Процент за кредит. Суть проценту, види, економічні межі руху та фактори зміни ставки проценту

Розглянемо природу позикового процента.

Позиковий процент – об'єктивна економічна категорія, що подає собою своєрідну ціну позиченої у тимчасове користування вартості. Його виникнення обумовлене наявністю товарно-грошових відношень, що, у свою чергу, визначаться відношеннями власності.

Позиковий процент виникає там, де окремий власник передає іншому власнику визначену вартість у тимчасове користування з метою її продуктивного споживання. Ця вартість має риси товару. Її споживча вартість (корисність) складається у виробництві прибутку, що, з одного боку, складає прибуток виробника; з іншого боку - кредитора (у формі процента).

Прямування позиченої вартості можна представити таким чином:

Д - Д', тобто Д' - Д = DД,

де

Д – вартість що позичається;

Д’ – нарощена вартість боргу;

DД – збільшення до позику, що виступає у виді плати за кредит.

Для кредитора ціль угоди складається в одержанні визначеного прибутку на позичену вартість; підприємець залучає засоби так само з метою збільшення прибутку. Її розмір залежить від ціни продукції і витрат на її виробництво, тобто від собівартості продукції, що подає витрати живої і матеріалізованої праці. Коли підприємець залучає позикові засоби, то з прибутку він повинний сплатити проценти. Якщо ж виходити з принципу рівного прибутку на вкладені засоби, то на одну гривню позикових засобів припадає розмір прибутку, що відповідає прибутковості власних вкладень. Сутичка інтересів власника засобів і підприємця, що пускає їх в оборот, призводить до поділу прибутку на вкладені засоби між позичальником і кредитором. Частка останнього виступає у формі позикового процента.

Існування теорії позикового процента виходить від наявності нерозривного взаємозв'язку між попитом і пропозицією засобів, обсягами заощаджень і інвестицій, процентом і прибутком як елементами єдиної системи.

Банківський процент виконує три основні функції:

- перерозподіл частки прибутку юридичних і доходу фізичних осіб;

- регулювання виробництва і обігу шляхом перерозподілу позикових капіталів на галузевому, між галузевому і міжнародних рівнях;

- антиінфляційний захист грошових накопичень клієнтів банку (на кризових етапах розвитку економіки).

Ставка (норма) позикового процента виступає в якості ціни кредитних ресурсів і визначається як відношення суми річного доходу, отриманого на позиковий капітал до суми наданого кредиту.

Ціна кредиту виражає загальне співвідношення попиту і пропозиції на ринку позикових капіталів і залежить від цілої низки факторів:

- циклічності розвитку економіки (на стадії спаду позиковий процент, як правило, зростає; на стадії підйому – знижується);

- темпів інфляції;

- ефективності державного регулювання, що здійснюється через облікову політику НБУ в процесі кредитування ним комерційних банків;

- ситуації на міжнародному кредитному ринку;

- динаміки грошових накопичень фізичних і юридичних осіб (при тенденції їх скорочення позиковий процент, як правило, підвищується);

- динаміки виробництва і обігу, яка визначає потребу в кредитних ресурсах відповідних категорій потенційних позичальників;

- сезонності виробництва;

- співвідношення між розмірами кредитів, що пропонується державою і його боргом (позиковий процент стабільно зростає при зростанні внутрішнього державного боргу).

За допомогою норми процента врівноважується співвідношення попиту і пропозиції кредиту. Рівень процента відповідає раціональному сполученню власних і позикових засобів. В умовах ринкового формування рівня позикового процента притягнення в оборот позикових засобів є вигідним тільки при покритті кредитом тимчасових і необхідних додаткових потреб. Всяке зайве використання кредиту знижує рівень рентабельності.

За допомогою процента здійснюється регулювання обсягу депозитів що залучає банком. Ріст потреб господарства в кредитах повинний бути покритий відповідним приростом банківських депозитів як джерел кредитування. Це веде до підвищення ставок депозитного процента до розміру, що врівноважує пропозицію депозитів і попит на них із боку банку. Навпаки, при скороченні потреб господарства в кредитах, знизяться прибутки банку від наданих позик. В такому випадку, банк збільшити прибуток зможе при скороченні пасивних операцій. Таким чином, зменшення притоку ресурсів у кредитну систему виступає реакцією на зниження потреб господарства в позикових засобах.

Процентна політика комерційного банку вже сьогодні спрямована на відповідне керування ліквідністю його балансу.

Диференціація рівня позичкового процента по активних операціях в залежності від ліквідності вкладень, призводить до відповідного попиту на ризиковий кредит з боку позичальників. Аналогічно просліджується роль процента по депозитних операціях як стимулу притягнення якнайбільше стійких засобів в оборот кредитного закладу.

Встановлювана центральним банком ставка плати за ресурси поряд із нормою обов'язкових резервів і умовами випуску й обертання цінних державних паперів поступово стає ефективним засобом керування комерційними банками..

В цілому, посилення ролі банківського процента в економіці і перетворення його в діючий елемент економічного регулювання, безпосередньо пов'язані зі станом економічної ситуації в країні і ходом реформ. Для сучасних економічних відношень характерно посилення ролі банківського процента як результату прояву його регулюючої функції.

Існують різноманітні форми позикового процента, при цьому, їх класифікація визначається рядами ознак (див. таблицю 6.1).

Таблиця 6.1 – Класифікація форм позичкового процента

Для позичкового процента у всіх його формах характерний такий механізм використання:

· Рівень позикового процента визначається макроекономічними чинниками: співвідношенням попиту і пропозиції засобів, ступенем прибутку на інших сегментах фінансового ринку, що регулює напрямки процентної політики Центрального банки, а також залежить від конкретних умов угод по залученню і розміщенню засобів.

· Центральний банк переходить від прямого адміністративного керування нормою позичкового процента до економічних методів регулювання рівня плати за кредит: за допомогою зміни плати за кредит на рефінансування кредитних закладів; шляхом маневрування нормою обов'язкових резервів, що беруться в депозит у Центральному банку; від суми притягнутих внесків; через зміну рівня прибутковості по операціях із цінними державними паперами.

· Порядок нарахування і стягування процентів визначається договором сторін при цьому, як правило, застосовується щомісячне або щоквартальне нарахування процентів.

· Джерело сплати процентів розрізняється в залежності від характеру операції (платежі по короткострокових позиках включаються в собівартість процента; витрати по довгострокових кредитах ставляться на прибуток підприємства після його оподатковування).

Велике значення для учасників кредитних відносин має також сполучення двох початків формування процентних ставок: ринкових сил і державного регулювання, що проводиться з метою:

- підтримки розвитку окремих галузей;

- створення однакових умов функціонування для елементів національної

- кредитної системи;

- проведення антиінфляційної політики.

Функції кредиту

Кредит виконує наступні функції:

· Перерозподільча функція. Кредит виступає в ролі стихійного регулятора економіки, забезпечуючи задоволення потреб господарюючих суб’єктів в додаткових фінансових ресурсах.

· Економія витрат обігу. Розрив в часі між надходженням і витрачанням грошових коштів суб’єктів господарювання може визначити не тільки надлишок, а й нестачу фінансових ресурсів. Саме тому широке розповсюдження отримали позики на поповнення тимчасової нестачі оборотних коштів, які забезпечують істотне прискорення обігу капітала, а отже, економію загальних витрат обігу.

· Прискорення концентрації капіталу. Процес концентрації капітала є необхідною умовою стабільності розвитку економіки і метою будь-якого господарюючого суб’єкта. Реальну допомогу в цьому здійснюють позикові кошти, які дозволяють істотно розширити масштаб виробництва і таким чином забезпечити додаткову масу прибутку.

· Обслуговування товарооборота. Кредит активно впливає на прискорення товарного і грошового обігу витісняючи з нього готівкові гроші.. Використання безготівкових розрахунків спрощує і прискорює механізм економічних відносин на внутрішньому і міжнародному ринках.

· Прискорення науково-технічного прогресу. За рахунок фінансових ресурсів відбувається фінансування діяльності науково-технічних організацій, наукових центрів, що сприяє ефективності інноваційних процесів.

Поиск по сайту: