Політична культура юриста. Професія зобов´язує юриста вникати в усі сфери суспільного життя

Професія зобов´язує юриста вникати в усі сфери суспільного життя. Проте атмосфера закритості колишнього радянського суспільства позначилася на його політичній культурі. Тому має місце деяка політична невпевненість, розгубленість, дефіцит політичних переконань. Часто-густо це стає перешкодою виваженій політичній стратегії у правоохоронній діяльності.
Як відомо, закон забороняє юристам вступати до будь-яких політичних партій. Але позапартійність не означає де-політизованості. Юрист має право на власні політичні погляди, які, однак, не повинні впливати на юридичну діяльність.
На думку деяких дослідників, термін “політична культура” з´явився у 50-х роках XX ст. Зміст цього поняття трактується по-різному, що виявляється в численних дефініціях.
Політична культура є складовою духовної культури. Вона увібрала в себе ті структурні елементи усіх видів політичних субкультур, які необхідні у юридичній діяльності. Тому політична культура юриста тісно пов´язана з політичною культурою суспільства, окремих соціальних груп та осіб.
Прийнято виокреслювати аспекти політичної культури:
1) ментальний епітет політичної системи (свідомість суб´єктів політичного процесу);
2) якісний стан функціонування інститутів політичної системи;
3) якісна сукупність політичних цінностей інформації.
Найоптимальнішим є третій аспект, оскільки політична культура розглядається у контексті розвитку мислення юриста. Тут політичне мислення виступає засобом оцінки політичних подій, поведінки окремих людей у політичних структурах, що має важливе значення для розгляду юридичної справи.
Розглянемо компоненти, які визначають політичну культуру юриста. Насамперед, це знання політичної історії України, оскільки Україна зазнала багатоколоніального тиску, якого не пережив жоден народ в Європі, свідоме засвоєння і критичне осмислення ним історичних та сучасних політичних ситуацій. Це означає, що політична культура як суспільний феномен передусім потребує інтелектуального осмислення історичного досвіду українського народу. Інформаційний фонд щодо історії України становить основу політичної культури юриста. Лише теоретично осмисливши минуле, можна здійснити багатоаспектний культурологічний вимір політичної історії України, її політико-культурних елементів. Соціальна пам´ять у питаннях політики, ставлення до власної історії, практики, політичної боротьби активно впливає на формування політичної культури юриста, оскільки засвоюються політичні уроки, глибоко усвідомлюється національно-політична ідея.
Сформовані таким чином політичні погляди і знання юриста дають змогу більш ефективно аналізувати й оцінювати явища суспільного життя. Так чи інакше юрист при виконанні службових обов´язків вступає у політичні відносини, політичні діалоги з колегами та громадянами. Тому важливо формувати високий рівень політичної культури юриста, здатність чітко орієнтуватися у політичних ситуаціях, роз´яснювати мету і смисл політичних подій громадянам. Проте незалежно від політичних уподобань, головним у діяльності юриста є право. Тобто передусім юрист повинен формувати у собі політичну неупередженість.
Політична культура юриста — це знання політичної історії України, сучасної політичної ситуації, їх оцінка та використання у професійній діяльності в межах позитивного права.
Не менш важливою є здатність кожного юриста виробити політичний імунітет проти деформації почуттів та переконань, які стають причиною неправильного, а то й фальшивого тлумачення політичного становища в Україні. Тому потрібно розвивати навички осмислення й політико-правових реалій в Україні.
Зміст політичної культури юриста містить такий компонент, як переконання та усвідомлення політичних цінностей. Політична культура правника сприяє піднесенню культури юридичної діяльності, забезпечує вдумливе, свідоме ставлення до виконання службових обов´язків. Вона передусім постає для юриста засобом утвердження загальнолюдських вартостей, передбачення перспективи подальшого розвитку українського суспільства, застерігає від сліпого наслідування чиєїсь (часом ворожої") думки.
Йдеться про уміння юриста осмислювати своє ставлення до правової дійсності з політичних позицій. При цьому домінує здатність політичної оцінки національної ідеї, яка є теоретичним підґрунтям політичної культури. Своєю чергою усвідомлення національної ідеї сприяє формуванню у юристів глибоких патріотичних почуттів, адекватного розуміння тимчасових політичних, ідеологічних й економічних труднощів. Проте, політична нейтральність невизначеність юриста позитивно позначається на виконанні професійного обов´язку.
Важливим компонентом політичної культури юриста є також уміння передбачати політичні наслідки власної професійної діяльності. Юрист не повинен бути пасивним спостерігачем політичного життя країни. Він має опановувати політичну науку, усвідомлювати мету розвитку українського суспільства і застосувати це при вирішенні конкретних життєвих ситуацій.
Одним із методів демократизації і правового розвитку України є якомога повніше врегулювання суспільних відносин правовими нормами. Саме політична культура дає змогу зрозуміти, що правові та економічні реформи обов´язково повинні супроводжуватись політичними. Справа у тому, що розв´язати правові проблеми неправовими та силовими методами неможливо. Це особливо стосується України, де політичні надії й сподівання поступово перетворювалися у політичні орієнтації. Відтак методологічного значення у діяльності юриста набуває українська політична етика, що вміщує поєднання національних та загальнолюдських цінностей.
У процесі виконання службового обов´язку юрист має керуватися державницькими цілями, передбаченими Конституцією України. Тільки з позиції конституційної культури та інтересів держави він спроможний справедливо вирішувати політичні інциденти у правовій діяльності. Політичні права людини, закріплені в Конституції України, юрист зобов´язаний охороняти, оскільки у протилежному випадку можуть виникнути правові наслідки.
Загалом політична культура юриста є основою розв´язання правових проблем при виконанні службового обов´язку. Специфіку політичної культури нації зумовлює своєрідність національної культури в цілому, оскільки першовитоком є духовно-ментальні алгоритми етносу. Різні форми культури по-різному пов´язані з “душею народу”.
Основними принципами політичної культури юриста є: державотворча ідеологія, ідейність, духовність і моральність, культура діалогу, політичний імунітет, логічність, справедливість.
Державотворча ідеологія як принцип політичної культури юриста визначається основним законом держави - конституцією. Межа політичного плюралізму окреслюється правовим почуттям. Поява нових державних ідеологій повинна сприйматися юристом однозначно. Адже на ідеології формується право, яке реалізується здебільшого юристом. Крім цього, оновлюється не тільки право, а й сама політична система, розвиваються власні національні ідеали, усувається фрагментарність у політичній сфері українського суспільства та ін. Це зобов´язує юриста підвищувати рівень політичної культури, знати механізми політика-правової дії, оскільки він як суб´єкт політичного життя повинен сприяти державі, поширювати і впроваджувати політико-культурні цінності. Однак при цьому дії юриста мають підпорядковуватися праву і лише праву.
Національна ідейність як принцип політичної культури юриста передбачає розуміння загального політичного курсу держави, на основі якого формується правова політика. Зміст цього принципу відображає основні складові національної ідеї - державність, самостійність, соборність, миролюбність, демократизм, які визначають масову політичну свідомість громадян. Витоки національної ідейності юриста беруть початок в історичній свідомості та історичній пам´яті українського народу. Тому можна стверджувати, що цей принцип пронизує сферу не тільки правової діяльності, а й усього життя юриста. Без ідей, зокрема національних, та осмисленого ставлення до власної історії політична культура юриста позбавлена перспективи, що призводить до правового нігілізму, зневіри у можливостях держави, розчинення цілісності українського національного буття.
Важливими принципами політичної культури юриста є духовність і моральність, які грунтуються на загальнолюдських вартостях і національній моралі. Адже політична культура юриста розвивається разом з національною мораллю. Водночас відбувається деяка моралізація політики (мораль виникла раніше від політики) і блокується політизація моралі. Друге явище небажане з певних причин. Зокрема, у деяких регіонах України переважає російська ментальність, або неконструктивний націоналізм. Такі ультратенденції у політиці конче небезпечні. Тому вона повинна керуватися природним правом, національною мораллю, що сприяє моральній соціалізації політичної культури юриста. Також цей принцип забезпечує формування моральної свідомості у політичних відносинах юриста, скеровує його у бік здорового глузду, що дає змогу успішно розв´язувати морально-політичні, ідейно-моральні проблеми службової діяльності.
У політиці неможливо уникнути суперечностей, службових конфліктів тощо. Тому з політичною культурою пов´язаний такий принцип, як здатність до культурного діалогу. Йдеться про переведення конфлікту з емоційного стану в інтелектуальний, досягнення взаєморозуміння між співбесідниками. Цей принцип передбачає мистецтво спілкування юриста у політико-правовому полі, виробляє запобіжні методи ймовірних політичних конфліктів, захищає політичні права людини, виключає політичну інертність юриста, зорієнтовує масову політичну культуру на модерну демократичну політичну культуру, засновану на позиціях українського національного патріотизму.
Принцип політичного імунітету найбільш притаманний саме політичній культурі юриста, який має певні переваги (без втручання вищих інстанцій) у політичних відносинах завдяки знанню права. Його власні погляди та уявлення ґрунтуються на юридичному мисленні, конституційній культурі, що дає змогу виробити власне політичне бачення розв´язання правоохоронних проблем. Така відносна самостійність забезпечує творче вироблення нових ідей, формує індивідуальне політичне мислення.
Політична культура юриста немислима без такого принципу, як логічність мислення. Він пов´язаний насамперед з інтелектом особи, з її умінням зорієнтуватися в розмаїтті суспільно-політичних явищ, поглядів. Адже їх зміна навіть без зміни ідеології держави - це цілком нормальне явище. Однак при цьому повинна існувати допустима межа нестабільності поглядів, яка вписується у рамки логічного. Крім цього, логічність потрібна для зв´язку політичної культури сучасності з політичною культурою минулого, політичної культури юриста з політичною культурою суспільства.
Відомо, що у політиці часто використовуються некоректні методи політичної боротьби, фактично існує ринок правди, де кожен по своєму її тлумачить. Окремі політики вдаються до обману, перекручення історичних відомостей, інсценування політичного тиску тощо. Це зобов´язує юриста дотримуватися принципу справедливості. Вона завжди контролюється сумлінням юриста, внутрішнім імперативом службового обов´язку, політичною довірою й вірою в людину взагалі. Справедливість у політико-юридичному житті характеризується оцінкою політичних явищ, миролюбністю, доброзичливістю, визнанням певних політичних взірців, що запобігає деформації політичної культури особи. Цей принцип зобов´язує юриста вдосконалювати елементи політичної культури на основі конкретного знання коренів та причин як підвищеної, так і заниженої політизації громадян. Тим більше, що одне і друге явище має пряме відношення до правопорядку.
Важливим завданням у дослідженні політичної культури юриста є визначення її функцій - політичної оцінки результатів юридичної діяльності, формування політичної культури юриста, вироблення політичної орієнтації у виконанні службового обов´язку, запобігання деформації політичної свідомості юриста, впорядкування політика-юридичних культурних процесів, формування української політичної еліти.
Зміст функції політичної оцінки результатів правової діяльності полягає в тому, що прийняті юристом неправильні рішення можуть отримати негативний резонанс у суспільстві, оскільки багато правопорушень мають політичне забарвлення. Тоді виникатимуть негативні оцінки діяльності органів державної влади, стану політичної культури держави в цілому. Своєю чергою недоліки правової діяльності безпосередньо впливають на низку політичних явищ, стають певною лазівкою для розкрадання національних багатств. Тому боротьба зі злочинністю, особливо у сфері економіки, має політичний характер. Це ж стосується адміністративно-правових та цивільно-правових порушень. Відтак високий рівень політичної культури юриста є своєрідним чинником демократичної правової держави України, доповнює фахову культуру, забезпечує пріоритет загальнонаціональних справ. Політична культура дає змогу виявити не тільки ментальний рівень політиків (тобто їхню самооцінку), а й їхню конкретну поведінку у тій чи іншій політичній ситуації. Політична культура здебільшого відображає попередній досвід і змінюється значно повільніше, ніж інші елементи політичної системи. Крім цього, результати правової діяльності безпосередньо впливають на політичний клімат колективів юридичних установ. Члени колективу, які бачать ефективність своєї роботи, позитивно сприймають правові норми, відчувають дієву політику держави і вірять у вибраний політичний курс.
Юрист, незважаючи на високий соціальний статус, є передусім громадянином України. Тому його політична культура спрямована на формування насамперед громадянської культури. Це означає, що юрист має керуватися законами Української держави, бути зразковим громадянином, підпорядковувати власне громадянське життя конституційним нормам. У результаті такої громадянської соціалізації, формування громадянської свідомості у юриста виробляється ефективне сприйняття українських політичних реалій.
Розглядаючи таку функцію, як формування політичної орієнтації у юридичній діяльності, треба наголосити, що політична культура відіграє роль трансляції для кожного правника. Адже у багатьох випадках йому потрібні знання політичних намірів тієї чи іншої соціальної групи, зокрема, знання програмних вимог політичних партій України, їхніх ідей, передвиборної компанії, розставляння політичних сил тощо, що допоможе ефективно впливати на стан правопорядку в Україні, виробляти адекватні профілактичні заходи. Високий рівень політичної культури юриста дає йому змогу відповісти на запитання: яка політична партія зможе здійснити позитивні зрушення в суспільстві, реалізувати (а не тільки запропонувати) дієве регулювання суспільних відносин, не завдаючи шкоди українській національній ментальності?
Важливою є функція запобігання деформації політичної свідомості юриста. На жаль, у правовій діяльності ще й досі виявляються негативні тенденції політичної психології, пов´язані з відчуттям “меншовартості”, побоюванням зміни політичного курсу держави, фактами нетерпимості до інакомислення тощо. Усе це наслідки культурних деформацій. Нинішній стан політичної культури характеризується морально-політичною кризою як наслідком узурпації частини влади бюрократією, консервативного соціально-політичного блоку, мафії, породжених ленінським політичним розгулом, сталінським “чистилищем” та брежнєвською вседозволеністю. Це породжує у деяких правників байдуже ставлення до утвердження цивілізованого правопорядку.
Політична культура має функцію впорядкування політика-юридичних культурних процесів в Україні. Йдеться про творче використання духовної культури з метою наповнення норм поведінки громадян політико-юридичним змістом. Сюди можна віднести повагу до особи, рівень правопорядку, стан правосуддя, розвиток соціально-правової активності та ін. Ці процеси мають і зворотну дію, оскільки безпосередньо впливають на вдосконалення елементів політичної культури особи юриста. В цьому випадку виправданим є домінування ідеології, яка визначає напрям використання здобутків культури у праві.
Чи не найважливішою функцією політичної культури є формування політичної еліти суспільства. Цю функцію покликана забезпечити насамперед добре продумана система освіти (зокрема соціологічної й політологічної), через яку передається зміст духовності національної еліти, транслюється культура. Еліта як активна група авторитетних інтелектуальних осіб є носієм національної ідеї.
Одну із верств національної еліти становлять юристи. Українських юристів згуртовує національна ідея. Політико-правова українська еліта постійно намагалася випереджувати дії держави, формувати дієздатні моделі правових норм.
Формування нової національно-політичної еліти здійснюється на засадах багатовимірного підходу. Це дає змогу налагоджувати політичну взаємодію між регіональними еліта-ми, різними верствами громадян, доходити компромісних рішень тощо. Незважаючи на те що регіональна еліта України має дещо різну політичну, культурну й економічну орієнтації, їй потрібно об´єднуватися, оскільки Конституція України ставить завдання систематично відстоювати державницькі інтереси народу шляхом виваженої, організованої політичної активності юристів.
Відомо, що між політичною та правлячою елітами є суттєва відмінність. Якщо для першої групи важливим є талант і обдарованість, то для другої - політичне лідерство. Проте для піднесення рівня професіоналізму еліти необхідні обидва компоненти, оскільки українська політична еліта повинна діяти у політико-правовому полі, тоді національна ідея може отримати перемогу.
Отже, політична культура юриста - це складний соціально-культурний феномен. Вона включає політичну свідомість, культуру політико-правової поведінки, сприяє культурі функціонування юридичної установи в цілому. Тут поєднується політична наука з конкретними політико-правовими діями на основі духовної, моральної, правової й інших видів культур.
Політична культура дає змогу юристові уникати стандартизованих, одновимірних, регламентованих світоглядних поглядів у правовій діяльності, запобігати авторитарності, фрагментарності, амбівалентності, нецілісності, неорганічності у політичній культурі не тільки юриста, а й суспільства в цілому.

39.​ Зовнішній вигляд будови, приймальні, кабінету юриста.

Службовий етикет юриста

Естетика і правова естетика: поняття. Місце у них естетичної культури юриста

Естетика (від грецьк. "Естетікос" - чуттєвий, відчуває) - філософська наука, що вивчає всю область людського ставлення до світу , всі сторони освоєння людиною світу за законами краси. В естетиці як науці можна виділити два основних взаємопов'язаних кола явищ :

сферу естетичного як специфічний прояв ціннісного ставлення людини до світу ("філософія прекрасного" );

сферу художньої діяльності людей (" філософія мистецтва" ) .

Обидва розділу естетики , будучи органічно взаємопов'язані , мають відносну самостійність .

"Філософія прекрасного" як розділ науки естетики - розглядає такі питання : природа і своєрідність естетичного в системі ціннісних відносин; діалектичний зв'язок естетичної цінності , оцінки , сприйняття і практики; значення естетичної активності людини в суспільному і особистому житті ; взаємозв'язок естетичного і художнього в різних сферах їх прояви - у практичній діяльності , вихованні , освіті , спогляданні .

"Філософія мистецтва" як розділ науки естетики - присвячена спеціальному аналізу художньої діяльності ; її виникнення ; структурне і функціональне своєрідність у ряді інших форм людської діяльності ; зв'язки процесу художньої творчості та його результатів з характером їх сприйняття людиною і ін

І " філософія мистецтва " і " філософія прекрасного" знаходять переломлення в професійній діяльності юриста . Область естетики - область розуму і область безпосередніх почуттів . Тут діє і те і інше , і ще певні наші здібності, пов'язані з інтуїцією , уявою , мріяннями .

Естетичне і естетика для особистості - це саме те , що невіддільне від сприйняття прекрасного в мистецтві і в житті , невіддільне від своєрідного , художнього сприйняття речей і явищ. Чимало видатних адвокатів , прокурорів, слідчих чудово малювали , писали вірші , виступали з вокальними номерами і ін Мистецтво формує цілісну особистість в єдності її чуттєво- емоційної та інтелектуально - розумової сфер , ціннісних орієнтацій . Мистецтво вдосконалює творчі здібності юриста , спонукаючи його до діяльності за законами краси. Справжній юрист може працювати плідно , не обмежуючи свою діяльність рамками професіоналізму.

Проте нас цікавить , перш за все , естетична культура юриста -спеціаліста , яка проявляється в його професійній діяльності . А це - область заломлення " філософії прекрасного" в практичній юриспруденції , складова зміст правової естетики.

На практиці , навіть не цілком усвідомлюючи того , ми постійно говоримо про естетику та естетичному , маючи на увазі не одне лише мистецтво . Власника підприємства , фірм все більше починає турбувати форма і колір костюма працівників , інтер'єр кабінетів і зовнішній вигляд будівлі. Виявляється , від цього залежить (іноді - дуже сильно) продуктивність праці працівників , і все це має велике практичне значення , хоча й належить до сфери естетики. Конструктор автомобіля все більше думає про зовнішній вигляд свого " дітища " , а будівельник шосейних доріг - про форму і колір дорожніх знаків. У даному випадку мова йде про виробничу естетиці , яка відноситься до іншої області, ніж мистецтво , але між ними існує спільне: вони засновані на законах прекрасного і підпорядковані цим законам.

Таким чином , естетика в тій чи іншій мірі стосується всіх сфер практичної діяльності людини. Що стосується професійної діяльності юриста , то вона повною мірою пов'язана з естетикою , оскільки тут чітко видно особливості і результати цієї взаємодії. Вони виражаються в естетичній культурі юриста , яка є основою правової естетики як наукового напрямку .

Правова естетика - це система знань про вимоги , що пред'являються до зовнішньої сторони діяльності юристів і їх ролі в досягненні позитивних результатів при розгляді юридичної справи .

Вимоги правової естетики стосуються всіх аспектів діяльності юриста . Вони сприяють забезпеченню ефективної і оптимальної організації праці юриста , її високої культури , створення обстановки ділового комфорту.

Правову естетику можна визначити як прикладне знання , що вивчає вплив естетичних явищ на психофізіологічний стан юриста , розробку принципів правомірної поведінки , попередження злочинності за допомогою краси навколишнього природного і соціального середовища , а також творів мистецтва.

У сферу правової естетики входить вивчення естетичних почуттів особистості юриста , дослідження емоційних реакцій і переживань та їх значення для фізичної і психічної життєдіяльності . Естетичне ставлення - це здатність юриста оцінювати явища дійсності як прекрасні або потворні , піднесені або низовинні , трагічні або комічні . Можна сказати , що одне з головних питань правової естетики - про природу естетичних відносин і оцінок у зв'язку з психофізіологічним станом юриста , з відчуттям необхідного і корисного для його фізичного і морального здоров'я .

Правова естетика з'ясовує причини, що викликають відчуття приємного збудження і радості , зміни психічних станів , коли печаль змінюється заспокоєнням , а останнє переходить у тривалий , духовну рівновагу ( катарсис ) . У сферу правової естетики входить також опис діяльності юриста за законами краси , спрямованої на вирішення юридичних завдань .

Етичне і естетичне в юриспруденції (з урахуванням їх специфіки ) , як і в іншій науці , становлять нерозривне ціле. Будь-яке суспільне явище , вчинок або мотив людської діяльності мають одночасно естетичної та етичної цінністю ( значенням ) і можуть бути оцінені :

як прекрасне або потворне ( область естетики ) ; як добро чи зло ( область моралі) .

Правова естетика розглядає дві важливі проблеми , які дозволяють усвідомити і розвинути естетичну культуру юриста- практика:

1 . якості естетичних форм (прекрасне , потворне і т. п. ) , що викликають те чи інше позитивний чи негативний вплив на юриста в процесі його професійної діяльності;

2 . з'ясування загальних принципів організації всієї системи юридичної практики відповідно до вимог естетики ( ідеал , естетичний смак і т. п) .

Естетична культура юриста - це система естетичних вимог як результату оволодіння прекрасним , що виявляються у формі (зовнішня сторона ) та утриманні (внутрішня сторона ) поведінки юриста при виконанні професійних повноважень .

Естетична культура юриста - результат морально-естетичного виховання особистості юриста , покликаного забезпечити всебічне збагачення її духовного світу , свідоме ставлення до громадського обов'язку і службовому етикету , розвинуте почуття прекрасного , допомагає сприйняттю та виконанню норм і правил правової етики та деонтології .

Естетична культура юриста розкривається через аналіз специфічного - естетичного - прояви ціннісного ставлення юриста до себе , своєї професії , колегам , клієнтам .

Можна виділити три основні сфери естетичного пізнання юриста , розкривають його естетичну культуру:

різноманітні фактори та явища навколишньої дійсності , створені природою і самою людиною ;

діяльність юриста , його робота " за законами краси" ;

внутрішня і зовнішня естетична культура працівників юридичної праці , а також твори мистецтва (музика , література , живопис та ін), які переживаються юристом і викликають відповідні психофізіологічні зміни .

Естетична культура юриста має внутрішню і зовнішню сторони . Зовнішня сторона постає у формах її прояву і характеризує зовнішню сторону діяльності юриста; внутрішня - у вимогах сприйняття прекрасного , які є глибинними властивостями особистості і характеризують внутрішню сторону естетичної культури юриста як особистості , його ідеали , естетичний смак.

Службовий етикет юриста

Етикет ( фр. ' etiquette - ярлик , етикетка) - стійкий порядок поведінки , що виражає зовнішній зміст принципів моралі і складається з правил ввічливого обходження в суспільстві ( манери , одяг та ін.) Стійкий порядок поведінки означає сукупність усталених правил поведінки, що стосуються зовнішнього прояву ставлення до людей. Ритуальні форми етикету мають місце у сфері дипломатичних відносин (дотримання так званого дипломатичного протоколу).

Службовий етикет юриста - стійкий порядок поведінки юриста при виконанні службових повноважень ( напр. , вирішенні юридичної справи ) , що виражає зовнішній зміст принципів моралі і складається з правил ввічливого обходження в суспільстві ( манери , форми звертання і вітання , одяг та ін.)

Етикет має правила , які одягнені в конкретні форми, які становлять єдність двох сторін: етичної (прояв турботи , поваги тощо) і естетичної ( краса , витонченість поведінки).

Вимоги етикету в юридичній практиці набувають особливої ​​значущості , так як є строго регламентованим церемоніалом , де певні офіційні форми поведінки юриста не повинні виходити за межі жорстко встановлених рамок. Він виражається в системі правил чемності , чітко класифікує правила обходження з посадовими особами відповідно до їх рангом ( до кого як слід звернутися , кого як має титулувати ) , правил поведінки в різних колах. Суворе дотримання правил службового етикету - важлива умова високої етичної та естетичної культури поведінки юриста .

Специфіка юридичної діяльності така, що юристу щодня доводиться стикатися з великою кількістю людей і тому дуже важко вибрати правила поведінки з кожним. Реальні обставини настільки різноманітні , що ніякі правила і норми не в змозі охопити їх повністю. Однак можна виділити головні з них , якими повинен керуватися юрист під час здійснення своєї професійної роботи.

Основні етико - естетичні правила взаємин між юристом та іншими учасниками вирішення юридичної справи :

Почуття такту - почуття емоційного співпереживання з кожним з учасників рішення юридичної справи .

Почуття такту допомагає визначити належну міру у виразах і вчинках.

Такт передбачає уважне ставлення до особистості співрозмовника , вміння юриста коректно обійти по можливості питання, які можуть викликати незручність у оточуючих.

Важливо постійно пам'ятати , що дотримання етикету і прояв такту - невід'ємна частина духовної культури юриста як службової особи , тим більше особистості керівника . У цьому сенсі керівник повинен бути зразком для своїх підлеглих , так як грубість і нестриманість упускає не тільки його авторитет , а й породжує конфліктні ситуації в колективі .

Почуття такту повинно виявлятися в різних формах ділового спілкування юриста:

повсякденне службове спілкування (прийом відвідувачів , відвідування громадян за місцем проживання , участь у нарадах , засіданнях і т. д.);

специфічні форми службового спілкування ( керівник і підлеглі , між колегами ) ;

екстремальні форми спілкування ( під час обшуку , затримання ит . п.);

невербальні і неспецифічні форми спілкування (телефон , ділове листування , виступи по радіо , телебаченню і т. п.).

Ці та інші форми ділового спілкування юриста вимагають своїх принципів , правил і норм , які розкривають і доповнюють відчуття такту . Коректність - стриманість у словах і манерах , виключення безглуздих питань, надмірної наполегливості і т. п.

Ввічливість - зовнішній прояв доброзичливості , звернення на ім'я та батькові , душевне розташування .

Люб'язність - готовність надати послугу тому , хто цього потребує . Точність - своєчасність виконання обіцяного або дорученої справи .

Висока самоорганізованість - планування діяльності і дії , спрямовані на виконання плану та ін

Формула успіху юриста може бути представлена ​​так:

G = ( x + y + z ) K ,

де G - успіх ,

х - компетентність ( професіоналізм ) ,

у - працездатність ,

z - уміння бути стриманим ,

К - коефіцієнт такту ( чарівності )

Головне, щоб за суворим дотриманням етикету не було прихованого неповаги, недоброзичливості до людей. Якщо етикет матиме чисто зовнішню, відірвану від свого морального змісту, форму, строго канонізований характер, він перетворитися на офіційну форму лицемірства.

Зовнішній вигляд юриста. Формений одяг. Зовнішні атрибути, символіка

Є таке прислів'я: "Зустрічають по одягу, а проводжають по розуму". Вона прямо відноситься до естетичної культурі юриста, що виражається в його зовнішньому вигляді. Зовнішній вигляд слідчого, прокурора, судді робить істотний вплив на ставлення до них громадян. Знаменитий адвокат А. Ф. Коні радив: "Слід одягатися просто і пристойно. В костюмі не повинно бути нічого химерного і кричущого (різкі кольори, незвичайний фасон). Брудний, неохайний костюм справляє неприємне враження. Це важливо пам'ятати, так як психологічний вплив на присутніх починається до мови, з моменту появи перед публікою ".

Нерідко встановити контакт з людиною слідчому не вдається саме внаслідок первісної антипатії, викликаної його зовнішнім виглядом: неохайною одягом або такою, що не відповідає діловим відносинам; неприємними манерами.

При першій зустрічі відбувається оцінка юриста з точки зору сприйняття особливостей його поведінки і зовнішнього вигляду. На основі даної оцінки юристу може бути дана своєрідна характеристика, як позитивна, так і негативна.

Юрист повинен мати почуття прекрасного. Він не може не рахуватися з тим, яке враження він справляє на людей своєю зовнішністю. В одязі він повинен віддати перевагу діловому стилю. У контакті з клієнтами, колегами важливо все: вираз обличчя, підтягнутість, пострижені нігті і волосся, одяг, її стан, вміння вільно почувати себе в ній.

В умовах соціально-неоднорідного суспільства юристу доводиться спілкуватися з людьми, які відрізняються за своїм матеріальним становищем, однак на всіх він повинен виробляти приємне враження, бути втіленням закону і справедливості.

Неможливо розробити перелік рекомендацій, що стосуються, наприклад, одягу, зачіски юриста. Кожен юрист сам створює свій імідж. Головне, щоб він керувався почуттям міри і усвідомленням того, що є представником держави для всіх тих, хто звернувся до нього за юридичною допомогою.

Для окремих категорій працівників юридичної праці (органів внутрішніх справ, прокуратури, Конституційного Суду України тощо) встановлені стандарти зовнішнього вигляду при виконанні службових повноважень-пропонується носити спеціальну форму.

Закон України "Про Конституційний суд України" (ст. 10) встановив форму одягу та нагрудний знак судді конституційного суду. Він повинен бути одягнений в мантію при відправленні своїх обов'язків на пленарному засіданні, на засіданні Конституційного суду і Колегії суддів Конституційного суду України.

Відповідно до ст. 12 "Положення про класні чини працівників прокуратури України" від 6. 11. 1991 працівники прокуратури, які мають класні чини, під час виконання службових обов'язків носять формений одяг.

Чітка регламентація носіння форменого одягу працівниками органів внутрішніх справ передбачена Наказом МВС України від 27. 11. 1997 (№ 802), а також "Правилами носіння форменого одягу особами начальницького і рядового складу ОВС та військовослужбовцями внутрішніх військ МВС". Відповідно до цих нормативно-правовими актами право носіння форменого одягу надається працівникам органів внутрішніх справ, які мають спеціальні звання міліції або внутрішньої служби. Формений одяг має відповідати затвердженим зразкам та описам, бути ретельно підігнаною і утримуватися в бездоганному стані.

Працівники ОВС в службовий час зобов'язані носити встановлену для них формений одяг, крім випадків, передбачених наказом МВС України № 23 від 12. 01. 1995 року. Види форменого одягу працівників ОВС: парадно-вихідна, повсякденна, польова (спеціальна), робоча.

Відповідно до принципів і норм правової естетики працівникам внутрішніх справ забороняється:

-Носіння предметів форменого одягу, спорядження, взуття, знаків розрізнення та нагрудних знаків змінених або невстановлених зразків;

-Одночасне носіння предметів різних формених одягів, а також предметів форменого одягу разом з елементами цивільного одягу;

-Носіння сумок, а також парасольок яскравих забарвлень і т. п.

Носіння форменого одягу співробітниками правоохоронних органів підкреслює державно-владний характер їх роботи. Формений одяг покликана сприяти підвищенню офіційності в спілкуванні з людьми (особливо при проведенні допитів неповнолітніх, оглядах місць події, обшуках і т. п.).

Невід'ємною частиною зовнішніх атрибутів держави, органів влади, юридичних організацій, установ є символіка.

Символ - концентроване зриме вираження основної ідеї (поняття), структурно схоже з нею. Однією з форм символу є емблема. Приватним видом емблеми є герб, прапор та інші атрибути, що втілюють, насамперед ідею національно-державної єдності і величі.

Для того, щоб осягнути закладену в символі ідею, потрібно активна робота розуму сприймає суб'єкта. Символ виступає і засобом спілкування між людьми, об'єднує спільності людей, зайнятих у певній сфері праці, відображає спільність інтересів їх членів, підкреслює важливість їх діяльності в житті суспільства, допомагає дізнатися їх приналежність до конкретної професійної групи та ін.

Загальним символом юридичної професії можна вважати богиню правосуддя. Емблеми державних органів - прапори, розпізнавальні знаки та інші символи встановлюються офіційним шляхом: або постановою Верховної Ради небудь положенням ради професійного юридичного об'єднання з обов'язковою реєстрацією цього положення в Міністерстві юстиції України.

Напр. , Верховна Рада України затвердила опис прапора і розпізнавального знака митних органів України (4. 04. 1997): прапором митних органів України є полотнище темно-синього кольору, у верхньому куті якого розміщені Державний Прапор України, який займає четверту частину полотнища. У центрі вільної половини полотнища, на расстояніі3/10 його ширини від верхнього краю полотнища, зображений кадуцей жовтого кольору, висота якого дорівнює 2/3 ширини полотнища. Розпізнавальний знак являє собою коло синього кольору з жовтою каймою з зображенням на синьому полі кадуцея жовтого кольору, висота якого становить 2/3 загального діаметра кола. Ширина облямівки дорівнює 1/8 діаметра круга, а від нижнього його краю до кайми - 1/24 діаметра.

Інший приклад - "Положення про символіку Української нотаріальної палати", затверджене Радою Української нотаріальної палатой22. 06. 1993 року і зареєстроване Міністерством юстиції України (свідоцтво № 10 від 30. 06. 1993 р.). До символіки Української Нотаріальної палати відносяться емблема і нагрудний знак. Емблема палати має форму стилізованого щита, розширюється донизу. На щиті, який є символом захисту, зображено два овалу різного розміру. У Верхній частині в проміжку між овалами напис: "Українська нотаріальна палата". Нижня частина овалів обрамлена складеної в витки стрічкою, в кольоровому зображенні жовто-блакитного кольору. У центрі овалу меншого розміру знаходиться головний елемент емблеми - розгорнутий паперовий сувій, який разом із зображенням пташиного пера створює латинський знак "N" (початкова буква слова "Nota", яка дає назву слову "нотаріус"). Контури емблеми чорного кольору.

Певну атрибутику має зал засідання Конституційного суду. Відповідно до ст. 11 Закону "Про Конституційний суд України" невід'ємними атрибутами залу засідань є символи держави: прапор, герб. Такі ж атрибути має зал засідань Вищої ради юстиції України та інших органів держави.

Кожен з державних органів (прокуратура, міліція, суди тощо) мають свої печатки. Так, ст. 4 Закону "Про Вищу раду юстиції України" говорить: "Вища Рада юстиції має печатку із зображенням державного герба України та емблему Вищої Ради юстиції, яка затверджується її рішенням"

Свої емблеми мають юридичні вищі навчальні заклади, в тому числі в системі МВС. Після закінчення вищого навчального закладу випускникам видаються дипломи з нагрудними знаками, виготовленими з металу, на яких зображена емблема того навчального закладу, який вони закінчили. Свою символіку мають об'єднання юристів - Союз юристів України та ін

Всі емблеми, нагрудні знаки, прапори естетично оформлені і ілюструють естетичну культуру їх укладачів. Кожен із закладів або органів держави, зареєструвавши символіку на своє ім'я, набуває виключне право на її виготовлення і використання.

Вимоги до дизайну та ергономіки в юридичних установах

До об'єктивних факторів, що впливає на результати юридичної діяльності, відноситься зовнішній вигляд будівлі, приємний, кабінету. Від них залежить ефективність праці юриста. Питання оптимізації умови праці вивчає порівняно нова наукова дисципліна - ергономіка. Ергономіка використовує дані технічних наук, психології, фізіології, гігієни, а також анатомії, антропології та біофізики, Ця наука вивчає функціональні можливості людини в процесі трудової діяльності і має на меті створення для нього оптимальних умов праці, які, роблячи працю високопродуктивним, забезпечують працівникові необхідні зручності і зберігають його сили, здоров'я і працездатність.

Умови праці, в яких протікають діяльність юристів багато в чому зумовлюють їх працездатність і психологічний комфорт. Ці ж фактори роблять потужний вплив і на психологічний стан тих: людей, які звертаються до юриста за наданням правової допомоги.

У сучасних умовах зростає і ускладнюється роль дизайнера (художника-конструктора), що працює в галузі юридичної практики. У дизайнерській діяльності, спрямованої на створення оптимально-гармонійної середовища, відбувається інтеграція природних і технічних форм. Основне завдання дизайнерської діяльності в юридичній практиці полягає в тому, щоб середовище, навколишнє юриста і клієнта, забезпечувала максимальний розвиток здібностей юриста, служила внутрішнім фактором попередження протиправної поведінки та успішного виправлення правопорушників.

При будівництві й оформленні юридичних установ, будов для судів, прокуратури, виправно-трудових установ та ін повинно враховуватися їх призначення відповідно до емоційним ставленням до них і сприяти зняттю напруги.

Значна частина роботи юриста протікає в його робочому приміщенні - кабінеті. Тут необхідно враховувати цілий ряд факторів, що створюють в цілому обстановку ділової активності, з одного боку, і приємного комфорту, з іншого.

Розглянемо основні вимоги, які пред'являються до кабінету:

1. достатні розміри приміщення;

2. необхідну кількість повітря;

3. достатню кількість світла і правильне поєднання його з забарвленням приміщення;

4. нормальне регулювання температури та мікроклімату.

5. спокійна безшумна обстановка та ін.

Найбільш раціональною визнається прямокутна форма кабінетів із співвідношенням сторін 1:1 , 5 ( не більше ніж 1:2). Висота службових приміщень повинна бути не менше 3 , 25 м , а мінімальна ширина - 2 , 5м.

Основним завданням раціональної організації робочого місця є максимально повне розвантаження працюючого від зайвих фізичних зусиль і надмірних переміщень . Правильне планування робочого місця досягається шляхом визначення найбільш і найменш зручних зон для виконання трудових операцій . Нормальна робоча зона визначається дугою , окреслює довжиною витягнутої правої або лівої руки в горизонтальному або вертикальному напрямку. При розміщенні предметів і знарядь праці в межах кордонів максимальної зони досяжності забезпечуються мінімальні переміщення і витрата енергії в процесі трудової діяльності.

Габарити меблів та їх розміщення повинні відповідати робочій зоні. Оскільки більшість юристів основне службовий час проводять , сидячи за письмовим столом , стіл і стільці повинні бути пристосовані під індивідуальні умови роботи. Стіл, за яким працює слідчий , суддя , прокурор , повинен бути розташований так , щоб світло з вікна був зліва сидячого за столом. Стіл не повинен стояти в кутку. У разі знаходження в кабінеті 2-3 працівників розміщення їх столів повинна визначатися специфікою виконуваної ними роботи . Так , наприклад , можна зменшити шум у кабінеті , якщо ставити поруч столи тих співробітників , яким по роботі доводиться розмовляти.

Решта меблі по можливості повинні розташовуватися уздовж стін так , щоб центр кімнати залишався вільним. Необхідно звернути увагу на розташування стільця співрозмовника . Його можна поставити навпроти стільця юриста або збоку столу , але при будь-якому розташуванні співрозмовник повинен бути добре видно і освітлений, щоб можна було спостерігати за його мімікою , жестикуляцією і т. п.

Велика увага повинна приділятися освітленості робочого місця і кабінету в цілому. Для нормального освітлення робочого місця джерело світла повинен бути розташований ліворуч, а для виконують роботу на технічних засобах (комп'ютерах , друкарських машинках і т. п. ) під кутом 45 градусів. Освітленість робочої поверхні столу повинна бути не менше 100 люкс при люмінесцентних лампах і не менше 33 люкс при лампах розжарювання. При штучному освітленні краще застосовувати джерелах з відбитим або розсіяним світлом , що створює рівну освітленість без тіней , різких контрастів і відблисків. Після 3 годин безперервного читання при прямому освітлення ефективність сприйняття тексту знижується через відблисків на 80 % , при відбитому світлі - лише на 10 %. Поєднання загальних і місцевих джерел світла створює найкращі умови освітленості.

Важливе значення для працездатності має кольорове оформлення службових приміщень. Німецький поет І. -В. Гете у роботі " Нарис вчення про колір " писав , що " фарби в загальному викликають велику радість " , вони необхідні оці так само, як світло. Сприйняття кольору є популярною формою естетичного почуття взагалі. Кольорове оформлення юридичних установ важливо здійснювати з урахуванням особливостей чинного подразника (колірний фон , насиченість , яскравість ) у плані їх позитивно - стимулюючого впливу на зір і стан організму і юриста і клієнта . Для фарбування стін ( обклеювання шпалерами) рекомендується застосовувати найбільш сприятливі для зору кольору средневолновой частини спектру ( зелено -блакитний , зеленувато -жовтий , бежевих тонів та ін.) Ці кольори сприяють поліпшенню освітленості кабінету. Колір стін може підбиратися залежно від розташування кабінету юриста відносно сторін світу : з північної сторони - більш теплих тонів , а з південної - світло-блакитного , щоб створити відчуття прохолоди ) . Для того , щоб домогтися найбільшого коефіцієнта відображень бажано стелі , верхні частини стін фарбувати в білий кольори , а підлоги , по можливості , в світлі теплі відтінки кольорів.

До факторів , що визначає комфортність у кабінеті юриста належить температура , вологість , рух повітря , температура джерела тепла. Від цих показників залежить працездатність осіб, які перебувають у службовому приміщенні. Оптимальні температурні умови - +18-20 °. Нормальна вологість повітря для більшості людей - від 30 % до 80 %. У кабінеті щодня необхідно провітрювати , щоб забезпечити доступ свіжого повітря і створити охолоджуючий ефект. Опалювальна система повинна забезпечити в холодну пору року постійну температуру в приміщеннях в межах 18-19 °

Естетичні вимоги до оформлення правових документів

Різноманітні операції , здійснювані юристом в процесі практичної діяльності , завжди закріплюються в правових документах.

Правовий документ - передбачена законом матеріальна форма одержання , збереження , використання і поширення інформації шляхом фіксації його на папері, магнітній , кіно- , відео- , фотоплівці або на іншому носієві.

Розрізняють документ:

первинний - містить вихідну інформацію ;

вторинний - підготовлений в результаті аналізу та обробки інформації , яка міститься в первинному документі і характеризує його зміст та ін;

вихідний - справжній ( автентичний ) оригінал.

Правовий документ повинен відповідати високим естетичним вимогам , що істотно полегшує їх сприйняття і свідчить про їх підвищеної значимості.

Підвищенню естетичних якостей документа сприяє правильний вибір паперу , шрифту , чорнила. Так , наприклад , папір для документів має бути білого кольору. Не рекомендується використовувати тонку і прозору папір. Чорнило необхідно застосовувати чорного або іншого темного кольору , що створює чітке , контрастне сприйняття .

Правові документи повинні бути складені без виправлень , подтірок , які суттєво погіршують естетичне сприйняття .

Велике значення при складанні будь-якого правового документ аімеет точна вказівка ​​всіх реквізитів (складових елементів) , а так само послідовний порядок їх розміщення , у зв'язку з тим , що відсутність навіть одного з них може привести до втрати юридичної сили документа .

Для складання документів , як правило , застосовуються бланки. Державним стандартом є розміри паперу (формат) :

А3 ( 297'420 ) ; А4 ( 210'297 ) ; А5 ( 148'210 ) ; А6 ( 105'148 ) .

Крім того, що встановлено перелік реквізитів , передбачених стандартами , в окремих документах можуть бути додаткові реквізити .

Кожен реквізит документа , крім смислового навантаження , несе і певне навантаження естетичного властивості . Для тих документів , наприклад , де є заголовок , в якому стисло і чітко формулюється основний зміст правового документа , передбачено особливе зовнішнє оформлення даного реквізиту.

Існують два способи розміщення реквізитів заголовка на бланках документів:

по центру - початок і кінець кожного рядка реквізиту однаково віддалені від кордону поля;

флагової - кожний рядок реквізиту починається від лівої межі поля.

Деякі документи в якості обов'язкового реквізиту мають зображення Державного герба України . Зображення Державного герба на бланках з кутовим розміщенням реквізитів знаходиться на верхньому полі бланка над серединою рядків найменування організації , а на бланках з поздовжнім розміщенням реквізитів - у центрі верхнього поля. Діаметр зображення - 20мм .

Відповідно до вимог Єдиної державної системи діловодства в документі має бути назва органу , який його видав . Назва органу визначається відповідно до положення про нього. Скорочена назва може розміщуватися на бланку разом з повною назвою тільки у випадках , якщо воно офіційно зафіксоване у встановленому порядку . Назва органу , як правило , проставляється спеціальним штемпелем або є на самому бланку . Цей реквізит включає , крім назви , посадове становище особи із зазначенням прізвища , ініціалів , від якого виходить даний документ.

Найважливішим реквізитом правових документів є адресат. Відповідно до компетенції документи можуть адресуватися органам державної влади і управління , міністерствам , відомствам та їх структурним підрозділам , конкретній посадовій особі , а так же громадянам . Документ не повинен мати більше чотирьох адрес. Якщо їх більше , то складається список розсилки і на кожному примірнику документа пишеться одна адреса .

Найменування організації , її структурного підрозділу має бути зазначено в називному відмінку. При адресуванні документа керівнику організації її назва входить до складу назви посади адресата. У разі направлення документа кільком організаціям адресати можуть бути виражені узагальнено. При надсиланні документа громадянам на початку пишеться поштову адресу , а потім прізвище та ініціали.

При адресуванні документів за кордон на початку пишеться ім'я та прізвище або ініціали та прізвище , потім посада , назва організації та її адреса в такій послідовності : номер поштової скриньки , номер будинку, назва вулиці , поштовий індекс , назва міста , назва країни .

Найважливішим реквізитом правових документів , від якого залежить його юридична сила , є підпис. Вона повинна служити наступним цілям:

вказувати на автора , укладача документа;

свідчити , завіряти або стверджувати зміст документа;

підтверджувати відповідальність того , хто склав документ за міститься в ньому інформацію .

До складу реквізиту «Підпис » входять: назва посади , звання , особистий підпис , ініціали та прізвище особи, яка підписала документ. Якщо документ надруковано на бланку , то назва органу (структурного підрозділу ) у назві посади керівника не вказується. Розшифровка підпису в реквізиті «Підпис» має бути надрукована на рівні останнього рядка назви посади , а у разі зазначення та звання , - то на його рівні.

Якщо документ підписується декількома посадовими особами , які займають різні посади , то їх підписи розміщуються одна під інший , залежно від того , хто з них вище за своїм становищем . Якщо ж особи , що підписують документ , займають однакову посаду , то їхні підписи розміщуються на одному рівні.

Юридичну силу правовим документам надає друк . Гербова печатка ( печатку із зображенням Державного герба ) ставиться на тих документах , де це строго регламентовано нормативно- правовими актами. Гербова печатка застосовується : на документах для свідоцтва прав громадян та юридичних осіб; на статутах ( положеннях) установ ; на договорах і т. д.

Печатки інших видів ( з назвою відповідного органу , установи , без зображення Державного герба або гербова з написом "Для господарських і фінансових документів" ) проставляється на різних довідках , які видаються органом або установою .

Відбиток печатки повинен ставитися з лівого боку документа таким чином , щоб він охоплював частину назви посади особи, яка підписала документ. Особливе значення необхідно приділяти тому , щоб відтиск був виконаний чітко , так як змащена друк у всіх випадках надає документу не акуратний вигляд , а іноді може викликати сумніви в достовірності змісту документа .

У деяких випадках після підписання правового документа потрібно його затвердження вищестоящим посадовою особою. Саме з цього моменту документ набуває юридичну силу.

Затвердження документа здійснюється двома способами: грифом затвердження або виданням відповідного документа (наказу , вказівки) . Ці способи твердження мають однакову силу. Елементами грифа затвердження є: гриф «Затверджую» , назва посади , особистий підпис , ініціали та прізвище особи, яка затвердила документ , а також дата затвердження.

При підписанні або затвердження документа завжди ставиться дата . Вона оформляється арабськими цифрами , розділеними крапкою . Допускається застосування словесно -цифрового способу оформлення дат. Дата включає в себе термін прийняття правового документа і термін вступу його в законну силу.

Відповідно до Державних стандартів регламентується оформлення тексту правового документа , завдяки чому досягається , крім усього іншого , і естетична досконалість актів. Так , наприклад , тексти всіх документів , складених на бланках формату А4 друкуються через півтора міжрядкових інтервалу , а на бланках формату А5 - через один міжрядковий інтервал.

При складанні документів необхідно так само дотримуватися спеціальних вимог , що мають техніко -юридичний характер:

Деякі документи повинні бути складений на спеціальних бланках (паспорт , диплом , певні цивільно - правові договори) , оскільки вони відрізняються особливою важливістю і мають точні стандарти . Такі бланки виготовляються спеціальними державними установами на папері з водяними знаками.

Деякі правові документи (пропуск , довідка) , в яких немає такої точності , складаються на бланку , щоб зручніше було ними користуватися.

Для окремих документів неможливо підготувати бланк. Це стосується документів (характеристика , протокол) , для яких визначена відповідна форма побудови і загальні принципи складання . Що стосується мовних засобів і їх компонувань в тексті , то їх автор -упорядник обирає сам. Саме при складанні таких документів у юриста часто виникають протиріччя , помилки. Тут особливо проявляється мовна , естетична і загальна культура (або безкультур'я ) юриста .

Рівень естетичної культури юриста- практика , що становить правовий документ , багато в чому залежить від правильності вибору форми , стилю і мови .

Основні форми викладу змісту правових документів:

вступна - вказівка ​​найменування акта , назва органу , який видав його , час видання , конкретний адресат;

описова - виклад фактів , явищ , подій у тій хронологічній послідовності , в якій вони мали місце в дійсності;

мотивувальна - розміщення явищ , подій і вчинків суб'єктів права залежно від їх значущості ; розгляд їх найважливіших ознак , обгрунтування прийнятого рішення;

результативна - встановлення логічно- послідовних суджень, висновків , заснованих на причинних зв'язках між явищами і фактами , виклад змісту рішення.

Для естетичного сприйняття правового документа важливий мови стиль викладу. При складанні документа необхідно використовувати офіційно-діловий стиль, для якого характерні: стислість і уніфікованість ( однаковість ) ; точність формулювань і чіткість висловлюваної думки; логічність і аргументованість викладу; відсутність емоційності, експресивності , образності; відсутність індивідуальних рис стилю.

40.​ Основні установки суб’єкта щодо формування політичної культури.

41.​ Естетичні характеристики правових документів.

42.​ Правознавство, його предмет і функції.

43.​ Стандарти незалежної юридичної професії Міжнародної асоціації юристів.

Міжнародні стандарти професійної діяльності юриста

Міжнародне співтовариство юристів разработаломеждународние стандарти професійної діяльності юриста, коториесодержатся в наступних документах: "Стандарти незалежності юрідіческойпрофессіі Міжнародної асоціації юристів" (1990), "Деонтологіческійкодекс / Кодекс правил здійснення адвокатської діяльності адвокатовЕвропейского співтовариства /" (1988), "Кодекс поведінки посадових ліцпо підтримання правопорядку" (1979), "Основні принципи, касающіесянезавісімості судових органів" (1985) "Декларація основних прінціповправосудія для жертв злочину і зловживання владою" (1985), "Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх" / "Пекінські правила" / (1985), "Основні положення про роль адвокатів", прийняті на У111 конгресі ООН (1990), "Мінімальні стандартні правілаобращенія з ув'язненими", прийняті на першому конгресі ООН попредупрежденію злочинності і поводження з правопорушниками (1955) та ін

Міжнародні стандарти профессиональнойдеятельности юриста - це загальні деонтологічні вимоги (норми і принципи), які пред'являються до юриста - судді, адвокату та іншим фахівцям вобласти права незалежно від державних кордонів їх профессиональнойдеятельности в цілях гуманізації суспільних відносин, утвердження законності правопорядку в кожній країні світу.

Деонтологічні норми і принципи, визнані в качествемеждународних стандартів, гарантують належне виконання юристами іхфункцій, що створює необхідні умови для життєдіяльності суспільства.

Зрозуміло, кожна країна має свої традиції та специфіку вобласти діяльності працівників юридичної праці, зумовлені национальнымсудоустройством, структурою державної влади і управління, законодавства. Однак є загальні вихідні положення, які обладаютлібо повинні володіти однаковою силою в державах з гуманістичної, демократичної спрямованістю розвитку. Ці вихідні положення, ставшіеобщімі правилами міжнаціональної діяльності (а не тільки національниміправіламі), і є міжнародні стандарти професійної деятельностіюріста. Багато з них були прийняті в Європейському співтоваристві і обязаниучітиваться усіма країнами-учасницями при перегляді национальныхдеонтологических норм з метою їх гармонізації та подальшого розвитку. Так, Деонтологічний кодекс / Кодекс правил здійснення адвокатської деятельностіадвокатов Європейського співтовариства / "(1988), прийнятий делегацією двенадцатістран-учасниць, був визнаний моделлю для інтерпретації та застосування национальныхдеонтологических норм. Застосування норм" Деонтологічні кодексу "вмежнаціональной діяльності зобов'язує адвокатів підкорятися нормам своейколлегіі тільки в тому випадку, якщо норми останньої не суперечать нормамданного Кодексу.

Під міжнаціональної діяльністю розуміється:

а) усі професійні відносини садвокатом іншої країни-учасниці;

б) діяльність адвоката в другойстране-учасниці.

Одним з найважливіших деонтологічних вимог (норм, принципів) діяльності юриста, став міжнародним стандартом, являетсянезавісімость юридичної професії як гарантія для здійснення захисту правчеловека та надання правової допомоги.

Незалежність юридичної професії (судді, адвоката) означає відсутність будь-якого тиску: як результату власних інтересів, таки зовнішніх впливів. Незалежність необхідна для забезпечення довіри з сторониюрістов суміжних професій (напр., довіра адвокату з боку суддів), а такжесо боку клієнтів.

Незалежність юридичної професії (судді, адвоката) забезпечується:

її гарантуванням державою і закріпленням цих гарантійв конституції або законах;

справедливої ​​системою організації юстиції, ісключающейкакіе-небудь необгрунтовані обмеження або втручання;

неупередженим вирішенням судових органів, тобто рішенням наоснове фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску, погроз або втручання, прямогоілі непрямого, з чийого б то не було сторони і з яких би то не було причин;

створенням умов для здобуття громадянами правової помощісо боку обраного або незалежного адвоката для захисту їх прав;

підтриманням професійними юридичними организациямипрофессиональных стандартів та етичних норм;

взаємодією з урядовими та іншими інстітутамідля досягнення цілей правосуддя в процесі розробки национальногозаконодательства і практики його застосування;

наявністю незалежних самоврядних асоціацій юристів, визнаних чинним законодавством і здатних забезпечити незавісімостьюрідіческой професії, захистити юристів від необгрунтованих обмежень інарушеній та ін

Другий принципової міжнародної деонтологічної нормойдеятельності юриста (судді, адвоката та ін) при виконанні ним профессіональнихфункцій є службова несумісність як умова обеспеченіянезавісімості.

Службова несумісність означає неучасть юриста (судді, адвоката) в комерційній або іншій діяльності, що відрізняється від його професії, і зобов'язує дотримуватися норм про службову несумісності, які прінятиюрістамі (суддями, адвокатами) даної країни. Службової несумісністю "Деонтологічний кодекс" визнає також заняття адвокатомадміністратівной посади в органах юстиції, здійснення определеннихдолжностних обов'язків і функцій.

Третє деонтологічних вимогу працівника юрідіческойсфери, що є міжнародним стандартом, - гласність, але тільки там і тоді, коли це не заборонено. Юрист (суддя, адвокат) зобов'язаний сохранятьпрофессіональную таємницю щодо своєї роботи та конфіденційну інформацію, отриману в ході виконання ними своїх обов'язків. Згідно "Пекінскіхправіл" при відправленні правосуддя щодо неповнолітнього должниуважаться його права на конфіденційність на всіх етапах, щоб ізбежатьпрічіненія шкоди через непотрібної гласності або через шкоди репутації.

Четверта вимога виражається в защітеюрістом (адвокатом), наскільки можливо, інтересів свого клієнта так само, каксвоіх власних інтересів, інтересів колеги або професії в цілому.

Можна продовжити перерахування деонтологическихтребований, що мають міжнародний характер, проте всі вони мають витоки вглавном принципі - дотримання основних прав людини - определеннихвозможностей, які необхідні для його існування і розвитку вконкретно-історичних умовах.

Введення "Кодексу поведінки должностнихліц з підтримання правопорядку" (1979) мало на меті осуществленіеправопорядка посадовими особами правоохоронних органів відповідно спрінціпамі прав людини. Згідно "Кодексу" кожен орган охраниправопорядка повинен нести відповідальність перед громадськістю і бути ейподотчетним, а кожна посадова особа, будучи частиною системи уголовногоправосудія, запобігати злочинам, вести боротьбу з ними. Поведеніедолжностних осіб з підтримання правопорядку має відповідати следующімправілам (принципам):

1.уважать і захищати гідність і права людини;

2.пріменять силу тільки в крайній необхідності і в тоймере, в якій це потрібно для виконання їх обов'язків;

3.сохранять в таємниці відомості конфіденційного характеру;

4.проявлять обережність при збереженні і іспользованііінформаціі, яка відноситься до особистого життя інших осіб або може пошкодити іхінтересам і репутації;

5.Не здійснювати, не підбурювати або терпимо ставиться кпиткам або іншим нелюдським зверненнями та покараннями, не виправдовувати іхісключітельнимі обставинами або посиланнями на розпорядження вищих осіб;

6.обеспечівать повну охорону здоров'я затриманих ними осіб, прініматьмери до надання їм медичної допомоги у разі необхідності;

7.препятствовать будь-яким актам корупції та не вчиняти самомутакіх актів;

8.уважать закон і "Кодекс".

Міжнародні стандарти в областіпрофессіональной юридичної діяльності, складені у відповідності зі ст.1Всеобщей декларації прав людини "Всі люди народжуються вільними і равнимів своїй гідності та правах", знайшли своє втілення в Конституції ідругіх нормативно-правових актах України, в Дисциплінарних статутах работниковправоохранительных органів, у Положеннях про дисциплінарних комісіях та ін Оніявляются моделлю для подальшого вдосконалення професійного мастерстваюрістов в умовах побудови демократичної, соціальної, правовогогосударства в Україні.

44.​ Сучасні вимоги до стану юридичної практики.

45.​ Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку.

17 декабря 1979 г.

Генеральная Ассамблея, учитывая, что цели, провозглашенные в Уставе Организации
Объединенных Наций , включают осуществление
международного сотрудничества в поощрении и развитии уважения к
правам

Поиск по сайту: