Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Поняття моральної культури



Нами вже було визначено, що означає мораль, яке значення вона має в житті суспільства, а тим більш -в сфері юридичної діяльності. Але її функціонування в суспільному житті неможливе без наявності суб'єктів - носіїв моральних цінностей, без сприйняття та реалізації ними ідеалів моралі. Це, в свою чергу, вимагає від соціальних суб'єктів наявності відповідних знань про моральні цінності, а також почуттів, оцінок, емоцій та навичок поведінки, які б узгоджувались з вимогами моралі. Тобто мова йдеться про один з аспектів внутрішньої культури, яка базується на моралі та називається моральною культурою особи.

Моральна культура посідає одне з найважливіших місць в особистій культурі юриста. Це можна пояснити характером та сферою їхньої діяльності, а також тими завданнями, які стоять перед ними в межах професійного обов'язку. Як було вже зазначено, їх робота пов'язана із забезпеченням прав і свобод громадян, виконанням обов'язку перед суспільством і державою, із служінням праву, а значить справедливості, що ставить до всіх працівників юридичної сфери високі моральні вимоги. Особливо це стосується співробітників правоохоронних органів, які працюють в більш складних умовах і вирішують часом неймовірно складні проблеми. Навіть в мирний час їх діяльність часто пов'язана із ризиком для життя та здоров'я, із значними моральними травмами, глибокими чуттєвими переживаннями, психологічними стресами. Тому високий рівень їх моральної та професійної культури в цілому є необхідним фактором якісного вирішення поставлених перед ними завдань.

Моральні якості, що наповнюють поняття моральної культури, завжди складали ціннісну характеристику особи та відігравали важливу роль у всіх сферах людської діяльності, особливо у тих сферах, де відбувається реалізація життєво важливого суспільного інтересу - політика, економіка, правоохоронна діяльність, соціальний захист населення, мистецтво, освіта. Крім того, відомо, що із ускладненням соціальної обстановки або конкретної ситуації, в якій доводиться виконувати свій професійний обов'язок, роль морального фактору значно зростає, про що свідчать приклади історії нашого суспільства.

Особливо слід відмітити важливе значення моральної культури в умовах кризового стану сучасного суспільства, в умовах реформування державного апарату, системи правоохоронних органів тощо. В цих обставинах зростає необхідність залучення до правоохоронної роботи найбільш вихованих в моральному плані, безумовно надійних та стійких духом працівників. Це обумовлено тим, що в стані реформування українського суспільства значні надії покладаються саме на правоохоронні органи, на відданих своїй справі фахівців, які вміють поступитися особистим інтересом заради загального блага.

Що ж таке моральна культура? Розглядаючи це питання, передусім необхідно визначити, що це один із аспектів загальної культури, її складовий елемент, який свідчить про рівень духовного розвитку особи, ступінь готовності до цивілізованого співіснування. Поряд з моральною культурою виділяють також етичну, політичну, професійну, правову, які наповнюють змістовно поняття загальної культури особи, розкривають її потенційні можливості щодо участі у різноманітних соціальних відносинах.

В структурному розумінні моральну культуру особи можна розглядати з точки зору духовного та практичного, що дозволяє нам виділяти такі рівні її внутрішньої побудови як теоретичний (чуттєво-психологічний) та раціональний (діяльністний або практичний). Моральну культуру можна також уявити як єдність внутрішньої та зовнішньої культури. Під внутрішньою культурою розуміють духовне багатство особи, її знання, погляди, ідеї, життєві принципи, оціночні критерії; під зовнішньою - ступінь та форми їх прояву у повсякденному житті, а також навички та уміння.

На підставі вище зазначеного можна прийти висновку, що моральна культура — це один із аспектів загальної культури особи, що характеризується системою моральних цінностей, які формуються протягом всього життя особи і виступають як головний критерій у виборі моделі, мети, засобів здійснення поведінки, а також домінуючого мотиву всякої свідомої діяльності. До системи моральних цінностей відносять сукупність стійких знань про добро, зло, справедливість, несправедливість, про наявність певних норм та принципів моралі, переконаність у необхідності виконання цих правил, морально-чуттєве ставлення до випадків порушення цих правил, готовність стати на захист основних моральних ідеалів та особистими діями втілювати їх в практику життя.

Щоб глибше розібратися в системі моральних цінностей, необхідно більш детально зупинитися на структурній характеристиці моральної культури, а особливо на характеристиці її базового компонента - моральної свідомості. В моральній свідомості особи, незалежно від її професійної спрямованості (політик, юрист, економіст), можна виділити два структурних рівні: теоретичний (раціональний) та психологічний (почуттєвий). Обидва рівні є необхідними та взаємодоповнюючими складовими єдиного цілого, які лише умовно можна відокремити один від одного. Однак, не можна не помічати і різниці між ними.

Змістом теоретичного рівня виступають знання, погляди, ідеали, принципи та норми моралі, моральні потреби та уявлення. Цей рівень моральної свідомості формується досить довго - протягом всього життя особи, і є стійким та визначальним для будь-якої сфери соціальної діяльності.

Для працівників юридичної сфери знання про принципи та ідеали моралі вважаються необхідними, оскільки дають змогу здійснення морального вибору, тобто визначати свою лінію поведінки у відповідності до соціального ідеалу, приймати рішення в межах закону, яке 6 не суперечило потребам та інтересам суспільства. Це, в свою чергу, стверджує авторитет юридичної професії, сприяє підвищенню авторитета права, а значить - зміцненню режиму законності і правопорядку. Аморальні вчинки працівників юридичних установ призводять до значних втрат духовного та матеріального походження, до правового нігілізму, свавілля влади.

Другим рівнем моральної свідомості, як було вже зазначено, є психологічний (почуттєвий) рівень. Він складається з моральних почуттів, емоцій, симпатій, антипатій, оціночних критеріїв. Моральні почуття досить різні, класифікуються за різними підставами і можуть виявлятися зовні в актах людської поведінки: сміх, радість, доброзичливість у стосунках, а іноді навпаки - гнів, незадоволеність, роздратованість, нанесення психічної або фізичної образи. Як бачимо з наведених прикладів, значна частина варіантів "психічного стану людини залишається несприятливою для людського спілкування. А тим більш для спілкування представників юридичної професії, для яких вимоги морального ґатунку набувають особливого значення. У зв'язку з цим, більш зрозумілими стають проблеми кадрового підбору, виховання юристів, вироблення чіткої системи деонтологічних вимог до різних напрямів юридичної діяльності, їх формулювання на офіційному рівні та втілення у життя. Для співробітників правоохоронних органів почуттями визначального характеру можна назвати почуття професійного обов'язку, відданості у боротьбі за справедливість, почуття патріотизму, готовності прийти на допомогу та інші. Особливого звучання набувають професійні почуття морально-політичного походження, в яких відбивається не стільки відношення до інших осіб, скільки ставлення до найбільш значних соціальних подій та явищ громадянського життя: це почуття інтернаціоналізму, колективізму, солідарності, національної гордості. Вони складні за змістом, багатогранні за формами прояву і є органічним поєднанням особистого та громадського.

Слід зазначити, що на відміну від моральних знань, моральні почуття більш динамічні, безпосередньо відображають процеси реального життя та здійснюють суттєвий вплив на діяльність людини в цілому та на окремі її вчинки. Людина з добре розвинутою почуттєвою системою виявляється більш продуктивною в системі соціальних зв'язків, відкритою, сприятливою до оточуючих людей, що дуже бажано для представників юридичної професії. Однак, відомо й інше. Особа, що не вміє стримувати своїх почуттів, раціонально мислити в критичних ситуаціях, припускає здійснення негідних вчинків, про що потім жалкує. Такі ситуації в роботі юристів, коли приймаються незважені рішення або вчиняються дії в стані психічного розладу, використовуються неетичні засоби, є неприпустимими. Вони вкрай шкодять загальному ідеалу законності, знижують авторитет юридичної професії, авторитет державної служби, породжують правовий нігілізм. При цьому не слід забувати про ту позитивну роль, що відіграють моральні почуття, коли збуджують людину на героїчні вчинки, надають їй натхнення, внутрішньої впевненості та сили у подоланні труднощів. І навпаки, низький рівень чуттєвого розвитку особи - причина цілого ряду життєвих негараздів, а іноді і трагедій. Окремо слід сказати про керівників підрозділів, посадових осіб юридичних установ, які мають відповідати високим вимогам моральної культури, що безумовно сприяє створенню в колективі обстановки доброзичливості, взаємопорозуміння, комфортності, надає керівникові авторитету, сприяє ефективності та стабільності роботи всього колективу.

Моральні почуття, як складовий елемент моральної свідомості, стали предметом багатьох досліджень, у зв'язку з чим прийнято виділяти різні види почуттів, в тому числі і такі як морально-політичні, морально-трудові, власне моральні та морально-бойові. Якщо перші три види почуттів характерні для всіх категорій громадян, то останній - лише для представників армії, флоту, співробітників правоохоронних органів та спецслужб. Це вимоги професійного порядку, тому в даному випадку можна сказати, що морально-бойові почуття стають складовим елементом професійної культури. Всі моральні почуття стають усвідомленою потребою людського спілкування і після багаторазового їх прояву в діяльності особи закріплюються за нею як система моральних якостей. На цій підставі спробуємо охарактеризувати найбільш вагомі моральні якості співробітників правоохоронних органів, які можна назвати визначальними у здійсненні професійного обов'язку:

¨ якості, в яких виявляється відношення особи до Батьківщини, свого народу, його культури, мови, історії розвитку;

¨ розвинуте почуття обов'язку, особистої відповідальності за справу;

¨ власне моральні якості, чесність, правдивість, почуття особистої гідності, скромність у спілкуванні;

¨ моральні якості, які проявляються в екстремальних ситуаціях: сміливість, мужність, дисциплінованість, готовність до самопожертви тощо;

¨ якості, що характеризують культуру спілкування співробітників під час служби та в побуті.

Слід нагадати, що в ході реалізації своїх функціональних обов'язків співробітники правоохоронних органів висувають до громадян високі вимоги щодо реалізації духу та букви закону, а іноді й глибоко втручаються в сферу їх особистого життя. Тому стає цілком зрозумілим і справедливим формування системи вимог професійної моралі до певних напрямів юридичної роботи, до професії юриста взагалі. Виховання цих якостей — одне з головних завдань функціонування "системи юридичної освіти. Постійне вдосконалення рівня моральної культури юристів — справа не лише освітянська, а ще й обов'язок кожного співробітника. Високий рівень моральної свідомості — запорука високої якості виконання службового обов'язку.

24.​ Типи комунікативної поведінки.

У стилі комунікативної поведінки особистості поєднуються всі стильові аспекти її взаємодії із суб'єктами зовнішнього середовища. Стиль поведінки залежить від комунікативної культури особистості й умов її функціонування (середовища). Комунікативна культура особистості обумовлюється індивідуальним стилем спілкування.

Стиль спілкування - стійка модель комунікативної поведінки, опосередкована індивідуальними особливостями (психотипом), характером діяльності людини.

Стиль спілкування як загальний підхід до побудови стосунків із людьми залежить від багатьох чинників, зокрема від особливостей психології комуніканта (емоційності, стриманості, відкритості, відчуження тощо), його життєвого досвіду, моральної культури суспільства. Комунікативна майстерність людини виявляється у культурі її мовлення, умінні унеможливлювати конфлікт завдяки вибору адекватної певній ситуації, обставинам форми комунікативної поведінки.

Стиль комунікативної поведінки чи поєднання різних стилів у спілкуванні свідчать про рівень соціальної адаптації, моральної культури людини. Відповідно до стилів поведінки виокремлюють авторитарний, демократичний, піддатливий, агресивний, драматичний, відчужений, альтруїстичний, спокійний, екзальтований, точний, відкритий, маніпулятивний, актуалізаторський та ін. стилі спілкування.

Авторитарний стиль спілкування характеризується диктатом, негативним ставленням до позиції партнера, неприйняттям ініціативності, дискусійних обговорень проблем. Авторитарні люди надають перевагу безапеляційним судженням ("Я до кого звертаюсь!", "Замовкніть!", "Запам'ятай раз і назавжди" та ін.). Демократичний стиль спілкування передбачає обопільну активність, взаємоповагу учасників комунікативного процесу. За піддатливого стилю спілкування людина постійно потребує підтримки, виявляє невпевненість у собі. Агресивному стилю спілкування притаманні прагнення досягти успіху за допомогою жорсткого контролю над учасниками комунікативного процесу, нехтування моральними нормами.

Драматичний (афективий) стиль орієнтований на пристосування до почуттів і потреб співрозмовника, досягнення міжособистісної гармонії, характеризується перебільшеним емоційним забарвленням повідомлення. Про відчужений стиль спілкування свідчать намагання зберегти емоційну дистанцію, особистісну незалежність. Альтруїстичний стиль ґрунтується на безкорисливій допомозі іншим людям, прагненні заохочувати співрозмовника до спілкування. Спокійний стиль спілкуванняспрямований на зниження тривожності у комунікантів. Екзальтований стиль притаманний надто емоційним натурам, схильним до частого використання невербаль-них засобів спілкування. Точний стиль ґрунтується на прагненні логічної послідовності, максимальної коректності у повідомленні. Відкритий стиль спілкування характеризується безпосереднім вираженням позицій, думок, емоцій тощо.

Вибір стилю комунікативної поведінки детермінований характером людини, специфікою національної культури, до якої вона належить. Якщо представники Сходу та Азії у спілкуванні великого значення надають формальностям, чемності, вияву поваги до людини, використанню двозначної комунікації і непрямих висловлювань (наприклад, корейці, араби не дають негативних, категоричних відповідей), то деякі представники західноєвропейських культур висловлюються прямо та чітко ("Кажіть, що ви маєте на увазі", "Давайте говорити по суті") тощо. Якщо у багатьох азійських країнах домінують спокійний, дружній, драматичний стилі спілкування, то в американців більш розвинуті агресивний, відкритий і точний стилі.

Деструктивним стилем комунікативної поведінки є маніпулятивний - дія комунікатора, спрямована на зміну психологічних установок, ціннісних орієнтацій, поведінки індивідів або груп; латентний вплив на людину з метою досягнення власних цілей. Маніпулятор прагне керувати іншим, його поведінка є прихованою формою агресії. Зазвичай "об'єкт" не усвідомлює, що ним маніпулюють.

Сучасний американський психолог Бверетт Л. Шор-стом у праці "Людина - маніпулятор. Анти-Карнегі" стверджує, що в кожній людині живе маніпулятор, який застосовує різноманітні фальшиві трюки задля того, щоб досягти блага, ставиться до людей, як до речей, не усвідомлюючи власної духовної ницості. Маніпулятору притаманні брехливість, артистизм, прагнення справити враження, емоційна вбогість, апатія, неусвідомлення справжнього призначення життя, "тунельне" бачення подій (здатність бачити або чути лише те, що хочеться), намагання завжди контролювати ситуацію, удаваний спокій, цинізм, недовіра до людей.

Протилежним маніпулятивному типу комунікативної поведінки є актуалізаторський - тип поведінки, який базується на врахуванні інтересів інших людей, їх прагнень до самореалізацїї. Така особистість є чесною, відвертою, відкритою у своїх почуттях, схильною до спонтанних дій, чуйною, життєрадісною, творчою. Ак-туалізатор вірить у себе і довіряє людям, намагається своєчасно долати труднощі.

У міжособистісних стосунках поширеними є такі тактики маніпулювання, як мовчання, удавана байдужість, улесливість, демонстративне уникнення спілкування та ін. Узагальнюючи різноманітні прояви маніпулятивних тактик у спілкуванні, Е. Шорстом запропонував таку їх типологію: диктатор - ганчірка; калькулятор - прилипало; хуліган - гарний хлопець; суддя - захисник.

Диктатор прагне впливати на інших, застосовуючи техніку обов'язків і очікувань", свій авторитет, демонструючи свою силу. Так переважно діють батьки, викладачі, керівники тощо. Його жертвою єганчірка, яка надто перебільшує свою чутливість. Типові прийоми, які використовує цей маніпулятивний тип, - забудькуватість, пасивна мовчазність, уникнення. Його різновиди: підозріливий, хамелеон, конформіст, сором'язливий.

Калькулятор традиційно перебільшує необхідність все і всіх контролювати, обдурює, ухиляється, приховує важливу інформацію, намагається всіх перехитрити. Серед них вирізняють: аферистів, виробників реклами, шантажистів, ділків. Цілковитою протилежністю йому є прилипало - людина, яка демонструє свою безпорадність, щоб хтось інший виконав її роботу. Такі особи перебільшують свою залежність, прагнуть, щоб про них дбали. Різновиди "прилипал": паразит, вічна дитина, утриманець, безпомічний, іпохондрик.

Хуліган ставиться до інших, як до суперників, ворогів, з якими потрібно вести постійну боротьбу, контролює їх з використанням погроз. Різновиди: кривдник, ненависник, сварлива баба. Гарний хлопець переоцінює свою дбайливість, любов, доброту. Різновиди: підлесливий, доброчесний, мораліст, організатор.

Суддя перебільшує свою критичність, провини інших людей, нікому не вірить, важко прощає і майже у кожного помічає якісь вади. Різновиди: всезнайко, обвинувач, месник, паплюжник.

Захисник надмірно підкреслює свою підтримку інших, своїми діями заважає людині самостійно вирішити свої проблеми, почуватися незалежною і сильною особистістю. Різновиди: квочка з курчатами, утішник, мученик, заступник.

У професійній, діловій сферах виокремлюють такі форми маніпулятивного спілкування: "А слабо тобі..."; "Мавпа на шиї"; "Мене розривають на шматки"; "Казанська сирота"; "Дитя на роботі"; "Шкода"; "Товстошкірий"; "Не з вашими можливостями" та ін.

Маніпуляція "А слабо тобі..." має на меті спровокувати людину до вчинку, на який би вона сама не наважилася.

Маніпулятивна тактика "Мавпа на шиї" поширена у системі "керівник - підлеглий". Так, керівник доручає співробітнику певне завдання, а той, замість його виконання, звертається по допомогу до керівника, супроводжуючи прохання компліментами на його адресу, удаваною безпорадністю. Внаслідок цього керівник береться за справу сам.

Зміст маніпуляції "Мене розривають на шматки" полягає у тому, що співробітник (колега) звалює на себе багато справ. Та коли від нього намагаються отримати результат, він нарікає на завантаженість. Деякі з них глибоко переконані у своїй цілковитій відданості роботі.

Поширеним типом маніпулятивної поведінки є "Казанська сирота", за якого маніпулятор тримається від керівництва на відстані або посилається на те, що йому ніхто не допомагає, що його ніхто не бажає слухати тощо.

Маніпуляція "Дитя на роботі" є розігруванням безпорадності, нетямущості.

На співчуття розрахована маніпуляція "Шкода"* Так, на запитання "Як в тебе із грошима?" людина відповідає: "Та ніби, гаразд, а що?" - "Позич мені до зарплати, а то харчів нема за що купити". Мало хто зможе відмовити у такій ситуації.

Маніпуляцію "Товстошкірий" зазвичай розігрують учні, студенти, вдаючись до уїдливих реплік, розраховуючи на емоційну нестриманість викладача. На його зауваження "товстошкірий" не реагує, доки викладач не вийде з рівноваги. Тоді маніпулятор демонстративно підводиться і залишає аудиторію: "Я не маю наміру вислуховувати ваші образи".

На маніпуляцію "Не з вашими можливостями" часто розраховують продавці, які шляхом удавано-байдужого або підкреслено презирливого ставлення до клієнтів провокують їх на придбання коштовних речей. Типовий приклад: жінка завітала до магазину, щоб придбати нову сукню. Продавець, змірявши очима її "скромне" убрання, запропонував жінці непримітну сукню зі словами: "Ця сукня Вам би личила більше". Покупець заради збереження почуття власної гідності купляє сукню, яка коштує дорожче.

Для того щоб не потрапити у пастку маніпуляцій, психологи радять не виявляти слабкостей характеру, уміти бачити спрямовані у свій бік маніпулятивні намагання. Найвірогідніша ознака маніпуляції - відчуття дискомфорту від спілкування, небажання щось робити або говорити. В таких ситуаціях людина вдається до певних дій, щоб не образити співрозмовника. Найкращим захистом від маніпулювання є ігнорування його, застосування контрманіпулятивної тактики - удавано не помітивши маніпуляції, розпочати зустрічну гру, продемонструвавши маніпулятору свою психічну і моральну вищість. Наприклад, у ситуації: "А тобі слабо...?" можна вдатися до відповіді: "А тобі? Якщо ні, то сам зроби це".

Отже, маніпулятивний стиль спілкування є соціально несприйнятним типом комунікативної поведінки, який негативно позначається на психічному здоров'ї людей. Ні маніпулятор, ні об'єкт його старань не отримують морального задоволення. Маніпулятивне спілкування є проявом жалюгідної людської натури, а не діалогом рівних, самодостатніх особистостей.

25.​ Ознаки порядності юриста як принципу етичної культури.

26.​ Види темпераментів.

Темперамент (лат. temperamentum - належне співвідношення частин ) - стійке об'єднання індивідуальних особливостей особистості , пов'язаних з динамічними , а не змістовними аспектами діяльності . До властивостей темпераменту відносять індивідуальний темп і ритм психічних процесів , ступінь стійкості почуттів , ступінь вольового зусилля. Характер (грец. ( χαρακτηρ ) : прикмета , відмітна властивість , відмітна риса , риса , знак або печатка ) - структура стійких , порівняно постійних психічних властивостей, що визначають особливості відносин і поведінки особистості . Коли говорять про характер , то зазвичай розуміють під цим саме таку сукупність властивостей і якостей особистості , які накладають певну друк на всі її прояви й діяння . Темперамент , поряд з іншими додатковими ознаками типу , робить значний вплив на характер і поведінку людини , а також на його відносини з іншими. При створенні типології , особи людей стали розділяти на чотири типи темпераменту: холериків , сангвініків , флегматиків і меланхоліків . Кожен темперамент вказує на спосіб мислення і поведінки людини в емоційному плані. Приналежність людини до того чи іншого темпераменту відбивається на стилі його поведінки і відносинах з оточуючими тобто характером. У свою чергу характери класифікуються з різною стійкістю нервової системи на : 1.холерік : екстраверт , емоційно нестійкий ; 2.флегматік : інтроверт , емоційно стійкий ; 3.сангвінік : екстраверт , емоційно стійкий ; 4.меланхолік : інтроверт , емоційно нестійкий . Інтроверт прагне привернути увагу до себе , а якщо не помічають - йому стає нецікаво. Екстраверт - це натхненник і організатор.

27.​ Професійний обов’язок. Його структура.

Свідомість - вища форма відображення суспільного буття. Воно є передумовою і регулятором поведінки людей. У свідомості сходяться всі суб'єктивні та об'єктивні фактори, які породжують як правомірне, так і протиправне, а частково і злочинну поведінку. Воно відчуває певний вплив матеріальних і інших умов життя суспільства, в тому числі і права.Свідомість виникає в процесі діяльності і проявляється в ній, тому важливим елементом регулювання правоохоронної діяльності є професійна свідомість співробітників органів внутрішніх справ. Структура професійної свідомості юристів, взагалі, і співробітників органів внутрішніх справ, зокрема, включає в себе два елементи, професійний (правосвідомість) і моральний (моральна свідомість). Аналізуючи елементи структури професійної свідомості, необхідно мати на увазі його єдність і цілісність. Оскільки мораль і право невіддільні один від одного, не можна також провести яку-небудь чітку межу між моральним і правовою свідомістю на будь-якому з двох рівнів відображення дійсності. Сфера дії моралі, моральної свідомості, моральної (етичної) культури ширше, ніж правовий: вони більшою чи меншою мірою регулюють всі суспільні відносини. Численні дослідження показали, що забезпечити соціально адекватне і законослухняну поведінку людей в умовах держави можна лише через моральне і правова свідомість одночасно. Право не може бути очищено від моралі, відокремлене від моральності. Слід мати на увазі, що при правовому регулюванні законодавець, користується, насамперед, моральними критеріями. Основу права складають норми пануючої моралі, тому правові норми мають моральний зміст, виражене або безпосередньо, або через ряд опосередкованих ланок.Це надає їм моральне обгрунтування і моральний авторитет. Тому, коли говорять про моральної основі права, мають на увазі, що певний моральний аспект властивий не тільки самим нормам права, а й способам їх реалізації.Одні й ті ж соціальні потреби, цінності та блага часто охороняються і нормами права і нормами моралі одночасно. Механізм морального впливу тонше і дієвіше правового регулювання.Моральні вимоги звернені до совісті людини, пов'язані з саморегуляцією вчинків, усвідомленням свого обов'язку, почуття справедливості. Вони орієнтовані на свідоме і добровільне проходження моральним принципам і нормам. Слід підкреслити достатню гнучкість наших законів, як правило, дозволяють їх виконавцю вибрати з набору альтернатив найбільш доцільне, справедливе рішення. У здійсненні цього вибору визначальну роль, як раз, і відіграють норми моралі, моральну свідомість. Якщо благо - об'єкт прагнень людини, добро - діяльність, то борг, совість, відповідальність, гідність - поняття, що розкривають цінність мотиву моральної діяльності. (П.М.Архангельскій). Моральна свідомість має в центрі стрижневою моральний принцип, який разом з іншими елементами характеризує вихідну моральну позицію особистості. Таким стрижневим принципом моральної свідомості співробітників правоохоронних органів, зокрема органів внутрішніх справ, є принцип законності, проходження якому не тільки службовий обов'язок, а й моральний обов'язок.

1. Професійна честь як моральна основа згуртованості службового колективу.

Честь - поняття моральної свідомості і категорія етики; включає в себе моменти усвідомлення індивідом свого суспільного значення і визнання цього значення з боку суспільства. Будучи формою прояву ставлення індивіда до себе і суспільства до індивіда, честь відповідним чином регулює поведінку людини і ставлення до нього з боку оточуючих. Честь грунтується на диференційованої оцінці людей. Розрізняються національна, професійна, колективна та індивідуальна честь. (Філософський словник) Категорія честі відноситься до числа найважливіших категорій професійної етики. Честь - це позитивна соціально-моральна оцінка людини або установи, авторитет, репутація; це одне з головних моральних якостей, вища ступінь чесності, порядності, шляхетності. Категорії етики тісно пов'язані між собою, зміст однієї з них, як правило, розкривається через використання інших. Категорія честі може бути зрозуміла тільки через залучення таких категорій, як гідність, відповідальність, честолюбство, порядність, правдивість і т.д.
Професійна честь - це визнання громадською думкою і усвідомлення самими співробітниками правоохоронних органів високої соціальної цінності (потрібності і важливості) самовідданого виконання свого обов'язку.Заслужити звання «людина честі» можна тільки бездоганним виконанням службового обов'язку та вимог моральності.
Професійна честь проявляється у співробітників правоохоронних органів, насамперед у виконанні ними свого службового обов'язку. Його специфіка в тому, що в мирний час виконання боргу вимагає мужності, витримки, а часом і самопожертви.
Честь співробітника правоохоронних органів невіддільна від честі колективу, підрозділу, в якому він несе свою службу. Честь колективу - це і його честь. Здорове честолюбство - не чуже почуття для співробітника правоохоронних органів. Правильно розуміється честолюбство не шкодить загальній справі, а навпаки, надає додаткові сили для його виконання. Інша справа, коли честолюбство переростає в кар'єризм, коли людина готова використовувати найбрудніші засоби для досягнення корисливих цілей.
Професійно-моральний потенціал службового колективу - це ступінь здатності співробітників протистояти злочинності, корупції, гідно долати повсякденні труднощі і негативний вплив факторів, що послаблюють почуття обов'язку, відповідальності, честі, професійної та людської гідності. Сплав честі співробітника і честі колективу породжує почуття гордості, тобтоморальної задоволеності співробітників правоохоронних органів від усвідомлення своєї приналежності до них. Обов'язок кожного співробітника постійно піднімати авторитет правоохоронних органів в очах громадської думки і відроджувати кращі традиції, які у них безсумнівно були. Традиції - це не просто історія, а могутній засіб виховання молодого покоління людей, що стоять на варті громадського порядку, у тому числі і виховання у них почуття честі.
У той же час честь співробітника правоохоронних органів вимагає і руху вперед, оволодіння сучасною технікою та новітніми прийомами і методами виконання своїх професійних обов'язків.
Однією зі складових категорії честі є вірність даному слову. Це така важлива якість людини, що іноді воно ототожнюється з поняттям честі. Ніщо так не підриває честі співробітника правоохоронних органів, як порушення даного слова або відступ від нього.
Категорія честі дійсно одна з найважливіших у моральній культурі співробітників правоохоронних органів. Дорожити честю - це борг і повсякденна обов'язок. Зміст честі як категорії в значній мірі залежить від рівня загальної культури людини, її духовного і фізичного розвитку, уміння мислити по-державному. Цьому треба постійно вчитися.
2. Борг і моральна відповідальність співробітників ОВС.
Категорія боргу - одна з найважливіших в етиці взагалі і серед категорій професійної етики особливо. Борг - то суспільна необхідність, виражена в моральних вимогах до особистості. Виконуючи вимоги боргу, особистість виступає як носій певних моральних обов'язків перед суспільством, який усвідомлює їх і реалізує у своїй діяльності. В категорії боргу сильний обов'язковий спонукальний момент. Борг не тільки чітко формулює саму ідею, а й надає їй наказовий характер: кличе, вимагає, наполягає на її втіленні в життя. Бути людиною боргу значить не тільки знати його суть, його вимоги, але і слідувати цим вимогам на практиці.
Багато хто з великих цінували почуття обов'язку. І. Кант писав, що борг - це саме те велике, що підносить людину над самим собою. Особливо велике визнання категорія боргу отримала в сфері військової та правоохоронної діяльності. Саме в цих сферах борг використовується як вкрай дієва рушійна людьми сила.
Службовий обов'язок співробітника правоохоронних органів є моральним у його об'єктивному і суб'єктивному вираженні. Моральна цінність об'єктивного змісту боргу полягає в тому, що він підпорядкований вирішенню найвищою і справедливої ​​завдання: захисту прав і свобод особистості, забезпечення безпеки своєї країни, зміцненню правопорядку. Однак потенційні можливості службового обов'язку можуть проявитися тільки в тому випадку, якщо вони доповнюються суб'єктивно моральним ставленням до нього, коли громадські обов'язки сприймаються і усвідомлюються як особисті, як глибинна потреба і переконання в справедливості і правоті справи, якій служиш. Борг співробітників правоохоронних органів - це висока і почесний обов'язок, що випливає з суб'єктивних потреб захисту особистості, суспільства, держави, освячена державно-правовими вимогами і внутрішніми моральними спонуканнями. Збіг домінуючого бажання з боргом є своєрідний апофеоз моральності.Однак слід розрізняти ці поняття. Борг - це вимога суспільства, колективу, а бажане - атрибут особистості. У кінцевому рахунку, борг працює на досягнення бажаного, а бажане, при правильному розумінні, веде до виконання обов'язку.
У борг безпосередньо проявляється активна природа моралі. Вона не тільки надає чітку оформленість ідеї і цілям, а й спонукає, вимагає їх досягнення. Отже, громадський обов'язок - чинна свідомість. Ставлення до громадського обов'язку характеризує не тільки особистість, а й колектив. У правоохоронних органах надається першорядне значення боргу як безпосередньому регулятору діяльності їх співробітників. Моральний обов'язок співробітників правоохоронних органів має об'єктивну і суб'єктивну сторони. Об'єктивна визначається потребою захисту безпеки держави та суспільства, забезпечення прав і свобод її громадян.Суб'єктивна представляє чітко сформовані завдання, поставлені державою перед правоохоронними органами: свідомість і відповідальність співробітників, готовність і здатність кожного усвідомити вимоги морального обов'язку, своє місце і роль у спільній справі, пред'явити високі вимоги до самого себе.
Специфіка вимог службових обов'язків співробітників правоохоронних органів обумовлена ​​характером завдань, особливостям організації, своєрідністю умов, в яких протікає їх діяльність.
У силу специфіки організації правоохоронних органів моральні відносини в них регламентовані нормами права більш детально, ніж в інших сферах.Тому борг не стільки побажання, скільки вимога держави і суспільства.Моральний зміст боргу підкріплюється правовими вимогами, що мають силу закону. Через моральну основу боргу розкриваються високі якості - старанність, розумна ініціатива, самовідданість і мужність, гідність і честь. Спільність правових і моральних вимог характерна для всього російського законодавства в правових актах , що регулюють діяльність правоохоронних органів , взаємодія і взаємопроникнення цих двох видів суспільних вимог більш тісне і глибоке. У вимогах юридично оформленого професійного обов'язку , вираженого в Присязі, статутах, настановах, інструкціях, укладені і моральна оцінка, і правова норма.
Отже, професійний обов'язок являє собою єдність правової та моральної сторін.
Важливою складовою морального обов'язку є самодисципліна. Необхідна така висока ступінь розвитку морального відношення до боргу, коли жоден вчинок не звершується всупереч самосвідомості , а виконання боргу підкріплюється велінням совісті, коли дисципліна, як головне вираження професійного обов'язку, стає самодисципліною. Внутрішня готовність слідувати вимогам Присяги , статутів, своїх керівників , усвідомлювана як внутрішнє спонукання - це найвища міра відповідальності, готовність виконати професійний борг не з примусу, а по совісті, добровільно. Моральним мірилом професійного обов'язку є практична сфера, яка утворюється з відносин до держави і суспільству і співробітників один до одного. У поняття морального критерію виконання професійного обов'язку входять не тільки його практичні результати, але і мотиви діяльності. Крім того, моральна оцінка конкретної поведінки співробітника передбачає врахування його попередньої діяльності. У зв'язку з цим вкрай важливе значення в діяльності правоохоронних органів набуває категорія моральної відповідальності.
Категорія моральної відповідальності в істотній мірі корелюється із категорією професійного обов'язку , будучи певною мірою однією з його складових. Відповідальність виражає відношення суспільства або людини до виконання суб'єктом морального обов'язку .
Моральна відповідальність умовно може бути розділена на внутрішню і зовнішню. Внутрішня відповідальність - це здатність особистості усвідомлювати наслідки своїх дій і поступати відповідно з цим усвідомленням , керуючись нормами моралі. Зовнішня відповідальність виступає у вигляді громадських санкцій за дії особистості .
Іноді відповідальність поділяють на позитивну і негативну . Позитивна відповідальність - це свідоме і сумлінне виконання особистістю пропонованих до неї вимог . Вона орієнтує с на належне виконання суб'єктом покладених на нього обов'язків . Негативна відповідальність - реакція суспільства або особистості на скоєні вчинки .
Моральна відповідальність відрізняється від юридичної , яка завжди пов'язана із застосуванням заходів державного примусу. При моральної відповідальності санкції до суб'єкта за аморальні дії може пред'являти не тільки суспільство , але й сам суб'єкт. Моральна відповідальність пов'язана в першу чергу з суспільним і особистим осудом.
У цьому зв'язку постає питання про міру відповідальності . У визначенні юридичної відповідальності діють чіткі правові рамки. Моральна відповідальність таких рамок не має. Міра моральної відповідальності достатньою мірою має під собою суб'єктивні підстави , тому що суспільство або сам чоловік у кожній конкретній ситуації визначає , якою мірою і в якій формі засудити вчинила проступок. Однак , це не означає що міра моральної відповідальності позбавлена ​​об'єктивних підстав . Такими підставами є ступінь шкоди , завданої проступком , і ступінь вини порушника.
Міра відповідальності за моральний вибір випливає з діалектики свободи і необхідності. Особистість відповідальна в міру свободи вибору , тобто вона відповідає лише за те , що вона об'єктивно могла і суб'єктивно повинна була вибрати і реалізувати у вчинку .
В останні роки гостро постало питання про відповідальність правоохоронних органів та їх співробітників за скоєні ними дії . Суть цього питання полягає в наступному : якою мірою і за що вони можуть і повинні нести відповідальність.
Міра відповідальності , як було зазначено вище , визначається мірою свободи вибору, тобто наявністю об'єктивних можливостей для альтернативних дій і ступенем прямування моральним вимогам.Співробітники правоохоронних органів повинні нести відповідальність за конкретні протиправні чи аморальні дії конкретних осіб або органів держави . Проте насправді оцінка дій людини або цілої організації не завжди вкладається в ту чи іншу формулу . Багато питань потребують глибокого аналізу і повинні вирішуватися по-своєму в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх супутніх їм обставин.
3. Професійна гідність і «честь мундира».
Гідність - категорія етики , що відображає моральне ставлення людини до самої себе і суспільства до індивіда. (Філософський словник)
Категорія честі дуже близько примикає до категорії гідності. Ці категорії практичні збігаються за своїм об'єктивним змістом, але розрізняються за формою . Оцінка честі - це оцінка громадської думки , а оцінка гідності - це перш за все справа самої особистості. В даному випадку акцент переноситься на власну самооцінку , яка базується на усвідомленні своїх заслуг перед суспільством і своєю особистою самоцінності .
Гідність виступає часто як реакція на той чи інший тип ставлення до себе. Це дозволяє розглядати честь як поняття світоглядне, а гідність - емоційне.
Поняття гідності має багатопланову структуру. Так , якщо будь-яка людина має законне право на захист своєї гідності правоохоронними інститутами , то це відноситься тільки до певного мінімуму форм ставлення до особи - в силу того , що вона належить до роду людського і суспільство конституційно гарантує їй захист цього права. Однак повагу суспільством гідності особистості - це величезний діапазон різних форм, що мають багатоступінчастий , иерархизированность характер - від обов'язкового дотримання елементарних правил етикету до суворого дотримання ритуалів, церемоній, віддання почестей і т.д. ступінь цієї поваги визначається як суспільним статусом особистості, так і її заслугами, авторитетом, в тому числі і незаплямованою честю.
Почуття професійної гідності грунтується на розумінні співробітниками правоохоронних органів складності , труднощі і важливості для суспільства своєї професії , почутті гордості своєю професією.
Гідність для людини має не меншу , а частіше більшу роль, ніж матеріальне благополуччя , здоров'я або навіть саме життя.
Тому завжди і скрізь охорона і захист гідності людини - найважливіша мета всіх політико- правових інститутів і будь державності. Це висуває необхідність утвердження принципу людської гідності як абсолютно морально -правового принципу правопорядку . Цей принцип: Встановлює , що тільки той має право на застосування закону до поведінки людини, хто по-справжньому поважає неповторну індивідуальність іншої і не допускає ставлення до нього просто як засобу, але завжди тільки як до мети суспільного розвитку, до досягнення загального блага;
· Забороняє в процесі професійно- правоохоронного спілкування допускати нехтування , применшення або обмеження гідності особистості і наказує вносити в свою поведінку почуття міри і такту , об'єктивності та неупередженості щодо до осіб , з якими співробітник правоохоронних органів стикається в силу виконання службових обов'язків;
· Наказує в повну міру використовувати процесуальні та інституційні можливості встановленого правопорядку , щоб захистити гідність і права особистості від применшення і порушення , будь то з боку громадян або з боку державних органів та установ.
Поняття « честь мундира » можна визначити як сукупність моральних якостей , які повинні бути притаманні співробітникові правоохоронних органів: самовіддане виконання свого службового обов'язку у відповідності з такими поняттями як : професійна честь співробітника і честь колективу , вірність професії , почуття професійної гідності , професійна совість , моральна відповідальність . Це відображено в Кодексі честі рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ Російської Федерації :
П -ф 1 . Борг честі працівника органів внутрішніх справ - бути прикладом у виконанні законів Російської Федерації , повазі і захист особи , людської гідності громадянина , незалежно від його походження , національності , соціального статусу , політичних , релігійних або світоглядних переконань відповідно до Конституції , міжнародними правовими нормами і загальнолюдськими принципами моралі.
П -ф 2 . Бути вірним Присязі , цивільному і службовому обов'язку , глибоко усвідомлювати свою особисту відповідальність за захист життя , здоров'я, прав і свобод громадян , власності , інтересів суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань.
П -ф 4 . пам'ятати старовинне російське правило: « Честь - у службі ! ».Чесно і сумлінно виконувати посадові обов'язки на будь-якому дорученій ділянці , ефективно і професійно діяти з розкриття та розслідування злочинів , охорони громадського порядку .
Справою відстоювати честь і авторитет свого підрозділу , а також знаходити взаєморозуміння з співробітниками інших служб , поважаючи їх професійну гідність .
П -ф 5 . Не втрачати самовладання і гідності при вимушеному і правомірному застосуванні фізичної сили та спеціальних засобів , коли переговори або переконання виявилися неефективними.
П -ф 9 . З честю і гідністю носити формений одяг. Усією своєю поведінкою подавати приклад високої порядності та тактичного поводження з оточуючими , як на службі , так і в сім'ї і в побуті.
П -ф 12 . Висока честь - заслужити право пишатися своєю професією , гідно носити звання працівника органів внутрішніх справ Російської Федерації .
4. Етика легітимного насильства.
При розгляді проблеми морального вибору , в тому числі співвідношення цілей і засобів у правоохоронній діяльності , постає питання про допустимість і межі застосування заходів правого примусу , спеціальних засобів боротьби зі злочинністю. З одного боку застосування цих засобів викликано об'єктивними обставинами: без застосування заходів правового примусу неможливо боротися із злочинністю . З іншого боку ці заходи утискають особисту свободу громадян. Стаття 55 Конституції РФ говорить про те , що права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені федеральним законом тільки в тій мірі , в якій це необхідно з метою захисту основ конституційного ладу , моральності, здоров'я , прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни і безпеки держави.
Використання заходів правого примусу надає не завжди позитивний вплив на самих співробітників правоохоронних органів. Може статися деформація моральної свідомості , зміна деяких особистісних якостей. Т.ч., слід визначити яка міра , обгрунтованість застосування заходів правового примусу в кожному окремому випадку.
Враховуючи характер діяльності правоохоронних органів , особливу увагу слід приділити морально допустимому поведінки , як найбільш значимого для них і неоднозначно оцінюваному .
Морально допустиме поведінка вкладається в рамки моральності , але внаслідок дії об'єктивних обставин не є ідеальним або бажаним з точки зору звичайної моралі. Відмова від заходів правового примусу по відношенню до правопорушників був би аморальним по відношенню до інших громадян і суспільству. Чим більше низький рівень злочинності , тим вище повинна підніматися планка моральної допустимості і тим менше можливостей має бути для використання правоохоронними органами вищеназваних засобів.
Допустиме поведінку відступає від морального ідеалу, але є нормою для певних конкретних обставин. Правова система змушена захищати права і свободи громадян та законні інтереси суспільства, використовуючи засоби , неприйнятні для суспільства в звичайних ситуаціях , але необхідні для підтримки соціального здоров'я .
Моральна допустимість встановлює межу , межу, за якою починається аморальне . Критерієм для визначення цієї межі не є суб'єктивні аргументи , а сукупність об'єктивних умов. Наприклад , можна знайти виправдання для слідчого , який в прямому і переносному сенсі вибиває свідчення , але не можна визнати його дії морально допустимими . Точно також можна оцінювати обман , замовчування , використання правоохоронними органами негласних помічників.
У змісті морально допустимого поведінки дуже важливий психологічний аспект. Він полягає в розумінні людиною того , що в даних умовах саме така поведінка є єдино можливим. Це дозволяє людині знайти упевненість в правильності своїх дій , і в той же час не дає йому можливості переступити межу неприпустимого . При морально допустимому поведінці людина повинна відчувати докори совісті не за відступ від норми - ідеалу взагалі , а від того, що він вибрав не самий моральний шлях .
Дія , вчинене на базі моральної допустимості, визначається наступними критеріями:
· Заподіюється найменший збиток ;
· Має найбільш моральні наслідки , тобто отримує загальне схвалення ;
· Здійснюється дотримання інтересів найбільшого кола людей;
· Дотримується принцип розумної достатності використовуваних засобів .
Співробітникові правоохоронних органів слід постійно виховувати в собі вміння морального мислення , морального аналізу ситуації , для того , щоб у кожному конкретному випадку визначити відповідність своїх дій моральної допустимості . Моральна вихованість співробітника повинна бути його професійною якістю , що дозволяє йому здійснювати свою діяльність таким чином , щоб у ній професійний інтерес не втратив моральні орієнтири.

28.​ Психологічний клімат у колективі.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.