Тема 2.Характеристика прав інтелектуальної власності 8 страница

Під поняттям автор сорту (селекціонер) розуміється людина, яка безпосередньо створила (виявила, і/або вивела, і/або поліпшила) сорт. У Конвенції UPOV автором визначається особа, яка вивела або виявила сорт; особа, яка є роботодавцем для вищевказаної особи або яка доручила їй виконати роботу, пов'язану зі створенням нового сорту, у тому разі, коли це передбачається законодавством відповідної Договірної сторони, а також правонаступник першої чи другої із вищезазначених осіб, залежно від конкретної ситуації.

Селекціонеру належить невід'ємне особисте немайнове право авторства на сорт, якого не може мати роботодавець, що не є селекціонером, оскільки процес створення нового сорту пов'язаний із розумовою діяльністю певної фахової спрямованості. Роботодавцю можуть належати тільки певні майнові права на новий сорт, у разі коли ці права йому передано (поступлено) автором за письмовим договором. Автор сорту набуває особисті немайнові права від дати державної реєєтарції сорту. Особисті немайнові права автора сорту, зокрема право визначати назву сорту, вимагати зазначення свого імені в патенті України на сорт, право селекціонера одержувати частку ліцензійних платежів як компенсаційну виплату за експлуатацію його розумової праці, пов'язаною зі створенням ним нового сорту, яка взагалі повинна виплачуватися у вигляді частки ліцензійних платежів від доходів, одержаних внаслідок виробництва і продажу різних репродукцій його оригінального насіння (садивного матеріалу) та розраховуватися на підставі пайової участі автора у створенні цього сорту.

Права автора засвідчуються Реєстром сортів, Реєстром патентів, патентом на сорт (якщо таке право набуває автор сорту) та свідоцтвом про авторство, яке автор (співавтори) має право одержати у Держсортслужбі.

Суб'єктами племінної справи у тваринництві є:

- власники племінних (генетичних) ресурсів; підприємства (об'єднання) з племінної справи, селекційні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінки племінних тварин;

- підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, та фізичні особи, які надають відповідні послуги та беруть участь у створенні та використанні племінних (генетичних) ресурсів;

- власники неплемінних тварин — споживачі племінних (генетичних) ресурсів та замовники послуг із племінної справи у тваринництві.

Майновими правами інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідченими патентом, є:

1) право на використання сорту рослин, породи тварин, придатних для поширення в Україні;

2) виключне право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин (ніхто без його дозволу не може здійснювати щодо матеріалу сорту такі дії: виробництво або відтворення (з метою розмноження); доведення до кондиції з метою розмноження; пропонування до продажу; продаж або інший комерційний обіг; вивезення за межі митної території України; ввезення на митну територію України; зберігання для будь-якої із цілей, зазначених у пунктах «а»—«є» Закону України «Про охорону прав на сорти рослин»);

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню сорту рослин, породи тварин, у тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Відповідно до даних, занесених до Реєстру сортів або Реєстру патентів на сорти, саме юридична особа - роботодавець повинна виступати заявником і розпорядником сорту, створеного за його дорученням, та набувати майнові права на нього. Але в Україні згідно з нормами Закону остаточно не визначено, хто є фундаментом створення сортів - творча особа - селекціонер чи відповідна юридична особа - науково-селекційна установа, в якій зазначений селекціонер працює.

Права на сорт набуваються в Україні шляхом подання заявки, експертизи заявки та державної реєстрації прав. Право на подачу заявки мають автор сорту, його роботодавець у разі створення сорту під час виконання службових обов'язків або окремого доручення роботодавця, а також їх правонаступники. Експертиза заявки складається з формальної експертизи, тобто експертизи за формальними ознаками, і кваліфікаційної (основної) експертизи. У разі позитивних результатів формальної експертизи заявнику направляється повідомлення про можливість проведення кваліфікаційної експертизи сорту. Під час проведення кваліфікаційної експертизи визначається, чи належить об'єкт, опис якого наведено у заявці, а також додане до неї насіння (садивний матеріал), до виду чи роду рослини, на сорт якої ця заявка подається. Крім того, проводиться експертиза запропонованої назви сорту, визначається його новизна та відповідність критеріям відмінності, однорідності і стабільності. Із метою визначення відповідності сорту критеріям охороноспроможності та його придатності до господарського використання в Україні проводиться державне випробування сорту. У разі відповідності заявленого сорту критеріям охороноспроможності приймається рішення про видачу охоронного документа — патента на сорт і занесення його до Державного реєстру патентів на сорт і/або рішення про державну реєстрацію сорту в Державному реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні. Ці рішення набирають чинності від дати оплати державного мита чи відповідного збору, здійсненої згідно із законодавством. Відомості про сорт, заявлений з метою набуття права власності на нього (тобто з метою одержання патенту на сорт), внесені до Державного реєстру заявок на сорти рослин, надають заявнику право на тимчасову охорону прав від дати подачі заявки в межах опису заявленого сорту.

До основних прав патентоволодільця на сорт рослин, породу тварин, належать:

- право на використання, яке полягає у виключній можливості правоволодільця на свій розсуд здійснювати виготовлення, відтво- рення, доведення до посівних кондицій для наступного розмножена ня, а також вивозити з території України і ввозити на неї, пропонувати до продажу, продавати селекційне досягнення всіма дозволеними способами, здійснювати його збереження із зазначеною метою та забороняти вчинення подібних дій іншим особам без відповідного дозволу, наданого цим патентоволодільцем;

- право на відступлення патенту іншій особі, яке може мати будь-яку з таких допустимих законом договірних форм: оформлюватися договором купівлі-продажу, безоплатної передачі, міни тощо;

- право на надання дозволу на використання селекційного досягнення реалізують шляхом видачі ліцензії, яка може бути відкритою або примусовою.

Що стосується встановлених законодавством обов'язків, то патентоволоділець зобов'язаний:

- підтримувати сорт, породу тварин протягом строку дії патенту таким чином, щоб зберігалися ознаки та властивості, зазначені з в описах сорту, породи, складених на дату їх реєстрації в уповноваженому органі експертизи. Патентоволоділець також зобов'язаний за запитом цього органу надіслати насіння сорту або племінний матеріал для проведення контрольних випробувань і надавати можливість здійснювати інспекції на місці;

- сплачувати збори у встановлених випадках, включаючи щорічні збори за підтримання чинності патенту;

- виплачувати винагороду авторові сорту рослин, породи тварин;

- надавати за плату і на прийнятних для себе умовах насіння сорту, племінний матеріал породи в кількості, достатній для використання, володільцеві примусової ліцензії.

Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин спливає через тридцять років, а щодо дерев та винограду — через тридцять п'ять років, що відраховуються з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав. Після завершення строку чинності патенту і засвідчуваного ним права власності на сорт цей сорт стає суспільним надбанням і його насіння (садивний матеріал) може вільно використовувати будь-яка особа для задоволення своїх потреб у рослинній сировині.

Право власника сорту може бути визнане недійсним тільки у разі, коли:

- право на сорт надане особі, яка не має на це права;

- умови новизни сорту і його вирізняльності не виконувалися на момент надання права;

- право надане на основі інформації і документів, внесених до експертного органу заявником, а умови однорідності та стабільності сорту фактично не були виконані на момент надання права на сорт.

Майнове право власника сорту може бути визнане недійсним повністю або частково у судовому порядку в разі, коли:

а) сорт не був вирізненим на дату, на яку заявка вважається поданою;

б) сорт не був новим на дату, на яку заявка вважається поданою;

в) за умови набуття права власника сорту головним чином на підставі інформації та документів, наданих заявником, сорт не був однорідним чи стабільним на дату, на яку заявка вважається поданою;

г) право власника сорту надано особі, яка не має на це права, за умови, що воно не передається особі, яка має на це право.

Чітко встановлено, що існують дві форми захисту прав автора і власника сорту рослин - юрисдикційна та неюрисдикційна. Юрисдикційна форма передбачає вчинення визначених дій відповідними органами влади, які уповноважені державою здійснювати певні заходи щодо захисту порушених прав інтелектуальної власності на сорт рослин, стосовно протиправних дій суб'єктів підприємництва, що оспорюються власником таких прав. Суть цієї форми полягає у зверненні автора або власника сорту рослин із заявою про вчинення неправомірних дій щодо цього сорту суб'єктами господарювання або іншими особами, що призвели до порушення законних прав та інтересів автора і власника сорту, до відповідних компетентних органів, які уповноважені вжити необхідних заходів з метою відновлення порушених прав інтелектуальної власності і припинення неправомірних дій. У свою чергу юрисдикційна форма захисту прав інтелектуальної власності поділяється на загальну і спеціальну форми реалізації передбачених законом заходів захисту: суд може ухвалити рішення про стягнення з порушника майнових прав щодо сорту рослин компенсації в розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат замість відшкодування ним завданих збитків чи вилучення одержаних ним незаконно доходів, вилучення з комерційного обороту чи конфіскації незаконно отриманого матеріалу сорту та вилучення і/або конфіскацію матеріалів і/або устаткування, які були використані для несанкціонованого власником сорту виробництва його насіння (садивного матеріалу) тощо. Крім цивільної та кримінальної відповідальності, законодавство України передбачає також адміністративну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності щодо зареєстрованого сорту рослин, яка забезпечується за спеціальною формою захисту прав інтелектуальної власності в адміністративному порядку, у випадках чітко визначених законодавством. Відповідно до ст. 512 Кодексу України про адміністративні правопорушення незаконне використання сорту рослин, присвоєння авторства на нього чи інше навмисне порушення прав спричиняє накладення штрафу від 10 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією незаконно виготовленої продукції та устаткування, а також матеріалів, призначених для її виготовлення.

Способами захисту Цивільних прав та інтересів щодо сорту рослин можуть бути:

- визнання права на сорт;

- визнання правочину стосовно сорту та його насіння (садивного матеріалу) недійсним;

- припинення дії, пов'язаної з використанням сорту (зокрема, його назви) або його насіння (садивного матеріалу), що порушує права автора або власника сорту та їх правонаступників;

- відновлення становища, що існувало до вчинення порушення;

- примусове виконання обов'язків, що стосуються сорту рослин та встановлені відповідним договором або законом;

- зміна правовідношення щодо сорту рослин або його насіння (садивного матеріалу);

- припинення правовідношення власника сорту з його ліцензіатом або ліцензіата з власником сорту внаслідок невиконання ними умов договору;

- відшкодування збитків й інші способи відшкодування майнової шкоди;

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

- визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності відповідного органу державної або місцевої влади, їх посадових і службових осіб стосовно сорту рослин або його насіння (садивного матеріалу).

Незаконне використання сорту рослин, у разі коли воно завдало власнику сорту або особі, якій надано дозвіл (ліцензію) на використання майнових прав на цей сорт, матеріальної шкоди у значному розмірі, карається штрафом від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та знарядь і матеріалів, що спеціально використовувалися для її виготовлення. У разі, коли їх вчинено повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або коли вони завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, караються штрафом від 1000 до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років чи позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та знарядь і матеріалів, що спеціально використовувалися для її виготовлення. Дії, вчинені службовою особою з використанням службового становища, або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, караються штрафом від 2000 до 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від 3 до 6 років, з позбавленням прав обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років або без такого та з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовуються для її виготовлення.

Відповідно до ст. 229 Кримінального кодексу аналогічні штрафні санкції застосовуються у разі незаконного використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару для маркування насіння чи садивного матеріалу сорту.

Матеріальна шкода вважається завданою у значному розмірі, коли її розмір у 20 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі, у разі коли її розмір у 200 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а в особливо великому розмірі - у разі коли її розмір у 1000 і більше разів перевищує цей мінімум.

Право інтелектуальної власності на сорт рослин та право власності на відповідні репродукції його насіння (садивного матеріалу) не залежать одне від одного. Перехід права інтелектуальної власності на сорт рослин не означає переходу права власності на його насіння (садивний матеріал), виготовленого певними суб'єктами насінництва або самим власником сорту. Перехід права власності на насіння (садивний матеріал) не означає переходу права інтелектуальної власності щодо сорту рослин, що полягає, в першу чергу, у набутті права на виробництво, зберігання та розповсюдження його насіння (садивного матеріалу) з моменту надання власником сорту дозволу (ліцензії) на вчинення зазначених дій особі, яка заінтересована у виконанні таких операцій.

Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення про:

- застосування негайних (невідкладних) заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

- зупинення пропуску через митний кордон товарної продукції (насіння або садивного матеріалу), імпорт та експорт якої здійснюється з порушенням прав інтелектуальної власності на зареєстрований сорт рослин;

- вилучення у відповідного суб'єкта підприємництва насіння (садивного матеріалу) зареєстрованого сорту рослин, виготовленого або введенного у цивільний оборот із порушенням права інтелектуальної власності на нього;

- вилучення у суб'єкта господарювання, що порушує таке право, матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виробництва насіння (садивного матеріалу) зареєстрованого сорту з порушенням прав інтелектуальної власності на нього, з метою його введення у цивільний оборот;

- застосування до суб'єкта господарювання, що порушує зазначене право, разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання сорту рослин, розмір якого визначається відповідно до закону з урахуванням вини зазначеного суб'єкта підприємництва та інших обставин, що мають істотне значення;

- опублікування в засобах масової інформації відомостей щодо порушення прав інтелектуальної власності на зареєстрований сорт рослин та змісту такого порушення, достатнього для сприйняття заінтересованими особами.

Топографія інтегральної мікросхеми (ІМС) як результат інтелектуальної діяльності являє собою зафіксоване на матеріальному носії росторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними. Інтегральною мікросхемою визначено мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення. Відповідно до Закону України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» № 621/97-ВР від 5 листопада 1997 р. охорона прав поширюється тільки на оригінальну топографію. Відповідно до Вашингтонського Договору про інтелектуальну власність щодо інтегральних мікросхем компонування інтегральної мікросхеми вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо воно є оригінальним. Оригінальною загалом є будь-яка топографія ІМС, створена в результаті інтелектуальної творчої діяльності автора, якщо вона не отримана шляхом прямого відтворення (копіювання) іншої топографії ІМС, має відмінності, що надають їй нових властивостей, та не була відомою у галузі мікроелектроніки до дати подання заявки до Патентного відомства України або до дати її першого використання. При цьому топографія ІМС визнається оригінальною доти, доки не доведено протилежне. Оригінальність - головний і єдиний юридично значущий критерій, необхідний для надання топографії ІМС правової охорони.

Об'єктом охорони прав є лише сама топографічна схема, тобто взаємне розміщення елементів напівпровідникової мікросхеми. Набуття права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми засвідчується свідоцтвом. При цьому обсяг правової охорони такого компонування визначається його зображенням на матеріальному носієві.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми є:

1) автор компонування ІМС;

2) інші особи, які набули прав на компонування інтегральної мікросхеми за договором чи законом.

Автором топографії ІМС визнається тільки фізична особа, інтелектуальною творчою працею якої вона створена. Юридична особа прав авторства не має і може виступати лише власником майнових прав на топографію ІМС. Якщо остання створена спільно кількома фізичними особами, кожна з них визнається автором такої топографії ІМС. Неодмінною умовою виникнення співавторства є особистий творчий внесок автора в її створення. На визнання фізичної особи автором топографії ІМС не впливають ні його вік, ні стан дієздатності. Проте здійснення прав, що належать малолітнім і недієздатним авторам, покладається на їхніх батьків або опікунів.

Іноземці та особи без громадянства мають такі ж права, як і передбачені цим законом права громадян України, за винятком тих, що встановлені міжнародними договорами України. Якщо топографія ІМС створена автором у порядку виконання службових обов'язків чи за спеціальним дорученням його роботодавця, власником прав на неї за загальним правилом стає цей роботодавець. Проте договором між автором і роботодавцем може бути передбачене збереження всіх прав на топографію ІМС за її творцем. У тих випадках, коли топографія ІМС була визнана створеною в порядку виконання службових обов'язків, її автором все одно буде вважатися безпосередній розробник, а не його роботодавець.

Після смерті автора власниками прав на топографію ІМС стають його спадкоємці. Але до них переходять не всі права автора, а лише ті, що мають майновий характер. При цьому майнові права на топографію ІМС, строк дії яких обмежується десятьма роками, переходять до спадкоємців на період, що залишився до закінчення вказаного терміну. Особисті немайнові права автора топографії ІМС у спадщину не передаються, але спадкоємці можуть виступати на їхній захист у разі порушень з боку третіх осіб.

Серед особистих немайнових прав закон прямо вказує лише на право авторства, яке надається безпосередньому творцю оригінальної топографії ІМС. Воно має абсолютний характер і невідчужуване від особи автора. Договір, що передбачає уступку або відмову; від права авторства, є недійсним і не породжує жодних юридичних наслідків.

Право авторства діє протягом усього життя творця топографії ІМС. З його смертю воно як суб'єктивне право втрачає чинність, але охороняється як таке, що має суспільне значення.

Припускається ситуація, коли право авторства на ту саму топографію ІМС може належати різним особам. Це пов'язано зі специфікою зазначеного об'єкта прав інтелектуальної власності та особливостями його правової охорони. На відміну від творів науки, літератури і мистецтва, що вважаються неповторними творчими досягненнями, топографія ІМС може бути повторена в усіх своїх суттєвих ознаках іншими особами, які не знайомі з результатами перших розробників. У сфері патентних прав, де також можлива подібна ситуація, право авторства визнається за тим розробником, який перший досяг патентоспроможного результату і подбав про юридичне закріплення своїх прав. Аналогічне положення існує і в сфері охорони прав на топографії ІМС.

До особистих немайнових прав творця топографії ІМС треба віднести право на авторське ім'я. Право на ім'я, як і право авторства, з яким воно нерозривно пов'язане, не може відчужуватися, має абсолютний характер і охороняється безстроково. Всі інші права можуть належати не тільки автору, а й іншим особам. Так, правом на подання заявок на видачу свідоцтв на топографії ІМС до Патентного відомства України користуються не тільки автори, а й інші правовласники. Аналогічна ситуація і з майновими правами - правом на використання топографії ІМС та виключним правом перешкоджати, забороняти чи дозволяти будь-яким особам використовувати топографії ІМС. Вважається, що власником цих прав є автор топографії ІМС, якщо тільки за законом або договором ним не стає інша особа, наприклад спадкоємець автора, роботодавець, замовник.

Майнові права інтелектуальної власності на компонування ІМС належать володільцю відповідного свідоцтва, якщо інше не встановлено законом чи договором. Суть права на використання топографії ІМС полягає в можливості правовласника на власний розсуд виготовляти, застосовувати і поширювати топографію ІМС усіма доступними способами та засобами.

Під використанням топографії ІМС треба розуміти:

- копіювання топографії ІМС;

- виготовлення ІМС із застосуванням даної топографії;

- виготовлення будь-яких виробів, що містять такі ІМС;

- ввезення таких ІМС та виробів, що їх містять, на митну територію України;

- пропонування для продажу, продаж, зберігання в зазначених цілях та інше введення в цивільний оборот ІМС, виготовлених із застосуванням даної топографії, та будь-яких виробів, що містять такі ІМС.

Строк чинності свідоцтва на топографію ІМС обмежується десятьма роками, що відповідає усталеній міжнародній практиці. Початок строку його дії визначається і за більш ранньою з таких дат:

- за датою першого використання топографії ІМС, за умови, що від цієї дати до дати подання заявки на цю топографію ІМС до Патентного відомства України минуло не більше двох років;

- за датою подання заявки на топографію ІМС до Патентного відомства України.

Всі питання, пов'язані з порядком виплати та розміром винагороди, вирішуються у договорі між автором і роботодавцем. така умова може бути прямо зафіксована в контракті, укладеному при прийомі автора на роботу. Якщо ж це питання взагалі не було обговорене сторонами, роботодавець повинен виплатити автору спеціальну винагороду, розмір якої має бути встановлений відповідно до економічної цінності топографії ІМС та іншої вигоди, яку одержав чи міг би одержати роботодавець або його правонаступник. Отже, розмір винагороди встановлюється угодою сторін, а у разі неможливості її досягнення визначається судом.

Надання дозволу на використання топографії ІМС, так само як і повна уступка прав на неї, здійснюється на підставі цивільно- правового договору Передача прав на топографію ІМС і надання ліцензії на її використання вважаються дійсними щодо будь-якої іншої особи від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Патентного відомства України і внесення відповідних відомостей до Державного реєстру.

Якщо права на топографію ІМС належать кільком авторам або іншим правовласникам, порядок використання цих прав визначається договором між ними. За відсутності згоди між правовласниками кожний із них може використовувати зареєстровану топографію ІМС на власний розсуд, але не вправі надавати ліцензію на її використання або уступити права іншій особі без згоди решти правовласників. Існують винятки із цього права. Передусім не визнається його порушенням використання придбаних законним шляхом ІМС, виготовлених із застосуванням зареєстрованої топографії ІМС, або виробів, що містять такі ІМС, якщо особа, яка здійснює таке використання, не знала і не могла знати, що вони виготовлені та введені в цивільний оборот з порушенням прав, що надаються реєстрацією топографії ІМС у Патентному відомстві України. Доведення порушником своєї невинуватості виключає застосування до нього передбачених законодавством засобів цивільно-правової відповідальності, але не звільняє його від обов'язку припинити подальше використання топографії ІМС. Другим винятком із зазначеного права на зареєстровану топографію ІМС є її використання без комерційної мети. До нього близьким є і такий дозволений вид використання топографії ІМС, як її використання з метою наукових досліджень або в порядку експерименту. Ще один випадок вільного використання топографії ІМС полягає в її поширенні із застосуванням зареєстрованої топографії ІМС та будь-яких виробів, що містять такі ІМС, якщо вони були введені в цивільний оборот та придбані законним шляхом.

Не визнаються порушенням прав на зареєстровану топографію ІМС дії щодо використання ідентичної оригінальної топографії ІМС, незалежно створеної іншою особою, якщо вона добросовісно використовува- ла зазначену топографію до дати подання до Патентного відомст- ва України заявки на реєстрацію тотожної топографії ІМС чи здійснила значну підготовку для такого використання (право по- переднього користувача). Не визнається порушенням прав на зареєстровану топографію ІМС її використання в конструкції або в процесі експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково перебуває у водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, що топографія ІМС використовується виключно для потреб цього транспортного засобу. Також не визнається порушенням прав на зареєстровану топографію ІМС її використання за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо). Перелік вищеназваних винятків із прав на зареєстровані топографії, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Чинне законодавство передбачає можливість видачі зацікавленим особам примусової ліцензії на використання зареєстрованої топографії ІМС. Так, якщо вона не використовується в Україні упродовж трьох років від дати офіційної публікації відомостей про реєстрацію або від дати, коли її використання було припинене, то будь-яка особа, що виявляє готовність використовувати таку топографію ІМС, у разі відмови правовласника від укладання ліцензійного договору, може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання цієї топографії. Якщо правовласник не доведе, що факт невикористання топографії ІМС зумовлений поважними причинами, то суд може винести рішення про надання дозволу зацікавленій особі на використання цієї топографії з визначенням обсягу її використання, строку дії дозволу, розміру та порядку виплати винагороди правовласнику. Виходячи із суспільних інтересів та інтересів національної безпеки, Кабінет Міністрів України може дозволити використання зареєстрованої топографії ІМС без згоди її правовласника, але з виплатою йому відповідної компенсації. Спори про умови надання такого дозволу і виплати компенсації вирішуються у судовому порядку. Будь-яке інше використання топографій ІМС, що не підпадає під розглянуті випадки, може здійснюватися тільки на основі укладання із правовласником відповідного договору.

Комерційна таємниця є одним із найстаріших методів охорони інтелектуальної власності. Базовим міжнародним актом, на якому заснувалися міжнародні процедури захисту комерційної таємниці, стала Паризька конвенція про охорону промислової власності, яка закріпила положення щодо необхідності припинення недобросовісної конкуренції. Припинення недобросовісної конкуренції відноситься до об'єктів охорони промислової власності.

Під «способом, що суперечить чесній комерційній практиці» розуміються, зокрема, такі дії, як порушення договору, порушення довіри та спонукання до такого порушення, що включають отримання закритої інформації третіми особами, які знали або мали знати, що подібні дії супроводжували це отримання.

Угода ТРІПС закріплює три мінімальні критерії віднесення інформації до нерозкритої: секретність, комерційна цінність та вжиття адекватних заходів для забезпечення секретності.

До переліку документів, які підлягають обов'язковому розкриттю (тобто тих, що не можна віднести до секретної, нерозкритої або конфіденційної інформації) належать:

Поиск по сайту: