особі ні за життя автора, ні після його смерті. Перевідступлення автором прав на одержання патенту або самого патенту третім особам означає лише передачу прав на використання розробки, але не передачу прав авторства.

Якщо автор стає патентовласником, то відповідно до чинних законів у сфері патентного права він може розпоряджатися патентом на свій розсуд, тобто комерційна реалізація патенту залежить від нього самого. Крім того, йому належить право на одержання винагороди за перевідступлення патенту та продажу ліцензій. Авторам службових винаходів і корисних моделей, які не є патентовласниками, належить право на відповідну винагороду від роботодавця.

Патентовласником є фізична або юридична особа, що володіє патентом на винахід, корисну модель, промисловий зразок і виключними правами на використання зазначених об'єктів, що випливають із патенту. Патентовласником може бути автор винаходу, корисної моделі, промислового зразка, його спадкоємець чи інший правонаступник у передбачених патентними законами випадках. Первісне право на одержання патенту на своє ім'я має автор розробки, якщо тільки патентними законами не встановлене інше. Однак він має можливість перевідступити своє право на одержання патенту будь-якій фізичній або юридичній особі. Надана можливість може бути реалізована шляхом звичайної вказівки в заяві на видачу патенту імені майбутнього патентовласника за його згодою. Але при цьому автору, щоб мати законне право на одержання винагороди, необхідно до дати подання заявки до Установи укласти з фізичною або юридичною особою, якій він перевідступає право на одержання патенту, договір. Договір між автором і особами, яким він відступає свої права на об'єкт промислової власності, повинен бути відповідним чином оформлений.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.