Періоди справжнього, або первинного утоплення

1. У початковий періодзберігаються свідомість та мимовільні рухи, здатність затамовувати подих при зануренні у воду. Потерпілі, що врятовані протягом цього часу, збуджені або загальмовані, у них можливі неадекватні реакції на навколишнє середовище. Одні потерпілі стають апатичними, впадають у депресію, інші навпаки, немотивовано активні. Намагаються вставати, відмовляються від медичної допомоги. Шкірні покриви та слизові оболонки синюшні, спостерігається гарячка. Дихання шумне, часте, переривається нападами кашлю. Надчеревна ділянка живота здута.

Через деякий час після порятунку може виникнути блювання проковтнутою водою та шлунковим вмістом. Потім гострі клінічні прояви утоплення минають, однак загальна слабкість, головний біль, кашель зберігаються кілька днів.

2. В агональний періодсправжнього утоплення людина непритомніє, але в неї ще зберігаються дихання і серцеві скорочення. Шкірні покриви значно синюшні, холодні («синя асфіксія»). З рота і носа витікає піниста рідина рожевого кольору або біла піна при утопленні у морській воді, дихання пе­реривчасте з характерними рідкими судомними вдихами. Серцеві скорочення слабкого наповнення, рідкі, аритмічні. Периферійна пульсація визначається лише на сонних і стегнових артеріях. Зіничний і рогівковий рефлекси мляві.

3. Період клінічної смерті. Свідомість відсутня. Виражений ціаноз шкіри, слизових оболонок. Обличчя одутловате. Здуті, набухлі вени шиї, ділянки плечового пояса. З рота, носа у великій кількості виділяється густа (часто) дрібно-пухирчаста піна (або піниста рідина). Зіниці розширені, на світло не реагують. Пульс не визначається. Дихання відсутнє.

Асфіктичне (помилкове або «сухе» утоплення): потерпілий занурюється на дно, швидко втрачаючи свідомість. При надходженні в трахею перших порцій води розвивається стійкий ларингоспазм, застережливий подальшому попаданню води в дихальні шляхи. На тлі ларингоспазму потерпілий робить помилкові вдихи. При цьому в дихальних шляхах утворюється пухнаста дріднопухирчаста піна внаслідок змішування та потрапляння в альвеоли з плазми білків з повітрям при дихальних рухах грудної клітки. одночасно потерпілий заковтує в шлунок велику кількість води. У таких випадках артеріальний тиск прогресуючи знижується, розвивається брадикардія, потім - асистолія; ціаноз менш виражений, ніж при істинному утопленні.

Періоди асфіктичного утоплення:

1. Початковий період відсутній. Потрапивши у воду в стані сп'яніння, людина не може активно рятуватися, виринати, кликати на допомогу, а відразу тоне. Потрапляння невеликої кількості води у верхні дихальні шляхи зумовлює рефлекторну затримку дихання і ларингоспазм. Виражений ларингоспазм у потерпілих можна усунути інтенсивним видихом повітря через ніс.

2. Затримка дихання змінюється періодом так званих несправжніх респіраторних вдихів. Унаслідок тонічного змикання голосової щілини вода в легені не потрапляє, але може заковтуватись, створюючи небезпеку блювання і справжнього утоплення. Повітроносні шляхи у потерпілих вільні від вмісту, але спостерігають різку синюшність шкіряних покривів. Якщо асфіксія триває, серцева діяльність починає згасати, несправжньо-респіраторні вдихи припиняються, голосова щілина розмикається. У цей час ротова і носова порожнини потерпілого заповнюються білою або слабко-рожевою піною. Шкірні покриви синюшні.

3. Період клінічної смерті при асфіктичному утопленні дещо довший ніж при справжньому, і триває іноді 4—6 хв.

Синкопальне утоплення: рефлекторна зупинка серця і дихання. У зв'язку зі спазмом шкірних капілярів - бліде забарвлення шкіри. Легені не встигають заповнитися водою, піна з верхніх дихальних шляхів не виділяється. Бліда асфіксія розвивається у тих людей, які не намагаються боротися за своє життя і швидко тонуть.

Цей вид утоплення найбільш сприятливий із погляду можливості повернення постраждалого до життя при застосуванні штучного дихання і непрямого масажу серця. Відомо, що «блідих» утоплених можна оживити після перебування під водою протягом 10 хв. і більше.

При утопленні у крижаній воді тривалість клінічної смерті збільшується у 2—3 рази, оскільки гіпотермія захищає кору великого мозку від гіпоксії.

При всіх варіантах утоплення насамперед згасають функції кори великого мозку. Послідовність припинення дихання і серцевої діяльності різна: при справжньому утопленніспочатку настає зупинка серця,при асфіктичному— зупинка дихання,при синкопальному— обидві функції втрачаються майже одночасно. Знання цих механізмів має велике значення для успішного проведення реанімації.

«Термін переживання» під водою.Під цим поняттям розуміють час, що минув з моменту припинення серцевої діяльності або дихання до початку незворотних змін у центральній нервовій системі, тобто період клінічної смерті. Що довший період вмирання, то коротший період клінічної смерті. Тому при справжньому й асфіктичному утопленні з тривалим періодом вмирання період клінічної смерті дуже короткий, тоді як при синкопальному з миттєвим припиненням життєвих функцій організму цей період триваліший. І хоча тривалість вмирання і клінічної смерті при утопленні залежить від багатьох чинників і значно варіює, практично оживлення при утопленні вважається можливим для «синіх» утоплених у межах 3—6 хв., для «блідих» — 10—12 хв. При утопленні в крижаній воді цей час збільшується до 30 хв. і більше, оскільки гіпотермія захищає кору великого мозку від гіпоксії.

При всіх варіантах утоплення насамперед згасають функції кори головного мозку. Послідовність припинення дихання і серцевої діяльності різна:

-при справжньому утопленні первинно настає зупинка серця,

-при асфіксичному- зупинка дихання,

-при синкопальному - обидві функції втрачаються майже одночасно.

Гуморальні порушення, що настають при утопленні в прісній і морській воді, різні.

Прісна вода, що заповнює дихальні шляхи, в силу своєї гипотонічності щодо крові у великих кількостях надходить у кров'яне русло і викликає гіперволемію, розрідження крові, гемоліз еритроцитів, зниження концентрації іонів натрію, кальцію, хлору і білків. У результаті розвивається гострий набряк легенів , виникає фібриляція шлуночків серця.

Морська вода при істинному утопленні, в силу гіпертонічності, не всмоктується з дихальних шляхів у кров, а навпаки, сприяє дифузії води з кровоносного русла в альвеоли, внаслідок чого виникає згущення крові. Разом з водою частково дифундують також білки, а частина солей з аспірованої води проникає в кров. Фібриляція шлуночків серця при утопленні в морській воді, як правило, не виникає.

Тривалість вмирання при утопленні коливається в широких межах.

Поиск по сайту: