Джерела права Риму в період імперії

Система державного управління, встановлена Октавіаном і закріплена його заступниками отримала назву принципату (prainceps senatus – перший в сенаті). У період принципату вища державна влада формально належала сенату. Сенат стає формально законодавчим органом. Аби воля принцепса набула значення закону, її вносили у вигляді проекту до сенату, а потім вона отримувала формальне затвердження. З І – до середини ІІІ ст. сенатус-консульти (senatus consulta)стають головною формою законодавства.

З часом сенат втрачає своє значення і законодавчу компетенцію. Основним джерелом права поступово стає одноособове рохпорядження імператора. Від часів абсолютної монархії (домінату – dominus – владика, абсолютний монарх, який стоїть над законом) правотворча діяльність зосереджується в руках імператора як єдиного і необмеженого законодавця. Постанови імператора дістали назву конституція (від рим. constituo – установляю). Конституції поділяли на чотири види: едикти, декрети, рескрипти, мандати.

Едикти — це загальні розпорядження для всього населення імперії (не сплутати з едиктами республіканських магістратів, зокрема преторів, у яких ці останні викладали програму своєї діяльності.

Декрети — рішення імператора з конкретних спірних, зокрема судових, справ.

Рескрипти — письмові відповіді на скарги і запити, що надійшли імператору з різних питань.

Мандати — інструкції службовим особам.

Користування імператорськими конституціями утруднювала їх численність і безсистемність, тому виникла необхідність у їх кодифікації. В ІІІ ст. н.е. робляться спроби перших приватних (неофіційних) кодифікацій імператорських конституцій. Так, був виданий (у 295 р.) кодекс Грегоріана, згодом – кодекс Гермогена. Першим офіційним зібранням конституцій був Кодекс Феодосія (Теодозіанський, 438 р.).

Досвід приватних і офіційних кодифікацій показав важливість створення єдиного збірника права, в якому було б і цивільне, і преторське законодавство. Найважливішою стала кодифікація римського права, проведена після падіння Західної Римської імперії, східно-римським імператором Юстиніаном (527-565 рр.) у Візантії. З цією метою Юстиніан у лютому 528 р. призначив комісію з десяти осіб на чолі з Трибуніаном. Через рік комісія закінчила свою роботу і в квітні 529 р. був обнародуваний Кодекс Юстиніана і тим самим анульовані попередні кодекси.

Кодекс являє собою збірник імператорських конституцій і складається з 12 книг. Кожна книга ділиться на титули (підрозділи в ряді законів), а титули - на параграфи.

Систематизувавши конституції, Юстиніан приймає рішення упорядкувати юридичну літературу. З цією метою в грудні 530 р. була створена нова комісія. Комісія мала досить складне завдання: треба було зібрати всі твори класичних юристів, зробити з них витяги і все застаріле вилучити, замінивши новим, а всі розбіжності усунути. Врешті, весь цей матеріал треба було відповідно систематизувати.

Це складне завдання комісія виконала в надзвичайно короткий термін. Уся зібрана юридична література була переглянута, систематизована і зведена в єдине ціле. У грудні 533 р. цей величезний звід одержав назву Дигести, або Пандекти, був опублікований і вступив у дію.

Дигести становлять центральну частину Юстиніанівського зводу, найбільшу за розмірами і найціннішу за своїм змістом. Усі цитати розподілені в 50 книгах, які своєю чергою поділяються на певну кількість титулів з відповідними заголовками. (Так виникає пандектна система. Вона характеризується значною деталізацією, багато вступних, узагальнюючих частин. За пандектною системою сладені цивільні кодекси України та Німеччини)

Водночас з роботою над укладенням Дигестів під загальним керівництвом Трибоніана був укладений переважно для навчальних цілей офіційний елементарний підручник цивільного права, який отримав назву Інституції. У листопаді 533 р. Інституції були санкціоновані і вступили в дію.

Головним джерелом Інституцій був однойменний твір римського юриста Гая, побудований за принципом поділу права на три групи: 1) про осіб; 2) про речі; 3) про форми процесу. Аналогічно побудовані й Інституції Юстиніана. (Так виникає інституційна система, в якій норми угруповані за певними ознаками в інститути, що розташовані у логічній послідовності. За інституційною системою укладений Французький цивільний кодекс)

Але поки укладались Дигести та Інституції, законодавство невпинно розвивалося, що змушувало уряд переглянути низку спірних питань. Деякі з них були замінені самим Юстиніаном, який оголосив у вигляді наказів 50 нових рішень.

Отже, коли робота над Дигестами та Інституціями була завершена, Кодекс, виданий у 529 р. багато де в чому вже застарів. Щоб узгодити з новими частинами Юстиніанівського зводу, комісія переробила його заново, і в листопаді 534 р. цей Кодекс був опублікований у новій редакції.

Отож до Кодексу Юстиніана увійшли всі закони римських імператорів, видані з часів правління імператора Андріана (117-138) до 534 р. У це число входили закони самого Юстиніана, видані ним до 534 р. Накази, які виходили після того, називалися новелами. Юстиніан планував у міру нагромадження новел їх систематизувати, але його задум залишився нездійсненим. На думку Юстиніана, усі названі частини кодифікації мали становити єдиний Звід права, хоча вони й не були тоді об’єднані однією загальною назвою. Лише у Середньовіччі, коли відродилося вивчення римського права (починаючи з ХІІ ст.), весь Юстиніанівський звід набув загальної назви Corpus juris civilis - Звід цивільного права. Під цією назвою він відомий і тепер.

Поиск по сайту: