Головними прибутковими складовими теплового балансу в озер є сонячна радіація; надходження тепла із атмосфери , внаслідок турбулентного обміну ; надходження тепла від донних ґрунтів а також із річковим стоком і підземними водами; виділення тепла при конденсації водяної пари; при льодоутворенні.
Тепло витрачається на ефективне випромінювання при передачі в процесі турбулентного обміну в атмосфері; при передачі у донні грунти; при випаровуванні та таненні льоду; виникнення тепла ріками та підземними водами.
Рівняння теплового балансу озер виражається в одиниці тепла Дж/м2.
Нагрівання і охолодження озер відбувається через їх поверхню, а передача тепла по вертикалі відбувається в озері внаслідок вертикального, конгвективного, та динамічного перемішування.
Снігова або рекристалізаційна зона
Танення льоду – відсутнє. Льодоутворення відбувається внаслідок рекристалізації(укрупнення зерен), товщина фірну від 50-150м.
Нижній кордон зони знаходиться на висоті залягання ізотерми – 25градусів.
Зона розповсюджена у внутрішніх районах Антарктиди, Гренландії і Памірі.
Снігово-фірнова (рекристалізаційно-ретиляційна)
Спостерігається слабке танення лише в теплий період, але тала вода знов замерзає.
Товщина фірну від 20 до 100м.
Зона характерна для периферійних льодовиків Антарктиди, і Гренландії та на вершині Паміра
Холодна фірнова зона
Танення та віддача води помірні, але в нижніх шарах вода знову замерзає. Температура льодовика – 0 градусів.
Товщина фірну 80м. Зона характерна для континентального клімату.
Тепла фірнова зона
Танення і віддача значні, вода інтенсивно стікає, льодоутворення на половину за рахунок замерзання і рекристалізації . Товщина фірну 20-40м. Температура льодовика – 0 градусів. Зона поширення в горах і на арктичних островах в умовах морського клімату.
Фірново-льодова зона
Танення та віддача води значні. Переважають інфільтраційні льодоутворення. Товщина фірну 5-10м. Зона характерна для льодовиків в горах в у мовах континентального клімату
Зона льодовикового живлення
Інтенсивне танення та водовіддача, фірн відсутній. Типова для гірських льодовиків в умовах континентального клімату.
Оскільки накопичення та танення снігу відбувається з сезонною періодичністю то льодовик в області живлення має шарувату вертикальну будову. Область абляції (витрат льодовиків) у гірських льодовиків називається язиком льодовика.
Відношення площі області акумуляції льодовика до площі області абляції називається льодовиковим коефіцієнтом.
К=F ак/Fa
.
Режим та рух льодовиків
Під режимом льодовиків розуміють – характер змін його об’єму, тобто маси і форми що викликаються наступом та відступом льодовика.
1. Якщо абляція і акумуляція льодовика =одне одному то стан льодовика стабільний.
2. Якщо акумуляція перевищує абляцію то льодовик збільшується і наступає.
3. Якщо абляція перевищує акумуляцію, то маса льодовика зменшується і він відступає.
Таким чином позитивний баланс у масі льодовика приводять до його наступу а негативний спонукає відступати.
Наступання та від ступання льодовика можуть мати різну тривалість, яка вимірюється інтервалами часу – геологічного, вікового, багаторічного, та короткочасного масштабів.
Наступання і від ступання пов’язані перш за все з умовами живлення. Так у холодні та вологі періоди льодовики наступають.
Максимальна швидкість руху спостерігається у поверхневій та центральній частині товщі льодовика. З наближенням до ложа льодовика його рух швидко зменшується.
Великі льодовики у своєму тілі мають складну гідрографічну мережу, що являє собою систему взаємозв’язаних порожнин, щілин, колодязів, повністю чи частково заповнених водою і різних струмків.
На поверхні та в товщі льодовика, а також поблизу нього спостерігається накопичення уламків та матеріалів.(морени)