Прокурорська діяльність

Цей вид юридичної практичної діяльності слід пов´язувати з діяльністю системи органів прокуратури та завданнями, які покладені на них у зв´язку з функцією здійснення вищого нагляду за додержанням законів в Україні. У системі правоохоронних органів України прокуратура є єдиним органом спе­ціального призначення, який спеціально створено саме для здійснення кон­трольно-наглядових функцій у найширпіому розумінні. Зазначимо, що ті чи інші контрольні функції здійснюють працівники суду, депутати, працівни­ки різного рівня державних органів влади та установ. Але такі контрольні повноваження є лише допоміжним інструментарієм для виконання цими органами основних функцій іншого профілю. Для прокуратури здійснення контрольно-наглядових функцій є основним завданням, що значною мірою зумовлює специфіку прокурорського виду діяльності.

Основним завданням прокурорського нагляду за додержанням законів є всебічне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і за­хист суспільних відносин від протиправних посягань. Використання термі­на "вищий нагляд" підкреслює загальний характер нагляду, його впливовість відносно всіх суб´єктів права незалежно від форми власності, обсягу повно­важень, соціального стану або інших ознак. Так, до кола об´єктів вищого на­гляду за додержанням і правильним застосуванням законів належать Кабі­нет Міністрів України, міністерства, державні комітети, відомства, органи місцевого самоврядування, громадські об´єднання, окремі посадові особи¹, що підтверджує загальний характер нагляду, його відносну незалежність та відособленість.

Прокурорський нагляд як окремий вид діяльності передбачає не тільки спостереження та фіксацію фактів неправомірної поведінки, а й активне втру­чання в життєві ситуації, вплив на поведінку учасників правових відносин шляхом видання індивідуально-правових, управлінсько-організаційних актів.

На цій підставі до органів прокуратури включено підрозділи, які здійсню­ють розслідування діянь, що містять ознаки злочину. Наявність слідчих про­куратури, проведення ними попереднього слідства є необхідною умовою та фактором активного впливу на стан законності, виявлення осіб, винних у скоєнні злочину, а також умов, що сприяли правопорушенню. Саме ак­тивність контролю, а не пасивне спостереження є характерною рисою проку­рорського нагляду.

Робота органів прокуратури, а отже, і прокурорська діяльність, незважа­ючи на її загальний характер, здійснюється за окремими напрямами, що за­кріплюється в законодавстві як функції прокуратури та дає можливість уяви­ти масштабність вищого нагляду. Так, крім загального нагляду за додержан­ням законів органами, установами, посадовими особами і громадянами, про­курорський нагляд охоплює сферу діяльності органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, виконують покарання, утримують затриманих, а також сферу діяльності військових управлінь, частин та підрозділів Збройних Сил Украї­ни, органів Служби безпеки України та інших військових формувань.

Слід також торкнутися тієї сторони прокурорської діяльності, де проку­рор виступає як учасник судового процесу. Згідно з чинним законодавством, однією з основних функцій прокуратури є підтримання державного обвину­вачення та участь у розгляді справ у судах. Характерним моментом цього напряму прокурорської діяльності є те, що у разі підтримання обвинувачен­ня прокурор бере безпосередню участь у дослідженні доказів і подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону, визначення міри по­карання, тобто своїми діями сприяє прийняттю об´єктивного рішення у справі, не посягаючи на незалежність суду. Така взаємодія з органами суду має на меті не тільки здійснення нагляду, а й сприяння ефективності судово­го слідства.

Незважаючи на широкомасштабність здійснення прокурорського нагля­ду, організацію контролю в різноманітних сферах соціального життя, вся діяльність прокуратури будується на певній системі принципів. Це принци­пи гласності, незалежності у прийнятті рішень, неупередженості до різно­манітних категорій громадян, визнання рівності всіх учасників юридично­го процесу перед силою закону, невідворотність відповідальності осіб, що допустили порушення прав.

Особливо слід підкреслити такі риси прокурорської діяльності, як її не­залежність та обов´язковість виконання вимог прокурора. Незалежність про­куратури передбачає неприпустимість будь-якого втручання в її діяльність органів державної влади, їх посадових осіб, засобів масової інформації, по­літичних партій, крім Верховної Ради України, якій лише і підконтрольна діяльність прокуратури. Будь-якого роду запити, звернення та інші докумен­ти з приводу справ, що перебувають у провадженні органів прокуратури, не можуть містити вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення. Крім того, намагання домогтися прийняття прокурором неправомірного рішення тягне за собою юридичну відповідальність.

Обов´язковість виконання рішень прокурора також характеризує цей вид діяльності з позицій його значення та ролі в юридичному процесі. Всі вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов´язковими для всіх адресатів і виконуються невідкладно або у визначений прокурором строк. Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне за со­бою юридичну відповідальність.

Реагування працівників прокуратури на факти порушення закону здійснюється у певних процесуальних формах та документах, серед яких розрізняють протести, приписи, подання, постанови, що видаються та вно­сяться до органів, посадових осіб залежно від характеру порушення.

У зв´язку з цим, і продовжуючи характеристику прокурорської діяль­ності, доцільно зупинитися на характеристиці змісту роботи прокурора, визначенні основних видів робіт.

Прокурори вивчають та узагальнюють показники реального стану право­порядку, результати роботи інших правоохоронних органів, роблять щодо них висновки, вносять пропозиції; вивчають матеріали конкретних справ, які перебувають у провадженні органів дізнання та попереднього слідства, підписують обвинувальний висновок, дають санкції на арешт; вимагають для перевірки документи і матеріали; особисто відвідують державні органи, установи, підприємства; викликають та проводять бесіди з громадянами, по­садовими особами; виступають у суді; здійснюють особисто прийом громадян, розглядають скарги та пропозиції; видають розпорядження щодо усу­нення порушень закону та виконують інші види робіт.

Такий багатогранний характер прокурорської діяльності потребує від юристів, котрі працюють в органах прокуратури,наявності певних власти­востей мислення:

• здатності побачити за зовнішніми показниками сутність явища, при­чинні зв´язки;

• охопити в межах однієї проблеми широке коло питань та фактів, які перебувають поза межами безпосереднього впливу;

• швидко та якісно вирішувати проблеми в межах своєї компетенції, незважаючи на нестандартність обстановки;

• самостійно та відповідально приймати рішення, керуючись буквою закону та правосвідомістю професіонала;

• залишатися на принципах об´єктивності, неупередженості та всебічно­го вивчення матеріалів справи;

• вміти прогнозувати наслідки прийнятих рішень, вчинених дій з погля­ду їх правової, економічної або політичної спрямованості.

На цій підставі до правників органів прокуратури ставлять досить високі вимоги: освіта — вища юридична; вік (залежно від посади) — 25—30 років; стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах — від трьох до семи років.

Особи, які не мають практичного досвіду роботи за спеціальністю, зобов´я­зані пройти стажування в органах прокуратури не менше одного року.

Після призначення на посаду працівники прокуратури приймають присягу, текст якої затверджує Верховна Рада України. Строк повноважень Генерально­го прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів — п´ять років.

Таким чином, після видання наказу Генерального прокурора України про призначення на посаду та прийняття присяги, особа, яка відповідає названим вимогам, отримує право на здійснення прокурорської діяльності. При цьому необхідно дотримуватись певних заборон: працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів, а також входити до скла­ду комісій, комітетів та інших колегіальних органів, утворюваних Радами народних депутатів або їх виконавчими органами. Як й іншим державним службовцям, їм також заборонено займатись підприємницькою діяльністю.

Характерною рисою є те, що на відміну від виборної посади судді всі поса­ди в системі органів прокуратури є призначуваними, причому за принципом високого рівня централізації. Якщо Генерального прокурора України при­значає на посаду Верховна Рада України за поданням її голови, то всі інші посадові призначення в системі органів прокуратури здійснює Генеральний прокурор України.

Припинення права на здійснення прокурорської діяльності пов´язується з виходом на пенсію, переведенням на іншу роботу, накладенням дисциплі­нарного стягнення у випадках, передбачених статутом прокуратури Украї­ни, який затверджується Верховною Радою України.

Контроль за здійсненням прокурорської діяльності також можна розгля­нути за трьома рівнями організації: зовнішньофункціональний, внутрішньо-системний та громадський. Зовнішньофункціональний контроль здійснюється єдиним органом — Верховною Радою України, перед якою Генеральний про­курор звітує за діяльність прокуратури не менш як один раз на рік.

Питання організації внутрішньосистемного контролю за діяльністю органів прокуратури цілком покладено на Генерального прокурора України, підлеглих йому прокурорів та колегії органів прокуратури, які поряд з про­курорами міст, районів, областей заслуховують звіти підпорядкованих про­курорів, начальників підрозділів та інших працівників прокуратури. У си­стемі органів прокуратури функціонують атестаційні комісії, які один раз на п´ять років проводять атестацію прокурорів та слідчих прокуратури.

Громадський контроль за здійсненням прокурорської діяльності у звично­му для нас розумінні не тягне безпосередньо правових наслідків, але може спри­яти позитивному впливу на діяльність органів прокуратури. Це може бути контроль з боку преси, політичних партій, територіальної громади, що набу­ває втілення у запитах народних депутатів України, внесенні законопроектів на розгляд Верховної Ради України, заслуховуванні звітів Генерального про­курора України або знятті його з посади, лобіюванні політичного інтересу пев­ного угруповання щодо діяльності прокуратури України, опублікуванні звітів та інтерв´ю з працівниками прокуратури, висвітленні у засобах масової інфор­мації статистичних даних з питань прокурорського нагляду тощо. Всі ці захо­ди з боку суспільства повинні сприяти підвищенню ефективності роботи про­куратури, вдосконаленню її організаційної структури та кадрового складу.

55.​ Основні принципи етичної культури юриста.

Етична культура юриста – це знання юристом його моральних прав і обов’язків та використання їх у професійній діяльності.

Мораль – це норми поведінки, які базуються на поняттях про добро і зло, честь і обов’язок, правду і справедливість.

Для моральних норм характерно, як правило, відсутність текстуального закріплення; надання більшого значення внутрішнім мотивам і цілям для їх моральної оцінки; забезпечення авторитетів суспільства – колективу чи малої групи; санкція за порушення у вигляді громадського осудження.

Мораль – елементарні правила поведінки, особливих навичок в реалізації яких не потрібно, тому етична культура юриста включає два аспекти:

- визнання існуючих моральних норм як необхідних регуляторів поведінки;

- дотримання цих норм у професійній діяльності.

Зміст моральної культури юриста полягає в органічній єдності моральних норм і якостей, а також принципів службової діяльності. Крім того, важливу роль відіграють моральна свідомість, моральна активність та моральність нормативної регуляції дій, які здійснює юрист.

Моральна культура юриста проявляється в активній творчій правовій діяльності. Вона пронизує культуру професійних дій, є основою особистої поведінки юриста.

2. Принципи етичної культури юриста:

- гуманне відношення до людини не як до засобу досягнення якоїсь мети, а як до цілі;

- чесність і справедливість, тому що справедливості не можна досягти нечесним шляхом;

- доброзичливість і чуйність, оскільки юристам доводиться часто спілкуватися з людьми, які потрапили в складні життєві ситуації. Але ці риси не можна ототожнювати із всепрощенням;

- простота і скромність. Вони потрібні юристу для того, щоб він не був егоїстом і користолюбним;

- дотримання професійної таємниці. Це необхідно для об’єктивного і повного розслідування кримінальної справи, а також, щоб не розголошувати інтимне життя учасників юридичного процесу.

3. Службовий етикет у юридичній роботі призначений для регулювання діяльності працівників. Завдяки йому закріплюються існуючі і утверджуються нові правові цінності. Він є показником моральної вихованості юриста і свідченням його загальної культури, важливою умовою створення довір’я і сприятливої соціально-психологічної атмосфери в цілому.

Етикет є зовнішнім проявом моралі, але за своєю структурою і функціями він простіший від моралі. Службовий етикет регулюється нормативними актами, відомчими наказами та інструкціями. Це пояснюється тим, що він є обов’язковим атрибутом професійної діяльності.

Зміст службового етикету юриста полягає в тому, що він є правовим інструментарієм, визначає систему взаємних юридичних прав та обов’язків держави та особи, виступає регулятором поведінки юриста. Він базується на розумі, на внутрішній потребі, на повазі до права і держави, є важелем ефективного правового регулювання суспільних відносин.

Службовий етикет юриста – це традиційно встановлена у правоохоронних органах і підтверджена нормативними документами форма дотримання службових норм і правил правомірної поведінки у взаєминах особового складу та спілкуванні з населенням.

Предметом службового етикету юриста є морально-правовий статус працівника правоохоронних органів, факти, за якими закон надає юридичного значення, методика надання юридичних послуг, а також основні аспекти правової естетики та особистої культури юриста.

Службовий етикет має свої функції. Основні з них: управлінська, оцінна, виховна, пізнавальна, естетична.

Службовий етикет юриста покликаний бути інструментом духовного оздоровлення працівників правоохоронних органів.

Сучасні юристи ще не достатньо володіють належними нормами моралі, не дивлячись на те, що моральна культура пронизує будь-яку професійну діяльність і стає міцним фундаментом формування внутрішнього імперативу службового обов’язку.

56.​ Адвокат, його місце серед інших юридичних спеціальностей.

57.​ Юрисконсульт.

Юрисконсульт - працівник правової служби органів державної влади, підприємств, установ, організацій, які перебувають на посаді начальника юридичного відділу, головного юрисконсульта, юрісконсульства. Головним завданням юрисконсульта є використання правових засобів для забезпечення високої ефективності діяльності державних органів, підприємств, установ і організацій при дотриманні законності. На юрисконсульта покладається контроль за законністю наказів та розпоряджень, що видаються керівництвом , дача висновків з правових питань, складання юридичних документів, участь у підготовці проектів договорів і угод, укладених з іншими органами та їх візування; ведення в судах загальної юрисдикції та арбітражних судах справ, по яким орган, підприємство, установа, організація виступають в якості позивача або відповідача; пред'явлення претензій при постачанні недоброякісної продукції або обладнання, заяву претензій транспортним організаціям з приводу нестачі, псування вантажів і т.д. Вимоги, що пред'являються до юрисконсульта, працівникові юридичної служби, зводяться до наступного: знання цивільного, податкового та іншого законодавства, чинного в тій чи іншій соціальній сфері; основ підприємницької та комерційної діяльності, вміння правильно організувати претензійну роботу.

58.​ Нотаріус та його повноваження за діючим законодавством.

Нотаріус — це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Станом на серпень 2013 в Україні працює близько 7 тис. нотаріусів

Нормативно-правові основи нотаріальної діяльності

Правовою основою діяльності нотаріату є Конституція України, Закон України "Про нотаріат, Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, інші нормативно-правові акти.

Правовий статус нотаріуса

Права нотаріуса

· витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій;

· одержувати плату за надання додаткових послуг правового та технічного характеру, які не пов'язані із вчинюваними нотаріальними діями, а також за вчинення приватними нотаріусами нотаріальних дій;

· складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них, а також давати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру. Чинним законодавством нотаріусу можуть бути надані й інші права.

Обов'язки нотаріуса

· здійснювати свої професійні обов'язки відповідно до цього Закону і принесеної присяги, дотримуватися правил професійної етики;

· сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду;

· зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій;

· відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам;

· вести нотаріальне діловодство та архів нотаріуса відповідно до встановлених правил;

· дбайливо ставитися до документів нотаріального діловодства та архіву нотаріуса, не допускати їх пошкодження чи знищення;

· надавати документи, інформацію і пояснення на вимогу Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі при здійсненні ними повноважень щодо контролю за організацією діяльності та виконанням нотаріусами правил нотаріального діловодства;

· постійно підвищувати свій професійний рівень;

· виконувати інші обов'язки, передбачені законом.

Умови зайняття посади нотаріуса

Нотаріусом може бути:

1. Громадянин України;

2. Має повну вищу юридичну освіту;

3. Володіє державною мовою;

4. Має стаж роботи в сфері права не менш, як 6 років, з них помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори — не менш як три роки;

5. Склав кваліфікаційний іспит;

6. Отримав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Не може бути нотаріусом особа, яка:

1. має судимість,

2. обмежена у дієздатності або визнана судом недієздатною.

Обмеження для нотаріуса Нотаріусу забороняється використовувати свої повноваження з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки чи пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб. Нотаріус не може займатися:

· підприємницькою, адвокатською діяльністю;

· бути засновником адвокатських об'єднань;

· перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб;

· виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності.

Присяга нотаріуса

Особа, якій вперше надається право займатися нотаріальною діяльністю, в Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управліннях юстиції в областях, містах Києві та Севастополі в урочистій обстановці приносить присягу такого змісту: «Урочисто присягаю виконувати обов'язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з законом і совістю, поважати права і законні інтереси громадян і організацій, зберігати професійну таємницю, скрізь і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса».

Контроль за діяльністю приватного нотаріуса

Перевірка організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, дотримання ним порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства здійснюють:

1. Міністерство юстиції України;

2. Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим;

3. Головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

Порядок проведення перевірки затверджується Міністерством юстиції України.

59.​ Міжнародні принципи щодо незалежності судових органів.

Сьомий Конгрес Організації Об'єднаних Націй з профілактики злочинності та поводження з правопорушниками, посилаючись на Каракаську декларацію, одностайно прийняту шостим Конгресом Організації Об'єднаних Націй з профілактики злочинності та поводження з правопорушниками і схвалену Генеральною Асамблеєю в її резолюції 35/171 від 15 грудня 1980 року посилаючись також на резолюцію 16, прийняту шостим Конгресом Організації Об'єднаних Націй з профілактики злочинності та поводження з правопорушниками, в якій Конгрес звернувся до
Комітету профілактики злочинності та боротьби з нею з проханням включити в число першочергових питань розробку керівних принципів незалежності суддів, посилаючись далі на рішення 1984/153 Економічної Соціальної Ради від 25 травня 1984 року, в якому Рада запропонувала міжрегіональній підготовчій нараді з питань розробки і застосування стандартів і норм Організації Об'єднаних Націй в галузі карного правосуддя завершити розробку проекту керівних принципів незалежності судових органів, сформульованого Комітетом профілактики злочинності та боротьби з нею на її восьмій сесії, і просила Генерального секретаря представити остаточний текст сьомому Конгресу для прийняття, з задоволенням беручи до відома роботу, виконану в цьому напрямі Комітетом профілактики злочинності та боротьби з нею і міжрегіональною підготовчою нарадою для сьомого Конгресу Організації Об'єднаних Націй з профілактики злочинності та поводження з правопорушниками, який проходив у Варенні (Італія) з 24 по 28 вересня 1984 року, з задоволенням беручи далі до уваги детальне обговорення на сьомому Конгресі Організації Об'єднаних Націй з профілактики злочинності і поводження з правопорушниками питання про проект керівних принципів незалежності судових органів, в результаті якого були сформульовані Основні принципи незалежності судових органів, 1) приймає Основні принципи незалежності судових органів, викладені в Додатку до цієї резолюції; 2) рекомендує Основні принципи до виконання і вжиття заходів на національному, регіональному та міжрегіональному рівнях з урахуванням політичних, економічних, соціальних та культурних умов і традицій кожної країни; 3) закликає уряди брати до уваги в межах їнього національного законодавства й шанувати Основні принципи; 4) закликає також держав-членів довести Основні принципи до відома суддів, юристів, співробітників виконавчих і законодавчих органів, а також широкої громадськості; 5) нагально закликає регіональні комісії, регіональні та міжрегіональні установи, що займаються питаннями профілактики злочинності й поводження з правопорушниками, спеціалізовані установи та інші органи системи Організації Об'єднаних Націй, інші відповідні міжурядові організації та неурядові організації, що мають консультативний статус при Економічній і Соціальній Раді, брати активну участь у втіленні в життя цих Основних принципів; 6) закликає Комітет профілактики злочинності та боротьби з нею розглянути в першу чергу питання про ефективність виконання цієї резолюції; 7) просить Генерального секретаря вжити належних заходів для забезпечення максимально широкого розповсюдження Основних принципів; 8) просить також Генерального секретаря підготувати доповідь про здійснення Основних принципів; 9) просить далі Генерального секретаря надавати державам-членам, на їх прохання, допомогу у здійсненні Основних принципів і регулярно представляти доповідь з цього питання Комітету профілактики злочинності та боротьби з нею; 10) просить довести цю резолюцію до відома всіх відповідних органів Організації Об'єднаних Націй.

60.​ Міжнародні мінімальні правила поводження з ув’язненими.

Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями

Попередні зауваження

1. Правила, наведені нижче, не мають на меті детально описати взірцеву систему пенітенціарних установ, а призначені лише для того, щоб на основі загальновизнаних досягнень сучасної думки і з урахуванням найзадовільніших у наш час систем викласти те, що звичайно вважається правильним з принципового і практичного поглядів у галузі поводження з в'язнями та в управлінні установами.

2. З огляду на розмаїття юридичних, соціальних, економічних і географічних умов зрозуміло, що не всі правила можна застосувати повсюди і водночас. Вони повинні, однак, покликати до життя постійне прагнення до подолання практичних труднощів, що стоять на шляху до їх здійснення, оскільки загалом відбивають ті мінімальні умови, котрі Організація Об'єднаних Націй вважає прийнятними.

3. З іншого боку, вони охоплюють поле діяльності, де громадська думка постійно йде вперед. Вони не мають на меті перешкоджати проведенню експериментів і введенню нової практики, які були б сумісні з викладеними в них принципами і спрямовані на досягнення окресленої в них мети.

4. 1) Частина I Правил стосується загального керівництва установами і може бути застосована до всіх категорій в'язнів, незалежно від того, чи перебувають останні в ув'язненні за кримінальною чи цивільною справою чи тільки під слідством або ж засуджені, включно з в'язнями, що є предметом "заходів безпеки" або виправних заходів, призначених суддею.

2) В частині II викладаються правила, які застосовуються до особливих категорій, про які мовиться в кожному розділі. Однак правила, що фігурують у розділі A і стосуються засуджених в'язнів, слід однаковою мірою застосувати й до категорії осіб, про які йде мова в розділах B, C і D, при умові, що вони не суперечать правилам, розробленим для цих категорій, і поліпшують становище останніх.

5. 1) Правила не мають на меті регламентувати управління такими установами для неповнолітніх, як заклад Борстала чи виправні будинки. Все ж частина I може знайти застосування і в цих установах.

2) До категорії неповнолітніх слід зарахувати принаймні всіх тих молодих в'язнів, які підлягають компетенції судів для неповнолітніх злочинців. Як правило, таких молодих людей не варто засуджувати до тюремного ув'язнення.

Частина I

Загальні правила

Основний принцип

6. 1) Нижченаведені правила слід застосовувати неупереджено. Дискримінація за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігійних, політичних та інших переконань, національного або соціального походження, майнового стану, сімейного становища або соціального стану неприпустима.

2) З іншого боку, треба поважати релігійні переконання та моральні засади в'язнів, які належать до тих чи інших груп населення.

Реєстр

7. 1) В усіх місцях ув'язнення треба мати реєстр у вигляді журналу з пронумерованими сторінками, куди повинні заноситися щодо кожного в'язня такі дані:

а) відомості про його особу;

b) причини, за якими його ув'язнено, і найменування урядового органу, який прийняв рішення про його ув'язнення;

с) день і година його прибуття, а також виходу з місця ув'язнення.

2) Нікого не можна приймати до в'язниці без офіційного наказу про ув'язнення, подробиці якого попередньо заносяться в реєстр.

Поділ на категорії

8. Різні категорії в'язнів утримуються в різних закладах або в різних частинах одного й того ж закладу, з урахуванням їхньої статі, віку, попередньої судимості, юридичних причин їх ув'язнення та нормативно визначеного характеру поводження з ними. Таким чином:

а) чоловіків та жінок треба по можливості утримувати в різних закладах;

b) якщо ж чоловіки та жінки утримуються в одному і тому ж закладі, то жінок слід розміщувати в абсолютно окремих приміщеннях;

с) незасуджених в'язнів треба розміщувати окремо від засуджених;

d) осіб, засуджених за невиконання боргових зобов'язань, та інших в'язнів, засуджених по цивільних справах, слід розміщувати окремо від осіб, які здійснили кримінальний злочин;

е) неповнолітніх правопорушників треба утримувати окремо від дорослих.

Приміщення

9. 1) Там, де в'язні ночують у камерах або кімнатах, кожен з них повинен мати окрему камеру або кімнату. Якщо ж з особливих причин, таких, як тимчасове перевантаження тюрми, центральному в'язничному управлінню доводиться відмовитися від цього правила, все одно розміщувати двох в'язнів в одній і тій же камері або кімнаті є небажаним.

2) Там, де є загальні камери, в'язнів, яких в них розміщують, треба ретельно відбирати, аби переконатися, що вони здатні жити разом у таких умовах. Ночами слід здійснювати постійний нагляд, сумісний з характером закладу.

10. Всі приміщення, якими користуються в'язні, особливо спальні, повинні відповідати всім санітарним вимогам, причому належну увагу слід звертати на кліматичні умови, особливо на кубатуру цих приміщень, на мінімальну площу їх, на освітлення, опалення і вентиляцію.

11. В приміщеннях, де живуть і працюють в'язні:

а) вікна повинні мати достатні розміри для того, щоб в'язні могли читати і працювати при денному світлі, і повинні бути сконструйовані так, щоб забезпечувати доступ свіжого повітря, незалежно від того, є чи немає штучної системи вентиляції;

b) штучне освітлення повинне бути достатнім для того, щоб в'язні могли читати і працювати без шкоди для зору.

12. Санітарні вузли повинні бути достатні для того, щоб кожен в'язень міг задовольнити свої природні потреби, коли йому це потрібно, в умовах чистоти і пристойності.

13. Кількість лазень і душових повинна бути достатньою для того, щоб кожен в'язень міг і був зобов'язаний купатися або приймати душ при температурі, яка підходить для даного клімату, і так часто, як цього вимагають умови загальної гігієни, з урахуванням пори року і географічного району, але в будь-якому випадку хоча б раз на тиждень у помірному кліматі.

14. Всі частини закладу, якими в'язні користуються регулярно, повинні завжди утримуватися в належному порядку і суворій чистоті.

Особиста гігієна

15. Від в'язнів слід вимагати, щоб вони утримували себе в чистоті. Для цього їх треба забезпечувати водою і туалетним приладдям, необхідним для підтримання чистоти і здоров'я.

16. Для того щоб в'язні могли зберігати зовнішній вигляд, сумісний з їхньою людською гідністю, їм треба давати можливість дбати про свою зачіску і бороду, дозволяючи чоловікам регулярно голитися.

Поиск по сайту: