Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Комісії для неповнолітніх правопорушників



В Англії та Уельсі широко застосовують метод, що має деякі відновні ознаки й

називається “розпорядження щодо направлення” (“referral order”). Молоді право-

порушники у віці 10-17 років, котрі опиняються в суді вперше, направляються до

комісії для неповнолітніх правопорушників (за умови, що їхнє правопорушення

не настільки серйозне, аби вимагати ув’язнення). Комісія складається з двох

навчених представників громади, один із яких має повноваження головуючого,

а інший – просто фахівець. Комісію відвідують молода особа та один із її батьків

чи опікунів. Якщо у розглядуваній справі є потерпілий та є особа, що може мати

добрий вплив на молодого правопорушника, їх також можуть запросити на цю

зустріч. Комісія визначає план дій, у ході якого молода особа матиме змогу на-

дати відшкодування та вирішити свої проблеми. Наступна зустріч відбувається

наприкінці дії розпорядження з метою надання оцінки прогресу. Однак, рівень

залучення потерпілих залежить від того, як саме їм пояснюють цей процес, і,

відтак, дотепер він був низьким.

Молодим людям, що скоюють повторні правопорушення, можуть надавати роз-

порядження щодо відшкодування. Потерпілого можуть запрошувати на зустріч

із правопорушником, аби він чи вона мали змогу висловити свої почуття щодо

скоєного правопорушення та визначити характер відповідного відшкодування,

проте остаточне рішення залишається за судом18.

Оксфордширська Команда з розгляду ювенальних правопорушеньмає за мету надавати консультації кожному потер-

пілому у будь-якому випадку, пропонуючи можливість зустрітися з молодим

правопорушником або ж можливість визначити фокус належного відшкоду-

вання; КРЮП також намагається досягти того, аби в кожному рішенні суду

була присутня частина, що стосується компенсування шкоди молодим право-

порушником. Потерпілі, які не бажають зустрічатися з молодим правопоруш-

ником чи отримувати відшкодування, можуть обрати з відповідного буклету,

в якому б відновному проекті, за їх побажанням, міг відпрацювати конкрет-

ний правопорушник. Роль супервізорів, що діють як вихователі для молодих

правопорушників, є вкрай важливою. Таке наставництво ґрунтується на вра-

хуванні індивідуальних потреб правопорушника, відлучаючи молодих людей

від впливу їхніх друзів і ровесників. Особливо позитивним елементом роботи

КРЮП є її наголос на тому, що процес відшкодування повинен бути видимим

громаді. Для залучення громади КРЮП поширює серед зацікавлених фахівців

бюлетень про відшкодування та організовує громадські зустрічі, аби відзначити відповідні досягнення

 

місцеві та звичаєві форуми правосуддя

Аспекти підходу відновного правосуддя можна знайти у багатьох культурах. В Австралії та

Канаді неформальна участь місцевих мешканців у процедурах визначення вироку відбувала-

ся у віддалених громадах протягом деякого часу. В Австралії з кінця 1990-х років ця практи-

ка була передана і в міські території із запровадженням місцевих процедур винесення рішень

та “судів у колі”. Місцеві мешканці, організації, люди старшого віку, представники сімей та

родин залучаються до участі у процесі винесення рішення/вироку та до надання представ-

никам офіційних структур нового погляду на правопорушення, характер відносин між по-

терпілим і правопорушником та готовність останнього до змін. Ураховуючи ці досягнення,

судові процеси змогли стати більш культурально відповідними, а між місцевими громадами

та представниками системи кримінального правосуддя підвищився рівень довіри20.

Неформальні системи у громадах, або ж, як їх інколи називають, недержавні системи

правосуддя можуть набувати різних форм та працювати на певні результати, виходячи

з доступу до правосуддя, а також об’єктивності й справедливості. Відмінною рисою ба-

гатьох із них є неформальний та дорадчий характер процесу. Однак результат часто ви-

значається у ході арбітражу, а не медіації, і згода правопорушника на участь не завжди

обов’язкова. Нагальне питання тут полягає в тому, чи такі системи пропонують життєз-

датну альтернативу державним системам і, якщо так, чи можуть вони використовувати

відновні цілі та принципи?

У багатьох африканських країнах звичаєве право може надати основу для відновлення

спроможності систем правосуддя. У цих країнах первинною ціллю звичаєвого права є

примирення й обговорення, врегулювання стосунків між потерпілими та правопоруш-

никами. “Основною метою, доведеною тисячолітнім досвідом, є забезпечення справед-

ливості та розв’язання проблем між сторонами конфлікту і шляхом цього відновлення

чи дотримання соціальної відповідальності”21.

У Південно-східній Нігерії і багатьох частинах Західної Африки “орієнтовані на вік”

системи забезпечують примирення у межах громади через втручання груп ровесників

На Філіппінах система правосуддя Баранґай (Barangay) складається з обраного на місцевому

рівні Баранґайського старости/капітана та “миротворчого комітету”, що заслуховує справи

щодо конфліктів між тутешніми мешканцями. Староста/капітан або ж інший член комітету

фасилітує проведення медіації. Домовленості, що досягаються у ході цього процесу, мають

юридичну силу та визнаються судом. Цю систему критикували за те, що вона не спроможна

адекватно інформувати учасників про їхні права, а також за вплив на рішення таких явищ

як заступництво, хабарництво та гендерні упередження. Для пом’якшення деяких недоліків

процесу було ініційовано проведення спеціальної програми для навчання місцевих лідерів,

переважно жінок, внаслідок цього вони змогли стати баранґайськими адвокатами.

Нещодавній огляд трьох поширених форм Шаліш (Shalish) (системи правосуддя у гро-маді) у Бангладеш та системи правосуддя Баранґай на Філіппінах засвідчив, що результа-

ти таких систем далекі від ефективних і життєздатних, з частим виникненням проблем

несправедливих рішень, гендерних упереджень, хабарництва, впливом місцевої еліти та

політичного заступництва. Безсумнівно, реформування й удосконалення таких систем може бути інтегроване у ширше зростання, інституційний розвиток та ініціативи щодо

наснаження громади. Водночас, чисто механічні реформи, які не враховують структур-

них проблем щодо породження хабарництва й упереджень чи не відновлюють дисба-

ланс влади, що зазвичай характеризує ці неформальні процеси, навряд чи зможуть мати

наслідком справедливі результати, засновані на принципах відновного правосуддя23.

В Уганді було запроваджено діяльність місцевих дорадчих судів, що у своїй діяльності

керуються відповідними статутами та мають повноваження застосовувати такі заходи

як компенсування шкоди, відшкодування збитків, примирення чи вибачення, водночас

маючи право вдаватися до більш примусових заходів.

У багатьох країнах і тепер більшість людей проживає у сільській місцевості.

Вони живуть у громадах, де всі знають одне одного та значно переймають-

ся справами інших людей. Правопорушення, скоєне особою А проти особи Б,

може мати глибоке коріння у тривалому конфлікті між сторонами, в якому са-

мий акт правопорушення є нічим іншим, як проявом, симптомом. Відтак, засу-

дження у цьому конкретному випадку не вирішить тривалого конфлікту, а лише

породить більше подібних інцидентів за принципом, як це часто буває, “око за

око, зуб за зуб”. У багатьох постконфліктних суспільствах система правосуддя

лишає для звичайних людей лише один засіб для вирішення конфліктів – само-

тужки. Можна розвивати практики звичаєвого права, що ґрунтуються на засто-

суванні принципів відновного правосуддя.

• У Демократичній Республіці Конго з метою вирішення конфлікту й винесення

рішення навіть у серйозних кримінальних справах більшість людей звертаєть-

ся до своїх керівників та старійшин (через відсутність судів), а до державної

системи правосуддя звертаються лише тоді, коли необхідно отримати офіцій-

ну печатку (наприклад, у цивільних справах про опікунство та усиновлення).

Однак, через переміщення громад та хабарництво традиційних керівників і

старійшин, НДО та групи підтримки розробили нові механізми для сприян-

ня людям у розв’язанні їхніх конфліктів. Наприклад, недержавна організація

“Heritiers de la Justice” заснувала Comites de Mediation et Defense, що були

запроваджені по території всього Південного Ківу. Членів комітетів навчають

навичкам захисту прав людини та навичкам медіації, а також забезпечують

базовими знаннями щодо відповідного законодавства.

 

 

18 УСПІШНА РЕАЛІЗАЦІЯ ПРОГРАМ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ

Є низка суттєвих кроків, що сприяють ефективній реалізації та життєздатності ініціатив

у сфері відновного правосуддя. Вони охоплюють: законодавство; лідерство та організа-

цію; забезпечення участі представників системи кримінального правосуддя; визначення

та активізацію ресурсів громади; ретельну розробку програми для розвитку існуючих

сильних сторін громади й системи правосуддя та врахування існуючих і непередбачува-

них негативних аспектів; а також ретельне планування та моніторинг процесу реалізації.

У цьому розділі обговорюватиметься кожне з цих питань.

Окрім того, низка ключових чинників успішної реалізації програми відновного право-

суддя27 передбачає:

• Стратегічний підхід;

• Сильне лідерство з боку старших управлінців системи кримінального правосуддя;

• Ефективні комунікації між фахівцями системи правосуддя щодо підтримки віднов-

них процесів;

• Запровадження відновних процесів у саму систему правосуддя на противагу тому,

аби розглядати такі процеси як якесь “додаткове навантаження”;

• Ефективні комунікаційні стратегії для навчання та інформування представників

громади, правоохоронних органів, судів, виправних установ та інших осіб/струк-

тур, залучених до надання послуг у системі правосуддя;

• Використання місцевих ресурсів та досвіду, у тому числі й на волонтерських засадах;

• Активну співпрацю між структурами системи кримінального правосуддя й фахів-

цями та громадськими організаціями;

• Активну співпрацю між представниками системи кримінального правосуддя та во-

лонтерським сектором;

• Чіткі рамки робочих повноважень, включаючи протоколи, що визначають сфери

юрисдикції та відповідальності;

• Розробку критеріїв, що визначають направлення справ на проходження відновних

процесів, у тому числі визначення того, які саме випадки/правопорушники/потер-

пілі зможуть отримати найбільшу користь від таких направлень;

• Ефективне й різнобічне навчання для фахівців системи кримінального правосуддя

та фахівців програм у громаді;

• Необхідний набір добре розвинутих навичок та відповідний досвід фахівців із сис-

теми правосуддя та з громади;

• Визначення дієвих індикаторів виконання програми.

Зазначте загальні аспекти планування, розробки та реалізації програми відновного правосуддя

 

 

19 Досвід розробки програм відновного правосуддя є найкращим, коли:

1. Програми розробляються на партнерських засадах, залучаючи, де доцільно,

організації, що працюють у системі кримінального правосуддя, організації,

що надають соціальні послуги, недержавні організації, громадські асоціації

та приватний сектор. За відсутності належної співпраці, ймовірним є ви-

никнення труднощів щодо забезпечення отримання направлень від право-

охоронних органів, отримання підтримки від прокуратури та іншої необхідної

підтримки.

2. Стратегія ефективних комунікацій впроваджується з метою створення

організаційного середовища, сприятливого для прийняття та/або співпраці у

процесі розробки практик відновного правосуддя, а також з метою ознайом-

лення громади з цим підходом.

3. У громаді з групами зацікавлених сторін, а також групами, що займаються

представництвом інтересів, проводяться належні консультації.

4. Є однозначна згода щодо критеріїв, які використовуються для направлення

клієнтів у програми відновного правосуддя.

5. Потерпілі від правопорушень, у тому числі жінки, що зазнали насильства,

та представники інших “уразливих груп”, мають можливість справжнього

вибору щодо того, чи брати участь у процесі відновного правосуддя. Це

стосується поняття “інформованого вибору” та охоплює конкретні вимоги

щодо конфіденційності, представлення сильних та слабких сторін проце-

су відновного правосуддя порівняно з традиційною системою правосуддя,

інформацію щодо права на отримання юридичної консультації й юридичного

представника на будь-якому етапі процесу, доступні ресурси підтримки, а

також можливість залучення фасилітатора.

6. Розроблені та затверджені стандарти навчання й контролю за діяльністю

волонтерів, фасилітаторів та медіаторів.

7. Компонент моніторингу та оцінки включений до кожної програми відновного

правосуддя.

8. Ретельну увагу приділено визначенню ресурсів, необхідних для забезпечен-

ня життєздатності програм. У випадку впровадження програм у країнах із

низьким рівнем життя належну увагу приділено визначенню того, що можна

зробити за умови наявності незначних ресурсів або ж без додаткдодаткових ресур-

сів, розвиваючи існуючий потенціал.

На етапі розробки програми вкрай важливими є належні й всебічні консультації. Вони

здатні допомогти усім зацікавленим сторонам розвинути відчуття власної ініціативи й

відповідальності щодо нових програм та забезпечити легітимність нових пропонованих

підходів в очах потерпілих, правопорушників та усіх інших важливих партнерів. Етап

розробки програми передбачає наявність низки важливих альтернатив, рішення щодо

обрання яких краще ґрунтувати на основі консенсусу з наданням найновішої інформації

щодо кращих практик. Ці альтернативи не можуть бути описані тут у деталях, проте

вони передбачають такі аспекти:

• Вид програми та моделі (включаючи рішення щодо відповідних умов, видів та рів-

нів втручання, відносин між програмою та системою кримінального правосуддя

тощо). У багатьох випадках це може вимагати оцінки потреб, ресурсів та труднощів

у межах конкретної громади.

• Організація та розташування програми.

• Визначення результатів/угоди, що буде досягатися у відновному процесі, та як від-

буватиметься моніторинг дотримання цієї угоди.

• Визначення пріоритетів.

• Забезпечення зобов’язань партнерів та зацікавлених сторін направляти справи у

програму та визначення критеріїв направлення для таких випадків.

• Визначення методу чи процесу оцінювання, що буде використовуватись для вста-

новлення відповідності конкретного випадку критеріям програми.

• Забезпечення програми ефективною структурою управління та компетентним лі-

дером.

• Планування дієвого управління програмою.

• Планування витрат, фінансового забезпечення та розвитку життєздатності програ-

ми. Це передбачає виникнення потенційних питань щодо ефективності викорис-

тання коштів.

• Залучення, навчання та роль волонтерів.

• Залучення та навчання фасилітаторів та інших фахівців.

Інші настанови й інструменти також можуть бути використані задля сприяння розро-

бленню й реалізації програм відновного правосуддя у різних контекстах28.

Обрання моделі: Обрання відповідної моделі програми є одним із найважливіших рі-

шень, котре необхідно буде прийняти у процесі розробки нової ініціативи. Це рішення,

безперечно, має бути прийняте на основі досвіду кращих практик у цій сфері, але воно

має також враховувати можливі непередбачувані обставини (правові, фінансові, культу-

ральні, ставлення громадськості тощо), в яких діятиме програма. На цьому етапі най-

кращою відправною точкою зазвичай є широкі консультації на основі якісної інформації щодо альтернативних питань програми та їхньої реалізації. У багатьох країнах це може

бути також частиною національної стратегії (з її відповідними напрямами дій) і залуча-

ти консультації на національному рівні29. Також необхідним кроком зазвичай є визна-

чення потреб та прагнень/труднощів громади. Зрештою важливо також зазначити, що

найсуттєвішими рисами нової програми мають бути гнучкість та креативність. Відтак, у

дизайн програми важливо включати здатність приймати потреби та обставини, що змі-

нюються, та набувати свого власного досвіду. Таким чином, відмінності між медіацією у

громаді, сімейними конференціями чи іншими процесами у громаді поступово можуть

стати менш помітними.

 

23 Фасилітатори: Основні принципи наполегливо стверджують, що фасилітатори пови-

нні проходити навчання, щоб забезпечити наявність необхідного досвіду і знань для ви-

конання своєї ролі та, де необхідно, мати розуміння місцевої культури й громад. Бажано

визначити структуру та процес сертифікації фасилітаторів і запровадити систему регу-

лювання діяльності медіаторів, залучених до програм відновного правосуддя.

Часто говорять, що фасилітатори чи медіатори, разом із керівниками програм, можуть

або створити, або занапастити програму. Настільки успіх процесу залежить від їхніх на-

вичок та їх відданості програмі. Відтак, їхнє залучення й навчання стає суттєвим компо- нентом кожної нової програми й залишається важливим аспектом протягом усього часу

дії програми. Безперечно, є низка питань щодо наймання фасилітаторів (волонтерів чи професіона-

лів), які в жодному разі не є незначними, але їх краще вирішувати у кожному конкрет-

ному випадку окремо. Деякі програми можуть собі дозволити використання послуг

професійно навчених чи акредитованих фахівців, які пропонують свої послуги щодо фа-

силітації конкретного процесу. Це надає програмі перевагу у залученні навченого про-

фесіонала у ході розгляду деяких справ, без потреби наймати його/її на повний робочий

день. Професійні асоціації чи державні структури можуть створити реєстр доступних

фасилітаторів та медіаторів, подекуди із зазначенням схеми акредитації.

Кожна програма має ретельно визначити навички фасилітаторів/медіаторів, яких вона

потребує, та інтегрувати цю інформацію у свою діяльність з їх залучення та навчання36.

Основні принципи (абзац 19) наголошують, що фасилітатори повинні “мати добре ро-

зуміння місцевих культур і громад та, де доцільно, проходити первинне навчання перед

тим, як розпочати практичну діяльність фасилітатора”. Фасилітатори та адміністратори

програми мають також докладати усіх можливих зусиль, щоб знизити ймовірність ви-

никнення упереджень та дискримінації у процесі їхніх взаємодій з правопорушниками,

потерпілими та членами громади з різних культуральних та етнічних контекстів. Як засіб

для збільшення позитивних взаємодій, програми мають розглядати можливість забез-

печити практикам відновного правосуддя навчання навичкам роботи у різноманітних

культуральних середовищах37. Фасилітаторів можна навчати навичкам визначення того,

чи у процесі розгляду справи учасники хотіли б поєднання процесу відновного правосуд-

дя із застосуванням певних культуральних практик чи потреб. Вони також мають бути

навчені працювати в ситуаціях, коли учасники процесу походять з різних культуральних

середовищ. Деякі доступні засоби й стратегії для фасилітаторів передбачають: пошук

порад у фахівців з культуральних питань чи старших людей; роботу з фасилітаторами

тієї ж самої етнічної приналежності, що й учасники; використання перекладача; про-

ведення зустрічей у приміщеннях, що мають важливе культуральне значення; забезпе-

чення того, що учасники обізнані про культуральні відмінності і як це може чи не може

бути адаптовано до ситуації38.

Усі фасилітатори повинні також мати можливість пройти навчання щодо ознайомлення

з емоційним станом потерпілого39, а представники системи кримінального правосуддя та інші практики, залучені до програм відновного правосуддя, мають проходити навчан-

ня щодо того, як управляти емоційними та складними випадками. Такі навички є осо-

бливо необхідними у випадках, коли є ризик потенційного нанесення потерпілому по-

дальшої шкоди в межах чи поза межами відновного процесу. Потреба у таких навичках

також украй важлива для тих осіб, котрі залучені до проведення фасилітації чи медіації у

справах щодо вчинення насильства над жінками та дітьми. Навчання для медіаторів має

робити наголос на безпеці жінок та дітей, а також розумінні системної гендерної дис-

кримінації та дисбалансу влади.

Незважаючи на поширення програм відновного правосуддя, питанням акредитації чи

сертифікації фасилітаторів та медіаторів було приділено відносно мало уваги. У багатьох країнах існує потреба в існуванні погодженого способу забезпечення професійної ква-

ліфікації у відновному правосудді, а також потреба у затверджених стандартах практики

відновного правосуддя та запровадженні спільної системи для контролю якості та від-

повідальності. Також може виникнути потреба в забезпеченні відповідальності медіато-

рів, включаючи відкритий процес оскарження та дисциплінарний процес з відповідни-

ми наслідками. Погоджений підхід щодо акредитації також може слугувати підвищенню

рівня стандартів шляхом заохочення практиків проходити акредитацію та відповідати її

навчальним вимогам.

 

Питання 23: Основні завдання і вимоги до медіатора

 

Першочергове завдання медіатора - посадити конфліктуючі сторони за стіл переговорів і ініціювати переговорний процес, заснований на Гарвардському методі принципових переговорів - основі медіації.

 

Завдання медіатора - зосередити увагу конфліктуючих сторін на з'ясуванні основних інтересів кожної з них, виявити точки зближення, і надати допомогу у виробленні компромісного рішення, яке максимально задовольняє всі сторони конфлікту.

 

Медіатор не нав'язує сторонам своє бачення вирішення конфлікту, залишаючись нейтральним. Його завдання - в ході дискусії створити сприятливі умови, для прийняття сторонами самостійного усвідомленого рішення.

 

Таким чином, на мій погляд, медіатор повинен бути насамперед грамотним психологом, який зможе знайти правильний підхід до кожної окремої ситуації та представника сторони, яка у процесі медіації виявляє бажання та висуває вимоги, з якими інша сторона погодитися не може або виходячи з фінансового фактору чи на підставі інших обставин, які при кожному конфлікті походять від різних причин.

 

Також на міою думку, у ролі медіатора повинна виступати особа, котра безумовно має вищу освіту, яка, у свою чергу, не обов’язково має бути юридичною, але пов’язана із основними принципами бізнесу та економіки. Медіатор мусить вільно володіти юридичною та економічною термінологією, розбиратись у методиках та принципах застосування податкового законодавства, оскільки будь-які угоди, які будуть укладені в процесі медіації, безумовно матимуть наслідки й у бухгалтерському обліку сторін.

 

Також медіатор має бути особистістю, володіти різними техніками медіації, і переговорними технологіями. Володіти навичками перетворення деструктивного конфлікту на конструктивний конфлікт.

Медіатор повинен постійно оновлювати свої знання та вести постійну медіативну практику, внаслідок чого якість процесу медіації суттєво покращується й вона перетворюється на конструктивну бесіду двох партнерів а не ворогів.

 

Отже, якщо стисло описувати медіатора, то така особа повинна професійно володіти навиками активного слухання, дипломатичністю, знанням психології. Це майстер з компромісів, який супроводжує сторони на шляху уникнення й урегулювання конфлікту інтересів, допомагає знайти відповіді на ті запитання, на які без участі медіатори сторони відповісти не змогли.

 

 

27 УЧАСТЬ ГРОМАДИ

Участь громади та розвиток громади – це дві заплановані рамкові цілі відновного пра-

восуддя. Незважаючи на те, що можливо встановлювати базові принципи відновного

правосуддя та визначати вимоги для запровадження, управління та підтримки програм

відновного правосуддя, конкретна форма відновних практик завжди залежатиме від

конкретного середовища (культурального, соціального, політичного), в якому діє систе-

ма кримінального правосуддя.

Як свідчать спостереження, завжди постає запитання: “А хто ж і що це таке – громада?”.

Бейзмор (Bazemore) та Умбрейт (Umbreit) спостерегли, що “спосіб, у який визначається

громада та в який вона залучена до відновних дорадчих моделей, є вирішальним чинни-

ком, що впливає на характер та міру участі й почуття власної ініціативи і відповідальнос-

ті громадян у вирішенні питань, що стосуються їхнього життя”48. Також було зауважено,

що у багатьох підходах до [поняття й ролі – пер.] громади у відновному правосудді іс-

нує “ідеалізований і моралізований погляд на громаду, що на практиці може виявитися

проблематичним”49. Однак, у багатьох середовищах питання “хто і що є громада” не по-

стає зовсім, оскільки індивіди чітко розуміють, що саме охоплює ця громада.

Певною мірою поняття громади є відкритим для визначення та має розглядатись дуже

уважно. Активізація громади розпочинається з визначення тих осіб та груп, які підпада-

ють під вплив конфліктів і які посідають у громаді такі місця, що можуть брати участь у

їх вирішенні. Розуміння потреб громади, а також її ресурсів, забезпечить важливу осно-

ву для цього процесу. У деяких випадках це може привести до усвідомлення того, що

ті громади, які найбільше потребують зцілення/відновлення, є насправді такими, котрі

найменш здатні успішно активізувати себе й повноцінно брати участь у відновних про-

цесах у громаді50.

Низка практик відновного правосуддя забезпечує можливість реформувати відносини

між державою/системою кримінального правосуддя та громадою. Громада бере на себе

активну роль у вирішенні питань злочинності та конфліктів – і, таким чином, її спро-

можність щодо розв’язання проблем та неформального соціального контролю, а також соціальна згуртованість такої громади, покращуються. Проте не можна передбачати,

що практики відновного правосуддя завжди матимуть зцілювальний/відновлювальний

ефект та ефект реформування, незалежно від тієї поточної ситуації, в якій перебуває кон-

кретна громада. У деяких випадках існуючі соціальні напруження, несправедливості й

нерівності, нерівномірний розподіл влади й різноманітні форми виключення, дискри-

мінації й вигнання, у зв’язку із запровадженням залучаючої програми правосуддя, можуть загостритись, а не полегшитись. Щонайменше така можливість має бути врахо-

вана у ході розробки й реалізації нової програми.

Є низка питань, що мають бути розглянуті для того, щоб повноцінно залучити громаду

до практик відновного правосуддя. Вони передбачають таке:

• Якими є ієрархія та динаміка влади у громаді, що можуть мати вплив на визначен-

ня того, які члени громади будуть залучені і яким буде їхній вплив на відновний

процес?

• Які інструкції визначатимуть, хто має бути залучений у відновний процес?

• Які стратегії застосовуватимуться для активізації підтримки громади та забезпе- чення залучення членів громади, таких як медіатори, фасилітатори та наглядачі, до

програм відновного правосуддя?

• Які стратегії можуть бути розроблені з метою мінімізації будь-яких потенційних

негативних впливів залучення громади до ініціатив відновного правосуддя?

• Яке навчання й навички потрібні для того, щоб члени громади могли брати участь

у програмах відновного правосуддя?

• Якою мірою ті члени громади, які не проходять спеціальне навчання, здатні брати

участь у процесах відновного правосуддя?

• Які існуючі структури та процеси можуть забезпечити основу для програм віднов-

ного правосуддя?

У деяких програмах відновного правосуддя залучення громадян до вирішення проблем

може також відбуватися шляхом визначення зобов’язань для деяких учасників, щоб

вони надавали підтримку правопорушнику чи потерпілому або щоб сприяли забезпе-

ченню можливості для правопорушника знайти роботу чи відпрацювати деякий час на

користь громаді.

 

 

36 Роль НДО та громадянського суспільства

Недержавні організації (далі – НДО) відіграють потужну роль у розвитку та реалізації

програм відновного правосуддя по всьому світу. Їхня ефективність у створенні віднов-

них форумів значною мірою виникає з їхнього більшого, ніж зазвичай у представників

правосуддя, наближення до громади. Так само НДО у деяких випадках можуть мати

вищий рівень довіри до себе, ніж представники правоохоронних органів, державні про-

курори та судді, а діяльність НДО може розглядатися з більшою увагою. У багатьох кра-

їнах НДО також не заплямовані хабарництвом та корупцією, і це забезпечує подальшу

легальність їхнім програмним ініціативам. Така легальність є дуже важливою для від-

новних програм, багато з яких покладаються на залучення членів громади та, зокрема,

переконання з боку потерпілих від правопорушень, що їхні справи розглядатимуться

чесно й відкрито, з низькою ймовірністю ревіктимізації.

НДО можуть також мати партнерські відносини з державними структурами, проте у

такому випадку вони мають бути дуже свідомими стосовно того, щоб цілісність програм

не наражалася на ризики і щоб інші питання, наприклад, політичні, не чинили небажа-

ного впливу на відновні процеси.

Члени громади

Багато які з підходів відновного правосуддя передбачають розширену роль членів гро-

мади у розв’язанні конфліктів та досягненні домовленостей, що мають бути у подальшо-

му дотримані правопорушниками, а також подекуди й іншими сторонами. Було заува-

жено, що “залучення громади може визначати дуже індивідуалістичні форми співпраці

або потужного чи національного лобі”53. Існують значні відмінності між характером та

мірою залучення громади у різноманітні підходи відновного правосуддя. Наприклад, у

медіації між потерпілим та правопорушником громада відсутня, і процес охоплює ме-

діатора, правопорушника та потерпілого. У “колах правосуддя”, з іншого боку, процес є

відкритим для всіх членів місцевого округу, поселення чи корінних груп.

Чимало членів громади спочатку схильні розглядати процеси відновного правосуддя як

більш поблажливі та менш ефективні щодо попередження злочинності, ніж традицій-

на система кримінального правосуддя та її спирання на забезпечення правопорушнику

належного покарання. Інноваційну систему можуть сприймати як таку, що дає право-

порушнику змогу “легко викрутитися”, особливо коли мова йде про більш серйозні зло-

чини. Відтак, завжди важливо розробляти відповідні матеріали та методи інформування

громади про принципи та практики відновного правосуддя, а також про потенційну

роль членів громади у цьому процесі.

Фасилітатори

Переоцінити роль медіатора чи фасилітатора у забезпеченні успіху втручань за підходом

відновного правосуддя практично неможливо. Основні навички фасилітаторів перед-

бачають:

• Здатність створити таке середовище, в якому сторони зможуть взаємодіяти вільно

й безпечно;

• Комунікаційні навички (у тому числі спеціальні мовні навички, що потрібні тоді,

коли до процесу залучені групи меншин, що розмовляють іншою мовою) (це зале-

жить від культурального середовища, в якому відбуватимуться відновні процеси, –

пер.);

• Навички активного слухання;

• Здатність управляти та допомагати людям справлятися зі значними емоціями;

• Здатність допомагати сторонам говорити та вислуховувати важкі речі;

• Здатність урівноважувати інтереси/можливості учасників;

• Здатність висловлювати підтримку та емпатію.

 

29 ВИДИ ДІАЛОГІВ У ПРОГРАМАХ ВП

Непрямий діалог

Потерпілий та правопорушник взаємодіють опосередковано (човникова дипломатія, лис-

ти, відео тощо).

Більше орієнтований на результати, ніж на процес.

Приклади: деякі програми медіації між потерпілим та правопорушником (МЖП) в Євро-

пі; програми, що сприяють проведенню діалогу між потерпілим та правопорушником у

справах жорстокого насильства; ситуації значного владного дисбалансу, де особистий

діалог неможливий.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.