Сакральне усвідомлення дипломатії. Комплектування посольств. Посольський імунітет

Самостійний розділ античної дипломатії представляє внутрішня дипломатія . Свого вищого розвитку внутрішня дипломатія досягає в період Римської імперії. При невизначеності відносин між окремими частинами і центром в Римській імперії неможливо встановити точну грань ні між її внутрішньою і зовнішньою політикою, ні між внутрішньою і зовнішньою дипломатією.

Перехід від Республіки - міста - держави - ​​до світової Середземноморської держави був тривалим процесом. Римська абсолютна монархія у власному розумінні, або Домінат, склалася лише в III столітті нашої ери. Попередні два століття можуть бути розглянуті як перехідний період від Республіки до домінату. На відміну від домінату перші століття (I століття ) носять назву часів Принципату . При принципату Римська імперія являла складний світ найрізноманітніших політичних одиниць - провінцій , муніципій , всіляких спілок і корпорацій. Правильніше за все Принципат розглядати як федерацію більш-менш самостійних міст (муніципій) . З точки зору державного права Риму кожен муніципій і навіть більш дрібні одиниці розглядалися як самостійні політичні тіла, як би держави в державі.

Одним з виразів цієї самостійності було право посольства ( Jus legationis ) . Кожна з названих організацій могла посилати посольства в центр та інші організації , укладати договори і пр. , Одним словом , діяти як юридично самостійна одиниця або сторона . На цьому грунті власне і розвинулося єдине у своєму роді право народів , про який згадувалося вище.Посольства при Імперії відігравали велику роль , ніж при Республіці . Вони пов'язували центр з провінціями , а провінції - один з одним і з усім світом. Дипломатичні нитки простягалися по всьому «колу земель» і виходили далеко за його межі. Посольства відправлялися з найрізноманітніших приводів : з нагоди якого-небудь важливої ​​події в імператорського прізвища , з усякого роду проханнями , скаргами та судовими спорами. При Калігули , наприклад , до Риму прибуло грецьке посольство , щоб привітати нового імператора зі вступом на престол. В одній написи зберігся відповідь Марка Аврелія на вручене йому посольством одного малоазіатського міста привітання з днем ​​народження принцепса .

Відомий також відповідь імператора Діоклетіана жителям міста Афродізіі , які вітали його через послів з ​​приходом до влади. Поряд з виразами вірнопідданих почуттів і відданості делегацій часто переслідували і більш практичні цілі . Через послів міста і корпорації домагалися зниження податків , грошової допомоги фіску - на споруду громадських будівель , храмів на честь імператора , лазень і доріг , гімназій і т. д. Всякого роду конфлікти , судові процеси і скарги на неправильні дії центральних і місцевих властей також доводилися до відома вищої влади за допомогою посольств.

У творі Філона збереглося докладний опис посольства олександрійських євреїв до Калігули зі скаргою на римського намісника Авілла Флакка . Отримавши дозвіл у олександрійських властей на право виїзду , депутація відправилася в шлях і благополучно досягла Риму. У Римі на Марсовому полі депутати вперше зустріли імператора , який люб'язно відповів на їх уклін , що вважалося доброю ознакою . Далі описується самий розмова депутатів з принцепсом , що відбувався в садах Мецената .

Спочатку прихильно налаштований , імператор почав дратуватися і , нарешті , прийшов в сильне збудження , незадоволений запереченням божественності його влади. «Ви - єдині , - говорив Калігула , - що не шанують мене богом ... Чому ви не їсте свинячого м'яса ? » І т. д. Діалог тривав довгий час , але загалом місія олександрійських євреїв успіху не мала. Інші місії виявлялися більш вдалими. Так , Діон , який очолював посольство міста Смірни , повідомляє , що імператор Траян був надзвичайно милостивий і люб'язний . «Імператор по його вищої доброті і прозорливості дарував мені все, що я просив , як і всім іншим послам ... У місто полилася ціла хвиля золота». Обмін посольствами відбувався не тільки між провінціями і центром , а й між окремими муніципіями і корпораціями .

Зв'язок між християнськими громадами теж підтримувалася при посередництві посольств. Цим пояснюється той на перший погляд дивний і цікавий факт , що майже вся християнська термінологія - апостол ( посланник ) , пресвітер (пресбейс - посол) , символ ( Symbola ) і т. д. - Запозичених з дипломатичної мови Римської імперії. У своєму розвитку внутрішня дипломатія Риму пройшла кілька етапів. У республіканський і ранній імператорський період посольства були порівняно рідкісним справою. Послом міг бути кожен громадянин , який володів необхідними для цього засобами і дозвіллям . Ніяких спеціальних знань від нього не вимагалося. Брати участь ж у посольській делегації , відвідати Рим і бути на прийомі у самого імператора вважалося найбільшою честю для всякого провінціала .

Особи , які успішно виконали покладені на них місії , ставали патронами даного міста , користувалися пошаною і повагою . На честь їх влаштовувалися свята , споруджувалися пам'ятники і статуї . Обрання в посольську делегацію розглядалося як початок великої кар'єри даної особи . Главами провінційних посольств зазвичай бували члени муніципальних курій ( міських сенатів ) , які згодом ставали імперськими сенаторами , членами римського Сенату. Усі витрати, пов'язані з посольством , покладалися на самих делегатів , тому природно , що послами могли бути лише найбагатші люди, що належали до першого класу муніципальних курій .

Перші імператори , які ще не особливо міцно відчували себе на троні , охоче приймали провінційні делегації , заохочуючи їх , і витрати на утримання делегатів у Римі брали на свій власний рахунок або на рахунок держави. З плином часу , однак , щедрість імператорів до притікати до Риму з усіх боків легатам стала слабшати. Це пояснювалося двома головними причинами : збільшенням витрат імператорського фіску ( державної скарбниці) і надзвичайних зростанням числа посольств. При реконструкції згорілих під час громадянської війни 68 - 69 рр. . будівель на Капітолії Веспасіан витягнув три тисячі бронзових дощок , на яких були записані державні документи . Велику їх частину , безсумнівно , становили договори (foedera) і всякого роду інші дипломатичні акти. Три тисячі бронзових таблиць становили лише незначну частину колосального державного архіву Риму , містився на Капітолії. Зважаючи величезного напливу посольств імператори змушені були вишукувати заходи скорочення витрат фіску на прийоми і зміст послів. Початок цьому поклав едикт Флавія Веспасіана, обмежував число членів посольства трьома особами .

Наступні імператори продовжили і розширили обмежувальні заходи Веспасіана. Поступово почали не тільки регулювати число членів посольства , а й обмежувати саме « право посольства » муніципій та інших громадських корпорацій . Частково це робилося в інтересах самих названих організацій , головним же чином з міркувань економії імператорського фіску. Так, Траян звільнив всі муніципії провінції Мезії від необхідності споряджати вітальні посольства до намісника названої провінції . « Нехай , - пише він в одному зі своїх листів Плінію , - начальник Мезії ( Moesiae praeses ) вибачить , якщо його будуть почитати з меншими витратами».

Найважливішу дату в історії римської дипломатії та провінційного управління становить Едикт Феодосія I. Феодосії відповідальність за посилку делегацій поклав на префекта Преторія . У столиці Імперії , Рим і Константинополь , допускалися лише ті посольства , які були варті уваги імператора . Обмеження права посольства завдавало удар автономії місцевих громадських маленьких світів , перетворювало делегацій в колеса державної машини , а легатів - в державних чиновників. Відповідно до цього змінювався і особовий склад посольств. У міру збільшення числа посольств та охолодження до них імператорів участь у посольській делегації з права перетворювалося в обов'язок . Багаті люди , сенатори першого рангу місцевих курій (priores) під різними приводами ухилялися від високої честі брати участь у посольської місії . При домінат у зв'язку з підвищенням державних податків і поборів делегацій перетворилися на одну з найбільш важких повинностей римських громадян.

Особовий склад посольств мінявся й тому, що при масі і різноманітності питань від нього вимагалися професійні якості , знання законів , посольської техніки і красномовство. Усім цим вимогам найкраще могли задовольнити особи з юридичною освітою ( адвокати ) , які закінчили юридичні школи і школи красномовства. Муніципії і корпорації ставили адвокатів і риторів ( професорів красномовства ) на чолі посольств і доручали їм ведення справ . Всі витрати по спорядженню посольств і оплаті адвоката падали на муніципальні курії та корпорації. Багато хто з адвокатів на посольських справах наживали великі статки і удостоює високого пошани.

Поиск по сайту: