Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби

Право на подання позову про дострокове припинення дії свідоцтва чи міжнародної реєстрації має будь-яка особа (ч. 2 ст. 17 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг»), але задовольняється позов лише тієї особи, права якої порушені чи оспорюються або яка має реальний інтерес до такого дострокового припинення чинності прав (ст. 1 Господарського процесуального кодексу). Прикладом доказу зацікавленості особи може бути подача заявки на видачу свідоцтва стосовно тотожної або схожої торговельної марки.

Відповідно до п. 4 ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» за цією підставою дія свідоцтва може бути припинена повністю або частково лише за умови, що власник свідоцтва не зазначить поважних причин такого невикористання. Такими поважними причинами, зокрема, є:

а) обставини, що перешкоджають використанню торговельної
марки незалежно від волі власника свідоцтва, такі як обмеження
імпорту чи інші вимоги до товарів і послуг, встановлені законодав­
ством;

б) можливість введення в оману щодо особи, яка виробляє то­
вари або надає послуги, під час використання знака особою, що
звернулася до суду, чи іншою особою щодо товарів і послуг,
стосовно яких висунута вимога про припинення дії свідоцтва.

При вирішенні питання, чи мало місце використання торго­вельної марки, необхідно враховувати, що у цьому випадку зако­нодавство допускає:

1) номінальне використання: використанням торговельної мар­
ки власником свідоцтва вважається також використання його
іншою особою за умови контролю з боку власника свідоцтва (п. 4
ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та
послуг»);

2) видозмінене використання позначення: знак визнається
використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого
знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого зна­
ка лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому
відмітності знака (ч. 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на
знаки для товарів та послуг»).

Глава 20. Право інтелектуальної власності на торговельні марки

Якщо має місце підстава для дострокового припинення лише стосовно певного товару чи послуги, то права припиняються лише

в цій частині.

Що стосується періоду невикористання, то Угода про торго­вельні аспекти прав інтелектуальної власності в ст. 19 передбачає, що мінімальним строком невикористання для анулювання

реєстрації є три роки.

Водночас Директива Ради ЄЕС щодо наближення законо­давства держав-членів, що стосується торговельних марок, від 21 грудня 1988 р. у п. 1. ст. 12 передбачає, що підставою для скасу­вання є безперервне невикористання протягом п'яти років. Якщо навіть невикористання мало місце протягом зазначеного строку, але до подання заявки почалося чи відновилося, то санкції не за­стосовуються. Однак початок чи відновлення використання про­тягом трьох місяців до подання заяви на скасування не повинне братися до уваги, якщо ці дії було здійснено тільки після того, як володільцю стало відомо про можливість подання заяви про скасу­вання.

Хоча вимога використання торговельної марки є звичною для законодавства різних країн, строк можливого невикористання відрізняється: три роки — в Україні, Російській Федерації, Італії і Японії, п'ять років — у Великій Британії, Франції, Германії, шість років — у США тощо¹.

Законодавство України передбачає, що для відмови в задово­ленні заяви достатньо вчинення будь-якої із наведених дій: 1) нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстрова­но, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); 2) за­стосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; 3) застосування його в

¹ Калятш В. О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права): Учебник для ву­зов. - М.: НОРМА (Издательская группа HOPMA-ИНФРА • М), 2000. - С. 363.

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.

Стосовно таких дій, як застосування його в діловій доку­ментації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах, то тут важко встановити, щодо якого товару використову­валося позначення, а тому практично неможливо ставити питання про припинення чинності майнових прав інтелектуальної влас­ності стосовно частини товарів чи послуг.

А от у законодавстві зарубіжних країн зазначене питання вирі­шується інакше. Так, відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону Російської Федерації «Про товарні знаки, знаки обслуговування і наймену­вання місць походження товарів» лише за наявності поважних причин незастосування товарного знака на товарах чи їх упаковці може бути визнане використанням також застосування товарного знака в рекламі, друкованих виданнях, на офіційних бланках, на вивісках, при демонстрації експонатів на виставках і ярмарках, що проводилися в Російській Федерації. Такими поважними при­чинами можуть бути: неможливість отримання дозволу на вироб­ництво товарів або на їх імпорт, аварії на виробництві, форсмажорні обставини тощо.

Для застосування аналізованої підстави важливе значення має з'ясування також обсягу необхідного використання, який буде достатнім для відмови в достроковому припиненні чинності май­нових прав інтелектуальної власності. Так, деякі науковці вважа­ють, що застосування знака до одного екземпляра товару (упаков­ки) саме по собі не є використанням товарного знака, але якщо цей екземпляр пропонується до продажу або якщо виготовлено партію таких екземплярів, то це вже використання¹.

На наш погляд, при такому розумінні досить важко застосувати цю підставу припинення прав, адже правоволоділець, можливо, за три роки і продав комусь один виріб із використанням торго-вель-ної марки. Однак цього недостатньо для збереження прав.

¹ Гаврилов Э. П., Данилина Е. А. Комментарий к закону РФ «О товарных знаках, знаках обслуживания и наименованиях мест происхождения товаров»: Подзаконные норматив­ные акты. — М.: Экзамен, 2004. — С. 103.

Глава 20. Право інтелектуальної власності на торговельні марки Тому більш точним буде говорити про «невикористання або недо­статнє використання торговельної марки», а тому доречно внести зміни до формулювання аналізованої підстави припинення прав інтелектуальної власності.

Незалежно від підстави, якщо у зв'язку з достроковим при­пиненням чинності виключних майнових прав на торговельну марку завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на її викори­стання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначе­ний дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Виключні майнові права інтелектуальної власності на торго­вельну марку, достроково припинені за заявою особи, якій ці пра­ва належали у момент їх припинення, можуть бути відновлені

(ст. 498 ЦК).

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» ніхто інший, крім колишнього влас­ника свідоцтва, не має права на повторну реєстрацію знака протя­гом трьох років після припинення його дії, окрім дострокового припинення дії прав у зв'язку з невикористанням.

Хотілося б звернути увагу, що ЦК говорить про відновлення майнових прав, а Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» про можливість повторної реєстрації. Відмін­ність між цими термінами полягає в тому, що при відновленні по­винна бути передбачена спрощена процедура порівняно з новим набуттям прав нате саме позначення. Пояснюється це тим, що, як мінімум, немає потреби проводити експертизу для визначення, чи відповідає позначення умовам надання правової охорони.

Певним прикладом відновлення прав можна вважати поло­ження ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», відповідно до якого у випадку припинення чинності прав у зв'язку з несплатою збору за продовження строку Дії свідоцтва зазначений збір, але уже збільшений на 50 %, може бути сплачений протягом шести місяців після встановленого

строку.

Вважаємо, що можливість відновлення чи повторної реєстрації залежить від підстави дострокового припинення чинності прав. Так, недоречно надавати зазначені права, якщо вони були при-

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

пинені за рішенням суду у зв'язку з перетворенням марки в по*' значення, що стало загальновживаним як позначення товарів і по­слуг певного виду після дати подання заявки.

Права інтелектуальної власності на торговельну марку можуть: бути визнані недійсними з підстав та в порядку, встановлених за-, коном. Так, відповідно до ст. 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», свідоцтво може бути визнане у судо­вому порядку недійсним повністю або частково у разі: а) невід­повідності зареєстрованого знака умовам надання правової охо­рони; б) наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці; в) видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб. Свідоцтво або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності, від дати подання заявки.

Питання для самоконтролю:

1. Яким ознакам повинно відповідати позначення, щоб бути тор­говельною маркою?

2. Наведіть приклади класифікацій торговельних марок.

3. Які умови надання правової охорони торговельним маркам
визначені чинним законодавством України?

4. Кому можуть належати майнові права на торговельні марки?

5. Яким критеріям повинна відповідати торговельна марка, щоб бути визнаною добре відомою?

6. Які дії визнаються використанням знака для товарів та послуг?

7. Розкрийте суть права попереднього користувача на торговельну марку.

8. Які підстави для припинення та визнання недійсними прав інте­лектуальної власності на торговельну марку передбачені чинним законо­давством?

21. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення

~^ Глава 21

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення

§ 1. Поняття та види географічних зазначень

Бувають ситуації, коли товар має особливі властивості, певні якості, репутацію чи інші характеристики, які зумовлені характер­ними для цього географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людсь­кого фактора. У цих випадках на попит продукції впливає місце її

походження.

Механізм охорони географічних зазначень істотно відріз­няється від інших об'єктів інтелектуальної власності. Пояс­нюється це, зокрема, тим, що в силу об'єктивного існування географічного об'єкта (населеного пункту, регіону тощо) особа повинна мати право користуватися вказівками на нього, якщо вона виробляє товар чи надає послуги на цій території.

На сьогодні законодавство України у сфері інтелектуальної власності не приведене у відповідність до положень ЦК. У зв'язку з цим ЦК в главі 45 передбачає право інтелектуальної власності на географічне зазначення, а Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р. під зазна­ченням товару розуміє просте зазначення походження товару і кваліфіковане зазначення походження товару, яке, в свою чергу, включає назву місця походження товару і географічне зазначення

походження товару.

При визначенні, яке позначення може бути географічним за­значенням, необхідно враховувати, що видові назви товарів і прості зазначення походження товарів не можуть бути об'єктами

інтелектуальної власності.

Видова назва товару — це застосовувана в назві товару назва географічного місця, в якому спочатку товар цього виду виробляв­ся, яка згодом стала загальновживаною в Україні як назва певного виду товару безвідносно до конкретного місця його походження (наприклад, ковбаса «Московська», «Одеська» тощо). У цьому ви-

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

падку втрачено характерний для географічного зазначення зв'язок «місце — товар», а натомість виник зв'язок «товар — якість».

Просте зазначення походження товару — будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередко­вано вказує на географічне місце походження товару. Ним може бути і назва географічного місця, яка вживається для позначення товару або як складова такого позначення. Наприклад, словесне позначення «Виготовлено в Україні», графічне зображення Ейфе-левої вежі, що асоціюється з Парижем, пірамід — із Єгиптом, Золотих Воріт — із Києвом тощо.

Правова охорона простого зазначення походження товару надається на підставі його використання і полягає у недопущенні використання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять споживачів в оману щодо дійсного геогра­фічного місця походження товару. Пояснюється це тим, що основна функція простого зазначення походження товару — f інформативна: зазначити географічне місце, де вироблений товар чи надана послуга.

Кваліфіковане зазначення походження товарів підлягає охороні як об'єкт інтелектуальної власності на підставі його реєстрації. Підставою для цього є наявність зв'язку «місце — особливі власти­вості, конкретні якості чи репутація, інші характеристики товару». У цьому випадку передбачається прямий зв'язок між якістю продукту, наявністю в нього конкретних особливостей або інших характеристик і місцем його виробництва. До того ж наявність цих якостей у товарі є постійною і зумовлена природними умовами чи характерним для цього географічного місця людським фактором, що об'єктивно існує в зазначеному географічному місці.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначен­ня походження товарів» кваліфіковане зазначення походження товару включає назву місця походження товару і географічне за­значення походження товару.

Назва місця походження товару — назва географічного місця, яка використовується для позначення товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для цього

21. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення

географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов із характерним для цього географічного місця

людським фактором.

Географічне зазначення походження товару — назва географічно­го місця, яка використовується для позначення товару, що похо­дить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського

фактора.

Розмежування між назвою місця походження та географічним зазначенням походження проводиться за трьома критеріями. По-перше, назва місця походження товару буде лише у випадку, коли товар має особливі властивості, а географічне зазначення — коли товар має певні якості, репутацію або інші характеристики.

По-друге, для назви місця походження обов'язковою є вимога, що властивості товару виключно або головним чином зумовлені самою природою та людським фактором. Тобто для назви місця походження залежність особливих характеристик товару від при­родних умов місця походження товару є обов'язковою: хоча особ­ливі властивості товару, позначеного цією назвою, можуть залежа­ти і від людського фактора, характерного для цієї місцевості, однак обов'язково в поєднанні з природними умовами (тобто викорис­танням місцевої сировини, кліматичних умов, корисних копалин

тощо).

Для географічного зазначення походження у цьому ж контексті використовується термін «в основному», тобто допускається менш твердий зв'язок. У цьому випадку особливі характеристики, якість і репутація можуть залежати як від природних умов, так і від людського фактора, а також можуть бути зумовлені поєднанням природних умов і професійного досвіду, традицій і етнографічних особливостей, характерних для цієї місцевості.

По-третє, виробництво і переробка товару, позначуваного назвою місця походження, здійснюються в межах зазначеного географічного місця, а для географічного зазначення походження Достатньо, щоб хоча б основна складова позначеного цією назвою

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

товару вироблялася або перероблялася в межах зазначеного гео­графічного місця. Отже, для географічного зазначення походжен­ня сировина може бути привезена з інших регіонів і піддана істотній переробці, достатній для надання характер-них рис гото­вому товару.

Отже, прикладом назви місця походження є миргородська
мінеральна вода, Краснодарський чай тощо, а географічного
зазначення походження товару — вологодські мережива, петри-
ківський дерев'яний розписний посуд тощо. ,

Не надається правова охорона кваліфікованому зазначенню t походження товару, що не відповідає вищезазначеним умовам на- ; дання правової охорони; суперечить публічному порядку, принци- І пам гуманності та моралі; є видовою назвою товару; правильно вказує на географічне місце виготовлення товару, але створює у споживачів помилкове уявлення про те, що товар виготовлено в і іншому географічному місці; є назвою сорту рослини чи породи тварини і тому здатне ввести в оману споживачів щодо дійсного походження товару.

Однакові зазначення походження товару, що використовуються для позначення різних за властивостями однорідних товарів, мо­жуть отримати правову охорону за умови забезпечення при вико­ристанні цих зазначень відмінностей, достатніх для запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товарів.

Правова охорона надається омонімічним зазначенням походження товару, якщо забезпечене запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товару, гео­графічного місця походження товару або його меж.

Дія прав на географічне зазначення, як і на інші об'єкти інте­лектуальної власності, територіально обмежена. Правова охорона не надається кваліфікованому зазначенню походження товару, пов'язаному з географічним місцем в іноземній державі, якщо Україна не має відповідної угоди з іноземною державою про взаємну охорону цього виду зазначень походження товару або це зазначення не охороняється у відповідній іноземній державі.

Якщо має місце зіткнення прав на назву місця походження то­вару і торговельної марки законодавець віддає перевагу першому із

Глава 21. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення

зазначених. Так, не може бути підставою для відмови в наданні правової охорони заявленій назві місця походження чи заявлено­му географічному зазначенню походження товару зареєстрована в Україні торговельна марка, що складається тільки з цього по­значення або містить у собі заявлене позначення як елемент.

Оскільки на сьогодні ЦК не містить визначення терміну «гео­графічне зазначення», то можна запропонувати таке визначення терміна: географічне зазначення— це назва географічного місця, яка використовується для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має особливі властивості, певні якості, репу­тацію або інші характеристики, виключно, головним чином або в основному зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов із характерним для цього географічного місця людсь­ким фактором.

§ 2. Реєстрація географічного зазначення Оскільки географічне зазначення є існуючою назвою гео­графічного місця, то право на цей засіб індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів і послуг не може належати одній особі. Тому існує необхідність внести кваліфіковане зазначення похо­дження товару до Державного реєстру України кваліфікованих за­значень походження товару, і тільки потім зацікавленим особам за наявності необхідних умов може бути видане свідоцтво на право використання кваліфікованого зазначення походження товару.

У зв'язку з цим законодавство передбачає два етапи в набутті прав інтелектуальної власності на географічне зазначення:

1) реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару,

2) надання права на використання зареєстрованого зазначення походження товару, що підтверджується свідоцтвом.

Це послугувало підґрунтям того, що Закон України «Про охоро­ну прав на зазначення походження товарів» розрізняє суб'єктів права на реєстрацію і суб'єктів права на його використання. Зокрема, право на реєстрацію кваліфікованого зазначення похо­дження товару мають: особа чи група осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості,

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані і] цим географічним місцем; асоціації споживачів; установи, що безч посередньо стосуються вироблення чи вивчення відповідних про-і дуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць; Що стосується права на використання зареєстрованого геогра­фічного зазначення, то ним можуть бути наділені лише юридичні та фізичні особи — підприємці, які в географічному місці, зазначеч ному в Реєстрі, виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до Реєстру.

ЦК до суб'єктів права інтелектуальної власності на географічне зазначення відносить виробників товарів, асоціації споживачів, інших осіб, визначених законом.

Якщо заявка на реєстрацію кваліфікованого зазначення похо­дження товару подається особою, яка виробляє товар, для якого заявляється зазначення, заявка вважається одночасно і заявкою на реєстрацію права на використання цього зазначення, тобто в цьому випадку обидва етапи реєстрації вчиняються одночасно , (п. 1 ст. 10 Закону України «Про охорону прав на зазначення похо- \ дження товарів»).

Реєстрація проводиться шляхом внесення до Реєстру необ­хідних даних про кваліфіковане зазначення походження товару та осіб, що мають право на використання зареєстрованого зазначен­ня походження товару. Дані про реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та права на його використання публікуються в офіційному бюлетені Держдепартаменту інте­лектуальної власності «Промислова власність».

Заявка на реєстрацію в іноземній державі кваліфікованого зазначення походження товару, пов'язаного з географічним місцем на території України, може бути подана тільки після його реєстрації в Україні (ст. 16 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»).

Процедура реєстрації передбачена Правилами складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфі­кованого зазначення походження товару та/або права на вико­ристання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походжен-

Глава 21. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення

ня товару, затвердженими Наказом Міністерства освіти і науки України № 598 від 17 серпня 2001 р. зі змінами та доповненнями.

§ 3. Майнові права інтелектуальної власності на географічне зазначення

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення ви­никає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не вста­новлено законом (ст. 501 ЦК).

Відповідно до ст. 503 ЦК правами інтелектуальної власності на географічне зазначенняє: 1)право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням; 2) право на використання географічного зазначення; 3) право перешкоджати неправо­мірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання.

Права інтелектуальної власності на географічне зазначення, що належать окремим суб'єктам права інтелектуальної власності на географічне зазначення, встановлюються законом.

Істотні відмінності в природі правової охорони кваліфіковано­го зазначення походження товару й інших об'єктів інтелектуальної власності породжують відмінності в повноваженнях їх користу­вачів. По-перше, надання права користування кваліфікованим за­значенням походження товарів одній особі не обмежує права інших осіб — виробників товарів у цій місцевості на отримання свідоцтва на використання цього ж географічного зазначення. По-друге, особа, що одержала право на користування географічним зазначенням, не може видавати ліцензію на його використання іншим особам. По-третє, власник свідоцтва на використання гео­графічного зазначення не може забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за на­явністю в товарі особливих властивостей і інших характеристик, на підставі яких зареєстроване кваліфіковане зазначення похо­дження товару або право на його використання.

Обсяг правової охоронигеографічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення.

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення є
чинним із дати, наступної за датою державної реєстрації, і охо-1
роняється безстроково за умови збереження характеристик товару ^:
(послуги), позначених цим зазначенням. ;

Що стосується права на використання зареєстрованого гео-з графічного зазначення, то воно підтверджується свідоцтвом про? реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару і обмежене в часі строком дії свідоцтва — \ 10 років із дати подачі заявки. Термін дії свідоцтва може бути продовжений Держдепартаментом на наступні 10 років на підставі заяви, поданої власником свідоцтва, протягом останньо­го року його дії, за умови надання підтвердження спеціально уповноваженого органа, що власник свідоцтва виготовляє товар у( географічному місці, зазначеному в Реєстрі, а характеристики ] товару відповідають характеристикам, внесеним до Реєстру. Заява власника свідоцтва про продовження терміну його дії може бути подана протягом шести місяців після закінчення строку дії f свідоцтва, за умови сплати за цей строк збору, збільшеного на 50%.

Дія реєстрації географічного зазначення може бути припинена судому разі втрати характерних для цього географічного місця умов і можливостей виготовлення товару, описаного в Реєстрі, а також визнання цього зазначення видовою назвою товару. Дія реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару, пов'язаного з географічним місцем в іноземній державі, припи­няється також у зв'язку з припиненням правової охорони цього зазначення в країні походження.

Право на використання зареєстрованого географічного зазна­чення може бути припинене: а) за рішенням суду у зв'язку з втра­тою товаром особливих властивостей або інших характеристик, описаних у Реєстрі, від дати, встановленої судом; б) у разі лікві­дації юридичної особи або смерті фізичної особи, що є власником свідоцтва; в) у разі подання власником свідоцтва заяви до Устано­ви про відмову від права на використання цього зазначення (право припиняється з дня офіційної публікації відомостей про це); г) у разі несплати збору за продовження строку дії свідоцтва.

Глава 21. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення

Право припиняється з першого дня дії наступного строку, за який

збір не сплачено.

Реєстрація географічного зазначення як об'єкта інтелектуаль­ної власності може бути визнана судом недійсноюу разі його невід­повідності умовам надання правової охорони.

Підставою визнання недійсним права на використання квалі­фікованого зазначення походження товару та свідоцтва, що його посвідчує, може слугувати порушення вимог законодавства при їх

реєстрації.

Визнані недійсними реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару, реєстрація права на використання кваліфі­кованого зазначення походження товару та свідоцтва, що посвідчує це право, вважаються такими, що не набрали чинності.

§ 4. Захист географічних зазначень в актах міжнародного законодавства

Питання правового захисту географічних зазначень має актуальність не лише на національному, а й на міжнародному рівні. Слід зазначити, що у світі напрацьована достатня практика захисту цього об'єкта права інтелектуальної власності, яка відповідним чином знайшла закріплення в актах міжнародного

законодавства.

Так,у Рекомендаціях Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) з цього приводу зазначено таке¹. Розглядаючи географічні зазначення як спеціальний вид різних позначень, використовуваних у торгівлі, а отже, як особливу категорію інте­лектуальної власності, важливо відрізняти їх від товарних знаків: якщо товарний знак ідентифікує підприємство, яке пропонує для продажу на ринку певні товари або послуги, то географічне зазна­чення ідентифікує географічний район, в якому перебуває одне або кілька підприємств, що виробляють певний вид продукції, Щодо якої використовується географічне зазначення. Таким чином, «власника» географічного зазначення немає не в тому

Всесвітня організація інтелектуальної власності: Основи інтелектуальної власності. — К.: Юридичне видавництво «Ін Юре», 1999. - С. 217-218.

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

розумінні, що одна особа або підприємство може не допустити і інших осіб або інші підприємства до використання географічного і зазначення, а в тому, що кожне і будь-яке підприємство, розташо­ване в районі, якого стосується географічне зазначення, має право " використати це зазначення для товарів, які походять із зазначено- \ го району. Разом із тим, право використовувати географічне зазна- ; чення до виробу може бути обмежене дотримання певних умов \ якості, таких, які пропоновані, наприклад, у адміністративних} постановах, що регулюють використання найменувань місць походження (п. 11.8).

Перш за все, охорона означає право перешкоджати не уповноваженим особам використовувати географічне зазначення або щодо виробів, які не походять із зазначеної географічної місцевості, або щодо виробів, які не відповідають приписаним стандартам якості. Крім того, існує другий аспект, що стосується надання охорони, а саме питання охорони географічних зазна­чень від їх перетворення в родові поняття. Як тільки географічне зазначення перейшло до родового поняття, воно втрачає всю свою розпізнавальну здатність і, отже, втрачає свою охорону (п. 11.9).

За відсутності міжнародної угоди вирішувати питання відносно того, чи є географічне зазначення родовим поняттям, слід націо­нальному законодавству.

Аналізуючи норми міжнародних актів, які встановлюють охо­рону географічних зазначень на міжнародному рівні, слід назвати Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, Ма­дридську угоду про припинення неправдивих або таких, що вво­дять в оману, зазначень походження товарів, Лісабонську угоду про охорону найменувань місць походження та їх міжнародної реєстрації.

Зокрема, декілька положень Паризької конвенції про охорону промислової власності стосуються конкретно зазначень походжен­ня або найменувань місць походження: ст. 1 (2) містить посилання на «зазначення походження» і «найменування місць походження» у переліку об'єктів охорони промислової власності; ст. 9 передба­чає деякі санкції, які застосовні у випадках прямого або опосеред-

Глава 21. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення кованого використання неправдивих зазначень; ст. 10^ter закріплює положення статей 9 і 10.

Зокрема, ст. 10^ter зобов'язує країни Союзу забезпечити грома­дянам інших країн Союзу законні засоби для ефективного припинення всіх дій, зазначених у статтях 9 (знаки, фірмові найменування: арешт при ввезенні продуктів, що незаконно споряджені товарним знаком чи фірмовим найменуванням), 10 (неправильні вказівки: арешт при ввезенні продуктів, споряд­жених неправиль-ною вказівкою про походження продуктів чи про особу виробника тощо), 10^bis (недобросовісна конкуренція).

Крім того, вони зобов'язуються передбачити заходи, що доз­воляють союзам, об'єднанням, існування яких не суперечить законам їх країн і які представляють зацікавлених промисловців, виробників чи торговців, діяти через суд чи адміністративні органи з метою припинення дій, передбачених у статтях 9,10, 10^bis, тією мірою, якою це дозволяє закон країни, де витребовується охорона, для союзів і об'єднань цієї країни.

Основна перевага охорони, що надається Паризькою конвен­цією щодо зазначень походження, полягає в розширенні тери­торіального охоплення Паризького союзу. З іншого боку, питання про зазначення, що в країнах інших, ніж країна походження, є родовими назвами виробу, не розглядається в Паризькій кон­венції, так що держави — члени Паризького союзу цілком вільні Щодо цього. Санкції, хоча і згадуються спеціально в тексті Паризь­кої конвенції, не в усіх випадках мають обов'язковий характер і застосовуються тільки до неправдивих, а не тих, що вводять в ома­ну, зазначень походження.

Лісабонська угода про охорону найменувань місця походження товарів і їх міжнародної реєстрації (1958 p.). її квінтесенцією є положення, що не дозволяє охоронюваним найменуванням місця походження товарів трансформуватися у видові позначення (що сталося, наприклад, із шампанським і коньяком).

Стаття 2 (1) Лісабонської угоди закладає визначення, відпо­відно до якого найменування місця походження означає «геогра­фічну назву країни, район або місцевість, яка служить для позна-

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

чення товару, що походить із цієї країни, району або місцевості і; якість та особливості якого визначаються виключно або головним* чином географічним середовищем, включаючи природні умови іі людські фактори». Тобто прості зазначення походження товару

(ЯКІ МОЖУТЬ буТИ ВИКОрИСТанІ ДЛЯ ВИробІВ, ОСОблИВОСТІ ЯКИХ НЄ ВИ-і ,

пливають із географічного середовища) виключені з норм закону.-; Із метою одержання охорони відповідно до Лісабонської угоди! найменування місця походження повинно відповідати двом;; умовам:

1) найменування місця походження повинно визнаватися й охоронятися як таке в країні походження. Під країною походжен- ; ня Угода розуміє «країну, назва якої становить найменування? місця походження, яке створило товару його репутацію, або країни, в якій міститься район або місцевість, назви яких дали найменування такого місця походження» (2). При цьому для тієї або іншої країни недостатньо охороняти її найменування місць \ походження звичайним шляхом. Кожне найменування місця по­ходження ще повинно видобути користь із виразної і позитивно застереженої охорони, що випливає зі спеціального офіційного акта (законодавчого або адміністративного положення, або судо­вого рішення, або реєстрації). Такий офіційний акт вимагається тому, що повинні бути визначені специфічні елементи об'єкта охорони (географічний район, законні користувачі найменування місця походження, характер товару). Ці елементи повинні бути зазначені в заявці на міжнародну реєстрацію відповідно до Прави­ла 1 Лісабонської угоди;

2) найменування місця походження повинно реєструватися в Міжнародному бюро ВОІВ. Статті 5 і 7 самої Угоди та Інструкція викладають процедуру міжнародної реєстрації.

Міжнародна реєстрація повинна запитуватися компетентним відомством країни походження і тому не може бути затребувана зацікавленими сторонами. Проте національне відомство запитує міжнародну реєстрацію не від свого власного імені, а від імені «будь-яких фізичних або юридичних осіб, публічних або приват­них», що мають право використати найменування місця похо­дження відповідно до чинного національного законодавства.

Глава 21. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення Міжнародне бюро ВОІВ не має ніякої правомочності проводити експертизу заявки по суті; воно може проводити тільки формаль­ну експертизу. Відповідно до ст. 5 (2) Лісабонської угоди Міжна­родне бюро ВОІВ повідомляє без затримки про реєстрації відомст­ва країн — членів Лісабонської угоди і публікує відомості про реєстрацію у своєму періодичному бюлетені. Зазначалося, що за даними на січень 1997 р. зареєстровано таким чином 730 наймену­вань місць походження відповідно до Лісабонської угоди, 713 із яких ще мали дію на цю дату¹.

Охорона, що надається міжнародною реєстрацією, є необме­женою в часі. Стаття 6 Угоди закріплює, що найменування, що користується правовою охороною, не може вважатися родовим поняттям в жодній із договірних держав доти, доки воно охоро­няється як найменування місця походження товару в країні похо­дження. Стаття 7 передбачає, що реєстрація не потребує продов­ження і підлягає оплаті одного збору. Міжнародна реєстрація втра­чає дію тільки в двох випадках: коли зареєстроване найменування стало родовим поняттям у країні походження або коли міжнарод­на реєстрація анульована Міжнародним бюро за клопотанням відомства країни походження.

Мадридська угода про припинення неправдивих або тих, що вводять в оману, зазначень походження на товарах. Угода є спеціальною угодою в межах Паризького союзу. Угода спрямована на припинення не тільки неправдивих, а й тих, що вводять в ома­ну, зазначень походження на товарах.

Стаття 1 (1) Мадридської угоди передбачає, що на будь-який товар, що містить неправдиве або таке, що вводить в оману, зазначення походження, яке прямо або опосередковано вказує на одну з держав — учасниць Мадридської угоди або на місце, що є в цій державі, як на сторону або місце походження товару, повинен бути накладений арешт при ввезенні в будь-яку державу — учасни­цю Мадридської угоди.

^Т0^ови інтелектуальної власності. - К.: Юридичне видавництво «Ін Юре», 1999. -С 223-225.

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

В Угоді про торгові аспекти прав інтелектуальної власності ТРІПС вимагається наявність певної репутації товару щодо місця його походження. Під географічними зазначеннями Угода розуміє такі зазначення, які визначають товар як такий, що походить із терй"орії країни-члена, регіону або району цієї території, коли ця якість, репутація або інші характеристики товару значною мірою пов'язані з його географічним походженням (ст. 22).

Із метою реалізації положень Угоди ТРІПС, яка була погоджена Рішенням (ЄС) 94/800, було визначено необхідність передбачити можливість запобігання незаконному використанню географічних зазначень, захищених третьою державою — членом СОТ.

Що стосується різних форм охорони географічних зазначень на національному рівні, то експерти ВОІВ виділяють три основні сис­теми. Перша система включає охорону, яка не заснована на рішенні, винесеному компетентним органом, що здійснює охорону щодо конкретного географічного зазначення, проте яка є наслідком прямого застосування законодавчих положень або принципів, установлених судовою практикою.

Друга система стосується охорони географічних зазначень шляхом реєстрації колективних знаків (включаючи сільськогос­подарські етикетки) або сертифікаційних знаків (як гарантованих знаків). Третя система включає всі спеціальні види охорони географічних зазначень, яка є результатом рішення, винесеного компетентним органом державної влади, що здійснює охорону. Ця система включає охорону найменувань місць походження, чи то вони є результатом реєстрації у відомстві промислової власності, чи результатом прийняття указів. Ця система також включає охо­рону, здійснювану відповідно до регламентів ЄЕС про вино (Регламент ЄЕС № 823/87 зі змінами відповідно до правил ЄЕС № 2043/89; Регламент ЄЕС № 2398/89) і відповідно до Регламенту ЄЕС № 2081/92 «Про охорону географічних зазначень і найме­нувань місць походження сільськогосподарських продуктів і продовольчих товарів», а також Регламенту (ЄС) № 1493/99 від 17 травня 1999 р. про спільну організацію ринку вина.

Вдалим прикладом регулювання національним законодавством відносин щодо впровадження спеціальних видів охорони геогра-

Глава 21. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення

Іфічних зазначень можна назвати французький закон від 6 травня Ц919 Р-, який вперше визнав існування найменувань місць похо-Ідження і заклав умови для їх охорони. Відповідно до цього закону І найменуванням місця походження є назва країни, району або Імісцевості, що служить для позначення товару, який походить із І цієї країни, району або місцевості та якість і особливості якого |§ визначаються виключно або головним чином географічним |середовищем, включаючи природні умови і людські фактори.

Враховуючи успішне функціонування системи охорони фран-Іцузьких найменувань місць походження, така сама або подібна І система була введена також в інших країнах¹.

Питання для самоконтролю:

і 1. У чому полягають особливості правової природи зазначення походження товару?

2. У чому полягає різниця між простим зазначенням походження товару і кваліфікованим зазначенням походження товару? ї 3. Розкрийте поняття кваліфікованого зазначення походження товарів і класифікуйте його на види.

4. Що таке географічне зазначення як об'єкт інтелектуальної влас-
Цності?

5. У чому полягають майнові права інтелектуальної власності на ^географічне зазначення?

6. У яких випадках може бути припинено право на використання і зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товарів?

Рекомендована література до розділу:

І 1. Берзін П. С Незаконне використання засобів індивідуалізації І .учасників господарського обороту, товарів та послуг. — К.: Атака, 2005. |І; 2. Городов О. А. Право на средства индивидуализации: Учебно-прак-І^тическое издание. — М.: Волтерс Клувер, 2006.

|| 3. Горленко С А. Правовая охрана наименований мест происхождения Цтоваров. - М: ВНИИПИ, 1998.

* ігі£,^есв'^тня організація інтелектуальної власності: Основи інтелектуальної власності. — К.:І '"Ридичневидавництво «Ін Юре», 1999. - С. 217-218.

І^{5 7}-²⁵» 449

Розділ IV. Право інтелектуальної власності на правові засоби...

4. Гривнак В. В. Знаки для товарів і послуг. — К.: Інфокон, 1997.

5. Гульбин Ю. Т. Правовая охрана и защита интеллектуальной
собственности. — М.: Вершина, 2006.

6. Демченко Т. С. Охорона товарних знаків (порівняльно-правовий аналіз). — К.: Вид-во «Преса України», 2004.

7. Демченко Т. С. Правове регулювання промислової власності в Європі та в Україні: Принципи побудови та шляхи зближення. — К.: Вид-во «Преса України», 2005.

8. Каляшин В. О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права): Учебник для вузов. — М.: НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М), 2000.

9. Крижна В. М. Право попереднього користувача на торговельну мар­ку за законодавством України // Вісник господарського судочинства. — 2004. - № 3. - С 220-226.

10. Мироненко Н. М. Правовая охрана товарных знаков, фирменных наименований и географических указаний в Германии. — К.: Таксон, 1997.

11. Мироненко Н. М., Карпенко О. Д. Товарні знаки: Практика правової охорони // Реферативний огляд чинного законодавства України та прак­тики його застосування. — К., 1996.

¹ Всесвітня організація інтелектуальної власності: Основи інтелектуальної власності. — К.: Юридичне видавництво «Ін Юре», 1999. — С. 219-220.

Розділ V

Інститут прав

На інші об'єкти права

Поиск по сайту: