Валютні цінності і валютний ринок

Валютні цінності – такі цінності, по відношенню до яких валютним законодавством країни встановлено особливий режим обігу на території країни та при перетині її кордонів.

Згідно з законодавством України до валютних цінностей віднесено:

- валюту України;

- платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (трати), боргові розписки, акредетиви, чекі, банківськи накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківськи документи) виражені в валюті україни;

- іноземну валюту;

- платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (трати), боргові розписки, акредетиви, чекі, банківськи накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківськи документи) виражені в іноземній валюті та монетарних металах;

- монетарні метали.

Невід'ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок, який надає функціонуванню валютних відносин реального економічного змісту.

Сучасний валютний ринок являє собою розгалужену систему механізмів, функціонування яких покликане забезпечити операції з валютою для обслуговування міжнародних платежів.

Валютний ринок – певна сукупність відносин, щодо здійснення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, інших валютних цінностей, цінних паперів у іноземній валюті та руху іноземних капіталів.

Іншими словами, валютний ринок – це вся сукупність конверсійних та депозитно-кредитних операцій у іноземних валютах, що здійснюються між контрагентами – учасниками валютного ринку по ринковому курсу або відсотковій ставці.

Валютний ринок – з практичної точки зору являє собою офіційні фінансові центри, в яких зосереджено здійснення валютних операцій.

Функціональне призначення валютного ринку полягає в забезпеченні реальної свободи вибору й дій власника валюти. Визначальною мотивацією дій суб'єктів валютного ринку є отримання доходу. Тому валютному ринку притаманні атрибути будь-якого ринку.

Функціями валютного ринку є:

- реалізація валютної політики держави, спрямованої на забезпечення регулювання національної економіки та розширення зовнішньоекономічних зв'язків;

- сприяння поглибленню міжнародного поділу праці та міжнародної торгівлі;

- визначення і формування попиту та пропозиції на іноземні валюти;

- своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

- регулювання валютних ризиків;

- хеджування валютних ризиків;

- диверсифікація валютних резервів;

- одержання прибутку від операцій з валютою та валютними цінностями тощо.

Валютні ринки можна класифікувати за територіальною ознакою, за видами валютних операцій та залежно від рівня організації валютного ринку.

За територіальною ознакою виділяють регіональні (Європейський; Північноамериканський; Азіатський) та національні.

На національному валютному ринку країни комерційні банки-власники національної валюти проводять розміщення депозитів у валюті своєї країни (наприклад, у Великобританії банки проводять операції у фунтах стерлінгів, в Україні – розміщують та залучають кошти у гривнях). На відміну від національних, на міжнародних валютних ринках операції відбуваються у валютах, відмінних від національних валют.

Наприклад, в Європі відбуваються операції, пов'язані з розміщенням доларів, які є грошовою одиницею США. Ці кошти носять назву євродоларів.

На сьогоднішній день у світі існує єдиний міжнародний грошовий ринок, де торгують коштами в основних конвертованих валютах – доларах США, німецьких марках, англійських фунтах стерлінгів, французьких франках, японських ієнах та ін. Однак, головною валютою, в якій відбувається майже 90% депозитних операцій на міжнародних грошових ринках, є американський долар.

На фінансовому ринку України також відбувається торгівля міжбанківськими депозитами в іноземних валютах, головним чином, у доларах США і німецьких марках. Однак, є певна особливість: переважна більшість українських комерційних банків на міжнародних грошових ринках є чистими кредиторами іноземних валют. Вони можуть розміщувати валютні депозити в іноземних банках за кордоном, але залучати кошти в міжбанківські депозити можуть тільки в Україні.

Ця ситуація пов'язана з тим, що операціям по залученню і розміщенню коштів притаманний різний ступінь ризику.

За видами валютних операцій виділяють ринок конверсійних операцій та ринок депозитних операцій.

Головна відмінність конверсійних (обмінних) операцій від депозитно-кредитних полягає в тому, що перші не мають тривалості в часі, тобто здійснюються в певний момент часу, тоді як депозитні операції мають тривалість у часі й різну строковість.

Залежно від рівня організації валютного ринку розрізняють біржовий та позабіржовий валютні ринки. Біржовий ринок представляють валютні біржі, а позабіржовий (межбанківський) – банки, фінансові установи, підприємства та організації. Різниця полягає і в функціях цих ринків. Так, функції біржового ринку полягають у:

- визначенні попиту та пропозиції валюти;

- встановленні валютних курсів, прогнозі їх динаміки;

- визначенні довідкових курсів валют;

- у формуванні певної стратегії та тактики центрального банку країни відносно фінансово-кредитної політики та системи валютного регулювання.

Діяльність позабіржового (межбанківського) ринку безпосередньо пов'язана з здійсненням валютних операцій.

Належну увагу при розгляді цього питання необхідно приділити учасникам валютного ринку (див. таблицю 9.1).

Таблиця 9.1 – Учасники валютного ринку

9.5 Валютне регулювання: суть та необхідність

Під валютним регулюванням слід розуміти діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямовану на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями.

Основними завданнями здійснення валютного регулювання та контролю є:

– організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;

– регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

– організація внутрішнього валютного ринку;

– регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

– регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій;

– встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;

– забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок.

Основними формами здійснення валютного регулювання є проведення:

– дисконтної політики, тобто управління обліковою ставкою національного банку, Яка поряд з іншими засобами має право регулювати обсяг грошової маси, обсяг сукупного попиту, рівень цін у державі, а також приплив із-за кордону та відтік короткострокових капіталів;

– девізної політики у вигляді валютної інтервенції яка являє собою купівлю-продаж національним банком іноземної валюти;

– диверсифікацію валютних резервів, що дає змогу зменшити збитки від відносного знецінення тих або інших валют, і забезпечення найвигіднішої структури резервних активів;

– отримання або надання кредитів та субсидій, які використовуються для компенсації розривів, що виникають у міждержавних платежах;

– низки адміністративних заходів.

Головними органами валютного контролю і регулювання є НБУ, Державна податкова адміністрація України, Уповноважені банки, Міністерство зв’язку України та Державний митний комітет України.

Поиск по сайту: