Пізніше було прийнято ще п’ять спеціальних угод, які були розвитком

ідей і принципів, закладених Паризькою конвенцією:

– Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (Мадридська

угода, 1891 р.);

– Мадридська угода про недопущення фальшивих або таких, що можуть

ввести в оману, позначень товарів (1891 р.);

– Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків (Гаа-

зька угода, 1925 р.);

– Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг з метою

реєстрації знаків (Ніццька угода, 1957 р.);

– Лісабонська угода про охорону найменування місць походження та їх

Міжнародної реєстрації (Лісабонська угода, 1958 р.).

Р. на Дипломатичній конференції в Стокгольмі підписано Конвен-

цію, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ).

З 1974 р. ВОІВ одержала статус спеціалізованої установи Організації

Об’єднаних націй. Діяльність ВОІВ спрямовано на сприяння охороні інтелек-

Туальної власності в усьому світі шляхом співробітництва між державами й

Міжнародними організаціями, а також на забезпечення адміністративного

Співробітництва між Союзами у сфері охорони інтелектуальної власності.

Міжнародні договори, конвенції та угоди у сфері

Інтелектуальної власності

У рамках ВОІВ функціонують різні міжнародні угоди. Їх поділяють на

Програмні, класифікаційні та реєстраційні.

До програмних міжнародних угод належать:

– Паризька конвенція про охорону промислової власності;

– Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів;

– Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фоно-

грам і організацій ефірного мовлення (Римська конвенція);

– Найробський договір про охорону олімпійського символу;

– Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікро-

організмів з метою патентної процедури;

– Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, що вво-

дять в оману, зазначень походження товарів;

– Договір про закони щодо товарних знаків;

– Міжнародна конвенція про охорону селекційних досягнень.

Паризька конвенція про охорону промислової власності. Прийнята на

Дипломатичній конференції в Парижі 1883 р. і доповнена Мадридським про-

Токолом 1981 р. Конвенцію неодноразово переглядали (останній раз у Стокго-

Льмі 1979 р.).

Головна мета Паризької конвенції – утворення Союзу з охорони промис-

Лової власності та встановлення єдиних для держав-учасниць правил надання

Правової охорони винаходам, корисним моделям, промисловим зразкам, зна-

Кам для товарів і послуг (товарним знакам і знакам обслуговування), фірмовим

Найменуванням, зазначенням походження або найменуванням місць похо-

Дження товарів, а також запобіганню недобросовісної конкуренції.

Положення Паризької конвенції можна поділити на чотири категорії.

Перша категорія положень містить норми матеріального права, які гара-

Нтують основне право, відоме як право національного режиму в кожній з дер-

жав-учасниць (згідно з ним громадяни будь-якої держави-учасниці в питаннях

Охорони промислової власності користуються в інших державах-учасницях

Конвенції такими самими правами, які ці держави-учасниці надають своїм

Громадянам).

10 0

Друга категорія положень встановлює ще одне основне право, відоме як

Право пріоритету. Це право означає, що на основі заявки на видачу охоронного

Документа на об’єкт промислової власності, поданої заявником в одній з дер-

Жав-учасниць Конвенції, той самий заявник (або його правонаступник) може

Протягом певного періоду часу (зазвичай 12 місяців) запитувати __________охорону в усіх

Інших державах-учасницях. При цьому ці пізніші заявки розглядатимуться, як

Ніби то вони подані в той самий день, що і перша заявка. Право пріоритету на-

Дає заявникові значні практичні переваги за його бажання одержати охорону в

Кількох державах: заявнику не потрібно одночасно подавати всі заявки як вдо-

Ма, так і в інших державах, оскільки в його розпорядженні є зазвичай дванад-

Цять місяців, щоб вирішити, у яких саме державах запитувати охорону.

Третя категорія положень визначає ряд загальних норм у сфері матеріа-

Поиск по сайту: