ВІДНОВНИЙ ПРОЦЕС І ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ

Різновиди характеристик діючих програм

Положення програми відносно системи кримінального правосуддя

Поза межами формальної

системи як альтернатива

офіційній реакції на право-

порушення

Частина офіційної

програми

Інтегрована у реакцію

системи правосуддя на

правопорушення

Формальність

Дуже неформальна Неформальна певною мірою Дуже формальна

Положення програми стосовно застосування покарання

Процес відбувається до-

датково до визначення й

відбування міри покарання

Покарання – один із ре-

зультатів процесу

Процес та його результати

заміняють покарання

Залучення представників системи кримінального правосуддя

Не залучені Обмежений рівень залуче-

ння фахівців системи кримі-

нального правосуддя (напри-

клад, перш за все, з метою

направлення до програми)

Програмою управляють

представники системи кри-

мінального правосуддя

Участь потерпілого

Центральний

учасник

Один із

багатьох

учасників

Непряме

залучення

Використовують “за-

мінника” потерпілого

(“surrogate” victim)

Незначна участь

або ж її відсутність

21 СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ

Розробка і реалізація ефективних програм відновного правосуддя вимагають дієвого лі-

дерства та сильної управлінської команди. Також у полі зору мають бути фахівці системи

кримінального правосуддя й ключові особи з НДО й громади, що можуть виконувати

завдання щодо розробки та виконання угод, підтримки партнерських стосунків та при-

йняття відповідальності за поточне управління програмами відновного правосуддя. Ко-

жен рівень діяльності організації повинен мати чіткі цілі й завдання.

Потужне лідерство необхідне для того, щоб допомогти представникам системи кримі-

нального правосуддя та зацікавленим групам у громаді змінити своє сприйняття самого

“правосуддя” і того, як найкраще його досягти. Це вимагає мислення “поза системою”

й розширення спектра реакцій системи правосуддя: на противагу реакційним, супер-

ницьким та каральним підходам необхідно запроваджувати такі поняття, як зцілення/

відновлення, прощення та реінтеграція. Подібним чином для членів громади відновні

практики можуть видаватися навіть більш ефективними, ніж традиційні суперницькі

підходи, адже вони забезпечують відповідальність правопорушників за їхні дії та мож-

ливість для потерпілих від правопорушення й громади бути напряму залученими у про-

цес. Громаду можна ознайомити з тим, як деякі залучаючі процеси відновного правосуд-

дя за умови належного управління ними можуть допомогти громаді посилити її сильні

сторони, водночас розвиваючи її здатність вирішувати різноманітні конфліктні ситуації.

При цьому процеси відновного правосуддя здатні посилити спроможність та удоскона-

лити важливі навички серед членів громади.

Труднощі, що виникають у процесі створення в організації умов для полегшення за-

провадження відновних процесів, не повинні бути недооціненими. Для формування

підтримуючого середовища для практик відновного правосуддя необхідно запровади-

ти відповідні зміни у структурі та культурі організацій, що займаються кримінальним правосуддям. Це також передбачає залучення представників правоохоронних органів

до самого відновного процесу вирішення проблем та фокусування на примиренні й

розв’язанні конфлікту, а не просто виданні наказів та застосуванні правового примусу.

Для суддів це означає наявність повноважень щодо дослідження розвитку альтернатив-

них варіантів для вирішення конфліктів. Відповідної зміни вимагають й організаційні

цінності, зосереджуючи увагу на примиренні, розв’язанні конфлікту та розвитку грома-

ди. Це в свою чергу вимагає залучення організацій та фахівців системи кримінального

правосуддя до консультативного процесу з усіма зацікавленими сторонами у громаді,

наприклад, приватним сектором, недержавними організаціями, групами, об’єднаними

за інтересами, з метою визначення найбільш відповідних програм та процесів. Важливим є визнання того, що запровадження нових програм відновного правосуддя та

змін до існуючих програм вимагає відповідної комунікаційної стратегії. Метою цього є

ефективне інформування про підходи відновного правосуддя як представників системи

кримінального правосуддя, так і громади. Така комунікаційна стратегія може бути ініці-

йованою з різних джерел, у тому числі державних та недержавних організацій. Упровадження залучаючих процесів до системи правосуддя може злегка сприйматись

як зазіхання на її “статус-кво”. Не слід припускатися такої помилки – недооцінювати

стійкість “статусу-кво”, інертності системи або активного та пасивного опору, що його

можуть викликати пропоновані зміни. Такі зміни за умови успішного їх упровадження

обов’язково вплинуть на сфери професійного впливу та обсяги влади й контролю, або ж

порушать “ґрунт” під різними людьми. Ті суттєві заходи, що передбачають наснаження

потерпілих і громади, можуть спочатку сприйматись представниками системи право-

суддя як загрозливі. Попервах і доки таке сприйняття не буде ефективно змінене, при-

йняття залучаючих підходів правосуддя має високу ймовірність бути розтлумаченим ба-

гатьма особами як даремна гра, де вони мусять втратити частину своєї влади на користь

розширення повноважень інших людей.

Фахівці системи кримінального правосуддя мають пройти навчання щодо принципів

та практик відновного правосуддя. Такі поняття, як наприклад, прощення та зцілення/

відновлення, можуть бути відносно незнайомими для представників системи, навчених

здійснювати традиційне судочинство та керуватися матеріальним правом. Представни-

ки правоохоронних органів можуть чинити опір направленню справ до програм від-

новного правосуддя через нестачу інформації щодо відновних принципів та практик

загалом та щодо конкретних завпроваджуваних відновних програм зокрема. Якщо пра-

воохоронні органи не інформовані про відновне правосуддя, вони не можуть забезпечи-

ти потерпілих інформацією про вигоди участі у процесі відновного правосуддя. Фахівці,

що працюють у службах пробації та забезпечують відповідний нагляд, а також інші прак тичні працівники мають бути наснажені до застосування відновних підходів у процесі

їхньої роботи. Це може вимагати від них набуття нових навичок.

Практики системи кримінального правосуддя та волонтери з громади, залучені у про-

граму, потребують ефективного навчання щодо технік та навичок, які будуть їм необ-

хідні для того, щоб, беручи участь у нових процесах, почуватися впевнено. Додатковою

стратегією, що може бути використана для подолання консерватизму фахівців системи

кримінального правосуддя щодо цінностей відновних практик, може стати переконан-

ня їх самим узяти участь у відновному процесі. Використовуючи цей особистий рівень,

раніше скептично налаштовані старші працівники правоохоронних органів, прокурори

та судді можуть скоро перетворитися на запеклих захисників таких практик. З іншого

боку, треба брати до уваги й один момент, що при цьому виникає, а саме те, що організа-

ції можуть “символічно” приймати процеси відновного правосуддя, називаючи поточні

практики “відновними”, відтак уникаючи як запровадження необхідних змін у політиці,

так і справжньої орієнтації практик відновного правосуддя.

Також важливо визначити й залучити союзників, які активно підтримуватимуть про-

поновані зміни. Не менш важливо визначити осіб, що в системі правосуддя обіймають

ключові посади та відповідальні за прийняття залучаючих і відновних підходів та їх про-

сування. Ключові зацікавлені сторони мають самостійно залучатися до планування та

впровадження змін до існуючих процесів на ранньому етапі розробки програми. Про-

курори, наприклад, посідають ключові позиції у здійсненні направлення справ до нових програм та мають отримувати особливу увагу. Слід визнати, що фахівці системи право-

суддя прийматимуть деякі ризики для підтримки нової ініціативи у сфері відновного

правосуддя, і не всі вони можуть бути відповідальними за прийняття таких ризиків.

Нарешті, також важливо для осіб, залучених до розробки та реалізації програм віднов-

ного правосуддя – будуть вони зсередини чи ззовні системи правосуддя, – розбудову-

вати мережі підтримки у громаді, приватному секторі, між НДО, церквами та іншими

організаціями громадянського суспільства, а також у системі правосуддя. Це сприятиме

забезпеченню довготривалої життєздатності та стійкості нових програм. + система фінансування(благодійництво, громада, держава)

25 УЧАСНИКИ:

Безсумнівно, у ситуаціях та мотивації різних учасників у процесі відновного правосуддя

є значні відмінності. Підходи відновного правосуддя передбачають різні рівні участі, і

це має бути враховано у ході розробки нової програми чи існуючих традиційних прак-

тиках, чиї відновні елементи можуть бути удосконалені та посилені. Діаграма, подана

нижче, ілюструє зв’язки між ключовими зацікавленими сторонами та багатьма підхода-

ми відновного правосуддя.

У ході подальшого обговорення досліджується роль ключових учасників у програмі

відновного правосуддя. Зауважте, що деякі учасники, визначені нижче, можуть бути не

присутніми або ж не значимими для ходу процесу залежно від конкретної моделі віднов-

ного правосуддя та/або конкретного середовища, в якому впроваджується програма. Усі

учасники мають бути поінформованими про їхні ролі у процесі, а також про ролі всіх

інших учасників.

30 Правопорушники

Чимало експертів стверджують, що у традиційній системі кримінального правосуддя від

правопорушників не вимагають повного усвідомлення наслідків своїх рішень та дій. У

багатьох системах правопорушник може проходити через усі процеси системи право-

суддя, починаючи від арешту, затримання, суду, винесення вироку й навіть ув’язнення,

за весь цей час лише промовивши не більше кількох речень. Основні принципи (абзац 7)

рекомендують застосовувати відновні процеси лише за тих умов, коли є достатньо дока-

зів для звинувачення правопорушника і коли є добровільна згода з боку правопорушни-

ка, який повинен мати можливість відмовитися від цієї згоди на будь-якому етапі проце-

су. Правопорушники також повинні мати доступ до отримання юридичної консультації

та/або інформації.

Для правопорушника на моменті укладення угоди з іншими сторонами процес не за-

вершується. Ще більш важливим є виконання тих зобов’язань, які правопорушник по-

годився зробити частиною цієї угоди. Цей другий аспект процесу залучає правопоруш-

ника напряму. Це якраз той етап, коли правопорушники мають продемонструвати, що

вони справді взяли на себе відповідальність за свою поведінку та готові довести це на

практичному рівні.

33 Адвокати захисту

Адвокати захисту є потенційним джерелом направлення правопорушників до програм

відновного правосуддя. Такі направлення можуть сприяти забезпеченню того, що кон-

флікти вирішуються без затримок і можуть допомогти знизити кількість неопрацьованих

справ, призначених для розгляду у суді. Адвокати захисту можуть відігравати важливу

роль у роз’ясненні правопорушникам потенційної користі від участі у процесі відновно-

го правосуддя. Вони можуть допомогти забезпечити необхідний захист прав правопо-

рушника, а також доступність процедури оскарження. Вони можуть також відігравати

значну роль у справах, що стосуються молодих правопорушників, шляхом забезпечення

їх інформованої та добровільної згоди на участь у процесі відновного правосуддя

32 Представники правоохоронних органів/поліції

Роль представників правоохоронних органів у відновному процесі матиме значні від-

мінності залежно від виду обраної відновної моделі. У деяких із них правоохоронці

практично не відіграють ніякої ролі, в інших – можуть брати повноцінну участь у про-

цесах втручання. У деяких випадках правоохоронці можуть виконувати функції фаси-

літаторів чи організаторів процесу і можуть навіть допомагати учасникам досягати до-

мовленостей і приймати рішення, що відповідають поглядам громади. Належну увагу

слід приділити забезпеченню збалансованості ролі правоохоронців, а також тому, щоб вимоги їхніх посадових обов’язків не ставили під загрозу відновний процес. Також важ-

ливо звернути увагу на те, що правоохоронці в одних місцевостях можуть мати більше

дискреційних повноважень, ніж в інших.

Життєздатні варіанти залучення правоохоронців до відновних програм передбачають

такі їхні ролі:

• Бути джерелом направлень справ до відновних програм;

• Пояснювати процеси відновного правосуддя потерпілим, правопорушникам та ін-

шим учасникам;

• Брати участь поруч із багатьма іншими учасниками у відновних процесах у гро-

маді;

• Здійснювати фасилітацію процесів відновного правосуддя;

• Проводити зустрічі й обговорення у ході застосування відновних процесів;

• Застосовувати відновні підходи до вирішення суперечок та конфліктів, що відбува-

ються на вуличному рівні;

• Відігравати роль у моніторингу виконання відновної угоди та повідомляти про її

порушення.

Законодавство може забезпечити відповідні рамки, в межах яких правоохоронці можуть

більше залучатися до відновних практик, але конкретний характер такого залучення все

ще підлягає визначенню. Наприклад, у Канаді Акт щодо ювенального кримінального

правосуддя особливо підвищив рівень залучення представників поліції як структури,

що здійснює направлення до відновних програм, а в тих відновних практиках, що ініці-

юються правоохоронцями, характеризує повернення до справжньої ролі правоохорон-

ців як миротворців.

Застосування правоохоронцями відновних практик може представляти логічний крок в охороні громади та реформуванні системи правоохоронних органів загалом. Це може за

відповідних умов сприяти покращенню стосунків між правоохоронцями та громадою.

Особливе значення це матиме у тих ситуаціях, коли правоохоронці через їхню участь у

програмах відновного правосуддя опиняються у нових відносинах з групами меншин,

з якими вони мусять взаємодіяти та яких мають охороняти. Нові залучаючі програми

здатні заохотити розвиток форми прямої відповідальності правоохоронців перед грома-

дою, якій вони мають служити. Правоохоронні органи можуть застосовувати принципи

відновного правосуддя для розвитку життєздатного партнерства з громадою і, таким чи-

ном, підвищити ефективність й економічність своїх зусиль у попередженні та подоланні

злочинності й порушенні соціального порядку.

У рамках охорони громадського порядку правоохоронці можуть також застосовувати

різноманітні відновні практики поза межами діяльності конкретної програми. Напри-

клад, правоохоронець може застосувати практику медіації конфліктів між молоддю у

школах шляхом проведення неформальної зустрічі для сторін конфлікту та їхніх батьків.

Потенціал застосування відновних практик у процесі охорони правопорядку на вули-

цях обмежуватиметься лише уявленнями і набором навичок конкретних правоохорон-

ців, яким їхні керівники можуть надати дискреційні повноваження щодо визначення

того, як вирішувати справи такого типу. Зазвичай правоохоронці зберігають своє право

на визначення подальших дій у випадку, якщо зусилля для вирішення конфлікту шляхом

застосування відновних заходів виявляться неуспішними.

У деяких округах, наприклад, на території долини Темзи, де діє місцева поліція, пра-

воохоронців навчають проводити відновні зустрічі/конференції, що можуть залучати правопорушника та потерпілого, їхні родини й групи підтримки та потенційно інших

членів громади.

У деяких ситуаціях корупція у правоохоронних органах або нестача громадської довіри

до них можуть серйозно поставити під загрозу здатність правоохоронців брати участь у

програмах відновного правосуддя. Однак, відновне правосуддя може також застосову-

ватись у справах щодо виникнення підозр стосовно належного виконання правоохорон-

цями своїх посадових обов’язків.

Прокурори

У більшості судових органів прокурори відіграють ключову роль в управлінні програ-

мами відновного правосуддя, та за відсутності законодавства чи інших інструкцій, вони

мають широкі повноваження щодо визначення відповідності конкретних справ кон-

кретному відновному процесу. Нещодавній огляд відновних процесів у тих країнах, де

діє загальне право та цивільне право, засвідчив, що державні прокурори зазвичай віді-

грають провідну роль у запровадженні відновних програм52. І в тих країнах, де діє за-

гальне право, і в тих, де діє цивільне право, прокурори мають змогу направляти справи

до відновних процесів; така їхня роль із запровадженням відповідного законодавства у

низці судових органів останнім часом постає все частіше. У той час як застосування від-

новних процесів на етапі після винесення звинувачення у країнах із загальним правом

перебуває у сфері компетенції прокурорів, у країнах із цивільним правом можливість

здійснення направлення на цьому етапі переважно залишилась у сфері компетенції суд-

дів. У багатьох судах на рівні компетенції прокурорів тепер мають місце процеси направ-

лення до відновних програм як молодих, так і дорослих правопорушників.

У ході запровадження відновних процесів у певних судових органах прокурори, без-

сумнівно, з самого початку мають бути залученими до обговорень, а також мати змогу

отримувати відповідне навчання та інформацію, щоб вони могли як розуміти принципи

відновного правосуддя, так і оцінювати потенційні переваги застосування таких можли-

востей для молоді та дорослих

34 Судді також відіграють суттєву роль у забезпеченні потенційного доступу до процесів

відновного правосуддя. Водночас, вони можуть складати найбільш складну групу з огля- вчання суддів не завжди дає їм розуміння принципів та практик відновного правосуддя.

Вони вітатимуть подальше навчання та можливість взяти участь у різноманітних підхо-

дах відновного правосуддя напряму чи опосередковано.

Залучення суддів до процесів відновного правосуддя значно різниться залежно від

конкретної програми, що розглядається. У “колах правосуддя”, наприклад, суддя віді-

грає провідну роль у слуханні, передачі та контролі справи, у той час як в інших випад-

ках, таких як програми медіації між потерпілим та правопорушником, суддя є лише

джерелом направлення. Як у судових практиках із загальним правом, так і з цивільним

правом, члени суду можуть відігравати ключову роль у направленні справ до відновних

форумів, самі беручи при цьому участь у відновному процесі та/або контролі досягну-

тих домовленостей. Навіть у ситуаціях, коли правопорушник визнав свою провину чи

був визнаний винним у скоєнні правопорушення, суддя може відкласти застосування

покарання, чекаючи на результати відновного процесу. У судових практиках із загаль-

ним правом одним із способів привернути до цього увагу суддів є їх ознайомлення

зі звітом про особистість та обставини життя підсудного. Якщо, з точки зору судді, у

відновному процесі досягнуто належної угоди, тоді далі до правопорушника може не

застосовуватись жодних дій або ж ці домовленості можуть бути вміщені у вирок, що

накладається на правопорушника.

Представники виправних закладів

Незважаючи на те, що процеси відновного правосуддя у системі кримінального право-

суддя, перш за все, застосовуються на етапі до чи після висунення звинувачення, а також

на етапі до винесення вироку, упродовж останніх років збільшувалося використання

цих процесів у виправних закладах та протягом різних періодів на етапі відбування пра-

вопорушником свого вироку. Процес відновного правосуддя, включаючи медіацію між потерпілим та правопорушником, може бути застосований для правопорушників, які

проходять пробацію чи які перебувають під різними видами нагляду у громаді. Також

відновні процеси можуть використовуватися для правопорушників, які наразі перебу-

вають в ув’язненні, з метою забезпечення їм можливості, де доцільно, зустрітися з по-

терпілим від скоєного правопорушення та/або родиною потерпілого. Застосування від-

новних практик може бути розширене до забезпечення дострокового, тимчасового або

умовного звільнення. Комісії, що вирішують питання про умовно-дострокове звільнен-

ня, можуть розглядати питання щодо участі правопорушників у відновному процесі як

потенційно позитивний фактор у прийнятті рішень про звільнення. Правоохоронець-

наглядач з умовно-дострокового звільнення може сприяти проведенню медіації як

часткової умови звільнення чи направляти правопорушників до відновної програми. У

деяких країнах міністерства юстиції прийняли такі законодавчі положення, що сприя-

ють включенню потерпілих у здійснення процесів управління у тюремних закладах. У

Бельгії це було досягнуто шляхом призначення радника з питань відновного правосуддя

у кожній в’язниці.

Відновні процеси можуть також упроваджуватись у межах виправних закладів для

пом’якшення негативних рис проживання всередині цих закладів, передбачаючи забез-

печення зустрічей для мешканців з метою розв’язання їхніх суперечок мирним спосо-

бом та створення альтернативних засобів вирішення конфліктів.

37 ОСНОВНІ РИЗИКИ(ЗАСТЕРЕЖЕННЯ) У ВІДНОВНИХ ПРОЦЕСАХ

З позиції потерпілого

• Є небезпека перевантаження потерпілого численними непотрібними, травматич-

ними чи залякувальними зустрічами.

• Є ризик, особливо у маленьких громадах, де відносини між індивідами близькі, що

деякі потерпілі можуть бути примушеними до участі у процесі, з яким вони на-

справді не погоджуються.

• Труднощі у забезпеченні безпеки потерпілого у відновному процесі.

• Труднощі у забезпеченні, за потреби, конфіденційності процесу.

• Попередження ревіктимізації потерпілого (тобто того, щоб потерпілий знову не

зазнав насильницького впливу – пер.). Є певні свідчення того, що деякі потерпілі

від правопорушень після участі у процесі відновного правосуддя можуть відчувати

посилений страх ревіктимізації.

• Підтримка, що надається потерпілому, може бути сприйнята як непропорційна у

порівнянні з підтримкою, що її отримує правопорушник.

• Потерпілі можуть перейматися питанням недостатніх наслідків процесу, що накла-

даються на правопорушників, які не дотримуються своїх зобов’язань (чи положень

угоди). Потерпілі можуть також зазнавати тиску щодо нерозголошення інформації

про те, що правопорушник не дотримався вироблених у ході відновного процесу

домовленостей.

Поиск по сайту: