Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Арбітрований діалог між потерпілими, правопорушниками та іншими сторонами



На зустрічі присутні щонайменше потерпілий та правопорушник; будь-хто інший також

може бути присутній.

Фасилітатор (-ри) організовують розмову між сторонами, проте наприкінці фасилітатор

(-ри) приймають рішення.

Приклади: деякі комісії з розгляду питань відшкодування збитків; деякі традиційні чи

звичаєві практики місцевих груп населення.

 

5 ЮРИДИЧНІ НАСЛІДКИ МЕДІАЦІЇ:

ЗА КПК ПОЛЬЩІ(медіація з 1997 р.) Призначення покарання нижче найнижчої межі у разі примирення обвинуваченого з потерпілим, за умови компенсації шкоди або визначення механізму її компенсації), заміна покарання більш м’яким (позбавлення волі – обмеженням волі або штрафом тощо), умовне звільнення від покарання. Частиною 3 ст. 60 КК передбачено, що при призначенні покарання суд бере до уваги позитивні наслідки медіації.

 

2. Призначення покарання, узгодженого між прокурором та обвинуваченим за поданням прокурора. прокурор може ввійти до суду з поданням про винесення обвинувального вироку без розгляду справи в суді по суті, у випадку, якщо передбачене кримінальним законом покарання за злочин не перевищує 10 років позбавлення волі, наслідки злочину не є тяжкими, а особа обвинуваченого свідчить про те, що цілі кримінального процесу будуть досягнуті.

 

3. Закриття справи за поданням прокурора. прокурор може ввійти до суду з поданням про закриття справи з призначенням умовного покарання та покладенням на обвинуваченого передбачених КК додаткових обов’язків.

 

4. Постановлення обвинувального вироку за поданням обвинуваченого. до закінчення першого слухання справи в суді обвинувачений може внести до суду подання про постановлення обвинувального вироку щодо нього без подальшого розгляду справи. У поданні вказується вид та розмір покарання. Подання задовольняється судом, якщо проти цього не заперечує прокурор, наслідки злочину не є тяжкими і цілі кримінального процесу можуть бути досягнуті.

 

Призначення покарання, узгодженого між прокурором та обвинуваченим у вчиненні злочину, закриття справи, постановлення обвинувального вироку за поданням обвинуваченого можуть бути наслідком як розгляду справи в порядку медіаційного провадження, так і наслідком застосування примирювальної процедури за участю обвинуваченого, потерпілого та прокурора.

 

8 Характеристики програм відновного правосуддя є такими:

• Гнучке реагування на обставини правопорушення, правопорушника та потерпіло-

го, що дає змогу розглядати кожний випадок індивідуально;

• Реакція на правопорушення, що демонструє повагу та рівність кожної особи, по-

роджує розуміння й сприяє соціальній гармонії через зцілення/відновлення спра-

ведливості для потерпілого, правопорушника та громад;

• У багатьох випадках – життєздатна альтернатива офіційній системі кримінального

правосуддя та притаманній їй стигматизації наслідків для правопорушників;

• Підхід, що може бути використаний паралельно із традиційними процесами кри-

мінального правосуддя та санкціями;

• Підхід, що об’єднує в собі розв’язання проблеми та врахування самих причин кон-

флікту;

• Підхід, що враховує заподіяну шкоду та потреби потерпілих;

• Підхід, що заохочує правопорушника збагнути причини та наслідки його/її пове-

дінки та усвідомлено взяти на себе відповідальність за це;

• Гнучкий та змінний підхід, що може бути адаптований до умов, правових традицій,

принципів та основоположної філософії чинної національної системи криміналь-

ного правосуддя;

• Підхід, що здатний розглядати багато різних видів правопорушень та правопоруш-

ників, у тому числі низку дуже серйозних злочинів;

• Відповідь на правопорушення, що особливо доречна для ситуацій, куди залучені

неповнолітні правопорушники і в яких важливою ціллю втручання є навчання пра-

вопорушників деяким новим цінностям та навичкам;

• Реакція, що визнає роль громади як основної місцини у процесі профілактики та

реагування на правопорушення та соціальний безлад.

 

Програми відновного правосуддя ґрунтуються на декількох базових припущеннях: (a)

що дії у відповідь на скоєне правопорушення мають компенсувати максимальний обсягзаподіяної потерпілому шкоди; (b) що правопорушники мають усвідомити той факт, що

їхня поведінка не є прийнятною та що вона спричинила справжні наслідки для потерпі-

лого та громади; (c) що правопорушники можуть та мають прийняти відповідальність

за свої дії; (d) що потерпілі повинні мати можливість висловити свої потреби та брати

участь у визначенні найкращого способу для відшкодування правопорушником заподі-

яної шкоди та (e) що громада бере на себе відповідальність участі у цьому процесі. Є принаймні чотири вирішальні складові, що забезпечують досягнення цілей у повно-

цінному відновному процесі: (a) потерпілий, якого/яку можна ідентифікувати; (b) до-

бровільна участь потерпілого; (c) правопорушник, який/яка бере відповідальність за

свою злочинну поведінку та (d) непримусова участь правопорушника. У більшості від-

новних процесів намагаються досягти позитивно-виразної інтерактивної динаміки між

залученими сторонами конфлікту. Метою є створення несуперницької, незагрозливої

атмосфери, в якій можна обговорювати інтереси й потреби потерпілого, правопоруш-

ника, громади та суспільства.

Цілі програм відновного правосуддя та характер результатів, що їх передбачають досяг-

ти, привели до визначення низки процесуальних цінностей, які різною мірою відобра-

жені у кожній із різноманітних форм відновного правосуддя. Процес характеризується

поважним ставленням до всіх сторін. Він також активізує участь та певною мірою на-

снаження усіх залучених сторін. Він працює якнайкраще, коли лишається прозорим та

передбачуваним, але водночас гнучким та відповідним до індивідуальних обставин кож-

ної ситуації. Він сприяє визначенню спільних результатів, а не “призначених зверху”, та

пов’язаний із породженням щирих зобов’язань з боку сторін щодо виконання тієї угоди,

якої вони обопільно досягли. Цілі процесу охоплюють таке:

• Потерпілі, що погодились брати участь у процесі, можуть робити це у безпечній

атмосфері та виходити з процесу задоволеними;

• Правопорушники розуміють, який саме вплив їхні дії мали на потерпілого та інших

осіб, беруть на себе відповідальність за наслідки своєї поведінки та зобов’язуються

надати відшкодування;

• Сторони досягають згоди щодо гнучких подальших заходів, що роблять наголос

на компенсуванні завданої шкоди та, де можливо, також працюють і з причинами

правопорушення;

• Правопорушники дотримуються своїх зобов’язань щодо компенсування завданої

шкоди та намагаються враховувати чинники, що призвели до їхньої поведінки;

• І потерпілий, і правопорушник розуміють динаміку, що призвела до виникнення

конкретного інциденту, набувають відчуття певного завершення ситуації та реінте-

груються у громаду.

 

 

9 ПИТАННЯ Завдання програм відновного правосуддя формулювались різноманітними способами,

проте змістовно вони містять такі ключові елементи:

(а) Підтримка потерпілих, надання їм права голосу, заохочення їх висловлювати свої по-

треби, надання їм можливості брати участь у процесі розв’язання конфлікту та пропону-

вання їм допомоги. Приблизно протягом останніх двох десятиліть до систем кримінально-

го правосуддя лунали заклики щодо більш прямого фокусування на потребах та інтересах

потерпілих. У 1985 р. Генеральна Асамблея прийняла Декларацію про основні принципи

щодо правосуддя для потерпілих від правопорушень та зловживання владою, які ствер-

джували, що “неформальний механізм для вирішення спорів, у тому числі медіація, арбі-

тражний суд та звичаєве право чи місцеві практики мають бути використані, де доцільно,

з метою примирення та надання відповідного відшкодування потерпілим”7. Ми тепер зна-

ємо значно більше про потреби потерпілих від правопорушень та шляхів того, як система

кримінального правосуддя може задовольнити ці потреби (наприклад, потреба в інфор-

мації, участі, висловленні почуттів, емпатії, компенсуванні заподіяної шкоди, відновлення

почуття контролю й безпеки тощо). Водночас, все ще трапляються часті скарги на те, що

офіційний процес кримінального правосуддя ігнорує потреби й бажання потерпілих. На

противагу цьому, процес відновного правосуддя часто настільки точно пристосовується

до конкретної ситуації, що може врахувати чимало найважливіших потреб потерпілих від

злочинів. Зокрема, формальний процес правосуддя не призначений для того, щоб дати

змогу потерпілим описати характер та наслідки правопорушення, й залишає їх наодинці

зі своїми запитання щодо поведінки правопорушника. Модель відновного правосуддя за-безпечує підтримку такому процесу, де погляди й інтереси потерпілих мають важливе зна-

чення, де вони можуть взяти активну участь та відчути щирість і повагу, а також отримати

відшкодування й задоволення своїх потреб. Шляхом участі у процесі прийняття рішення

потерпілі мають право голосу у визначенні належного виду компенсування завданої шко-

ди та здатні вжити кроків до завершення справи.

(b) Відновлення стосунків, зруйнованих у ході правопорушення, частково шляхом зна-

ходження консенсусу щодо того, як найкраще розв’язати ситуацію. Насправді, часто

відбуваються обговорення того, що в реагуванні на правопорушення фокус має бути не

тільки на самому кримінальному випадку, а радше на тих стосунках, котрі зазнали впли-

ву чи були зруйновані. Активізація громади деколи попереджає подальшу потенційну

шкоду. Ключовою ознакою відновного правосуддя є те, що реакція на злочинну поведін-

ку фокусується не лише на правопорушнику та самому правопорушенні. Примирення,

розв’язання конфлікту та відновлення стосунків розглядають як головні методи для до-

сягнення справедливості та підтримки потерпілого, правопорушника та в інтересах усієї

громади. Це також може сприяти у визначенні основних причин злочину та розвитку

стратегій профілактики правопорушень.

(с) Викриття неприйнятності злочинної поведінки та утвердження громадських ціннос-

тей. Викриття неприйнятності певної поведінки – це завдання процесу відновного право-

суддя, так само, як і впродовж віків це було фундаментальною ціллю кримінального права.

Проте спосіб, у який така поведінка викривається, є відмінним. Таке викриття досягаєть-

ся у більш гнучкій манері, беручи до уваги не лише відповідні правила, а й індивідуальні

обставини правопорушення, потерпілого та правопорушника. Воно призначене бути по-

зитивним викриттям у рамках більш широкого процесу, аніж просто фокус конкретного

втручання. Як саме виглядатиме це викриття і як воно застосовуватиметься у відновному

процесі – достатньо відрізнятиметься між собою залежно від конкретної програми, протее воно лишається невід’ємною частиною процесу. Вочевидь, у випадку гострої невідповід-

ності між цінностями певної громади, задекларованими у відновному процесі, та ціннос-

тями, закладеними у чинному законі, можуть виникати деякі труднощі.

(d) Заохочення прийняття відповідальності усіма залученими сторонами, особливо –

правопорушниками. Відновний процес покликаний полегшити процес прийняття від-

повідальності правопорушником за свою поведінку та її наслідки. Відновний процес

відходить від простого оцінювання рівня правової провини й намагається визначити

відповідальність за конфлікт та його наслідки. Те, що надзвичайно заохочується, – це

активне визнання та прийняття особистої відповідальності за правопорушення та його

наслідки, на противагу простому пасивному визначенню міри покарання іншими осо-

бами. Інші ж особи, які або відіграли певну роль у самому конфлікті, або ж сприяли ви-

никненню обставин, що призвели до конфлікту, також заохочуються до прийняття від-

повідальності за свою участь в інциденті. Це має ефект розширення меж процесу над

конкретним інцидентом між потерпілим та правопорушником. Спосіб перетворення

цієї відповідальності на конкретні дії, зокрема вибачення та забезпечення відповідного

відшкодування, визначається у ході самого процесу, а не шляхом автоматичного застосу-

вання деяких загальних правових правил. У найкращому випадку процес може підвести

правопорушника не лише до прийняття відповідальності, а й до переживання когнітив-

них та емоційних змін та покращення його чи її стосунків із громадою та, залежно від

конкретних обставин, із потерпілим та родиною потерпілого.

(е) Визначення таких результатів, що сприятимуть відновленню заподіяної шкоди та працюватимуть на перспективу. Замість того, щоб наголошувати на тих правилах, що

були порушені, а також на мірі покарання, що має бути покладена на правопорушника,

відновні підходи намагаються робити акцент, перш за все, на людях, які постраждали

від правопорушення. Процес відновного правосуддя не обов’язково відкидатиме всі

форми покарання (наприклад, штраф, ув’язнення, пробацію), проте його стійкий фокус

лишатиметься на досягненні таких результатів, що сприятимуть відновленню заподіяної

шкоди та працюватимуть на перспективу. Результат, що сприятиме відновленню запо-

діяної шкоди і якого намагаються досягти у відновному процесі, – це компенсування,

наскільки це можливо, шкоди, заподіяної у ході злочину, шляхом забезпечення право-

порушника можливістю надати потерпілому усвідомлене відшкодування. Відновне пра-

восуддя ґрунтується на принципах відновлення стосунків та прагне досягти результатів,

що задовольнятимуть широку групу зацікавлених сторін.

(f ) Зменшення рівня рецидивізму шляхом заохочення змін у правопорушниках та до-

помога їм реінтегруватися у громаду. Безперечно, у відновному процесі чільне місце

посідає продемонстрована у минулому поведінка деяких осіб та її наслідки; проте, вод-

ночас, майбутня поведінка правопорушника посідає тут не менш важливе місце. Аджезобов’язання, що їх бере на себе правопорушник, стосуються його чи її майбутньої по-

ведінки, тому зазвичай це є суттєвою складовою тієї угоди, котру випрацювали сторо-

ни конфлікту під час медіації чи інших відновних процесів. Зміни або “реформування”

особистості правопорушника шляхом відновного процесу, а також попередження реци-

дивізму є обґрунтованими завданнями процесу. Вимога до того, що правопорушники

усвідомлюють та приймають відповідальність за наслідки своїх дій, виразно призначена

для впливу на майбутню поведінку правопорушника. І, звичайно, громада та визначені

законом установи мають відігравати свою роль у цьому процесі.

(g) Визначення чинників, що призводять до правопорушень, та інформування уповно-

важених представників, відповідальних за стратегію зниження рівня злочинності. Від-

новний процес носить відкритий характер та заохочує чесну дискусію щодо передумов

правопорушення у дусі пояснення, а не виправдовування. Якщо, скажімо, у процесі

з’ясується, що правопорушники є вихідцями з територій із певною соціальною пробле-

мою, потрібно буде вжити відповідних заходів для вирішення цієї проблеми. Як наголошується в Основних принципах, програми відновного правосуддя не заміню-

ють, а радше доповнюють існуючі програми кримінального правосуддя. Відновне втру-

чання може бути застосоване на будь-якому етапі процесу кримінального правосуддя,

хоча у деяких випадках виникає потреба й у внесенні відповідних змін до законодав-

ства. Загалом, у рамках системи кримінального правосуддя є чотири основні моменти,

на яких ініціювання процесу відновного правосуддя може бути успішним: (а) на етапі

розгляду справи правоохоронними органами/поліцією (до висунення звинувачення);

(b) на етапі висунення звинувачення (тобто після висунення звинувачення, але зазви-

чай до розгляду справи в суді); (с) на етапі слухання справи в суді (або на етапі попере-

днього розгляду справи у суді чи винесення вироку) та (d) на етапі відбуття покарання

(як альтернатива ув’язненню, як частина або ж на додаток до вироку, що не передбачає

позбавлення волі, під час перебування у місцях позбавлення волі або ж по звільненні з

них). У деяких країнах застосування відновних втручань можливе паралельно з етапом висунення звинувачення. Наприклад, у Бельгії медіацію можливо застосовувати й на

етапі, коли державний прокурор уже прийняв рішення щодо висунення підозрюваному

звинувачення8. На будь-якому з цих етапів службовцям системи можна пропонувати ви-

користовувати свої дискреційні повноваження й направляти правопорушника до про-

грами відновного правосуддяТакож у деяких випадках відновний процес можна ініціювати замість того, аби у першу

чергу розглядати певне правопорушення чи конфлікт у системі кримінального право-

суддя. Це прийнятно, наприклад, для випадків застосування програм медіації чи інших

відновних процесів у школах з метою розв’язання дрібних поведінкових проблем, що

мають місце у громадському житті школи. Аналогічним чином відновні програми мо-

жуть також функціонувати у громадських центрах медіації.

Зрештою, представники правоохоронних органів можуть також часто неформально за-

стосовувати принципи відновного правосуддя у процесі прийняття рішень, коли вони

здійснюють відповідне втручання на вулицях, у ситуаціях дрібного порушення право-

порядку чи конфліктів, або ж у певному середовищі, такому як школи.

В основному, більш серйозні випадки направляються до процесу відновного правосуддя

пізніше через систему кримінального правосуддя9. Застосування всебічного підходу до

реалізації програм відновного правосуддя у рамках національної системи зазвичай за-

безпечує наявність низки програм, призначених для направлення до них на різних ета-

пах процесу кримінального правосуддя.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.