Політичний характер дипломатичного протоколу в Римі

Обман та підступність характерні для дипломатії Стародавнього Риму, який, окрім цього, взяв на озброєння використання сили проти слабшого, метод розпалювання чвар між сусідами, а принцип "розділяй та владарюй" став основним принципом римської дипломатії. Обман у дипломатії Риму став нормою, а вигода, без огляду на інших, — головним кредо. Навіть основоположний принцип міжнародного права "Pacta sunt servanda" (договори повинні виконуватись) використовувався римською дипломатією тільки так, щоб договори, які ним укладалися, були вигідні лише Риму й ослаблювали його партнерів.

Здійснювали ці дипломатичні місії так звані посольства, які організовувалися при потребі, а до їхнього складу, як правило, входили один, два або кілька послів і почет — писарі, перекладачі, діловоди, слуги та челядь. Після занепаду Римської імперії настала епоха великого переселення племен та народів. Занепад і роздроблення держав, початки феодального панування не сприяли розвиткові міжнародних відносин і обмежували дипломатичну діяльність. Тому дипломатія гунів і держави Карла Великого була надзвичайно примітивною порівняно з дипломатією попередніх епох, здійснювалася час від часу і була дуже небезпечним ремеслом, бо посли часто ставали жертвами свавілля тих, до кого вони посилалися, або звичайних банд розбійників.

У Давній Греції та Римі народились і були втілені в життя й такі ідеї як: 'месіанізму", тобто провідництва та пануючої ролі "обраного богом народу , претендентів на яку ніколи не бракувало;"колоніалізму;", причому в обох його варіантах - мирного освоєння вільних земель та загарбання чужих територій і народів; "асиміляції", теж в двох її формах -природного сприйняття тим чи іншим народом або його частиною мови і культури іншого народу та насильницького їх нав'язування; переселення народів", знов таки у добровільній і примусовій формах та багато інших.

Водночас народились й інші ідеї, котрі можна охарактеризувати як етпополітичні і які з часом стали визначальними для розвитку людської цивілізації. Маються на увазі, перш за все, ідеї незалежності й вільного розвитку народів, боротьби проти поневолення, визиску та гноблення тощо. Але вже тоді правлячі кола починають займатись питаннями етнополітики, а саме - вести пошук прийомів, методів і засобів збереження своїх величезних імперій. Головними з них були: протиставлення народів, їх насильницька асиміляція і переселення, а також підкуп місцевих еліт, їх залучення до управління і таке інше.

Є підстави вважати, що вже тоді з'явились і деякі думки, котрі через тисячоліття увійдуть до теоретичної бази етноконфліктології Йдеться про те, що Арістотель та інші тогочасні вчені починають з'ясовувати причини заколотів, переворотів і народних повстань, вивчати їх рушійні сили, вести пошук шляхів їх попередження й нейтралізації та ін.

Особливо слід сказати про тогочасні загарбницькі війни, за допомогою яких створювались величезні колоніальні імперії. Якщо вірити історичним джерелам, то були перші міжетнічні війни, які супроводжувались геноцидом і етноцидом, тобто знищенням цілих племен та народів. А як ще можна охарактеризувати, скажімо, дані про те, що лише Цезар за час десятилітньої війни, в одній лише Галлії "поневолив триста народностей, воював з трьома мільйонами людей, з яких один мільйон знищив у часи битв і стільки ж захопив у полон". Це були, мабуть, перші "мегажертви" ( термін 3. Бжезинського) того, що в XIX ст. буде названо шовінізмом.

Одним із головних принципів, на яких базувалась тогочасна колоніальна імперська політика, був сумнозвісний принцип "divide et impera" - "поділяй і володарюй". Принагідно відзначимо, що правлячі кола тогочасних імперій починають дбати про "юридичне обгрунтування" цієї політики. Зокрема, римськими придворними юристами було розроблено т. зв. "'право народів", яке виправдовувало війни, рабство, заснування імперій, нерівноправне становище метрополії і колоній тощо.

Поиск по сайту: