ПРИ ОРГАНІЗАЦІЇ БУДІВЕЛЬНОГО

МАЙДАНЧИКА

1.1. Основні положення ОП і ПП

у проектно-технологічній документації

Будь-який об'єкт будівництва, згідно зі СНіП, повинен мати проект організації будівництва і проект виконання робіт.

На стадії розробки проекту організації будівництва заходи з ОП подають у вигляді проектних тез із основних питань організації та виробництва робіт і в пояснювальній записці; на стадії розроб­ки проекту виробництва робіт — у вигляді конкретних технічних рішень із окремих видів робіт у технологічних картах і у формі спеціальних проектних документів з ОП.

Найважливішою частиною проектної документації є відобра­ження питань охорони праці і протипожежної техніки в будів­ництві, вибір і визначення безпечних методів виконання робіт.

Розробка питань ОП проводиться у такій проектно-технологіч­ній документації:

— проекті організації будівництва (ПОБ) на стадії розробки технічного проекту;

— проекті виконання робіт (ПВР).

При розробці проектів організації будівництва проектування календарного плану будівництва об'єкта або комплексу з огляду ОП має суттєве значення. Календарний план виконання робіт по­винен бути розроблений з урахуванням таких вимог ОП: кількість операцій, які виконуються одночасно на різних рівнях по одній вертикалі,-напрямок руху спеціалізованих бригад, у тому числі

Розділ 1

бригад субпідрядних організацій, дотримання послідовності ви­конання будівельно-монтажних робіт з метою забезпечення стій­кості елементів будівлі і просторової жорсткості всієї конструкції. З'єднання спеціалізованих потоків в один об'єктний потік при будівельних роботах з урахуванням безпечного виконання робіт — один із суттєвих чинників дотримання правил ОП.

Питання ОП відображаються також у спеціальних проектних документах:

— типових проектах безпечного виконання робіт із будівниц­тва типових об'єктів і прокладання магістральних комуні­кацій;

— альбомах типового інвентаря, пристосувань та інструментів для безпечного виконання робіт;

— схемах комплексної механізації із виконання найбільш складних і небезпечних видів будівельно-монтажних робіт;

— альбомах практичних посібників із будівництва будинків і споруд з уніфікованих габаритних схем;

— художніх плакатах із безпеки виробництва окремих видів робіт і будівельних процесів.

Найважливішим завданням ПОБ і ПВР є відображення питань ОП у будівництві із попередження аварій і небезпек, які можуть виникнути в процесі виробництва.

Заходи, які відображаються у проектно-технологічній докумен­тації, поділяють на три основні групи: загальномайданчикові, тех­нологічні і спеціальні або організаційні.

До загальномайданчикових заходів належать питання, пов'яза­ні з організацією будівельного майданчика і створенням умов з ОП:

— обладнання проїздів, проходів і переходів, які забезпечують під'їзд або підхід до складів і об'єктів будівництва з ураху­ванням їх ширини і радіусів заокруглень;

— огородження територій і небезпечних зон на будівельному майданчику;

— енергозабезпечення та електрообладнання будівельного май­данчика і забезпечення захисних заходів;

— забезпечення безпечної експлуатації будівельних машин;

— забезпечення безпеки праці при роботі в зимових та інших особливих умовах;

— обладнання складів і тимчасових санітарно-побутових бу­дівель;

Заходи з охорони праці та протипожежної профілактики 17

— електроосвітлення територій складів, проїздів, тимчасових будівель і загальних робочих місць;

— встановлення засобів зберігання легкозаймистих і горючих матеріалів;

— забезпечення протипожежними засобами (вогнегасники, ін­струмент, пісок, вода);

— встановлення протипожежної сигналізації, охоронного й ава­рійного освітлення;

— підготовка знаків з ОП тощо.

Низка заходів з ОП, які знаходять відображення в проектах проведення робіт:

— розробка засобів, які забезпечують безпечне проведення ро­біт, у тому числі і таких, які супроводжуються утворенням газів, парів і пилу;

— вибір існуючих і розробка нових пристосувань для безпеч­ного виконання робіт, вибір будівельних машин і механізмів, розміщення їх з урахуванням безпечної експлуатації;

— розробка заходів із забезпечення безпечної евакуації людей у випадку виникнення пожежі;

— розробка пристроїв, дія яких робить неможливим уражен­ня електричним струмом;

— розробка засобів навантаження і розвантаження великога­баритних конструкцій, важливих вантажів, їх зберігання;

— визначення небезпечних зон і їх огородження;

— розробка раціональних видів освітлення будівельного май­данчика й окремих робочих місць;

— вибір санітарно-побутових приміщень;

— розробка й обладнання проїздів, доріг з урахуванням їх ши­рини і радіусів заокруглень;

— розміщення складських приміщень і майданчиків, засобів зберігання легкозаймистих і горючих матеріалів;

— вибір засобів блискавкозахисту та пожежогасіння;

— встановлення протипожежної сигналізації, охоронного й ава­рійного освітлення;

— підготовка знаків з ОП тощо.

До технологічних заходів належать рішення з безпеки праці, які витікають з умов певного технологічного процесу, і є його складовою частиною:

- попередня перевірка на технологічність конструкцій і вибір методів-праці;

Розділ 1

— розробка засобів, які забезпечують безпечне проведення ро­біт, у тому числі і таких, які супроводжуються утворенням газів, парів і пилу;

— вибір існуючих і розробка нових пристосувань для безпечно­го виконання робіт;

— підбір і розташування будівельних машин і допоміжного об­ладнання з урахуванням вимог ОП;

— вибір існуючих і розробка нових пристосувань для безпеч­ної роботи на висоті, для навантаження і розвантаження ве­ликогабаритних конструкцій, великих вантажів, їх збері­гання.

До спеціальних або організаційних заходів з ОП належать ви­робничі питання, пов'язані з метереологічними або санітарними умовами, в яких відбувається робота, організацією і направлен­ням робіт.

Особливе значення при проектуванні безпечних методів праці мають статичні розрахунки, які забезпечують стійкість збірних конструкцій, у тому числі будівельних машин і механізмів для їх монтажу, а також металевих лісів.

Такі питання відображаються, як правило, в календарних пла­нах будівництва (сітьових графіках) і в пояснювальній записці до проекту організації будівництва. За необхідності у відповідному розділі ПВР комплексно висвітлені технологічні питання.

Технологічні карти є основними документами проекту виконан­ня робіт, у яких вирішуються всі питання безпечної організації праці. До таких питань належать: перевірка технологічності мон­тажу конструкцій, відбір існуючих або розробка нових захисних засобів, розробка заходів із забезпечення безпеки праці при вико­нанні робіт з застосуванням токсичних матеріалів, розробка захо­дів із безпечного виконання робіт у зимовий період.

Обґрунтування і розрахункові дані прийнятих рішень з ОП на­водяться у пояснювальній записці до проекту.

Розроблений проект виробництва робіт — ПВР — затверджує головний інженер генеральної підрядної організації, якому дору­чено здійснення цього будівництва; спеціальні роботи затверджу­ють головні інженери субпідрядних організацій. При будівництві господарським методом проект виробництва робіт затверджує головний інженер управління капітального будівництва. Після затвердження ПВР його передають на будівництво не пізніше як за два місяці до початку робіт на об'єкті. При будівництві в райо-

Заходи з охорони праці та протипожежної профілактики 19

ні існуючих житлових масивів будівельний генеральний план узгоджується з пожежною інспекцією, відділом районного архі­тектора і санітарною службою району чи міста.

На початковій стадії розробки ПВР необхідно проаналізувати об'єкти з огляду забезпечення безпечних і нешкідливих умов пра­ці, обґрунтувати вибір методів щодо ОП з посиланням на стандар­ти безпеки праці та інші нормативні документи.

При розробці зведених календарних або сітьових графіків бу­дівництва всі роботи, направлені на забезпечення безпечних, здо­рових умов праці і профілактику травматизму й захворюваності робітників повинні бути включені в номенклатуру технологічних процесів. Якщо у графіку проведення робіт закладено поєднання декількох процесів, треба подати необхідний розрахунок і обґрун­тування засобів із безпеки праці, а також спланувати порядок про­ведення робіт для забезпечення стійкості конструкцій з оцінкою часу і ресурсів, необхідних для їх виконання.

Будівельні генплани в проекті проведення робіт (ППР) мають відповідати основним нормативним документам:

ДВА А. 3.1-5-96 "Організація будівельного виробництва";

СН П.1.02.01-85, ГОСТ 22853-77, С.31-5-96 "Організація буді­вельного виробництва";

СН П.1.02.01-85, ГОСТ 22853-77, СШП II 92-76 "Проектуван­ня допоміжних будівель і приміщень промислових підприємств";

СН 276-74 "Інструкція з проектування побутових будівель і при­міщень будівельно-монтажних організацій";

СНІП 01.02-85, ППБ 05-86, ГОСТ 12.1.004-91 "Пожежна без­пека";

ГОСТ 23407-78 "Огорожі інвентарні";

ГОСТ 12.4.059-89 "Огорожі захисні";

СШП Ш-4-80 "Техніка безпеки у будівництві";

ГОСТ 12.3.002-75 "Процеси виробництва";

ГОСТ 12.1.013-78 "Електробезпека";

ДБН В. 1.1-7-2002 "Пожежна безпека об'єктів будівництва".

1.2. Вимоги до планування території підприємства

Уже на стадії проектування промислових підприємств ставить­ся завдання відповідності технічної доцільності безпечним умо­вам діяльності людини на виробництві.

Розділ 1

Проектування промислових підприємств здійснюється з ура­хуванням чинних "Санітарних норм проектування промислових підприємств" (СН 245-71), які розповсюджуються на проектуван­ня нових підприємств, реконструкцію існуючих виробництв різ­них галузей промисловості, за винятком підземних споруд і гір­ських видобувань, а також тимчасових споруд, що будуються на період строком роботи до 5 років. Ними вирішуються питання санітарного зонування територій, враховуючи клімат, рельєф, за­бруднення довкілля, навколишню забудову, технологічний транс­порт, вимоги безпеки й архітектурно-будівельні вимоги.

Санітарні норми регламентують вибір майданчика будівниц­тва і проектування генерального плану. До таких вимог належать встановлені для підприємств санітарно-захисні зони (СЗЗ) до межі житлової забудови, вибір майданчика з урахуванням агрокліма-тичної характеристики і рельєфу місцевості, а також переважно­го напрямку вітрів по відношенню до житлової забудови, вста­новлення санітарних розривів між будинками і спорудами.

Усередині самого підприємства проводиться санітарне зонуван­ня території: всередині території, вздовж пануючих вітрів, заліз­ничних і автомобільних шляхів розміщуються найбільш небез­печні і шкідливі інженерні об'єкти.

Розміри СЗЗ приймаються згідно з санітарною класифікацією підприємств, виробництв і об'єктів (відстань до небезпечних і шкід­ливих об'єктів):

I зона — громадські будівлі і споруди (заводоуправління, лабо­
раторії, медичні і культурні заклади, заклади побутового обслу­
говування, стоянки тощо) — 1000 м;

II зона — виробнича (основні цехи заготівельного й обробного
циклів, підсобні цехи, ремонтні, інструментальні, деревообробні,
механічні тощо) — 500 м;

III зона — складське й енергетичне господарство — 300 м;

IV зона — транспортне господарство — 100 м;

V зона — зона відпочинку, зелене господарство — 50 м.

Перша зона повинна бути розміщена з навітряного боку для вітрів, що переважають у цьому районі, а також вище за течією річок по відношенню до промислових і сільськогосподарських під­приємств з технологічними процесами, які є джерелом виділення в довкілля шкідливих речовин і речовин із неприємним запахом.

Заходи з охорони праці та протипожежної профілактики

Розташування цих зон з підвітряного боку дозволяється за узго­дженням з органами Державного санітарного нагляду.

Промислова зона повинна розміщуватися віддалено від пер­шої зони, яка за санітарною класифікацією належить до І і II класів, біля меж першої зони — до III і IV класів, а також під­приємств V класу і підприємств, що не виділяють промислових шкідливих речовин, але потребують залізничних під'їзних шля­хів; у межах першої зони — для підприємств, що не виділяють виробничих шкідливих речовин, а також належних до V класу з непожежно-небезпечними процесами виробництва, які не ство­рюють наднормативного шуму, і таких, що не потребують заліз­ничних шляхів.

Розташування підприємств на території промислового району (промислової зони) і віднесення їх до відповідних класів залежно від санітарної класифікації виробництв і шкідливих речовин, які вони викидають, а також встановлення розмірів санітарно-захис­них зон (СЗЗ) проводиться згідно з вимогами СНІП із проектуван­ня генеральних планів промислових і сільськогосподарських під­приємств і санітарних норм проектування промислових підпри­ємств.

Промислові підприємства, які потребують створення санітар­но-захисних зон, межі яких віддалені більш як на 3000 м, необ­хідно розміщувати за межами міст й інших населених пунктів.

Комунально-складські зони розміщуються, як правило, поза першою зоною, використовуючи за можливості територію СЗЗ промислових підприємств та інших об'єктів з дотриманням сані­тарних і протипожежних норм.

Зовнішній транспорт при плануванні і забудові міст проек­тується як комплексна система в органічному зв'язку з вулично-дорожнім рухом і міськими видами транспорту. У житловій забу­дові залізничні лінії від першої зони відокремлюються СЗЗ ши­риною 100 м, а нові летовища — в межах від 1 до ЗО км. Заводські летовища розміщують на відстані не менше 6 км від першої зони за умови, що осі злітно-посадкових смуг і траси польотів не пере­тинають цю територію і проходять на відстані не менше 6 км від межі житлової забудови.

Міський транспорт, швидкісні автомобільні шляхи розміщу­ються на території СЗЗ, а в першій зоні — за умов забезпечення

Розділ 1

повної ізоляції від пішоходів і місцевого руху. Відстань від проїж­джої частини швидкісної дороги до житлової забудови приймаєть­ся 50 м.

Розміщення водозабірних і очисних споруд, ТЕЦ і повітряних ліній електропередачі, окремо розташованих котельних і газголь-дерних станцій відбувається поза першою зоною, а газорозприділь-них станцій магістральних трубопроводів — за межами міст й ін­ших населених пунктів.

Будь-яке будівництво здійснюється на основі проекту проведен­ня робіт (ППР), в якому згідно з СНІП ІІІ-4-80, містяться поло­ження із техніки безпеки.

При проектуванні безпечних методів особливо велике значен­ня мають перевіркові розрахунки, що забезпечують міцність і стій­кість конструкцій будівельних машин і механізмів для їхнього монтажу, у тому числі й тимчасових.

Питання охорони праці розробляються в основних розділах проекту, а саме у:

— календарних планах;

— будгенплані;

— технологічних картах;

— пояснювальних записках.

Основні заходи, висвітлені в проектній документації, поділя­ють на дві групи: організаційні і технологічні.

На деяких пунктах ППР варто зупинитися детальніше.

Календарний план повинен враховувати обсяги і час виконан­ня додаткових робіт, обумовлених вимогами охорони праці. До таких робіт належать тимчасове кріплення конструкцій при мон­тажі, устрій захисних козирків, настилів, огороджень тощо. Од­ним із найважливіших питань охорони праці, які вирішуються у календарному плані, вважається правильна організація й облік одночасно виконуваних робіт на різних рівнях по вертикалі або в одному приміщенні.

При розробці будгенплану важливе значення має правильне ви­значення розмірів небезпечних зон (дії підйомних кранів, ліній електропередачі, збереження горючих, вибухових, шкідливих ма­теріалів), зон інтенсивного руху та безпечного, раціонального роз­ташування різних об'єктів і ділянок робіт.

Заходи з охорони праці та протипожежної профілактики

Вимоги до генерального плану підприємства

Дільниця забудови повинна мати коротшу сторону (мінімаль­но можливу) вздовж червоної лінії забудови. Рекомендується ви­користовувати на забудованій ділянці при розміщенні об'єктів планувальний модуль 6x6 або 3x3.

Дороги, тротуари, озеленені смуги повинні мати розмір не мен­ший за 0,5м.

Вхід на територію підприємства організовують через прохідну, яка розташована на відстані від залізничних в'їздів, вантажних автошляхів. Перед нею облаштовують майданчики для розташу­вання працюючих. Відстань від прохідних до цехів не повинна перевищувати 800м, а між двома прохідними — не більше як 1,5км.

В'їздів на територію вантажного транспорту повинно бути не менше двох — на відстані від 300до 1500м один від одного.

Відстані між будівлями визначаються висотою найбільшої з них. Колони, труби, вежі мають бути розташовані на відстані, не мен­шій за ширину цієї висотної споруди.

Розриви між будівлями визначаються коефіцієнтом природної освітленості. Мінімальні розриви визначаються протипожежни­ми нормами.

Відкриті склади пилових матеріалів мають бути розташовані від отворів цехів не ближче як за 50м; від побутових приміщень — не ближче як за 100м.

Відстань від пролітної будови естакад до спланованої поверхні землі має бути не меншою за 4,5 м (в світлі).

Ширина тротуарів повинна дорівнювати смузі руху шириною 0,75 м. Кількість смуг руху на тротуарі вибирається з розрахунку 750 осіб на одну смугу руху, а мінімальна ширина тротуару — 1,5 м, з відстанню від проїжджої частини не менше як 2 м.

За умови відведення води з даху можна розташовувати троту­ар упритул до стін будівлі, у всіх інших випадках тротуар має бути на відстані 1,5м від будівлі.

Місця періодичного відпочинку розташовують на відстані не більше як за 200м від робочого місця.

У технологічних картах необхідно не тільки передбачити захо­ди безпеки при виконанні будівельно-монтажних робіт, але й захо­ди щодо попередження впливу на робочих місцях небезпечних

Розділ 1

і шкідливих чинників, що можуть виникнути при здійсненні ро­біт.

Основна мета проектування заходів з охорони праці полягає в розробці конкретних заходів щодо питань безпеки і нешкідливо­сті праці для того, щоб інженерно-технічні працівники при вико­нанні будівельно-монтажних робіт втілювали їх у життя.

Перш ніж узятися до зведення об'єкта, будівельний майдан­чик необхідно підготувати для безпечного виконання всіх робіт, передбачених проектом. Цей період називається підготовчим. На­самперед, потрібно отримати ордер Управління Державного архі­тектурно-будівельного контролю. Згодом, у процесі підготовчих робіт, будівельний майданчик звільняють від усіх будинків, спо­руд, дерев, що заважають будівництву об'єкта, виконують роботи із планування, будують тимчасові дороги, укладають підкранові колії, влаштовують водовідводи, тимчасове освітлення, викону­ють розбивку тощо. Усі перераховані роботи передбачаються буд-генпланом, що узгоджується із санінспекцією, пожежною охоро­ною, генеральним будівельним підрядчиком тощо.

Одним із перших заходів підготовчого періоду є огородження те­риторії будівництва. Інвентарні огородження будівельних майдан­чиків повинні відповідати ГОСТу 23407-78. Конструкція огороджен­ня і його розташування вказуються в проекті. Об'єкти, розташо­вані вздовж вулиць, проходів, проїздів загального користування, повинні бути обгороджені суцільними парканами з козирками і тро­туарами. Козирок установлюють під кутом 20° до горизонту з роз­міром його горизонтальної проекції не менше 1,25 м і висотою бортової дошки не менше 0,15 м. Така конструкція паркану не дозволяє предмету, що потрапив на край козирка, впасти з нього і травмувати людей. Ширина настилу (тротуару) повинна бути не меншою за 1,2 м, висота паркану від настилу до опорних дощок козирка — не менше 2 м.

Для забезпечення безпеки до огороджень існує декілька вимог: нормативне рівномірно розподілене навантаження повинно бути не меншим за 1,96 кПа; швидкісний напір вітру для різних райо­нів країни приймається 0,34...0,98 кПа; вага снігового покриву на 1 м² площі горизонтальної проекції козирка для різних райо­нів — 0,86...1,84кПа.

Входи в споруди зверху захищають суцільним навісом шири­ною, більшою за ширину входу, і з вильотом не менпіе 2 м від стіни будинку.

Заходи з охорони праці та протипожежної профілактики 25

Робочі місця і проходи до них на висоті 1,3 м і більшій, а та­кож при відстані, меншій за 2 м від межі перепаду, по висоті по­винні бути огороджені тимчасовими огородженнями, згідно з ви­могами ГОСТу 12.4.059-86. Якщо неможливо встановити такі ого­родження, то роботи виконуються з застосуванням запобіжних поясів. Згідно з ГОСТом, висота огородження від основи до поруч­ня (горизонтального елемента) повинна бути не меншою як 1,1 м. Для попередження падіння інструмента, матеріалів, відходів з на­стилу встановлюється бортова дошка висотою не менше 0,15 м від рівня настилу. Відстань від бортової дошки до проміжного еле­мента огородження повинна бути не більшою як 0,40 м.

В інвентарних огородженнях рівномірно розподілене наванта­ження дорівнює 480 Н/м і зосереджене навантаження — 480 Н/м. Максимальний прогин від навантаження не повинен перевищу­вати 0,1 м, а відстань між вузлами кріплення повинна бути не більшою за 6 м.

Для підйому і спускання робітників на робочі місця при будів­ництві будинків і споруд висотою 25 м і більше необхідно засто­совувати пасажирські (вантажо-пасажирські) ліфти. При висоті більше 5 м сходи повинні бути обладнані пристроями для закріп­лення запобіжних поясів (канатами з уловлювачами).

Необхідно постійно здійснювати контроль за вмістом шкідли­вих і небезпечних речовин у повітрі робочої зони, освітленістю, вібрацією, шумом, температурою, вологістю, швидкістю руху по­вітря. Якщо будуть досягнуті граничні значення зазначених па­раметрів, то роботи варто призупинити і розробити відповідні за­ходи профілактики.

Усі люди, що перебувають на будівельному майданчику, зобо­в'язані носити захисні каски (ГОСТ 12.4.087-84). У робітників колір захисної каски може бути жовтого кольору; у майстрів, ви­конробів — червоного; у керівного складу організацій, підпри­ємств, начальників ділянок, цехів, громадських інспекторів із охо­рони праці, працівників служби техніки безпеки — білого.

Води відводять для того, щоб вони не руйнували існуючих об єктів або споруд, які будуються. Особлива увага приділяється захисту від затоплення котлованів і траншей. При водовідводі по­винні дотримуватися ухили у водовідних канавах, улаштовува­тися дренажі й інші заходи згідно з ППР.

Розділ 1

Якість питної води на будівельному майданчику має відпові­дати санітарним вимогам, а питні установки розташовуватися від робочих місць на відстані не більшій за 75 м по горизонталі і 10 м — по вертикалі.

1.3. Устрій доріг і транспортування вантажів

До початку будівельних робіт повинні бути споруджені під'їзди до будівельного майданчика і внутрібудівельні дороги, що забез­печують вільний доступ транспортних засобів до всіх об'єктів і май­данчиків для складування і збереження матеріалів.

До початку будівництва майданчик облаштовують дорогами і проїздами з твердим покриттям, пов'язаними з міськими ма­гістралями, а також пожежним водопостачанням (у разі відсут­ності їх поблизу водоймищ і водопроводів з пожежними гідранта­ми) і телефонним зв'язком для виклику пожежної допомоги на випадок пожежі. Дороги, проїзди і місця розташування джерел пожежного водопостачання (гідранти, водоймища) освітлюють для зручності користування ними в нічний час.

Біля в'їзду на будівельний майданчик повинна бути встанов­лена схема руху транспортних засобів, а на узбіччях доріг і про­їздів — добре видимі дорожні знаки, що регламентують порядок руху згідно з Правилами дорожнього руху.

Для потреб будівництва варто використовувати дороги постій­ного призначення. Якщо це неможливо, будують тимчасові авто­мобільні дороги, проектуючи їх так, щоб машини мали круговий проїзд. При устрої тупикових колій підвищується небезпека не­щасних випадків. Тимчасові автомобільні дороги доцільно спору­джувати на монтажній площадці з інвентарних дорожніх залізо­бетонних плит. Ширину проїзної частини внутрішньобудівельних доріг приймають 4 м при однобічному русі і 6 м при двосторон­ньому русі транспорту. Радіуси заокруглень приймаються не мен­шими за 10 м, а при русі панелевозів й інших великогабаритних автомобілів — не менше 12 м. Для стоянки автомобілів на час розвантаження матеріалів облаштовують майданчики біля під'їз­них доріг. Розрахункова площа для одного трубовоза, наприклад, складає 50 м².

Заходи з охорони праці та протипожежної профілактики 27

Тимчасові комунікації водопроводу, каналізації, тепломережі й електромережі в місцях перетинів з дорогами і проїздами заглиб­люють у землю або влаштовують на висоті, що забезпечує прохо­дження транспортних засобів, і надійно захищають настилами.

Дороги завжди повинні бути очищеними від сміття, будівель­них матеріалів, відходів, взимку — від снігу й льоду, і мають бути посилані піском, шлаком чи золою.

Для безпечного руху автомобілів й інших видів транспортних засобів повинні бути заздалегідь встановлені, залежно від стану доріг і вантажонапруженості, граничнодопустимі швидкості руху. Швидкість руху автотранспорту поблизу місць проведення ро­біт не повинна перевищувати 10 км/год — на прямих ділянках і 5 км/год — на поворотах.

На дорогах, особливо перед небезпечними зонами, встановлю­ються огородження та попереджувальні написи і сигнали з доб­рим освітленням як удень, так і вночі. Вони повинні бути обов'яз­ково зазначеними й на будгенплані.

Завантаження і вивантаження, кріплення і розкріплення вантажів на автотранспорті здійснюються силами і коштами від­правників вантажу та вантажоодержувачів. Кріплять вантаж під контролем водія. Використання водія на вантажно-розвантажу­вальних роботах забороняється. Завантажувати причепи треба рів­номірно, не допускаючи перевантаження передньої осі. Водій у до­розі зобов'язаний постійно стежити за надійністю кріплення ван­тажу.

У процесі розвантаження й складування будівельних матері­алів і деталей стежать за тим, аби дороги, проїзди і під'їзди до будівель, джерел водопостачання і первинних засобів пожежога­сіння не захаращувалися і щоб можна було будь-коли скориста­тися ними у разі виникнення пожежі.

При виконанні будівельних робіт часто доводиться виконува­ти роботи, пов'язані з буксируванням транспортних засобів. Бук­сирування при забезпеченні надійного кріплення транспортного засобу, що буксирується, дозволяються: із застосуванням гнучкого чи жорсткого зчепа; шляхом часткового навантаження транспорт­ного засобу, що буксирується, на платформу чи спеціальний опор­ний пристрій транспортного засобу, який буксирує.

При буксируванні з застосуванням жорсткої чи гнучкої зчіпки за кермом механічного транспортного засобу, що буксирується,

Розділ 1

має перебувати водій (крім випадку, коли конструкція жорстко­го зчепа забезпечує проходження по колії транспортного засобу, що буксирується). Жорсткий зчеп повинен забезпечувати відстань між транспортними засобами не більше 4 м, гнучкий — 4—6 м. При гнучкій зчіпці сполучна ланка через кожний метр позначаєть­ся сигнальними щитками або прапорцями. Буксирування заборо­няється:

— транспортним засобам із причепом, при загальній довжині потяга зчеплених транспортних засобів, що перевищує 24 м;

— двох і більше транспортних засобів одночасно;

— транспортного засобу без робочого гальма або з несправним гальмом, якщо маса транспортного засобу, що буксируєть­ся, перевищує половину загальної фактичної маси транспор­ту, що буксирує;

— на гнучкій зчіпці зі швидкістю більше ЗО км/год або транс­портного засобу з несправним робочим гальмом чи кермо­вим керуванням;

— на жорсткому зчепі транспортного засобу з несправним кер­мовим керуванням.

Як виняток дозволяється одночасне буксирування двох чи біль­ше транспортних засобів шляхом часткового навантаження. У цьо­му випадку порядок буксирування повинен визначатися транс­портуючою організацією й узгоджуватися з місцевою Державто-інспекцією. При буксируванні на гнучкому або жорсткому зчепі забороняється перевезення людей у автобусі, що буксирується, й у кузові автомобіля, що буксирується. При буксируванні шля­хом часткового навантаження також забороняється перебування людей у кабіні чи кузові транспортного засобу, що буксирується. У темний час доби і в інших умовах недостатньої видимості на транспортному засобі, що буксирується, повинні горіти габаритні вогні, а при буксируванні на гнучкій зчіпці — передні і задні.

Якщо рух транспорту здійснюється по дорозі, що ремонтуєть­ся, то необхідно дотримуватися визначеного комплексу заходів. При проведенні ремонтних робіт на одній половині проїзної ча­стини рух транспортних засобів може відбуватися по другій. Ба­р'єри переносного типу варто встановлювати за 5—10 м до і після ділянки, що ремонтується.

Для кращої видимості в темний час доби бар'єри обладнують червоними катафотами (світловідбивачами). Крім того, спереду

Заходи з охорони праці та протипожежної профілактики 29

бар'єра необхідно встановити ліхтарі червоного кольору. Об'їзди повинні забезпечувати безпечний рух транспортних засобів; ухил з'їздів не повинен перевищувати 10 % .

Попереджуючі знаки встановлюють до початку небезпечного шляху ділянки поза населеними пунктами на відстані 150—300 м, а в населених пунктах — 50—100 м. Другий знак установлюється не менше ніж за 50 м до небезпечної ділянки.

Виконання цих робіт у повному обсязі й у встановлений термін різко знижує травматизм.

З економічних міркувань рекомендується застосовувати авто­мобільний транспорт вантажопідйомністю 50 і більше тонн у ме­жах до 100 км, а при вантажообороті від 300 тис. тонн до 1 млн тонн на рік — залізничний транспорт тупикового типу з шири­ною колії 1524 мм, з шириною території під неї — 5 м.

Радіус кривизни залізничних шляхів зазвичай має бути не мен­шим за 200 м, а в особливо обмежених умовах — 80, 100 і 150 м залежно від типу локомотива.

Для маневрування рухомого складу кут примикання обгінних і роз'їзних шляхів має бути не більшим за 15, при міжпутті — 4,5—5,3 м, розташуванні будов — на відстані 2,5—3,1 м від осі залізничної колії при відсутності переміщень людей і 6 м — за їх наявності.

Ширина проїзної частини автомобільних доріг у місцях пере­тину із залізницею має дорівнювати 10 м. Ширина магістральних проїздів повинна бути рівною 6 або 3 м. У всіх випадках ширина проїзної частини доріг з двостороннім рухом має бути не меншою за 6 м.

Відстань кромки автомобільних шляхів має бути не меншою за 3,75 м від осі залізничної колії, 8 м — від будівель з наявністю в їзду в них; 3 м — за відсутності в'їзду. Прохідний габарит для Доріг по висоті — 4,5 м.

Виходячи з протипожежних вимог, якщо будівля не є шир­шою за 18 м, можливе розміщення автомобільної дороги з одного боку будівлі, якщо будівля ширша за 18 м — з двох боків, а при площі в 10 000 м² і більше — з чотирьох сторін.

За інтенсивністю руху автомобільні дороги класифікують: категорія — інтенсивність руху понад 100 машин на годину одному напрямку, при мінімальній швидкості руху до 40 км/год;

Розділ 1

що створюють загрозу життю і здоров'ю працюючих. Небезпечні зони позначаються знаками безпеки і написами встановленої фор­ми. Усі небезпечні для людей зони поділяються на три групи: зони з постійно діючими небезпечними виробничими чинниками; з по­тенційно діючими і з тимчасово діючими небезпечними чинни­ками.

До першої групи належать зони поблизу неізольованих стру-моведучих частин електроустановок, ліній електропередач (ЛЕП); місця переміщення машин і устаткування, їхніх частин і робочих органів; місця виділення шкідливих небезпечних речовин, що перевищують ПДК, зони впливу шуму з інтенсивністю, вищою за допустиму тощо. Проведення будівельно-монтажних робіт у цих зонах, як правило, не допускається.

До другої групи належать ділянки простору поблизу споруджу­ваних (або тих, що підлягають розбиранню) будинків, споруд, а та­кож ділянки, території, над якими ведуться монтажні роботи.

До третьої групи належать зони, які виникають на термін три­валістю до однієї робочої зміни.

Зониз постійно діючими небезпечними виробничими чинника­мидля того, щоб уникнути доступу сторонніх осіб, повинні бути захищені огородженнями (ГОСТ 23407-78), що запобігають досту­пу людей у небезпечну зону. Зони з потенційно і тимчасово діючи­ми небезпечними виробничими факторами відгороджуються сиг­нальними огородженнями, що попереджають про межі ділянок з небезпечними і шкідливими чинниками.

Постійні небезпечні зони мають бути вказані на будгенплані ППР.

Постійні і тимчасові небезпечні зони мають бути позначені огородженнями, виконаними згідно з вимогами ГОСТІВ 23407-78, 12.4.059-78.

Огородженняза функціональним призначенням, згідно з ГОСТом 23407-78, поділяють на:

— захисно-охоронні — призначені для запобігання доступу сто­ронніх осіб на територію будівельного майданчика і забезпе­чення охорони матеріальних цінностей будівництва; висота їх має бути 2 м;

— захисні — призначені для запобігання доступу сторонніх осіб на територію з небезпечними і шкідливими виробничими чинниками; висота їх: без козирка — 1,6 м, для дільниць

Заходи з охорони праці та протипожежної профілактики

виконання робіт — 1,2 м; вони мають бути суцільними, роз­рідженими (відстань у світлі між деталями заповнення пане­лей — 80—100 мм); повинні складатися зі стінок і двох гори­зонтальних елементів, пофарбованих у жовтий сигнальний колір за ГОСТом 12.4.026-76; — сигнальні — призначені для попередження про межі терито­рій виробництв з небезпечними та шкідливими виробничи­ми факторами; висота їх має бути 0,8 м, вони повинні скла­датися з одного горизонтального елемента і каната, мотузки, дерев'яного бруска, закріпленого на стінках з максималь­ним кроком — 6 м; пофарбовані за ГОСТом 12.4.026-76.

ГОСТ 12.4.059-78 встановлює вимоги до захисних огороджень, призначених для запобігання падіння людей з висоти, які повин­ні складатися зі стояків висотою 1,1 м, поручня, проміжного го­ризонтального елемента і бортової дошки висотою не меншою за 0,15 м, а фарбування — за ГОСТом 12.4.026-76.

При проведенні будівельно-монтажних робіт у небезпечних зонах варто здійснювати комплекс заходів, що забезпечують без­пеку робіт.

На будівельному майданчику значне місце посідає травматизм, що виникає від падіння предметів (будматеріалів, конструкцій) з висоти споруджуваного будинку (споруди). Важливою запору­кою скорочення травматизму є правильне визначення розмірів небезпечної зони, безпечна організація робіт. У небезпечну зону входить простір, що примикає безпосередньо до споруджуваного об'єкта і розташований за його периметром. Правильне визначен­ня розмірів небезпечної зони має велике значення при будівництві об'єктів підвищеної поверховості в населених пунктах, де площа будівельного майданчика обмежена і насичена різними конструк­ціями, матеріалами, механізмами і машинами. Величина небез­печної зони залежить від висоти будинку і визначається за табл. 1 СНІП ІП-4-80.

Наведемо норми і засоби визначення небезпечних зон, які най­частіше утворюються на будівельному майданчику.

Для робіт, що виконуються на висоті над відкритим просто­ром, небезпечною зоною вважають відкритий простір, який зна­ходиться під робочим місцем. Його межі визначають за горизон­тальною проекцією площі S, збільшеної на безпечну відстань Р, але не має бути меншою за 2 м, яка визначається за формулою:

2 5-379

Розділ 1

ґрунт); від 1 до 0,95 (суглинний ґрунт); від 1 до 0,70 (глинистий ґрунт).

Небезпечна зона при монтажі конструкцій, яка виникає на верх­ніх поверхах, визначається при вертикальній прив'язці крана.

У цьому випадку необхідно враховувати мінімально допусти­му відстань:

— від крила крана або противаги до монтажного горизонту — 2 м;

— від стріли крана або противаги до найближчого елемента будівлі по горизонталі —1м;

Небезпечні умови виникають при розташуванні стрілових кра­нів та інших будівельних машин поблизу котлованів і траншей (рис. 1.1).

Допустима безпечна відстань від найближчої опори до підош­ви відкосу виїмки (котлована, траншеї, канави) визначається за СНіПом І!!-4-80.

Нижній край баластної призми підкранового шляху при його встановленні біля краю виїмки має бути розміщений від підошви (низу) відкосу виїмки на відстані не меншій за 1,5 глибини виїм­ки плюс 400 мм (для піщаних і супіщаних ґрунтів) і не меншій за глибину виїмки плюс 400 мм (для глиняних ґрунтів).

При розташуванні виїмок з торців підкранового шляху викону­ються ті ж самі вимоги.

Небезпечна зона підйомника охоплює простір можливого падін­ня вантажу, що піднімається: для споруд висотою до 20 м — не менше 5 м від платформи підйомника в плані, а для споруд більшої висоти — 0,25 Н, де Н — висота споруди.

Якщо на будівельному майданчику проходить лінія електро­передачі, то необхідно встановити величину охоронної зони. Згідно з ГОСТом 12.1.013-78, під охоронною зоною вздовж повітряних ліній електропередачі розуміють ділянку землі, розташовану між вертикальними площинами, що проходять через прямі, які сто­ять від крайніх проводів на відстані для ліній напругою до 1 кВ — 2 м; від 1 до 20 кВ — 10 м; 35 кВ — 15 м; 110 кВ — 20 м; від 150 до 220 кВ — 25 м; від 330 до 500 кВ — 30 м; 700 кВ — 40 м.

Якщо будівельні машини працюють в охоронній зоні при незня-тій з повітряної лінії електропередачі напрузі чи біля неогородже-них неізольованих частин електроустановок, слід визначити ве­личину небезпечної зони. Тут під небезпечною зоною розуміють

Вісь підкранового шляху

Рис. 1.1. Схеми встановлення будівельних кранів поблизу відкосу котлована:

о— бакеного; б — стрілкового

Розділ 1

відстань від верхньої частини машини, конструкції, устаткуван­ня в будь-якому його положенні до нижнього проводу, що знахо­диться під напругою. Величина небезпечної зони залежить від на­пруги і дорівнює: при напрузі до 1 кВ — 1,5 м; від 1 до 20 кВ — 2,0 м; від 35 до 110 кВ — 4,0 м; від 150 до 220 кВ — 5,0 м; 330 кВ — 6,0 м; від 500 до 750 кВ — 9,0 м.

Робота будівельних машин під проводами повітряної лінії елек­тропередачі, що знаходяться під напругою 110 і більше кВ, допус­кається, якщо відстань від верхньої частини піднімальної маши­ни чи вантажу в будь-якому положенні до проводів не менше ве­личин, приведених для небезпечної зони (ГОСТ 12.1.013-78; СНІП Ш-4-80).

На території будівельного майданчика встановлюють вказів­ники джерел пожежного водопостачання і первинних засобів по­жежогасіння, а також вивішують плакати із пожежної безпеки і попереджувальні написи.

За наявності шкідливих речовин у повітрі межі небезпечної зони визначаються вмістом речовини, яка більша за граничнодо­пустимі концентрації.

Своєчасне визначення небезпечних зон, устрій відповідних ого­роджень, правильна організація робіт забезпечують безпечну ро­боту на будівельному майданчику.

1.5. Збереження та складування матеріалів і виробів

Організація складальної дільниці на будівельному майданчику повинна здійснюватися згідно з вимогами, передбаченими ГОСТом 12.3.009-76, СНіПом Ш-4-80, протипожежними нормами, проек­тами організації виробництва і проведенням робіт, у яких установ­лені розміри між складувальними приміщеннями і розміри май­данчиків складів для кожного виду будівельних матеріалів, дета­лей і обладнання.

Проектом організації робіт повинно передбачатися збережен­ня матеріалів і виробів на будмайданчику в мінімально можли­вих кількостях. Розміщення складів якнайближче до центрів спо­живання й оснащення їх механізацією дозволяє знизити кількість вантажно-розвантажувальних операцій і організувати безпечне складування.

Розділ 1

меншою ніж 2 м при висоті штабеля до 1, 2, а при більшій висо­ті — не меншою ніж 2,5 м. Забороняється вивантажувати вантаж на рейкові колії і міжколійя, а також захаращувати їх будь-яки­ми предметами. Вивантажені матеріали потрібно негайно пере­міщувати на місце зберігання.

Складування збірних конструкцій, лісоматеріалів і столярних виробів.При складуванні збірних конструкцій і виробів на складі в монтажній зоні необхідно дотримуватись:

— технологічної послідовності монтажу збірних конструкцій;

— правил і норм укладання конструкцій у штабелі;

— розмірів переходів і проїздів між штабелями конструкцій.

За засобом зберігання збірні залізобетонні конструкції і виро­би поділяються на такі, що зберігаються у вертикальному поло­женні (панелі внутрішніх стін, вентиляційні та димовентиляційні блоки, стінні панелі тощо), і на такі, що складуються в штабелях у горизонтальному положенні (фундаментні блоки, плити пере­криття, сходові марші і майданчики, балконні плити, залізобе­тонні прогони, балки, ригелі, колони тощо).

Для зберігання плоских виробів у вертикальному положенні застосовують спеціальні пристосування — касети, а вироби, які зберігаються в похилому положенні, складують у піраміди. Касе­ти і піраміди в межах захвату розміщують так, аби кожна секція касет (пірамід) дозволяла встановлювати стінні панелі у напрям­ку об'єкта, що будується. Розривів і переходів між касетами не роблять. Піраміди, встановлювані на складських майданчиках у поперечному напрямку відносно стін будівлі, повинні мати роз­риви для переходу між ними.

Особливі вимоги висуваються до зберігання збірних залізобе­тонних елементів промислових споруд. Складування стінних па­нелей і залізобетонних ферм показано на рис. 1.2.

Матеріали, вироби, прилади й устаткування при зберіганні їх на будівельному майданчику необхідно укладати таким чином:

— цеглини: в пакетах на піддонах — не більше ніж у два яру­си, в контейнерах — в один ярус, без контейнерів — висо­тою не більше 1,7 м;

— палі — ярусами висотою не більше 2 м, розсортованими за марками і направленими вістрям в один бік;

Заходи з охорони праці та протипожежної профілактики

Рис. 1.2. Складування залізобетонних конструкцій промислових будівель: а — стінні панелі в касетах; б — плити покриття; ~ напівферми в касетах; 1 — стінні панелі; 2 — дерев'яні про­кладки; 3 — касета; 4 — траверса; 5 — дерев'яна підкладка

Розділ 1

— фундаментні блоки і блоки стін — у штабель на підкладках і прокладках висотою не більше 2,6 м;

— стінні панелі — в касети або в піраміди;

— перегородні панелі — в касети вертикально (рис. 1.3);

— стінні панелі — в штабелі у два яруси на підкладках і про­кладках;

— плити покриття — у штабель висотою не більше 2,5 м на підкладках і прокладках;

— блоки сміттєпроводів — у штабель висотою не більше 2,5 м;

— санітарно-технічні і вентиляційні блоки — в штабель висо­тою не більше 2,5 м на підкладках і прокладках;

— ригелі і колони — в штабель висотою до 2 м на підкладках і прокладках;

— залізобетонні кільця — в штабель з перев'язкою висотою до 2,2 м;

— плиткові матеріали — в стопи висотою до 1м (рис. 1.4,а).

Рис. 1.3. Складування стінних панелей:а — складування в піра­міди; б — складування в касети

Лісоматеріали і столярні вироби.Небезпека складів лісомате­ріалів і столярних виробів, що зберігаються або виготовляються на будівельному майданчику, визначається легкістю запалюван­ня деревини, особливо роздробленої (тріска, стружка), і швидкі­стю розвитку пожежі.

Розділ 1

У приміщеннях для зберігання столярних виробів допускаєть­ся застосування такого електроустаткування: проводка в стале­вих трубах (відкрите прокладення ізольованих дротів може бути допущене тільки по ізоляторах); світильники захищеного типу (наприклад, Універсаль-V) або ущільненого виконання (напри­клад, Універсаль-VІІ-03, глибинновипромінювач ГП-04).

Винесення рубильників за межі приміщення складу обов'яз­кове.

Інші матеріали і вироби складують з урахуванням таких вимог:

— дрібносортний метал — на стелажах висотою не більше 1,5 м;

— нагрівальні прилади у вигляді окремих секцій або в зібра­ному вигляді — в штабель висотою не більше 1 м;

— великогабаритне і важке устаткування — в один ряд на під­кладках;

— скло в ящиках і рулонний матеріал — вертикально в один ряд на підкладках;

— бітум — у щільну тару, що робить неможливим його розті­кання, або в спеціальні ями з пристроєм надійного обгоро­джування;

— матеріали теплоізоляційні — в штабель висотою до 1,2 м зі зберіганням у сухому закритому приміщенні;

— сходові марші — рівнями вгору, штабелі не більше 6 рядів, прокладки і підкладки вздовж маршів на відстані 0,15 м від їх країв;

— сходові майданчики — штабелями не більше 4 рядів на підкладках і прокладках, на відстані 0,3 м від торців;

— карнизні плити — штабелями в 5—6 рядів;

— віконні і дверні блоки — у спеціалізованих контейнерах увертикальному положенні, розсортованими за типами і роз­мірами;

— паркетні вироби — в опалювальних приміщеннях, розсор­тованими за типами, розмірами і породами деревини, в пач­ках, укладених у штабелі висотою до 1,5 м.

Складування труб, металоконструкцій і металовиробів.Тру­би, металоконструкції, крупносортовий і листовий метал необхід­но складувати таким чином:

— труби діаметром до 300 мм — у штабель висотою до 3 м на
підкладках і прокладках із кінцевими стопорами, які запо­
бігають розкочуванню (рис. 1.5, а);

Заходи з охорони праці та протипожежної профілактики

труби діаметром більше 300 мм — у штабель висотою до 3 м

у сідло без прокладок (рис. 1.5, б). Нижній ряд труб пови­нен бути укладений на підкладки, зміцнений інвентарними металевими черевиками або кінцевими упорами, надійно за­кріпленими на підкладках;

— труби чавунні — у штабель висотою до 1 м;

— чорні прокатні метали (листова сталь, швелери, двотаврові балки, сортова сталь) — у штабель висотою до 1,5 м з під­кладками і прокладками.

Рис. 1.5. Складування труб: а — діаметром відповідно до 300; б — діаметром більше 300 мм

У кожному штабелі або стелажі необхідно зберігати метал од­ного профілю, однакових марок і розмірів, що дозволяє брати метал послідовно з верхньої частини штабеля, не перекладаючи його. При укладанні металу необхідно забезпечувати стійкість штабеля, а також зручний прохід до нього і подачу транспортних засобів, простоту й надійність строповки металу.

Для зручної строповки металу на всю ширину штабеля укла­дають прокладки висотою не менше 12 см, забезпечуючи вільне введення в отвір між рядами вантажозахоплюючих пристосувань.

Взірцеві схеми укладання металовиробів наведені на рис. 1.6.

Технологічне устаткування і деталі до нього складують, як і ін­ші збірні конструкції, згідно з послідовністю їхнього монтажу на інвентарні дерев'яні прокладки перетином 20 х 16або 15х 10см.

Зберігання сипких матеріалів.Штабелі піску, гравію, щебеню

и інших сипких матеріалів повинні мати відкоси крутизною, що

відповідає куту природного відкосу певного виду матеріалу або

обгороджування у вигляді міцних підпірних стін (табл. 1.2). Аби

Уникнути обвалення, кут природного відкосу необхідно зберігати

Розділ 1

Рис. 1.6. Схеми укладання металовиробів:a — балки і колони,

укладені навзнаки; б — дворозгалужені колони;

в — балки (двутаври)

Таблиця 1.2. Величини кутів природного відкосу найпошире­ніших сипких будівельних матеріалів

Заходи з охорони праці та протипожежної профілактики 47

при кожній зміні кількості зберігаючих матеріалів. Забороняєть­ся відбір матеріалів із штабеля способом підкопу.

Пилоподібні матеріали потрібно зберігати в силосах, бункерах, скринях та інших закритих ємностях, вживаючи заходів проти роз­пилення в процесі завантаження і вивантаження. У бункери і си-лоси робітники можуть спускатися тільки в спеціальній люльці за допомогою лебідки і наявності наряду-допуску, підписаного го­ловним інженером будівельно-монтажної організації.

Зберігання токсичних і легкозаймистих речовин.Підвищені вимоги безпеки висуваються до зберігання в умовах будівельного майданчика токсичних матеріалів і речовин, що мають шкідливі і небезпечні властивості.

Отруйні речовини дозволяється зберігати тільки в окремих, закритих, добре провітрюваних, сухих, затемнених приміщеннях, віддалених від житла, їдалень, питних колодязів і водоймищ. На входах і в самих приміщеннях вивішуються попереджувальні написи і спеціальні знаки, які вказують на небезпеку вживаних матеріалів.

Кислоти (соляна, сірчана, карболова тощо) у зв'язку з високою небезпекою (можливістю опіків, отруєнь) зберігають у скляних обплетених бутлях, встановлених на підлозі в один ряд. На кож­ний бутель прикріплюють етикетку з назвою кислоти та її кон­центрацією. Порожні бутлі з-під кислот зберігають у таких же умовах, як і наповнені. Корзини для упакування бутлів повинні мати ручки для зручного перенесення і безпеки навантажуваль­но-розвантажувальних операцій.

Кислоти концентрацією до 22 % зберігають тільки при пози­тивній температурі, оскільки при негативній бутель може розір­ватися.

Кислоту з бутлів необхідно виливати примусовим нахилом за Допомогою спеціальних пристроїв. При цьому руки повинні бути захищені ґумовими кислотостійкими рукавичками, а очі — оку­лярами. Для запобігання розбризкуванню кислоти при перели­ванні на шийку бутлів одягають спеціальні насадки.

Склади для зберігання кислот, як правило, забезпечують ней­тралізаторами. При нейтралізації кислоти, що розлилася, дозво­ляється працювати тільки в протигазах з одночасним провітрю-ванням приміщення складу. На складі також має бути запас піску і золи, якими посипають місця розливу для запобігання від роз­тікання кислот по поверхні підлоги.

Розділ 1

Лакофарбові матеріали, що мають шкідливі домішки, зберіга­ють у герметично закритій тарі. Зовнішню поверхню тари і робо­чий посуд з-під лаків і фарб необхідно ретельно очищати.

Особливо обережними необхідно бути при зберіганні фенолу. Його потрібно тримати в скляному посуді або в сталевих бочках.

Хлорне вапно зберігають у стандартній тарі, що щільно закри­вається, в сухому закритому провітрюваному приміщенні окремо від мастил, олій, балонів з газами. Температура повітря на складі повинна бути не нижчою за 10 °С і не вищою за 20 °С.

Бензол можна зберігати тільки в металевій тарі, що герметич­но закривається, під навісом або в приміщеннях, обладнаних при-точно-витяжною вентиляцією.

Якщо в одному приміщенні зберігаються різні токсичні речови­ни, етикетки повинні бути забарвлені в різні кольори.

Аміачну кислоту слід зберігати під навісом у герметично за­критому посуді, що має оболонку теплоізоляції.

Резервуари для зберігання рідкого скла повинні бути закриті надійними кришками, а підземні сховища ще й захищеними.

Пальні і легкозаймисті рідини (гас, бензин тощо), а також ма­стила потрібно зберігати в приміщеннях з конструкцій, що не загоряються, або заглиблених у землю з дотриманням правил по­жежної безпеки. Забороняється зберігати і переносити летючі або легкозаймисті рідини у відкритій тарі.

Наливати і видавати легкозаймисті рідини дозволяється тільки в тару, що герметично закривається, за допомогою насосів через мідну сітку.

Забороняється наливати бензин за допомогою сифона (з відсмок­туванням ротом).

На тарі, в якій зберігається або транспортується етилований бензин, повинні бути написи масляною фарбою: "Етилований бен­зин. Отрута".

Перекачування, приймання і відпускання етилованого бензину, а також заправляння ним двигунів повинні бути механізованими.

Для етилованого та неетилованого бензину на складах пально­го повинні бути окремі місткості і бензопроводи.

Порожню тару з-під бензину й інших легкозаймистих рідин, а також з-під отруйних речовин потрібно закупорювати і зберіга­ти на спеціально відведеному майданчику, віддаленому від місця виробництва робіт, згідно з вимогами чинних протипожежних норм.

Забороняється зварювання, паяння металевої тари з-під горю­чих рідин і отруйних речовин до її повного знешкодження.

Заходи з охорони праці та протипожежної профілактики 49

Тканини, які використовують для витирання етилованого бен­зину та інших отруйних рідин, після вживання треба складувати в тару, що щільно закривається, і зберігати у відповідних місцях, не допускаючи їхнього скупчення, після чого знищувати.

Відходи горючих будівельних матеріалів (дерев'яні стружки і тирса, пакля) з будівельного майданчика щодня поміщують у спеціально відведені місця, розташовані на відстані не менше 50 м від будівель і споруд.

Дерев'яні відходи в кількості, що не перевищує тридобового надходження їх із ділянок будівництва, можна тимчасово збері­гати безпосередньо на будівельно-монтажному майданчику на від­стані не ближче ЗО м від основних будівель, що будуються, та тим­часових підсобних будівель і споруд.

Складування тирси, тріски або рейок повинно бути розділь­ним, причому тирсу зсипають у спеціально відведені місця або ящики. Інші відходи, у тому числі і тканини, просочені маслом, складують окремо від деревних відходів.

1.6. Відстань будівель, споруд від смуг озеленення території підприємства

У табл. 1.3 наведені розміри відстаней від будівель і споруд до зони озеленення.

Таблиця 1.3. Відстань від будівель іспоруд до зониозеленен­ня, М

Розділ 1

Крім того, регламентують такі параметри зелених територій, м:

— відстань між стовбурами дерев у ряду — 4—6

— ширина зелених насаджень різних видів, м:

дерева в один ряд — 2

дерева в два ряди — 5

Смуги:

низькорослого чагарника — 0,8

середньорослого чагарника — 1,0

великого чагарника — 1,2

газон — 1,0

Для зменшення запиленості і загазованості вільні від забудови території рекомендується засівати травами.

1.7. Санітарні і протипожежні розриви між будівлями та спорудами підприємства

При розміщенні будівель на генеральному плані необхідно за­безпечити виконання всього обсягу заходів, які перешкоджають поширенню вогню і шкідливих виділень по території підприєм­ства і населених місцях.

Часто помилково обирають завищену величину розривів між об'єктами, аргументуючи тим, що його збільшення зменшує не­безпеку перекидання вогню з об'єкта, що горить, на сусідній, а та­кож значно зменшує дію теплового випромінювання з поверхні, яка горить. Розриви між будівлями є також проїздом для пожеж­них машин. При широких розривах значно полегшується манев­рування і бойова робота пожежних підрозділів, покращуються умови для механізації важких і трудомістких робіт у зоні склад­ського господарства, поліпшуються гігієнічні умови праці, зни­жується несприятливий вплив шкідливих виробничих виділень.

Однак, через збільшення розривів виникають додаткові витра­ти у зв'язку з необхідністю продовження доріг, водопровідних лі­ній, каналізації, газової, теплової та електричної мереж, усклад­нюється обслуговування території і її охорона. Тому санітарні і про­типожежні розриви необхідно обирати згідно з нормами.

Основним показником, що визначає величину протипожежних розривів, є ступінь вогнестійкості будівель і споруд. Отже, перш

Заходи з охорони праці та протипожежної профілактики

Для зменшення СЗЗ на практиці вживають цілий комплекс шумозахис­них заходів (екранування, шумопоглинання за допомогою зелених насаджень, зниження шуму в джерелі тощо).

1.9. Санітарно-побутове забезпечення працюючих

Для створення нормальних побутових умов на будівельному майданчику за кількості працюючих у наичисленнішіи зміні від 15 осіб і більше склад санітарно-побутових приміщень і пристро­їв повинен бути таким: вбиральні, вмивальні, душові, туалети, приміщення для сушки спецодягу і спецвзуття, приміщення для особистої гігієни жінок, приміщення для обігріву і відпочинку, укриття від сонячної радіації й атмосферних опадів, пункти жив­лення. На будівельних майданчиках і об'єктах з кількістю пра­цюючих у найчисельнішій зміні менше 15 осіб повинні бути обо­в'язково вбиральня з умивальником, приміщення для обігріву працюючих і споживання їжі, туалет, душова. Інші види побуто­вих приміщень передбачають за узгодженням з органами санітар­ного нагляду у кожному окремому випадку залежно від характе­ру та умов роботи.

Склад побутових приміщень і пристроїв необхідно передбача­ти залежно від таких груп виробничих процесів, як:

— електромонтажники із пусконалагоджувальних робіт — І а;

— арматурники, газозварники, газорізальники, електрозвар­ники, бляхарі, машиністи, персонал, який обслуговує буді­вельні машини і механізми (окрім віднесених до групи III б); монтажники зв'язку із монтажу устаткування, паркетники і теслярі (окрім віднесених до групи III б); слюсарі: вентиля-ційники, монтажники, сантехніки будівельні, трубопровід­ники; верстатники; склярі; столяри будівельні; електромон­тажники та електрослюсарі — І б;

— облицювальники; маляри (окрім віднесених до групи III б); мозаїчники, мармурщики, плиточники; полірувальники мокрим способом і облицювальники синтетичними матеріа­лами (без застосування мастил); слюсарі верстатного устат­кування — і в;

каменярі і пічники на футеровці топок, виробничих печей і казанів на гарячих ділянках — II а;

Розділ 1

— ковалі ручного ковання — II б;

— бетонщики, гідромоніторщики, мийники — II в;

— ліпники архітектурних деталей, гранитчики і полірувальни­ки (сухим способом — у приміщеннях), піскоструминники, робітники на кар'єрах, дробленні, навантажувально-розванта­жувальних роботах і на складах матеріалів, що пилять, — II г;

— бурильники свердлов

Поиск по сайту: